12.07.2011р. Б. / Сьогодні День Святих славних і всехвальних, і первоверховних апостолів Петра й Павла

Cьогодні, 12 липня, православні та греко-католики України відзначають свято славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла.

Петро і Павло – це учні Ісуса Христа. За євангельським переказом, апостол Петро був старшим братом апостола Андрія, до зустрічі з Христом мав ім’я Симон. Разом з братом вони заробляли на хліб, ловлячи рибу. Апостольське ім’я Петро – з грецької «камінь», «скеля» – дав йому Христос, коли покликав слідувати за собою. Тому апостол Петро за церковною традицією дійсно сприймається як той камінь, на якому була заснована Церква.

Апостол Павло спочатку носив єврейське ім’я Савл, і тільки після хрещення одержав ім’я Павло. В ім’я Ісуса він здійснював чудеса, засновував церкви. Жодний з апостолів, як вважає Церква, не виголосив стільки промов, не залишив стільки послань, як апостол Павло. І врешті-решт своєю мученицькою смертю в ім’я Господа він повністю довів свою відданість Ісусу Христу.

День пам’яті апостолів Петра і Павла сприймався як велике свято, до якого готувалися заздалегідь: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, скрізь чисто прибирали. Вранці у цей день всі йшли до церкви, а повернувшись, розговлялися мандриками – спеціальними пампушками, які пеклися з пшеничного тіста, яєць та сиру. Сама назва печива виникла від того, що, мандруючи по шляхах, Петро з Павлом харчувалися «мандриками». Кажуть, що у цей день зозуля перестає кувати, тому що, за народним повір’ям, вона вкрала у Святого Петра одну мандрику, і за це Бог покарав її тим, що кожного року у цей час вона давиться мандрикою та перестає, кувати. Якщо ж зозуля кує після Петра – це віщує нещастя.

У деяких місцях день Петра вважався святом рибалок, тому що апостол Петро усюди відомий як покровитель рибної промисловості. Раніше рибалки молилися йому, усією громадою збирали на свічку, яку ставили у церкві до ікони Петра.

На Петра закінчується Петрів піст і розпочинають гуляти весілля.

Зі святом Петра і Павла пов’язані такі народні прикмети: «Як на Петра дощ, гнитиме картопля. Якщо один – врожай буде непоганий, два – добрий, а три – багатий». «Як на Петрів день спека, то на Різдво мороз». «Коли на Петра сльота, влітку буде багато болота».

Джерело:

zik

02.06.2011р. Б. / Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

2 червня 2011 року

Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

* Коротка історія свята

* Про ікону празника

* Тропар та кондак

* Празничний Апостол

* Євангеліє

* Проповідь

Коротка історія

Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, - вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.

В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).

Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.

Про ікону

„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Возніс­шись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам'янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Возне­сіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.

Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з'являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).

Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця ві­ку (Мт. 28, 20). Невдов­зі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церк­ву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді. 1, 8).

Христос сидить на райдузі, у блиску небес­ної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровен­ня про кінець цього світу (4, 3). Слава Його бо­жественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби під­тримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з'яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, - вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).

В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.

Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апос­толів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „...Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.

Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П'ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).

Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Вознісся ти у славі, Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, утвердивши їх благословенням, бо ти єси Син Божий, ізбавитель світу.

Кондак, глас 6: Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з'єднавши з небесним, вознісся ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, ти кличеш до тих, що люблять тебе: Я з вами і ніхто проти вас.

Діяння святих апостолів 1, 1-12

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже.Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

Євангеліє від Луки 24, 36-53

В той час Ісус, воскресши з мертвих, став посеред учеників своїх і сказав: Мир вам! А вони, налякані і перестрашені, думали, що бачать духа. Та Він сказав їм: Чого ви стривожилися, і пощо помисли входять у серця ваші? Погляньте на руки Мої і на ноги Мої, що Сам Я є. Діткніться Мене і глядіть, що дух тіла й костей не має, так як видите, що Я маю. І сказавши це, показав їм руки і ноги. Коли ж вони з радости іще не вірили й дивувалися, Він сказав їм: Чи маєте тут щось їсти? Вони ж подали Йому частину печеної риби і бджолиного солоду. І взявши, їв перед ними. І сказав їм: Це ті слова, що Я говорив до вас, бувши іще з вами, що треба, щоб сповнилось усе написане про Мене в законі Мойсея, і в пророків, і в псальмах. Тоді розкрив їм ум розуміти Писання. І сказав їм, що так написано є, і так треба було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих у третій день, і щоб у Його ім'я проповідувалося покаяння і відпущенння гріхів між усіма народами, почавши від Єрусалиму. А ви є свідки цьому. І ось Я пішлю обітницю Отця Мого на вас, ви ж сидіть в місті Єрусалимі, поки зодягнетеся силою з висот. І вивів їх ген до Витанії і, знявши руки Свої, благословив їх. І сталося, як Він їх благословляв, відступив від них і возносився на небо. А вони поклонилися Йому і вернулися в Єрусалим з радістю великою. І перебували весь час у храмі, славлячи і благословляючи Бога. Амінь.

Проповідь

Святе Писання навчає, що Ісус Христос, після воскресіння перебував на землі сорок днів, з’являвся своїм апостолам, переконував їх, що це він і, що він живий. Навчав апостолів, заспокоював їх, давав їм вказівки на майбутнє, давав вміння розуміти Писання, заохочував до проповідування євангелії по всьому світі. Обіцяв учням Святого Духа, котрий укріпить їх у вірі та дасть відваги у розумінні й проповідуванні.

