“Нехай не збідніє рука тих, хто жертвує на Божий храм!” Ви також можете стати співтворцями храму!

суботу, 30 липня 2011 р.

30.07.2011р. Б. / Ювілей Софійського собору -- не лише для Московського Патріархату: Блаженніший Святослав звернувся із листом до української влади

Патріарх

Глава Української Греко Католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук надіслав лист прем'єр-міністрові України Миколі Азарову, звертаючись до нього з проханням включити вірних УГКЦ в програму святкування з нагоди тисячоліття катедрального собору Святої Софії в Києві, запланованого на 21 вересня. Таке ж прохання було скероване і до першого заступника міністра регіонального розвитку і будівництва України Миколи Сороки, голови ювілейного оргкомітету.


Блаженніший Святослав передає стурбованість єпископів тим фактом, що святкування «надає перевагу лише одній конфесії», а саме Московському Патріархату.


«Всі традиційні конфесії, що походять від єдиного кореня нашої київської християнської традиції, мають однакове право і обов’язок брати участь в запланованому святкуванні» -- підкреслює Його Блаженство Святослав Шевчук, зауважуючи, що собор Святої Софії, що знаходиться в списку культурної спадщини ЮНЕСКО, є «втіленням загального християнського коріння всього українського народу».


Ювілейне святкування включатиме міжнародну наукову конференцію, ряд виставок, радіо- і телепередач, презентацію книг, присвячених історії і художній спадщині собору.


За матеріалами Радіо Ватикан


Джерела:

"...святкування «надає перевагу лише одній конфесії», а саме Московському Патріархату..."


Чи не абсурдом виглядає у самому факті, ця перевага, владної бидлоеліти України, конфесії, яка має чи не найменше віношення до української святині, Собору Святої Софії?!


І це все відбувається не десь у глухій провінції Москви, а таки в нас, у Києві, на 20-му році "так званої" незалежності України, на наших з вами очах і... Що далі? Адже ми з вами добре знаємо, що переговори з ворогом ведуть до зради, а боротьба до перемоги! Бо кому з вас потрібні ще якісь докази того, що ми живемо на нашій, не своїй землі, де чужинці "...панують над нашими тілами й над нашим товаром за своєю волею, а ми у великій нужді..." (Неем.9,34-37) Чи потрібно ще комусь з вас, раби сліпі, додаткових доказів того, що ЙДЕ ВІЙНА? Того, що ми, всі українці, є заручниками ворожої влади і живемо у часі внутрішньої окупації України?


То ж чи не пора нам всім "...громадою обух сталить та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить хиренну волю..." (Т. Шевченко)?!


"...бо ліпше нам в бою вмерти, ніж спогядати на злидні нашого народу і нашої святині. Яка б не була воля неба, нехай вона станеться!" (ІМак.3,59-60).


Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

середу, 27 липня 2011 р.

27.07.2011р. Б. / «Для єдності Церков мусить бути чисте бажання, нічим не обтяжене», - Блаженніший Любомир (Гузар)

Л.Гузар

«Ми, люди, можемо прогрішитися проти єдності, але не можемо легковажити Божого Закону», - про це Блаженніший Любомир сказав у програмі «Наша свобода» на радіо «Свобода» щодо питання єдності Церков.


На думку Блаженнішого, ми маємо старатися з нашого боку робити все, щоби Божий дар єдності могли прийняти. Завданням для цього, за словами Блаженнішого, є вміння підготувати свої серця.


Відповідаючи на запитання ведучої ефіру, скільки часу потрібно для осягнення цієї єдності, Блаженніший сказав, що «мусимо бути свідомими, що ми «загнались» дуже далеко, дуже багато зробили в напрямі роз’єднання», - і звернув увагу, що уміння подолати ці різниці, які закоренилися у нас, залежить саме від нас. Це, на його думку, може статися дуже швидко, якщо цього будемо бажати та будемо готовими на жертву.


Коментуючи слова Патріарха Кирила щодо єдності трьох братських народів, відповідає, що всі керівники держав хочуть миру, але, водночас, усі держави продукують і продають зброю. «Так і ми: всі говоримо про єдність, але наскільки ми працюємо в цьому напрямі - це питання». Для цієї єдності, за словами Блаженнішого, мусить бути чисте і нічим не обтяжене бажання.


«Це не означає іти на компроміси щодо змісту віри, але є багато елементів, яких ми мусимо позбутися, щоби могти щиро, відкрито почати розмови», - зазначає екс-глава УГКЦ і звертає увагу на толерантне ставлення один до одного, яке є конкретним кроком у напрямі порозуміння і зближення.


Крім того, звертає увагу на поставу Церков і говорить, що «якщо в будь-якій Церкві почуєте, що хтось говорить проти ближніх, то там Святого Духа немає», - додає Блаженніший Любомир.


Щодо осередку, навколо котрого мала б відбутись єдність Церков, говорить про особу Ісуса Христа. «Наскільки щиро визнаємо Ісуса Христа як Голову Церкви, Того, хто прийшов нас спасти, - настільки кожна гілка Церкви буде старатися бути християнською, настільки ми будемо мати і плекати надію на справжнє повне християнське об’єднання», - зазначає Владика Любомир.


Відповідаючи на запитання щодо допомоги українських Церков в діаспорі із ситуацією єдності в Україні, сказав, що «кожна має бути собою, плекати свою релігійну ідентичність, бо ми є однією Церквою, навіть якщо і розділеною по всьому світі», - наголошує Блаженніший Любомир.


Джерело:

"...«кожна має бути собою, плекати свою релігійну ідентичність, бо ми є однією Церквою, навіть якщо і розділеною по всьому світі»..."


Важко не погодитися з думкою блаженнішого Любомира Гузара щодо церковної єдності, до якої запрошується всіх нез'єдинених, адже в цьому запрошенні виконується Божа воля: "Щоби всі були одно..."


Але, найголовніше в цьому запрошенні те, що всіх нез'єдинених не тягнеться "воловими шнурами" до одної халупи з мішаниною мов, релігійних світоглядів, обрядів, адміністративних устроїв. Кому така каша потрібна? Їх запрошено приєднатися до одної і єдиної Христової Церкви, побудованої Господом нашим на апостолі Петрі і через СОПРИЧАСТЯ прийняти ЛЮБОВ БОГА і БЛИЖНЬОГО, щоб таким чином через Святого Духа - Духа Любові, прийти до повного розуміння правди і волі Творця.


Дяка Богові Святому, що нас багато і ми різні, бо саме в обрядовій та мовно-культурній різності - правдива краса і багатство Христової Церкви.


Дяка Богові Святому, що нас багато, ми різні і у вірних Христа є багатий вибір до якої конфесії піти, щоб вповні самовиразати унікальність божої дитини і наситити спраглу душу духовними дарами і ласками.


Дяка Богові Святому за те, що в нашій Церкві не поширений гріх симонії, але в інших конфесіях, де певним народам через сукупність культурних та світоглядних традицій більше підходить саме така система відносин та адміністрування, ніж наша... то ж вони можуть і надалі залишатися у своїх вподобаннях.


Врешті решт, всім не з'єдиненим Церквам пропонується бути "З" Римом, а не "ПІД" і саме тому через їхню гординю нема їм виправдання аж до аду...


Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

неділю, 24 липня 2011 р.

24.07.2011р. Б. / Патріарх Кіріл – як уособлення духовної деградації Росії

Кіріл з бодуна

Володимир Даниленко – відомий сучасний український прозаїк, автор книжок «Місто Тіровиван», «Сон із дзьоба стрижа», «Лісоруб у пустелі», «Газелі бідного Ремзі», «Кохання в стилі бароко», «Капелюх Сікорського». Його книжки неодноразово одержували літературні нагороди та лідирували у національних книжкових рейтингах. У багатьох своїх творах письменник торкається духовної кризи людини і кризи суспільства. Сьогоднішня розмова з письменником - про кризу церкви.


МОСКОВСЬКА ПАТРІАРХІЯ – ПОТУЖНА БІЗНЕС-ІМПЕРІЯ


Володимир Даниленко

Пане Володимире, у вашому містичному романі «Кохання в стилі бароко» диявол приїжджає в гості до настоятеля Києво-Печерської лаври, бо відчуває себе комфортно в цій святині серед близьких йому за духом людей. Ви хочете сказати, що хвороби суспільства безпосередньо пов’язані з кризою церкви?


