“Нехай не збідніє рука тих, хто жертвує на Божий храм!” Ви також можете стати співтворцями храму!

неділю, 28 серпня 2011 р.

28.08.2011р. Б. / В Погоні відбудеться XVI міжнародна проща вервиці за єдність церкви

Богородиця

В днях 1-2 жовтня проща проходитиме в с. Погоня, Монастир Успіння Матері Божої, Тисменицького протопресвітеріату.




Програма прощі включає:




Субота – 1 жовтня


14:00 – Реєстрація.


14:30 – Відкриття фотовиставки «Єрусалим в Погоні» члена національної спілки фотохудожників України Сергія Гуцана.


15:00 – Співана вервиця – радісні таїнства.


16:00 – Молодіжна програма.


17:00 – Співана вервиця – світлі таїнства.


18:00 – Свята Літургія.


20:00 – Молебень до Матері Божої із Погоні.


21:00 – Співана Вервиця – страсні таїнства.


22:00 – Хресна Дорога.




Неділя - 2 жовтня


00:00 – Ватра, духовна програма (розважання, духовні пісні, в церкві – нічні чування).

06:00 – Утреня.

07:00 – Свята Літургія.

08:00 – Урочисте винесення Чудотворної ікони Матері Божої.


09:30 – Співана вервиця – Славні таїнства.

11:00 – Архієрейська Свята Літургія, віднова посвяти Непорочному серцю Марії.




ЦАРИЦЯ ПОКУТТЯ ЗАПРОШУЄ УСІХ У ПОГОНЮ!!!




Контакти: 067 344 35 52


Джерела:


Івано-Франківська єпархія УГКЦ


Мандрівники Христа Царя

пʼятницю, 26 серпня 2011 р.

26.08.2011р. Б. / 28 серпня - Свято Успіння Пресвятої Богородиці

Успіння

28 серпня 2011 року Українська Греко-Католицька Церква відзначає Свято Успіння Пресвятої Богородиці.


Коли Ісус Христос у день вознесіння повертався до неба, Мати Божа бажала злучитися зі своїм Сином. І вона одержала ласку не чекати на своє воскресіння аж до кінця світу. Одразу після смерті Марії Ісус воскресив Свою Матір і забрав з душею й тілом до неба. Смерть Пресвятої Діви Марії не була важкою. Навпаки, їй було надзвичайно легко й любо покидати землю, бо вона не була прив'язана до дібр цього світу. Вона не відчувала докорів сумління за власні гріхи, бо непорочну й чисту душу Діви Марії ніколи не збентежив навіть найменший гріх. Її не мучила непевність, чи перебуває вона у стані Божої благодаті та чи буде спасенною.


Мати Божа не могла мати такої непевності, бо була благодатною, тобто "повна ласки": з нею був сам Господь. Пресвята Діва Марія померла спокійно й щасливо - наче заснула. Після воскресіння Пресвятої Богородиці настало її внебовзяття. Можемо уявити собі, як сам Ісус Христос приймає Пресвяту Матір і веде перед престол Небесного Отця серед співу ангелів і святих...


1 послання ап. Павла до Коринтян 9, 2-12


Браття, ви у Господі є достовірним доказом мого апостольства. Ось моя оборона перед тими, що мене судять. Хіба ми не маємо права їсти й пити? Хіба не маємо права сестру-жінку водити, як інші апостоли, брати Господні й Кифа? чи, може, один я і Варнава не маємо права на те, щоб не працювати? Хто коли своїм коштом служив у війську? Хто садить виноградник і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо і не живиться молоком від стада? Хіба я говорю тільки, як людина? Хіба й закон не каже того? Таж у законі Мойсея написано: Не зав'язуй рота волові, коли молотить. Чи Бог турбується про волів? Чи, може, ради нас говорить? Бо ж ради нас написано, що хто оре, мусить орати в надії, і хто молотить, молотить теж у надії, що матиме щось з того. Коли ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, коли жатимемо у вас тілесне?коли інші мають це право над вами, чому не більше ми? Та ми не користуємось цим правом, але весь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелії Христа.


Євангеліє від Матея 18, 23-35


Сказав Господь притчу оцю: Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки зі слугами своїми. Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що був винен десять тисяч талантів. А що не мав той чим віддати, пан велів продати його, жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. Тоді слуга, впавши йому до ніг, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі віддам. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його і подарував йому борг той. Вийшовши, той слуга здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динарів, схопив його і почав душити його, кажучи: Верни, що винен. Співслуга його впав йому в ноги і почав його просити: Потерпи мені, я тобі верну. Та той не хотів, пішов і кинув його в темницю, аж поки не верне боргу. Коли друзі його побачили, що сталося, засмутилися вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про всю справу. Тоді пан покликав його і сказав йому: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм другом, як я був змилосердився над тобою? І, розгнівавшись, його пан передав його катам, аж поки не верне йому всього боргу. Отак і мій Отець небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.


За матеріалами Департамент інформації УГКЦ


Джерело:

"...Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм другом, як я був змилосердився над тобою?..."


Загальновідомо, що кожна несправедливість є ЗЛО і БЕЗЗАКОННЯ, але тут не йдеться про чисто людське розуміння "справедливості", бо стосується площини любові чи нелюбові і, милосердя, яке є наслідком любові.


Саме тому проблема не в нас, немилосердних українцях, які, буцім-то, не хочуть прощати своїх, чисельних ворогів, а в тих поляках, росіянах, мадярах, румунах та інших, які не мають потреби його в нас просити, ба, більше, їм непотрібне наше прощення, оскільки не почувають себе ні в чому перед нами винними...


