Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною 22 грудня 2009 року
Коротка історія
Давній і глибокий культ Пресвятої Богородиці, що є знаменною віхою Східної Церкви, виявляється у великій кількості Богородичних празників у нашому церковному календарі. Ті празники розказують нам найважливіші моменти з життя Божої Матері від її чудесного зачаття аж до її славного успення.
Святе Євангеліє не багато говорить про життя Пречистої Діви Марії, тож нічого дивного, що більшість Богородичних празників не основується на подіях святого Євангелія, а радше на християнській традиції та на оповіданнях апокрифічних книг перших віків. Сюди належить також і празник Зачаття, який наша Церква святкує 22 (9) грудня. Цей празник має окрему історію на Сході та на Заході.
Згадку про цей празник має типікон святого Сави з V ст., одначе його розвій і поширення припадає аж на VIII сторіччя. У цьому столітті святий Андрій Критський укладає службу для празника, а Георгій Нікомедійський та Йоан Евбейський величають його у своїх проповідях. У IX столітті це свято вже було в цілому візантійському цісарстві. Воно є у всіх Східних Церквах.
Празник Зачаття у давнину мав різні назви. До найдавніших належить "Благовіщення Зачаття Святої Богородиці". У конституції про празники цісаря Мануїла Комнена (1143-1181) він зветься "Зачаття нашої Пресвятої Богоматері". Слов'янський Пролог має "Зачаття Святої і Богоматері Анни, коли зачала Святу Богородицю". Загальнослов'янські Устави називають його "Зачаття Блаженної Анни" або "Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю".
Українська Католицька Церква в Галичині після проголошення догми про непорочне зачаття празник Зачаття Богородиці святою Анною почала називати Непорочним зачаттям Пресвятої Богородиці. Львівський Синод (1891) між Богородичними празниками подає празник Непорочного зачаття і наказує святкувати його на спосіб великих Богородичних празників з одним днем перед- і сьома днями попразденства. Собор також апробував службу Непорочному зачаттю, яку уклав о. Ісидор Дольницький, і наказав служити її у всіх церквах. Римська реформа наших літургійних книг повернула первісну назву празника "Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю".
Про ікону
Сутністю Бога Ізраїля є те, що Він - "живий" і дає життя (див. Євр. 3, 12). Він створив людину на свій образ і подобу, теж "живим створінням", і дав їй дар бути носієм цього життя, "чоловіком і жінкою сотворив їх" (Бут. 1, 27), закладаючи цим основи шлюбу. Єва була названа матір'ю всіх живих (див. Бут. 3, 20).
Але після перших, сповнених світлом оповідей Буття історія Ізраїля постає перед нашими очима як безперервне вигублення життя, як сумне панування смерті. І все ж у цій безодні знищення праведники Старого Завіту вірили в Бога, а отже, надіялися на життя. Продовження роду через шлюб, заснований Богом в Раю, вважається у Біблії святим. Зустріч двох людей утворює ланку в довгій низці поколінь, які не повинні вироджуватись аж до зустрічі з Тим, Хто з'явиться на землі як Даруватель вічного життя.
Отож в шлюбі, яким він постає у біблійній традиції, можна виділити два паралельні аспекти: очікування повного, вічного життя, провісником якого є подружня любов, і водночас продовження життя. Даром, одержаним від Бога, можна насолоджуватись лише у вірі, в обітниці. Ті Отці Церкви, які більш докладно говорять про це, наприклад, св. Йоан Золотоустий, чудовим способом показують зв'язок між святим шлюбом та дівицтвом. Основою священного союзу між чоловіком і жінкою повинна бути любов, як участь у божественній любові. Це - жива сила. Вважаючи, що ці обітниці вже виконані в Христі та в новому Законі, східні Отці залишили нам небагато повчань щодо святості шлюбу. Це, зрештою, цілком зрозуміло, адже подібні твори походять здебільшого з чернечого середовища. У цьому розумінні дівицтво не постає як протилежність шлюбові, воно є есхатологічним сповненням шлюбного союзу. Людина дівична є людиною цілісною, людиною, яка досягла есхатологічного стану, в якій здійснилася любов Бога. Непорочною є та людина, яка в любові Бога долає тріщину гріха. Згідно зі св. Йоаном, любов між чоловіком та жінкою дана людині, для того, щоби те, що за природою є двома, могло стати з любові одним.
Людська любов є єдиною здатністю людини, піднятою до гідності святого таїнства. Це означає, що вона кульмінує у повноті дівицтва. Справді, плодом шлюбу Йоакима та Анни є Діва Марія. Дівицтво, таким чином, є для людини метою, яку треба досягти, а не чимось, що треба оберігати. У наші часи цю думку дуже виразно розвинув Володимир Соловйов.
Якщо взяти до уваги ці міркування, ікона "Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною" - батьків Пречистої Діви - набуває глибокого значення. Св. Йоаким та св. Анна є останніми представниками старозавітної духовності. Саме від них народиться найкраща квітка нового Закону - Богородиця.
