https://www.google.com/webmasters/verification/verification-file-dl?hl=uk&authuser=0&siteUrl=http:/. На платформі Blogger.

Парафія Преображення Господнього

субота, 22 жовтня 2011 р.

22.10.2011р. Б. / Отець Йосафат БОЙКО: “Світ приваблює, але я щасливий у монашому житті...”

Щоб розвіяти всі сумніви і стереотипи про життя монахів, найкраще прийти у монастир і поспілкуватися з ченцями, вважає настоятель чоловічого монастиря "Воплоченого Слова" у Крихівцях отець Йосафат Бойко. Ми вирушили до монастиря, щоб на власні очі побачити, як живуть сучасні монахи.

Крихівецька домівка ченців більше схожа на великий затишний особняк із доглянутим садом, ніж на понуре аскетичне житло, а її мешканці - двоє отців та ще кілька монахів ведуть активне й зовсім не нудне життя, постійно спілкуючись з молоддю та займаючись справами, які найближче до душі. Після розмови з отцем Йосафатом за горнятком кави можемо підтвердити - таки варто було прийти, щоби розвіяти свої стереотипи.


- Згромадження "Воплоченого Слова", на перший погляд, зовсім не схоже на інші монаші чини.

Монастирі нашої спільноти зазвичай не є великими. Бо наша діяльність більше просвітницька. Працюємо у парафіях з молоддю, дітьми, у ЗМІ, наприклад, на радіо "Дзвони".

Наша чернеча родина має три гілки - чоловічу, жіночу і третій чин мирян, які допомагають у нашій дільності. Чоловіча і жіноча гілки можуть належати до активних місійних спільнот, як наша у Крихівцях, або до контемлятивних, закритого типу, які спрямовані на молитовне внутрішнє життя, як спільнота сестер у Бурштині. Ми більше працюємо з людьми і проводимо багато часу за межами монастиря.

Тут, у Крихівцях, у так званому масиві "Долина" маємо Містечко Милосердя Святого Миколая, чоловічий монастир, і тепер з 2007 року зводимо монастирський храм Святих Кирила і Методія, який є на стадії будівництва. До парафії належать Крихівці-Долина і частина Загвіздя.


- Храм будується за благодійні кошти?

Певну суму коштів виділило місто, а решту дають жертводавці, але специфіка будівництва нашого храму така, що ми ніколи не оголошуємо благодійників. За принципом Євангелія, нехай не знає твоя права рука, що робить ліва рука. Щоб Господь відплатив жертводавцям за їхній добрий намір, але щоб вони не шукали у зведенні храму своєї слави. Краще не шукати у таких речах слави, бо як люди відплатять славою, то вже не знати, чи Бог заплатить.


- Нещодавно Ви разом з владикою Володимиром Війтишиним повернулися з Патріаршого Собору у Бразилії. Які Ваші враження?

У Бразилії відбувалося одночасно кілька подій. Патріарший Собор, який вперше за історію нашої Церкви скликався за межами України. Собор - це дорадчий орган патріарха, на який збираються всі верстви Церкви - від єпископів, священиків, монахів, монахинь і до звичайних мирян. Темою цього собору було богопосвячене життя, тобто монашество. Потім відбувався Синод єпископів - це зібрання закритого типу, де єпископи раз на рік обговорюють певні питання, які належать до їхньої компетенції.

В цей самий час у Бразилії святкували 120 років української еміграції до Бразилії. Собор проходив у містечку Прудентополіс, 75% населення якого є українцями. Ми йшли через місто, і багато людей на вулиці віталися "Слава Ісусу Христу!". Це було несподівано і дуже приємно. У магазинах модного одягу манекени були у вишиванках і шароварах.


- Сьогодні легше уявити, як жили ченці кількасот років тому. А як живеться сучасним монахам?

Життя монаха, як колись, так і тепер полягає в одному - наслідувати зблизька спосіб життя Ісуса Христа. Тому ті люди, які кажуть, що не розуміють монашества, насправді кажуть, що не розуміють життя Ісуса Христа. Люди дивуються, як то так може бути, що людина не жениться, а йде до монастиря і живе монашим життям, це нібито неприродно. Це не є проти природи, це надприродно, бо людина заради високої цілі - наслідування життя Ісуса Христа - відмовляється від одруження і продовження роду і йде за своїм покликанням. Завжди треба розуміти, що покликання йде від Бога. Чи до подружнього життя, чи до монашества кличе Бог, але сьогодні людина настільки авторитарна, що хоче довести будь-якою ціною, що вона сама вирішує у своєму житті, а не Господь Бог.

- Можливо, стереотипи з'являються тоді, коли люди не відчувають свого покликання?

Мабуть, що так. Що я можу сказати про сферу фізики? Щоб я як священик міг щось сказати про фізику, я би мав хоч трохи крутитися в цьому середовищі. Орієнтуватися, про що йдеться. Якщо я, не маючи відношення до цієї сфери, буду про неї говорити, я можу сказати багато дурниць. Так само багато людей у розмовах про монашество говорять багато речей, яких не знають. Я завжди кажу: якщо хтось має упереджене ставлення до монашества, хай просто прийде і поговорить з монахам чи монахинями.


