“Нехай не збідніє рука тих, хто жертвує на Божий храм!” Ви також можете стати співтворцями храму!

суботу, 26 квітня 2008 р.

27 квітня 2008 р. Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

27 квітня 2008 року

Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

  • Коротка історія свята
  • Про ікону празника
  • Тропар та кондак
  • Празничний Апостол
  • Євангеліє
  • Проповідь

Коротка історія

Слово "пасха" походить з єврейського "песах", що значить "перехід". Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпус­тити ізраїльський народ, а перейшов повз доми ізраїльтян, одвірки домів яких були помазані кров'ю одно­річного ягняти. Слово "пасха" у жидів означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву Пасхи.

Для апостолів і перших християн Пасха-Перехід стала символом іншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерти і від смерти до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із жидами свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерти.

Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Звідси в богослуженні його називають пасхальним агнцем або коротко Пасхою. "Бо Пасха наша, — каже святий апостол Павло, — Христос, принесений у жертву" (1 Кор. 5,7).

У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресення, яку святкують у неділю після жидівської Пасхи. Собор у Нікеї (325) вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.

У ІV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одно­го дня на цілий тиждень, який зветься "світлим тижнем" на про­тивагу до тижня перед Великоднем, що має назву "Великого", або "Страсного". В Єрусалимі най­більш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква прак­тикує і сьогодні.

З богослужінь празника Христового Воскресення на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гимном прослави Христа-Переможця. Її авторство приписують ве­ликому богослову Східної Церкви й великому митцеві слова – святому Йоану Дамаскину (к. 676 — к. 749). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців – Григорія Богослова, Григорія Ниського й Йоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.

Про ікону

Ікона Воскресіння представляє Христа не в ту мить, як Він вихо­дить з гробу, а тоді, коли Він розбиває його. Христос виходить з гробу не як той, хто звільнився від смерті і тікає геть. Адже Господь переміг смерть не задля себе самого, як це могла б зробити надлюдина. Велич воскресіння Христа полягає в тому, що Він входить у царство князя темряви, який тримає в неволі Адама та його нащадків.

Воскреслий, сяючий Христос у динамічній позі є центром величавої й багатої змістом композиції Зішестя в Ад. Вся Його постать у повний зріст оточена небесним сяйвом мандорли продовгастої форми, бо де Христос – там небо. Світло випромінюється як з воскреслого Христа, так і з мандорли, адже небо вже не приховане – воно відкрите завдяки перемозі Христа над гріхом і смертю.

Христос зображений у білих з позолотою ризах. Він стоїть над розби­тими воротами аду – досі непоборимою в'язницею смерті. Під цими воротами в темному аді видно розторощені тепер символічні знаряддя тор­тур. Ад, алегорично персоніфікований, лежить зв'язаний, безсилий.

Із зображення на іконі не зрозуміло, чи Христос сходить в Ад, чи це вже мить Його повернення звідти. Він простягає руки Адамові та Єві, слідом за якими двома великими процесіями із землі виходять усі попередні покоління аж до Його пришестя. Зображено майже цілу дугу спасіння, яку проходить Господь. Сцена Зішестя в Ад – це величне святкування життя й очікування воскре­сіння, бо Христос не забув про тих, що в гробах, а пішов шукати за ними.

Ікона показує нам також дві сфери духовного життя. У царстві смерті, зруйнованому Христом, панує порок та лихі помисли, які спонукають людину служити цьому царству. Їх зображають у вигляді темних постатей у підземній печері. Друга сфера – це сфера Христа, який діє протилежним чином. Христос відкрито показує чесноту, до якої людина доходить, слухаючись духовних помислів і жертвуючи егоїзмом.

Тропар та кондак

Тропар: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував.

Слава, і нині: Кондак, глас 8: Хоч і у гріб зійшов ти, Безсмертний, та адову зруйну­вав ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям зві­стивши: Радуйтеся, і твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресення.

Діяння святих апостолів 1, 1-8

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже. Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

Євангеліє від Івана 1, 1-17

В началі було Слово, і Слово було в Бога, і Слово Було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталося, і без Нього ніщо не сталося, що повстало. У Ньому було життя, і життя було світло людям. І Світло в тьмі світить, і тьма Його не обняла. Був чоловік, посланий від Бога, ім'я йому Іван. Він прийшов на свічення, щоб свідчити про Світло, щоб усі повірили через Нього. Не був він Світло, але щоб свідчити про Світло. Був Світло істинне Той, Хто просвічує колену людину, що приходить на світ. У світі був, і світ через Нього стався, і світ Його не пізнав. До свого прийшов, і свої Його не прийняли. А котрі прийняли Його, дав їм власть дітьми Божими стати, віруючим в ім'я Його. Що не з крови, ні з похоті тіла, ні з похоті мужа, а від Бога родилися. І Слово тілом стало, і вселилося в нас, і ми виділи славу Його, славу як Єдинородного від Отця, повне благодаті й істини. Іван свідчить про Нього і кликав, кажучи: Це був Той, про кого я говорив, Той, що по мені гряде, передо мною був, бо перше мене був. І з повноти Його всі ми прийняли, і благодать за благодать. Бо закон Мойсеєм був даний, благодать же й істина через Ісуса Христа сталася.