У цьому контексті можемо також зрозуміти, чому на іконах не знайти сцен, де підкреслено любов між чоловіком та жінкою (за винятком тих випадків, коли на іконах св. Йоаким та св. Анна зображені в обіймах один одного). Постаті святих на іконах говорять про есхатологічну досконалість. Отже, до дівичої досконалості дійшли й ті, хто був одружений. Сцена несе атмосферу райського спокою, звичну для східних ікон. Відчувається символічна цінність цього союзу між двома людьми: те, що очікується, вже близько.
Тропар та кондак
Тропар, глас 4: Днесь узи бездітности розрішаються, Йоакима бо й Анну, вислухавши, Бог проти надії явно обіцює, що вони родитимуть Богодівицю, з якої сам родився неописанний, що, ставши чоловіком, ангелові повелів співати їй: Радуйся, благодатна, Господь з тобою.
Слава, і нині: Кондак, глас 4: Празнує днесь вселенна зачаття Анни, що сталося від Бога, бо вона породила понад усяке слово ту, що родила Слово.
Послання святого апостола Павла до Галатів 4, 22-31
Браття, Авраам мав двох синів: одного від рабині, другого від вільної. Та той, що від рабині, народився за тілом, той, що від вільної - за обітницею. Це має інше значення: ті дві жінки - це два завіти; один з гори Синаю, що родить рабів, це - Агар. Гора ж Синай в Арабії і відповідає теперішньому Єрусалимові, що в рабстві зі своїми дітьми. Але вишній Єрусалим, вільний, він мати всім нам. Написано бо: Веселися, неплідна, що не родиш! Викликуй, рада та весела, ти, що мук пологів не знала, бо в покинутої більше дітей, ніж у заміжньої. Ми ж, брати, як Ісаак, є діти обітниці. Та як тоді той, що народився за тілом, переслідував того, що народився за духом, так і тепер. Та що каже Писання? Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не успадкує зі сином вільної. Отак, брати, ми сини не рабині, але вільної.
Євангеліє від Луки 8, 16-21
Сказав Господь: Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло. Нічого бо нема схованого, що не стало б явним, нічого тайного, що не стало б знаним і не вийшло на яв. Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться; а хто не має, візьмуть і те, що йому здається, ніби має. Прийшли до Нього мати Його і брати, та через народ не могли до Нього приступити. Йому сказали: Мати Твоя і брати стоять надворі, хочуть побачитись з Тобою. Він у відповідь сказав їм: Мати Моя і брати Мої - це ті, що слухають слово Боже і виконують його.
Проповідь
Різдво Пресвятої Богородиці святкуємо кожного року 21 вересня, а її зачаття у лоні матері, св. Анни, 22 грудня. І сьогодні, 22 грудня, здійснюємо у наших церквах, а ще більше у наших душах пам'ять цього історичного свята. Маємо нагоду пригадати, про святу Анну та її чоловіка святого Йоакима. Очевидно, що пам'ять про них тому так сильно живе у серцях нашого народу, бо вони батьки Пресвятої Богородиці, що з неї народився Спаситель світу, Ісус Христос. Батько Пречистої Діви Марії походив з роду царя Давида, а мати, свята Анна, була дочкою священика Матана. Заодно, свята Анна була тіткою святої Єлизавети, матері святого Івана Хрестителя. Вона також походила із покоління Леві, з роду первосвященика Арона та царя Давида. Ім'я Анна означає ласка, миловидність. Такі відомості ми довідуємося із передання, котре зберігалося між народом і дійшло у певних книгах до наших днів. Відомо про велику побожність цього святого подружжя, про їхнє милосердя та щедрість для святині й потребуючих людей. Одне, що не складалося - брак потомства. Це у свій спосіб тяжіло над ними, що виявлялося певною погордою для них з боку невихованих людей. Звичайно, що це приносило їм терпіння, але вони мужньо зносили всяку зневагу, тому що довіряли своє життя Богові. Це було святе сімейство, що жили у злагоді між собою та у великій довірі до Господа. Вони знали писання із святих книг. Були свідомі життя великих історичних персонажів, одні з котрих довіряли Богові до кінця, як патріарх Авраам, інші чинили бунт, такими були Датан, Авірам та Корах (див. Чис. 16). Різних постатей знайдемо в історії життя людського роду: відданих Богу до останнього подиху та противників Господа, що нарікали на мудре Боже Провидіння. Для вірних Богові, це закінчувалося завжди благословенням, хоч можливо не завжди вигідним життям на землі. Для невірних Господу, їхнє життя могло видаватися певними перемогами й життям у достатках на землі, але разом взяте - хто Богу противиться стягає на себе вічну кару.
Батьки святої Марії були побожними людьми, плекали молитву й не прив'язувалися до немалого багатства, котре посідали. На Утрені сьогоднішнього свята проказуємо таку молитву: «Анна молитву принесла до Бога і зачала в утробі Пречисту, яка прийняла безмужно невмістиме Слово; і благим своїм Дитям, Анно, всіх нас благодаттю наповнила ти» (Утреня Зачаття Анни, пісня 3). Життям святих родичів була молитва, в котрій вони освячувалися, черпали силу до терпіння, вчилися прощати, бути щедрими покірними, простими людьми. Тому й ми присвятімо хоч трохи часу, щоб роздумувати про молитву. Бо навіть Син Божий часто молився і не тому, що цього потребував - він Бог. Його бажанням було навчити нас молитися до його Небесного Отця. «І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися на самоті» (Мт. 14,23а). Ця цитата Євангелії від Матея може стати відповіддю для тих християн, котрі ставлять під сумнів потребу молитви. Ісус молився. Чи це не є найголовнішим аргументом? Його молитва була єднанням в любові з Отцем і Святим Духом. Ми можемо тільки уявити наскільки прекрасною і надзвичайною була молитва Ісуса. Вона була настільки захоплюючою, що апостоли одного разу попросили його, щоб він навчив їх молитись. Тоді Ісус навчив їх молитву «Отче наш». Так як Бог є незмінним, вчора і сьогодні той самий, то і ми можемо підійти до Ісуса і попросити, щоб навчив нас молитись. Для Ісуса з'єднання з Отцем є найбільшим відпочинком. Ми також можемо сміливо бажати цього. Хтось може сказати, що молитва - прерогатива духовних осіб, а ми і так маємо багато справ, клопотів, на молитву не вистачає часу. Але хіба тільки духовні особи потребують спасіння? «Кожний, хто призове ім'я Господнє, спасеться», повчає апостол (Рм. 10,13).
Бог сотворив усіх нас такими, що потребуємо відпочинку, їжі, сну. Він знає про наші життєві клопоти, отже не думаймо, що він нічого не розуміє в наших щоденних турботах. Ми - творіння його рук. Тому знає нас і знає, що ми, крім того всього потребуємо духовної їжі та одягу, інакше наш дух стане мертвим. Є багато причин, через котрі молитва може не вдаватись: брак місця, часу, багато шуму, важко розпочати, нудно від молитви, фізична втома, неохота. Потрібно розібратись, що насправді нам заважає і усувати ті причини, котрі залежать безпосередньо від нас. Можемо говорити, що не молимось, бо до тепер нічого за це не отримали. Св. Августин говорив, що молитва не вислухана Богом в тих випадках, коли погано молимось, коли просимо про щось недобре, або самі є злими.
Може бути побожне виправдання відмови молитви, що молитва - це дар, котрого ми не отримали від Бога, цей дар не для всіх, але для вибраних. І таке судження помилкове. Насправді, молитва - це боротьба з нашими людськими слабостями і спокусами. Коли не молимось допомагаємо спокуснику, бо він опирається на наші слабкості. Спостерігаємо, що скільки не стараємось, нічого не виходить, завжди одне і те саме: велике розсіяння, велика кількість зайвих думок. Розчаровуємося? Але вже те, що ми боролись із цим є добром. Не варто непокоїтись. Якщо виникає багато перешкод, значить ми на правильному шляху. Навіть самі найпобожніші справи не повинні замінити молитву. Зустріч з Богом має відбутись за будь-яких обставин. Вона занадто дорогоцінна, щоб нею нехтувати.
Молитва може стати обтяжливим обов'язком і викликати розчарування; коли не відкрита жива сила молитви, не відбувається зустріч із Ісусом. Коли важко молитись усно, можна роздумувати над якимсь уривком із Євангелії, завжди можна споглядати Бога. Буває час, коли ми знесилені, бракує слів, думок, пробуймо не промовляти автоматично завчений текст молитви, а побути в мовчанці, споглядати Бога. Це - час без особливо побожних слів і думок, просто перебувати у присутності Бога. Йому не потрібна велика кількість бездумних слів, навіть, якщо це молитва з молитовника. Господь очікує на щире відкрите серце, котре має багато прагнень, але погоджує їх із волею Бога.
В молитві черпаємо силу, щоб бути справжніми християнами, щоб жити духовно, а не тілесно. Пам'ятаймо, що Бог є дух, тому знаходиться завжди близько нас. Він має силу зміцнювати нас, наші родини, цілий світ... Святий апостол Павло закликає: «Нарешті кріпіться в Господі та в могутності його сили» (Еф. 6,10). Ми згадували про терпіння святих Йоакима та Анни, котрі не зламалися у молитві та довірі до Бога, але витривали, молилися і Господь послав їм дитя Марію, що стала Матір'ю Сина Божого.
Дорогі, брати й сестри, ми повинні наповнювати свій розум роздумуваннями про Бога, щоб не дати йому можливості наповнитись злими думками, а таким чином руйнується й робота диявола. Хай пресвята, пречиста, пренепорочна наша мати Марія виблагає нам духа молитви та Господнього благословення, щоб в такому стані ми витривали усе життя. Подякуймо Богові за великий дар для нас: Пресвяту Богородицю та будьмо вдячні також, за її святих батьків. Маріє, наша Мати, рятуй нас від всякої біди та горя!
+ Ігор (Возьняк)
22.12.2008
Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною.
http://www.ugcc.org.ua/999.0.html?&L=0
http://preobrazhennja.org.ua/
Немає коментарів:
Дописати коментар