Ісус вознісся на очах своїх учнів, а вони стояли та вдивлялися у небо, не спускаючи з нього очей до часу - аж хмара забрала його. На Бога потрібно дивитися очима віри та розпізнавати його в подібний спосіб, тому що не можливо пізнати Бога тілесними очима та замало статись його свідками тільки в зовнішній спосіб. Хмара забрала Христа, апостоли уже не бачили його, але стояли на місці й пильно вдивлялися в небо, аж поки два мужі у білій одежі стали коло них та заговорили, що він повернеться в подібний спосіб знову на землю. Земного зору не вистарчає, щоб пізнати Бога, а пізнавши його з дару віри, потрібно ретельно готуватися до його приходу на землю. І в «Символі віри» ми визнаємо та потверджуємо, про другий прихід Христа на землю, «судити живих та мертвих».

Святий І. Золотоустий навчає, що хмара - «символ божественної сили», бо на ній ніде не представляється жодна інша сила (пор. св. І. Золотоус., Бесіда 2, на Дія). Через ангелів довідуємося про прихід Христа у тілі на землю, щоб судити мешканців землі, як згадується у Святому Писанні (Мт 19,28; Дія 17,31). Святий І. Золотоустий так говорить про апостолів: «Вони побачили кінець воскресіння, але не бачили початку; а вознесіння побачили початок, але не бачили кінця» (там же). Учні, котрі з таким великим трудом прийняли воскресіння Ісуса, стали свідками його вознесіння на небо, вони не сумнівалися, що це він й отримали надію від ангелів, що він знову прийде. Правда, ангели терміну не вказали, тому що сам Господь говорив: «А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, - лише один Отець» (Мт 24,36).

Під час вознесіння Христа на небо, зустрічаємося з ангелами, котрі, теж являлися при його народженні, коли Ісус перебував на молитві в оливному саду, як свідків його воскресіння та в багатьох інших місцях. Святе Писання розповідає про їхню роль та завдання, що вони виконують перед Богом. В Молитвослові, сьогоднішнього свята молимося в наступний спосіб: «… як ти, Христе, возносився … ангели злітаючи перед тобою кликали: Підніміть брами, підніміть, бо Цар зійшов до Господнього світла слави!» (Світильний Вознесіння). Ангелів зустрічаємо у білих блискучих одежах, як символ чистоти Духа та сили готовості виконати волю Бога. Вони також, завжди знаходяться при нас, глядять на нас повсякчасно.

Сьогоднішнє свято – свято ангелів та людей, свято неба та землі. Радіймо у цей день і пам’ятаймо, що наша батьківщина на небесах, куди забере нас Ісус Христос із ангелами після останнього суду, - воскреслих мешканців землі. Глядімо вгору, не прив’язуймося до земних речей, котрі незабаром потрібно буде залишити, а з собою візьмемо лише добрі вчинки, котрі визначаються нашою любов’ю до Творця та ближніх. А вчинки любові, милосердя, терпеливості й покори - світла одежа, в неї одягаймося, щоб у ній воскреснути та вознестися з Ісусом Христом, й святими ангелам у вічні радісні небесні простори! Сьогоднішній день – день, коли Христос, ніби взяв початок нашого єства, возніс його Небесному Отцеві, туди прямуймо, там наша мета життя!

+Владика Ігор (Возьняк)



Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;

Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;

Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.

А також ікону Вознесіння ГНІХ.



Джерело:

Календар УГКЦ на 2011р. Б.

20.02.2011р. Б. / Неділя про блудного сина

"Глянь, Христе, на печаль мого серця, глянь на моє навернення, глянь на сльози, Спасе, і не відкинь мене!"

Дев'ята пісня канону утрені неділі Блудного Сина

Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, вказала на перший крок до навернення у притчі про митаря і фарисея — це покора. А цієї неділі вона, наводячи притчу про блудного сина, вчить, як виглядає повернення до Бога в практиці. А де покора і скруха серця, там відкрита дорога до Божого милосердя.

Знавці Святого Письма називають притчу про блудного сина перлиною серед усіх притч. Вона має глибокоморальний зміст, а її драматична історія вічно повторюється в серцях тисяч і мільйонів душ у цілому світі. Блудний син — це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї притчі переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання щастя. Правдиве щастя і спокій тільки там, де Господь Бог, наш люблячий Батько. Деякі учителі духов­ного життя називають цю оповідь притчею про Божу любов. Кожний, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином: "Встану та й піду до батька мого" (Лк. 15, 18), — та промовляти разом зі святим Августином, що довгі літа був блудним сином: "Неспокійне наше серце, Боже, доки не спочине в Тобі".

ВАЖЛИВІ ПОДІЇ ПРИТЧІ

За приклад до цієї притчі Ісус Христос бере життя багатої родини. Молодший син прагне повної свободи, щоб жити за бажан­нями свого серця. Тож вирішує покинути батьківський дім і забрати свою частку майна. За єврейським законом найстаршому синові при поділі майна належало дві третини маєтку, а одну третину ділили поміж иншими синами. У родині було тільки двоє синів, тож молодшому припала третина.

Перші дні й місяці вільного життя поза родинним домом були для нього такі радісні, милі, щасливі. Необмежена свобода, повна калитка, багато приятелів, — а вони зараз знайдуться там, де гро­ші — вічні забави робили блудного сина наче п'яним від задово­лення і щастя. Та він ще добре не нажився, коли, наче весняний сніг, стопився його маєток, щезли приятелі, померкли бенкети й забави, а він залишився без засобів до життя. А до того ще в тій країні, де перебував, настав великий голод. І так багацька дитина хоч-не-хоч стає пастухом свиней. Євреї вважали свиней за не­чистих тварин, тож бути їхнім пастухом уважалося за найбільше приниження. Серед біди й голоду приходить правильне рішення. Блудний син вирішує повернутися до батьківського дому. Він готовий навіть бути за слугу в домі свого батька. Та добрий батько перший бере його у свої обійми і повертає гідність сина, даючи йому святочний одяг, перстень і сандали.

На Сході дати комусь святочний одяг було ознакою особливого відзначення. Перстень з печаткою був символом влади. Його носили королі й високі достойники. У Біблії читаємо, що коли фараон зробив Йосифа своїм намісником над Єгиптом, то "зняв з руки своєї перс­тень з печаткою, настромив його Йосифові на руку, одягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг на його шию" (Бут. 41, 42). Сандали свідчили про заможність, бо бідні ходили босоніж.