Проповідь

„Від його повноти прийняли всі ми – благодать за благодать” (Ів 1,16).
Святі отці, достойні представники влади, глибокошановні брати й сестри, дорогі молільники біля екранів телевізії, бажаю звернутися до ваших люб’язностей з коротким привітальним словом та поділитися великою радістю, котру приносить нам Христове воскресіння. Всі, що бажаємо наповнитися добром Божого Сина, його силою та ласкою – черпаймо, бо Господь повнота, „в нього дар не позичений, тому що він – джерело; корінь всіх благ, - самосутнє (самоіснуюче) життя, самобутнє світло. Він переповнений всякими благами у самому собі й виливає їх на всіх інших, а виливаючи з надлишком сам залишається завжди повним” (св. І. Золотоустий, 14 Бесіда на Івана).
Книжники та фарисеї, первосвященики й юдеї, розшалілий й підбурений натовп, підкуплені римські воїни та застраханий Пилат, подумали, що розправилися з Ісусом Христом жорстоко завішуючи його на хресті, пробивши списом бік. - І за що? Кому він перейшов дорогу? Чию забрав владу? Яке посідав військо? Які здобув багатства? ... Навіть, коли б хто називав себе Богом, а ним не був, яка шкода комусь з того; який це злочин? Який злочин, коли б хтось називав себе президентом, а був шевцем? Хіба що багато сміху, викликала б така особа. А, коли він – дійсно Бог, - шануйте його й тремтіть... А Син Божий навчав прилюдно (Мр 14,49), часто був голодний, шукаючи бодай смокви на дереві, щоб заспокоїти чимось свій голод (Мр 11,12-13). Знову, якомусь книжникові відповів так: „Лисиці мають нори й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити” (Мт 8,20). А до Петра, що відтяв Малхові, слузі первосвященика, праве вухо відізвався Ісус: „Сховай меч у піхву!” (Ів 18,11). І на владу не зазіхав, бо відповів Пилатові: „Царство моє не від світу цього... Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоб мене не видали юдеям” (Ів 18,36). Про характер Христа пророк Ісая написав: „Надломаної очеретини не доламає; льону, що куриться він не погасить” (Ісая 42,3). Ось, яка простота та покора Творця, жодних претензій ні до кого, а коли повчає, тоді завжди говорить: „Хто хоче...”. Христос навчає: „Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто бере в тебе свиту, не борони й одежі” (Лк 6,29). Чи тільки навчає? - Не тільки, але, коли він знайшовся перед первосвящеником „почали плювати йому в обличчя та бити кулаками; інші ж били його в обличчя” (Мт 26,67), а він Бог, що міг попросити Отця і той дав би йому більш, як дванадцять легіонів ангелів (Мт 26, 53). Чому так багато, коли один ангел, посланий Богом „вигубив всіх хоробрих вояків, начальників і князів у війську асирійського царя” (2 Хр 32,21). А це, щоб і апостоли і ми знали силу Бога і не боялися тих, що вбивають тіло, але оглядалися на тих, хто може принести шкоду душі (Мт 10,28).
Хто з нас у силі збагнути такого люблячого та милосердного Бога!? Він із „земного пороху” створив нас (Бут 2,7) і в одну мить може стерти людину в порох, але цього не зробить. Чому ж Всевишній так не поступає? Тому що Бог є любов, а про це нам об’явив Єдинородний Син, що в лоні Отця (Ів 1,18), котрий „полюбивши своїх, що були у світі, полюбив їх до кінця” (Ів 13,1). Потім, кожна особа нахиляє своє дерево життя в сторону Бога або диявола, воскресіння або смерті, правди чи брехні. І наше з вами дерево життя теж нахилене і утримує певну позицію: бік спасіння чи прокляття. А це залежить від особистого життя, а не від посади, стану, знань, становища, достатків, навіть від твердження, що я вірую в Бога... Покажи свою віру життям, так як любов до нас показав Христос. На що ми розраховуємо в нашому житті, відповідь знаємо самі особисто. Багато тепер заговорили у нас про Ісуса Христа вголос, а як наслідок того довідуємося про різну правду, на жаль не всю, що здійснюється у нашому краю. Євангелісти писали правду, хоч вона була гірка: один апостол відрікся Господа; інший його зрадив; решта повтікали; апостол Тома показався як людина Христа, що не мала віри... Колись у нас не можна було говорити про голодомор, геноцид українського населення, здійснений представниками радянської влади від чого загинуло понад 8 мільйонів людей. По різні арешти, вивезення людей з рідних місць в далекі суворі краї розлогих просторів Російської Федерації, Казахстану... Численні розстріли мирного й невинного населення керовані комуністами в Україні. Про чорнобильську трагедію, що також, не тільки промовчували радянські представники, але відразу, за один тиждень, виставляли людей на обов’язкову першотравневу демонстрацію, щоб були поражені радіоактивними елементами. Ось, як дбала провідна комуністична партія за ніби-то „свій народ”. Як здогадуються тепер, загинули й хворіють від цього сотні тисяч, а може й мільйони осіб і це буде подовжуватися, тому що розпад і принесення шкоди людям та природі окремих хімічних елементів числиться на сотні років, про це, навіть і тепер замовчується...
Подібно бажали юдеї, щоб було замовчуване воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, котрі давали гроші воїнам, щоб ті поширювали брехню, що Ісуса вкрали учні (Мт 28,13). І як це могли зробити застрашені учні, що боялися показатися на очі, мабуть не тільки юдеям? І чому учні прийшли б викрадати тіло аж на недільну ніч, коли, тільки на другий день після смерті Христа збиралися первосвященики і фарисеї (Мт 27,62), щоб забезпечити гріб сторожею й печатками. Могли це зробити одну ніч раніше. І для чого апостолам було мертве тіло, ще й голе, бо хто би викрадав мерця та й ще трудився, у гробі знімати з тіла полотнище та хустку, а потім окремо їх складати в гробі (Ів 20,7). Хто краде - той спішить! Коли хоронили Ісуса Христа, Святе Писання твердить: „Никодим ... приніс мішанину з смирни та алое, мірок зо сто” (Ів 19,39) і тим намастили тіло Господа на довгий час. Принесли дуже багато смирни. З цих слів св. Іван Золотоустий заключає, що смирна має властивість приклеїти полотно до тіла не гірше від свинцю (св. І. Золотоустий, 85 Бесіда на Івана). Як тоді відбувалося знімання полотна з тіла? Немудро твердити про викрадення тіла, це - сміх Чому такі старання старшини юдейської, щоб замовчати правду про воскресіння? Тому що воскресіння свідчить про Божество Ісуса Христа, про те, що вони розіп’яли Бога у людському тілі, котрий воскрес із мертвих, перемагаючи владу смерті. Ось чого вони боялися – програшу. Але це ще не найгірше, найгірше інше – не признавати Ісуса Христа за Бога і тим самим зробити даремною його смерть й воскресіння для себе. Не позбавляймо себе вічного щастя у небі, навпаки, здобуваймо його, бо смерть подолана, а диявол побитий.
Радій, дорогий брате й сестро, цим великим святом! Наповнюйся ним не тільки розмовами про воскресіння, але глибоким роздумування про ці безсмертні правди та переміною свого духовного життя! Христос відкотить гріховний камінь від твоєї душі, якщо ти тільки забажаєш! Прийми Христове світло до темної й зболілої душі! Прийми воскресіння, встань з мертвих, бо Господь оживляє тебе!
Усім бажаю повторити Христові слова: Мир вам! Бажаю спокою вашим душам, рівноваги у труднощах, довіри до Бога та великої любові до нього! Вчімося тепер воскресати через тайну Покаяння, щоб незабаром у вічності навіки жити у радості з воскреслим Христом! Христос воскрес і ми незабаром воскреснемо!