То ж, як наслідок, вони люблять на нас українцях лише "шкуру", а не душу і, маючи певність, що вони християни і, що в них у відносинах з Богом і ближнім, все гаразд - обманюють себе самих і... лишаються половою, що її розвіває вітер, а не Божими дітьми, які прийняли дар спасіння.


Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

вівторок, 23 серпня 2011 р.

ЗВЕРНЕННЯ Патріарха УГКЦ з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України

Патріарх

ЗВЕРНЕННЯ

Блаженнішого СВЯТОСЛАВА,

Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ,

з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України

Дорогі в Христі співвітчизники!

З нагоди 20-ї річниці державної Незалежності України щиросердечно вітаю всіх вас, в Україні та на поселеннях сущих, і єднаюся з вами у подячній молитві до Всемогутнього Господа за неоціненний дар свободи для рідного народу і нашої держави. Цими днями ми також згадуємо із вдячністю наших славних попередників, які століттями підносили свої молитви до Неба: «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!». Вшановуємо рівно ж і тих, хто боровся за здобуття цієї незалежності, складаючи до вівтаря Вітчизни плоди своєї жертовної праці, а часто і цвіт свого молодечого життя. Хай воздасть Господь своїми щедротами тим, хто передав нам цю почесну естафету державотворення.

Святкування нашого національного ювілею – це не лише причина для радості та вдячності, а й прекрасна нагода для глибших роздумів над тим, якої держави ми хочемо і потребуємо. Напевно, не помилимося, якщо ствердимо, що бажаємо жити в державі, в якій основними засадами соціального, економічного, політичного та інших вимірів життя народу є чесність, справедливість і відповідальність.


Чесність і справедливість є різними гранями однієї й тієї ж сутності. Суспільна справедливість ґрунтується на особистій чесності, а чесні громадяни є надійною опорою справедливої влади. Творячи старозавітний Ізраїль як боговибраний народ, Господь дає Мойсеєві такий наказ: «Суддів та урядників настановиш собі в усіх містах своїх, які Господь, Бог твій, дає тобі по племенах твоїх, і вони будуть судити народ справедливим судом. Не викривиш закону, не будеш дивитися на особу і не візьмеш підкупу, бо підкуп осліплює очі мудрих і викривлює слова справедливих. Ти мусиш чинити по щирій правді, щоб жити на світі й безпечно володіти землею, що її Господь, Бог твій, дає тобі» (Втор. 16, 18-20).


Жодна держава не може існувати, розвиватися і забезпечувати належні права своїм громадянам, якщо не посідає неупередженого та справедливого судочинства. Ізраїльський цар Йосафат, який після перемоги над ворогами, що гнітили його народ, намагався побудувати вільне суспільство, дав суддям такий наказ: «Дивіться, що ви робите: ви бо чините суд не для людей, а для Господа, і він при вас, коли ви судите. Нехай, отже, буде на вас страх Господній: дійте обережно, бо в Господа, Бога нашого, нема неправди, ні сторонничости, ані підкупства» (2 Хр. 19, 6-7). Саме Божий Закон, як показує історія визволення Ізраїлю з єгипетської неволі, є дорогою до свободи та обітованої землі.


Водночас у Святому Письмі поняття справедливості не зводиться лише до відсутності порушення якогось правового припису. Справедливість – це праведність, тобто спосіб існування та діяння Бога Ізраїлю. Справедлива людина – це особа, яка в особистому та суспільному житті є віддзеркаленням праведності й святості Бога, живе в єдності з Ним, чинить Його волю і таким чином бере участь у Його способі існування. Тому апостол Павло проголошує: «Я не соромлюся Євангелії: вона бо – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує… справедливість бо Божа об’являється в ній з віри у віру, як написано: „Праведник з віри буде жити”» (Рим. 1, 16-17). Отож пам’ятаймо: оскільки наша держава – це Божий дар і оскільки ми є віруючими людьми, то ця держава має бути такою, якою її хоче бачити Господь Бог, тобто побудованою на засадах Божого Закону і відкритою до поклику Його праведності.


Наша держава буде справедливою лише тоді, коли метою її урядування буде служіння на благо всіх її громадян і кожної особи зокрема. У такій державі шанують гідність людини й забезпечують належні умови для зростання кожного члена цього суспільства як вільної особистості, сотвореної на Божий образ. Йдеться про справедливість, яка за своєю суттю не є каральною чи репресивною. Це справедливість, що визволяє та спасає. Вона вимагає від кожного з нас поважати іншу особу незалежно від її походження, політичного чи релігійного переконання. Вона закликає нас до суспільного несприйняття екстремізму, насильства та зневаги щодо суспільного миру. Саме така справедливість, яка випливає з любові й живиться нею, закликає нас бути готовими до діл християнського милосердя і соціального служіння людям. Ця справедливість ставить перед владними структурами завдання забезпечити реальне здійснення прав та свобод громадян, гарантованих Конституцією нашої держави, а зокрема права на освіту, пенсійне та соціальне забезпечення і права на працю та охорону здоров’я. Важливим правом, яке повинна гарантувати держава, є збереження і захист честі та доброго імені кожного громадянина, встановлення чесних умов для розвитку приватної ініціативи та економічної діяльності на засадах субсидіарності, чесного виборчого права і громадсько-політичної активності. Незаперечним правом, яке держава повинна забезпечити своїм громадянам, є право на релігійну свободу та однакове ставлення владних структур до всіх Церков та релігійних організацій, які отримали дозвіл на релігійну діяльність у нашій державі. Вважаємо, що справедливість вимагає права вільного та всебічного розвитку української мови та культури у власній державі, відновлення історичної пам’яті українського народу та протидії новітнім проявам українофобії. Справедлива держава повинна захищати своїх громадян, хоч би де вони були, та дбати про живий зв’язок із тими українцями, які перебувають закордоном. Для всіх нас – чи тих, хто живе на рідній землі, чи тих, хто перебуває за її межами – батьківщина є одна, і вона повинна бути свобідною, християнською, справедливою і заможною державою, в повному значенні цих слів.


