“Нехай не збідніє рука тих, хто жертвує на Божий храм!” Ви також можете стати співтворцями храму!

середу, 24 вересня 2008 р.

27.09.08 р. Воздвиження Чесного Хреста Господнього

27 вересня 2008 року 

Воздвиження Чесного Хреста Господнього

  • Коротка історія свята
  • Тропар та кондак
  • Празничний Апостол
  • Євангеліє
  • Проповідь

Коротка історія

Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже старовинних празників, але, як історія знайдення св. Господнього Хреста, так і історія установлення празника, покриті серпанком різних легенд і нелегко тут відрізнити історичну дійсність від звичайної побожної легенди.

Треба завважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне почитання-поклоніння св. Хрестові, яке буває в Хрестопоклінну неділю. Тут ідеться про те, що властиво становить цей празник та про що говорить сама назва празника: Воздвиження, що значить Піднесення, цебто осібний урочистий обряд почитання і прославлення св. Хреста.

Історики Східньої Церкви загально годяться в тому, що передусім дві події дали мотив до установлення цього празника: віднайдення св. Господнього Хреста в 4 ст. і його повернення з перської неволі в 7 столітті.

Початок празникові Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресіння, що його збудував св. Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського єпископа Макарія 13 вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму було врочисте воздвиження віднайденого св. Хресного Дерева. В часі воздвиження нарід багато разів взивав „Господи помилуй”. Відтоді Східня Церква щорічно святкує пам'ять посвячення храму Господнього Воскресіння 13 вересня, а празник Воздвиження Чесного Хреста 14 вересня.

Друга важлива подія, що зробила загальним празник Воздвиження на Сході й на Заході це повернення св. Господнього Хреста з перської неволі. Перський цар Хозрой у 614 р. був здобув Єрусалим і забрав Господній Хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Чотирнадцять літ пізніше цісар Іраклій (610-641) по своїй перемозі над персами відзискав св. Хрест і приніс його до Єрусалиму, де 14 вересня відбулося друге врочисте воздвиження-піднесення св. Хреста. Відтепер празник носить назву: „Всемірне - це є всесвітнє - Воздвиження Чесного й Життєдайного Хреста”. Тому, що празник Воздвиження нагадував Христове розп'яття і смерть і ставився нарівні з Великою П'ятницею, то від найдавніших часів стало звичаєм св. Церкви в цей день зберігати строгий піст.

Тропар та кондак

Тропар, глас 1 : Спаси, Господи, людей твоїх і благослови насліддя твоє, перемоги благовірному народові на супротивників даруй і хрестом твоїм охорони люд твій.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Вознісся ти на хрест волею своєю. Новому людові твоєму, що твоє ім'я носить, даруй щедроти твої, Христе Боже. Возвесели силою твоєю благовірний народ, перемоги на супротивників дай йому, що за посібник має твоє оружжя миру, непоборну перемогу.

1 послання святого апостола Павла до Коринтян 1, 18-24

Браття, слово про хрест є глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, є сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих, і розум розумних зведу нінащо. Де мудрий? Де вчений? Де дослідник віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога в Божій мудрості, Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки шукають мудрости, ми проповідуємо Христа розп'ятого - ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, але для тих, що покликані - чи юдеїв, чи греків - Христа, Божу силу і Божу премудрість.

Євангеліє від Івана 19, 6-11, 13-20, 25-28, 30-35

В той час архиєреї і старші вчинили раду на Ісуса, щоб убити Його, і привели Його до Пилата, кажучи: Візьми, візьми, розпни Його. Мовив їм Пилат: Візьміть Його ви і розпніть, бо я не знаходжу в Нім вини. Відповіли йому юдеї: Ми маємо закон, і по нашому законі Він мусить вмерти, бо Він зробив Себе Сином Божим. Як Пилат почув те слово, налякався ще більше. Вернувся він знова у претор і каже Ісусові: Звідки Ти є? Ісус не дав йому відповіді. Каже Йому Пилат: До мене не говориш? Хіба не знаєш, що я маю владу відпустити Тебе, і маю владу розп'ясти Тебе? Відповів Ісус: Не маєш ти ніякої влади надо Мною, якби не дано тобі згори. Тоді Пилат, почувши те слово, вивів Ісуса і сів на судищі, на місці, що зветься літостротон, а по-єврейському — гаватта. А був то день, коли приготовляли Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: Ось ваш цар. Ті закричали: Візьми, візьми, розпни Його! Пилат же каже їм: Царя вашого маю розп'ясти? Відповіли первосвященики: Ми не маємо царя, тільки кесаря. І видав Його їм на розп'яття. І взяли Ісуса і повели. І несучи Свій хрест, вийшов Він на місце, зване Лобне, яке по-єврейськи називається Голгота, де й розп'яли Його; і з ним інших двох, звідси і звідти, а посередині Ісуса. Написав же Пилат і напис, і поклав на хресті. Було ж написано: Ісус Назарянин цар юдейський. Цей же напис читали багато з юдеїв, бо близько міста було місце, де розп'яли Його. І було написано по-єврейськи, по-грецьки і по-римськи. І стояли при хресті Ісусовім мати Його, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Коли Ісус побачив матір і учня, якого Він любив, що стояв біля неї, сказав до матері: Жінко, ось син твій. Потім каже до учня: Ось мати твоя. І від тієї хвилини взяв її учень до себе. По тому Ісус, знаючи, що все звершилося, схиливши голову, віддав духа. А юдеї, тому що була п'ятниця, щоб не осталися на хресті тіла в суботу, бо був Великдень тієї суботи, просили Пилата, щоб переламати їм кості і їх зняти. Вояки прийшли і переламали кості першому і другому, що були з Ним розп'яті. Та коли прийшли до Ісуса і побачили, що Він уже помер, не ламали Йому костей, але один з воїнів коп'єм ребра Йому проколов, і зараз вийшла кров і вода. І той, хто видів, засвідчив, і правдиве є свідчення його.

