https://www.google.com/webmasters/verification/verification-file-dl?hl=uk&authuser=0&siteUrl=http:/. На платформі Blogger.

Парафія Преображення Господнього

середа, 24 вересня 2008 р.

27.09.08 р. Воздвиження Чесного Хреста Господнього

27 вересня 2008 року 

Воздвиження Чесного Хреста Господнього

  • Коротка історія свята
  • Тропар та кондак
  • Празничний Апостол
  • Євангеліє
  • Проповідь

Коротка історія

Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже старовинних празників, але, як історія знайдення св. Господнього Хреста, так і історія установлення празника, покриті серпанком різних легенд і нелегко тут відрізнити історичну дійсність від звичайної побожної легенди.

Треба завважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне почитання-поклоніння св. Хрестові, яке буває в Хрестопоклінну неділю. Тут ідеться про те, що властиво становить цей празник та про що говорить сама назва празника: Воздвиження, що значить Піднесення, цебто осібний урочистий обряд почитання і прославлення св. Хреста.

Історики Східньої Церкви загально годяться в тому, що передусім дві події дали мотив до установлення цього празника: віднайдення св. Господнього Хреста в 4 ст. і його повернення з перської неволі в 7 столітті.

Початок празникові Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресіння, що його збудував св. Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського єпископа Макарія 13 вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму було врочисте воздвиження віднайденого св. Хресного Дерева. В часі воздвиження нарід багато разів взивав „Господи помилуй”. Відтоді Східня Церква щорічно святкує пам'ять посвячення храму Господнього Воскресіння 13 вересня, а празник Воздвиження Чесного Хреста 14 вересня.

Друга важлива подія, що зробила загальним празник Воздвиження на Сході й на Заході це повернення св. Господнього Хреста з перської неволі. Перський цар Хозрой у 614 р. був здобув Єрусалим і забрав Господній Хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Чотирнадцять літ пізніше цісар Іраклій (610-641) по своїй перемозі над персами відзискав св. Хрест і приніс його до Єрусалиму, де 14 вересня відбулося друге врочисте воздвиження-піднесення св. Хреста. Відтепер празник носить назву: „Всемірне - це є всесвітнє - Воздвиження Чесного й Життєдайного Хреста”. Тому, що празник Воздвиження нагадував Христове розп'яття і смерть і ставився нарівні з Великою П'ятницею, то від найдавніших часів стало звичаєм св. Церкви в цей день зберігати строгий піст.

Тропар та кондак

Тропар, глас 1 : Спаси, Господи, людей твоїх і благослови насліддя твоє, перемоги благовірному народові на супротивників даруй і хрестом твоїм охорони люд твій.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Вознісся ти на хрест волею своєю. Новому людові твоєму, що твоє ім'я носить, даруй щедроти твої, Христе Боже. Возвесели силою твоєю благовірний народ, перемоги на супротивників дай йому, що за посібник має твоє оружжя миру, непоборну перемогу.

1 послання святого апостола Павла до Коринтян 1, 18-24

Браття, слово про хрест є глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, є сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих, і розум розумних зведу нінащо. Де мудрий? Де вчений? Де дослідник віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога в Божій мудрості, Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки шукають мудрости, ми проповідуємо Христа розп'ятого - ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, але для тих, що покликані - чи юдеїв, чи греків - Христа, Божу силу і Божу премудрість.

