“Нехай не збідніє рука тих, хто жертвує на Божий храм!” Ви також можете стати співтворцями храму!

неділю, 20 лютого 2011 р.

20.02.2011р. Б. / Неділя про блудного сина

Блудний_син

"Глянь, Христе, на печаль мого серця, глянь на моє навернення, глянь на сльози, Спасе, і не відкинь мене!"


Дев'ята пісня канону утрені неділі Блудного Сина


Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, вказала на перший крок до навернення у притчі про митаря і фарисея — це покора. А цієї неділі вона, наводячи притчу про блудного сина, вчить, як виглядає повернення до Бога в практиці. А де покора і скруха серця, там відкрита дорога до Божого милосердя.


Знавці Святого Письма називають притчу про блудного сина перлиною серед усіх притч. Вона має глибокоморальний зміст, а її драматична історія вічно повторюється в серцях тисяч і мільйонів душ у цілому світі. Блудний син — це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї притчі переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання щастя. Правдиве щастя і спокій тільки там, де Господь Бог, наш люблячий Батько. Деякі учителі духов­ного життя називають цю оповідь притчею про Божу любов. Кожний, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином: "Встану та й піду до батька мого" (Лк. 15, 18), — та промовляти разом зі святим Августином, що довгі літа був блудним сином: "Неспокійне наше серце, Боже, доки не спочине в Тобі".


ВАЖЛИВІ ПОДІЇ ПРИТЧІ


За приклад до цієї притчі Ісус Христос бере життя багатої родини. Молодший син прагне повної свободи, щоб жити за бажан­нями свого серця. Тож вирішує покинути батьківський дім і забрати свою частку майна. За єврейським законом найстаршому синові при поділі майна належало дві третини маєтку, а одну третину ділили поміж иншими синами. У родині було тільки двоє синів, тож молодшому припала третина.


Перші дні й місяці вільного життя поза родинним домом були для нього такі радісні, милі, щасливі. Необмежена свобода, повна калитка, багато приятелів, — а вони зараз знайдуться там, де гро­ші — вічні забави робили блудного сина наче п'яним від задово­лення і щастя. Та він ще добре не нажився, коли, наче весняний сніг, стопився його маєток, щезли приятелі, померкли бенкети й забави, а він залишився без засобів до життя. А до того ще в тій країні, де перебував, настав великий голод. І так багацька дитина хоч-не-хоч стає пастухом свиней. Євреї вважали свиней за не­чистих тварин, тож бути їхнім пастухом уважалося за найбільше приниження. Серед біди й голоду приходить правильне рішення. Блудний син вирішує повернутися до батьківського дому. Він готовий навіть бути за слугу в домі свого батька. Та добрий батько перший бере його у свої обійми і повертає гідність сина, даючи йому святочний одяг, перстень і сандали.


На Сході дати комусь святочний одяг було ознакою особливого відзначення. Перстень з печаткою був символом влади. Його носили королі й високі достойники. У Біблії читаємо, що коли фараон зробив Йосифа своїм намісником над Єгиптом, то "зняв з руки своєї перс­тень з печаткою, настромив його Йосифові на руку, одягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг на його шию" (Бут. 41, 42). Сандали свідчили про заможність, бо бідні ходили босоніж.


БЛУДНИЙ СИН — СИМВОЛ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ ДЛЯ ГРІШНИКА


Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення. Осмислюючи її, ми спонтанно відчуваємо, що блудний син — це будь-хто з нас, кожна людина, яка через свої гріхи покидає Господа Бога. Тому ця притча для кожного така близька, бо є наче частиною інтимної історії нашого життя. Вона — це вічний символ нашої невірности щодо Господа Бога, але й символ безграничного Божого милосердя. Сьогоднішній світ роїться від блудних синів і доньок. Тож і сьогодні драма цієї притчі часто-густо повторюється у глибині сердець тисяч і мільйонів душ. Кожна людина є або тим старшим сином, що завжди вірний своєму бать­кові, або молодшим сином, який щойно через тяжкий і дуже боліс­ний досвід життя переконується, що поза батьківським домом ніде нема щастя.