Проповідь

Нині, дорогі брати і сестри, по всіх церквах нашої землі для загального поклоніння і особливого вшанування винесено на сере дину Святий Хрест Господній.
Дорогими є для нас вбогі ясла вертепу Вифлеємського, де в найбільшій нужді і приниженні народився Цар світу, наш Спаситель, Христос, Син Бога Живого. Дорога для нас Сіонська горни ця та приготована світлиця, де Син Божий спожив із своїми учнями-апостолами Тайну вечерю, де була встановлена і відправлена перший раз Божественна Євхаристія. Але найдорожчим і найцін нішим скарбом духовним, найбільшою святинею для нас, для всього християнського світу, є Животворящий Хрест, на якому помер Син Божий за гріхи світу і його спасіння.
Все наше життя тісно пов'язане з хрестом. Хрест супроводжує нас від колиски до могили, осіює нам перший і останній подих на землі. Коли ми приходимо на світ, хрест зустрічає нас у святій тайні Хрещення, щоб освітлювати нам нелегку дорогу земного життя. Виконавши своє призначення на землі, християнин шляхом смерті і тління вертається на свою віковічну батьківщину, до свого любля чого Небесного Отця. Він іде в нову, незвідану країну і свята Церква супроводжує його молитвами і зворушливими піснями, а попереду величаво несуть хрест. І ось вже нема поміж нас того, хто жив і діяв на землі. Невеличкий пагорбок покриває його тлінні останки. Але невідступне стоїть і охороняє його могилку вдень і вночі Хрест Господній, Животворящий Хрест над прахом померлого. Яке бага тозначне і відрадне це зближення смерті і життя. Церква знає наше серце і хоче хрестом над могилою віруючого з однієї сторони поті шити, а з іншої — охоронити нас. Похований під ним, знаходиться під захистом і покровом Життєдавця Ісуса Христа, Сина Божого, Котрий переміг смерть і Своїм славним Воскресінням переконав усіх нас у майбутньому всезагальному воскресінні.
Згадаймо, дорогі брати й сестри, чому ми святкуємо Воздвиження Чесного Животворящрго Хреста. Обставини цієї священ ної події нам без сумніву знайомі, але я все ж таки насмілюся нагадати вам ще раз. Зроблю це для того, щоб ви яскравіше відновили в своїй пам'яті ту святкову подію і духовно перенеслися на святу гору Голгофу.
Озвіріла, єврейська старшина вчинила найстрашніший в усій людській історії злочин. На Голгофі, в пориві безумства, фарисеї та законники розіп'яли не просто невинного, у всіх відношеннях, чоловіка, вони розіп'яли Святого Святих — Єдинородного Сина Божого. Вбивство було настільки жорстоке, що навіть сама земля затряслася, сонце на деякий час перестало світити, щоб не бачити страждань Того, Хто створив небо і землю, море і все, що в них. Але цим людям і цього здалося замало — людська злоба не має меж. Згубивши Христа, євреї загорілися бажанням знищити все, що могло б нагадати про Нього світові. Таємно вночі вони закопу ють глибоко в землю хрест, на якому вмер Спаситель разом з хрестами двох розбійників. Згодом погани на цьому місці постави ли для наруги храм Венери, а де був похований Христос — храм Юпітера.
Йшов час. Благодатне зерно Христової науки, кинуте у землю цього світу, почало розростатися в могутнє дерево, у вітах котрого знайшли відраду і відпочинок діти різних народів (цілі народи). Християнство переможно крокувало по землі.
В 326 році, коли рівноапостольний імператор Константин, на знаменах якого незмінно був присутній святий хрест, одержав ряд славних перемог над ворогами, його благочестива мати Олена, від­правилась в Єрусалим для поклоніння місцям, освяченим страж даннями Ісуса Христа, з ревним бажанням відшукати хрест Спасителя. Довгі і наполегливі пошуки, нарешті, завершились успіхом. За вказівкою одного перестарілого юдея знайшли місце, в якому було закопано три хрести і серед них дощечка з написом: "Ісус Назарянин, Цар Юдейський". Сумніву не було — серед цих трьох хрестів є хрест Спасителя, але котрий? Щоб розв'язати цю загадку, Єрусалимський Патріарх звелів накладати по черзі на хрести одно го померлого юнака, котрого в той час несли на захоронення. Від двох хрестів не було ніякої дії, та коли його поклали на третій хрест, юнак тієї ж миті воскрес. Це чудо стало яскравим доказом, що третій хрест і є хрестом, на якому був розіп'ятий Христос — воскресіння і життя (Ів. 11, 25). Весь багаточисельний народ, що став свідком цієї знаменної події, бажав побачити і поцілувати животворяще дерево хреста, але через велику тісноту більшість людей не мали цієї можливості, тому просили бодай здалека показати їм це знаряддя нашого спасіння. Задовольняючи це благочестиве ба жання, патріарх Макарій став з хрестом на підвищенні і почав піднімати його на всі сторони, а весь народ, споглядаючи на хрест Спасителя в глибокому розчуленні благав: "Господи, помилуй!".
На спомин цієї події Св. Церква з року в рік 27 вересня велить священнослужителям за прикладом Єрусалимського Патріарха Макарія піднімати серед храму св. хрест і покладати його для благочестивого цілування вірними. Сьогодні, дорогі брати й сест ри, ви також стали свідками цього зворушливого обряду. Ваш отець парох на утрені теж чотири рази підносив високо вгору і опускав святий хрест. Ви ж, як колись вірні на Голгофі, в захоп ленні співали: "Господи, помилуй!" Зараз ви стоїте перед цим хрестом. Уважно вдивіться в закровавлене, повне болю і муки лице Спасителя; погляньте на Його схилену на бік, увінчану терням, голову; подивіться на Його розпростерті, до хреста приковані руки; на серце, проколене списом, з якого пливе Його Свята Кров; по гляньте уважно і глибоко задумайтесь. Для чого, навіщо Син Бо жий, Владика неба і землі, Творець вселеної, Істота у всіх відно шеннях безмежно велика і досконала, зійшов з неба на землю, прийняв на себе нашу тлінну людську природу, зазнав у ній різних терпінь і зневаг, врешті вмер за нас найстрашнішою смертю на хресті. А хрест святий, перед яким ви стоїте, вам відповість. Цей хрест вам скаже, що найбільшим злом на землі є ваші гріхи, бо саме вони стали причиною хресної смерті Спасителя.