БЛУДНИЙ СИН — СИМВОЛ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ ДЛЯ ГРІШНИКА

Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення. Осмислюючи її, ми спонтанно відчуваємо, що блудний син — це будь-хто з нас, кожна людина, яка через свої гріхи покидає Господа Бога. Тому ця притча для кожного така близька, бо є наче частиною інтимної історії нашого життя. Вона — це вічний символ нашої невірности щодо Господа Бога, але й символ безграничного Божого милосердя. Сьогоднішній світ роїться від блудних синів і доньок. Тож і сьогодні драма цієї притчі часто-густо повторюється у глибині сердець тисяч і мільйонів душ. Кожна людина є або тим старшим сином, що завжди вірний своєму бать­кові, або молодшим сином, який щойно через тяжкий і дуже боліс­ний досвід життя переконується, що поза батьківським домом ніде нема щастя.

Ось приклад модерного блудного сина чи радше блудної доні. Часописи США з 14 квітня 1974 року подавали таку сенсаційну вістку: відома американська кінозірка і співачка Бетті Гаттон (Betty Hutton), яка в 40-их і 50-тих роках була відомою через свої фільми і пісні, навертається до Католицької Церкви і працює кухаркою в одній католицькій парафії у штаті Ровд Айленд. Що було причиною її навернення?

Послухаймо історію життя жінки, записану з її уст: "Я прогай­нувала ввесь свій маєток і залишилася без засобів до життя. Вісім місяців тому я випадково зустріла католицького священика, який з милосердя прийняв мене за кухарку. Чотири рази я була заміжня, і всі мої шлюби були нещасливі, усі вони закінчилися розлучен­нями. Мої діти також не принесли мені щастя. Ніщо не давало мені правдивого щастя, аж доки я не пізнала католицьку віру. Я мала гроші, мала славу, але не була щаслива. Ще десять літ тому я заробляла на тиждень 150 тисяч долярів. Я не мала проблем з грошима. Зате любов стала моєю проблемою. Я мусила купувати любов, і так кожного купувала. Щойно коли я прийшла сюди, то зазнала милосердя католицького священика та побачила католиць­ку віру в практиці, то зрозуміла, що існує правдива любов".

Притча про блудного сина вчить нас, що Господь прощає і приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається у своїх гріхах. Історія людського роду — це історія Божого милосердя. "Милосердя Господнє, — каже псалмопівець, — від віку й до віку, над тими, що бояться Його" (Пс. 103, 17).

ДУХ БОГОСЛУЖЕНЬ НЕДІЛІ БЛУДНОГО СИНА

Уся богослужба цієї неділі поетично на прикладі марнотратного сина змальовує і тугу за Богом грішної душі, і її нужду, і плач над упадком, жаль і щире каяття, і любов та милосердя небесного Вітця. Навіть напіви цього дня нагадують покаянно-молитовний плач душі.

Свята Церква, щоб пригадати, що всі ми вигнанці на цій землі й далеко від небесної вітчизни, каже цього дня співати найкращу пісню туги за рідним краєм, яку знає історія. Це пісня туги ізраїльського народу у вавилонській неволі. Ця тужлива пісня записана у 137-му псалмі. На утрені цієї неділі співають такі стихи згаданого псалма:

"Над вавилонськими ріками, Алилуя, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон. Алилуя. Співайте нам пісень сіонських! Алилуя. Як нам співати пісень Господніх на чужій землі? Алилуя. О, дочко вавилонська, окаянна, щасливий, хто, вхопивши дітей твоїх, розіб'є їх об камінь. Алилуя". Спів цього псалма має особливий напів. Кожний стих закін­чується протяжно-зворушливим співом потрійного "Алилуя". Цей псалом співається ще в М'ясопусну й Сиропусну неділі.

З туги за Богом, за прикладом блудного сина, серце грішника плаче над грішним станом своєї душі. На великій вечірні неділі Блудного Сина в першій стихирі співаємо: "Удався я в країну безгрішну і життєдайну, посіяв гріх, серпом пожав колосся лінивства, і жменями пов'язав я діл моїх снопи, що їх не постелив на тоці покаяння, але молю Тебе, предвічного Ділателя (Ісуса Христа), нашого Бога: вітром Твого милосердя розвій полову моїх діл, і дай моїй душі пшеницю прощення, замк­нувши мене в Твою небесну житницю, і спаси мене".

Де розуміння власної нужди, там і щирий жаль, і каяття, там також і молитва за прощення, і Боже милосердя. Ці почуття пере­дає наступний тропар: "Поспішись розпростерти для мене батьків­ські обійми, бо блудно змарнував я моє життя, та через превелике багатство Твого милосердя, Спасе, не погорди моїм зубожілим серцем, бо до Тебе, Господи, у розкаянні кличу: "Згрішив я, Отче, перед небом і Тобою".

А там, де плач, каяття і жаль за гріхи, там також щедре Боже милосердя, яке оспівує стихира великої вечірні: "Пізнаймо, браття, таїнства силу, бо блудного сина, що від гріха прибіг до батьківського дому, предобрий батько побачивши цілує, і знову дарує йому розуміння своєї слави та справляє бенкет, незрозумілий для жителів неба, заколюючи годоване теля, щоб і ми разом перебували з чоловіколюбним Отцем, що заколов, і зі славною жертвою, Спасителем душ наших".

Проповідь

Дорогі в Христі! Ластівка вдовольняється маленьким гніздечком з болота. Дерево не бажає собі більше місця, як лише те, що потрібне йому для росту. Білка споживає стільки горіхів, скільки потребує аби наїстись, а решту ховає в дупло. Тільки людина вічно невдоволена сучасною її дійсністю, та шукає щастя там, де його немає.