Володимир Даниленко: Насправді криза суспільства пов’язана з кризою віри. А церква –відображення того, що робиться в суспільстві, яке все більше стає меркантильним і все менше переймається такими речами, як віра, совість, християнські ідеали.


Сучасну церкву роз’їдають розбещеність і гроші. Ви подивіться, як почастішали в Україну візити патріарха Російської православної церкви Кирила, одержимого пронафталіненою візантійською ідеєю. Як кожен російський діяч зі старосвітськими комплексами, він – «собиратель земель», який менш за все переймається проблемами спасіння душі своєї пастви. А в Україні в нього доволі меркантильні інтереси – гроші.


Ще за Алексія ІІ Кирило був замішаний у скандалі, пов’язаному з торгівлею тютюну, який потряс російське суспільство. Про це писало багато російських видань. Назву лише такі, як «Московский комсомолец», «Ленинградская правда», сайт науково-популярного журналу «Просветление знанием» тощо. Без митних зборів пан Гундяєв провозив через кордон як гуманітарну допомогу великі партії сигарет фірми «Філіп Морис», які поступали в Данилів монастир. У митних документах було зазначено, що продавцем сигарет є Московська патріархія.


До тютюнового бізнесу притягнута й рідня нинішнього патріарха. Його сестра Лідія Леонова має близько 300 тютюнових структур. Під опікою патріарха також макаронна фабрика в Смоленську. Московська патріархія має комерційний банк «Пересвєт», який зосередив величезні капітали. А жоден зі 140 з гаком російських єпархіальних архієреїв публічно не підтвердив, що ці кошти були спрямовані на відбудову напізруйнованих храмів і монастирів. У відомстві паріарха Кирила є завод, що випускає воду “Святой источник”. Гроші від продажу води надходять у той же банк «Пересвєт». Свого часу пан Гундяєв підписав угоду з компанією «АРТГЕММА» про створення спільного підприємства з обробки й торгівлі алмазів.


На сьогодні Московська патріархія – потужна бізнесова імперія, що займається торгівлею тютюну, алкоголю, алмазів, нерухомістю, туристичним і готельним бізнесом. Комерційна структура Московської патріархії придбала в Москві супермаркет «Скобелевський», а потім продала його за два мільярди рублів. Це лише невелика частина того, чим насправді займається патріарх Кирило, якому цих грошей панічно не вистачає, тож він уже давно носиться з ідеєю законодавчо закріпити церковні збори з кожного громадянина Російської Федерації.


І коли я бачу на вулицях Києва служителів Московського патріархату з жирними немитими головами і бідно одягнених фанатичних жіночок, які щотижня здійснюють магічні обходи навколо Верховної Ради, мені стає шкода цих задурених людей, які насправді не знають, чим займаються їхні пастирі-мільйонери.


ЯК ГУНДЯЄВА ПІЙМАЛИ НА БРЕХНІ


До речі, а як ви прокоментуєте останній приїзд патріарха Кирила до Харкова?


Якщо ви маєте на увазі фотографію з харківської площі Свободи, яка з’явилася на сайті «Фотолітопис Української православної церкави» й відразу зникла після того, як було виявлено, що кількість людей з бюджетних організацій, зігнаних харківською владою, була збільшена фотошопом, то скажу, що містифікації – одна з технологій РПЦ.


Кіріл. Харків


Кіріл. Харків

Патріарх Кирил – людина епохи постмодернізму, для якої немає моралі, а є життєві інтереси. Для людей такого типу cлово існує не для молитви, сповіді чи відкриття істин, а для піару.


Під час поїздки патріарха Кирила на Сахалін у вересні 2010 року він на прийомі, організованому губернатором Сахалінської області Олександром Хорошавіним, зізнався, що особисто добре знав Мартіна Лютера Кінга. А за рік до цього зробив ще більше одкровення, яке коментувалося в російських Інтернет-виданнях – мовляв, у 1968 році він зустрічався з Мартіном Лютером Кінгом, і той йому сказав: «У мене є мрія…» Якщо зіставити ці факти, то виходить, що Володимир Гундяєв був пострижений у монахи й одержав ім’я Кирило в 1969 році, у 1970 закінчив Ленінградську духовну академію, уперше за кордоном він побував у 1979 році. А Мартін Лютер Кінг був застрелений у Мемфісі 4 квітня 1968 року. Коли Кінг виголошував свою знамениту промову «У мене є мрія», пану Гундяєву було 17 років, він працював техніком-картографом у Карелії в Північно-Західному геологічному управлінні. Як міг нікому не відомий сімнадцятирічний хлопець, що за життя Мартіна Лютера Кінга ніколи не виїжджав з Радянського Союзу, зустрітися з ним, для багатьох досі залишається загадкою.


АГЕНТСЬКА КЛИЧКА – МИХАЙЛОВ


МИХАЙЛОВ

У романі «Кохання в стилі бароко» є такий пасаж: диявол приїжджає в гості до настоятеля Києво-Печерської лаври, де «сплять сповиті в савани мумії печерських святих, а їх охороняють офіцери ФСБ в чорних сутанах». Чому ви вдалися до такої фантасмагорії?


Володимир Даниленко: Насправді реальне життя перевершує всі фантасмагорії. На початку дев’яностих років у Росії вибухнув скандал, пов’язаний з архівами КДБ. Як з’ясувалося, більшість єпископів Російської православної церкви були активними співробітниками КДБ. Здавали інформацію про своїх віруючих, одержану на сповіді, розповідали про висловлювання й особисте життя священиків, про те, хто з радянських людей хрестив дітей.


У 1992 році Архієрейський собор створив комісію, яку очолив єписком костромський і галицький Олександр. Вивченням архівів займалися тодішні депутати, священики Гліб Якунін і Лев Пономарьов. Тоді в ЗМІ просочилася інформація, що Кирило, який уже був митрополитом, теж пов’язаний з КДБ і мав псевдо Михайлов. Кирило почав скуповувати архіви КДБ. Зібравши компромат на верхні ешелони кліру, він маніпулював документами, залякував своїх ворогів серед єпископів, а коли Алексій ІІ намагався вплинути на нього, то в ЗМІ відразу з’являвся копромат на тодішнього патріарха Російської православної церкви. Особливо жорстко використав куплену в спецслужб інформацію Кирило на Архієрейському соборі під час виборів патріарха.


Основні конкуренти Кирила брати Капаліни, митрополит калузький Климент і архиєпископ тобольський Дмитро, стали жертвами його чорного піару. Залякавши компроматом неугодних йому вищих церковних чиновників, Кирило став патріархом Російської церкви.


Виходить, патріарх Кирило “порішав” у Росії всі свої питання й нарешті взявся за Україну. Невже в РФ церква вже все зробила, що треба було для її пастви?


6 квітня 2010 року білоруська «Народная газета» опублікувала матеріал «Деградація Росії при Путіні відображена цифрами, перед якими тьмяніють усі казки про наступаюче благоденство, які поширюють повністю пригнічені владою засоби масової інформації».


Ось лише деякі факти з цієї публікації. За показниками репресивно-правоохоронної системи, Росія займає перше місце в світі за кількістю ув’язнених (один мільйон осіб), чотири мільйони росіян бомжує, три мільйони жебракує, у країні три мільйони вуличних повій, один мільйон наркоманів. Щодня в Російській Федерації робиться десять тисяч абортів. Здійснюється понад 80 тисяч убивств на рік. У Росії випивають чотирнадцять літрів умовного спирту на душу населення (за іншими даними – 18). Вважається, що з вісьмох літрів починається фізична деградація нації. Кирило має рятувати душі своїх одноплемінників, але його женуть в Україну жадібність і хворобливі імперські комплекси.


У російському суспільстві зростає недовіра до церкви. 31 березня 2011 року три священики Іжевської та Удмуртської єпархій РПЦ Сергій Кондаков, Михайло Карпеєв та Олександр Малих припинили поминати в своїх храмах патріарха Московського та всія Русі Кирила, написавши йому листа, який поширили в блогосфері.


«Росії загрожує загибель, головною причиною якої є духовно-моральна катастрофа, – написали автори звернення. – І чи не тому не сталося разом із відродженням православних храмів відродження російської державності, армії, культури, сім’ї, оскільки в самому цервовному житті не були поборені пороки, пов’язані з 70-літнім більшовицьким полоном?» Після звернення всі троє священики були відсторонені від служби.