Для створення статті використано такі джерела:

  • Проповідь Владики Ігоря Возьняка, Архиєпископа Львівського, УГКЦ
  • Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
  • Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
  • Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
  • Ікону Христового Воскресіння.

вівторок, 15 квітня 2008 р.

20 квітня 2008 р. Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим

20 квітня 2008 року

Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим.

* Коротка історія свята
* Про ікону празника
* Тропар та кондак
* Празничний Апостол
* Євангеліє
* Проповідь

Коротка історія

Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.

Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співа­ли різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єруса­лима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Похід замикав єпископ із своїми поміч­никами. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.

У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані перед­- ані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.

У VI-VІІ століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спа­люють і попелом посипають в середу голови на знак покути.

Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.

Про ікону

Тріумфальний в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим — це велике торжество, в якому народ виявляє спонтанну радість і прославляє Господа Бога. Христові учні та народ вітали Христа з нагоди Його божественної перемоги над смертю — воскресіння Лазаря (Йо. 12, 17). Вони славили Бога також за всі бачені ними Його чуда (Лк. 19, 39). .

У цей урочистий момент, всіма оспівуваний та прославлюваний, Христос тримається скромно: так Він поводився завжди і цього навчав інших (Мт. 11, 27-30). Він їде на скромному осляті, як це про­рокував пророк Захарія (9, 9).

Ікона передає зворушення народу, який стрічає Христа з пальмами та оспівує Його. Де­які стелять перед Ним, як вияв пошани, свою верхню одежу, інші зрізають пальмові гілки, щоб простелити їх перед Христом (Мт. 21, 8). Часом, щоб не розбивати композицію, люди на деревах та біля Христа зображуються дуже зменшеними.

Урочистість цієї процесії досягнула вершини, коли народ оспівував Христа як царя Ізраїля і сина Давида, який приходить в ім'я Боже. Вони вигукували «Осанна на висоті» (Мр. 11, 8-10; Мт. 21, 8-9). Це було явним ви­знанням Христа як обіцяного Божого Месії і обурило фарисеїв. Вони наказували Йому стримати ці вигуки. На це Христос відповів, що коли замовкнуть люди, то кричатиме каміння (Лк. 19, 40), тобто що це — незрушима Божа воля.

Був і сумний момент в цій урочистій процесії: Христос затримався й заплакав над Єрусалимом. Він бачив, яка руїна чекає його за те, що не зрозумів і не прийняв Божого Месії (Лк. 19, 44).

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Спільне воскресення перед твоїми страстями запевняючи, з мертвих воздвигнув ти Лазаря, Христе Боже; тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи, тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

Слава: Тропар, глас 4: Погребавши себе разом з тобою через хрещення, Христе Боже наш, сподобилися ми безсмертної жизні через твоє воскресення і, заспіву­ючи, кличемо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

І нині: Кондак, глас 6: На престолі на небі, на жереб'яті на землі тебе носять, Христе Боже; ангелів хваління і дітей оспівування прийняв ти; вони кликали до тебе: Благословенний ти, що йдеш Адама призвати.

