https://www.google.com/webmasters/verification/verification-file-dl?hl=uk&authuser=0&siteUrl=http:/. На платформі Blogger.

Парафія Преображення Господнього

четвер, 21 липня 2011 р.

21.07.2011р. Б. / «З Божою ласкою й допомогою, не дозвольмо, щоб зло сектантства нас перемогло»

о. Василій Ковбич, ЧСВВ

«З Божою ласкою й допомогою, не дозвольмо, щоб зло сектантства нас перемогло», Протоархимандрит Василіянського Чину Св. Йосафата о. Василій Ковбич, ЧСВВ


ДОГНАЛІВСЬКА СЕКТА


[СЕКТА АНТОНІНА (ІЛЛІ) ДОГНАЛА]


Львів, 14.07.2011


Відомості з мого досвіду


З якого часу Вам відоме ім’я Антоніна (Іллі) Догнала з його групою?


Група Догнала мені відома ще із тих часів, коли він та його прихильники були студентами у Польщі – точніше, з 1996 року. Бажаю підкреслити, що їхні тодішні хибні переконання і схильності не тільки не змінилися, а розвинулися в набагато гіршу сторону.


Як ілюстрацію прикладу можна навести той факт, коли догналівці перебували між іншими василіанськими братами студентами у Польщі, тоді Настоятелі з ними мали такі проблеми у чернечій спільноті: 1) догналівці діяли як закрита група, якомога ізольована від спільноти; 2) вони мали трудність у співжитті та спілкуванні із тими, що повністю не поділяють думки і переконання групи; 3) траплялася ворожнеча проти неоднодумців; 4) вони організували і проводили «окремі молитви»; 5) не цінили літургійних богослужінь (пізніше настоятелі збагнули причину, а саме, бо в літургійних моліннях християнин визнає себе грішною людиною, потребуючою Божого помилування і прощення наприклад, як ми всі добре знаємо, коли догналівці вже діяли точно як секта, вони пропонували, щоб зупинити служіння Божественної Літургії протягом шість років – очевидно, причина в тому, що Чесне і Пресвяте Тіло і Кров Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа під видами хліба і вина дається на відпущення гріхів і на життя вічне, а вони переконані, що їм відпущення гріхів непотрібне); 6) від самого початку в них була дискримінація проти грішних (а пізніше це проявилося їхнім постійним зусиллям публічно виявляти чужі гріхи, та коли чужих гріхів не було достатньо, зокрема у настоятелів та церковній владі, то вони чужих гріхів видумували, тобто, займалися наклепами); 7) підводячи все разом – від самого початку вони виявили себе нездатними творити чернечу спільноту з неоднодумцями, а тепер вони нездатні бути членами Христової Церкви, засуджують і виключають всіх, навіть Святішого Отця Папу Римського.


Коли вони ще були студентами, їх скоро розпізнав тодішній Протоігумен Впр. о. Володимир Ющак (тепер Єпископ). Він їх відіслав до Василіянської Провінції у Словаччині, до якої належали. Але, на жаль, два ченці Василіяни з України того часу вже дали себе звести ідеями і практиками Догнала. Це був о. Маркіян Гітюк і о. Роман Шелепко.


Догнал зі своєю групою постійно був неслухняним своєму Протоігуменові. Постійно творив конфлікти і виявляв бажання творити щось окремого, але під василіанською назвою – тобто прикриттям. Це в нього розвинулося до набагато гіршого, то тієї міри, що він – самозванець – створив свій патріархат під прикриттям «католицтва», хоч у нього нічого католицького немає.


У добрій вірі, з надією вирішення конфліктних обставин, Протоархимандрит о. Діонісій Ляхович посприяв їм відкрити пробну спільноту з місією в Празі при греко-католицькій катедрі. Також дозволено їм було відкрити монастир у Сазаві (біля 30 кілометрів від Праги). Вони скористувалися становищем і в травні 2003 року зорганізували протест проти призначеного Апостольського Екзарха греко-католицької Церкви у Чеській Республіці - єпископа Кир Ладіслава Гучки. Не дозволили, щоб його хіротонія відбулася у катедрі.


Слід визнати, що на жаль, цей скандальний факт не став достатнім для того, щоб тодішня Управа Чину остаточно ліквідувала цю групу. Якби вони відмовилися надолужити скоєну кривду особам і Церкві та у випадку браку щирої поправи, то ще тоді вони мали б бути виключені з нашого Чину. Замість того надалі в добрій вірі була спроба їх поодинці розмістити в різних Провінціях, але це не вдалося – ніхто не хотів прийняти у себе проблеми.