Його пречиста голова була зранена колючим терням за наші нечисті помисли і лукавства. Його уста, напоєні гірким оцтом за наші безсоромні, спокусливі розмови і пісні, за брехню, за обмови, за нашу нестриманість в їжі і напоях. Його руки, прибиті до хреста за нашу невпинну жадобу збагачення, за крадіжки і вбивства. Його ребро і серце, пробиті списом за наші нечисті пожадання, за нашу гордість і самолюбство. Ось, за що був розіп'ятий Ісус Христос.
Христос помер за гріхи наші, але з тою великою ціллю, щоб ми, позбавлені гріхів, жили для правди, випереджаючи один одно го в добрих ділах, і за це високоморальне християнське життя одержали від Бога в нагороду вічне блаженство в Його Небеснім Царстві. Ось велика і благотворна ціль хресної смерті Сина Божо го. Ми християни, звичайно, знаємо про це, та чому ж ми не оберігаємо себе від гріхів, чому ними знову розпинаємо Христа, чому примушуємо Його ще раз невимовно страждати.
Замість того, щоб догоджати Богові, ми намагаємося догоди ти князям віку цього, замість того, щоб прикрашати себе христи янськими чеснотами, прикрашаємо себе модними дорогими оде жами і різними світовими відзнаками. Ми намагаємося збудувати для себе щасливе людське життя на землі і забуваємо, що ми створені для неба. Правда, ми не заперечуємо необхідність служи ти Богові і навіть хочемо показати себе Його шанувальниками: ми виконуємо деякі Його заповіді, ходимо, наприклад, до Церкви, молимось, дехто з нас навіть заховує пости, але все це ми робимо якось поверхнево, більше зі звички, аніж з внутрішнього сердеч ного переконання. Така зовнішня побожність у багатьох із нас є подібна до нової хустини або нового капелюха, одягнутих на нече сану, немиту голову або до чистої сорочки на брудному тілі.
Бог вимагає від нас побожності незрівнянно вищої, котра має бути глибоко посаджена у нашому серці і мусить пробиватися у кожному нашому слові, у кожній думці, у кожному вчинку, у кожному ділі. Вона мусить бути подібна до ясного сонця, котре тихо, без галасу, пливе по синьому небу і освітлює, і гріє, відроджу ючи і оживляючи все довкола.
Мої дорогі брати й сестри, бажаємо, навіть просимо в Бога дарувати нам щасливу вічність, але це вічне блаженство ми, як ті ліниві раби, хочемо дістати задарма, без праці і найменшого зу силля з нашого боку.
Прослідкуйте усе ваше життя аж до сьогоднішнього дня і ска жіть, що ви зробили для осягнення блаженства в Царстві Небес нім: яку гріховну пристрасть ви в собі викорінили, яку чесноту розвинули, скільки добра для ближніх зробили, чим пожертвува ли для Бога. Та що і казати. Ми в переважній більшості, напевне, тільки те й робили, що їли, пили, веселились, а якщо і трудились, то більше для тіла, ніж для Бога і спасіння своєї душі, більше для землі, ніж для неба і вічного в ньому блаженства. Дитинство про літає в безхмарнім пустуванні. Молодість минає в гріховних роз вагах. Зрілий вік проходить у постійних турботах про хліб насущ ний, у клопотах про сім'ю. І так стаємо старшими з року в рік, зближаємось до незбагненної вічності і, врешті, входимо до неї зовсім неприготованими. Сьогодні Церква підносить високо вгору хрест, щоб ми глянули на нього і згадали про небо. Коли св. дияко на Степана євреї вели на муки, він підняв очі вгору і з Ласки Божої побачив небо відкрите і Спасителя Ісуса праворуч Отця. Це додало йому сили і він з радістю прийняв мученицьку смерть. І нам, дорогі брати й сестри, серед земної суєти треба частіше підно сити свій погляд до неба, бо там наша правдива вітчизна, там наш Небесний Отець приготував своїм люблячим дітям радощі, які далеко-далеко перевершують все те, що людське око може побачи ти, вухо почути, розум збагнути. О, любий небесний краю! Хто із земних мандрівників не радий би був колись переселитись до тебе? Хто не хотів би по трудах, перенесених у долині сліз, поспішити до тебе з радістю та заспокоїтись в твоїх світлих оселях? Хто б не бажав по туземних шахрайствах та болях зазнати у тебе цілющо го ліку правдивого вічного щастя? Та гріхи, гріхи не пустять нас, браття, до Бога! Гріхи не дадуть нам навіть здалека побачити того небесного Єрусалиму, того вічного міста, котрого тут на землі ми шукаємо. Любо б'ється серце праведника, коли споглядає на хрест і духом переноситься в щасливу небесну країну, знову відкриту для людей чудодійним ключем Голгофського хреста. Але як же нам, грішним, не заплакати сьогодні під хрестом, коли подумає мо, що блаженна країна для нас може бути навіки закрита.
Ах, коли б у нас прокинувся щирий жаль за тим, що ми може мо втратити назавжди. Коли б хоч сьогодні в день спомину хрес них мук нашого Спасителя, ми пізнали всю свою вину проти Бога, всю пагубність наших гріхів і не забарилися омити їх щирими сльозами покаяння. Саме для збудження цих спасительних сліз св. Церква величаво підносить нині найдорожчу спадщину Хрис тову — святий хрест. Ці сльози могли б стати даниною за нас розіп'ятому Христові і запорукою нашої поправи, бо це були б ті щасливі сльози, про які св. ап. Павло каже: "Смуток заради Бога спричинює покаяння, що приносить спасіння".
"Господи помилуй!" — в захопленні взивали вірні на горі Гол гофі, коли патріарх Макарій підняв високо вгору віднайдений хрест Господній.
Усвідомлюючи свою духовну неміч, закличмо нині і ми від чистого серця так само. А Ти, Всеблагий Господи, почуй наше щире моління і милостив будь нам, грішним. Ми нічим не можемо виправдатися за вчинені гріхи. Ти все зробив, щоб очистити і охоронити нас від них, і тому ми покірно визнаємо їх перед Тобою, в Тобі одному шукаємо виправдання, цілком покладаючись на Твоє безконечне милосердя і очищуючу силу Твоєї Святої Крові, добровільно за нас пролитої. Ти в час найжорстокіших мук і без­мірного болю молив колись Отця Небесного простити найбільших злочинців, що Тебе розіп'яли на хресті, прости і нас за наші вели кі гріхи. Помилуй нас, Господи, помилуй нас! Амінь.