Ось приклад модерного блудного сина чи радше блудної доні. Часописи США з 14 квітня 1974 року подавали таку сенсаційну вістку: відома американська кінозірка і співачка Бетті Гаттон (Betty Hutton), яка в 40-их і 50-тих роках була відомою через свої фільми і пісні, навертається до Католицької Церкви і працює кухаркою в одній католицькій парафії у штаті Ровд Айленд. Що було причиною її навернення?


Послухаймо історію життя жінки, записану з її уст: "Я прогай­нувала ввесь свій маєток і залишилася без засобів до життя. Вісім місяців тому я випадково зустріла католицького священика, який з милосердя прийняв мене за кухарку. Чотири рази я була заміжня, і всі мої шлюби були нещасливі, усі вони закінчилися розлучен­нями. Мої діти також не принесли мені щастя. Ніщо не давало мені правдивого щастя, аж доки я не пізнала католицьку віру. Я мала гроші, мала славу, але не була щаслива. Ще десять літ тому я заробляла на тиждень 150 тисяч долярів. Я не мала проблем з грошима. Зате любов стала моєю проблемою. Я мусила купувати любов, і так кожного купувала. Щойно коли я прийшла сюди, то зазнала милосердя католицького священика та побачила католиць­ку віру в практиці, то зрозуміла, що існує правдива любов".


Притча про блудного сина вчить нас, що Господь прощає і приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається у своїх гріхах. Історія людського роду — це історія Божого милосердя. "Милосердя Господнє, — каже псалмопівець, — від віку й до віку, над тими, що бояться Його" (Пс. 103, 17).


ДУХ БОГОСЛУЖЕНЬ НЕДІЛІ БЛУДНОГО СИНА


Уся богослужба цієї неділі поетично на прикладі марнотратного сина змальовує і тугу за Богом грішної душі, і її нужду, і плач над упадком, жаль і щире каяття, і любов та милосердя небесного Вітця. Навіть напіви цього дня нагадують покаянно-молитовний плач душі.


Свята Церква, щоб пригадати, що всі ми вигнанці на цій землі й далеко від небесної вітчизни, каже цього дня співати найкращу пісню туги за рідним краєм, яку знає історія. Це пісня туги ізраїльського народу у вавилонській неволі. Ця тужлива пісня записана у 137-му псалмі. На утрені цієї неділі співають такі стихи згаданого псалма:


"Над вавилонськими ріками, Алилуя, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон. Алилуя. Співайте нам пісень сіонських! Алилуя. Як нам співати пісень Господніх на чужій землі? Алилуя. О, дочко вавилонська, окаянна, щасливий, хто, вхопивши дітей твоїх, розіб'є їх об камінь. Алилуя". Спів цього псалма має особливий напів. Кожний стих закін­чується протяжно-зворушливим співом потрійного "Алилуя". Цей псалом співається ще в М'ясопусну й Сиропусну неділі.


З туги за Богом, за прикладом блудного сина, серце грішника плаче над грішним станом своєї душі. На великій вечірні неділі Блудного Сина в першій стихирі співаємо: "Удався я в країну безгрішну і життєдайну, посіяв гріх, серпом пожав колосся лінивства, і жменями пов'язав я діл моїх снопи, що їх не постелив на тоці покаяння, але молю Тебе, предвічного Ділателя (Ісуса Христа), нашого Бога: вітром Твого милосердя розвій полову моїх діл, і дай моїй душі пшеницю прощення, замк­нувши мене в Твою небесну житницю, і спаси мене".