Все закінчилось тим, що тодішній Протоігумен Впр. о. Йосиф Будай, ЧСВВ, у добрій вірі та з батьківським милосердям, прийняв їх до монастиря в с. Підгірці - Україна. На жаль, за вимогами самої групи їх послано туди всіх разом. Догналівська група мала одержала можливість продовжувати свою шкідливу діяльність серед віруючих за допомогою своїх «реколекцій» у цьому монастирі та ще на запрошення ішли до різних інших парафій, інституцій, жіночих чернечих спільнот. Особливу духовну шкоду вони наробили в Дрогобичі, де їх багато разів запрошували в різних парафіях. Також біля Івано-Франківська, зокрема в м. Тисмениця. На початку не знайшлося багато осіб, щоб розпізнали в них різні відхилення у справах віри та релігійних практик. Пізніше постраждали від них усі, навіть Єпископи і вища церковна влада, що в добрій вірі бажали дати догналівцям нагоду до церковного служіння. Шкода і дуже боляче, що дехто на початку не вірив нам ОО. Василіянам, котрі догналівську групу розпізнали і повідомляли про те, що вона небезпечна для Церкви, бо складається з осіб, які виявили себе зрадниками Чину і Церкви.


Що особливо характеризує їхню релігійність?


= Схильність творити чогось окремого – лише під прикриттям і назвою Чину та УГКЦ. Вони постійно тиснули кого лише могли, щоб створити чогось своєрідного (“suі generis”), але також окремого від найближчого Настоятеля Чину (“sui iuris”) – наполягали на тому, щоб бути підпорядкованими прямо Протоархимандритові, що в Римі.


= У своїх дуже притаманних «релігійних обрядах» вони проводили свого роду вимивання мозків (радше забруднення мозків). На підставі тих вірних, що розпізнали шкідливість догналівських процедур і відійшли від них, це, по сутті, довготривалі «сповіді» (годинами або майже цілими днями, з повторенням слідуючого дня) та дивними молитовними практиками, метою яких є виснажити людину, щоб її перепрограмувати психічно. Після такої процедури людина втрачає свою здатність вільно і тверезо мислити і вирішувати. На підставі свідчень, деякі віруючі стали жертвами, бо потрапили у психіатричну лікарню, інші зруйнували власну сім’ї.


= Завершення процедури вимивання мозків полягає в тому, що відбувається свого роду «обряд отримання Святого Духа». Найдивніше є те, що догналівці приписували собі в цьому монополію – тобто, переконували віруючих, що виключно в них можливо проводити «отримання Святого Духа». При цьому, вони себе переконали і переконують віруючих, що «той, хто таким чином отримав Святого Духа є безгрішний і в усьому непомильний, бо Святий Дух безгрішний і непомильний». Їхня загальна поведінка підтверджує, що вони себе вважають безгрішними і непомильними. Внаслідок цього, їм неначе все дозволено – ось чому вони сьогодні нездатні прийняти жодного правопорядку, ні чернечого, ні церковного та ще збираються наказувати цивільній владі.


= Узалежнення віруючих, доводження їх до фанатичного захисту гуру Догнала і його групи та очорнення всіх інших.


= Це все вони від самого початку в с. Підгірцях виконували з великим запалом, а радше – фанатично.


Коли розпочались особливі проблеми?


Догналівці у с. Підгірці не могли проживати й діяти довго без творення особливих проблем. Почали воювати проти місцевих настоятелів і шукати незалежність від них. Жили в непослусі зокрема щодо нового Протоігумена Впр. о. Григорія Гринькова – вибраного і призначеного на Провінційній Капітулі в лютому 2004 року.


Побачивши шкідливість і велику небезпеку для Чину і Церкви, Генеральна Капітула нашого Чину в Римі (липень 2004 року) вирішила ліквідувати цю групу. Догнал про це довідався. У свою чергу він, зі своїми, не почекав на остаточні рішення і звернувся безпосередньо до Конгрегації для Східних Церков з проханням стати незалежним монастирем Василіян. Капітула постановила остаточно ліквідувати цю руйнуючу групу, доручивши всі необхідні для цього адміністративні дії Протоархимандритові з його Радниками.


Чи ці проблеми переросли у загострення?