Для створення статті використано такі джерела:

  • о. Петро Якимець 
  • "Сівач", вересень 2003 Ч. 9 (46) рік 5;
  • Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
  • Збірник проповідей "Сівач";
  • Ікону Воздвиження Чесного Хреста Господнього.

суботу, 20 вересня 2008 р.

21.09.08 р. Різдво Пресвятої Богородиці

21 вересня 2008 року 

Різдво Пресвятої Богородиці

  • Коротка історія свята
  • Про ікону празника
  • Тропар та кондак
  • Празничний Апостол
  • Євангеліє
  • Проповідь

Коротка історія

Церква не має звичаю святкувати день народження для землі Святих Божих, але їхній день народження для неба - день смерти. Виїмок становлять двоє найбільших Святих у Церкві: Пречиста Діва Марія і св. Іван Христитель. Ми святкуємо не тільки їхнє небесне, але й їхнє земне різдво.

Св. Євангелія записала нам дуже мало подій із життя Преч. Діви Марії. Тут нічого нема сказано про Її різдво, про Її молоді літа чи про Її св. Успіння, ані навіть не подано імен Її праведних батьків. Звідки ми про це все знаємо? Знаємо про це з традиції Церкви та апокрифів. Апокрифи це такі книги, що оповідають нам про деякі події із життя Ісуса Христа чи Його Пресв. Матері, а про що не говорить св. Євангелія. Хоча св. Церква не приймає апокрифів за автентичні книги ані за певне історичне джерело то все таки вони містять багато дечого з традиції та вірувань первісної Церкви.

Головне джерело вісток про життя Пресв. Богородиці це апокрифічна книга написана коло 170-180 року що зветься Протоєвангеліє Якова. Ця книга дала мотив до установлення таких празників: Зачаття св. Анни, Різдва Пресв. Богородиці, Введення в храм та свята в честь Якима й Анни. Звідси довідуємося про обставини різдва Преч. Діви Марії хто були її батьки та що вони звалися Яким і Анна.