Євангеліє від Івана 19, 6-11, 13-20, 25-28, 30-35

В той час архиєреї і старші вчинили раду на Ісуса, щоб убити Його, і привели Його до Пилата, кажучи: Візьми, візьми, розпни Його. Мовив їм Пилат: Візьміть Його ви і розпніть, бо я не знаходжу в Нім вини. Відповіли йому юдеї: Ми маємо закон, і по нашому законі Він мусить вмерти, бо Він зробив Себе Сином Божим. Як Пилат почув те слово, налякався ще більше. Вернувся він знова у претор і каже Ісусові: Звідки Ти є? Ісус не дав йому відповіді. Каже Йому Пилат: До мене не говориш? Хіба не знаєш, що я маю владу відпустити Тебе, і маю владу розп'ясти Тебе? Відповів Ісус: Не маєш ти ніякої влади надо Мною, якби не дано тобі згори. Тоді Пилат, почувши те слово, вивів Ісуса і сів на судищі, на місці, що зветься літостротон, а по-єврейському — гаватта. А був то день, коли приготовляли Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: Ось ваш цар. Ті закричали: Візьми, візьми, розпни Його! Пилат же каже їм: Царя вашого маю розп'ясти? Відповіли первосвященики: Ми не маємо царя, тільки кесаря. І видав Його їм на розп'яття. І взяли Ісуса і повели. І несучи Свій хрест, вийшов Він на місце, зване Лобне, яке по-єврейськи називається Голгота, де й розп'яли Його; і з ним інших двох, звідси і звідти, а посередині Ісуса. Написав же Пилат і напис, і поклав на хресті. Було ж написано: Ісус Назарянин цар юдейський. Цей же напис читали багато з юдеїв, бо близько міста було місце, де розп'яли Його. І було написано по-єврейськи, по-грецьки і по-римськи. І стояли при хресті Ісусовім мати Його, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Коли Ісус побачив матір і учня, якого Він любив, що стояв біля неї, сказав до матері: Жінко, ось син твій. Потім каже до учня: Ось мати твоя. І від тієї хвилини взяв її учень до себе. По тому Ісус, знаючи, що все звершилося, схиливши голову, віддав духа. А юдеї, тому що була п'ятниця, щоб не осталися на хресті тіла в суботу, бо був Великдень тієї суботи, просили Пилата, щоб переламати їм кості і їх зняти. Вояки прийшли і переламали кості першому і другому, що були з Ним розп'яті. Та коли прийшли до Ісуса і побачили, що Він уже помер, не ламали Йому костей, але один з воїнів коп'єм ребра Йому проколов, і зараз вийшла кров і вода. І той, хто видів, засвідчив, і правдиве є свідчення його.