Так. Виконуючи рішення Капітули і план дії Протоархимандрита з його Радниками, перший головний Радник – Впр. о. Ґенезій Віомар, наприкінці літа 2004 року відвідав догналівців у монастирі в с. Підгірці. Вони себе вже вважали незалежними від Чину і зорганізували проти нього страшний бунт. Отці, які його супроводжували можуть подати свідчення про цей страшний факт. Сам Впр. о. Ґенезій, розповідаючи про своє враження й все, що там трапилося, затвердив, що це був неначе «напад біснуватих і що він жодних побожних осіб там не бачив: я чув неприродні – нелюдські крики». Не було навіть можливості провести тоді нормальні розмови.


На початку осені того ж року я прибув до них особисто з візитацією. Вони співпрацювали і розмова з кожним відбулася досить нормально. Перевіривши все і, згідно з рішенням Капітули, я приготовив для кожного з них висновки, а саме: 1) напімнення за дуже грубі порушення чернечого і церковного правопорядку; 2) переміщення до Словаччини догналівців громадян цієї держави з визначеними обов’язками щодо духовної віднови для дальшого перебування у Чині. Ті рішення я їм вручив особисто кілька днів пізніше. Вони – на моє велике здивування – прийняли досить мирно і обіцяли виконати. Було зорганізовано відповідну машину, яка мала б їх відвести до призначеного монастиря. Щоб перевірити все, що діється я домовився, що переїздом до Києва в той сам день я вступлю до монастиря в с. Підгірці і з ними попрощаюся. Прощання не відбулося, бо вони зорганізували проти мене страшний бунт і проти їхнього переміщення – мабуть набагато більший від того, що постраждав Впр. о. Ґенезій і я під словами, що він висловив можу тільки підписатися, бо враження однакове.


Після цього, згідно з чернечим і церковним правопорядком, дійшло до того, що кожен з них отримав відповідне число канонічних напімнень. Згодом отримали декрети виключення їх з Василіянського Чину, а декрети були потверджені Конгрегацією для Східних Церков – тобто Апостольським Престолом.


Вони зробили рекурс до Найвищого церковного суду проти декрету. Тим самим, згідно з правом, припинилася дія цих декретів. Суд тривав довго. Під час цього процесу вони інтенсивно займалися публічними наклепами проти своїх Настоятелів і співбратів василіян. Старалися висвітлювати і збільшувати всі недоліки певних ченців, узагальнюючи на всіх інших співбратів. Дуже скоро вони відкрили війну проти церковної влади, зокрема виступали з наклепами проти Блаженнішого Любомира.


Конгрегація для Східних Церков, маючи надію на їхнє переосмислення й навернення, послала до них Апостольського Візитатора в особі Преосвященного Кир Гліба Лончини, але вони його не прийняли, грубо з ним поступили.


Наприкінці, розглянувши все докладно і розсудивши, Найвищий церковний суд подав свій вирок для кожного з них: «рекурс не має жодного фундаменту», тобто, згаданий чернець не належить до Василіянського Чину, бо декрет його виключення - дійсний. Такий вирок кожний з них отримав особисто.


Від якого часу можна окреслити відхід догналівської групи з Католицької Церкви?


Догнал проголосив себе єпископом. Так само всі, хто належить до цієї групи, за винятком о. Романа Шелепка. Чи хтось важно їх висвятив на єпископів? Досі ніхто не зміг про це докладно довідатися. Однак, згідно з церковним правопорядком вони тим самим підлягають більшій екскомуніці – тобто, вони виключені з католицької Церкви.


Цей акт вони погіршили різними діями, особливо тим, що вступили в боротьбу навіть проти найвищого Архиєрея – Папи Римського, зокрема проти беатифікації Папи Івана Павла ІІ.


Що їх особливо характеризувало до моменту, коли вони стали псевдоєпископами?


= Це були псевдо монахи, неслухняні і бунтівливі. Вони ніколи не виявляли бажання стати справжніми василіанами. Їм вдалося обдурити Настоятелів, які допустили їх до складення довічної професії, але насправді не виявили жодного наміру бути василіанами. Вони лише силою права, з юридичного огляду належали до нашого Чину до дня, коли найвищий церковний суд відхилив їхній рекурс проти декрету виключення.


= Від самого початку виявляли бажання мати свого безпосереднього Настоятеля ДАЛЕКО, якнайдальше від них. Очевидно, з метою бути поза контролем і творити «спільноту», тобто групу у спільноті.


= Кар’єризм: в різних моментах вони виявили бажання захопити владу у Чині і в Церкві, навіть висували один одного до посади та єпископства. Бажали захопити впливові служіння і одного разу наважились вимагати призначення їх викладачами і виховниками у василіанській семінарії в Брюховичах, але я їм відповів, що вони там могли б бути під відповідними умовами займати лише місце учнів а не учителів!


