https://www.google.com/webmasters/verification/verification-file-dl?hl=uk&authuser=0&siteUrl=http:/. На платформі Blogger.

Парафія Преображення Господнього

четвер, 18 серпня 2011 р.

18.08.2011р. Б. / Помер о. Микола Шашарин – очевидець ліквідації УГКЦ та учасник її відновлення

о.Микола

Учора, 17 серпня, на 96-му році життя помер священик Тернопільсько-Зборівської Єпархії УГКЦ митрофорний протоієрей Микола Шаварин, повідомили у Тернопільсько-Зборівській єпархії УГКЦ.


Похорон священика розпочнеться 18 серпня о 21.00 у Катедральному Соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. 19 серпня о 14.00 пройде Заупокійна свята літургія, о 15.00 – закінчення чину священичого похорону. Поховають отця Шаварина о 16.00 на міському кладовищі Тернополя, що знаходиться поблизу села Підгороднє.


Отець Микола був очевидцем ліквідації УГКЦ у 1946 році, а майже через півстоліття – одним із учасників її відновлення.


Священик більшу частину свого життя діяв у підпіллі, перебував у засланні за відмову зректися віри. За непоборну стійкість у вірі у часи підпілля Папа Римський Іван Павло ІІ відзначив отця Миколу Шаварина спеціальною медаллю та почесною грамотою.


Отець Микола Шаварин (літ. псевд. Юрій Джура, Микола Береза, Михайло Справедливий, Сергій Кованько) народився 14 вересня 1915 року у селі Качанівка Підволочиського району (Тернопільська область) у родині хліборобів.


Початкову освіту отримав у родинному селі. Став учнем української гімназії у Тернополі. Захоплювався гуманітарними предметами, іноземними мовами.


У 1930 р. після закриття польським урядом української гімназії закінчив польську гімназію ім. Ю. Словацького.


У 1936 р. М. Шаварин поступає у Львівську Богословську Академію. Восени 1944 року він був висвячений на священика Генеральним вікарієм Львівської Архієпархії УГКЦ єпископом Микитою Будкою.


У 1950 р. М. Шаварин був арештований і відбував покарання у Томській області.


Потім було повернення на Тернопільщину (1957 р.), праця вантажника на цукровому комбінаті «Поділля»; тесляра на комбайновому заводі, бухгалтера на цьому ж заводі, аж до виходу на пенсію у 1975 році.


Від часу легалізації УГКЦ, незважаючи на свій похилий вік, працював викладачем у Тернопільській вищій духовній семінарії імені Йосипа Сліпого. У 2000 році йому присвоєно титул митрата за заслуги перед Українською Греко-Католицькою Церквою у справі відродження духовності і зміцнення віри в господа Бога мирян краю.


За матеріалами: РІСУ


Джерело:





Звичайно, на все воля Божа, але дуже прикро й боляче усвідомлювати факт втрати, для Церкви і української нації, ще одного з цих харизматичних велетів духу, які гідно пройшли випробування у пекельному горнилі московсько-більшовицького лихоліття і лишилися вірними Богові та Україні.


А хто ж прийде їм на зміну? Нова генерація священиків, яка не мала подібного досвіду переслідувань, на превеликий жаль, здатна лише гасити духа, а не запалювати його. За 20-ть років, після виходу Церкви з підпілля, вже спостерігається негативна тенденція серед нових священиків до пристосуванства та до творення з вірних - літеплих християн... Тут можна навести безліч прикладів на підтвердження такої тенденції, коли одні священики вітають вірних з празничком "8-м березня", а інші ставлять вірним у приклад до наслідування "Павліка Морозова", ще інші використовують слово "любов", як засіб і виправдання, щоб насправді нікого не любити.


Це все вже відбувається нині, а що буде завтра?! Адже українці найбільше довіряють Церкві і сподіваються, що вона й надалі лишиться вірною Богові й нашій знедоленій нації. Чи виправдає вона всі наші надії і сподівання, як засіб до осягнення спасіння? Чи зверне на криві манівці і буде намагатися ввести нас до Царства Божого "бічними", а не Царськими дверима..?!


Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

Дописати коментар