Однак про таку державу ми маємо не лише мріяти – ми повинні повсякчас її творити! Лише за такої умови цей дар Незалежності ми зможемо гідно зберегти та ним утішатися без небезпеки його втратити. Справедлива держава найперше здійснюється в житті кожного з нас, і за її будівництво кожен з нас несе відповідальність перед Богом, світом і своїм сумлінням. Цю відповідальність ми не маємо права перекладати на інших. Вона лежить на всіх і на кожному з нас, незалежно від того, яке місце ми посідаємо у суспільстві та яке маємо покликання.


У здійсненні цього завдання ми не є самотніми, ми не покинуті напризволяще. Той, хто відчуває зневіру та відчай, має почути Христовий докір: «Маловіре, чого засумнівався?» (Мт. 14, 31). Божа благодать неодмінно допоможе, якщо ми будемо до неї відкриті та з нею співпрацюватимемо. Святе Письмо навчає, що Господь завжди перебуває на боці слабких, беззахисних і скривджених. Тут доречно згадати слова пророка Ісаї, якими він прославляє Господа: «Твердинею став Ти нужденному, твердинею став для убогого в час його утиску, сховком від бурі, тінню від спеки; бо лють гнобителів, немов узимку буря» (Iс. 25, 4). Це Боже слово є для нас водночас і надією, і дороговказом.


З нагоди свята Незалежності хочу побажати всім нам, щоб наша віра в Бога зробила нас здатними жити в істині, сповнитися силою Його справедливості та з повною відповідальністю преображати наше особисте і громадське життя. Хай же великий і милосердний Бог благословить нашу землю та її народ, обереже їх від усякого лиха й огорне своєю спасенною любов’ю!


Благословення Господнє на Вас!


+ СВЯТОСЛАВ


Дано у Києві, при соборі Воскресіння Христового, 20 серпня 2011 року Божого




Всечеснішим і преподобним отцям-душпастирям доручаємо прочитати цей текст на Святій Літургії у середу, 24 серпня 2011 року Божого.


Джерело:


БАНДЕРІВЕЦЬ

неділю, 21 серпня 2011 р.

свято Преображення Господнього

19 серпня на свято Преображення Господнього в нашій церкві відбулася святкова Літургія, на якій були присутні гості: 4 отці запорізького деканату УГКЦ та римо-католицький священик кс. Мартин з Дніпропетровського костелу св. Йосифа. Дуже приємно, що вони розділили з нами радість святкування.
Після Служби Божої відбулося освячення води та фруктів. Святкування завершилося святковою спільною трапезою.

Переглянути фотоальбом:
https://picasaweb.google.com/Preobrajennia/201102?authuser=0&feat=directlink

RSS-канал:
https://picasaweb.google.com/data/feed/base/user/Preobrajennia/albumid/5643256782822786849?alt=rss&kind=photo&hl=uk

четвер, 18 серпня 2011 р.

18.08.2011р. Б. / Помер о. Микола Шашарин – очевидець ліквідації УГКЦ та учасник її відновлення

о.Микола

Учора, 17 серпня, на 96-му році життя помер священик Тернопільсько-Зборівської Єпархії УГКЦ митрофорний протоієрей Микола Шаварин, повідомили у Тернопільсько-Зборівській єпархії УГКЦ.


Похорон священика розпочнеться 18 серпня о 21.00 у Катедральному Соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. 19 серпня о 14.00 пройде Заупокійна свята літургія, о 15.00 – закінчення чину священичого похорону. Поховають отця Шаварина о 16.00 на міському кладовищі Тернополя, що знаходиться поблизу села Підгороднє.


Отець Микола був очевидцем ліквідації УГКЦ у 1946 році, а майже через півстоліття – одним із учасників її відновлення.


Священик більшу частину свого життя діяв у підпіллі, перебував у засланні за відмову зректися віри. За непоборну стійкість у вірі у часи підпілля Папа Римський Іван Павло ІІ відзначив отця Миколу Шаварина спеціальною медаллю та почесною грамотою.


Отець Микола Шаварин (літ. псевд. Юрій Джура, Микола Береза, Михайло Справедливий, Сергій Кованько) народився 14 вересня 1915 року у селі Качанівка Підволочиського району (Тернопільська область) у родині хліборобів.


Початкову освіту отримав у родинному селі. Став учнем української гімназії у Тернополі. Захоплювався гуманітарними предметами, іноземними мовами.


У 1930 р. після закриття польським урядом української гімназії закінчив польську гімназію ім. Ю. Словацького.


У 1936 р. М. Шаварин поступає у Львівську Богословську Академію. Восени 1944 року він був висвячений на священика Генеральним вікарієм Львівської Архієпархії УГКЦ єпископом Микитою Будкою.


У 1950 р. М. Шаварин був арештований і відбував покарання у Томській області.


Потім було повернення на Тернопільщину (1957 р.), праця вантажника на цукровому комбінаті «Поділля»; тесляра на комбайновому заводі, бухгалтера на цьому ж заводі, аж до виходу на пенсію у 1975 році.