Празник Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до дуже старовинних Богородичних празників, хоча не можна точно означити часу, коли він появився. Про нього згадують св. Іван Золотоуст, св. Прокл, св. Єпіфан, св. Августин і св. Роман Сладкопівець. Палестинське передання каже, що св. Єлена (V330), мати цісаря Костянтина, збудувала в Єрусалимі храм у честь Різдва Пресв. Богородиці. В п'ятому сторіччі про цей празник згадує Служебник папи Гелясія (492-496).

Стихири і гимни на честь цього празника уложили патріярх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (6 ст.), св. Андрій Критський і патріярх Сергій (7 в.) св. Іван Дамаскин і патріярх Герман (8 ст.) та св. Йосиф Студит (9 ст). Офіційне заведення цього празника у візантійському цісарстві приписують цісареві Маврикієві (582-602).

Про ікону

Люди народжуються в сім'ях, утворюючи довгу низку поколінь. Однак в очах Бога кожна особа є окремою, унікальною, неповторною. Народження кожної людини наперед визначене Богом у вічності. Тому, у певному сенсі, кожен живе у світі не з волі людини, ані не з волі крові, а з волі Божої (див. Йо. 1, 13). З цієї причини народження людини зображено на іконах з великою урочистістю, як явлення Божого плану.

Це особливо стосується різдва Богородиці. Вся сцена розвивається у священному просторі, немов у храмі. Символічне значення цього очевидне: Марія повинна стати домівкою Христа, і Він сам стане новим храмом.

Унікальність народження Богоматері підкреслюється також типовим старозавітним мотивом: Анна - літня жінка, яка вважається неплідною. Отож, аби Марія прийшла на світ, потрібно було втручання Бога. Це далеке провіщення майбутнього народження Христа від Діви та Святого Духа. Також і сцена купання дитини, завжди присутня на зображеннях народження людини, одержує особливе значення.

На іконі фігурують також жінки, які приносять дари. Цей мотив, можливо, запозичено з церемоніалу імператорського двору. У цьому можна побачити аналогію з іконою „Різдво Господнє”, на якій пастухи несуть дари. Кожна людина, яка приходить на світ, створена на образ Божий (див. Бут. 1, 26), тобто, як пояснюють Отці Церкви, на образ Христа. Тому народження Богоматері є участю у народженні Христа. Однак той факт, що дари несуть не безпосередньо Новонародженій, а її матері, дає підставу для іншого пояснення: це визнання з боку цих жінок, що Народжена належить до їх коліна, до їх народу, має право на визнання і виражає надію усіх. Народження означає надію, і матері завжди мають певного роду дар ясновидіння стосовно своїх дітей. Анна, сидячи на ліжку, дивиться удалечінь, немов хоче пророкувати, але відчуває себе ще зобов'язаною до мовчанки, мовчанки, сповненої очікування великих майбутніх подій.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4 : Різдво твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній, з тебе бо засяяло Сонце правди — Христос Бог наш. Він, розрушивши клятву, дав благословення і, ударемнивши смерть, дарував нам життя вічне.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Йоаким і Анна з неслави бездітности і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста, у святім різдві твоїм. Його празнують люди твої, з провини прогрішень ізбавле­ні, як кличуть до тебе: Неплідна родить Богородицю і кормительку життя нашого.

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 2, 5-11

Браття, плекайте ті самі гадки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, але применшив Себе Самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що і сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи отже їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому. Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що Тебе кормили. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають його.

Проповідь

  • «Із слова починається людина, 
  • із мови починається мій рід» 
  • (Ніна Рій, 14 років)

«...І якась жінка, Марта на ім'я, прийняла Його у свій дім...» (Лк. 10, 38). Ця Євангельська розповідь спонукає нас, дорогі браття і сестри, в цей світлий празник Різдва Богородиці застановитися над історією Слова-Логоса.
Святкуючи Богородичний празник, Церква піснеспівами кличе: «Радійте, Якиме і Анно, радійте, бо від неплідної ро диться Причина нашої радості і спасіння», адже цією жінкою, яка приймає Христа у «свій дім» є Марія - це вона, Богородиця, що має стати домівкою Христа, вмістилищем невмістимого Бога, і Він сам стане новим храмом. Все це станеться через втручання Бога, так що неплідна і похила віком її народить. Пізніше на пропозицію Бога з уст Марії буде відповідь «Так», і це початок нашого спасіння «бо слово стало тілом і оселилося між нами і ми славу його бачили...» (Ів. 1, 14). Сучасники Христа, захоплені Його славою і проповіддю, «сідали в ногах», «підносили голос споміж народу», виявляючи своє признання: «Щасливе лоно, що Тебе носило і груди, що Тебе кормили» (Лк. 11, 27), а відповідь Христа звучить на всі віки: «Блаженні ті, що слухають Слово Боже і зберігають його» (Лк. 11, 28).
Нашу особливу увагу в храмі привертають намісні ікони на іконостасі: Богородиця, тримаючи малого Ісуса на колінах або на руці, правою рукою вказує на Божого Сина, Котрий правою рукою благословляє, а лівою тримає сувій - вказівку на своє вчення, яке кожен із нас повинен приймати, слухати і втілювати його у життя. День Різдва, це не тільки день застанови над минулим, теперішнім і майбутнім — це День Надії!
Дорогі діти Марії! Ви – Надія Церкви!
Дорога молоде, ви надія ваших батьків, які ваше серце добром наливають. Бо добре серце – це заслуга і Богородиці. Це вона Мати в Україні ще оспівана Шевченком: «Молилася, турбувалася, день і ніч не спала, своїх діточок непевних звичаю навчала». Не потопчімо перл науки батька-матері, які будували нас на фундаменті Слова Божого, де б ми не були: на Батьківщині чи в розсіянні сущі. За десять років державотворення ми багато здобули і, в той же час, вислуховуємо нарікання на втрати, в своїй більшості, матеріальні, не зауважуючи суттєвого, згідно слів Григорія Сковороди: «Найбільша втрата - це втрата часу!».
Дорогі браття і сестри! Зараз дорогий для нас час становлення, час, коли від кожного з нас залежить чи наше суспільство відродить ті християнські і національні цінності, які притаманні нашому народові. Нехай кожен з нас, хто володіє пером, пензлем чи словом творить нового українця-християнина.
Пресвята Богородиця, Мати Слова Божого, вчини, щоб плоди нашого життя були благословенні, дай ласку слухання, дай ласку слова, яким би ми будували, а не руйнували, такого слова, від якого стає тепліше і світліше. Амінь.