Проповідь

Нині, дорогі брати і сестри, по всіх церквах нашої землі для загального поклоніння і особливого вшанування винесено на сере дину Святий Хрест Господній.
Дорогими є для нас вбогі ясла вертепу Вифлеємського, де в найбільшій нужді і приниженні народився Цар світу, наш Спаситель, Христос, Син Бога Живого. Дорога для нас Сіонська горни ця та приготована світлиця, де Син Божий спожив із своїми учнями-апостолами Тайну вечерю, де була встановлена і відправлена перший раз Божественна Євхаристія. Але найдорожчим і найцін нішим скарбом духовним, найбільшою святинею для нас, для всього християнського світу, є Животворящий Хрест, на якому помер Син Божий за гріхи світу і його спасіння.
Все наше життя тісно пов'язане з хрестом. Хрест супроводжує нас від колиски до могили, осіює нам перший і останній подих на землі. Коли ми приходимо на світ, хрест зустрічає нас у святій тайні Хрещення, щоб освітлювати нам нелегку дорогу земного життя. Виконавши своє призначення на землі, християнин шляхом смерті і тління вертається на свою віковічну батьківщину, до свого любля чого Небесного Отця. Він іде в нову, незвідану країну і свята Церква супроводжує його молитвами і зворушливими піснями, а попереду величаво несуть хрест. І ось вже нема поміж нас того, хто жив і діяв на землі. Невеличкий пагорбок покриває його тлінні останки. Але невідступне стоїть і охороняє його могилку вдень і вночі Хрест Господній, Животворящий Хрест над прахом померлого. Яке бага тозначне і відрадне це зближення смерті і життя. Церква знає наше серце і хоче хрестом над могилою віруючого з однієї сторони поті шити, а з іншої — охоронити нас. Похований під ним, знаходиться під захистом і покровом Життєдавця Ісуса Христа, Сина Божого, Котрий переміг смерть і Своїм славним Воскресінням переконав усіх нас у майбутньому всезагальному воскресінні.
Згадаймо, дорогі брати й сестри, чому ми святкуємо Воздвиження Чесного Животворящрго Хреста. Обставини цієї священ ної події нам без сумніву знайомі, але я все ж таки насмілюся нагадати вам ще раз. Зроблю це для того, щоб ви яскравіше відновили в своїй пам'яті ту святкову подію і духовно перенеслися на святу гору Голгофу.
Озвіріла, єврейська старшина вчинила найстрашніший в усій людській історії злочин. На Голгофі, в пориві безумства, фарисеї та законники розіп'яли не просто невинного, у всіх відношеннях, чоловіка, вони розіп'яли Святого Святих — Єдинородного Сина Божого. Вбивство було настільки жорстоке, що навіть сама земля затряслася, сонце на деякий час перестало світити, щоб не бачити страждань Того, Хто створив небо і землю, море і все, що в них. Але цим людям і цього здалося замало — людська злоба не має меж. Згубивши Христа, євреї загорілися бажанням знищити все, що могло б нагадати про Нього світові. Таємно вночі вони закопу ють глибоко в землю хрест, на якому вмер Спаситель разом з хрестами двох розбійників. Згодом погани на цьому місці постави ли для наруги храм Венери, а де був похований Христос — храм Юпітера.
Йшов час. Благодатне зерно Христової науки, кинуте у землю цього світу, почало розростатися в могутнє дерево, у вітах котрого знайшли відраду і відпочинок діти різних народів (цілі народи). Християнство переможно крокувало по землі.
В 326 році, коли рівноапостольний імператор Константин, на знаменах якого незмінно був присутній святий хрест, одержав ряд славних перемог над ворогами, його благочестива мати Олена, від­правилась в Єрусалим для поклоніння місцям, освяченим страж даннями Ісуса Христа, з ревним бажанням відшукати хрест Спасителя. Довгі і наполегливі пошуки, нарешті, завершились успіхом. За вказівкою одного перестарілого юдея знайшли місце, в якому було закопано три хрести і серед них дощечка з написом: "Ісус Назарянин, Цар Юдейський". Сумніву не було — серед цих трьох хрестів є хрест Спасителя, але котрий? Щоб розв'язати цю загадку, Єрусалимський Патріарх звелів накладати по черзі на хрести одно го померлого юнака, котрого в той час несли на захоронення. Від двох хрестів не було ніякої дії, та коли його