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 4, 4-9

Браття, радуйтеся завжди в Господі, і ще раз кажу, радуйтеся. Лагідність ваша нехай буде знана всім людям. Господь близько. Ні про що не журіться, але в усьому молитвою і молінням з благодаренням висказуйте ваші прохання до Бога. І мир Божий, що перевищає всякий ум, нехай збереже серця ваші і розуміння ваші у Христі Ісусі. А наостанку, брати мої, все, що є істинне, що чесне, що праведне, що пречисте, що любе, що доброхвальне, коли яка чеснота, коли яка похвала, це роздумуйте. Чого і навчилися, і прийняли, і почули, і виділи в мені, те творіть, і Бог миру буде з вами.

Євангеліє від Івана 12, 1-18

Перед шістьма днями до Пасхи прийшов Ісус у Витанію, де був Лазар умерлий, що його воскресив з мертвих. Справили Йому там вечерю, і Марта служила, і Лазар був один з тих, що возлежали з Ним. Марія ж, узявши літру мира нардового, чистого, дорогоцінного, помазала ноги Ісусові й обтерла своїм волоссям ноги Його. Храмина ж наповнилася запахом масти пахучої. Сказав же тоді один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що хотів Його видати: Чому мира цього не було продано за триста динаріїв і не роздано бідним? Сказав же він це не тому, що журився вбогими, але тому, що був злодій і мав калитку і носив те, що вкидали. Сказав же Ісус: Лишіть її, вона зберегла це миро на день Мого похорону. Бо бідних завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте. І довідалося багато народу з юдеїв, що Він там, прийшли не тільки ради Ісуса, але щоб і Лазаря побачити, що його воскресив з мертвих. Архиєреї ж врадили, щоб і Лазаря вбити, бо многі його ради відходили від юдеїв й вірували в Ісуса. А на завтрашній день багато народу, що прийшли на празник, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийняли пальмове віття і вийшли Йому назустріч, і кликали, кажучи: Осанна, благословен хто йде в ім'я Господнє, цар Ізраїлів! Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіонська, ось цар твій іде верхи, сидячи на молодім ослі. Цього ж спершу не зрозуміли Його ученики, але, коли Ісус прославився, тоді згадали, що це було писано про Нього і що це вчинили Йому. Свідчив же народ, що був передше з Ним, коли Він Лазаря викликав з гробу і воскресив Його з мертвих. Того ради і зустрів Його народ, бо чули, що Він вчинив це чудо.

Проповідь

„Скажіть дочці сіонській: Ось цар твій іде до тебе, лагідний
і верхи на ослиці, - на осляті, синові під’яремної”