Від часу легалізації УГКЦ, незважаючи на свій похилий вік, працював викладачем у Тернопільській вищій духовній семінарії імені Йосипа Сліпого. У 2000 році йому присвоєно титул митрата за заслуги перед Українською Греко-Католицькою Церквою у справі відродження духовності і зміцнення віри в господа Бога мирян краю.


За матеріалами: РІСУ


Джерело:





Звичайно, на все воля Божа, але дуже прикро й боляче усвідомлювати факт втрати, для Церкви і української нації, ще одного з цих харизматичних велетів духу, які гідно пройшли випробування у пекельному горнилі московсько-більшовицького лихоліття і лишилися вірними Богові та Україні.


А хто ж прийде їм на зміну? Нова генерація священиків, яка не мала подібного досвіду переслідувань, на превеликий жаль, здатна лише гасити духа, а не запалювати його. За 20-ть років, після виходу Церкви з підпілля, вже спостерігається негативна тенденція серед нових священиків до пристосуванства та до творення з вірних - літеплих християн... Тут можна навести безліч прикладів на підтвердження такої тенденції, коли одні священики вітають вірних з празничком "8-м березня", а інші ставлять вірним у приклад до наслідування "Павліка Морозова", ще інші використовують слово "любов", як засіб і виправдання, щоб насправді нікого не любити.


Це все вже відбувається нині, а що буде завтра?! Адже українці найбільше довіряють Церкві і сподіваються, що вона й надалі лишиться вірною Богові й нашій знедоленій нації. Чи виправдає вона всі наші надії і сподівання, як засіб до осягнення спасіння? Чи зверне на криві манівці і буде намагатися ввести нас до Царства Божого "бічними", а не Царськими дверима..?!


Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

18.08.2011р. Б. / Українські паломники про другий день ВДМ

ВДМ

Для українських паломників другий день ВДМ розпочався у греко-католицькому храмі з "щоденних молитов" східного обряду. На основі послання святого апостола Павла до колосян у святинях всього Мадриду проводились катехизаці різними мовами. Для наших делегатів науку релігії проводив Владика Діонізій Ляхович, апостольський візитор Італії та Іспанії. "Укорінений в Ісусі Христі" - такую темою найменувався цей день.


"Відчуваючи тепло місцевого клімату, ви всі також маєте зігрітися духовно" - говорить Владика. Для цього й існують такі дні молоді. Церка збудована у Христі, зміцнена у Його вірі, тому наша мета - це знайти себе.


На щастя усі присутні хрещені, а нажаль часто відходимо від нашої віри. Сьогодні у світі є велика криза віри. Як говорить Папа - "Європа забуває про Бога". Молодь стаждає дизорієнтацією, наступає криза віри. Саме тому й треба укорінювати свою віро. Не цінуючи дар життя, можемо його просто прогаяти і померти, але коли ми віримо, наше існування набуває сенсу, оскільки дає шанс здобути вічність. Тому Ісус прийшов з неба, щоб показати до неї шлях. "Бог бо так полюбив світ, що дав Свого Єдинородного Сина..." І так Божа любов скерована до серця кожного з нас. Навіть якщо ми залишимось без батьків, Отець Всесвіту буде з нами. Він є джерелом безмежної любові та доброти. Тому треба молитися, щоб та любов у нас закоренилась.


Основою всієї віри є Бог люблячий, якого маємо прийняти і жити цією любовю. Тоді світ стане іншим, не таким, як сьогодні. Навіть коли ми втоачали свободу у радянські часи, період репресій любов не минула. Усе мине, навіть віра та надія, а любов залишиться. Коли ми утвердимося у вірі, зможемо передавати мир далі.


Особиста криза віри буде, навіть у теологів та великих богословів рано чи пізно вона приходить, та з часов можемо переконатись що вченням "великих" атеїстів, таких як Фоєрбах, Нічше,.. не має міся у жодному людському серці. Хоча християнська віра не є чимось, що противиться науці. Вона завжди має розвиватись. Та сама наука без віри є пустою. Так Всевишній дав до розуму ще й серце.


Бути укоріненим у вірі для християнина у щоденній практиці це перш за все дотримуватись заповідей любові. Якщо любимо свого брата, то не можемо не любити Бога. А для цього Він дав нам вуха, щоб чути, очі, щоб бачити, ноги, щоб йти назустіч іншим. Віра на теорії не має жодної сили. Практикувати можна як в найменшому - простих жестів, добрих слів, та найвищим проявом - віддати життя за іншого (головне без крайнощів альтруїзму).


Коли не розуміємо, що мажмо робити далі, як собі порадити, нарікаємо на віру, та все ж маємо нести свій хрест разом з Ісусом. Тому треба не тільки розуміти, а й відчувати, практикувати акт християнської любові. Коли не знаємо як молімося: "Промовляй Господи! Твій слуга слухає".


Підкріплюючи катехетичне навчання Службою Божою молоді люди, сповнені енузіазму відправились практикувати свою віру на вулиці галасливого Мадриду, зустрічаючи таких же ж як вони, хоча й можливо трішки іншого зросту, відтінку шкіри, не завжди розуміючі мову одного, та все ж усі діти одного люблячого Батька.


Джерела:


Католицький Медіа-Центр


Мандрівники Христа Царя

вівторок, 16 серпня 2011 р.

16.08.2011р. Б. / Релігійна політика пізньої КПСС повертається в Україну

ідолопоклонство

В Україну потихенько, проте зовсім чітко і впевнено повертаються церковно-державні відносини часів пізнього брежнівізму. Відмінності звісно є: греко-католиків, поки що толерують, атеїстичних масових кампаній не проводять, але це - чи не єдина різниця.


