30.06.2011р. Б. / Православні україножери відсвяткували розбій Андрєя Боголюбського

21 червня з Києва у Володимир (Росія) вийшов "величний" хресний хід, присвячений 900-річчю князя Андрія Боголюбського. Цей суздальський князь напав на Київ і дотла спалив місто у 1169 році, викравши Вишгородську чудотворну ікону, яку вивіз у Володимиро-Суздальське князівство. Саме цей провокаційний для київської історії шлях вперше за 900 років обрали сучасні православні хрестоносці, організовані «Народным Собором» України, "Общественным движением в защиту православного образа жизни «За Вєру Православную», Фондом Андрея Боголюбського і громадським рухом «СРУБ» (Союз России, Украины и Беларуси).

На думку голови «Народного Собора» України Ігоря Друзя, своєю акцією православні хрестоносці «містично очищають Святу Русь від нечисті, поєднуючи державними молитвами святого князя штучно розірвані землі нашої Батьківщини, повторюючи шлях благовірного князя». При цьому Андрія Боголюбського організатори ходу з пієтетом іменують своїм покровителем, «головним російським державником, першим некоронованим російським царем», «витоком славних традицій російського самодержавства».

П'ять народних депутатів України, а саме: Вадим Колесніченко (Партія регіонів, лідер руху росіян Україна), Дмитро Ветвицький (політична партія "Правда"), Олександр Голуб та Євген Царьков (обидва - Комуністична партія), Валерій Дубіль (член Української соціал-демократичної партії), просили Патріарха Кирила благословити цей захід, проте благословення Православні хрестоносці отримали тільки від протоієрея Всеволода Чапліна, керівника Синодального Відділу взаємин Церкви і суспільства.

Хід розпочався урочистим молебнем у Борисоглібському храмі міста Вишгорода, який відслужив місцевий благочинний з дозволу митрополита Вишгородського та Чорнобильського Павла.

Православних хрестоносців здивувало, що кафедральний собор УПЦ (МП) у Вишгороді знаходиться на вулиці Петра Калнишевського - останнього отамана Запорізької січі, який був засланий на Соловки, як стверджує І. Друзь, «за ряд непривабливих вчинків». (Насправді, Калнишевський був засланий Катериною II у зв'язку з ліквідацією Запорізької січі. Цікаво, що УПЦ Київського патріархату в 2008 році канонізувала Калнишевського як праведного).

Також православних хрестоносців неприємно здивувало, що недалеко від храму стоїть пам'ятник Голодомору. За словами пана Друзя, «у Вишгороді в мініатюрі повторилася ситуація з Києво-Печерською Лаврою», яка, по волі «помаранчевої» Київради, виявилася розташована на вулиці Мазепи і теж поруч з пам'ятником «голодомору» (лапки Ігоря Друзя). Причому пам'ятник у Києві «побудований з використанням абсолютно сатанинської символіки»: Ігор Друзь виявив на ньому «розіп'ятих журавлів», а сам монумент назвав «моторошнуватою пародією на церкву з куполом».

Після молебню православні хрестоносці пройшлися по Вишгороду, а потім поїхали в Чернігів і далі в Росію на автобусах. Таким чином, практично весь шлях долався на колесах.

28 червня православні хрестоносці прибули до Москви на урочистий захід, підготовлений Фондом Андрія Боголюбського і Синодальним відділом о. Всеволода Чапліна спільно з Третьяковською галереєю, де зберігається викрадена Андрієм Боголюбським Вишгородська (Володимирська) ікона.

Примітно, що цього ж дня в Києві Священний Синод УПЦ відлучив від Церкви одного з соратників Ігоря Друзя - лідера Союзу православних братств Валентина Лукіяника, закликавши його прихильників і послідовників відмовитися від «нав'язаних ним неправдивих поглядів та вчинків і стати на шлях слухняності святої Церкви і її священоначалію».

В українських ЗМІ, у тому числі церковних, хода цих православних хрестоносців практично не висвітлювалася. У той же час керівництво «Народного Собору» Україна допомогло поширити двадцятитисячним тиражем «компромат» на своїх церковних колег.

За заявою керівника «Народного Собору» Ігоря Друзя, автобусний хресний хід завершиться в резиденції суздальського князя - селищі Боголюбово. Це місце лідер православних хрестоносців називає «точкою збору Святої Русі» і вважає, що «відродження православних імперій після смути завжди починалося в таких ось святих місцях».

За матеріалами Релігія в Україні

Джерела:

Релігія в Україні


Мандрівники Христа Царя

«...відродження православних імперій...»