Необхідність приготування до приходу Спасителя.
Ось цар, що зовсім не видається таким. Жоден цар так не поступав і не поступає, не з’являється у такий простий спосіб серед народу. Не в’їздить у міста так просто і без приготованих почестей чи попередження. Власне, в’їзд Спасителя в Єрусалим не був помпезним, як це робили римляни, чи знатні урядовці, він був, радше скромним, тому що Христос їхав не в кареті, не на коні, а скромно сидячи на осляті. Він приймав вітання не вчиненими залпами, пострілами із зброї, не представленими афішами й плакатами, але під ноги осляти, на котрому він сидів, стелили пальмові гілки та одежу, а воно невимушено ступало вперед. Отже, вітання, люди влаштували Ісусові спонтанно, без жодної підготовки, без якогось передбачення та спеціального забезпечення різними службами, котрих він, зрештою, не посідав. Це відбувалося менше ніж скромно. Але мимо такої простоти Святе Писання пригадує нам, що це твій цар, що сидить верхи на ослятку. Тобто, в ньому ми маємо бачити „царя слави”. І коли Пилат, що засудив на смерть Ісуса, запитував його: „Ти цар юдейський?”. Христос не заперечив, а тільки уточнив, що: „Царство моє не від світу цього”. Тим самим хоче повчати усіх нас, що ми не повинні шукати царства на землі. Ми можемо розуміти царювання на землі не інакше, як на нього вказує Господь та дає нам приклад своїм життям. Його можемо правильно розуміти так, що Господь укритий, не бажає величної шани та розголосу. Спаситель приховує свою славу, навчаючи нас скромності й простоти.
Приходить. Він не чекає, щоб ми прийшли до нього, це він приходить до нас. Дорога, яку він вчинив, називається дорогою його життя. І дійсно дивний і незрозумілий є для нас Господь? Чому так кажу? Найперше він приходить у світ, як немовля, приймає людське тіло, втікає від переслідувань Ірода, переносить різного роду випробовування й терпіння. Бажаю пригадати ще один момент із його життя: коли Ісус молився в Гетсиманії, апостоли спали, не спав Юда, що прийшов із юрбою, забезпеченою мечами та киями, а Спаситель сказав: „Уставайте ходімо! Зрадник мій ось наблизився. Виходить сам наперед зрадника й озброєної ватаги. Навіть у таку нелегку хвилину не отягується, не втікає, не ховається? Чому так поступає? Тому що попередньо він сказав: „Я сильно бажав спожити оцю Пасху з вами”. І це не означало споживати відповідну страву, але означало велике бажання перейти через муки та смерть, щоб відкупити нас від вічної кари та дарувати нам щасливе вічне життя. Христос горить таким бажанням, він не просто говорить, але доводить це на ділі. Коли спіймали Ісуса, апостол Петро відтяв вухо мечем одному із слуг первосвященика, а Спаситель до нього: „Чи гадаєш, що я не міг би просити Отця мого і він не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів?”. І не тільки це, але він Господь і, коли Юда наблизився до нього з відділом війська та первосвященицькими й фарисейськими слугами, Христос показує що він господар ситуації і добровільно віддається їм у руки. Спаситель запитував їх: „Кого шукаєте?” Ті відповіли, що його, а він: „Це я”. Тоді Юда і ті, що були з ним „подалися назад і припали до землі”. Ось сила Ісуса Христа, що одним словом положив ворогів на землю, але у нього була добра воля віддатися у ворожі руки, щоб довершити у кривавий спосіб спасіння світу.
До нас приходить люблячий та лагідний Господь із добротою та своїми благодатями. Він приходить до нас впродовж віків і дається нам у святому Причасті. Приходить знову скромно під видами Хліба й Вина. Бажає приблизити нас до себе, відігнати наш страх, додати нам відваги, щоб ми часто зустрічались з ним у тайнах Покаяння та св. Причасті. Він охоче бажає допомогти молоді, щоб утверджуватися у доброму християнському житті та прикрашувати себе відповідними чеснотами. Якби ми хоч частину зусиль, котрі затрачуємо на наш зовнішній вигляд, прикладали до цього, щоб будувати внутрішню гармонію душі, як багато б ми вчинили не тільки для себе, але й для ближніх, для нашого краю. Україна потребує праведних християн і ними повинна бути наша молодь теж.
Як приготуватися до гідного приходу Спасителя?
Так як мешканці Єрусалиму, що стелили свої одежі на дорозі. Не жаліли їх, щоб вшанувати Сина Божого. Тим показували свою покору й любов до нього. Ми постараймося шанувати нашого Господа чистотою свого серця. Відкидаймо усякий бруд так, як не любимо брудного тіла й брудної одежі. Нам стидно з’являтися серед людей не тільки у брудній одежі, але звертаємо увагу на моду та не хочемо відставати від неї. Але пам’ятаймо, що мало дає найгарніша одежа та чарівний зовнішній вигляд, коли душа грішна й темна. Не прив’язуймося до речей дочасних, бо Господь навчає нас: „Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за власну душу?”. Зробімо жертву з усього, що не подобається Ісусові. Слід усе кинути під свої ноги, як це зробили мешканці Єрусалиму та й ті, хто прибули на свято й вітали Ісуса. Прикрашуймо нашу душу чеснотами, добрими почуваннями, думками любові й гарячими бажаннями любові до Бога й ближнього. Ламаймо наші лихі звички так, як ламав народ галуззя з дерев, що прийшов вітати Христа. Вигукуймо не тільки нашими устами, але й нашим життям кажучи: „Осанна синові Давида! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висоті”. Показуймо живу, а не теоретичну віру в Бога та в життя поза гробом, тобто у наше воскресіння, у вічне життя.
Які наслідки приходу Ісуса Христа у Єрусалим?
Він проганяє купців з храму, що купували й продавали в храмі. А святий апостол Павло запитує нас: „Хіба не знаєте, що ви - храм Божий”. Після св. Причастя, особливо, людина стається Божою дитиною, у ній перебуває Творець, як гість, що приходить у вигляді Хліба й Вина. На жаль, буває, що ті продавці можуть бути і в нашому храмі. Хто вони – продавці? Це - особи, які віддають чи продають свою душу сатані. - Просімо Ісуса, щоб він ввійшов у святий гнів і, щоб прогнав з нашої душі того гордого фарисея, тих купців захланності, котрим мало усього, а особливо тварини, злих духів, що знаходять місце у наших серцях.
Він оздоровляє хворих. Приступили до Христа сліпці й каліки у храмі, і він зцілив їх. Приведімо до Ісуса наш ум, такий сліпий, котрий так часто помиляється відносно дороги щастя; він приймає часто фальшиві брильянти створіння за чисте і правдиве золото. Подивляймо нашу здібність часто помилятися та слідувати фальшивими, а не правдивими дорогами. Людина така чомусь стається, що полюбляє більше грішне ніж праведне, зло - як добро. Приведімо до Ісуса наше кульгаве серце і можливо, паралітичне. Вже стільки часу пройшло, а воно не зробило й одного кроку на дорозі до неба або, якщо зробило, це – крок кульгавий, котрим воно давало й ділило своє життя поміж створінням, а Творцем. А Ісус виразно навчав: „Не можете Богові служити – і мамоні. Мамоні – світові, тобто, слідувати за духом світу. Це широка дорога, могутня річка, котра несе людину за своєю течією. Ми не повинні стидатися, що ми сини та дочки, котрі належимо до Бога. Ми знаємо силу Всевишнього, котрий не проявляє її відносно ворогів, але радше чекає на повернення невірних синів та дочок до нього. Він не хоче робити цього силою, а очікує, щоб кожна невірна душа сама, по добрій волі прийшла до свого Творця. Господь не погрожує, а закликає устами пророка: „Тож наверніться кожен від своєї злої дороги”. Ісус не потребує чогось надзвичайного, як сказати тільки одне слово і сліпий прозріє, а кульгавий стане ходити, паралітик одужає, а мертвий воскресне.
Покажімо нашу добру волю і приближаймося до Ісуса Христа, котрий перед своєю смертю направився у Єрусалим на свято Пасхи. Хоч він не бажав розголосу, а радше волів, щоб це відбулося таємно, однак люди довідалися, переказали одні другим, взявши пальмове віття в руки і голосні вигуки в уста: „Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!”, - вийшли зустрічати Божого Сина. Вчинімо й ми подібно, але на постійно, щоб по короткому часі не вигукувати своїм життям проти Сина Божого: „Геть! Геть! Розіпни його”. Признаймо у ньому та повторяймо: „Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї”. Але не тільки пророк, але кажімо: „Це – наш Бог, наш Спаситель, котрому обіцяємо бути вірними, його любити та йому служити”.
Святий Іван Золотоустий пояснює факт, що Ісус Христос сів на ослятко, що „означає Церкву і новий народ , котрий був колись нечистий, а після того, як на нього сів Ісус зробився чистим”. Осля – нечиста тварина, котру очистив Господь. Станьмо й ми новим народом: чистим та святим.
Я сердечно вітаю нашу молодь і бажаю вам правдивої радості у вашому житті. А святий апостол Павло навчає нас, як це правильно розуміти: „Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся”. Ваше життя з Богом повинно бути таким, щоб „заметушилося все місто, питаючи: Хто це такий?” А це – Господь, що живе у конкретній особі і нею маємо стати ми з вами! Хай ласкавий Господь благословить вас, а ви старайтеся гідно відповідати йому своїм праведним життям.

