https://www.google.com/webmasters/verification/verification-file-dl?hl=uk&authuser=0&siteUrl=http:/. На платформі Blogger.

Парафія Преображення Господнього

субота, 26 квітня 2008 р.

27 квітня 2008 р. Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

27 квітня 2008 року

Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

  • Коротка історія свята
  • Про ікону празника
  • Тропар та кондак
  • Празничний Апостол
  • Євангеліє
  • Проповідь

Коротка історія

Слово "пасха" походить з єврейського "песах", що значить "перехід". Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпус­тити ізраїльський народ, а перейшов повз доми ізраїльтян, одвірки домів яких були помазані кров'ю одно­річного ягняти. Слово "пасха" у жидів означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву Пасхи.

Для апостолів і перших християн Пасха-Перехід стала символом іншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерти і від смерти до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із жидами свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерти.

Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Звідси в богослуженні його називають пасхальним агнцем або коротко Пасхою. "Бо Пасха наша, — каже святий апостол Павло, — Христос, принесений у жертву" (1 Кор. 5,7).

У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресення, яку святкують у неділю після жидівської Пасхи. Собор у Нікеї (325) вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.

У ІV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одно­го дня на цілий тиждень, який зветься "світлим тижнем" на про­тивагу до тижня перед Великоднем, що має назву "Великого", або "Страсного". В Єрусалимі най­більш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква прак­тикує і сьогодні.

З богослужінь празника Христового Воскресення на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гимном прослави Христа-Переможця. Її авторство приписують ве­ликому богослову Східної Церкви й великому митцеві слова – святому Йоану Дамаскину (к. 676 — к. 749). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців – Григорія Богослова, Григорія Ниського й Йоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.

Про ікону

Ікона Воскресіння представляє Христа не в ту мить, як Він вихо­дить з гробу, а тоді, коли Він розбиває його. Христос виходить з гробу не як той, хто звільнився від смерті і тікає геть. Адже Господь переміг смерть не задля себе самого, як це могла б зробити надлюдина. Велич воскресіння Христа полягає в тому, що Він входить у царство князя темряви, який тримає в неволі Адама та його нащадків.

Воскреслий, сяючий Христос у динамічній позі є центром величавої й багатої змістом композиції Зішестя в Ад. Вся Його постать у повний зріст оточена небесним сяйвом мандорли продовгастої форми, бо де Христос – там небо. Світло випромінюється як з воскреслого Христа, так і з мандорли, адже небо вже не приховане – воно відкрите завдяки перемозі Христа над гріхом і смертю.

Христос зображений у білих з позолотою ризах. Він стоїть над розби­тими воротами аду – досі непоборимою в'язницею смерті. Під цими воротами в темному аді видно розторощені тепер символічні знаряддя тор­тур. Ад, алегорично персоніфікований, лежить зв'язаний, безсилий.

Із зображення на іконі не зрозуміло, чи Христос сходить в Ад, чи це вже мить Його повернення звідти. Він простягає руки Адамові та Єві, слідом за якими двома великими процесіями із землі виходять усі попередні покоління аж до Його пришестя. Зображено майже цілу дугу спасіння, яку проходить Господь. Сцена Зішестя в Ад – це величне святкування життя й очікування воскре­сіння, бо Христос не забув про тих, що в гробах, а пішов шукати за ними.

Ікона показує нам також дві сфери духовного життя. У царстві смерті, зруйнованому Христом, панує порок та лихі помисли, які спонукають людину служити цьому царству. Їх зображають у вигляді темних постатей у підземній печері. Друга сфера – це сфера Христа, який діє протилежним чином. Христос відкрито показує чесноту, до якої людина доходить, слухаючись духовних помислів і жертвуючи егоїзмом.

Тропар та кондак

Тропар: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував.

Слава, і нині: Кондак, глас 8: Хоч і у гріб зійшов ти, Безсмертний, та адову зруйну­вав ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям зві­стивши: Радуйтеся, і твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресення.

Діяння святих апостолів 1, 1-8

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже. Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

Євангеліє від Івана 1, 1-17

В началі було Слово, і Слово було в Бога, і Слово Було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталося, і без Нього ніщо не сталося, що повстало. У Ньому було життя, і життя було світло людям. І Світло в тьмі світить, і тьма Його не обняла. Був чоловік, посланий від Бога, ім'я йому Іван. Він прийшов на свічення, щоб свідчити про Світло, щоб усі повірили через Нього. Не був він Світло, але щоб свідчити про Світло. Був Світло істинне Той, Хто просвічує колену людину, що приходить на світ. У світі був, і світ через Нього стався, і світ Його не пізнав. До свого прийшов, і свої Його не прийняли. А котрі прийняли Його, дав їм власть дітьми Божими стати, віруючим в ім'я Його. Що не з крови, ні з похоті тіла, ні з похоті мужа, а від Бога родилися. І Слово тілом стало, і вселилося в нас, і ми виділи славу Його, славу як Єдинородного від Отця, повне благодаті й істини. Іван свідчить про Нього і кликав, кажучи: Це був Той, про кого я говорив, Той, що по мені гряде, передо мною був, бо перше мене був. І з повноти Його всі ми прийняли, і благодать за благодать. Бо закон Мойсеєм був даний, благодать же й істина через Ісуса Христа сталася.