Цікаво, як їм, тобто нашим "православним" братам, це вдається - любити Христа і ненавидіти українців? Ба більше, ненавидіти все українське, навіть не дивлячись на факт проживання, на нашій, даній Богом, українській землі? То кому ж вони служать насправді? Чи не дияволу? Мені дуже хочеться, щоб наші москволюби спростували всі ці питання та закиди в їхній бік.... Отже чекаю, моя адреса: katolik@meta.ua або на масонській "мордокнижці"

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

28.06.2011р. Б. / В Україні утискають та переслідують католиків

Якось звиклося читати про переслідування християн десь у східних деспотіях чи про християнофобію у розвинутих демократіях Заходу. Але не конче звично читати повідомлення про переслідування католиків в Україні. І коли складаєш усі ці повідомлення на одну купу, починаєш розуміти: теперішній режим в Україні чинить на Католицьку Церкву в Україні, а в особливіший спосіб на УГКЦ, шалений тиск, який вповні межує з переслідуваннями.

Так минулого тижня Екзарх Одесько-Кримський Преосвященніший владика Василь Івасюк назвав кілька фактів з життя греко-католиків на півдні України, які радше нагадують повідомлення з Китаю чи В’єтнаму. «Найбільш трагічною є ситуація у Врадіївці. Місцева влада передала для церковного благодійного фонду „Карітас” будинок, щоби Церква працювала з дітьми, — каже Одесько-Кримський екзарх. — Праця не легка, потребує специфічного підходу, ми не могли її розпочати, поки не відгукнулися сестри зі згромадження Воплоченого Слова. Про це дізналися якісь сили, були розклеєні листівки недоброго змісту про нашу Церкву. Більш того, немов дія того ж самого плану, губернатор і прокурор почали справу проти Карітасу, знайшли якісь зачіпки, що будинок був переданий неправильно. Зараз справа в суді» - розповів Владика. Коли вдумуєшся в ці рядки – стає страшно. Шкода, що Владика не назвав ці сили. Адже нікому не спаде на думку звинувачувати у подібному антарктичних пінгвінів. Не важко догадатися, що класичний совковий конгломерат (московське православ’я + совєтська бюрократія) стоїть за цими переслідуваннями та утисками греко-католиків. А про виділення землі під будівництво храмів годі й говорити. Для греко-католиків півдня України це – недосяжна мрія.

Жити в Галичині, ще не означає жити в якомусь оазисі де католиків толерують. Прикладом цього є львівський Український Католицький Університет, як про це заявляє його Ректор о. Борись Ґудзяк, переживає далеко не найкращі часи під "неусипним" оком СБУ, яке втручається навіть до наукової роботи.

Не варто забувати, що й римо-католики вимушені добиватися повернення їм богослужбових просторів через суди і протести. І що найприкріше, навіть процесії на Свято Пресвятої Євхаристії місцева влада унеможливлює. В Україні склалася ситуація, що краще належати до якоїсь секти, аніж до Католицької Церкви.

І прикладом цього є ситуація, яка склалася довкола каплиці оо. Редемптористів на львівських Збоїщах. Свого часу совєтська держава вкрала цю каплицю, подаровану до речі Слугою Божим митрополитом Андреєм Шептицьким отцям Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористам), пізніше один бізнесовий пан цю каплицю приватизував, прекрасно знаючи, що посягнув на Боже. Тепер цей же ж «власник» продав чуже сектантам-догналівцям за 3 мільйони. За законами України, греко-католицький храм став власністю ніким не зареєстрованої секти. Усе законно, з точки зору гідної спадкоємиці УРСР. Злодійство, але законне. Що більше, сектанти без будь-якого сорому цієї неділі, коли увесь Львів урочисто святкував 10 річницю візиту блаженного папи Івана Павла ІІ до України, організували собі «молебен» на подвір’ї львівської церкви священномученика Йосафата в часі, коли у церкві тривало богослужіння. А брава міліція, яка радо в Україні хапає і катує безневинних людей незацікавлено спостерігала за сектантським біснуватим шабашем на церковному подвір’ї.

Якщо тільки на ці речі поглянути в контексті червонопрапорної вакханалії у Львові 9 травня цього року, коли одесько-кримські гастролери без найменшого стиду і ганьби, при сприянні «української» міліції, брудними московськими чоботями топтали пам’ять сотень тисяч невинно убієнних галичан-греко-католиків, ситуація українських католиків виглядає далеко гіршою, аніж ситуація наших одновірців в Північній Ірландії, де автохтонне католицьке населення зведене до рівня громадян другого, а то й третього ґатунку.

Україна потихенько, але впевнено стає мачухою для своїх же ж дітей.

Виглядає, що католикам в Україні не доводиться розраховувати на толерантність з боку православних і захист зі сторони держави. Словосполучення «толерантне до інаковірних православ’я» усе більше набирає забарвлення «толерантний до інаковірних іслам». І це не є чимось нереальним. Нам часто стараються втовкмачити в голову, що переслідування католиків в Україні - це окремі ексцеси, що православні до цього не мають жодного відношення, що зривання афіш з ликом блаженного Івана Павла ІІ в Києві - діло рук хуліганів, що «святкування» червонопрапорної перемоги не має жодного відношення до православ’я, що землю нашим одновірцям на Сході не дають, бо хочуть хабарів. Може, вже досить літати в хмарах і дивитися на православ’я через рожеві окуляри? Може, вже досить кидатися грудьми на амбразури заради міфічного діалогу с православними?

Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький так організував греко-католицьку громаду, що змусив рахуватися з нею і Австрію, і Польщу, і нацистську Німеччину, і навіть певний час і совєтську Московщину. Чи не прийшов час греко-католицькій громаді самоорганізуватися в обороні вже не своїх інтересів, а свого елементарного виживання в умовах режиму, який вочевидь прагне завдати нашій Церкві якомога більше шкоди? Та хіба вже не час і греко-католикам і римо-католикам виступити єдиним фронтом в обороні своїх, Богом даних прав?

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:

Мандрівники Христа Царя

27.06.2011р. Б. / Корупція українських чиновників вбиває дітей

Зі 143 тисяч євро, виділених державою на лікування дитини в Угорщині, до лікарні (до того ж, не тієї) дійшло 115 тисяч. Решта "осіла" у посередника.

Смерть 4-річної Христинки Баб'як із Херсона розкрила корупційну схему в Міністерстві охорони здоров'я: відправляючи дитину на лікування через посередника, чиновники кладуть собі в кишеню десятки тисяч євро.

Майже 40% грошей, що виділяють на медицину, в Україні просто пропадають, розповіла дочка знаменитого академіка Амосова, сама відомий лікар Катерина Амосова, коментуючи намір влади реформувати і цю сферу.

Про тотальне розкрадання коштів медики говорять уже не вперше, але цього разу ТСН отримала підтвердження корупційної схеми.

4-річній Христинки Баб'як із Херсона встановили діагноз "вроджена апластична анемія", дитина потребувала термінової пересадки кісткового мозку. Такі операції роблять лише за кордоном. Батьки дівчинки звернувся до МОЗ (у бюджеті передбачені певні гроші на такі випадки).

Спеціальна комісія виділила з бюджету 143 тисячі євро та вирішила відрядити дитину в Угорщину. Пересадку мали зробити в клініці при Дебреценському науковому університеті.

Надалі виявилося, що між хворими і чиновниками існує посередник, який керує всім. Державні 143 тисячі євро були відправлені не в клініку, а в Товариство з обмеженою відповідальністю РЕОФ, розташоване прямо напроти Дебреценської клініки, де мали лікувати Христину. Представник, як розповів батько Христини, - якийсь Олег Берьозкін.

І Христину відправили не до визначеної клініки Дебреценського медичного університету, до речі, однієї з найкращих у східній Європі, а до маловідомої комунальної клініки міста Мішкольц.

На запитання про те, де ж обіцяна знаменита клініка, Олег Берьозкін відповів, що це просто різні філіали. Батьки Христини повірили і погодились на операцію. Через три дні після неї дівчинка померла.

"Коли дружина зайшла в реанімацію, там стояла звичайна залізна кровать-сітка, як в армії, стійка під крапельницю, і люстра висить. Ось і вся реанімація, де померла Христина", - розповідає її батько.

Перевірка ТСН виявила - посередник брехав. Лікарні Дебрецена і Мішкольця не мають одна до одної жодного стосунку. Більше того, українські чиновники, виявляється, теж брехали. Професор, який працює у відділенні, де лікували Христину заявив, що в Дебрецені взагалі немає дитячого центру трансплантації кісткового мозку.

Угорський медик відкрив махінацію, повідомивши ціну трансплантації - до лікарні зі 143 дійшло лише 115 тисяч євро. Все інше осіло в руках приватної фірми. Таким чином, на дитині хтось заробив 30 тисяч євро.

Роман Баб'як збирається подавати в суд на Мінохоронздоров'я, на Україну, і на Угорщину. Однак скарга, яку він написав до СБУ, десь зникла, МОЗ не віддає необхідні документи.