Де розуміння власної нужди, там і щирий жаль, і каяття, там також і молитва за прощення, і Боже милосердя. Ці почуття пере­дає наступний тропар: "Поспішись розпростерти для мене батьків­ські обійми, бо блудно змарнував я моє життя, та через превелике багатство Твого милосердя, Спасе, не погорди моїм зубожілим серцем, бо до Тебе, Господи, у розкаянні кличу: "Згрішив я, Отче, перед небом і Тобою".


А там, де плач, каяття і жаль за гріхи, там також щедре Боже милосердя, яке оспівує стихира великої вечірні: "Пізнаймо, браття, таїнства силу, бо блудного сина, що від гріха прибіг до батьківського дому, предобрий батько побачивши цілує, і знову дарує йому розуміння своєї слави та справляє бенкет, незрозумілий для жителів неба, заколюючи годоване теля, щоб і ми разом перебували з чоловіколюбним Отцем, що заколов, і зі славною жертвою, Спасителем душ наших".


Проповідь


Дорогі в Христі! Ластівка вдовольняється маленьким гніздечком з болота. Дерево не бажає собі більше місця, як лише те, що потрібне йому для росту. Білка споживає стільки горіхів, скільки потребує аби наїстись, а решту ховає в дупло. Тільки людина вічно невдоволена сучасною її дійсністю, та шукає щастя там, де його немає.


Славетний і багатий кіноактор Джордж Сандерс, що був три рази одружений і тричі розлучений, 1972 р. вчинив само­губство. У першокласному іспанському готелі біля Барсело­ни знайшли вранці його мертве тіло і передсмертну записку: «Дорогий світе, я покидаю тебе, бо обридло мені життя». Мав всілякі вигоди, мільйони глядачів вважали його як визнач­ного артиста, може не один заздрив його славі, популярності, а він почував себе нещасливим, життя йому набридло.

Молодий чоловік шукає поради в психіатра, кажучи: «Док­торе, я дуже самотній і знеохочений до життя. Порадьте, що мені робити?» Психіатр дав йому цікаву відповідь: «Ось цими днями в нашому місті є знаменитий цирк, а в ньому виступає на сцені славний клоун, який вміє розвеселити навіть найбільш зневірену і пригноблену людину. Зайди до нього, а він з пев­ністю розрадить тебе». Та яким великим було здивування доктора, коли той чоловік промовив: «Докторе, я є той клоун. Я на сцені всіх розвеселяю, але в моїй душі пустка. Я дуже нещасний».


В сьогоднішній євангельській розповіді Ісус Христос опо­відає нам притчу про Блудного сина. Притча про Блудного сина під кутом літературним належить до найкращих притч в Євангелії. В ній розповідається про родину, в якій вироста­ють два сини: старший і молодший. Той другий тому, що хоче бути свобідний і щасливий, просить в батька частину майна та йде в інший край, живучи розпусно, втрачає весь маєток. Притиснений голодом, приймає понижаючу для єврея, а навіть заборонену через вчителів закону, справу пасти свиней, бо вони для євреїв були нечисті тварини (пор. Лев. 11,7-8). Таке нужденне життя в голоді та спразі, без батьківської любові, домашнього затишку, зродило в ньому смуток та ба­жання повернення до батьківського дому. Каже він: «Вста­ну та піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене, як одного з твоїх наймитів» (Лк. 15, 18-19). Батько побачив свого сина, як той ще був далеко та прийняв його найсердечніше і якнайшвидше по­вернув йому всі синівські права, яких символом є одіж, пер­стень, сандалі. Довідуємося з притчі, що батько тішився і ве­селився, взиваючи всіх до співучасті в своєму щасті. Цей батько і його милосердя, то є образ милосердного Бога для наверненого грішника і Божої радості з його навернення. Вла­стиво ця притча пояснює чому Ісус Христос не відсторо­нюється від грішників, як це робили фарисеї і вчителі За­кону, але шукає їх і тішиться з їх навернення.


