https://www.google.com/webmasters/verification/verification-file-dl?hl=uk&authuser=0&siteUrl=http:/. На платформі Blogger.

Парафія Преображення Господнього

пʼятниця, 23 вересня 2011 р.

23.09.2011р. Б. / Католицькі ЗМІ в інтернеті мають створити можливість зустрічі з Христом і Церквою,- Монс. Пол Тайґе

20 вересня 2011 р. до Львова приїхав секретар Папської Ради соціальної комунікації, Монсеньйор Пол Тайґе (Paul Tighe), для участі в інавгурації магістерської програми журналістики в УКУ. Журналісти «Католицького Оглядача» мали можливість поспілкуватись з Монсеньйором на тему католицької журналістики та її завдань.

Серед католицьких медіа існує потреба інформувати про різні проблеми і скандали всередині Католицької Церкви. Яким чином вони би мали це робити?

Монсеньйор Тайґе: Папська Рада соціальної комунікації власне зараз намагається працювати у цій сфері. Дійсно, часто дискутують, чи повинні католицькі медіа інформувати про проблеми і труднощі, що існують в житті Церкви. Особливо це стосується тих речей, які не мали би відбуватись у Церкві. На Заході це питання було особливо важливим, коли світські медіа говорили про зловживання у Церкві. Тоді виникло питання: Чи католицькі медіа також повинні інформувати своїх читачів про ці випадки? На мою думку, цілком зрозумілим є той факт, що якщо католицькі ЗМІ хочуть мати довіру читачів, то вони не можуть уникнути розмов на ці сумні теми. Тому важливо розуміти, що католицькі ЗМІ повинні знаходити шлях як говорити про ті речі в житті Церкви, які приносять сум, біль і шкоду.

Відмінність завжди має полягати в тому, як ми говоритимемо про ці речі. Багато людей у світських ЗМІ не мають розуміння того, чим є Церква. Коли вони говорять про проблеми, труднощі і скандали в житті Церкви, то часто роблять це в такий спосіб, щоб нашкодити, завдати болю Церкві. Звичайно, що не завжди. І, зрештою, завданням і правом ЗМІ є говорити правду про проблеми у різних організаціях. Коли католицькі медіа починають інформувати про ці питання, ми очікуємо від них, щоб вони розуміли ці проблеми як помилки Церкви такими, як вони є. Ми хочемо, щоб вони розуміли Церкву як спільноту, покликану Христом вірно жити Євангелієм. Тому для католицьких медіа інформувати про невдачі і слабкості в житті Церкви є ще більш скандальним, оскільки вони бачать це не як зовнішню невдачу, а невдачу Церкви такої, як Вона є.

Друга річ полягає в тому, що вони повинні розуміти і аналізувати ці питання. Католицькі медіа мали би тлумачити їх як спосіб побудови і віднови життя Церкви. Не просто критикувати і наносити шкоду. На мою думку, найкращі католицькі медіа повинні сприймати Церкву такою, як Вона має бути: бути прикладом  для інших як спільнота, що живе вірою в Христа; достатньо суворо вимагати у людей, що живуть в Церкві, відповідати найвищим стандартам. Але це має робитися з відчуттям любові Церкви. Мій керівник Архиєпископ Челлі навів дуже влучний приклад: в сім’ї ми можемо знати помилки нашої мами і можемо говорити про них, але ми продовжуємо любити нашу маму!

Коли католицькі ЗМІ говорять про Церкву і Її помилки, невдачі та слабкості, вони не можуть їх заперечувати, але повинні робити це з любов’ю до Неї. Власне в цьому має полягати відмінність у подачі цієї інформації. Вони також мають говорити про ці слабкості, щоб Церква могла усвідомлювати своє покликання бути спільнотою тих, хто вірить в Христа і дає приклад Його любові.

Як приклад можу розповісти, як робили два журналісти-католики в США. Коли вони прочитали все, що писали секуляризовані медіа, перекладаючи всю вину за педофільний скандал на Папу, вони писали у відповідь, що це не правильно. І їхні статті, а згодом і книжка доносили до читача інформацію і роз’яснювали як все є насправді.

Отже, дуже часто католицькі журналісти мали б у таких випадках доносити інформацію до суспільства, а головне ту інформацію, яку читач сам не знайде або знайде в іншому контексті. Бо читаючи секуляризовану пресу, пересічний громадянин сприймає Церкву, як політичну структуру, як мультинаціональну фірму, але не як спільноту вірних.

Головне – не здаватися і робити все, щоб до читача дійшла правда.

А чи мають католицькі ЗМІ говорити про проблеми соціального, політичного та економічного життя? Чи мають вони представляти ці питання з католицького погляду?

Монсеньйор Тайґе: Коли ми говоримо про політичні, економічні проблеми суспільства загалом, ми маємо намагатись зрозуміти ці проблеми в рамках соціального вчення Церкви. Церква має дуже чітке соціальне вчення про важливість політики та економіки у різних контекстах по всьому світу. Це означає, що коли католицькі ЗМІ повідомляють, що відбувається на місцевому рівні, вони можуть говорити про проблеми і, можливо, показувати розв’язання, яке могло б дати католицьке вчення. Наприклад, в часі економічної кризи, коли приймаються важкі рішення і складні міри для того, щоб покращити економіку, католицькі ЗМІ мали б говорити про те, що політики мають бути уважними до потреб найбідніших. У наші часи часто буває так, що власне найбідніші мають найбільше розплачуватись за різні труднощі. Католицькі медіа мають говорити про те, що якраз ці найбідніші не мають голосу, що їм не приділяють уваги, бо вони не мають влади. Католицькі ЗМІ повинні особливо говорити від імені бідних, незалежно від того чи вони є католиками, чи ні. І це – важливо.

У сфері політики, знову ж таки, коли маємо справу з проблемами і труднощами (я родом з Ірландії, і там були великі політичні проблеми, велика несправедливість щодо католицької спільноти, а також щодо протестантів і лоялістів), католицькі медіа мають дбати про те, щоб не говорити лише про те, яку шкоду наносять саме нам. Але намагатись говорити, не приховувати правду про те, що відбувається, а намагатися створювати шляхи порозуміння і толерантності між людьми. Навіть якщо доводиться говорити про такі речі, ми не повинні замикатися на собі і розглядати речі під одним кутом, але намагатися розвинути позитивне бачення політичного життя, до якого задіяні всі люди. Тому ми маємо бути обережними, щоб не стати партизанами, не бути прив’язаними лише до одного політичного погляду. І ми не маємо боятись говорити про зловживання, зловживання політичною силою, корупцію, але мусимо бути неупередженими і бачити те, що відбувається.

Стосовно присутності Церкви в нових медіа – якою, на Ваш погляд, є головна мета присутності Церкви в інтернеті: здобувати нових членів Церкви чи інформувати і формувати вже існуючих?

Монсеньйор Тайґе: Я вважаю, що перше і друге. Справа в тому, що нові медіа не є просто інструментами для комунікації. Вони створили новий світ, нове середовище, куди люди йдуть шукати інформацію, висловлювати свої думки, ділитись ідеями, формувати стосунки. Дуже важливо у цьому світі, де особливо молодь проводить багато часу і знаходить інформацію про таку велику кількість речей, щоб ми створили для них можливість зустріти там Церкву, а особливо – Христа. Тому ми маємо дбати про те, щоб так само як у випадку, коли людина йде вулицями міста, то бачить храми і певні знаки чи символи віри, так і ті, хто подорожує інтернетом також мали такі можливості зустріти Церкву і віру. І ще одна річ: наша присутність в нових медіа мусить також включати відкритість на невіруючих і тих, хто шукає істину. В той же ж час ми також можемо створювати контекст, в якому віруючі можуть знайти спільноту і необхідну їм інформацію.

Варто взяти до уваги – що мова, яку ми використовуємо, звертаючись до вірних, які вже є в цій спільноті, часто може відрізнятись від тої, якою звертаємось до тих, хто нічого не знає про Христа і Церкву. Тому церковні медіа (як нові, так і старі) мають бути уважними до різної аудиторії, бути уважними до вірних, але не обділяти увагою тих, хто шукає, і запропонувати їм можливість зустріти Христа.

Іноді кажуть, що не варто реагувати на звинувачення чи обстоювати Церкву, оскільки цим робиться реклама тим, хто її ображає. Чи ви погоджуєтесь з цим?

Монсеньйор Тайґе: Це дуже залежить від контексту і проблематики. Іноді дуже важливо відреагувати, а іноді – не поспішати. Якщо є якась конструктивна критика, то важливо відповісти обґрунтовано, а якщо пишуть щось неважливе з метою відшукати сенсацію, тобто провокативна критика, то варто не реагувати. Завжди треба пам’ятати про те, що нашу відповідь читають інші, тому мусимо відповідати так, щоб у них не виникало проблем з тлумаченням, щоб відповідь була зрозумілою і вичерпною.

У якій пропорції, на Вашу думку, мають брати участь миряни і духовні особи в роботі церковних медіа-структур, щоб ця робота була максимально ефективною для Церкви?

Монсеньйор Тайґе: Я вірю, що це є одна нива, тому для плідної роботи мусимо між собою знатися і співпрацювати. Поряд з духовними особами завжди мають працювати і миряни, що особливо важливо – навернені миряни. Наведу вам приклад: коли мене призначили відповідальним за прес-службу єпархії Дубліна, то перше, що я зробив, знайшов навернену журналістку, яка керувала редакцією, як професіонал своєї справи – журналістики, а я був богословським редактором. Це була оптимальна співпраця, бо кожен займався тим, в чому був професіоналом. Тому вважаю, що дуже важливою в будь-якому медіа має бути співпраця.

Інша річ, на чому також варто наголосити, що часто ми створюємо медіа для католиків, у яких працюють католики, але бракує католиків, які б працювали у звичайних комерційних виданнях, радіо і телебаченні. Ця присутність є дуже важлива, оскільки там вони можуть свідчити, навіть якщо інші не знають, що вони католики, в спосіб імпліцитний. Засадничою підставою журналістики є пошук правди, об’єктивності, і ми, католики, зобов’язані жити таким життям, щоб інші люди бачили, що ми живемо за цими принципами. Так ми можемо переконати інших, щоб ще й вони жили і працювали за цими принципами.

Я думаю, що дуже цікаво було б створити структуру, яка б дбала, щоб католики, які працюють у медіа, могли б здибатися з іншими людьми, мирянами, духовенством, які розуміють специфіку і важливість їхньої роботи. Це могло б відбуватися у формі зустрічей, можливо, в різних країнах, де ці люди могли б обговорювати труднощі та отримувати підтримку.

Яким чином Папська Рада соціальної комунікації бачить структуру координації роботи ЗМІ у Католицькій Церкві? В Україні існує проблема фінансової підтримки інтернет-ініціатив. Якщо ініціатива йде від мирян, куди вони мають звертатись і як вирішувати цю проблему?

Монсеньйор Тайґе: Ви зачепили тематику, яка для нас є дуже важливою. Ця проблема не є суто українською, вона існує у всьому світі. Завдяки новим медіа ініціативу розпочати якийсь проект можуть брати на себе всі. Наша Рада просить Конференції Єпископів чи Синоди Єпископів створювати структури, які б надавали можливості для співпраці та уникнення дублювання. На мою думку, важливим є те, що ми не намагаємося централізувати це все. Найкращі ініціативи зароджуються на найнижчому рівні. Але нашим завданням є бути щирими і сказати, що це працює, а це – ні. Чому одне спрацьовує, а інше – ні, цього можемо навчитись одні від одних. Завдяки інтернету ми можемо ділитись контентом, тому не мусимо повторювати ті ж самі речі в кожній частині України українською мовою. Можна поділити між різними групами, хто за чим має стежити. Цифрові зв’язки дають нам можливість ділитись великою кількістю інформації. Ми мусимо придумати нові структури, які б надали можливості для якомога кращої співпраці. І це, на мою думку, найбільший виклик для нашої Ради.