поклали на третій хрест, юнак тієї ж миті воскрес. Це чудо стало яскравим доказом, що третій хрест і є хрестом, на якому був розіп'ятий Христос — воскресіння і життя (Ів. 11, 25). Весь багаточисельний народ, що став свідком цієї знаменної події, бажав побачити і поцілувати животворяще дерево хреста, але через велику тісноту більшість людей не мали цієї можливості, тому просили бодай здалека показати їм це знаряддя нашого спасіння. Задовольняючи це благочестиве ба жання, патріарх Макарій став з хрестом на підвищенні і почав піднімати його на всі сторони, а весь народ, споглядаючи на хрест Спасителя в глибокому розчуленні благав: "Господи, помилуй!".
На спомин цієї події Св. Церква з року в рік 27 вересня велить священнослужителям за прикладом Єрусалимського Патріарха Макарія піднімати серед храму св. хрест і покладати його для благочестивого цілування вірними. Сьогодні, дорогі брати й сест ри, ви також стали свідками цього зворушливого обряду. Ваш отець парох на утрені теж чотири рази підносив високо вгору і опускав святий хрест. Ви ж, як колись вірні на Голгофі, в захоп ленні співали: "Господи, помилуй!" Зараз ви стоїте перед цим хрестом. Уважно вдивіться в закровавлене, повне болю і муки лице Спасителя; погляньте на Його схилену на бік, увінчану терням, голову; подивіться на Його розпростерті, до хреста приковані руки; на серце, проколене списом, з якого пливе Його Свята Кров; по гляньте уважно і глибоко задумайтесь. Для чого, навіщо Син Бо жий, Владика неба і землі, Творець вселеної, Істота у всіх відно шеннях безмежно велика і досконала, зійшов з неба на землю, прийняв на себе нашу тлінну людську природу, зазнав у ній різних терпінь і зневаг, врешті вмер за нас найстрашнішою смертю на хресті. А хрест святий, перед яким ви стоїте, вам відповість. Цей хрест вам скаже, що найбільшим злом на землі є ваші гріхи, бо саме вони стали причиною хресної смерті Спасителя.
Його пречиста голова була зранена колючим терням за наші нечисті помисли і лукавства. Його уста, напоєні гірким оцтом за наші безсоромні, спокусливі розмови і пісні, за брехню, за обмови, за нашу нестриманість в їжі і напоях. Його руки, прибиті до хреста за нашу невпинну жадобу збагачення, за крадіжки і вбивства. Його ребро і серце, пробиті списом за наші нечисті пожадання, за нашу гордість і самолюбство. Ось, за що був розіп'ятий Ісус Христос.
Христос помер за гріхи наші, але з тою великою ціллю, щоб ми, позбавлені гріхів, жили для правди, випереджаючи один одно го в добрих ділах, і за це високоморальне християнське життя одержали від Бога в нагороду вічне блаженство в Його Небеснім Царстві. Ось велика і благотворна ціль хресної смерті Сина Божо го. Ми християни, звичайно, знаємо про це, та чому ж ми не оберігаємо себе від гріхів, чому ними знову розпинаємо Христа, чому примушуємо Його ще раз невимовно страждати.
Замість того, щоб догоджати Богові, ми намагаємося догоди ти князям віку цього, замість того, щоб прикрашати себе христи янськими чеснотами, прикрашаємо себе модними дорогими оде жами і різними світовими відзнаками. Ми намагаємося збудувати для себе щасливе людське життя на землі і забуваємо, що ми створені для неба. Правда, ми не заперечуємо необхідність служи ти Богові і навіть хочемо показати себе Його шанувальниками: ми виконуємо деякі Його заповіді, ходимо, наприклад, до Церкви, молимось, дехто з нас навіть заховує пости, але все це ми робимо якось поверхнево, більше зі звички, аніж з внутрішнього сердеч ного переконання. Така зовнішня побожність у багатьох із нас є подібна до нової хустини або нового капелюха, одягнутих на нече сану, немиту голову або до чистої сорочки на брудному тілі.
Бог вимагає від нас побожності незрівнянно вищої, котра має бути глибоко посаджена у нашому серці і мусить пробиватися у кожному нашому слові, у кожній думці, у кожному вчинку, у кожному ділі. Вона мусить бути подібна до ясного сонця, котре тихо, без галасу, пливе по синьому небу і освітлює, і гріє, відроджу ючи і оживляючи все довкола.
