20 квітня 2008 року
Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим.
* Коротка історія свята * Про ікону празника * Тропар та кондак * Празничний Апостол * Євангеліє * ПроповідьКоротка історія
Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.
Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співали різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єрусалима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Похід замикав єпископ із своїми помічниками. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.
У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані перед- ані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.
У VI-VІІ століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спалюють і попелом посипають в середу голови на знак покути.
Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.
Про ікону
Тріумфальний в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим — це велике торжество, в якому народ виявляє спонтанну радість і прославляє Господа Бога. Христові учні та народ вітали Христа з нагоди Його божественної перемоги над смертю — воскресіння Лазаря (Йо. 12, 17). Вони славили Бога також за всі бачені ними Його чуда (Лк. 19, 39). .
У цей урочистий момент, всіма оспівуваний та прославлюваний, Христос тримається скромно: так Він поводився завжди і цього навчав інших (Мт. 11, 27-30). Він їде на скромному осляті, як це пророкував пророк Захарія (9, 9).
Ікона передає зворушення народу, який стрічає Христа з пальмами та оспівує Його. Деякі стелять перед Ним, як вияв пошани, свою верхню одежу, інші зрізають пальмові гілки, щоб простелити їх перед Христом (Мт. 21, 8). Часом, щоб не розбивати композицію, люди на деревах та біля Христа зображуються дуже зменшеними.
Урочистість цієї процесії досягнула вершини, коли народ оспівував Христа як царя Ізраїля і сина Давида, який приходить в ім'я Боже. Вони вигукували «Осанна на висоті» (Мр. 11, 8-10; Мт. 21, 8-9). Це було явним визнанням Христа як обіцяного Божого Месії і обурило фарисеїв. Вони наказували Йому стримати ці вигуки. На це Христос відповів, що коли замовкнуть люди, то кричатиме каміння (Лк. 19, 40), тобто що це — незрушима Божа воля.
Був і сумний момент в цій урочистій процесії: Христос затримався й заплакав над Єрусалимом. Він бачив, яка руїна чекає його за те, що не зрозумів і не прийняв Божого Месії (Лк. 19, 44).
Тропар та кондак
Тропар, глас 1: Спільне воскресення перед твоїми страстями запевняючи, з мертвих воздвигнув ти Лазаря, Христе Боже; тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи, тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.
Слава: Тропар, глас 4: Погребавши себе разом з тобою через хрещення, Христе Боже наш, сподобилися ми безсмертної жизні через твоє воскресення і, заспівуючи, кличемо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.
І нині: Кондак, глас 6: На престолі на небі, на жереб'яті на землі тебе носять, Христе Боже; ангелів хваління і дітей оспівування прийняв ти; вони кликали до тебе: Благословенний ти, що йдеш Адама призвати.
Послання святого апостола Павла до Филип'ян 4, 4-9
Браття, радуйтеся завжди в Господі, і ще раз кажу, радуйтеся. Лагідність ваша нехай буде знана всім людям. Господь близько. Ні про що не журіться, але в усьому молитвою і молінням з благодаренням висказуйте ваші прохання до Бога. І мир Божий, що перевищає всякий ум, нехай збереже серця ваші і розуміння ваші у Христі Ісусі. А наостанку, брати мої, все, що є істинне, що чесне, що праведне, що пречисте, що любе, що доброхвальне, коли яка чеснота, коли яка похвала, це роздумуйте. Чого і навчилися, і прийняли, і почули, і виділи в мені, те творіть, і Бог миру буде з вами.
Євангеліє від Івана 12, 1-18
Перед шістьма днями до Пасхи прийшов Ісус у Витанію, де був Лазар умерлий, що його воскресив з мертвих. Справили Йому там вечерю, і Марта служила, і Лазар був один з тих, що возлежали з Ним. Марія ж, узявши літру мира нардового, чистого, дорогоцінного, помазала ноги Ісусові й обтерла своїм волоссям ноги Його. Храмина ж наповнилася запахом масти пахучої. Сказав же тоді один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що хотів Його видати: Чому мира цього не було продано за триста динаріїв і не роздано бідним? Сказав же він це не тому, що журився вбогими, але тому, що був злодій і мав калитку і носив те, що вкидали. Сказав же Ісус: Лишіть її, вона зберегла це миро на день Мого похорону. Бо бідних завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте. І довідалося багато народу з юдеїв, що Він там, прийшли не тільки ради Ісуса, але щоб і Лазаря побачити, що його воскресив з мертвих. Архиєреї ж врадили, щоб і Лазаря вбити, бо многі його ради відходили від юдеїв й вірували в Ісуса. А на завтрашній день багато народу, що прийшли на празник, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийняли пальмове віття і вийшли Йому назустріч, і кликали, кажучи: Осанна, благословен хто йде в ім'я Господнє, цар Ізраїлів! Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіонська, ось цар твій іде верхи, сидячи на молодім ослі. Цього ж спершу не зрозуміли Його ученики, але, коли Ісус прославився, тоді згадали, що це було писано про Нього і що це вчинили Йому. Свідчив же народ, що був передше з Ним, коли Він Лазаря викликав з гробу і воскресив Його з мертвих. Того ради і зустрів Його народ, бо чули, що Він вчинив це чудо.