Після II світової війни багато нацистів засуджено за їхні провини на кару смерті міжнародним судом в Нюрнберзі. Між ними був генерал Освальд Больд, якого страчено 6 черв­ня 1951 р. у Ляндсбергу. Та ще раніше 12 лютого 1950 р. у в'язниці він навертається до католицької Церкви і гине, цілко­вито підкорившись Божій волі. Він написав книжечку про своє навернення, в якій прославляє Божу любов, доброту й милосердя. При кінці його спогадів читаємо: «Якою довгою дорогою Бог мене вів, перш ніж відчинив мені батьківський дім. Він показав мені цілий світ: його яскравий блиск, його обманливу гру і його шум, що отуманює. Він вселив на мене ціле життя: огорнення, упокорення, терпіння на душі і тілі, земний суд і шибеницю. Скільки разів у бурхливих літах мого життя Він стукав до мого серця. Та це ніжне стукання губилося у голосному гаморі світу. Щойно в тихій самоті в'яз­ничної кімнати почуло моє серце голос Дивного Бога».


Одинока донька вдовиці лишає батьківський дім і йде слідом Марії Магдалини. А мати безперестанку молиться за навернення своєї дитини. Минає рік за роком. Раз уночі, коли мати на колінах молиться, чує в кімнаті чиїсь кроки. Оглянулася - це її блудна донька. «Мамо, - питає донька, що це зна­чить, що навіть ще в опівночі я застала двері відчинені?» А мати каже: «Відколи ти пішла, я ніколи не зачиняю дверей ані вдень, ані вночі. Я хотіла, щоб ти їх застала кожної хвили­ни відчиненими».


Дорогі в Христі! Святий Отець Іван Павло II говорив: «Скільки людей протягом століть, а також в наших часах, змогли в цій притчі віднайти підставові риси своєї особистої історії. Постать Блудного сина, то образ кожного з нас. Всі ми є грішниками. Через наші прогрішення багаторазово відхо­димо від дому Отця». Чому так чинимо? Певно хочемо бути свобідними і щасливими, але, на жаль, не знаємо, що то є свобода та правдиве щастя і де його шукати? А тому і серед щоденних обставин і турбот знаходимо смуток і нещастя. Так, як це сталося з кіноактором Джорджем, клоуном з цирку, блудним сином та іншими послідовниками та сучасниками. Тут слушно напрошується висновок: ніхто і ніщо поза Бо­гом не зможе заспокоїти голоду нашого серця.


Так, як в цій притчі батько (який є образом Бога) виходить назустріч синові, тобто кожному з нас. Це значить Бог шукає і чекає на наше навернення. Це робить не для того, щоб нас по­карати, але щоб простити, виявити свою любов і милосердя та показати людині, що то є правдива свобода і справжнє щастя.


Подумаймо собі. Де ми будемо і що з нами станеться за 100 років? Напевно, помремо. Наше тіло розкладеться, але жити буде безсмертна душа. Питання, де вона тоді знайдеться. Це залежить від того, що робимо сьогодні і як живемо? Застановімося тепер, чи ми не є тими утікачами перед Богом. Чи ми не є синами і дочками, які, бажаючи бути свобідними і щасливи­ми, ходять блудом і не зможуть знайти дорогу до Отця.


Одного разу малий син запитав свого батька:


- Тату, чи твоя душа є забезпечена?


- Чому питаєш, синку?


- Я чув, тату, твою розмову із сусідом. Ти сказав йому, що твій дім забезпечений, твоє авто забезпечене, твоє життя забез­печене, а в школі на годині релігії отець говорив нам, що наші душі мають бути забезпечені. А життя наше повинно бути впорядковане. І хоч людина вічно невдоволена сучас­ною її дійсністю та шукає щастя, там, де його немає, проте ще раз собі пригадаймо: свобода людини — це вільність від гріха, а правдиве щастя є лише в Бозі. Амінь.


о. Яків ЯРЕМЧУК, ЧСВВ


о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо, 2004


Джерела:


Сайт Львівської Архиєпархії




Екуменічний календар

Немає коментарів: