14 жовтня 2008 р. Покрова Пресвятої Богородиці

14 жовтня 2008 р.

Свято Покрова Пресвятої Богородиці

• Коротка історія

• Тропар та кондак

• Послання святого апостола Павла до Євреїв 9, 1-7

• Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

• Проповідь

• Про ікону

Коротка історія

Поміж Богородичними празниками нашого церковного року на осібну увагу заслуговує празник Покрова Пресвятої Богородиці. Культ Божої Матері як Покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж по сьогодні. Секрет того постійного, улюбленого й ревного культу Богоматері як Покровительки, лежить, мабуть, в тому, що тут ідеться не про земське і людське, але небесне й могуче заступництво. А такого заступництва й опіки хоче кожна людина, родина й народ. Від самого початку існування нашої держави ми стало мали великих і сильних ворогів. Тож нічого дивного, що наш народ шукав такої помочі й опіки, проти якої не може встоятися жадна людська сила, а тією поміччю був якраз покров Преч. Діви Марії. Тому празник Покрова завжди був і є для нашого народу днем великого вияву любови і вдячности для Пресв. Богородиці та днем радісної прослави і звеличення її покрова й заступництва.

Головний мотив, який причинився до установлення цього празника, це видіння св. Андрія Юродивого. Царгород, столицю Візантії, облягали араби. Ціле місто й народ у великій тривозі. В храмі Пресв. Богородиці на Влахернах, де переховувалася Її риза, правиться всеночне. Розмолений народ виповнив церкву по береги. Між народом ревно молиться про охорону міста св. Андрій Юродивий зі своїм учнем Епіфаном. Відправа кінчиться. Втім св. Андрій бачить, як від царських дверей - так звалися у греків головні входові двері церкви - йде світлом осяяна Прес. Богородиця у супроводі Св. Івана Христителя і св. Івана Богослова та при співі великого хору Святих. Божа Мати підходить до престола, вклякає, довго молиться і заливається сльозами. Відтак встає, здіймає зі своєї голови преясну хустку-покров-омофор, з грецької мафоріон, і широко простирає її над народом у церкві. Видіння зникає. Св. Андрій і Епіфан, які бачили це видіння, зрозуміли, що Пресв. Богомати прийшла, щоб рятувати місто. Подія чуда блискавкою розноситься по всьому місті. Вороги відступають. Місто врятоване.

Від тієї хустки-покрова і празник дістав свою назву. Покров-омофор стали символом опіки і заступництва Преч. Діви Марії.

Східня Церква у своїх богослужбах залюбки підкреслює три найкращі привілеї Пресв. Богородиці: Її Богоматеринство, Її Вседівицтво і Її Заступництво за нами перед Богом і якраз цей третій привілей Божої Матері найбільше припав до серця нашому народові. Наші князі, наші королі, наше військо, наші козаки й гетьмани радо вибирають Преч. Діву Марію за свою Покровительку й Опікунку.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані твоїм, Богомати, пришестям, і, спозираючи на твій пречистий образ, покірно мовимо: Покрий нас чесним твоїм покровом і ізбав нас від усякого зла, молячи Сина твого, Христа Бога нашого, спасти душі наші.

Слава, і нині: Кондак, глас 3: Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 9, 1-7

Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і земну святиню. Бо зроблено перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься Святе. За другою ж завісою був намет, званий Святе Святих, із золотим жертовником кадила та з кивотом завіту, увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розквітлий жезл Арона і таблиці завіту. А зверху над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол. Але про те тепер не час говорити докладно. При такому влаштуванні всього, у перший намет входили завжди священики, виконуючи службу, а в другий - раз на рік лиш архиєрей, і то не без крови, яку приносив за свої й людські провини.

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що, сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи, отже, їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що кормили Тебе. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають Його.

Проповідь

"Відкрию уста мої і Духом натхнен­ний,
промовляю слово Цариці Матері,
і весело буду святкувати,
і чуда її про­славляти " (Ірмос кан. гл. І).

"Прикрашена божественною славою свята і славна пам'ять" про Пречисту Діву Марію, зібрала нас всіх на свято Покрови Пресвятої Богородиці, щоб "разом з ангельськими хорами, Предтечею і Богословом, пророками і апостолами".., вірою з чистим серцем, прославити Божу Матір, що завжди захищає і покриває людей святим Своїм омофором.

З Євангельської історії відомо є, як в Кані Галилейській Господь Ісус Христос "поклав початок чудес Своїх, явив славу Свою і повірили в Нього Його учні". А спонукала початок Христових чудес Мати Ісусова, Пречиста Діва Марія (Ів. 2.1-11). Там же, в Кані Галилейській, перш ніж зцілити сина ца­редворця, Христос об'являє: "Ви не увіруєте, якщо не побачите знамень і чудес" (Ів. 4,48). Господні чудеса - найдостовірніші свідки Божого об'явлення, пристосованого до розуму усіх людей. Вони мають своє призначення і навіть місію - спроваджувати люди­ну до віри в Бога, бо "де хоче Бог, там перемагаються закони природи". Боже чудо ніколи не порушує законів природи, а являє щось нове і невідоме. І як же мало пожитку з того, коли будь-яку чудесну Божу дію, людина схоче зрозуміти, тим са­мим вона позбавляє себе заслуги віри, бо не вбачає в чуді дії Божого Провидіння і Божої волі. Адже Христос ніколи не творив чудес задля пустої цікавості, чи навіть бажання само-прослави: зморений голодом, Він не перетворює камінь на хліб (Мт. 4,3). Всі Христові чудеса - це ознаки милосердя, зна­мення, і сповнення пророцтв. Ось чому Син Божий накормлює п'ятьма хлібами п'ять тисяч чоловік, окрім жінок і дітей (Мт. 14.21).