- А з якими стереотипами Ви найчастіше стикаєтесь у розмові з людьми?

Інколи кажуть - от пішов у монастир, бо мав матеріальну потребу. Я виріс у великому місті Львові, і нічого мені не бракувало. Але я приїхав до маленького монастиря у Франківськ. Цей закид не спрацьовує. Кажуть - вони йдуть у монастир, бо там легше життя, там не треба вчитися. У нас є багато монахів і монахинь з вищими освітами, які приходять до монастиря після університетів. Я сам протягом семи років навчався у Римі в семінарії, а потім - в університеті.


- Ще кажуть: от він такий гарний, чого він пішов у монастир? Або: така красива монахиня, невже в неї не склалося особисте життя?

Це такий абсурд! Ніби для світу нехай лишаються гарні, а для служіння Ісусу Христу нехай йдуть якісь гірші. Я не дивуюся, коли люди так говорять, це є дуже людське. Так само, як і те, що коли хтось із монахів десь помилився, то кажуть "Ось бачите, як вони всі там живуть". Це так, ніби через одного лікаря ми би відмовилися йти до лікарні. Це не є правильний підхід.


- Як Ви відчули своє покликання?

У мене в родині ніколи не було ні священиків, ні монахів. Я відчув покликання в школі, у старших класах. Я хотів служити Богу, але ще не знав, чи в одруженому стані, чи в неодруженому. Але вже пізніше, спостерігаючи за одруженими і неодруженими, я побачив, наскільки вільнішими для служіння людям є неодружені і наскільки родина природно займає багато часу. І потім Господь дав мені ласку відчути моє покликання поступити до монастиря. Тоді я познайомився з отцями згромадження "Воплоченого Слова", які у 94-му році приїхали до Львова з Аргентини, а потім вони приїхали до Івано-Франківська. У 97-му році я поступив до монастиря.


- Як можна зрозуміти, що якесь відчуття є саме покликанням?

Покликання - це коли Бог дає ласку усвідомлення, що воно є твоє. Якщо ти добре себе почуваєш, живучи тим способом життя і виконуючи ту чи іншу місію, - це покликання. Відколи я в монастирі, я ніколи не нарікав і тішуся, що Господь мене так тримає.


- Ви виглядаєте щасливим.

Так, я щасливий, Богу дякувати. Є моменти якихось внутрішніх спокус, але я не думаю, що хтось у світі може сказати, що йому легко. Стереотипи діють так, що багатьом молодим людям, які відчувають покликання до монашого життя, стають на заваді різні чинники. Це може бути спротив батьків чи друзі, які відмовляють, а деколи й самі богопосвячені особи, які незадоволені своїм життям, можуть відмовляти інших. Я знаю навіть такі випадки, коли батьки були особливо настирливі стосовно одруження, тобто спонукали до одруження і забороняли йти в монастир. Це закінчувалося дуже трагічно для тої особи.


- До речі, монахам можна їздити в гості до батьків?

Так. У нас у згромадженні велику увагу звертаємо на родинні стосунки. Ми можемо навідувати батьків, коли є для цього потреба. Вони також можуть до нас завжди приїхати і навіть пожити кілька днів у монастирі.


- У монастирі жорсткий графік?

Маємо дотримуватися розпорядку. Спільна молитва Утреня і Вечірня, Божественна Літургія, Служба Божа, а також виконувати свої обов'язки. Я займаюся будівництвом монастирського храму. Крім того, я маю програми на радіо "Дзвони", сповідаю в семінарії. Влітку багато часу присвячуємо таборам з дітьми, молоддю та дорослими. Я допомагаю отцю Софрону Зелінському, головному організатору. Двічі на тиждень я даю уроки італійської мови для студентів тут, у монастирі. Ми не лише вчимо мову, але й знайомимося з культурою та традиціями Італії: печемо піцу, дивимося італійські фільми, слухаємо музику. Маємо нашу веб-сторінку: pkm.if.ua.


- Як виглядає розпорядок життя у Вашому монастирі?

Прокидаємось о 6.30. Йдемо на Утреню і Службу Божу, на сніданок, потім йдемо у своїх робочих справах. Обід нас дуже часто застає у місті чи в інших обов'язках. Після обіду продовжується діяльність, і ввечері маємо спільні вечірні молитви, розважання і вечерю.


- Маєте кухаря?

Ні, самі готуємо собі їсти по черзі.


- Довкола монастиря не видно грядок. Купуєте продукти?

Якби ми ще мали грядки, то би вже зовсім не встигали займатися своєю роботою. Вдячні за те, що трохи люди допомагають. Коли люди бачать, що священики і монахи займаються тією роботою, якою вони й мають займатися, вони допомагають охоче.

Наталка ГОЛОМІДОВА


Джерела: http://gk-press.if.ua/

http://catholicnews.org.ua/otets-iosafat-boiko-%E2%80%9Csvit-privablyuye-ale-ya-shchaslivii-u-m#point
Дописати коментар