Проповідь
„Скажіть дочці сіонській: Ось цар твій іде до тебе, лагідний
і верхи на ослиці, - на осляті, синові під’яремної”
Необхідність приготування до приходу Спасителя.
Ось цар, що зовсім не видається таким. Жоден цар так не поступав і не поступає, не з’являється у такий простий спосіб серед народу. Не в’їздить у міста так просто і без приготованих почестей чи попередження. Власне, в’їзд Спасителя в Єрусалим не був помпезним, як це робили римляни, чи знатні урядовці, він був, радше скромним, тому що Христос їхав не в кареті, не на коні, а скромно сидячи на осляті. Він приймав вітання не вчиненими залпами, пострілами із зброї, не представленими афішами й плакатами, але під ноги осляти, на котрому він сидів, стелили пальмові гілки та одежу, а воно невимушено ступало вперед. Отже, вітання, люди влаштували Ісусові спонтанно, без жодної підготовки, без якогось передбачення та спеціального забезпечення різними службами, котрих він, зрештою, не посідав. Це відбувалося менше ніж скромно. Але мимо такої простоти Святе Писання пригадує нам, що це твій цар, що сидить верхи на ослятку. Тобто, в ньому ми маємо бачити „царя слави”. І коли Пилат, що засудив на смерть Ісуса, запитував його: „Ти цар юдейський?”. Христос не заперечив, а тільки уточнив, що: „Царство моє не від світу цього”. Тим самим хоче повчати усіх нас, що ми не повинні шукати царства на землі. Ми можемо розуміти царювання на землі не інакше, як на нього вказує Господь та дає нам приклад своїм життям. Його можемо правильно розуміти так, що Господь укритий, не бажає величної шани та розголосу. Спаситель приховує свою славу, навчаючи нас скромності й простоти.
Приходить. Він не чекає, щоб ми прийшли до нього, це він приходить до нас. Дорога, яку він вчинив, називається дорогою його життя. І дійсно дивний і незрозумілий є для нас Господь? Чому так кажу? Найперше він приходить у світ, як немовля, приймає людське тіло, втікає від переслідувань Ірода, переносить різного роду випробовування й терпіння. Бажаю пригадати ще один момент із його життя: коли Ісус молився в Гетсиманії, апостоли спали, не спав Юда, що прийшов із юрбою, забезпеченою мечами та киями, а Спаситель сказав: „Уставайте ходімо! Зрадник мій ось наблизився. Виходить сам наперед зрадника й озброєної ватаги. Навіть у таку нелегку хвилину не отягується, не втікає, не ховається? Чому так поступає? Тому що попередньо він сказав: „Я сильно бажав спожити оцю Пасху з вами”. І це не означало споживати відповідну страву, але означало велике бажання перейти через муки та смерть, щоб відкупити нас від вічної кари та дарувати нам щасливе вічне життя. Христос горить таким бажанням, він не просто говорить, але доводить це на ділі. Коли спіймали Ісуса, апостол Петро відтяв вухо мечем одному із слуг первосвященика, а Спаситель до нього: „Чи гадаєш, що я не міг би просити Отця мого і він не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів?”. І не тільки це, але він Господь і, коли Юда наблизився до нього з відділом війська та первосвященицькими й фарисейськими слугами, Христос показує що він господар ситуації і добровільно віддається їм у руки. Спаситель запитував їх: „Кого шукаєте?” Ті відповіли, що його, а він: „Це я”. Тоді Юда і ті, що були з ним „подалися назад і припали до землі”. Ось сила Ісуса Христа, що одним словом положив ворогів на землю, але у нього була добра воля віддатися у ворожі руки, щоб довершити у кривавий спосіб спасіння світу.
До нас приходить люблячий та лагідний Господь із добротою та своїми благодатями. Він приходить до нас впродовж віків і дається нам у святому Причасті. Приходить знову скромно під видами Хліба й Вина. Бажає приблизити нас до себе, відігнати наш страх, додати нам відваги, щоб ми часто зустрічались з ним у тайнах Покаяння та св. Причасті. Він охоче бажає допомогти молоді, щоб утверджуватися у доброму християнському житті та прикрашувати себе відповідними чеснотами. Якби ми хоч частину зусиль, котрі затрачуємо на наш зовнішній вигляд, прикладали до цього, щоб будувати внутрішню гармонію душі, як багато б ми вчинили не тільки для себе, але й для ближніх, для нашого краю. Україна потребує праведних християн і ними повинна бути наша молодь теж.
Як приготуватися до гідного приходу Спасителя?