Для створення статті використано такі джерела:

о. Михайло Николин 
"Сівач", вересень 2001 Ч. 9 (22) рік 3
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Різдва Пресвятої Богородиці.

понеділок, 8 вересня 2008 р.

11.09.08 Усікновення голови Св. Йоана Хрестителя

11 вересня 2008 року

Усікновення чесної голови св. Івана Христителя

  • Тропар та кондак
  • Празничний Апостол
  • Євангеліє
  • Проповідь

Тропар та кондак

Тропар, глас 2: Пам'ять праведного з похвалами, і тобі вистачає свідчення Господнє, предтече, бо ти показався воістину і від пророків чесніший, бо у струях сподобився хрестити Проповіданого. Тому за істину пострадав ти, радуючися, благовістив ти і тим, що в аді, Бога, явленого в тілі, що взяв гріх світу і подає нам велику милість.

Слава: Кондак, глас 5: Предтечі славне усікновення було якось божественним задумом, щоб і тим, що в аді, проповів Спасове пришестя. Нехай, отже, ридає Іродія, що випросила беззаконне вбивство, бо возлюбила не закон божий, ні живий вік, але — лукавий і дочасний.

І нині: Богородичний, глас 5: Радуйся, двері Господні непроходимі, радуйся, стіно і покрове тих, що прибігають до тебе, радуйся, пристане, бурями не навіщувана і подружжям незаймана, що родила плоттю Творця твого і Бога. Молитись не переставай за тих, що оспівують і поклоня ються різдву твоєму.

Діяння святих апостолів 13, 25-33

В тих днях, сповнивши свій шлях, Іван мовив: Я не той, за кого ви мене вважаєте; он іде за мною той, якому я не гідний розв'язати взуття його. Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане слово цього спасіння. Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали Його, і засудивши Його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. І не знайшовши в Ньому ніякої смертельної вини, вимагали у Пилата вбити Його. А коли виконали все, що було написано про Нього, зняли Його з хреста і поклали до гробу Та Бог воскресив Його з мертвих, і Він багато днів являвся тим, що прийшли з Ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер є Його свідками перед народом. І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була дана батькам нашим. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса.

Євангеліє від Марка 6, 14-30

В той час почув Ірод цар слухи про Ісуса Христа, бо явне стало ім'я Його, і сказав, що Іван Хреститель встав із мертвих, і тим-то сили діються через нього. Інші го ворили, що то Ілія, а інші казали, що то пророк є або як один з пророків. Почувши ж, Ірод сказав, — це Іван, якому я відтяв голову, він встав з мертвих. Той бо Ірод, пославши, схопив Івана і зв'язав у в'язниці задля Іродіяди, жінки Фи-липа, брата свого, тому що оженився з нею. Бо Іван говорив Іродові: Не годиться тобі мати жінку Филипа, брата твого. Іродіяда же гнівалася на нього і хотіла його вбити, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного і святого, і беріг його; і слухавши його, багато чинив, а слухав його залюбки. І як настав пригожий день, коли Ірод на свої уродини справляв вечерю своїм князям і тисячникам та старшим галилейським, і як увійшла дочка тієї Іродіяди і танцювала, і угодила Іродові й возлежащим з ним, сказав цар дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі, хоч би й половину мого царства. Вона ж, вийшовши, сказала матері своїй: Чого просити? А ця сказала: Голову Івана Хрестителя. І зараз, ввійшовши з поспіхом до царя, просила, кажучи: Хочу, щоб ти негайно дав мені на блюді голову Івана Хрестителя. І прескорбний був цар, та ради клятви і задля возлежащих з ним не хотів їй відмовити. І зараз післав цар прибічника і звелів принести голову його. А він пішов і усікнув його в в'язниці. І приніс голову його на блюді і дав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй. А ученики його, почувши, прийшли і взяли тіло його й положили його у гробі. І зібрались апостоли до Ісуса і сповістили Йому все, що робили і чого навчали.