Ні для кого не є секретом, що в Україні з’явилася практично державна церква, яка є у привілейованому становищі по відношенню до інших релігійних організацій і яка отримує немалі дотації з держбюджету. Також не є таємницею, що католики, незалежно від обрядової приналежності, не мають права на повернення власних культових споруд, безперешкодне задоволення власних релігійних потреб. «Реформи» міністра Табачника викинули зі шкільної програми будителя Галичини греко-католицького священика Маркіяна Шашкевича, у шкільних підручниках посилена антикатолицька спрямованість. Школи виховують у дітях вороже ставлення до католицизму, навіть як до культурного явища. Якщо дитина отримує інформацію виключно зі шкільних підручників, то у неї створюється переконання, що католики, особливо греко-католики, – це люті вороги українського народу, які завжди перешкоджали нормальному розвитку українства і створювали ненависть між Україною і братньою рятівницею українства – Московщиною. Що більше, саме християнство постає в шкільній освіті, як релігія недолугих рабів, ворог усього прогресивного людства.


Держава з величезним презирством відноситься до будь-яких форм релігійності, окрім московського православ’я. І чи не останнє свідчення тому - поведінка влади стосовно всього того, що відбувається довкола суду над пані Тимошенко. А йой! Знов той політичний цирк… Саме так. На жаль, саме так воно і є. Серед підписантів звернення до суду з проханням взяти пані Тимошенко на поруки є представники великих українських релігійних організацій – Київського Патріархату, Римо-Католицької Церкви, об’єднання євангельських християн баптистів. Але суддя Кірєєв не бачить підстав для задоволення цього клопотання. Ось так. Для судді Кірєєва, про якого ніхто вже в світі не сумнівається, що він є простою маріонеткою у руках правлячого режиму, представники найбільших релігійних організацій України не є моральними авторитетами. Що більше, після звернення Блаженнішого Святослава – Глави УГКЦ стосовно цього, з дозволу сказати, суду суддя Вищого Господарського суду України О. Хрипун звинуватив українські Церкви у розпалюванні конфронтації та поширенні правового нігілізму. Гіршого плювка в сторону християнських Церков України від представників правлячого режиму до тепер не було. Безпідставні скандальні нападки представника українського «судочинства» у будь-якій мінімум цивілізованій країні набули би серйозного суспільного резонансу, і такий суддя позбавлений би був своєї посади. Але Україна є цікавою країною, де держава виступає у ролі злодія, який обікрав релігійні громади і силується виставити себе моральним авторитетом. Додайте до того небажання Прокуратури Печерського району Києва розслідувати осквернення хреста на Аскольдовій могилі в Києві, ігнорування державою 200-ліття Маркіяна Шашкевича, Севастопольський костел і ще багато чого – і картина орденоносного комуністичного минулого спроектованого на нашу дійсність набере живіших фарб. Аморальність і беззаконня в Україні стали нормою поведінки самої держави. А власне беззаконня св. Апостол Павло характеризує, як діяльність духа Антихриста. Воно й нічого дивного в тому, що українська держава виступає в ролі такого собі антихриста місцевого масштабу, нема. Адже ця держава є гідним спадкоємцем УРСР – «держави» аморальної, безбожної, антихристиянської та злочинної по своїй сутті. І допоки ця держава не позбудеться свого комуністичного насліддя, вона і надалі залишатиметься експонентом антихристиянських сил у світовій боротьбі Добра і Зла, будучи союзником, не все гласним, антихристового Мордору.


Але ми, християни, мусимо собі усвідомити, що в такому стані речей в Україні винні в першу чергу ми самі. Кажуть соціологи та суспільствознавці, що досить 10% населення, яке активно сповідує ті чи інші ідеї, щоб у суспільстві відбулися безповоротні зміни. В Україні є більше як 4 млн. греко-католиків і десь близько 1 млн. римо-католиків. Отже, маємо більше 10% населення України. І… А нічого. Вплив католиків на життя українського суспільства є мінімальним. І цей мінімальний вплив, або навіть і його відсутність, мусіли би бути тривожним дзвоном у голові кожного католика України. Але… Ми шукаємо винуватців таких реалій у спадкоємцях комуністично-комсомольського апарату та бендюгах, які захопили українські багатства і владу, у пакостях спецслужб, у катакомбному періоді, у безвідповідальності та продажності політикуму. Але, панство, тут виникає запитання: а що, окрім постійних жалів і нарікань робимо ми? Будуємо та відвойовуємо церкви? Розбудовуємо інфраструктуру? А який стан народу, для якого начебто усе це робиться?


А стан вірних католиків дуже і дуже далекий від нормального. Так це правда: католики є суперовими у порівнянні з православними чи протестантами. У нас найменший відсоток розлучень, абортів, так в католицькому середовищі багато нижчий відсоток алкоголіків та наркоманів, ніж у православних. Але… Спитайте в Україні пересічного католика, не залежно від його місця проживання, обрядової чи національної приналежності що Церква вчить про те, як має виглядати суспільство, про ксенофобію, про антисемітизм, про хабарництво. Гарантую, що дуже і дуже важко знайдете когось, хто б міг відповісти на ці запитання. Та, в кінцевому результаті, спитайте, що таке Церква, хто такий Папа, яка роль єпископа в Церкві. Мало хто вам пояснить такі прості, елементарні речі.


Католики України просто на просто не знають власної віри, не уявляють собі, як і що Церква вчить, мають дуже відносне уявлення про те, як вони мають поводитися у щоденному житті.