Проповідь

„Від його повноти прийняли всі ми – благодать за благодать” (Ів 1,16).
Святі отці, достойні представники влади, глибокошановні брати й сестри, дорогі молільники біля екранів телевізії, бажаю звернутися до ваших люб’язностей з коротким привітальним словом та поділитися великою радістю, котру приносить нам Христове воскресіння. Всі, що бажаємо наповнитися добром Божого Сина, його силою та ласкою – черпаймо, бо Господь повнота, „в нього дар не позичений, тому що він – джерело; корінь всіх благ, - самосутнє (самоіснуюче) життя, самобутнє світло. Він переповнений всякими благами у самому собі й виливає їх на всіх інших, а виливаючи з надлишком сам залишається завжди повним” (св. І. Золотоустий, 14 Бесіда на Івана).
Книжники та фарисеї, первосвященики й юдеї, розшалілий й підбурений натовп, підкуплені римські воїни та застраханий Пилат, подумали, що розправилися з Ісусом Христом жорстоко завішуючи його на хресті, пробивши списом бік. - І за що? Кому він перейшов дорогу? Чию забрав владу? Яке посідав військо? Які здобув багатства? ... Навіть, коли б хто називав себе Богом, а ним не був, яка шкода комусь з того; який це злочин? Який злочин, коли б хтось називав себе президентом, а був шевцем? Хіба що багато сміху, викликала б така особа. А, коли він – дійсно Бог, - шануйте його й тремтіть... А Син Божий навчав прилюдно (Мр 14,49), часто був голодний, шукаючи бодай смокви на дереві, щоб заспокоїти чимось свій голод (Мр 11,12-13). Знову, якомусь книжникові відповів так: „Лисиці мають нори й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити” (Мт 8,20). А до Петра, що відтяв Малхові, слузі первосвященика, праве вухо відізвався Ісус: „Сховай меч у піхву!” (Ів 18,11). І на владу не зазіхав, бо відповів Пилатові: „Царство моє не від світу цього... Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоб мене не видали юдеям” (Ів 18,36). Про характер Христа пророк Ісая написав: „Надломаної очеретини не доламає; льону, що куриться він не погасить” (Ісая 42,3). Ось, яка простота та покора Творця, жодних претензій ні до кого, а коли повчає, тоді завжди говорить: „Хто хоче...”. Христос навчає: „Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто бере в тебе свиту, не борони й одежі” (Лк 6,29). Чи тільки навчає? - Не тільки, але, коли він знайшовся перед первосвящеником „почали плювати йому в обличчя та бити кулаками; інші ж били його в обличчя” (Мт 26,67), а він Бог, що міг попросити Отця і той дав би йому більш, як дванадцять легіонів ангелів (Мт 26, 53). Чому так багато, коли один ангел, посланий Богом „вигубив всіх хоробрих вояків, начальників і князів у війську асирійського царя” (2 Хр 32,21). А це, щоб і апостоли і ми знали силу Бога і не боялися тих, що вбивають тіло, але оглядалися на тих, хто може принести шкоду душі (Мт 10,28).
Хто з нас у силі збагнути такого люблячого та милосердного Бога!? Він із „земного пороху” створив нас (Бут 2,7) і в одну мить може стерти людину в порох, але цього не зробить. Чому ж Всевишній так не поступає? Тому що Бог є любов, а про це нам об’явив Єдинородний Син, що в лоні Отця (Ів 1,18), котрий „полюбивши своїх, що були у світі, полюбив їх до кінця” (Ів 13,1). Потім, кожна особа нахиляє своє дерево життя в сторону Бога або диявола, воскресіння або смерті, правди чи брехні. І наше з вами дерево життя теж нахилене і утримує певну позицію: бік спасіння чи прокляття. А це залежить від особистого життя, а не від посади, стану, знань, становища, достатків, навіть від твердження, що я вірую в Бога... Покажи свою віру життям, так як любов до нас показав Христос. На що ми розраховуємо в нашому житті, відповідь знаємо самі особисто. Багато тепер заговорили у нас про Ісуса Христа вголос, а як наслідок того довідуємося про різну правду, на жаль не всю, що здійснюється у нашому краю. Євангелісти писали правду, хоч вона була гірка: один апостол відрікся Господа; інший його зрадив; решта повтікали; апостол Тома показався як людина Христа, що не мала віри... Колись у нас не можна було говорити про голодомор, геноцид українського населення, здійснений представниками радянської влади від чого загинуло понад 8 мільйонів людей. По різні арешти, вивезення людей з рідних місць в далекі суворі краї розлогих просторів Російської Федерації, Казахстану... Численні розстріли мирного й невинного населення керовані комуністами в Україні. Про чорнобильську трагедію, що також, не тільки промовчували радянські представники, але відразу, за один тиждень, виставляли людей на обов’язкову першотравневу демонстрацію, щоб були поражені радіоактивними елементами. Ось, як дбала провідна комуністична партія за ніби-то „свій народ”. Як здогадуються тепер, загинули й хворіють від цього сотні тисяч, а може й мільйони осіб і це буде подовжуватися, тому що розпад і принесення шкоди людям та природі окремих хімічних елементів числиться на сотні років, про це, навіть і тепер замовчується...
Подібно бажали юдеї, щоб було замовчуване воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, котрі давали гроші воїнам, щоб ті поширювали брехню, що Ісуса вкрали учні (Мт 28,13). І як це могли зробити застрашені учні, що боялися показатися на очі, мабуть не тільки юдеям? І чому учні прийшли б викрадати тіло аж на недільну ніч, коли, тільки на другий день після смерті Христа збиралися первосвященики і фарисеї (Мт 27,62), щоб забезпечити гріб сторожею й печатками. Могли це зробити одну ніч раніше. І для чого апостолам було мертве тіло, ще й голе, бо хто би викрадав мерця та й ще трудився, у гробі знімати з тіла полотнище та хустку, а потім окремо їх складати в гробі (Ів 20,7). Хто краде - той спішить! Коли хоронили Ісуса Христа, Святе Писання твердить: „Никодим ... приніс мішанину з смирни та алое, мірок зо сто” (Ів 19,39) і тим намастили тіло Господа на довгий час. Принесли дуже багато смирни. З цих слів св. Іван Золотоустий заключає, що смирна має властивість приклеїти полотно до тіла не гірше від свинцю (св. І. Золотоустий, 85 Бесіда на Івана). Як тоді відбувалося знімання полотна з тіла? Немудро твердити про викрадення тіла, це - сміх Чому такі старання старшини юдейської, щоб замовчати правду про воскресіння? Тому що воскресіння свідчить про Божество Ісуса Христа, про те, що вони розіп’яли Бога у людському тілі, котрий воскрес із мертвих, перемагаючи владу смерті. Ось чого вони боялися – програшу. Але це ще не найгірше, найгірше інше – не признавати Ісуса Христа за Бога і тим самим зробити даремною його смерть й воскресіння для себе. Не позбавляймо себе вічного щастя у небі, навпаки, здобуваймо його, бо смерть подолана, а диявол побитий.
Радій, дорогий брате й сестро, цим великим святом! Наповнюйся ним не тільки розмовами про воскресіння, але глибоким роздумування про ці безсмертні правди та переміною свого духовного життя! Христос відкотить гріховний камінь від твоєї душі, якщо ти тільки забажаєш! Прийми Христове світло до темної й зболілої душі! Прийми воскресіння, встань з мертвих, бо Господь оживляє тебе!
Усім бажаю повторити Христові слова: Мир вам! Бажаю спокою вашим душам, рівноваги у труднощах, довіри до Бога та великої любові до нього! Вчімося тепер воскресати через тайну Покаяння, щоб незабаром у вічності навіки жити у радості з воскреслим Христом! Христос воскрес і ми незабаром воскреснемо!

Для створення статті використано такі джерела:

  • Проповідь Владики Ігоря Возьняка, Архиєпископа Львівського, УГКЦ
  • Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
  • Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
  • Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
  • Ікону Христового Воскресіння.
Дописати коментар