Проповідь

  • "Як лине той олень до водних потоків,
  • так лине до Тебе, о Боже,
  • душа моя, спрагнена Бога живого!"
  • (Пс. 41, 2-3)

Скільки думок і почуттів народжуються в цих словах у серці віруючої людини! Що нагадують вони нам, про що говорять?
Найперше, перед нашим духовним поглядом стає величава кар тина незчисленних тисяч мучеників перших віків християнства: молоді, старі, жінки, діти, малюки на руках матерів... Ці люди не шкодують своєї молодості, ні невинності, радостей земного життя, ні своєї слави і земної поваги — не шкодують нічого, тому що "душа їх бажає до Бога". Вони йдуть на цей подвиг, повні гарячої, переконливої віри у справедливість і непомильність слів Господа Ісуса Христа: "Де я буду, там буде і Мій слуга". "Будь вірний Мені до смерті, і Я дам тобі вінець вічної слави і життя". Ця віра настіль ки давала їм сили, що найважчі муки і передсмертні страждання вони переносили не тільки з правдиво-геройським терпінням, але із глибоко-духовною радістю, їм додає сили Віра в Небесного Отця і любов до Нього, їхня любов до Бога була дуже великою, тому кожен раз, коли ми згадуємо про її прояв з часів гоніння на хрис­тиян, то ці розповіді сильно хвилюють наше серце.
Ось один з цих випадків, який мав місце в місті Карфагені.
В середині третього століття правитель міста Карфагену роз почав гоніння на християн, в один з днів наказав усім християнам зібратись на міській площі. Люди знали, що їх збирають для по карання. І ось з однієї вулиці по дорозі до площі група поган побачила жінку, що бігла в напрямку до цієї площі з маленькою дитиною на руках. Вони зупинили жінку і говорять до неї: "Куди ти біжиш?" Жінка відповіла: "Я — християнка і поспішаю на площу, де збираються усі християни".
- А хіба ти не знаєш, що всіх християн будуть карати?
- Я це знаю, тому і поспішаю.
- Залиши хоча маленьку дитину вдома, нехай спасеться невинне дитя. — Ні, ні! — крикнула жінка, — я хочу, щоб і моя дитина вже сьогодні була у Господа!
Перед нашим духовним поглядом стає і друга картина святого зібрання святих. Багато чоловіків і жінок, в яких було бажання нерозривно перебувати з Господом, залишали свої домівки, свої сім'ї, відрікались від усього, чим живе людина на землі, йшли в ліси, пустині, наслідуючи Святого Івана Хрестителя, щоб в подвигах молитви і посту служити Господу Богу. Світ лукаво запитує: А чого бажає людське серце? А воно сильно бажає Бога, до Нього направляє усі свої найкращі надії, пориви, стремління нашого безсмертного духа. А наше серце якраз найбільше бажає того, щоб людина ніколи не вмирала, щоб ніколи не зупинялось те життя, яким живе їхня думка, щоб за порогом земського життя, яке так часто є облите людськими слізьми, сповите скорботами, наш безсмертний дух насолоджувався вічним щастям і нічим не порушеним спокоєм. Наше серце прагне до визволення від тих страждань, якими супроводжується земна дорога кожної людини, а якщо не можливо знайти визволення з цих страж­дань, просити пом'якшення цих страждань, шукати у собі таку силу, яка могла би служити опорою у перенесенні страждань. Коли совість мучить людину за вчинені нею гріхи, коли серце плаче сльозами розкаяння, людина шукає для себе прощення і потіхи. І ось, все те, чого хоче, чого шукає людина, вона в повній мірі може отримати від Господа Ісуса Христа. Ісус Христос приходив на землю для того, щоб вдихнути у людину силу жити і протистояти всім земським випробу ванням, хворобам і стражданням. Хто вірить у Нього, той за слова ми Івана Золотоустого "Стоїть на кам'яній скелі, і ніякі бурі і хвилі не змиють його з цієї скелі". Ісус Христос приходив на землю, щоб через Свою Голгофську Жертву подати грішному серцю, що кається, прощення, щоб свою ласкаву батьківську руку покласти на плече і сказати людині Своє Божественне слово: "Прощаються тобі гріхи твої". І тільки Він один — Всемогутній і Всемилостивий — може подати це прощення грішнику. Ось чому ми біля Його ніг складаємо всі наші бажання і надії.
І. Шукаймо любов та тепло, щоб скріпити нашу Віру
Людина може до всього звикнути: може звикнути жити в будь-якому кліматі — дуже холодному або дуже гарячому; вона може привчити себе, якщо буде вимушена, проживати в крайній нужді місяцями, а навіть і роками; людина звикає до будь-якої праці, яка на перший погляд видається їй не під силу. Але до одного людина звикнути не може — це жити без любові, при якій вона ніколи не відчуватиме себе одинокою на цьому світі. Важко є, коли людина не має з ким поділитись своїм горем, не має перед ким розкрити свою наболілу душу. Серце людини шукає і прагне ласки і любові, люди на бажає зігріти своє серце теплом цієї любові. А хіба завжди така любов супроводжує земську дорогу людини? А хіба наша звичайна людська любов може бути досконалою? Та ось людина знаходить її в особі свого Бога і Небесного Батька, в якого вона вірує, який має в собі невичерпне джерело любові. Слово Боже говорить нам: "Бог є любов" (Ів. 4:8). Про це знає віруюче серце не тільки тому, що так вчить віра наша, але і Святе Письмо. Ми знаємо про це з цього, що Джерело цієї любові сходило на грішну землю, проживало серед людей і ласкою Свого Божого серця зігрівало тисячі душ. Ісус Хри стос прощав грішниць, що плакали біля Його ніг, Він любив дітей, з любов'ю відносився до важкохворих, які зустрічались на Його дорозі. Він плакав над гробом померлих. А найбільше це засвідчив на Хресті, коли з любові до людей дав себе розіп'ясти, для їх вічного щастя. Він є джерелом любові, Він є наша найкраща надія, Він є джерело нашого життя, у Ньому наше життя і наша смерть, у Ньому наше сьогодення і наше завтра, у Ньому наше безконечне майбутнє життя.