Мої дорогі брати й сестри, бажаємо, навіть просимо в Бога дарувати нам щасливу вічність, але це вічне блаженство ми, як ті ліниві раби, хочемо дістати задарма, без праці і найменшого зу силля з нашого боку.
Прослідкуйте усе ваше життя аж до сьогоднішнього дня і ска жіть, що ви зробили для осягнення блаженства в Царстві Небес нім: яку гріховну пристрасть ви в собі викорінили, яку чесноту розвинули, скільки добра для ближніх зробили, чим пожертвува ли для Бога. Та що і казати. Ми в переважній більшості, напевне, тільки те й робили, що їли, пили, веселились, а якщо і трудились, то більше для тіла, ніж для Бога і спасіння своєї душі, більше для землі, ніж для неба і вічного в ньому блаженства. Дитинство про літає в безхмарнім пустуванні. Молодість минає в гріховних роз вагах. Зрілий вік проходить у постійних турботах про хліб насущ ний, у клопотах про сім'ю. І так стаємо старшими з року в рік, зближаємось до незбагненної вічності і, врешті, входимо до неї зовсім неприготованими. Сьогодні Церква підносить високо вгору хрест, щоб ми глянули на нього і згадали про небо. Коли св. дияко на Степана євреї вели на муки, він підняв очі вгору і з Ласки Божої побачив небо відкрите і Спасителя Ісуса праворуч Отця. Це додало йому сили і він з радістю прийняв мученицьку смерть. І нам, дорогі брати й сестри, серед земної суєти треба частіше підно сити свій погляд до неба, бо там наша правдива вітчизна, там наш Небесний Отець приготував своїм люблячим дітям радощі, які далеко-далеко перевершують все те, що людське око може побачи ти, вухо почути, розум збагнути. О, любий небесний краю! Хто із земних мандрівників не радий би був колись переселитись до тебе? Хто не хотів би по трудах, перенесених у долині сліз, поспішити до тебе з радістю та заспокоїтись в твоїх світлих оселях? Хто б не бажав по туземних шахрайствах та болях зазнати у тебе цілющо го ліку правдивого вічного щастя? Та гріхи, гріхи не пустять нас, браття, до Бога! Гріхи не дадуть нам навіть здалека побачити того небесного Єрусалиму, того вічного міста, котрого тут на землі ми шукаємо. Любо б'ється серце праведника, коли споглядає на хрест і духом переноситься в щасливу небесну країну, знову відкриту для людей чудодійним ключем Голгофського хреста. Але як же нам, грішним, не заплакати сьогодні під хрестом, коли подумає мо, що блаженна країна для нас може бути навіки закрита.
Ах, коли б у нас прокинувся щирий жаль за тим, що ми може мо втратити назавжди. Коли б хоч сьогодні в день спомину хрес них мук нашого Спасителя, ми пізнали всю свою вину проти Бога, всю пагубність наших гріхів і не забарилися омити їх щирими сльозами покаяння. Саме для збудження цих спасительних сліз св. Церква величаво підносить нині найдорожчу спадщину Хрис тову — святий хрест. Ці сльози могли б стати даниною за нас розіп'ятому Христові і запорукою нашої поправи, бо це були б ті щасливі сльози, про які св. ап. Павло каже: "Смуток заради Бога спричинює покаяння, що приносить спасіння".
"Господи помилуй!" — в захопленні взивали вірні на горі Гол гофі, коли патріарх Макарій підняв високо вгору віднайдений хрест Господній.
Усвідомлюючи свою духовну неміч, закличмо нині і ми від чистого серця так само. А Ти, Всеблагий Господи, почуй наше щире моління і милостив будь нам, грішним. Ми нічим не можемо виправдатися за вчинені гріхи. Ти все зробив, щоб очистити і охоронити нас від них, і тому ми покірно визнаємо їх перед Тобою, в Тобі одному шукаємо виправдання, цілком покладаючись на Твоє безконечне милосердя і очищуючу силу Твоєї Святої Крові, добровільно за нас пролитої. Ти в час найжорстокіших мук і без­мірного болю молив колись Отця Небесного простити найбільших злочинців, що Тебе розіп'яли на хресті, прости і нас за наші вели кі гріхи. Помилуй нас, Господи, помилуй нас! Амінь.


Для створення статті використано такі джерела:

  • о. Петро Якимець 
  • "Сівач", вересень 2003 Ч. 9 (46) рік 5;
  • Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
  • Збірник проповідей "Сівач";
  • Ікону Воздвиження Чесного Хреста Господнього.
Дописати коментар