Джерела:

ТСН


Мандрівники Христа Царя

"...Майже 40% грошей, що виділяють на медицину, в Україні просто пропадають..."

Мене не дивує факт того, що ще не посадили за грати Олега Берьозкіна, як і факт зикнення скарги, яку Роман Баб'як написав до СБУ, але дуже дивує факт людської байдужості та відсутність реальної боротьби мого народу проти цієї шайки бандитів, які одержавши владу від Бога, нині над нами панують і всюди, у всіх сферах суспільного життя України - чинять зло і беззаконня.

Народе мій! Ви могли би, якби захотіли, брати приклад з одного, хворого чоловіка, який зіткнувшись свого часу з фактом корупції у Дніпропетровському Республіканському Центрі Реабілітації Інвалідів, - не дав з любові до Господа нашого, Ісуса Христа, хабаря в 300$ (по таксі) і лишився без групи інвалідності. Він теж, щоправда, по своїй наївності, звернувся до представників СБУ, з проханням прослідкувати за тим, щоб йому визначили групу інвалідності за станом здоров'я, а не за наявністю означеної суми в кишені. На таке прохання йому відповіли відмовою, мовляв вони не мають на це достатньо компетенції... А хто має!? Можливо ми, небайдужі до цього зла, прості люди, якщо озброїмось Словом Божим та дрючками?!

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

25.06.2011р. Б. / Вчора минуло 30 років від першої об’яви Богородиці в Меджуґор’є (відео)

Тридцять років тому, 24 червня 1981 року, Діва Марія почала об’являтися шістьом молодим людям, в маленькому селі Меджуґор’є, що в Боснії та Герцеговині. Так розпочався один з найбільш обговорюваних феноменів сучасності, який перетворив це село в найвідвідуваніше місце Європи. Більше мільйона людей відвідують Меджуґор’є кожного року. Проте, Ватикан поводився дуже обачно і не робив жодних висновків щодо цих подій.

Троє візіонерів твердять, що бачать Марію кожного дня, а інші троє – лише раз на рік. Для того, щоб прийняти рішення, папа, у травні 2010 року, скликав комісію, яка була приєднана до Конгрегації з віровчення. Головою було призначено кардинала Камілло Руїні. Отець Сальваторе Парелла, який є одним з членів цієї комісії пояснив: «Церква повинна перевіряти об’явлення не тому, що вона не вірить в можливість їх існування, але лише для того, щоб охороняти віру, щоб понад усе захистити суть віри. Християнин, який базує свою віру на об’явленнях, не є дорослим християнином, не є зрілим.» Ватикан має чимало критеріїв, за якими може визнати, що об’явлення автентичне. Наприклад, послання не можуть суперечити Євангелії та науці Церкви, і навернення, які виникають, повинні бути глибокими.

Папа призначив 17 експертів з різних сфер, щоб дослідити цю ситуацію. Одним з них є психіатр, тому що психічне здоров’я є одним із найважливіших критеріїв до візіонерів. Але, крім того, є багато інших аспектів, які треба досліджувати. «Це серйозність візіонерів, їхнє психічне здоров’я, моральність та приналежність до Церкви. Вони звичайні люди, яких Бог покликав для жертовного життя, для відречення і переслідування», – сказав о. Парелла. Сальваторе Парелла вважає, що кожне об’явлення є способом, в який Господь показує свою присутність в історії і в житті людей. За 20 століть християнства є лише близько двох тисяч об’явлень, які отримали певне визнання. «Якщо Бог дозволяє нам пізнати правдивість об’явлення, то це чудово, але ми повинні бути певними, що воно походить від Бога, а не є вигаданим, навіть, якщо має добрі наміри. Ось що робить папська комісія. Ще немає вердикту щодо Меджуґор’є. Ми хочемо переконатися, що ця подія, про яку говориться в медіа і, яка притягує мільйони людей до маленького містечка, є від Бога.»

Джерела:

romereports


Мандрівники Христа Царя

23.06.2011р. Б. / Псалми навчають нас молитися Божими словами

«Дозвольмо, щоб Бог навчав нас, як молитися», – з таким закликом звернувся Папа Бенедикт XVI до прочан, які у середу, 22 червня 2011 року зібралися на площі Святого Петра у Ватикані на загальну аудієнцію. Продовжуючи цикл повчань, присвячених молитві, цього дня Святіший Отець говорив про Псалтир. «У цій книзі, – сказав Папа, – виражається увесь людський досвід, з усіма його найрізноманітнішими гранями, та уся гамма почуттів, якими супроводжується людське життя».

Святіший Отець зазначив, що у Псалмах висловлені радості та страждання, прагнення Бога та відчуття негідності людини, довір’я до Бога та відчуття самотності, повнота життя та страх перед смертю. Псалми – це гімни, скарги, подячні та покаянні пісні, які, одночасно, є прославою Господа, та благанням до Нього. «Тому що, – пояснив Бенедикт XVI, – благання надихається впевненістю в тому, що Бог відповість, а це відкриває на прославляння та подяку; в той же час прослава та подяка випливають з досвіду отриманого спасіння, передумовою якого є необхідність допомоги, яка виражається через благання».

За словами Папи, коли молимося Псалмами, то навчаємося молитися. «Оскільки вони є Божим словом, – пояснив він, – то той, хто молиться Псалмами, говорить з Богом словами самого ж Бога, звертаючись до Нього словами, які Він Сам нам дарував». Щось подібного стається з дитиною, яка починає говорити словами, які не є вродженими, але взятими від батьків чи тих, хто живе довкола неї.

«Отож, берімо до рук цю святу книгу, дозвольмо, щоб Бог навчав нас звертатися до Нього, вчинімо Псалтир провідником, який допомагатиме нам та щоденно супроводжуватиме на дорозі молитви», – закликав Бенедикт XVI.

Джерела:

Радіо Ватикан


Мандрівники Христа Царя

19.06.2011р. Б. / Закон — основа основ

Яка б не була притаманна кожному народові демократична традиція, обов’язковою, виразною ознакою будь­якої демократії залишається законопослушенство. Законопослушенство людини, народу, влади. Маємо триматися закону, бо інакше ніколи не матимемо порядку.

Нарід для збереження порядку має влади слухатися. Принаймні, коли вона не виступає проти Божої волі. Коли ж влада починає виступати проти Божого порядку, кривдить людей, нарід має право виступити проти влади — до такої міри, щоби владу усунути. Але як провести границю? Як визначити, до якої міри можна терпіти, а коли — вже ні? Адже влада може чинити народові великі кривди, біль, але при тому бути надзвичайно ефективною. Як­от гітлерівська влада для Німеччини. Гітлер зробив багато для німецької держави, для її економіки, тому так багато німців його підтримували. Але виявилося, що при тому потерпіло багато невинних людей, була розв’язана війна. Винищували спочатку психічно хворих, потім калік, потім євреїв. Це противно Божій волі, це не вкладається ні в які моральні рамки. І це дуже яскравий приклад того, чого стерпіти не можна ніяк. Це неможливо виправдати жодною ефективністю. Коли влада починає відмовляти людям в їхніх людських правах, нарід може виступити проти влади.

Виступ проти влади — завжди великий ризик. Ми маємо приклади революцій — французька, російська. Чи були ці виступи виправдані? Чи вони щось поправили? Чи вони одне лихо заступили іншим? Революція — дуже небезпечна річ. Справжня революція мала би грунтовно виправити лиха, які коїлися за попередньої влади. Якщо царизм був шкідливий, то добре — давайте міняти. Але чи замінили монархів у Росії чи у Франції моральною, справедливою владою? Ні! Царів­королів заступила інша група людей, нітрохи не краща, ніж попередні володарі. Тому до революції не варто ставитися цілковито романтично — це не завжди зміна на краще.

Зараз у нас є приклад — Північна Африка, де нарід виступає проти своїх багатолітніх правителів. Ми мало знаємо про конкретну ситуацію, але в кожному разі нарід і влада вдалися до кровопролиття.

За умов демократії, коли держава є демократичною у повному значенні цього слова, тобто діють закони законопослушенства, — тоді маємо відразу впроваджену в Конституцію можливість змінити владу, приміром, при помочі виборів. Ми не задоволені тими, хто при владі? До побачення, вибираємо інших. Але така гладенька зміна влади можлива тільки в законопослушній державі, де влада також є законопослушною. Тобто це — ідеальна демократія. Тепер же, якщо влада не хоче поступитися, не хоче піти — як в тих африканських державах — людям доводиться братися до методів фізичного поборювання, до збройних методів. Незадоволення народу є знаком для людей при владі — якщо вони мають сумління, вони повинні піти і поступитися місцем іншим. Втім, так не трапляється майже ніколи й ніде. Той, хто дорвався до влади, вже міцно її тримається. Адже пам’ятаймо: мати владу — то є велика спокуса.