Оригінально… Правда? На жаль, так, таки-так. Церковні мужі у своїх високих кабінетах часто додумуються до дуже суперових ідей, примінення, яких на практиці є просто нереальне. Не тому, що ідеї нереальні, не тому, що ці ідеї не здатні породити доброго плоду, але тому, що не враховується одна проста реальність. Більшість католиків в Україні зеленого поняття не має про прості катехитичні істини, і тому усі ці ідеї не можуть призвести до хоча б якихось мінімальних позитивних результатів. Якщо якісь результати і є – так це галочка про проведений захід.


Покоління епохи фаст-фуду хоче результатів вже і зараз. Але це неможливо. Лише клопітка праця над відродженням католицької ідентичності українських католиків здатна надати потрібний результат – відродження Католицької Церкви в Україні. Лише свідомі, повноцінні католики здатні змінити це суспільство на краще. В протилежному випадку нас очікує усе більша маргіналізація католиків в Україні, усе більші утиски, а також скочування України до стану тоталітарного, злочинного, кримінально-олігархічного утворення під московською шапкою.


Саме сьогодні, як ніколи до тепер, перед українськими католиками стоїть вибір: або почати вже і зараз кожному католику рости в Христі, або покоритися диявольським планам і піти у небуття. І ви, які дочитали ці рядки до кінця, також покликанні прийняти відповідне рішення: або, або…


о. Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:


Мандрівники Христа Царя

понеділок, 15 серпня 2011 р.

реколекції

12-13 серпня 2011р. Б. в нашій парафії відбулися дводенні духовні реколекції (дні духовної віднови), які провадив о. Петро Креницький з парафії Різдва Пресвятої Богородиці, м. Мелітополь, Запорізької обл...


Переглянути фотоальбом



реколекції



Переглянути відео (8 частин):




























Скачати всі (8 (за списком перегляду) відео-частини духовних реколекцій

15.08.2011р. Б. / У Зарваниці завершилася VI Всеукраїнська проща заробітчан

Проща

На Тернопільщині, в селі Зарваниця - завершилася шоста Всеукраїнська проща заробітчан, їхніх родин та близьких. Майже три сотні людей зголосилися пішки здолати 250 кілометрів - щоби біля цілющого джерела попросити здоров'я та доброї долі для українських заробітчан.


Прочани вийшли із львівського міста Самбора п'ятого серпня. Охочі взяти участь у ході, з'їжджалися сюди з різних куточків України. Під час 10-денної дороги та зупинок - колишні заробітчани, їхні родини та друзі - молилися за збереження та поєднання сімей, а також за добру долю тих, хто змушений працювати за кордоном. За неофіційними даними, за останні 20 років на заробітки змушені були податися 7 мільйонів українців.


Отець Василь Поточняк, ініціатор прощі (Київ): "Наша ціль свідчити, хто є люди за кордоном, що ми стільки часу там перебуваємо і яка наша роль. Тому що часто накидається ярлик на тих людей, які виїхали з України і це нечесно. На нашій прощі йдуть люди хворі, з особливими потребами і вони себе так віднаходять".


І ось - кінцевий пункт прощі - невелике село Зарваниця на Тернопіллі. Воно прославилося тим, що тут у ХІІ столітті ченцеві явилася Богородиця. І на місці її появи - забило цілюще джерело. Паломники кажуть - дорога була нелегкою, але вони не шкодують, що зважилися на подорож.


Настя Краснова, прочанка: "Було метою, щоби наша Україна стала краща і мої батьки не їхали за кордон. Мені було важко іти, дороги були дуже тяжкі, але я трошки їхала, трошки йшла. Ми ще ніколи вночі не йшли і для мене було дуже тяжко".


У Зарваниці до колони з трьох сотень людей - долучилися ще кілька тисяч паломників, які прибули до цілющого джерела. Усі разом - після заходу сонця - пройшли зі свічками до Чудотворного місця на спільну молитву.







Тереза Костецька, Павло Сковронський, Тернопільщина


Джерела:


5 канал


Мандрівники Христа Царя

суботу, 13 серпня 2011 р.

13.08.2011р. Б. / «Пересопницьке Євангеліє» визнано найкращою книгою України 2011 року

Пересопницьке Євангеліє

Журі Національного конкурсу «Краща книга України», заснованого Держкомтелерадіо України, одноголосно присудило Гран-прі фоліанту «Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення», яке вийшло у Видавничому домі «АДЕФ-Україна».


Про це ЗІКу повідомила прес-служба Держкомтелерадіо.


Конкурс щороку відзначає кращі роботи українських видавництв з метою сприяння розвитку вітчизняного книговидання, традицій книговидавничої справи, популяризації сучасних технологій її художнього оформлення та друку.


Обговорюючи цьогорічних претендентів у 11 номінаціях конкурсу, журі враховувало зміст видання, наявність новацій у тематичному спрямуванні книжки, ілюстративне оформлення і оригінальність дизайнерської роботи, відповідність художнього оформлення змісту та якість поліграфічного виконання, суспільну і професійну значущість видання.


Переможцями і лауреатами Національного конкурсу «Краща книга України» у 2011 року стали:


- у номінації «Моя країна»: І місце – «Львів Левинського: місто і будівничий» фотоальбом Ігоря Жука (видавництво «Грані-Т»), ІІ місце – «Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі» Миколи Котляра (видавництво «Наш час»), ІІІ місце – «Кіммерійські пейзажі» фотоальбом Миколи Бєлотєлова (видавництва «АДЕФ-Україна») та «Еврика на все життя» Лідії Корсун (видавництво «Молодь»);


- у номінації «Життя славетних»: І місце – «Спогади про Тараса Шевченка» авторського колективу у складі Василя Бородіна, Миколи Павлюка і Олександра Бороня (видавництво «Дніпро»), ІІ місце – «Літературний простір «Щоденників Олеся Гончара» Миколи Степаненка (видавництво «АСМІ»); ІІІ місце журі вирішило нікому не присуджувати.