Для створення сторінки використано такі джерела:

  • Владика Ігор Возьняк, Архиєпископ Львівський
  • Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
  • Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
  • А також ікону тріумфального в'їзду Ісуса Христа в Єрусалим.

понеділок, 7 квітня 2008 р.

7 квітня 2008 року. Благовіщення Пресвятої Богородиці

7 квітня 2008 року

Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

* Коротка історія свята
* Про ікону празника
* Тропар та кондак
* Празничний Апостол
* Євангеліє
* Проповідь

Коротка історія

Святкування Благовіщення почалося у Східній Церкві в кінці IV або на початку V ст. Цісар Маврикій (582-602) робить цей празник обов'язковим у цілій державі. У перші століття цей празник уважався Господським, як на Сході, так і на Заході. На це вказують його первісні назви: Христове Зачаття, Благовіщення про Христа, Початок відкуплення, Благовіщення, Благовіщення ангела Марії, День Поздоровлення, День або празник Благовіщення. Щойно в VII віці усталюється сьогоднішня назва для цілої Східної Церкви: Благовіщення Пресвятої Богородиці, а сам празник належить до Богородичних.

На святкування празника 25 березня вплинуло Христове Різдво, що настає через дев'ять місяців після Благовіщення. При тому існувало старовинне побожне передання, що 25 березня відбулося створення світу, воплочення Божого Сина і Його смерть на хресті. Олександрійська Пасхальна хроніка з 624 року і Царгородська Пасхальна хроніка з початку VII ст. визначають дату празника Благовіщення — 25 березня.

Службу на цей празник уклали святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, Теофан, єпископ Нікейський і монах Йоан. Наступного дня після празника Східна Церква святкує Собор святого архангела Гавриїла. Це давній звичай Східної Церкви, щоб наступного дня після великого празника віддавати шану тим особам, які брали визначну участь в події празника.

Благовіщення в Русі-Україні було другим Богородичним празником після Успення, у честь якого в Києві збудована церква в першому столітті християнства. Князь Ярослав Мудрий на Золотих воротах у Києві спорудив храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. "В 1037 році, — сказано в найдавнішому літописі, — заснував Ярослав великий город Київ, що має золоті ворота. Вибудував і церкву святої Софії, Премудрости Божої, митрополичу, а далі кам'яну церкву Благовіщення Святої Богородиці на Золотих воротах. А це тому вибудував премудрий князь Ярослав церкву Благовіщення на Воротах, щоб завжди була радість тому городові Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці й архангела Гавриїла". У храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий у 1037 році віддав під опіку Божої Матері всю українську націю.

Богослуження празника Благовіщення повне урочистих, величних і радісних гимнів. Багато разів тут повторюється добре знаний нам привіт ангела: "Радуйся!" Головні мотиви тієї святої і неземної радости — це воплочення Божого Сина, це привілеї богоматеринства і дівицтва, це спасення людського роду. У радості Благовіщення бере участь небо, земля і все створіння. Ангел говорить до Пресвятої Богородиці з якнайбільшою пошаною і для неї, як Богоматері, має слова найвищої похвали і подиву: "Задум споконвічний відкриваючи, Гавриїл став перед тобою, Діво, і вітаючи тебе, сповістив: Радуйся, земле незасіяна! Радуйся, неопалима купино! Радуйся, глибино незглиблима...".

Про ікону

Іконографія Благовіщення — це зображення «доброї новини» для людства, як говорить сама назва цієї події. Рівночасно це свято великої радості, бо довгоочікуваний прихід Месії сповняється. В іконографії Благовіщення вгорі видно небесний півкруг, звідки сила Святого Духа сходить у променях світла на Богородицю, згідно зі словами Архангела Гавриїла (Лк. 1, 35). Тут бачимо дію Пресвятої Тройці в найглибшому значенні її таїнства: волю Всевишнього Отця сповіщає Архангел Гавриїл, Син Божий втілюється в лоно Богородиці, а чудесне воплочення проводить Святий Дух.

Архангел Гавриїл, сильне і могутнє слово Боже, звернувся з Благовіщенням до Пречистої Діви, яка представляє ціле людство. Архангел Гавриїл зображується в динамічній позі — в русі, з жезлом Божого авторитетного післанця. В нього урочистий вигляд, бо він звіщає Богородиці та всьому людству глибоке таїнство (Лк. 1, 30-33). Пречиста нахилила голову, ця поза означає прийняття, згоду. Деякі Отці стверджують, що це — жест дівицтва. Безпліддя є вияв поразки людини, а дівицтво — знак віддання першості іншому: не я творю життя, а Ти, Господи. На її лику — глибока задума й здивування, що Бог для великого діла Воплочення відвічного Слова вибрав саме її, скромну дівицю.