Отже, єдиний спосіб уникнути при кожній зміні влади потрясінь, які можуть коштувати навіть людського життя, — мати здорові закони і міцно їх триматися. Наша головна трудність саме в цьому — ми не пристосовуємося до законів, навпаки, ми пристосовуємо закони до наших забаганок. Навіть Конституцію змінюємо щокілька років. І навіть не розуміємо, наскільки важливо те, що робимо. Бо в нас немає поняття про те, що є закон. Держави — великі, сильні — обов’язково мають якийсь підста­во­вий основний закон. І саме тому вони великі й сильні. Бо в них є солідна основа, на яку спирається вся державна споруда і яка нізащо не може бути зневажена, принесена в жертву. Натомість ми міняємо власні закони як рукавички відповідно до пори року. То яка в нас сила? В чому вона має бути, якщо в нас нема закону? Нема самого поняття про закон. Нема міцного грунту під ногами. Нема на чому будувати своє життя і свою державу.

Чому так? Це дуже небезпечний момент у нашому розвитку. І єдиний спосіб вийти з цього небезпечного становища — виховувати, формувати інший погляд на ці підставові речі. Той, хто має розум, повинен говорити про це голосно, говорити насамперед з молодими людьми. Молодь повинна відчувати, що є щось добре, тривале, вартісне. Адже молоді люди мають не лише ентузіазм, вони ще мають особливе відчуття, що є добре. Це Божий дар молодості — і на це треба звертати увагу.

Любомир Гузар

Джерела:

«Дзеркало тижня. Україна» №21


Мандрівники Христа Царя

«Маємо триматися закону, бо інакше ніколи не матимемо порядку...»

Важко не погодитися з глибоким змістом цього вислову та думки блаженнішого Любомира, але передумовою виконання Закону та Його дієвістю є, окрім зазначеного владикою законопослушенства, - ПРИКЛАД владоможців. Адже вони покликані вести народ, даючи власним прикладом повагу до Закону та Його щоденне виконання. А що ж є в реальності? Та ж вони масово зводять простих людей до зневаги Основного Закону - Конституції та нехтування іншими законами, які мали б нормувати відносини у суспільстві для загального блага того ж суспільства. Зі Святого Письма ми, як християни, знаємо, що "кому більше дано - з того більше спитається..." і основним у цьому повчанні є не покарання, але ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Пригадаймо собі славного слугу Божого Мойсея, адже він не зі страху за себе, усвідомлював свою відповідальність ведучи божий народ до обіцяної Богом землі, а з любові до Бога і свого народу і нераз вступався за нього. Для нього Закон, Установи та Заповіді - не тягар і обуза, а передумова любові Бога і ближнього...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

18.06.2011р. Б. / ПЦвУ МП «вибиває» на храми гроші з бюджетників

У м. Димитрове Донецької області міська влада зобов`язує працівників підприємств «добровільно-примусово» перерахувати свій денний заробіток на будівництво в місті православного храму Московського патріархату.

Про це кореспонденту УНІАН повідомив депутат Димитровської міської ради Віктор ТРИФОНОВ, який також є головою місцевої організації Незалежної профспілки гірників України (НПГУ) міст Селидове і Новогродовка (входять шахти ДП «Селидіввугілля») і головою Димитровської міській громадській організації «Батьківщина. Честь. Гідність».

За його словами, «зараз в місті Димитрове під девізом: «Відродимо духовність, спорудимо храм разом» розгортається будівництво храму святого великомученика Пантелеймона», і керівництво міста «проводить роботу» з керівниками підприємств, щоб працівники перерахували свій денний заробіток до фонду будівництва цього храму.

«Ну, будівництво храму – ради Бога, – ми не проти. Але ми не згодні з тими методами, якими збирають гроші на цей храм», – сказав В.ТРИФОНОВ.

Він розповів, що, наприклад, на шахти, які входять до ДП «Красноармійськвугілля», приїжджають керівники міста разом з представниками духівництва і говорять про те, «щоб робітники, шахтарі перерахували одноденний заробіток на будівництво храму».

«Ви ж розумієте, що робиться це добровільно-примусово, щоб керівники підприємств на людей як би вплинули. Виходить, що на шахті працюють і мусульмани, і греко-католики, й іудеї – і всі мають перераховувати на будівництво православного храму Московського патріархату?», - обурився В.ТРИФОНОВ.

При цьому він зазначив, що у “шахтах зібрати ці гроші буде важче - там дві профспілки». «А ось де легко людей «ламали» – це у лікарнях, у школах: вони ж усі бюджетники, підкоряються міському голові. Там з людьми не церемонитимуться», – сказав активіст.

В.ТРИФОНОВ повідомив, що він також є заступником голови Громадської ради, створеної при міськраді м. Димитрове, і тому вважає, що це питання про збір коштів на будівництво згаданого храму має виноситися на обговорення ради.

«Чому це питання не винесли на розгляд Громадської ради? До неї входять і представники духівництва міста... Чому натомість по всьому місту влада лише тисне на керівників?», - заявив депутат міськради.

«Наша позиція така: ми не проти будівництва храму, але це має відбуватися цивілізовано, за бажанням. Хай би поставили пластмасову скриню, написали, для чого збираєте гроші, дали в газеті розрахунковий рахунок, і кожна людина сама прийме рішення. Багато хто розділяє цю позицію», – зазначив В.ТРИФОНОВ.

Він також повідомив, що вже написав і зареєстрував два листи до Димитровського міського голови, в яких виклав свою позицію з цього питання.

Джерела:

УНІАН

Мандрівники Христа Царя

...«А ось де легко людей «ламали» – це у лікарнях, у школах: вони ж усі бюджетники, підкоряються міському голові. Там з людьми не церемонитимуться»...

ОБЕРЕЖНО! "...вовки хижі в овечих шкурах..."

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

16.06.2011р. Б. / 24 червня відбудеться презентація Катехизму УГКЦ

24 - 25 червня у Львові з благословення Блаженнішого Святослава за сприяння Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ, Катехитично-педагогічного інституту УКУ та Львівської міської ради відбудеться всецерковна науково-практична конференція, присвячена довгоочікуваній події в житті Церкви – виданню Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха». Робоча група працювала над створенням Катехизму майже 10 років. Книга складається з трьох основних частин: «Віра Церкви», «Молитва Церкви» і «Життя Церкви». Блаженніший Святослав, який водночас є координатором і автором третьої частини «Життя Церкви», представить Катехизм УГКЦ 24 червня. Відтак відбудеться прес-конференція, − повідомили у Патріаршій катехитичній комісії.

Учасники конференції, які прибувають зі США, Канади, Росії, Польщі, Бразилії, Сербії, Португалії та областей України, зосередять свою увагу на змісті Катехизму, як також на практичних аспектах втілення його в житті Церкви.

Захід відбудеться в рамках відзначення візиту в Україну блаженного Івана Павла ІІ та беатифікації 27 греко-католицьких новомучеників (детальна програма заходів).

26 червня у храмі Різдва Пресвятої Богородиці (Львів, Сихівський район) відбудеться урочиста Божественна Літургія. До вірних звернеться Архиєпископ Микола Етерович, Секретар Синоду Єпископів Католицької Церкви.

27 червня у Львівській духовній семінарії Святого Духа Архиєпископ Микола Етерович презентує документ «Слово Господнє» («Verbum Domini»), переклад якого здійснено Патріаршою катехитичною комісією. Архиєпископ Микола візьме участь у прес-конференції та представить роботу над новою євангелізацією.

Для Департаменту інформації УГКЦ Оксана Бойко

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

13.06.2011р. Б. / П’ятидесятниця – завершення Пасхального таїнства

«Пасхальне таїнство – страсті, смерть та воскресіння Христа та Його вознесіння на небо – знаходить своє сповнення у могутньому сходженні Святого Духа на апостолів, зібраних разом з Марією, Матір’ю Господньою, та іншими учнями», – сказав Бенедикт XVI, промовляючи в неділю, 12 червня 2011 р., перед останнім у цьому році проказуванням молитви «Царице Неба», яка в пасхальному періоді заступає молитву «Ангел Господній».

Святіший Отець зазначив, що в подіях П’ятидесятниці Божий голос обожествляє людську мову апостолів, які стають здатними багатомовно проголошувати єдине Боже Слово. «Подих Святого Духа, – сказав Папа, – наповнює всесвіт, породжує віру, притягає до істини, створює передумови єдності між народами», оскільки походить від Бога та «має силу освячувати, руйнувати поділи, розсіювати замішання, спричинене гріхом. Він, – вів далі Бенедикт XVI, – безтілесний та нематеріальний, поширює божественні дари, підтримує живі істоти в їхньому діянню у згоді з добром, (…) надає значення молитві, дає силу євангелізаторській місії, запалює серця тих, які слухають добру новину, надихає християнське мистецтво та літургійні мелодії».

Папа також пригадав, що саме Святий Дух наповняє нас вірою в хвилині Хрищення, вчиняє нас здатними жити, як Божі діти, також Його силою відпускають гріхи у Святій Тайні Покаяння. «Пречистій Діві Марії, – сказав на завершення Бенедикт XVI, – храмові Святого Духа, ввіряймо Церкву, щоб вона завжди жила Ісусом Христом, Його словом та Його заповідями, і щоб завдяки постійному діянню Духа Утішителя звіщала всім, що “Ісус є Господь” (1 Кор 12,3)».