= Вони ніколи не просили у своїх Настоятелів дозволу на здійснення їхніх задумів. Вони лиш підступно ВИМАГАЛИ, часто ставили вищих Настоятелів у складне становище, перед фактом вже розпочатих дій, коли вже немає іншого виходу з положення крім дати їм дозволу.


= Вони постійно займалися обманом Настоятелів, бо часами в обличчя говорили одне, а в дійсності робили все проти церковної і чернечої дисципліни.


= Ці обманці й самозванці завжди намагалися користуватися неправдивою ідентичністю. На початку їм була дуже потрібна назва «василіян» і скорочення ЧСВВ (Чин Святого Василія Великого), хоч насправді від самого початку діяли проти нашого Чину. В цьому дусі вони пізніше себе назвали «єпископами УГКЦ» і навіть поділилися Єпархіями і вибрали свого «верховного архієпископа» саме в особі гуру Догнала. Згодом приписували собі «авторитет в імені Папи Римського виключати з католицької Церкви всіх Єпископів». В уряді цієї догналівської «католицької» церкви наприкінці залишився сам Папа Римський, але вони і його не могли стерпіти в тій позиції і його «виключили». Зараз їм потрібний титул «патріархату візантійської католицької церкви», але я переконаний, що ця псевдо-ідентичність довго не триватиме. Очевидно, ця секта не визнає католицької Церкви поза своїми межами. Поживемо – побачимо, як Догнал назве свою секту і кого він із себе зробить шляхом самозванства.


Які Ваші висновки щодо деструктивної діяльності секти Догнала?


Знаємо, що в Україні існує закон про свободу совісті й віровизнання, який не надає ніякій секті права агресивно накидатися проти інших конфесій шляхом публічних наклепів і розпалювання ворожнечі між віруючими. Віруючі ж є громадянами України з правом свобідно і в мирі сповідувати свою віру. Очевидно, проблеми створені сектою Догнала не є спричинені якоюсь вірою, а грубим порушенням законного ладу й миру між громадянами. Справжня християнська віра таких проблем не творить, а помагає громадянам жити в мирі та творити добро для себе і для Держави включно. Окрім цього, існують доведені факти, як догналівці розколюють сім’ї. Розбиття цієї фундаментальної клітинки суспільства є виразним порушенням закону про сім’ю. По-третє, існують доведені факти, як жертви секти Догнала зазнали психічних захворювань, що також є яскравим порушенням законодавства і спокою у суспільстві, яке Держава не сміє толерувати, а повинна від цього захищати своїх громадян.


На підставі цих фактів, як висновок, я поставлю декілька запитань: Хто є зацікавлений в тому, щоб підтримувати таку секту, яка спробувала знищити Василіянський Чин а тепер намагається руйнувати Українську Греко-Католицьку Церкву? Кому потрібні догналівці, як не самим ворогам нашої Церкви? Я дуже співчуваю з Божою Церквою і шкодую тих вірних, які дали себе звести, бо виявилися нездатними узріти, що догналівську секту підтримують не лише словесно, але і фінансово включно, найбільші вороги Христової Церкви.


Мені насправді дуже шкода тих віруючих, які відпадають від правдивої віри, тобто від католицької Церкви. Вболіваю і молюся за них, бо багато із тих, хто відпадає від віри самі або їхні родичі недавно постраждали жорстокі переслідування за віру під час тоталітарної радянської комуністичної й атеїстичної системи. Чи вони вже забули про депортації, переслідування і навіть фізичне знищення віруючих? Чи вони зовсім не моляться, чи моляться до якогось фальшивого витвореного божка? Хіба вони не читають Божого Слова в Святих Писаннях і не дотримуються навчань католицької Церкви і навчань помісної УГКЦ? Людина, яка насправді вірить у Бога Отця, і Сина, і Святого Духа – Єдиного у Пресвятій Тройці, остаточно об’явленого через Споконвічного Сина Ісуса Христа, людина яка насправді до цього ж Бога молиться, напевно не творить такі деструктивні вчинки, як Антонін (Ілля) Догнал і його група псевдо єпископів – самозванців.


Що Ви б порадили віруючим УГКЦ і всім вірним Католицької Церкви?


Я зі щирого серця і в моїй відповідальності перед Богом, перед Василіянським Чином і перед Христовою католицькою Церквою, для добра кожної віруючої людини УГКЦ раджу насамперед усвідомити те, що правдива віра виявляється правдивою молитвою, а обидві разом – віра і молитва – виявляються відповідними добрими плодами в житті людини і Церкви. Правдива віра і правильна молитва християн приносять плоди покаяння, миру, злагоди, доброзичливості, довготерпеливості і так далі, зокрема плоди любові до ближнього і творення добрих діл для всіх.