Ангел, небесна істота, зійшов на землю, адже земля — у цьому випадку Богородиця — покликана стати оселею неба. Тому й ця сцена розміщена у священному просторі. Стародавній храм втратив своє значення, вона сама, отінена Духом, стане святинею Всевишнього. Нереалістична, але прекрасна архітектура надає монументальний тон цій події. За старовинною традицією іконографії видно завісу, простягнуту між верхами будівель, щоб вказати, що подія відбувається не на вулиці, а в приміщенні.

В лівій руці Богородиця тримає прялку, що вказує на заняття скромної дівиці, жест правої — говорить про покірне прийняття Божої волі. Марія тримає в руках червону нитку. У цьому криється дуже глибоке богословське значення: Марія перевтілює в образ те, що почула і тому тче образ, тобто тіло, Слова Божого. Нитка, якою Пречиста тче тіло Христа, — червона, адже це — колір божественності. Богородиця натомість зображена у зелених і синіх барвах, щоб вказати на те, що Вона є створінням. Зелений колір — це колір землі, а синій — колір людськості. Марія зодягнена у червоний плащ, а це вказує, що Христос дав їй божественність, оскільки Вона Його прийняла, зробила місце для Бога. Ця нитка, таким чином, є не лише нитка тіла Христового, але й нитка її власного тіла: Марія одержує спасіння, поступаючись місцем Слову.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Днесь спасення нашого начало і від віку таїнства явління: Син Божий сином Діви стається і Гавриїл благодать благовістує. Тому й ми з ним до Богородиці закличмо: Радуйся, Благодатна, Господь з тобою.
Слава, і нині: Кондак, глас 8: Непереможній Владарці на честь перемоги ми, врятовані від лиха, благодарні пісні виписуємо тобі, раби твої, Богородице. А ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони, щоб звати тобі: Радуйся, Невісто неневісная.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 2, 11-18

Браття, Той, хто освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому Він не соромиться називати їх братами, коли каже: Я звіщу ім'я Твоє братам Моїм, хвалитиму Тебе серед громади. І знову: Буду надіятись на Нього. Та: Ось Я і діти, що їх Бог дав мені. А що діти були учасниками тіла й крови, то й Він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, яких страх смерти все життя тримав у рабстві. Бо не від ангелів прийняв Він на Себе, а від потомства Авраама. Тому Він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним первосвящеником у справах Божих на спокутування гріхів народу Тому, отже, що Він страждав і сам був випробуваний, Він може допомогти тим, що проходять через пробу.

Євангеліє від Луки 1, 24-38

В ті дні зачала Єлисавета, жінка Захарії, і таїлась п'ять місяців, кажучи, що так мені сотворив Господь у дні, в які зглянувся відняти з мене неславу перед людьми. А в місяць шостий посланий був ангел Гавриїл від Бога в місто Галилейське, якому ім'я Назарет, до діви, обрученої мужеві, якому ім'я Йосиф, з дому Давидового; і ім'я діві Марія. І ввійшовши до неї, ангел сказав: Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між женами. Вона ж, увидівши, стривожилась словом його і думала, що то буде за привітання оце. І сказав їй ангел: Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать в Бога. І ось зачнеш в утробі, і породиш сина, і наречеш ім'я Йому Ісус. Він буде великий і Син Вишнього наречеться; і дасть Йому Господь престіл Давида, Отця його; і воцариться в домі Якова вовіки, і царству Його не буде кінця. Сказала ж Марія до ангела: Як це буде, коли я мужа не знаю? І відповівши, ангел сказав їй: Дух Святий найде на тебе, і сила Вишнього отінить тебе; тим-то і рождаєме святе наречеться Син Божий. І ось Єлисавета, родичка твоя, і та зачала сина в старості своїй, і цей місяць є шостий їй, називаній неплідною. Бо не знеможе в Бога всяке слово. Сказала Марія: Ось раба Господня, нехай буде мені по слову твоєму. І відійшов від неї ангел.

Проповідь

Св. євангелист Лука оповідає нам, що коли надійшов час від Бога назначений, коли настав кінець літа, коли народ жидівський серед своїх нещасть стратив свою силу, а другий народ, римський, взяв його під своє володіння та назначив йому зверхників, коли вже сповнилося пророцтво патріарха Якова, що доти будуть панувати над жидівським народом, доки не прийде Богом обіцяний Месія. Тоді Господь Бог зіслав архангела Гавриїла до маленького містечка Назарету, де жила Марія, донька Йоакима і Анни, побожних старців з роду Давида, заручена чи радше віддана під опіку Йосифа, старця, що також походив з роду Давида.

Рідко, дуже рідко траплялося таке, щоб Господь Бог у післанництві до людей уживав свого ангела – важна то мусіла бути річ. І прийшов світлий ангел до кімнати Марії, де застав її при молитві. «Радуйся, благодатна, - промовив ангел, - тішся і радуйся, бо ти повна ласки, Господь з Тобою, благословенна Ти між жінками. Ти найщасливіша від усіх жінок світу, бо Тебе Бог поблагословив». Такими словами вітав її ангел Божий. Коли ж Пречиста Діва Марія з переляку не знала навіть як відповісти на це привітання, каже до Неї ангел: «Не бійся, Ти знайшла ласку у Бога, ото зачнеш і народиш сина, і даш Йому ім'я /cyc».