- у номінації «Світ дитинства»: І місце – «Пригоди на острові Клаварен» Ірен Роздобудько (видавництво «Грані-Т»), ІІ місце – «Мишкові Миші» Галини Вдовиченко (видавництва «Грані-Т» і «АДЕФ-Україна»), ІІІ місце – «Абетка з історії України» Ярослава Паладія (видавництво «Букрек») та «У Янгола під крилом» Надії Гуменюк (Волинська обласна друкарня);


- у номінації «АРТ-книжка»: І місце – «Записки сумасшедшего» Миколи Гоголя (видавництво «Грані-Т»), ІІ місце – альбом «Художники Крыма» (видавництво «Жерибор»), ІІІ місце – «Гуцульські вишиванки» Мирослави Шандро (видавництво «Букрек»);


- у номінації «З глибини знань»: І місце – «Українська література: творці і твори: учням, абітурієнтам, студентам» Миколи Жулинського (видавництво «Либідь»), ІІ місце – «Нариси з історії розвитку новаторських навчально-виховних закладів в Україні (ХХ століття)» за редакцією Ольги Сухомлинської і Віталія Курило (видавництво ДЗ «ЛНУ ім.Т.Шевченка»), ІІІ місце – «Джерела з історії Полтавського полку (середина XVII-XVIII ст.)» (видавництво «АСМІ»);


- у номінації «Поезія»: І місце – «Річка Геракліта» Ліни Костенко (видавництво «Либідь»), ІІ місце – серія книжок для дітей сучасних українських поетів (видавництво «Грані-Т»); ІІІ місце – «Крізь дим осеневих згорань» Тамари Севернюк (видавництво «Букрек»);


- у номінації «Проза»: І місце – «Криниця для спраглих» Івана Драча (видавництво «Мистецтво»), ІІ місце – «Вожаті» Євгена Білоусова (видавництво «Таврида»), ІІІ місце – «Крымские истории» Леоніда Пілунського (видавництво КРП «РІЦ «Крим»);


- у номінації «Мистецтво друку»: І місце – видання видавництва «АДЕФ-Україна» спільно з видавництвом «Видавець Корбуш» поеми Івана Котляревського «Енеїда», ІІ місце – альбом видавництва «Мистецтво» «Народне зодчество», ІІІ місце – спільне видання видавництв «АДЕФ-Україна» і «Грані-Т» твору «Мишкові миші» Галини Вдовиченко;


- у номінації «Кращий видавничий проект»: І місце – серія книжок для дітей шрифтом Брайля видавництва «Грані-Т»; ІІ місце – видання видавництва «Букрек» «З української старовини» (упорядник Петро Житар), ІІІ місце – робота видавництва «Карпати» «Вибрані твори» Василя Стефаника (угорською та українською мовами), упорядник Ласло Балла.


Вручення дипломів переможцям конкурсу відбудеться в останній день роботи VII Київської міжнародної книжкової виставки-ярмарку, яка працюватиме з 16 по 18 серпня в Українському Домі.


Джерела:

"...Журі Національного конкурсу... одноголосно присудило Гран-прі фоліанту «Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення»..."


А тепер тільки уявіть собі, що незабаром ця українська святиня буде сплюндрована брудними руками московських попів?!


Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

понеділок, 8 серпня 2011 р.


Триває літній відпочинок Папи Бенедикта ХVІ у папській резиденції у Кастель Ґандольфо, неподалік від Риму. 7 серпня під час загальної аудієнції Папа поділився роздумами над біблійним уривком, який читався цього дня на Месі, помолився з вірними та уділив їм своє апостольське благословення.

Коментуючи уривок з Нового Завіту, Папа зазначив, що Ісус Христос, віддаляючись на гору, щоб помолитись, виявляє свою глибоку близькість з Небесним Отцем та необхідність порозмовляти з Ним на самоті. За словами Папи, це віддалення Спасителя від світу не означає, що Ісус не цікавиться людьми, що залишає апостолів на самоті. Зовсім навпаки, Господь каже учням увійти до човна та переплисти на інший берег, щоб згодом вони знову могли там зустрітись.

І тут, під час подорожі апостолів морем, знялась буря і води почали заливати човен. На допомогу наляканим апостолам вийшов Ісус, йдучи по поверхні води. Учні не впізнали свого Учителя, думаючи, що бачать привида. «Заспокойтесь, – це Я, не страхайтеся!» – промовив Ісус до апостолів, повелівши Петрові підійти до Нього також по воді. Папа зазначив, що море у цьому євангельському уривку символізує теперішнє життя та нестабільність видимого світу, буря вказує на різного роду труднощі, які зустрічає людина на своєму шляху, човен, натомість, – це символ Церкви, побудованої на Ісусі та керованої апостолами. На думку Папи, Христос бажає навчити Своїх учнів мужньо переносити усі життєві труднощі, ввіряючись Богові.

А повертаючись до події з апостолом Петром, який вийшов із човна на зустріч Ісусові, однак, через свою малу віру почав потопати, Святіший Отець пригадав слова святого Августина, який наголошував, що Ісус схилився до потопаючого апостола і подав йому руку. Святий Августин бажав підкреслити, що власними силами людина не може піднятись, їй необхідно вхопитись за руку Спасителя, Який до неї схиляється. Петро не йшов по воді власними силами, а завдяки Божій ласці, а коли, з причини страху, перестав вдивлятись в Ісуса, почав потопати.