ІІ. Шукаймо доброї духовної атмосфери, щоб скріпити нашу Віру
Пригляньмося! Наше тіло має потребу в своєму здоров'ї для під тримання життя, йому потрібне чисте повітря. Тому, що дихаючи нечистим повітрям, ми хворіємо. Для цього влітку кожна людина прагне десь за місто, на дачу, щоб подихати свіжим повітрям, очистити свої легені від міських порохів і диму. Так і наша душа у своїй скритності від поглядів інших людей, шукає життя для себе в чисто му, свіжому повітрі. Вона змушена проживати і дихати в атмосфері, наповненім людськими гріхами, моральної нечистоти. Людина є ство рена на образ і подобу Божу, носить в собі частинку дихання Божого, тому що в першу людину Творець вдихнув "дихання життя" (Бут. 2:7), і своєю душею людина прагне до Свого Джерела і Творця, змучив шись дихати повітрям землі, шукаючи для себе повітря неба. Для цього ми приходимо сюди в храм Божий, залишаючи за порогом всю нашу суєту, всі наші турботи, все те, чим тривожно живемо на цьому світі. Тут ми і дихаємо іншим повітрям. Зі святих стін цього храму на нас споглядають зображення св. подвижників, посилаючи промені спокою і любові, вони говорять нам про те, як ці святі люди знайшли в собі сили перебороти всі земські спокуси, де багато з них роками, а інколи протягом усього життя, страждаючи важкими хворобами, вміли нести все це з терпеливістю.
Приклад: хочу терпіти задля безсмертної душі.
Один французький письменник Франсуа Копе проводив життя без Бога і віри в Нього, але пізніше були причини для того, щоб він навернувся. На старості років перед смертю терпів страшні муки, але ніколи не просив про їх кінець. Навпаки він казав: "Господи, дай мені довге конання". На хвилину затримався, а потім дав пояс нення: "Хочу довго конати і багато терпіти, бо вірю в Бога і безсмерт ність душі". З цього бачимо, що навіть ті люди, які колись були далекі від Бога, але, коли наблизились до Нього через свою Віру, то ніякі терпіння, життєві хрести, не могли її захитати.
III. Шукаймо світла, щоб скріпити нашу Віру
Все, що живе, має потребу світла і тепла для свого життя. І наша душа "прагне до Бога", тому що в Ньому — джерело світла і тепла для нашої безсмертної душі. В світлі того, що відкрито нам через слово Боже, для нас все зрозуміло: як виник цей світ, в якому ми живемо, для чого створена людина і як вона буде жити після своєї смерті. Слово Боже освічує нам дорогу, яка веде нас до вічного життя. І як сонце, що не тільки світить, але і гріє, так і наш Бог, в якого ми віруємо — це невичерпне джерело тепла, що зігріває нашу душу. Взірець такої любові — обійми батька, що зустрічає свого блудного сина з прощенням і ласкою. В притчі, яку ми вже не раз чули, про блудного сина, батько зустрів свого сина, повелів заколоти найкраще теля, принести найкращу одежу і перстень на руку синові, який повер­нувся, щоб виявити тим всю радість батьківського серця. Такий є наш Небесний Отець — і Його тепле всепрощення, і ласкаві обійми вже не раз відчув кожен з нас на своїй життєвій дорозі. Ми йдемо до Нього, як до джерела світла і тепла, тому що і наша душа, як всяка інша — безсмертна, також бажає до Бога. Ми йдемо до Нього за тим небесним кормом, в якому має потребу і якого просить кожна жива душа. А цей корм дає нам Господь в щирій молитві, в святім Прича сті. Нехай у нікого між нами не буде ні голодної, ні спрагненої душі!
На надгробних пам'ятниках на наших цвинтарях ми часто читаємо слова: "Блаженні мертві, що вмирають з Господом!" (Од. 14:13). Ці слова говорять нам про тих, хто на своїй дорозі до неба вже відчув щастя життя з Богом у своїй душі і з Ним відійшов у вічний світ. В цьому і заключається ціль нашого життя: проживати з Господом і помирати з Ним. Плодом нашої Віри і буде блаженство — вічне єднання з Богом і вічне перебування в тому світі, де немає ні скорбот, ні смутку, ні зітхань. Тож ідімо всі до Бога — сильного і живого! В Ньому — щастя, в Ньому — спокій, в Ньому не мина ють вічні радості! Амінь.


Для створення статті використано такі джерела:

  • о. Степан Потічний "Сівач", вересень 2003 Ч. 9 (46) рік 5
  • Календар "Місіонаря" 2003. - Львів: Місіонар, 2003;
  • Збірник проповідей "Сівач".
  • А також ікону Усікновення чесної голови святого Івана Христителя.