https://www.google.com/webmasters/verification/verification-file-dl?hl=uk&authuser=0&siteUrl=http:/. На платформі Blogger.

Парафія Преображення Господнього

вівторок, 16 серпня 2011 р.

16.08.2011р. Б. / Релігійна політика пізньої КПСС повертається в Україну

ідолопоклонство

В Україну потихенько, проте зовсім чітко і впевнено повертаються церковно-державні відносини часів пізнього брежнівізму. Відмінності звісно є: греко-католиків, поки що толерують, атеїстичних масових кампаній не проводять, але це - чи не єдина різниця.


Ні для кого не є секретом, що в Україні з’явилася практично державна церква, яка є у привілейованому становищі по відношенню до інших релігійних організацій і яка отримує немалі дотації з держбюджету. Також не є таємницею, що католики, незалежно від обрядової приналежності, не мають права на повернення власних культових споруд, безперешкодне задоволення власних релігійних потреб. «Реформи» міністра Табачника викинули зі шкільної програми будителя Галичини греко-католицького священика Маркіяна Шашкевича, у шкільних підручниках посилена антикатолицька спрямованість. Школи виховують у дітях вороже ставлення до католицизму, навіть як до культурного явища. Якщо дитина отримує інформацію виключно зі шкільних підручників, то у неї створюється переконання, що католики, особливо греко-католики, – це люті вороги українського народу, які завжди перешкоджали нормальному розвитку українства і створювали ненависть між Україною і братньою рятівницею українства – Московщиною. Що більше, саме християнство постає в шкільній освіті, як релігія недолугих рабів, ворог усього прогресивного людства.


Держава з величезним презирством відноситься до будь-яких форм релігійності, окрім московського православ’я. І чи не останнє свідчення тому - поведінка влади стосовно всього того, що відбувається довкола суду над пані Тимошенко. А йой! Знов той політичний цирк… Саме так. На жаль, саме так воно і є. Серед підписантів звернення до суду з проханням взяти пані Тимошенко на поруки є представники великих українських релігійних організацій – Київського Патріархату, Римо-Католицької Церкви, об’єднання євангельських християн баптистів. Але суддя Кірєєв не бачить підстав для задоволення цього клопотання. Ось так. Для судді Кірєєва, про якого ніхто вже в світі не сумнівається, що він є простою маріонеткою у руках правлячого режиму, представники найбільших релігійних організацій України не є моральними авторитетами. Що більше, після звернення Блаженнішого Святослава – Глави УГКЦ стосовно цього, з дозволу сказати, суду суддя Вищого Господарського суду України О. Хрипун звинуватив українські Церкви у розпалюванні конфронтації та поширенні правового нігілізму. Гіршого плювка в сторону християнських Церков України від представників правлячого режиму до тепер не було. Безпідставні скандальні нападки представника українського «судочинства» у будь-якій мінімум цивілізованій країні набули би серйозного суспільного резонансу, і такий суддя позбавлений би був своєї посади. Але Україна є цікавою країною, де держава виступає у ролі злодія, який обікрав релігійні громади і силується виставити себе моральним авторитетом. Додайте до того небажання Прокуратури Печерського району Києва розслідувати осквернення хреста на Аскольдовій могилі в Києві, ігнорування державою 200-ліття Маркіяна Шашкевича, Севастопольський костел і ще багато чого – і картина орденоносного комуністичного минулого спроектованого на нашу дійсність набере живіших фарб. Аморальність і беззаконня в Україні стали нормою поведінки самої держави. А власне беззаконня св. Апостол Павло характеризує, як діяльність духа Антихриста. Воно й нічого дивного в тому, що українська держава виступає в ролі такого собі антихриста місцевого масштабу, нема. Адже ця держава є гідним спадкоємцем УРСР – «держави» аморальної, безбожної, антихристиянської та злочинної по своїй сутті. І допоки ця держава не позбудеться свого комуністичного насліддя, вона і надалі залишатиметься експонентом антихристиянських сил у світовій боротьбі Добра і Зла, будучи союзником, не все гласним, антихристового Мордору.


Але ми, християни, мусимо собі усвідомити, що в такому стані речей в Україні винні в першу чергу ми самі. Кажуть соціологи та суспільствознавці, що досить 10% населення, яке активно сповідує ті чи інші ідеї, щоб у суспільстві відбулися безповоротні зміни. В Україні є більше як 4 млн. греко-католиків і десь близько 1 млн. римо-католиків. Отже, маємо більше 10% населення України. І… А нічого. Вплив католиків на життя українського суспільства є мінімальним. І цей мінімальний вплив, або навіть і його відсутність, мусіли би бути тривожним дзвоном у голові кожного католика України. Але… Ми шукаємо винуватців таких реалій у спадкоємцях комуністично-комсомольського апарату та бендюгах, які захопили українські багатства і владу, у пакостях спецслужб, у катакомбному періоді, у безвідповідальності та продажності політикуму. Але, панство, тут виникає запитання: а що, окрім постійних жалів і нарікань робимо ми? Будуємо та відвойовуємо церкви? Розбудовуємо інфраструктуру? А який стан народу, для якого начебто усе це робиться?


А стан вірних католиків дуже і дуже далекий від нормального. Так це правда: католики є суперовими у порівнянні з православними чи протестантами. У нас найменший відсоток розлучень, абортів, так в католицькому середовищі багато нижчий відсоток алкоголіків та наркоманів, ніж у православних. Але… Спитайте в Україні пересічного католика, не залежно від його місця проживання, обрядової чи національної приналежності що Церква вчить про те, як має виглядати суспільство, про ксенофобію, про антисемітизм, про хабарництво. Гарантую, що дуже і дуже важко знайдете когось, хто б міг відповісти на ці запитання. Та, в кінцевому результаті, спитайте, що таке Церква, хто такий Папа, яка роль єпископа в Церкві. Мало хто вам пояснить такі прості, елементарні речі.


Католики України просто на просто не знають власної віри, не уявляють собі, як і що Церква вчить, мають дуже відносне уявлення про те, як вони мають поводитися у щоденному житті.


Оригінально… Правда? На жаль, так, таки-так. Церковні мужі у своїх високих кабінетах часто додумуються до дуже суперових ідей, примінення, яких на практиці є просто нереальне. Не тому, що ідеї нереальні, не тому, що ці ідеї не здатні породити доброго плоду, але тому, що не враховується одна проста реальність. Більшість католиків в Україні зеленого поняття не має про прості катехитичні істини, і тому усі ці ідеї не можуть призвести до хоча б якихось мінімальних позитивних результатів. Якщо якісь результати і є – так це галочка про проведений захід.


Покоління епохи фаст-фуду хоче результатів вже і зараз. Але це неможливо. Лише клопітка праця над відродженням католицької ідентичності українських католиків здатна надати потрібний результат – відродження Католицької Церкви в Україні. Лише свідомі, повноцінні католики здатні змінити це суспільство на краще. В протилежному випадку нас очікує усе більша маргіналізація католиків в Україні, усе більші утиски, а також скочування України до стану тоталітарного, злочинного, кримінально-олігархічного утворення під московською шапкою.


Саме сьогодні, як ніколи до тепер, перед українськими католиками стоїть вибір: або почати вже і зараз кожному католику рости в Христі, або покоритися диявольським планам і піти у небуття. І ви, які дочитали ці рядки до кінця, також покликанні прийняти відповідне рішення: або, або…


о. Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:


Мандрівники Христа Царя
Дописати коментар