Джерела:

Радіо Ватикан


Мандрівники Христа Царя

10.06.2011р. Б. / Папа прийняв 6 нових послів при Ватикані (відео)

Над людиною, якій Бог доручив добре управляти природою, не може домінувати техніка, і людина не може бути їй підпорядкована. Важливою необхідністю є екологія людини - говорив Бенедикт XVI, приймаючи в четвер нових послів Молдавії, Екваторіальної Гвінеї, Белізу, Сирії, Гани і Нової Зеландії при Апостольській Столиці.

Це дипломати, які проживають на щоденній основі поза Римом. Кожному з них Святіший Отець вручив текст послання, скерованого до даної країни, а потім, виголосив виступ до всієї групи нових послів.

Звертаючись до представників Молдавії, Екваторіальної Гвінеї, Белізу, Сирії, Гани і Нової Зеландії, Бенедикт XVI закликав до політичних і економічних дій, які пропагували б стиль життя, що поважає природне середовище людини, а також підтримували б пошуки і використання енергій, що дбають про навколишнє середовище і водночас не є шкідливими для людини.

Папа нагадав, що в першій частині цього року відбулося багато природних катастроф. Перед їх лицем Папа підкреслив примат людини. „Над людиною, якій Бог доручив добре управляти природою. не може домінувати техніка і людина не може бути їй підпорядкована. Усвідомлення цього повинне схилити держави до спільної рефлексії над короткостроковим майбутнім нашої планети, перед лицем їх відповідальності за наше життя і технології. Важливою необхідністю є екологія людини. Політичним і економічним пріоритетом має бути прийняття стилю життя, дружнього до середовища і підтримка досліджень та експлуатації чистих енергій, що охороняють спадок створіння і є безпечними для людини”, – сказав Святіший Отець.

Бенедикт XVI запропонував переглянути наш підхід до природи. Вона є не лише простором, придатним до експлуатації чи розваги, але місцем, в якому народиться людина, в певному сенсі її „домом”. Він висловив переконання, що „зміна ментальності в цій області повинна довести до такого стилю суспільного співжиття, який поважає союз між людиною та природою, без якого людській сім'ї грозить загибель”. Папа вказав на необхідність поглиблених роздумів і пропонування конкретних рішень, зауважуючи, що найбільш відповідною платформою для таких роздумів мають бути Об'єднані Нації.

Святіший Отець спонукав також до роздумів над відповідним місцем техніки. Він застеріг перед опредметненням людини і трактуванням техніки як єдиного чинника щастя чи прогресу. „Техніка, яка панує над людиною позбавляє її людяності”, – підтвердив Папа Римський, застерігаючи водночас перед гордістю і гедонізмом, які виникають з такої позиції.

„Ослаблення примату людського фактору спричиняє екзистенціальну втрату і певну втрату сенсу життя. Бачення людини і речі, без посилання на трансценденцію, викорінює людину із землі, а що важливіше, призводить до зубожіння її ідентичності. Тому конче необхідно пов'язати техніку із сильним етичним виміром, оскільки здатність людини до перетворення і в певному сенсі створення світу власною працею, опирається завжди на первинному дарі, отриманому від Бога. Техніка повинна допомогти природі в розвитку, відповідно до лінії, визначеної Творцем”, – сказав Бенедикт XVI.

Папа Римський зазначив, що рішення, які мають таку підставу, берегтимуть життя людини і її крихкість, а також права теперішніх і майбутніх поколінь, але людство зможе як і раніше користуватися прогресом, який вміє досягти людина своїм інтелектом.

Святіший Отець закликав ті ж уряди до насадження гуманізму, що поважає духовний і релігійний вимір людини, оскільки її гідність не залежить від коливань громадської думки. „Повага її прагнення до справедливості і миру дозволяє будувати суспільства, що розвивається, коли підтримує сім'ю чи відкидає, наприклад, виключний примат фінансів”- зазначив Бенедикт XVI.

Святіший Отець підкреслив, що кожна країна живе повнотою життя своїх громадян, свідомих своїх обов'язків і здатних до вираження своїх переконань. Він нагадав, що природне прагнення до правди і добра є джерелом динамізму, який зароджуватиме бажання діяти разом для досягнення спільного добра. Це в свою чергу приводить до безперестанного збагачення громадського життя.

Папа Римський нагадав, що громадське життя є перш за все духовною реальністю, а місією політиків є мирне приведення народів до згоди і мудрості, яка повинна осягати свою вершину в релігійній свободі.

Джерела:

info.wiara.pl


Мандрівники Христа Царя