Традиційно склалося так, що дуже часто ті особи, які взяли на себе ініціативу в медіа, були сильними людьми. У всьому світі не було б католицького телебачення, преси, якби за цим не стояла сильна особистість, котра б сказала: «Я це зроблю!», котра знайшла гроші, сили для цього. Однак зараз важливим є працювати разом. Бо якщо я пишу щось доброго про віру сьогодні у Львові, то це може бути перекладено різними мовами в різних куточках світу. Тому ми мусимо працювати над створенням структур, які дозволять нам стати мережею. Ключовим моментом тут є не те, щоб ми централізували все,  але знаходили шлях чесності між нами, що це не є конкуренцією (хоча деколи вона корисна, бо щось працює, а щось – ні, і гроші мають йти туди, де працює), бо ця чесність полягає в тому, щоб працювати разом, а це зробити найважче. І також ми потребуємо чесності, щоб сказати, що це доступне для людей, а це – ні. А з другої сторони, в нових медіа присутні люди різного типу, і одним доступне одне, а іншим – інше. Ми бачимо ентузіазм та запал різних людей і пробуємо знайти шляхи підтримки для них.

У своїх попередніх інтерв’ю Ви говорили про те, що в сучасному суспільстві існує потреба відповідного етикету для нової культури комунікації, для того, щоб людина могла знаходити час для себе.

Монсеньйор Тайґе: Так, більшість людей зараз живе в такому світі, що відкриває свою електронну скриньку, а там 15 непрочитаних повідомлень, тоді можна провести решту дня, відповідаючи на ці листи. Заходимо в інтернет, а там принаймні 20 статей, які ми б хотіли прочитати. Працюємо за комп’ютером, а в той час з нами хоче поговорити скайпом багато різних людей. Це добре. Але важливим є те, що моє життя не має диктуватись тією інформацією, яка до мене надходить, але я мушу вибирати, приймати рішення, на що потратити свій час, а на що – ні.

На мою думку, в церковній спільноті слід розважати над тим, як важливо створювати собі час для роздумів, час для тиші, особливо коли це стосується часу для молитви, яка потребує тиші, щоб зустрітись з нашим Господом. Для зустрічі з Господом нам часто потрібно бути наодинці. Цю можливість можна створити і онлайн. Як наприклад, ірландські єзуїти розробили веб-сайт під назвою «Sacred space», куди можна зайти, послухати тихеньку музику, почитати роздуми над Святим Письмом.

Нові медіа змінюють нашу форму спілкування і формування стосунків. Але довга історія людського досвіду показує нам те, що є плідним у наших стосунках, у спілкуванні. Бо кожного дня, кожної миті ми чуємо величезну кількість слів, але потребуємо шукати лише значимих. Те  ж стосується стосунків і дружби. З історії знаємо, що найважливішим у дружбі є мати час на друзів, час побути наодинці, поговорити з ними відверто (оскільки друзям розказуємо те, чого не розповідаємо всім в інтернеті). Часом той тиск, який на нас чинить онлайн, може вартувати нам того, що ми будемо неуважні до близьких нам людей. Найпростіший приклад: коли я розмовляю з кимось і водночас пишу смс, то чи я насправді слухаю ту особу? Ми мусимо ставити собі ці запитання.

Розмовляли Христина Букіна і Наталя Гадьо

Дєерело: 
Мандрівники Христа Царя
Дописати коментар