В тих кількох словах — яка то велика і незглибима тайна! Бо хто є той Ісус, котрого народження з Пречистої Діви Марії пророкує архангел Гавриїл? Той Ісус - то Син Божий, то Сам Бог, якого славу оспівували і оспівують безчисленні ангельські хори; Бог, котрий ні початку ні кінця не має, бо є вічний; Бог, престолом якого є небо, а земля - підніжжя; Бог, що Його цілий світ не може обняти; Бог незрозумілий має зійти і вселитись в лоно Дівиці і народитись як чоловік.

Жидівські царі Давид і Соломон майже усе своє життя віддали будові Єрусалимського храму. Довгі роки збирав Давид дорогоцінне кедрове дерево, довгі роки зносили жидівські князі і вельможі золото, срібло, дорогоцінне каміння для прикра­шення дому Божого. Які сили вклали жиди на будову храму можна зрозуміти з того, що при будові тої святині працювало 150 тис. робітників під наглядом 3300 наглядачів. Вся сума призначена на будову храму досягла 900 мільйонів дукатів. Вся підлога була викладена грубою золотою бляхою, всякі заві­си, цвяхи - все це було зі щирого золота. Було там 10 тис. ліхтарів, 80 тис. чаш, 20 тис. кадильниць, 1 тис. убрань для архисвящеників, - усе те мало достойно прикрасити дім Божий.

Але який то красний та багатий мусів би бути той храм, в котрім замешкав Сам Господь Бог? Звичайно ж набагато краси­віший від Єрусалимського храму! Яка то непорочна, свята, без­грішна мусіла бути та Дівиця з Назарету, Дівиця Марія, коли в її лоні поселився Господь Бог, та замешкав там тілом і душею, бо в храмі Єрусалимськім, такім багатім, такім гарнім, - замешкав тільки так, як на кожнім місці. Для будови Єру­салимської святині Господь дав план Давидові, але храм, в котрім мав замешкати плоттю, збудував Він Собі Сам у безконечній Своїй Премудрості і силі...

Той храм нерукотворний прикрасив Господь найбільшими Своїми прикрасами, на які світ ніколи здобутись не зможе. Храм той, Пречисту Діву Марію, прибрав Всевишній у всякі багатства природні і надприродні, в такі багатства, що всі багатства святині Соломона були нужденним куском вугілля в порівнянні до дорогоцінного діаманту, котрий у світлі сонця сяє, немов би горить вогнем. Ти, Пречиста Діво Маріє, мала всякі чесноти і, то в такій кількості, в такім множестві, що не тільки вони вистарчили Тобі на таке достоїнство, якого доступила Ти, ставши Матір'ю Божою, але й лишилось Тобі ще стільки, що нам, усім людям, можеш подати в невичерпній своїй доброті...

Сама Премудрість Божа вибудувала і прикрасила собі храм. Все, що тільки світ почитає, все, що тільки світ називає гарним, великим і пожаданим, все те мала Пречиста Діва Марія. Краса її тілесна була понад усяку красу світу, так що один з пись­менників, що жив за часів Пречистої Діви Марії, каже, що Пречиста Діва Марія була така гарна з лиця та цілого тіла, що коли кого мав би обрати собі Господь за Свою тілесну Матір, то вже через красу, Пречиста Діва Марія мусіла нею бути! її мудрість перевищила всяку мудрість всього світу, бо вона знайшла ключ правдивої мудрості, а початком мудрості - страх Божий!

З великою мудрістю єднала Пречиста Діва Марія також велику побожність, бо як читаємо в Святому Письмі, архангел Гавриїл застав її за гарячою молитвою. Незважаючи на всі її чесноти, Пречиста Діва не виносилась понад інших, не було в її серці того диявольського насіння гордості. Отож, покора і смиренність Пречистої Діви Марії, другої Єви, матері всіх християн, звільнила нас від кайданів первородного гріха, відкрила нам ворота неба та подала життя вічне. Всі чесноти Пречистої Діви Марії такі чисті, такі непорочні, що подібних у світі немає! Пречиста Діва Марія чесніша від Херувимів і славніша від Серафимів, Вона Цариця неба і землі, Вона володарює зі Своїм Сином Божим, Вона любить увесь світ і усіх людей. Отож, полюбімо Пречисту Діву Марію всім серцем і душею, бо Вона «Прибіжище всіх сумуючих», Вона для нас є тим, чим для плаваючих на морі є пристань. Так і ми, в житті серед різних нещасть, прибігаймо під опіку і покров Божої Матері, бо тільки там зможемо знайти правдивий спокій і мир Божий! Бо вона Цариця миру!

Нехай Пречиста Діва Марія, ім'я котрої означає «зоря морська», буде теж у нашім житті правдивою провідною зорею. Нехай її чесноти служать нам за прекрасний зразок до наслідування, її любов до нас нехай зігріє нас до безнастанних молитов до Неї. Вона – наймилосердніша Мати всіх християн, напевно вислухає нас, коли будемо просити в Неї того, що справді для нас пожиточне, для спасення наших душ на вічну славу Пречистої Діви Марії!

Для створення статті використано такі джерела:

  • о. Олександр Головацький
  • "Сівач", квітень 2002 Ч. 4 (29) рік 4
  • Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
  • Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
  • Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
  • Збірник проповідей "Сівач".
  • А також ікону Благовіщення Пречистої Діви Марії.