У РОСІЯН НЕМАЄ МРІЇ


Але хіба тільки церква винна в кризі суспільства? А як же влада?


За часів керівництва Володимира Путіна Росія стала країною з найгіршими життєвими та економічними показниками. Згадувана білоруська газета навела дані, за якими за останні роки виробництво вантажних автомобілів у Росії досягнуло рівня 1937 року, комбайнів – 1933-го, тракторів – 1931-го, вагонів – 1910-го, взуття – 1900 року. Але потужна пропагандистська машина переконує, що насправді все добре. Країна стала економічно недорозвинутою, а зростання економіки забезпечується виключно газом і нафтою. Та Російська православна церква завжди потурала владі й ніколи не була до влади в опозиції. В Україні хоч основа суспільства знає, чого хоче: свободи, європейських стандартів, саморозвитку, достатку, сімейних цінностей. У них навіть немає нормальної мрії. Колись у Росії була мрія побудови світлого комуністичного майбутнього, у яку вірили мільйони людей. А після розвалу Радянського Союзу єдина мрія, яку їм пропонує церква і влада, – це де хитрістю, а де силою затягнути колишні радянські країни в новий Радянський Союз. Інших мрій російська еліта на сьогодні не має.


У дискусії в мережі з саратовським священиком оглядачка газети «Известия» Олена Ямпольська дуже просто пояснила обізленість і розпач російського суспільства. Відправте людей в пустелю, пише вона, а потім, коли вони заблукають, скажіть, що кінцевої мети їхньої мандрівки немає, треба допити воду й доїсти фініки. І тоді побачите, що з ними буде і скільки у них з’явиться зла. Ось той глухий духовний кут, у який завели країну її лідери з благословення церкви.


Про якість церкви можна судити за якістю народу, якому вона служить. Я був на книжковому ярмарку в містечку Миколаєві на Львівщині, і розпорядниця ярмарку відрядила двох хлопчаків, щоб вони показали мені їхню каплицю. Підлітки завели мене на гору, де стояла невеличка церква без замків. Кожен подорожній міг зайти до неї і помолитися. Вся церква – в іконах і килимах. І я подумав: скільки часу побули б у цій церкві без замків ікони й килими, якби вона стояла десь у Боярці чи Макіївці? Я подивився з гори вниз. У долині розкинулося містечко з котеджами й чепурними будиночками. Ніде я не бачив п’яних чи написів на парканах і будинках. Біля церкви було людно.


ЧОМУ ВОЛОДИМИР БОЇТЬСЯ КИРИЛА


Як ви розцінюєте можливості самостійної політики "Української" православної церкви МП? І які найбільші загрози несе експансія РПЦ?


Якось, блукаючи територією Києво-Печерської Лаври, я відчув що опинився на фронті. Усі прилеглі мури були заклеєні листівками з двоголовими орлами і закликами до злиття з Росією, які хтось дбайливо здирав і обписував єхидними і злими репліками. Я побачив жорстоку інформаційну війну, джерелом якої була сама лавра. Звісно, серед священиків Української православної церкви Московського патріархату є прихильники церковної автономії, але в цій церкві немає демократії.


Московський патріархат – останній оплот тоталітаризму. Це троянський кінь духовно збанкрутілої зарубіжної церкви. Там кожен священик боїться, що його виженуть з церкви або відправлять у якесь глухе поліське село за найменший натяк на інакомислення. І патріарх Володимир теж цього боїться. Перед Великоднем на Хрещатику був вивішений величезний рекламний щит патріарха Володимира з вітальним словом. Але перед приїздом Кирила в Україну цей щит укоротили так, що залишився тільки портрет і обірвана фраза. Очевидно, український патріарх злякався, аби російський гість, бува, не подумав, ніби не він тут головний.


Добре знаючи, на що здатний Кирило, патріарх Володимир хоче спокійно дожити без репресій і анафеми.


А якщо говорити про Київський патріархат і автокефальну православну церкву, то Кирило через російських агентів впливу в Україні, які мають зв’язки з владою, може вчинити з ними те, що вже зробив у Росії з Російською православною автономною церквою. Через суди всі її храми були відібрані й передані Російській православній церкві.


В Україні Кирил теж може піти за цим сценарієм. У деяких областях він навіть пробує його реалізувати. Усе ускладнюється російськими президенськими виборами 2012 року, до яких кожен кандидат захоче по-своєму насолити “братньому” українському народові, щоб зробити приємно собі і своїм виборцям. Українське суспільство, яке у своїй більшості є прихильником Київського патріархату, має бути готовим до того, що одного дня всі церкви Київського патріархату й автокефальної церкви опломбують пожежники, санстанція, навколо стоятимуть загони спецназу й братва біля джипів, а в пред’явлених судових рішеннях буде зазначено, що Володимирський собор стоїть не в тому місці, де мав стояти, документи про власника собору оформлені з порушенням чинного законодавства, а будівля заважає підземним комунікаціям, наприклад, до Євро-2012, тому її треба негайно передати більш надійній церкві. І про це відразу повідомлять усі російські телеканали, а голові Верховної Ради Володимиру Литвину в Москві почеплять ще один орден.


А ви до церкви ходите?


Так, ходжу. До Володимирського собору. Не так часто, як того хотілося б, але не рідше, ніж це робить будь-яка сучасна людина, що веде активний спосіб життя.


ПОКИ СУСПІЛЬСТВО НЕ ПОРВЕ ЗІ СТАРИМ ЗЛОМ, ВОНО ПРАВИТИМЕ ЛЮДЬМИ


Володимир Даниленко

Яка, на вашу думку, головна духовна проблема пострадянських країн, що ніяк не виборсаються із соціальних негараздів, корупції, політичних конфліктів?


Володимир Даниленко У фільмі грузинського режисера Тенгіза Абуладзе «Спокута» закладено художню ідею, яка є ключем до розв’язання головної духовної проблеми пострадянського простору. Доки суспільство не порве із старим злом, доти зло вилазитиме з могили й правитиме суспільством. І герой фільму викидає з могили свого батька, який за життя був політичним злочинцем.


Не може церква, яка багато років служила владі й грошам, врятувати людину від духовної кризи.


В Україні вистачає храмів, де можна молитися Господу, а не слухати застарілі ідеологічні проповіді духовних банкрутів. Московський патріархат – церква, з якою в України немає майбутнього. Та й Росії з цією церквою немає майбутнього. Якщо російський народ хоче духовно вижити, а не далі деградувати, то має вигнати торгашів зі своїх храмів, як це зробив колись Ісус. Православ’я і Московська патріархія – далеко не одне й те саме.


А служителі Української православної церкви Московського патріархату, які знайдуть у собі сили порвати з тією церквою, як це зробили три сміливі священики Іжевської та Удмуртської єпархій, мають пам’ятати, що служінням злу вони назавжди втратять себе і свій шлях до спасіння. То чи варто чіплятися за таку згубну і неблагородну справу?


Розмовляв Віктор Загоруйко


Джерело:


УНІАН

пʼятницю, 22 липня 2011 р.

22.07.2011р. Б. / Звернення Блаженнішого Святослава, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ з нагоди дня Святого Рівноапостольного Великого Кня

Звернення Блаженнішого Святослава, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ з нагоди дня Святого Рівноапостольного Великого Князя Володимира та відновлення хресних обітів

Всесвітлішим, всечесним, високопреподобним і преподобним отцям-душпастирям, високопреподобним і преподобним інокам та інокиням,

дорогим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви

та всім людям доброї волі благословення й мир у Господі!

Дорогі у Христі!

Уже стало гарною традицією в нашій Церкві відзначати день св. Володимира Великого, Просвітителя Руси-України, урочистими богослуженнями та відновленням хресних обітів. Цими літургійними актами ми прагнемо передусім подякувати Господеві за «великий дар хрещення» (Блаж. Іван Павло ІІ), що його удостоїлися наші предки понад тисячу літ тому, а також віддати шану багатьом поколінням наших співвітчизників, які впродовж усієї християнської історії нашого народу зберегли у своїх серцях святу віру й передали її нам, своїм нащадкам. Підтримуючи цей боговгодний звичай, ми закликаємо духовенство, монашество й вірних нашої Церкви також і цього року з нагоди свята св. Володимира Великого здійснити цей урочистий акт вдячності Богові й відновлення хресних обітів. Прославляючи Господа Бога спільною літургійною молитвою за те, що світло Євангелія Христового засіяло на Київських горах, а звідти – по всій нашій Батьківщині, а навіть і далеко поза її межі, ми хочемо подякувати Йому і за ласку святого Хрещення, якої ми удостоїлися в нашому житті. Водночас відновленням наших хресних обітниць ми прагнемо заявити нашому Творцеві й Спасителеві, що хочемо відкрито визнавати нашу віру, боронити її та жити нею в нашому особистому, родинному, професійному й суспільному житті.