Пригадаймо, дорогі у Христі брати і сестри, що Бог Отець, Його Споконвічний Син, і Святий Дух, остаточно об’явлений через Споконвічного Сина Ісуса Христа – в якого ми віруємо і визнаємо в молитві «Вірую» – це Бог Єдиний у Пресвятій Тройці, який ЄДНАЄ всіх. Син Божий, один з Пресвятої Тройці молиться, «щоб усі були одно» і дає нам нову заповідь: «любіть один одного, як я вас полюбив». Чим ближче людина до цього Бога, вона також ближча до будь-якої людини на цьому світі і ставиться з пошаною до всіх без винятку, бо любов до Бога веде до сповнення всіх Божих заповідей, які стосуються ближнього. Чим більше людина любить Єдиного Бога у Пресвятій Тройці, тоді вона збільшує свою любов до ближнього, насамперед у сім’ї, бо безмежна і незбагнена Божа любов і милосердя діє через тих, хто Його любить. Отже, коли хтось каже, що вірить у Бога, що любить Його та й молиться до нього, але поширює непорозуміння, напруження, ненависть, накидається із засудами й наклепами проти всіх, навіть проти Святішого Отця та Блаженного Папи Івана Павла ІІ, то його віра, любов і молитва неправдиві. Стережімося лжепророків згідно з Христовою заповіддю і стараймося їх розпізнавати по їхніх плодах. Тримаймося правдивої віри і Церкви – зберігаймо християнську віру в тій формі, що її приніс до нашої Богом благословенної землі України Св. Рівноапостольний Князь Володимир, тобто тоді, коли між християнами ще не було розколів, незважаючи на розвиток різноманітності обрядів.


Пригадаймо собі також, що Господь Бог – Єдиний безгрішний. Немає на світі людини, що жила і не згрішила б. Отримавши неоціненний дар віри, ми залишаємося людьми, немічними і грішними. Отже, ми потребуємо часто приступати до Святої сповіді, навертатися постійно, відпокутувати свої гріхи. Своєю поведінкою й покірною молитвою, митар був виправданий перед Богом, бо молився кажучи: «Боже, милостивий будь мені грішному». Фарисей, який вичислював усі гріхи свого ближнього і хвалився перед Богом за свої вчинки, був засуджений Господом Богом. Перед нами, дорогі у Христі брати і сестри, вибір дороги. Чи ми підемо дорогою спасіння? Нехай Господь Бог нам допоможе. Отже відвертаймося від тих, хто веде себе неначе в них гріха немає, а засуджують усіх, неначе тільки інші грішать. Ходімо Божою Дорогою, що нею є для нас Ісус Христос, а це дорога покаяння і добрих діл милосердя. Уникаймо дороги тих, хто неначе роблять себе рівними Богові, але в дійсності лиш засуджують усіх і не дбають про їхнє спасіння так, як це навчає сам Господь Бог. Уникаймо догналівської секти, яка доводить віруючих до повного психічного і духовного безумства, переконуючи їх, що «вони стали в усьому непомильними, безгрішними і з правом засуджувати всіх, хто до них не належить». Відвертаймося від смертельної дороги Юди – зрадника. Нехай Господь Бог охоронить нас усіх, щоб ми ніколи не відпали від правдивої віри і Церкви.


З Божою ласкою й допомогою, не дозвольмо, щоб зло сектантства нас перемогло, але перемагаймо те зло добром (пор. Рм 12,21), тобто правдивою вірою нашої Української Греко-Католицької Церкви, яка є повністю католицькою, молімося так, як наша Церква навчає нас молитися, і постійно займаймося добрими вчинками так, як цього нас навчає католицька Церква.


Нехай Господь благословить усіх нас і помагає вірити правдиво і творити єдину, святу, соборну й апостольську Церкву, як діти Єдиного Бога під проводом єдиного видимого вселенського пастиря Папи Римського. Нехай для цього Пресвята Богородиця Пречиста Діва Марія і всі святі землі Української вимолюють у Бога потрібні нам ласки.


Слава Ісусу Христу!


о. Василій Ковбич, ЧСВВ Протоархимандрит – Головний Настоятель Василіянського Чину Св. Йосафата


спеціально для "Католицького Оглядача"


Джерело:


Мандрівники Христа Царя



Оце ж ви, ВАСИЛІЯНИ, їх породили, то ж тепер ви їх і...


Катехит парафії Преображення Господнього

Дописати коментар