Так як мешканці Єрусалиму, що стелили свої одежі на дорозі. Не жаліли їх, щоб вшанувати Сина Божого. Тим показували свою покору й любов до нього. Ми постараймося шанувати нашого Господа чистотою свого серця. Відкидаймо усякий бруд так, як не любимо брудного тіла й брудної одежі. Нам стидно з’являтися серед людей не тільки у брудній одежі, але звертаємо увагу на моду та не хочемо відставати від неї. Але пам’ятаймо, що мало дає найгарніша одежа та чарівний зовнішній вигляд, коли душа грішна й темна. Не прив’язуймося до речей дочасних, бо Господь навчає нас: „Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за власну душу?”. Зробімо жертву з усього, що не подобається Ісусові. Слід усе кинути під свої ноги, як це зробили мешканці Єрусалиму та й ті, хто прибули на свято й вітали Ісуса. Прикрашуймо нашу душу чеснотами, добрими почуваннями, думками любові й гарячими бажаннями любові до Бога й ближнього. Ламаймо наші лихі звички так, як ламав народ галуззя з дерев, що прийшов вітати Христа. Вигукуймо не тільки нашими устами, але й нашим життям кажучи: „Осанна синові Давида! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висоті”. Показуймо живу, а не теоретичну віру в Бога та в життя поза гробом, тобто у наше воскресіння, у вічне життя.
Які наслідки приходу Ісуса Христа у Єрусалим?
Він проганяє купців з храму, що купували й продавали в храмі. А святий апостол Павло запитує нас: „Хіба не знаєте, що ви - храм Божий”. Після св. Причастя, особливо, людина стається Божою дитиною, у ній перебуває Творець, як гість, що приходить у вигляді Хліба й Вина. На жаль, буває, що ті продавці можуть бути і в нашому храмі. Хто вони – продавці? Це - особи, які віддають чи продають свою душу сатані. - Просімо Ісуса, щоб він ввійшов у святий гнів і, щоб прогнав з нашої душі того гордого фарисея, тих купців захланності, котрим мало усього, а особливо тварини, злих духів, що знаходять місце у наших серцях.
Він оздоровляє хворих. Приступили до Христа сліпці й каліки у храмі, і він зцілив їх. Приведімо до Ісуса наш ум, такий сліпий, котрий так часто помиляється відносно дороги щастя; він приймає часто фальшиві брильянти створіння за чисте і правдиве золото. Подивляймо нашу здібність часто помилятися та слідувати фальшивими, а не правдивими дорогами. Людина така чомусь стається, що полюбляє більше грішне ніж праведне, зло - як добро. Приведімо до Ісуса наше кульгаве серце і можливо, паралітичне. Вже стільки часу пройшло, а воно не зробило й одного кроку на дорозі до неба або, якщо зробило, це – крок кульгавий, котрим воно давало й ділило своє життя поміж створінням, а Творцем. А Ісус виразно навчав: „Не можете Богові служити – і мамоні. Мамоні – світові, тобто, слідувати за духом світу. Це широка дорога, могутня річка, котра несе людину за своєю течією. Ми не повинні стидатися, що ми сини та дочки, котрі належимо до Бога. Ми знаємо силу Всевишнього, котрий не проявляє її відносно ворогів, але радше чекає на повернення невірних синів та дочок до нього. Він не хоче робити цього силою, а очікує, щоб кожна невірна душа сама, по добрій волі прийшла до свого Творця. Господь не погрожує, а закликає устами пророка: „Тож наверніться кожен від своєї злої дороги”. Ісус не потребує чогось надзвичайного, як сказати тільки одне слово і сліпий прозріє, а кульгавий стане ходити, паралітик одужає, а мертвий воскресне.
Покажімо нашу добру волю і приближаймося до Ісуса Христа, котрий перед своєю смертю направився у Єрусалим на свято Пасхи. Хоч він не бажав розголосу, а радше волів, щоб це відбулося таємно, однак люди довідалися, переказали одні другим, взявши пальмове віття в руки і голосні вигуки в уста: „Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!”, - вийшли зустрічати Божого Сина. Вчинімо й ми подібно, але на постійно, щоб по короткому часі не вигукувати своїм життям проти Сина Божого: „Геть! Геть! Розіпни його”. Признаймо у ньому та повторяймо: „Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї”. Але не тільки пророк, але кажімо: „Це – наш Бог, наш Спаситель, котрому обіцяємо бути вірними, його любити та йому служити”.
Святий Іван Золотоустий пояснює факт, що Ісус Христос сів на ослятко, що „означає Церкву і новий народ , котрий був колись нечистий, а після того, як на нього сів Ісус зробився чистим”. Осля – нечиста тварина, котру очистив Господь. Станьмо й ми новим народом: чистим та святим.
Я сердечно вітаю нашу молодь і бажаю вам правдивої радості у вашому житті. А святий апостол Павло навчає нас, як це правильно розуміти: „Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся”. Ваше життя з Богом повинно бути таким, щоб „заметушилося все місто, питаючи: Хто це такий?” А це – Господь, що живе у конкретній особі і нею маємо стати ми з вами! Хай ласкавий Господь благословить вас, а ви старайтеся гідно відповідати йому своїм праведним життям.
Для створення сторінки використано такі джерела:
- Владика Ігор Возьняк, Архиєпископ Львівський
- Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
- Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
- А також ікону тріумфального в'їзду Ісуса Христа в Єрусалим.