Щоразу коли ми згадуємо Хрещення наших предків у дніпрових водах, на радість урочистостей падає тінь від усвідомлення рани розділення, що залишається відкритою на церковному тілі нашого народу. На превеликий жаль, колись єдина Київська митрополія, зроджена з джерела святоволодимирівського хрещення, сьогодні поділена, а її діти, що належать до чотирьох традиційних українських Церков (Української Греко-Католицької Церкви, Української Православної Церкви, що перебуває в єдності з Московським Патріархатом, Української Православної Церкви Київського Патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви), нерідко носять у своїх серцях гіркий осад від різних болючих подій, що трапилися в історії, від зазнаних кривд, закорінених упереджень та недовіри. Свідомі нашої відповідальності перед Богом і власним народом, закликаємо вірних і духовенство нашої Церкви витривало шукати шляхів примирення та поєднання з нашими братами у вірі. Нашою ревною молитвою, щирою відкритістю до діалогу, готовністю до прощення й примирення маємо сповняти заповідь Христову «Щоб усі були одно» (Йо 17, 21) та наближати євангельський ідеал єдності Христової Церкви, за який страждали та віддавали своє життя мученики нашої Церкви від часів св. Йосафата і аж до блаженних новомучеників та Ісповідників віри ХХ століття.

2011 рік є в нашій Церкві першим роком трирічного приготування до Ювілею 1025-ліття Хрещення Руси-України, що його святкуватимемо 2013 року. Цей перший рік приготування, згідно з рішенням Синоду єпископів Києво-Галицького верховного архиєпископства, присвячений Божому Слову. Господь порівняв тих, хто слухає і зберігає Його Слово, із мудрими будівничими, що будують свій дім на скелі (Мт 7, 24). То ж якщо бажаємо, щоб наш український дім був збудований надійно і вистояв під натиском внутрішніх та зовнішніх випробувань, маємо всі спільно подбати про те, щоб Боже Слово стало підвалиною нашого особистого, родинного й суспільного життя.

Почати варто із найпростішого: зробити Боже Слово доступним для всіх наших співвітчизників через поширення священних текстів серед нашого народу. В нашій країні, яка слушно називається християнською, не повинно бути дому, в якому б не було Біблії – Книги, що містить Боже Слово. Нехай отці-душпастирі присвячують доволі часу й уваги приготуванню недільних проповідей, а водночас не оминають будь-якої іншої нагоди давати своїм духовним дітям здорову науку Божу, як заповідав святий апостол Павло: «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усією терпеливістю та наукою» (2 Тим 4, 2).

Нарешті, щоб Боже слово ставало щоденним хлібом християнського життя, дуже бажаним було б спільне читання бодай короткого уривку зі Святого Письма в родині. Читання Слова Божого і молитовне роздумування над ним можна легко поєднати з вечірньою родинною молитвою. Така побожна практика, без сумніву, укріплюватиме зв’язки любові між членами родини та стане могутнім засобом виховання й освячення всіх її членів, а передусім – дітей. Сердечно бажаємо, щоб усі вірні нашої Церкви якнайбільше скористали духовно з цього першого року приготування до Ювілею Хрещення та щоб Боже слово ставало справді «живим і діяльним» (пор. Євр. 4, 12) у нашому житті.

Дорогі у Христі! У ці святкові літні дні, коли ми згадуємо пам'ять наших українських святих – святого Володимира Великого, блаженної княгині Ольги, святих страстотерпців Бориса й Гліба, молімося, щоб Всемилостивий Господь і надалі щедро напоював нашу українську землю живоносними потоками Свого Слова, щоб пробуджував у нашому народі Своїх вірних слуг – невтомних проповідників Євангелія, а самі будьмо доброю ріллею, впавши на яку, зерно Божого Слова принесе рясні плоди любові й благочестя. Тоді відновлення хресних обітниць стане для кожного з нас не повторенням з року в рік певного ритуалу чи обряду, але врочистою маніфестацією нашої вірності спасенному союзу з Богом, у який ми увійшли через святе Хрещення.

Благословення Господнє на вас!


+ СВЯТОСЛАВ

Всечеснішим і преподобним отцям-душпастирям доручаємо прочитати цей текст на кожній Святій Літургії у четвер 28 липня чи неділю 31 липня 2011 року Божого, а після цих богослужінь провести для всієї громади обряд відновлення хресних обітів із нагоди Хрещення Руси-України.

Дано у Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

20 липня 2011 року Божого

Джерело: www.ugcc.org.ua

четвер, 21 липня 2011 р.

21.07.2011р. Б. / «З Божою ласкою й допомогою, не дозвольмо, щоб зло сектантства нас перемогло»

о. Василій Ковбич, ЧСВВ

«З Божою ласкою й допомогою, не дозвольмо, щоб зло сектантства нас перемогло», Протоархимандрит Василіянського Чину Св. Йосафата о. Василій Ковбич, ЧСВВ


ДОГНАЛІВСЬКА СЕКТА


[СЕКТА АНТОНІНА (ІЛЛІ) ДОГНАЛА]


Львів, 14.07.2011


Відомості з мого досвіду


З якого часу Вам відоме ім’я Антоніна (Іллі) Догнала з його групою?


Група Догнала мені відома ще із тих часів, коли він та його прихильники були студентами у Польщі – точніше, з 1996 року. Бажаю підкреслити, що їхні тодішні хибні переконання і схильності не тільки не змінилися, а розвинулися в набагато гіршу сторону.


Як ілюстрацію прикладу можна навести той факт, коли догналівці перебували між іншими василіанськими братами студентами у Польщі, тоді Настоятелі з ними мали такі проблеми у чернечій спільноті: 1) догналівці діяли як закрита група, якомога ізольована від спільноти; 2) вони мали трудність у співжитті та спілкуванні із тими, що повністю не поділяють думки і переконання групи; 3) траплялася ворожнеча проти неоднодумців; 4) вони організували і проводили «окремі молитви»; 5) не цінили літургійних богослужінь (пізніше настоятелі збагнули причину, а саме, бо в літургійних моліннях християнин визнає себе грішною людиною, потребуючою Божого помилування і прощення наприклад, як ми всі добре знаємо, коли догналівці вже діяли точно як секта, вони пропонували, щоб зупинити служіння Божественної Літургії протягом шість років – очевидно, причина в тому, що Чесне і Пресвяте Тіло і Кров Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа під видами хліба і вина дається на відпущення гріхів і на життя вічне, а вони переконані, що їм відпущення гріхів непотрібне); 6) від самого початку в них була дискримінація проти грішних (а пізніше це проявилося їхнім постійним зусиллям публічно виявляти чужі гріхи, та коли чужих гріхів не було достатньо, зокрема у настоятелів та церковній владі, то вони чужих гріхів видумували, тобто, займалися наклепами); 7) підводячи все разом – від самого початку вони виявили себе нездатними творити чернечу спільноту з неоднодумцями, а тепер вони нездатні бути членами Христової Церкви, засуджують і виключають всіх, навіть Святішого Отця Папу Римського.


Коли вони ще були студентами, їх скоро розпізнав тодішній Протоігумен Впр. о. Володимир Ющак (тепер Єпископ). Він їх відіслав до Василіянської Провінції у Словаччині, до якої належали. Але, на жаль, два ченці Василіяни з України того часу вже дали себе звести ідеями і практиками Догнала. Це був о. Маркіян Гітюк і о. Роман Шелепко.


Догнал зі своєю групою постійно був неслухняним своєму Протоігуменові. Постійно творив конфлікти і виявляв бажання творити щось окремого, але під василіанською назвою – тобто прикриттям. Це в нього розвинулося до набагато гіршого, то тієї міри, що він – самозванець – створив свій патріархат під прикриттям «католицтва», хоч у нього нічого католицького немає.


У добрій вірі, з надією вирішення конфліктних обставин, Протоархимандрит о. Діонісій Ляхович посприяв їм відкрити пробну спільноту з місією в Празі при греко-католицькій катедрі. Також дозволено їм було відкрити монастир у Сазаві (біля 30 кілометрів від Праги). Вони скористувалися становищем і в травні 2003 року зорганізували протест проти призначеного Апостольського Екзарха греко-католицької Церкви у Чеській Республіці - єпископа Кир Ладіслава Гучки. Не дозволили, щоб його хіротонія відбулася у катедрі.


Слід визнати, що на жаль, цей скандальний факт не став достатнім для того, щоб тодішня Управа Чину остаточно ліквідувала цю групу. Якби вони відмовилися надолужити скоєну кривду особам і Церкві та у випадку браку щирої поправи, то ще тоді вони мали б бути виключені з нашого Чину. Замість того надалі в добрій вірі була спроба їх поодинці розмістити в різних Провінціях, але це не вдалося – ніхто не хотів прийняти у себе проблеми.


Все закінчилось тим, що тодішній Протоігумен Впр. о. Йосиф Будай, ЧСВВ, у добрій вірі та з батьківським милосердям, прийняв їх до монастиря в с. Підгірці - Україна. На жаль, за вимогами самої групи їх послано туди всіх разом. Догналівська група мала одержала можливість продовжувати свою шкідливу діяльність серед віруючих за допомогою своїх «реколекцій» у цьому монастирі та ще на запрошення ішли до різних інших парафій, інституцій, жіночих чернечих спільнот. Особливу духовну шкоду вони наробили в Дрогобичі, де їх багато разів запрошували в різних парафіях. Також біля Івано-Франківська, зокрема в м. Тисмениця. На початку не знайшлося багато осіб, щоб розпізнали в них різні відхилення у справах віри та релігійних практик. Пізніше постраждали від них усі, навіть Єпископи і вища церковна влада, що в добрій вірі бажали дати догналівцям нагоду до церковного служіння. Шкода і дуже боляче, що дехто на початку не вірив нам ОО. Василіянам, котрі догналівську групу розпізнали і повідомляли про те, що вона небезпечна для Церкви, бо складається з осіб, які виявили себе зрадниками Чину і Церкви.


Що особливо характеризує їхню релігійність?


= Схильність творити чогось окремого – лише під прикриттям і назвою Чину та УГКЦ. Вони постійно тиснули кого лише могли, щоб створити чогось своєрідного (“suі generis”), але також окремого від найближчого Настоятеля Чину (“sui iuris”) – наполягали на тому, щоб бути підпорядкованими прямо Протоархимандритові, що в Римі.


= У своїх дуже притаманних «релігійних обрядах» вони проводили свого роду вимивання мозків (радше забруднення мозків). На підставі тих вірних, що розпізнали шкідливість догналівських процедур і відійшли від них, це, по сутті, довготривалі «сповіді» (годинами або майже цілими днями, з повторенням слідуючого дня) та дивними молитовними практиками, метою яких є виснажити людину, щоб її перепрограмувати психічно. Після такої процедури людина втрачає свою здатність вільно і тверезо мислити і вирішувати. На підставі свідчень, деякі віруючі стали жертвами, бо потрапили у психіатричну лікарню, інші зруйнували власну сім’ї.


= Завершення процедури вимивання мозків полягає в тому, що відбувається свого роду «обряд отримання Святого Духа». Найдивніше є те, що догналівці приписували собі в цьому монополію – тобто, переконували віруючих, що виключно в них можливо проводити «отримання Святого Духа». При цьому, вони себе переконали і переконують віруючих, що «той, хто таким чином отримав Святого Духа є безгрішний і в усьому непомильний, бо Святий Дух безгрішний і непомильний». Їхня загальна поведінка підтверджує, що вони себе вважають безгрішними і непомильними. Внаслідок цього, їм неначе все дозволено – ось чому вони сьогодні нездатні прийняти жодного правопорядку, ні чернечого, ні церковного та ще збираються наказувати цивільній владі.


= Узалежнення віруючих, доводження їх до фанатичного захисту гуру Догнала і його групи та очорнення всіх інших.


= Це все вони від самого початку в с. Підгірцях виконували з великим запалом, а радше – фанатично.


Коли розпочались особливі проблеми?


Догналівці у с. Підгірці не могли проживати й діяти довго без творення особливих проблем. Почали воювати проти місцевих настоятелів і шукати незалежність від них. Жили в непослусі зокрема щодо нового Протоігумена Впр. о. Григорія Гринькова – вибраного і призначеного на Провінційній Капітулі в лютому 2004 року.


Побачивши шкідливість і велику небезпеку для Чину і Церкви, Генеральна Капітула нашого Чину в Римі (липень 2004 року) вирішила ліквідувати цю групу. Догнал про це довідався. У свою чергу він, зі своїми, не почекав на остаточні рішення і звернувся безпосередньо до Конгрегації для Східних Церков з проханням стати незалежним монастирем Василіян. Капітула постановила остаточно ліквідувати цю руйнуючу групу, доручивши всі необхідні для цього адміністративні дії Протоархимандритові з його Радниками.


Чи ці проблеми переросли у загострення?


Так. Виконуючи рішення Капітули і план дії Протоархимандрита з його Радниками, перший головний Радник – Впр. о. Ґенезій Віомар, наприкінці літа 2004 року відвідав догналівців у монастирі в с. Підгірці. Вони себе вже вважали незалежними від Чину і зорганізували проти нього страшний бунт. Отці, які його супроводжували можуть подати свідчення про цей страшний факт. Сам Впр. о. Ґенезій, розповідаючи про своє враження й все, що там трапилося, затвердив, що це був неначе «напад біснуватих і що він жодних побожних осіб там не бачив: я чув неприродні – нелюдські крики». Не було навіть можливості провести тоді нормальні розмови.


На початку осені того ж року я прибув до них особисто з візитацією. Вони співпрацювали і розмова з кожним відбулася досить нормально. Перевіривши все і, згідно з рішенням Капітули, я приготовив для кожного з них висновки, а саме: 1) напімнення за дуже грубі порушення чернечого і церковного правопорядку; 2) переміщення до Словаччини догналівців громадян цієї держави з визначеними обов’язками щодо духовної віднови для дальшого перебування у Чині. Ті рішення я їм вручив особисто кілька днів пізніше. Вони – на моє велике здивування – прийняли досить мирно і обіцяли виконати. Було зорганізовано відповідну машину, яка мала б їх відвести до призначеного монастиря. Щоб перевірити все, що діється я домовився, що переїздом до Києва в той сам день я вступлю до монастиря в с. Підгірці і з ними попрощаюся. Прощання не відбулося, бо вони зорганізували проти мене страшний бунт і проти їхнього переміщення – мабуть набагато більший від того, що постраждав Впр. о. Ґенезій і я під словами, що він висловив можу тільки підписатися, бо враження однакове.


Після цього, згідно з чернечим і церковним правопорядком, дійшло до того, що кожен з них отримав відповідне число канонічних напімнень. Згодом отримали декрети виключення їх з Василіянського Чину, а декрети були потверджені Конгрегацією для Східних Церков – тобто Апостольським Престолом.


Вони зробили рекурс до Найвищого церковного суду проти декрету. Тим самим, згідно з правом, припинилася дія цих декретів. Суд тривав довго. Під час цього процесу вони інтенсивно займалися публічними наклепами проти своїх Настоятелів і співбратів василіян. Старалися висвітлювати і збільшувати всі недоліки певних ченців, узагальнюючи на всіх інших співбратів. Дуже скоро вони відкрили війну проти церковної влади, зокрема виступали з наклепами проти Блаженнішого Любомира.


Конгрегація для Східних Церков, маючи надію на їхнє переосмислення й навернення, послала до них Апостольського Візитатора в особі Преосвященного Кир Гліба Лончини, але вони його не прийняли, грубо з ним поступили.


Наприкінці, розглянувши все докладно і розсудивши, Найвищий церковний суд подав свій вирок для кожного з них: «рекурс не має жодного фундаменту», тобто, згаданий чернець не належить до Василіянського Чину, бо декрет його виключення - дійсний. Такий вирок кожний з них отримав особисто.


Від якого часу можна окреслити відхід догналівської групи з Католицької Церкви?


Догнал проголосив себе єпископом. Так само всі, хто належить до цієї групи, за винятком о. Романа Шелепка. Чи хтось важно їх висвятив на єпископів? Досі ніхто не зміг про це докладно довідатися. Однак, згідно з церковним правопорядком вони тим самим підлягають більшій екскомуніці – тобто, вони виключені з католицької Церкви.


Цей акт вони погіршили різними діями, особливо тим, що вступили в боротьбу навіть проти найвищого Архиєрея – Папи Римського, зокрема проти беатифікації Папи Івана Павла ІІ.


Що їх особливо характеризувало до моменту, коли вони стали псевдоєпископами?


= Це були псевдо монахи, неслухняні і бунтівливі. Вони ніколи не виявляли бажання стати справжніми василіанами. Їм вдалося обдурити Настоятелів, які допустили їх до складення довічної професії, але насправді не виявили жодного наміру бути василіанами. Вони лише силою права, з юридичного огляду належали до нашого Чину до дня, коли найвищий церковний суд відхилив їхній рекурс проти декрету виключення.


= Від самого початку виявляли бажання мати свого безпосереднього Настоятеля ДАЛЕКО, якнайдальше від них. Очевидно, з метою бути поза контролем і творити «спільноту», тобто групу у спільноті.


= Кар’єризм: в різних моментах вони виявили бажання захопити владу у Чині і в Церкві, навіть висували один одного до посади та єпископства. Бажали захопити впливові служіння і одного разу наважились вимагати призначення їх викладачами і виховниками у василіанській семінарії в Брюховичах, але я їм відповів, що вони там могли б бути під відповідними умовами займати лише місце учнів а не учителів!


= Вони ніколи не просили у своїх Настоятелів дозволу на здійснення їхніх задумів. Вони лиш підступно ВИМАГАЛИ, часто ставили вищих Настоятелів у складне становище, перед фактом вже розпочатих дій, коли вже немає іншого виходу з положення крім дати їм дозволу.


= Вони постійно займалися обманом Настоятелів, бо часами в обличчя говорили одне, а в дійсності робили все проти церковної і чернечої дисципліни.


= Ці обманці й самозванці завжди намагалися користуватися неправдивою ідентичністю. На початку їм була дуже потрібна назва «василіян» і скорочення ЧСВВ (Чин Святого Василія Великого), хоч насправді від самого початку діяли проти нашого Чину. В цьому дусі вони пізніше себе назвали «єпископами УГКЦ» і навіть поділилися Єпархіями і вибрали свого «верховного архієпископа» саме в особі гуру Догнала. Згодом приписували собі «авторитет в імені Папи Римського виключати з католицької Церкви всіх Єпископів». В уряді цієї догналівської «католицької» церкви наприкінці залишився сам Папа Римський, але вони і його не могли стерпіти в тій позиції і його «виключили». Зараз їм потрібний титул «патріархату візантійської католицької церкви», але я переконаний, що ця псевдо-ідентичність довго не триватиме. Очевидно, ця секта не визнає католицької Церкви поза своїми межами. Поживемо – побачимо, як Догнал назве свою секту і кого він із себе зробить шляхом самозванства.


Які Ваші висновки щодо деструктивної діяльності секти Догнала?


Знаємо, що в Україні існує закон про свободу совісті й віровизнання, який не надає ніякій секті права агресивно накидатися проти інших конфесій шляхом публічних наклепів і розпалювання ворожнечі між віруючими. Віруючі ж є громадянами України з правом свобідно і в мирі сповідувати свою віру. Очевидно, проблеми створені сектою Догнала не є спричинені якоюсь вірою, а грубим порушенням законного ладу й миру між громадянами. Справжня християнська віра таких проблем не творить, а помагає громадянам жити в мирі та творити добро для себе і для Держави включно. Окрім цього, існують доведені факти, як догналівці розколюють сім’ї. Розбиття цієї фундаментальної клітинки суспільства є виразним порушенням закону про сім’ю. По-третє, існують доведені факти, як жертви секти Догнала зазнали психічних захворювань, що також є яскравим порушенням законодавства і спокою у суспільстві, яке Держава не сміє толерувати, а повинна від цього захищати своїх громадян.


На підставі цих фактів, як висновок, я поставлю декілька запитань: Хто є зацікавлений в тому, щоб підтримувати таку секту, яка спробувала знищити Василіянський Чин а тепер намагається руйнувати Українську Греко-Католицьку Церкву? Кому потрібні догналівці, як не самим ворогам нашої Церкви? Я дуже співчуваю з Божою Церквою і шкодую тих вірних, які дали себе звести, бо виявилися нездатними узріти, що догналівську секту підтримують не лише словесно, але і фінансово включно, найбільші вороги Христової Церкви.


Мені насправді дуже шкода тих віруючих, які відпадають від правдивої віри, тобто від католицької Церкви. Вболіваю і молюся за них, бо багато із тих, хто відпадає від віри самі або їхні родичі недавно постраждали жорстокі переслідування за віру під час тоталітарної радянської комуністичної й атеїстичної системи. Чи вони вже забули про депортації, переслідування і навіть фізичне знищення віруючих? Чи вони зовсім не моляться, чи моляться до якогось фальшивого витвореного божка? Хіба вони не читають Божого Слова в Святих Писаннях і не дотримуються навчань католицької Церкви і навчань помісної УГКЦ? Людина, яка насправді вірить у Бога Отця, і Сина, і Святого Духа – Єдиного у Пресвятій Тройці, остаточно об’явленого через Споконвічного Сина Ісуса Христа, людина яка насправді до цього ж Бога молиться, напевно не творить такі деструктивні вчинки, як Антонін (Ілля) Догнал і його група псевдо єпископів – самозванців.


Що Ви б порадили віруючим УГКЦ і всім вірним Католицької Церкви?


Я зі щирого серця і в моїй відповідальності перед Богом, перед Василіянським Чином і перед Христовою католицькою Церквою, для добра кожної віруючої людини УГКЦ раджу насамперед усвідомити те, що правдива віра виявляється правдивою молитвою, а обидві разом – віра і молитва – виявляються відповідними добрими плодами в житті людини і Церкви. Правдива віра і правильна молитва християн приносять плоди покаяння, миру, злагоди, доброзичливості, довготерпеливості і так далі, зокрема плоди любові до ближнього і творення добрих діл для всіх.


Пригадаймо, дорогі у Христі брати і сестри, що Бог Отець, Його Споконвічний Син, і Святий Дух, остаточно об’явлений через Споконвічного Сина Ісуса Христа – в якого ми віруємо і визнаємо в молитві «Вірую» – це Бог Єдиний у Пресвятій Тройці, який ЄДНАЄ всіх. Син Божий, один з Пресвятої Тройці молиться, «щоб усі були одно» і дає нам нову заповідь: «любіть один одного, як я вас полюбив». Чим ближче людина до цього Бога, вона також ближча до будь-якої людини на цьому світі і ставиться з пошаною до всіх без винятку, бо любов до Бога веде до сповнення всіх Божих заповідей, які стосуються ближнього. Чим більше людина любить Єдиного Бога у Пресвятій Тройці, тоді вона збільшує свою любов до ближнього, насамперед у сім’ї, бо безмежна і незбагнена Божа любов і милосердя діє через тих, хто Його любить. Отже, коли хтось каже, що вірить у Бога, що любить Його та й молиться до нього, але поширює непорозуміння, напруження, ненависть, накидається із засудами й наклепами проти всіх, навіть проти Святішого Отця та Блаженного Папи Івана Павла ІІ, то його віра, любов і молитва неправдиві. Стережімося лжепророків згідно з Христовою заповіддю і стараймося їх розпізнавати по їхніх плодах. Тримаймося правдивої віри і Церкви – зберігаймо християнську віру в тій формі, що її приніс до нашої Богом благословенної землі України Св. Рівноапостольний Князь Володимир, тобто тоді, коли між християнами ще не було розколів, незважаючи на розвиток різноманітності обрядів.


Пригадаймо собі також, що Господь Бог – Єдиний безгрішний. Немає на світі людини, що жила і не згрішила б. Отримавши неоціненний дар віри, ми залишаємося людьми, немічними і грішними. Отже, ми потребуємо часто приступати до Святої сповіді, навертатися постійно, відпокутувати свої гріхи. Своєю поведінкою й покірною молитвою, митар був виправданий перед Богом, бо молився кажучи: «Боже, милостивий будь мені грішному». Фарисей, який вичислював усі гріхи свого ближнього і хвалився перед Богом за свої вчинки, був засуджений Господом Богом. Перед нами, дорогі у Христі брати і сестри, вибір дороги. Чи ми підемо дорогою спасіння? Нехай Господь Бог нам допоможе. Отже відвертаймося від тих, хто веде себе неначе в них гріха немає, а засуджують усіх, неначе тільки інші грішать. Ходімо Божою Дорогою, що нею є для нас Ісус Христос, а це дорога покаяння і добрих діл милосердя. Уникаймо дороги тих, хто неначе роблять себе рівними Богові, але в дійсності лиш засуджують усіх і не дбають про їхнє спасіння так, як це навчає сам Господь Бог. Уникаймо догналівської секти, яка доводить віруючих до повного психічного і духовного безумства, переконуючи їх, що «вони стали в усьому непомильними, безгрішними і з правом засуджувати всіх, хто до них не належить». Відвертаймося від смертельної дороги Юди – зрадника. Нехай Господь Бог охоронить нас усіх, щоб ми ніколи не відпали від правдивої віри і Церкви.


З Божою ласкою й допомогою, не дозвольмо, щоб зло сектантства нас перемогло, але перемагаймо те зло добром (пор. Рм 12,21), тобто правдивою вірою нашої Української Греко-Католицької Церкви, яка є повністю католицькою, молімося так, як наша Церква навчає нас молитися, і постійно займаймося добрими вчинками так, як цього нас навчає католицька Церква.


Нехай Господь благословить усіх нас і помагає вірити правдиво і творити єдину, святу, соборну й апостольську Церкву, як діти Єдиного Бога під проводом єдиного видимого вселенського пастиря Папи Римського. Нехай для цього Пресвята Богородиця Пречиста Діва Марія і всі святі землі Української вимолюють у Бога потрібні нам ласки.


Слава Ісусу Христу!


о. Василій Ковбич, ЧСВВ Протоархимандрит – Головний Настоятель Василіянського Чину Св. Йосафата


спеціально для "Католицького Оглядача"


Джерело:


Мандрівники Христа Царя



Оце ж ви, ВАСИЛІЯНИ, їх породили, то ж тепер ви їх і...


Катехит парафії Преображення Господнього

вівторок, 19 липня 2011 р.

19.07.2011р. Б. / Владика Василь (Семенюк): Вірю, що прийде час, коли й в Україну приїжджатимуть на заробітки

Владика Василь

Владика Василь (Семенюк), Єпарх Тернопільсько-Зборівський, вірить, що прийде час, коли й в Україну люди приїжджатимуть на заробітки. Про це він сказав у коментарі Департаменту інформації УГКЦ на Всеукраїнській молодіжній прощі у Зарваниці, висловлюючись про наступну велику прощу родин заробітчан із Самбора у Зарваницю, яка відбудеться з 5 по 14 серпня 2011 року.


«Проща родин заробітчан – це проща, яка вимолює в Господа Бога за наших людей. Її ціль – молитися за єдність родин, сімей, які розпадаються, а також за кращий матеріальний достаток в Україні, щоб не було потреби виїжджати», – зазначив владика.


Єпископ нагадав, що нашим людям нелегко за кордоном, вони тяжко працюють.


Він висловив захоплення тим, коли люди йдуть на прощу 9-10 днів. «Це треба бачити!», – захоплено сказав Владика Василь.


Відповідаючи на запитання про пам’ятник емігрантам, який постане в Зарваниці, зазначив, що він є спогадом про тих заробітчан, мільйони з яких виїхали в різні країни Європи, Америки. «Це пам'ять про них, їхніх дітей і родин», – каже Єпископ.


Він також сказав, що неодноразово брав участь у пішому дводенному паломництві. «Це велика духовна радість і щастя – іти пішки, ночувати з людьми, спілкуватися з ними. Коли приходиш у Зарваницю, омиваєш ноги в цілющому джерелі, – наче одержуєш ласку, смак небесної радості», – поділився враженнями Владика Василь.


Джерело:


Департамент інформації УГКЦ

неділю, 17 липня 2011 р.

17.07.2011р. Б. / «Сьогодні світ говорить про нас, як про молоду Церкву», − Блаженніший Святослав у Зарваниці під час зустрічі з молоддю

Патріах

«Сьогодні світ говорить про нас, як про молоду Церкву, тому маю радість звернутись до вас із словом заохоти бути вічно молодими», − звернувся Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, до учасників Всеукраїнської та молодіжної прощі у Зарваниці.


Участь у заході бере Його еміненція Луїс Кардинал Мартінес Сістак, який за словами Блаженнішого Святослава є добрим батьком, для українців за кордоном, Владика Михаїл (Гринчишин), Апостольський Екзарх для українців Франції, країн Бенілюксу та Швейцарії, Владика Ігор (Возьняк), Архиєпископ Львівський, Владика Михаїл (Колтун), Єпарх Сокальсько- Жовківський, Владика Василь (Семенюк), Єпарх Тернопільсько- Зборівський, високопреподобний отець Вечеслав Тумір, тимчасово повірений у справах Апостольської Нунціатури в Україні.


У проповіді Блаженніший Святослав виокремив ознаки молоді, а саме: непосидющість, активний оптимізм та максималізм. Попросив на фоні християнської небайдужості бути непосидючими і активними християнами, розрухати нашу Церкву та українську державу. Ніколи не миритися із половинчастими речами і вимагати від усіх і від себе відповідно до сил і можливостей, «і Бог вас буде благословляти», − відзначив Глава УГКЦ.


Звертаючись до молоді побажав, щоб «Боже благословення спочивало на кожному і робило кожне серце щораз молодшим і сильнішим у вірі. А Зарваницька Божа Мати випросила доброї долі для кожного із нас».


Відтак Його еміненція Луїс Кардинал Мартінес Сістак передав вітання із сестриної Церкви Барселони. «Перебуваючи з вами моє серце омолоджується», і закликав молодь, «підтримувати віру у сучасному світі», − зазначив почесний гість прощі. Крім того, побажав усім «осягнути істину, адже Бог споконвіку Тебе знав, про Тебе думав, і Тебе полюбив. Будьте сильними і мужніми».


Слід відзначити, що у програмі Прощі відбувся фестиваль «Відлуння», який приурочений до десятої річниці приїзду блаженного Івана Павла ІІ в Україну. Переможцям фестивалю буде надана можливість записати студійний альбом.


Джерела:


Департамент інформації УГКЦ


Мандрівники Христа Царя

суботу, 16 липня 2011 р.

16.07.2011р. Б. / Всеукраїнська та молодіжна проща до Зарваниці за участь Блаженнішого Святослава та кардинала Луїса Мартінеса Сістача

Зарваниця

Щороку Марійський духовний центр у Зарваниці, що на Тернопільщині, збирає сотні тисяч паломників. Зокрема багатолюдними є паломництва, які відбуваються під час літніх місяців. Цього, 2011 року, Всеукраїнська та молодіжна прощі УГКЦ проводяться разом і відбудуться 16-17 липня. У паломництві бере участь Київська архиєпархія, Бучацька єпархія, Одесько-Кримський, Донецько-Харківський та Луцький екзархати, деканат міста Тернополя, а також паломництва з численних інших місцевостей України та з-за кордону.


Передбачена окрема зустріч з молоддю, спільне проказування вервиці, Молебень до Пресвятої Богородиці, концерт духовної пісні, хресна дорога, нічне чування, архиєрейські Святі Літургії.


14-15 липня прочанські колони вже почали долати шлях, що веде до Зарваниці.


У прощі візьме участь Глава УГКЦ, Блаженніший Святослав Шевчук, та, на його особливе запрошення, кардинал Луїс Мартінес Сістач, архиєпископ іспанського міста Барселони, де цього року відбуватиметься Всесвітній день молоді. Разом з ним прибудуть митрофорний протоєрей Йосиф Казанова-і-Марторель, іспанський священик, що був душпастирем, а потім засновником численних українських греко-католицьких громад в Іспанії, ректор семінарії в Барселоні, монсеньйор Йозеф Турулль, о. Гектор Зіммер, парох греко-католицької громади святої Моніки в Барселоні та інші.


Блаженніший Святослав Шевчук запросив кардинала Луїса М. Сістача, щоб висловити вдячність за його душпастирську підтримку та постійне дбання про українську греко-католицьку громаду в Барселоні та про українських семінаристів, які навчаються в місцевій семінарії. За словами Глави УГКЦ, які цитує прес-комюніке Барселонської Архидієцезії, ці відвідини стануть доброю нагодою для ще більшого поглиблення братерських стосунків, які зможуть сприяти плідному обмінові духовними дарами, що збагатить обидві Церкви.


Кардинал Луїс Мартінес Сістач відвідає Львів, де буде гостем митрополита Мечислава Мокшицького, архиєпископа Львівського римо-католицької Церкви в Україні, також відвідає собор святого Юра та Український Католицький Університет. Після участі у Всеукраїнській та молодіжній прощах у Зарваниці Архиєпископ Барселони від’їде до Києва, де відвідає ряд церковних інституцій, а на 19 липня передбачена його зустріч з кардиналом Любомиром Гузаром.


Джерела:

Маю надію, що членство ВО "Тризуб" ім. С. Бандери, як завжди, з честю і гідністю виконають довірені Церквою почесні обов'язки й на цій молодіжній Прощі та одержать від своєї Небесної Заступниці безліч ласк та надхнення у боротьбі за УССД...


Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

середу, 13 липня 2011 р.

13.07.2011р. Б. / Зустріч європейських екзорцистів

Екзорцист

Європейська зустріч екзорцистів та осіб, пов’язаних із служінням звільнення, відбувається на польській Ясній Горі. Такі конференції проходять що два роки і збирають представників різних країн, перш за все зі Старого Континенту, а цього разу також і з Індії та Африки. Цього року участь у закритій зустрічі бере близько 300 осіб.


Метою конференції є обмін досвідом та ознайомлення з новими викликами. Серед цьогорічних тем для обговорення є сучасна мода на вампіризм, шизофренія і психічні зрушення, окультизм та спіритизм.


Джерела:


Radio Watykańskie


Мандрівники Христа Царя

вівторок, 12 липня 2011 р.

12.07.2011р. Б. / Сьогодні День Святих славних і всехвальних, і первоверховних апостолів Петра й Павла

Свв. Петро і Павло

Cьогодні, 12 липня, православні та греко-католики України відзначають свято славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла.


Петро і Павло – це учні Ісуса Христа. За євангельським переказом, апостол Петро був старшим братом апостола Андрія, до зустрічі з Христом мав ім’я Симон. Разом з братом вони заробляли на хліб, ловлячи рибу. Апостольське ім’я Петро – з грецької «камінь», «скеля» – дав йому Христос, коли покликав слідувати за собою. Тому апостол Петро за церковною традицією дійсно сприймається як той камінь, на якому була заснована Церква.


Апостол Павло спочатку носив єврейське ім’я Савл, і тільки після хрещення одержав ім’я Павло. В ім’я Ісуса він здійснював чудеса, засновував церкви. Жодний з апостолів, як вважає Церква, не виголосив стільки промов, не залишив стільки послань, як апостол Павло. І врешті-решт своєю мученицькою смертю в ім’я Господа він повністю довів свою відданість Ісусу Христу.


День пам’яті апостолів Петра і Павла сприймався як велике свято, до якого готувалися заздалегідь: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, скрізь чисто прибирали. Вранці у цей день всі йшли до церкви, а повернувшись, розговлялися мандриками – спеціальними пампушками, які пеклися з пшеничного тіста, яєць та сиру. Сама назва печива виникла від того, що, мандруючи по шляхах, Петро з Павлом харчувалися «мандриками». Кажуть, що у цей день зозуля перестає кувати, тому що, за народним повір’ям, вона вкрала у Святого Петра одну мандрику, і за це Бог покарав її тим, що кожного року у цей час вона давиться мандрикою та перестає, кувати. Якщо ж зозуля кує після Петра – це віщує нещастя.


У деяких місцях день Петра вважався святом рибалок, тому що апостол Петро усюди відомий як покровитель рибної промисловості. Раніше рибалки молилися йому, усією громадою збирали на свічку, яку ставили у церкві до ікони Петра.


На Петра закінчується Петрів піст і розпочинають гуляти весілля.


Зі святом Петра і Павла пов’язані такі народні прикмети: «Як на Петра дощ, гнитиме картопля. Якщо один – врожай буде непоганий, два – добрий, а три – багатий». «Як на Петрів день спека, то на Різдво мороз». «Коли на Петра сльота, влітку буде багато болота».


Джерело:


zik

пʼятницю, 8 липня 2011 р.

Духовні вправи в Монастирях Воплоченого Слова

Згромадження Воплоченого Слова

з нагоди року Богопосвяченого Життя

запрошує на Духовні Вправи згідно методу св. Ігнатія Лойоли!

«Яким би не було твоє заняття, май час зайнятися собою»
(Тома Кемпійський)


Якщо Ви загубилися на життєвому шляху і не знаєте, куди йти;
якщо Ви на порозі важливих рішень;
якщо Ви думаєте зробити у житті якийсь важливий крок;
якщо Ви не впевнені, чи добре йдете вже обраним шляхом;
якщо Ваша душа не знаходить спокою через море пристрастей, що її атакують;
якщо Ви просто хочете зупинитися і роздумати у молитві над своїм життям;
якщо Ви хочете знайти Божу волю для себе і слідувати за нею, бо тільки у Ньому ми знайдемо себе і тільки Він знає, для чого ми створені;
то це час для вас!


ДЛЯ ХЛОПЦІВ ТА ДІВЧАТ ВІД 17 РОКІВ


«Під Духовними Вправами розуміємо усі способи іспиту совісті, розважання, споглядання (контемпляції), усної чи розумової молитви та інших духовних молитов… Тому що так, як прогулянка чи біг є вправами для тіла, так усі способи підготовки душі, щоб вона могла позбутися усіх невпорядкованих прив´язаностей, і, позбувшись, могла шукати і наслідувати Божу волю у своєму житті, називаються Духовними Вправами»
(св.Ігнатій Лойола)


З 3 по 7 серпня 2011 р.Б. у монастирях Воплоченого Слова:

Для хлопців:
вул. Вербова, 12 - Крихівці,
м. Івано-Франківськ
тел. (0342) 77-45-94
або 098-9488025
(о. Йосафат Бойко, ВС)
mail: josafatboyko@ive.org
Для дівчат:
вул. Гонти, 15 - Крихівці
м. Івано-Франківськ
тел. (0342) 77-41-42
або 096-7463422
(с. Марія Гошівська)
mail: nov.josafata@servidoras.org


повідомив о. Йосафат В. Бойко, ВС

Джерело:

http://catholicnews.org.ua/dukhovni-vpravi-v-monastiryakh-voplochenogo-slova#point

суботу, 2 липня 2011 р.

02.07.2011р. Б. / Міжнародна відео-вервиця до Всесвітнього Дня Молоді (відео)

вервиця

Організатори Всесвітнього Дня Молоді 2011 у Мадриді запустили проект «Міжнародна вервиця». Цей проект складається із відео, на яких кожне «Богородице Діво» моляться іншою мовою і представники різних країн. Остаточне відео провадитиме молитву паломників перед богослужінням в мадридському аеропорту «Cuatro Vientos» в суботу, 20 серпня.


Ще є можливість взяти участь у цій ініціативі і надіслати відео із записаною молитвою на вебсайт rosariouniversal.org.


Для цього треба записати молитву «Отче наш», «Богородице Діво» чи «Слава Отцю» своєю рідною мовою. В зйомці може брати участь як одна особа, так і група осіб. Організатори зазначають, що місце зйомки може бути довільним, і водночас просять, щоб відео було зроблене з побожністю та простотою.

Відео слід записати у форматі mp4 і якомога кращої якості.






Джерела:

"...Міжнародна відео-вервиця..."

Дуже тішуся з того, що ідея створення відео-вервиці зродилася не лише у моїй, хворобливій уяві три місяці тому, але й на Міжнародному рівні. Власне, можливо, це не зовсім те, бо моя ідея полягала в тому, щоб навчити початківців розважань та практикування Богородичної вервиці у повсякденному житті, тому я хотів лише подати для когось приклад, хто б створив її більш професійно і якісно...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.


P.S. Початки (перші три Радісні Таїнства Богородичної вервиці) відеоповчань ви можете переглянути в online на одному з моїх блогів, КАТЕХИТИКА-ІІ, у розділі "Помолимося разом"