Славетний і багатий кіноактор Джордж Сандерс, що був три рази одружений і тричі розлучений, 1972 р. вчинив само­губство. У першокласному іспанському готелі біля Барсело­ни знайшли вранці його мертве тіло і передсмертну записку: «Дорогий світе, я покидаю тебе, бо обридло мені життя». Мав всілякі вигоди, мільйони глядачів вважали його як визнач­ного артиста, може не один заздрив його славі, популярності, а він почував себе нещасливим, життя йому набридло.

Молодий чоловік шукає поради в психіатра, кажучи: «Док­торе, я дуже самотній і знеохочений до життя. Порадьте, що мені робити?» Психіатр дав йому цікаву відповідь: «Ось цими днями в нашому місті є знаменитий цирк, а в ньому виступає на сцені славний клоун, який вміє розвеселити навіть найбільш зневірену і пригноблену людину. Зайди до нього, а він з пев­ністю розрадить тебе». Та яким великим було здивування доктора, коли той чоловік промовив: «Докторе, я є той клоун. Я на сцені всіх розвеселяю, але в моїй душі пустка. Я дуже нещасний».

В сьогоднішній євангельській розповіді Ісус Христос опо­відає нам притчу про Блудного сина. Притча про Блудного сина під кутом літературним належить до найкращих притч в Євангелії. В ній розповідається про родину, в якій вироста­ють два сини: старший і молодший. Той другий тому, що хоче бути свобідний і щасливий, просить в батька частину майна та йде в інший край, живучи розпусно, втрачає весь маєток. Притиснений голодом, приймає понижаючу для єврея, а навіть заборонену через вчителів закону, справу пасти свиней, бо вони для євреїв були нечисті тварини (пор. Лев. 11,7-8). Таке нужденне життя в голоді та спразі, без батьківської любові, домашнього затишку, зродило в ньому смуток та ба­жання повернення до батьківського дому. Каже він: «Вста­ну та піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене, як одного з твоїх наймитів» (Лк. 15, 18-19). Батько побачив свого сина, як той ще був далеко та прийняв його найсердечніше і якнайшвидше по­вернув йому всі синівські права, яких символом є одіж, пер­стень, сандалі. Довідуємося з притчі, що батько тішився і ве­селився, взиваючи всіх до співучасті в своєму щасті. Цей батько і його милосердя, то є образ милосердного Бога для наверненого грішника і Божої радості з його навернення. Вла­стиво ця притча пояснює чому Ісус Христос не відсторо­нюється від грішників, як це робили фарисеї і вчителі За­кону, але шукає їх і тішиться з їх навернення.

Після II світової війни багато нацистів засуджено за їхні провини на кару смерті міжнародним судом в Нюрнберзі. Між ними був генерал Освальд Больд, якого страчено 6 черв­ня 1951 р. у Ляндсбергу. Та ще раніше 12 лютого 1950 р. у в'язниці він навертається до католицької Церкви і гине, цілко­вито підкорившись Божій волі. Він написав книжечку про своє навернення, в якій прославляє Божу любов, доброту й милосердя. При кінці його спогадів читаємо: «Якою довгою дорогою Бог мене вів, перш ніж відчинив мені батьківський дім. Він показав мені цілий світ: його яскравий блиск, його обманливу гру і його шум, що отуманює. Він вселив на мене ціле життя: огорнення, упокорення, терпіння на душі і тілі, земний суд і шибеницю. Скільки разів у бурхливих літах мого життя Він стукав до мого серця. Та це ніжне стукання губилося у голосному гаморі світу. Щойно в тихій самоті в'яз­ничної кімнати почуло моє серце голос Дивного Бога».

Одинока донька вдовиці лишає батьківський дім і йде слідом Марії Магдалини. А мати безперестанку молиться за навернення своєї дитини. Минає рік за роком. Раз уночі, коли мати на колінах молиться, чує в кімнаті чиїсь кроки. Оглянулася - це її блудна донька. «Мамо, - питає донька, що це зна­чить, що навіть ще в опівночі я застала двері відчинені?» А мати каже: «Відколи ти пішла, я ніколи не зачиняю дверей ані вдень, ані вночі. Я хотіла, щоб ти їх застала кожної хвили­ни відчиненими».

Дорогі в Христі! Святий Отець Іван Павло II говорив: «Скільки людей протягом століть, а також в наших часах, змогли в цій притчі віднайти підставові риси своєї особистої історії. Постать Блудного сина, то образ кожного з нас. Всі ми є грішниками. Через наші прогрішення багаторазово відхо­димо від дому Отця». Чому так чинимо? Певно хочемо бути свобідними і щасливими, але, на жаль, не знаємо, що то є свобода та правдиве щастя і де його шукати? А тому і серед щоденних обставин і турбот знаходимо смуток і нещастя. Так, як це сталося з кіноактором Джорджем, клоуном з цирку, блудним сином та іншими послідовниками та сучасниками. Тут слушно напрошується висновок: ніхто і ніщо поза Бо­гом не зможе заспокоїти голоду нашого серця.

Так, як в цій притчі батько (який є образом Бога) виходить назустріч синові, тобто кожному з нас. Це значить Бог шукає і чекає на наше навернення. Це робить не для того, щоб нас по­карати, але щоб простити, виявити свою любов і милосердя та показати людині, що то є правдива свобода і справжнє щастя.

Подумаймо собі. Де ми будемо і що з нами станеться за 100 років? Напевно, помремо. Наше тіло розкладеться, але жити буде безсмертна душа. Питання, де вона тоді знайдеться. Це залежить від того, що робимо сьогодні і як живемо? Застановімося тепер, чи ми не є тими утікачами перед Богом. Чи ми не є синами і дочками, які, бажаючи бути свобідними і щасливи­ми, ходять блудом і не зможуть знайти дорогу до Отця.

Одного разу малий син запитав свого батька:

- Тату, чи твоя душа є забезпечена?

- Чому питаєш, синку?

- Я чув, тату, твою розмову із сусідом. Ти сказав йому, що твій дім забезпечений, твоє авто забезпечене, твоє життя забез­печене, а в школі на годині релігії отець говорив нам, що наші душі мають бути забезпечені. А життя наше повинно бути впорядковане. І хоч людина вічно невдоволена сучас­ною її дійсністю та шукає щастя, там, де його немає, проте ще раз собі пригадаймо: свобода людини — це вільність від гріха, а правдиве щастя є лише в Бозі. Амінь.

о. Яків ЯРЕМЧУК, ЧСВВ

о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо, 2004

Джерела:

Сайт Львівської Архиєпархії

Екуменічний календар

15.02.2011р. Б. / СТРІТЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА

15 лютого 2011 року

Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Коротка історія

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закін чення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".

Про ікону

Іконографія цього празника зображає Дитятко Ісуса, Богородицю, праведника Симеона, пророчицю Анну та св. Йосифа. Дитятко Ісус зображений у білому одязі, як у мить Його Преображення на горі Тавор, адже Він приносить Духа всьому, що було земне. На іконі "Стрітення" саме Старий Завіт поспішає одержати своє власне значення в особі Ісуса. Тому священик обнімає Дитя надзвичайно приязно, прийнявши Його з рук Богородиці, яка простягає Його широким, сповненим покори жестом. Праведник Симеон з великою пошаною й почитанням тримає на руках Спасителя Ісуса, зображений з традиційним німбом і написом ό Ων. На більшості іконах "Стрітення" зображений престіл: і обряди, і Письмо потребували нового духа.

За старовинним звичаєм руки Симеона покриті — з пошани до царського маєстату Ісуса. Симеон немов говорить до Дитятка Ісуса. Святе Євангеліє описує, що він під натхненням Святого Духа висловив чудний гімн: «Нині; Владико, можеш відпустити слугу свого... бо мої очі бачили твоє спасіння...» (Лк. 2, 29-32).

Богородиця та Йосиф здивовані подією (Лк. 2, 33), бо Симеон заявив, що довкола Христа будуть вестися великі спори, а Його мати зазнає великого болю, немов меч прошиє її душу (Лк. 3, 34-35). Пророчиця Анна однією з перших сповняє роль проповідування Христа серед народу. Вона оповідає про Ісуса всім, які чекали Спасителя, щоб визволив їх (Лк. 2, 38). Св. Йосиф зображений із жертвоприношенням, яке було приписане при обрізанні хлоп'ят — з двома голубами (Лев. 12, 8). Це була жертва, приписана для вбогих.

Уся сцена зображена на тлі символічної архітектури єрусалимського храму. Однак Бог став доступний людям вже не тільки у храмі, а й в особі Ісуса Христа. Тому вся увага звернена на новонародженого Спасителя, який тепер став Божим храмом серед людей (Мт. 12, 6; Йо. 2, 19-21).

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення.

Слава, і нині: Кондак, глас 1: Утробу дівичу освятив ти різдвом твоїм і руки Симеонові благословив ти, як годилось, ти випередив і нині спас нас, Христе Боже, але утихомир у брані люд твій і укріпи народ, що його возлюбив ти, єдиний Чоловіколюбче.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 7, 7-17

Браття, не може бути сумніву, що нижчий благословляється вищим. І тут десятину беруть люди, що вмирають; а там - Той, Який має свідоцтво, що живе. І, так би мовити, навіть Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба являтись іншому священикові, по чину Мелхиседека, священикові, що не звався б по чину Арона? Бо, як міняється священство, мусить конечно мінятися й закон. Бо Той, про кого це говориться, був з іншого покоління, з якого ніхто не служив при жертовнику. Відомо бо, що наш Господь походить від покоління Юди, про яке Мойсей нічого не згадав, як про священиків. Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик, який став ним не по закону тілесної заповіді, а силою життя нетлінного, бо Він прийняв таке свідоцтво: Ти священик повіки по чину Мелхиседека.

Коментар апостольського читання

«Ти – священик повіки за чином Мелхіседека». Мелхіседек з‘являється у Святому Письмі як покровитель Авраама і є праобразом Христа. Він був священиком і царем Салему (Бут. 14, 18).

В цивілізованих народів, які навколо оточували Ізраїль, священиче служіння часто звершувалося царем. Царю допомагало духовенство, яке мало свою ієрархію і як правило передавалося по наслідству, створюючи тим самим окрему касту. В часи монархії на царя були покладені деякі священичі обов‘язки, як наприклад у сусідніх народів (1Цар. 13, 9; 2Цар. 6, 13-17), цар приносив жертви і благословляв народ (2Цар. 6, 18). Але все ж цар був більше покровителем священства, як членом священної касти. Із зруйнуванням царства у 587 році до Христа відбувається і завершення опіки священства – царем. Священство стає релігійним правлінням народу.

У древній релігії жрець був служителем культу, охоронцем священного передання та віщуном. А в ізраїльській релігії священство виконувало два головні служіння: а) служіння культу; б) служіння слова.

В Новому Завіті свята Церква вважає, що духовні цінності Старого Завіту набирають своєї повноти лише в Ісусі Христі, який стає «єдиним священиком». Сам Ісус ніколи не називав себе священиком, бо завдання Христа полягало в іншому, більш ширшому та творчому контексті. Ісус називає себе Сином Чоловічим і тим самим чітко показує свою місію і завдання, користуючись священичою термінологією (Мр. 10, 45; Іс. 53). Апостол Павло порівнює Христа з Пасхальним ягням (1Кор. 5, 7; Рим. 2, 6-11). Смерть Ісуса Христа для Павла – це найвищий вияв свободи, священство, яке потягає за собою жертву принесену Ним Самим.

Христос кличе до священства дванадцятьох, які несуть відповідальність за Свою Церкву. Надає їм деякі повноваження (Мт. 10, 8; 40; 18, 18), зокрема доручає їм Святу Євхаристію (Лк. 22, 19). Для продовження своєї діяльності, ті у свою чергу наставляють відповідальних людей (Дії. 14, 23; 20, 17). Це рукоположене служіння, або «службове священство» (ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція) слугує хрещальному священству. Воно є запевненням, що в святих таїнствах діє Христос через Святого Духа для Церкви. Місія спасіння Ісуса була передана апостолам, а через них їхнім наступникам. Вони отримують Святого Духа від Ісуса, щоб діяти в Його імені і в Його Особі. У такий спосіб рукоположене служіння є сакраментальним зв‘язком, який поєднує літургійну дію з тим, що говорили і чинили апостоли, а через них – із тим, що говорив і чинив Христос.

о. Іван Колтун

Євангеліє від Луки 2, 23-39

В той час принесли родителі дитя Ісуса в Єрусалим поставити Його перед Господом, як написано в Господньому законі: Кожний хлопець первородний буде посвячений Господеві. І дати жертву по сказаному в Законі Господнім: Дві горлиці або двоє голуб'ят. І ось був чоловік у Єрусалимі, якому ім'я Симеон. І чоловік цей, праведний і благочестивий, очікував потіхи Ізраїлевої; і Дух Святий був у ньому. І було йому обіцяно Духом Святим не видіти смерти перше, доки не побачить Христа Господнього. І прийшов Духом у храм; і коли родителі ввели дитя Ісуса, щоб їм довершити за Нього по законному звичаю, — а той, прийнявши Його на свої руки, і благословив Бога і сказав: Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром: бо виділи очі Мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення поганам, і на славу людей Твоїх Ізраїля. А Йосиф і мати Його чудувалися сказаному про Нього. І благословив їх Симеон і сказав до Марії, матері Його: Ось лежить цей на падіння і на востання багатьом в Ізраїлі, та на знамення протиріччя. І тобі ж самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки многих сердець. І була Анна, пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирового. Вона постарілась у днях багатьох, живши з мужем сім років від дівоцтва свого. І вона вдова, літ яких вісімдесят і чотири, яка не відходила від церкви, постом і молитвами служачи день і ніч. І вона, в той час підійшовши, прославляла Господа й оповідала про Нього всім, що чекали ізбавління в Єрусалимі. І як скінчилося все по Закону Господньому, вернулись у Галилею в місто своє Назарет. А дитя росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю; і благодать Божа була на Ньому.

Проповідь

Згідно з приписом закону Мойсея, кожна мати, що привела на світ дитину, на протязі 40-ка днів не могла приходити в синагогу в єрусалимський храм, їй не дозволено було доторкатися до будь-яких речей присвячених Богу. В 40-й день мати повинна була прийти в Єрусалимський храм і принести в жертву Богові однорічне ягня, а коли була дуже вбога, то пару голубів або горличат і над нею повинен був здійснитися встановлений Мойсеєм обряд очищення, який знову відкривав для неї вхід у храм, чи в синагогу.

Якщо першим народжувався хлопець, то з вдячності, що колись в Єгипті Господь пощадив первінців Ізраїля, хоч на хлопчиків першородних послав смерть, він на все життя віддавався матір’ю Богові для служіння в Скинії Завіту. Пізніше, коли Ізраїльтяни вже в обіцяній землі дуже розмножилися і їхніх первінців для служіння Богові в Єрусалимському храмі стало забагато, Господь вибрав собі для служіння в храмі лиш одне покоління Левія, а всіх інших найстарших хлопчиків із 11-тьох поколінь Ізраїля слід було певною сумою грошей в Бога неначе відкупляти.

Ось для того приходить сьогодні в Єрусалимський храм Преблагословенна Діва Марія з маленьким Ісусом на руках. Вона не підвладна була законові про очищення, бо була свята і непорочна. Але робить це з найглибшої покори. Так як Господь наш Ісус Христос впродовж всього свого земного життя підкорявся приписам старозавітного закону – «Я не прийшов зруйнувати закон чи пророків, а лиш його доповнити» (Мт. 5.17) – так і Пречиста Діва Марія приходить нині в храм, щоб виконати старозавітній закон про очищення і щоб пожертвувати свого Сина небесному Отцеві. В цей день, керований Духом Святим, в храм Єрусалимський приходить і благочестивий старець-священик Симеон. Він був настільки древній, що ніхто з людей не знав про його вік, збився з ліку рокам, мабуть, і він сам. Колись у сивій давнині він в числі 72 знавців древньоєврейської і грецької мови з наказу Єгипетського царя Пталомея Філадельфа перекладав Святе Письмо для Олександрійської бібліотеки. Йому випало перекладати книгу пророка Ісаї і, коли він дійшов до пророчих слів (Ісая 7.14) «Ось діва зачне у лоні і породить сина і йому дадуть ім’я Ємануїл, що в перекладі означає «з нами Бог», то став вагатися, ніяк не розуміючи, як можна народити дитятко і не втратити дівства. Думаючи, що в цьому місці Святого Письма з вини якогось переписувача вкралася помилка, він хотів закреслити слово «діва» і написати слово «жінка». Та тут явився йому Ангел Божий, притримав його руку і сказав, що він буде жити так довго, аж поки на власні очі не побачить здійснення цього пророцтва.

І ось сьогодні праведний Симеон побачив в храмі Діву невимовної краси, що тримала на своїх руках такої ж невимовної краси дитятко, побачив і відразу впізнав в цьому дитяті обіцяного через пророків Спасителя світу, взяв його на руки і в духовному піднесенні прорік: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму в мирі, бо побачили очі мої спасіння Твоє, котре Ти приготував перед усіма народами…».

Дорогі брати і сестри, в храмі знайшов праведний Симеон відповідь і розв’язку для своїх сумнівів і вагань відносно однієї з найголовніших Таїн нашого спасіння – народження Месії Христа від непорочної Діви. Урок знаменний для нас християн, особливо для тих людей, які сумніваються в тих чи інших – правдах християнської віри. В наш час є багато людей, які керовані власною гординею і честолюбством намагаються своїм обмеженим розумом залізти на небо і там робити собі безглузді відкриття. Про таких "розумних" наш народ каже, що в них «ум за розум заходить». До таких псевдо науковців, любителів дешевих сенсацій та позаземних цивілізацій, хочеться сказати: «Панове, куди ви пхаєтесь. Хіба на землі мало місця для діяльності справжнього вченого». Це про вас, напевно, писав наш народний геній Т.Г.Шевченко: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя. А то залізете на небо і ми не ми, і я не я. І все те бачив й усе те знаю. Нема ні пекла, ані раю. Нема нічого тільки я, та куций німець вузлуватий…»

Декілька років тому в Англії вийшла книга під назвою «Антологія людського невігластва». В цій книзі переконливо доказано, що все те, що ми знаємо тут на землі, в порівнянні з тим, чого ми не знаємо і, мабуть, ніколи не будемо знати, все одно, що невеликий острівець серед безмежного океану. Вся мудрість і всі знання, до яких на протязі тисячоліть свого існування прийшло людство, не йдуть в жодні порівняння навіть з мудрістю, що закладена в невеличкому пшеничному зернятку.

Прославивши Бога величною піснею: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико», праведний Симеон звернувся до Пречистої Діви із словами пророцтва: «Ось цей лежить на повстання і на падіння багатьох в Ізраїлі, і на знак сперечання. А тобі самій меч прошиє душу».

Ні, не могла Пречиста Діва проникнути в страшну таємницю слів богомудрого старця. Слова ці до певного часу залишались для неї священною загадкою. День скорботний і страшний, але разом з тим жаданий і спасительний, день розп’яття її Сина розкриє перед нею таємницю пророцтва старця Симеона. Терня Ісусового вінця, цвяхи, що пробили Його руки і ноги, спис, що вп’явся в Його ребра, Його незліченні рани, Його передсмертний крик, Його згасаючий погляд – ось меч, котрим Твоє материнське серце було пробите настільки глибоко, настільки великою була Твоя материнська любов, наскільки незрівнянною була Твоя непорочність.

Дорогі брати і сестри, Господь прийшов на світ для всіх людей. Всім показав Він шлях до спасіння, всім подав засіб, як звільнитись із неволі гріха, але Спасителем став не для всіх. Для багатьох Його поява у світі стала осудженням, згубою, падінням. «Коли б Я був до них не прийшов і до них не промовляв, гріха не мали б вони; тепер же оправдання не мають вони за гріх свій» (Ів. 15.22).

Бачимо, що і нині, на превеликий жаль, для багатьох Спаситель є причиною падіння. Дух гордовитого спротиву, що ним засліплені були колись євреї, книжники і фарисеї, дух безбожності і холоду, дух Іродів і Пилатів вирує і нині серед людей.

О, коли б то Симеон являвся в кожному віці, в кожній країні, в кожному місті, в кожному селі, в кожній святині і в кожній хатині скрізь і всюди вказуючи рукою на Ісуса, голосно кликав, як і дві тисячі років тому: «Ось Цей лежить для падіння і повстання багатьох…»

Дорогі брати і сестри, з безмежної любові до людей прийшов Христос на світ. Він взяв на себе наші гріхи, наші провини і в страшних муках вмер за нас на Голгофськім хресті. Нам Він раз і назавжди показав шлях, що веде до щастя в земному житті й блаженства у вічному. Кожен повинен цю дорогу віднайти й, хоч би якою вона не була вузькою і тернистою, по ній завжди ступати. Не в одному охрещенні полягає християнство, не тільки в молитвах і постах, але в постійному самовідреченні і завзятій боротьбі. Треба відректися самого себе, своїх порочних нахилів, свої гордості та егоїзму. Треба щоденно і вдень, і вночі всі свої вчинки, слова, думки і бажання пристосовувати до Христової Євангельської науки. Треба, щоб було як і в апостола Павла: «Вже не я живу, а живе в мені Христос».

Тоді, як праведний старець Симеон, знайдемо спокій. Тоді в добру і лиху годину, в здоров’ї і в недузі, в молодості і в старості, будемо впевнено, навіть з радістю, дивитися вперед і навкруг себе, бо з нами завжди буде, скрізь і всюди, наш найдорожчий Спаситель. Амінь.

о. Петро Якимець

"Сівач", лютий 2011 Ч. 2 (137) рік 13

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;

Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;

Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;

Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Господнього Стрітення.

Джерело:

УГКЦ

Молитва на Стрітення Господнє

Нині відпускаєш раба твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром; бо виділи очі мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення народам і на славу людей твоїх Ізраїля (Лк. 2,29-32)

"Радуйся благодатна, Богородице Діво, бо з Тебе засяяло Сонце правди Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві"

Тропар празника

Різдвяне коло свят завершується празником Господнього Стрі­тення, який святкуємо 2 лютого, на сороковий день після Христо­вого Різдва. Цей празник своїм змістом тісно пов'язаний з Христо­вим Різдвом, бо як у Різдві, так і тут Христос при своїм пожерт­вуванні у святині об'являє нам Свою божественність. Від зустрічі Божої Дитини і Його Пресвятої Матері з праведним Симеоном і сам празник у Східній Церкві називається Стрітення. Візьмемо до уваги три питання: основу празника, його встановлення та дух богослуження.

ОСНОВА ПРАЗНИКА

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спа­сителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закін­ чення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повин­на була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Крім того, над первородним хлопчиком 40 дня відбувався ще обряд пожертвування Богові і його викуплення. Той, хто повинен був освятити й викупити всіх людей, дозволяє, щоб найперше сам був посвячений Богові і викуплений. "Предвічний Бог, — каже литійна стихира, — що колись на Синаю дав закон Мойсееві, сьогодні являється як Дитина. Як Творець закону Він виповняє закон, і по закону приноситься у храм і дається старцеві".

На окрему увагу заслуговує тут ще зустріч Божого Дитяти і його Пречистої Матері з праведним Симеоном. Святий Лука каже, що Симеон "був праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа" (2, 25-26). За Божим просвіченням Симеон у Дитятку Ісусі пізнає Месію, бере Його на свої руки і гарною молитвою дякує Господеві Богу за ласку, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Наша Церква відправу вечірні кожного разу завершує молитвою Симеона "Нині відпускаєш". Старець Симеон пророкує Пресвятій Богородиці її майбутню жертву і терпіння задля Ісуса Христа.

ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого зна­чення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Причинами урочистого святкування Стрітення були дві надзви­чайні події: морова зараза в Царгороді й околиці та землетрус в Антіохії. У кінці 541 року в Царгороді і його околиці з'явилася морова зараза, через яку кожного дня гинули тисячі людей. Так тривало три місяці. А до того в Антіохії пройшов великий земле­трус. Передання каже, що в той час один праведник мав об'явлення від Бога, що нещастя, яке сталося в державі, відійде, коли буде встановлене урочисте празнування Господнього Стрітення. У 542 році, за наказом цісаря Юстиніяна, відбулося урочисте святкування празника і пошесть відійшла.

Зі Сходу празник Стрітення перейшов у V ст. до Риму, звідси в VII ст. — до Франції та Іспанії, а в VIII ст. — до Німеччини. Його встановлення на Заході одні приписують папі Геласію († 496), а инші — папі Григорію Великому († 604). Звичай процесії зі свічками на Стрітення, напевно, запровадили за папи Сергія (687-701). Цей звичай досить швидко прийшов з Риму до Єрусалима й инших міст Палестини. Кирило Скитопольський († 557) у своєму Житті святого Теодосія Великого оповідає про багату жінку римсь­кого урядовця, на ім'я Ікалія, яка між Єрусалимом і Вифлеємом збудувала гарну церкву на честь Пресвятої Богородиці і там завела звичай святкувати празник Стрітення зі свічками. Про цей звичай говорить також єрусалимський патріярх Софроній († к. 641) у своїй проповіді на празник Стрітення. Світло свічок — гарний символ правдивого Божого світла, що ним є сам Господь наш Ісус Христос.

Носіння свічок процесією на Стрітення ще раніше було в практиці в Олександрії. Кирило Олександрійський († 444) у своїй проповіді про принесення Дитяти Ісуса до храму згадує про носіння свічок цього дня в Олександрії. Про таку саму практику в Анкирі говорить Теодот Анкирський († κ. 446). Звичай благословляти свіч­ки на Стрітення прийшов аж після X сторіччя. Перший раз згадує про нього Римсько-германський служебник з XII ст.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників.

У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних праз­ників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці. Цей празник має один день перед- і сім днів попразденства. На цей день існують проповіді багатьох Отців і Вчителів Східної Церкви. Службу празника написали святий Андрій Критський, святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, патріярх Герман і Йосиф Студит. Наступного дня після Стрітення Східна Церква святкує пам'ять праведних Симеона й Анни.

ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Бого­матері. Про глибокий зміст і значення празника говорить у своїй проповіді на цей день святий Кирило Олександрійський. "Пред­вічний, — каже він, — мале Дитятко і древній днями (себто Бог). Дитя при грудях і Творець віків. Бачу Дитину і пізнаю Бога. Дитя кормиться і світ удержує. Дитя плаче і світові дає життя і радість. Дитина в пеленках і мене звільняє від гріховних пелен... Це Дитя славлять ангели, Йому поклоняються архангели, перед Ним дри­жать Власті, Його вихвалюють сили, Йому служать херувими, Його благословлять серафими, Його славить сонце, Йому служить мі­сяць, Його слухає природа, Йому коряться джерела і моря... Це Дитя поконало смерть, побідило диявола. Знищило клятву... стерло гріхи, осудило єресі, прикрасило все створіння, спасло Адама, обновило Єву, призвало народи, освятило світ... Тож усі світло зустрічаймо Господнє Стрітення... Так цей день прикрасімо свіч­ками, як годиться синам світла, і істинному Світлові-Христові принесімо свічки з душевними світлами" (Пролог, Ч. І).

Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богоро­диці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсееві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсееві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".

Дитятко, що Його сьогодні бачимо в храмі, це пророками пред­сказаний і Богом післаний Месія: "Скажи, Симеоне, — співаємо на стихирах вечірні, — кому ти, тримаючи на руках у храмі, радуєшся? Кому кажеш і кличеш: "Нині я став свобідний, бо видів мого Спасителя?" Це Той, Хто з Діви народився, Він Бог Слово від Бога, що задля нас воплотився і спас людину, Йому поклонімся".

А Мати принесеного до храму Дитяти — це Пресвята Богоро­диця. "Прикраси твою світлицю, Сіоне, — каже стихира на стихов­ні вечірні, — і величай Царя-Христа, вітай Марію — небесну браму, бо вона це херувимський престол: вона носить Царя слави". Пречиста Діва Марія не тільки Мати Христова, але вона також наше уповання й наша Заступниця. На 9-ій пісні канона утрені її благаємо: "Богородице Діво, надіє християн, покрий, збережи і спаси тих, що на тебе уповають... Богородице Діво, для світу блага Помічнице, покрий і збережи нас від усякої нужди й печалі".

Свята Церква, бачачи велике таїнство Богоявлення і Божої любови до нас, закликає своїх вірних до прослави Христа Господа: "Хай ангельський хор чудується, а ми земними голосами заспі­ваймо пісню, бачачи невимовне Боже зшестя. Той, що перед Ним дрижать небесні сили, Його сьогодні обіймають старечі руки єди­ного Чоловіколюбця" (Сідален утрені).

о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо, 2004

Джерело:

Християнський портал "ОРАНТА"