За матеріалами: Радіо Ватикан

четвер, 4 серпня 2011 р.


Студенти трьох національностей – українці, поляки та євреї – взяли участь у VI міжнародному міжрелігійному молодіжному семінарі «Ковчег-2011 – Діти єдиного Бога», який з 27 липня по 4 серпня відбувається у Яремче.

Український Католицький Університет шостий рік долучається до організації цього заходу. Через взаємопізнання до подолання стереотипів – основна місія зустрічі.

За тиждень роботи семінару учасники зустрілися з ученими, громадськими діячами, митцями трьох країн. Це, зокрема, історики Арон Вайс з Ізраїлю та Ярослав Грицак із України, дисиденти та правозахисники Мирослав Маринович та Семен Глузман, польський психолог Марія Ціхонь-Бітка, директор центру «Ткума» та директор музею історії євреїв України і історії Голокосту Ігор Щупак та інші, повідомляє Прес-служба УКУ.

До навчально-пізнавальної програми додалася й інтерактивна складова «Ковчегу»: дискусії, круглі столи, психологічні тренінги. Окремо пройшли український, польський та єврейський дні з майстер-класами для ближчого пізнання національної культури та традиції.

Український день «Ковчегу» відкрив історик, професор УКУ Ярослав Грицак, який говорив про питання історичної пам’яті. На його думку, українська історична пам'ять є глибоко поділеною і фрагментарною, це здебільшого (хоч і не зовсім) є ефектом останніх п’яти років. «До прикладу, питання мови – досить болісне для українців, тому його не варто розглядати на політичному рівні. А в Україні через мовне питання політики мобілізують свій електорат.

На диво, попри розкол Україна функціонує як стабільне суспільство, життєздатність якого вища навіть, ніж у Росії», – зазначив історик.

Фільм Романа Ширмана «І буде новий день» про українсько-єврейські стосунки презентував віце-ректор УКУ Мирослав Маринович. «Спільна історія не може і не мусить бути уніфікованою, – зазначив правозахисник. – Ми постійно вважаємо і змушуємо інших думати, що наш погляд на історію єдино правильний. А історію потрібно позбавити вибухово агресивних сил, так би мовити розмінувати. Нам треба почути один одного, бо без розуміння болю наших народів не буде міжнаціонального порозуміння. На жаль, українці ще не пройшли процесу очищення пам’яті», – вважає Мирослав Маринович.

Організатори молодіжного семінару «Ковчег-2011 – Діти єдиного Бога» – Генеральне консульство Республіки Польща у Львові, Федерація польських організацій в Україні, центр вивчення Голокосту «Ткума» (Дніпропетровськ), Український Католицький Університет та Палац культури імені Гната Хоткевича за підтримки фонду «Допомога полякам на Сході» та американського єврейського розподільчого комітету «Джойнт».

Довідка

Перший «Ковчег» стартував у 2006 року, і відтоді семінар проходить щороку. Попередні п’ять семінарів проходили в Унівській лаврі, де в роки Другої світової війни місцеві греко-католицькі священики рятували від газових камер єврейських, польських та українських дітей. Тематикою попередніх семінарів були переважно питання драматичної спільної історії українського, польського та єврейського народу.

вівторок, 2 серпня 2011 р.

02.08.2011р. Б. / Людсько-тваринні ембріони. Експерименти британських науковців.

мутант

Три британські вищі навчальні заклади в своїх дослідженнях схрещували людей з тваринами. Утворені в наслідок цього ембріони мали слугувати медицині. Лікарі надіялися, що нові клітини допоможуть в лікуванні тяжких хвороб, на котрі страждає людство.


Таємно, протягом останніх років вирощено 155 зародків. Все стало відомо, коли лабораторії забракло коштів на продовження діяльності. Найцікавішим є те, що свої дослідження науковці проводили легально на основі спеціального закону, який надає їм право на таку діяльність.


Як нагадує щоденна газета «Дейлі мейл», зелено світло таким дослідженням дав закон прийнятий в 2008 році, який легалізував виведення різного роду людсько-тваринних гібридів. На початку тваринні яйцеклітини запліднювалися людською спермою, а потій дійшло навіть до прищеплення ядер людських клітин до тваринних.


Науковці з трьох університетів, які проводили ці експерименти пояснюють, що не робили нічого протизаконного, окрім того, відповідно до чинного законодавства знищували гібриди протягом 14 днів від моменту їхньої появи.


За матеріалами: fronda.pl


Джерела:

"...Таємно, протягом останніх років вирощено 155 зародків. Лікарі надіялися..."


Причиною цього, жахливого за своїми наслідками, злочину проти Божої волі і людства, є елементарна підміна понять, тобто коли правдиву любов до ближнього підміняють безбожним гуманізмом... І знову, як і в попередній новині за 31.07.11р. Б. визачну роль у злочині мають так звані "лікарі", бо вони, бачите, без надії "...надіялися...". Попри виразне застереження Господа нашого, Ісусу Христа: "...без мене ж ви нічого чинити не можете!", вони "надіялися" зробити добро поза Добром..?! Гадюче поріддя! І після всього, вони ще мають нахабство заявляти, що не робили нічого протизаконного..?! А де ж той Закон, який мав бути написаний у їхніх серцях Творцем, щоб вони мали змогу розрізнити добро від зла?! На що ж вони надіялися...?


Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.