Якщо "чудом всіх чудес можна назвати створений Богом світ, то наскільки більшим чудом є чудо прожити на цьому світі достойно чистим життям". Таким життям, чистим і безгрішним, прожила Пречиста Діва Марія, Божа Мати. З усіх звершених Богом чудес на світі, "нема нікого, хто б міг зрівнятися з Богородицею Марією... Чи є друге подібне чудо між всіма чудесними творіннями?" (св. Прокл). "Хто ще Чесніший Херувимів і славніший Серафимів, надія патріархів, бажання пророків, слава апостолів, честь мучеників, радість святих?" (св. Єфрем).

Все життя Пречистої Діви Марії - це суцільний прояв Божих чудодійств через Неї, як надзвичайної Жінки, бо Вона є Дівою і Матір'ю. Вона одна - Божа Матір, і їй по праву належить почитання з найвищим достоїнством - Богороди­ця! В дівственнім лоні Марії, творчою силою Святого Духа, зачинається Предвічний Бог як Чоловік, але не як звичайний чоловік, а як Богочоловік-Еммануїл, що означає "з нами Бог" (Мт. 1.23).

В житті Марії Діви це найбільше чудо, в яке ми віруємо, і яке сповідуємо, і яке провадить нас до віри в Бога. В лоні Марії "тілесна поселилася вся повнота Божества" (Кол. 2.9), чому Вона стала Повірницею, і за що ми її прославляємо, ви­голошуючи: "Радуйся Невісто Неневісна!".

"Прославляймо Марію Діву, Всесвітню славу, що вийшла від людей і породила Господа, небесні двері, ангельську пісню, вірних окрасу. Вона бо стала небом і храмом божества, знищила ворожнечу, встановила мир і відкрила Царство" (Догм. гл. І).

Чудодійствами через Марію Господь Бог провадить людей до віри в Нього. Бо як колись, "...кущ охоплений полум'ям не згорав, так і Ти, Діво, породила, і Дівою зосталася" (Догм, гл. 2)." І як нам не дивуватись, Всечесна, Твоєму богочоловічому різдву? Ти, Всенепорочна, не знавши мужа, породила тілесно Сина без батька, зродженого у вічності від Отця без ма­тері" (Догм. гл. 3). То "через Тебе пророк Давид став богоотцем, з Тебе Бог зволив стати Людиною без батька і спасти світ у Христі" (Догм. гл. 4). То Ти "Діво Христа зродила безсіменно, ...і після народження Еммануїла зосталася нетлінною" (Догм. гл. 5). Як "Тебе не прославляти Пресвятая Діво, ...Единородний Син, що предвічно засяяв від Отця, вийшов з Тебе, Чистая, воплотившись несказанно" (Догм.гл.6). "Ти стала Матір'ю надприродньо, Богородице, несказанно і незбагненне залишилась Дівою; чуда Твоїх родин язик сказати неспроможен, бо коли хоче Бог, то змінюється і лад природи" (Догм, гл. 7); бо "Цар Небесний на землі з'явився ... і від Чистої Діви воплотився" (Догм. гл. 8).

Коли ми віруємо, що Ісус Христос є Божий Син, ми ніко­ли не будемо сумніватися в Його Євангельських чудесах, а будемо їх сприймати як природній результат Його месійного життя і служіння; саму ж Пречисту Діву Марію, як чу­десну співслужительку в справі спасення роду людського.

"В річному крузі богослужінь з особливою любов'ю ми вшановуємо Преблагословенну Богородицю Марію, яка нерозривним зв'язком поєднується зі спасенним ділом Свого Сина" (Декрет "Про Св. Літургію"). В день пам'яті Непороч­ного Зачаття, "збираймося духом в домі Йоакима і Анни, припадаймо до одуховленого Божого Кивоту і співаймо з про­роком Давидом про Непорочну Діву Марію, освячену Неневісну Вседіву, що стала житлом Господа". В преславнім Різдві Богородиці, духом віри споглядаймо, як "Бог приготував собі святий Престіл на землі, створив живе небо; з неплідного кореня зростив нам живоносний сад - Свою Матір. Появ­ляється світла палата і книга Слова Життя, народжується Та, що є брамою до Сходу, яка чекає на вхід Великого Святи­теля. Вона Єдина, що на спасення душ наших, вводить Єди­ного Христа у вселенну".

На Введення "маленькою дівчиною Марія незбагненне при­водиться до Господа, до старозавітного храму, щоб в ньому жити, виховуватись і освячуватись: все небо здивувалося, що в Тобі Святий Дух оселився". На Стрітення "вітаємо Богоро­дицю Марію, небесну браму, бо Вона явилася Престолом Хе­рувимським, Дівою, що носить на руках Сина, Владику життя і смерті, Спасителя світу".

В Благовіщенні "Предвічне Слово Божим задумом посе­лилося в Тобі, Богородице Діво, і врятувало упалий рід наш від давнього прокляття. Тому Тобі, Мати Христова, ми всі з ангелом кличемо: Радуйся!". На Успення ми є свідками "див­ного чуда. Мати Життя до гробу покладається і гріб стає дра­биною до неба..." А нинішнього дня Покрови, як же велич­но співаємо: "Пречиста Богородице, Покрове для світу! Церкви з усяки­ми назвами Твоїх празників, оздоблюють гори і узгір'я, до Тебе кличемо: радуйся Благодатна, з Тобою Господь, що через Тебе подає світові велику милість. Покровом Своєї милості покрий нашу Церкву, весь наш народ... Освячується небо і земля, освітлюється храм, вірні веселяться, бо невидимо вхо­дить Божа мати і молиться до Христа за християн".

Варто було б ще оповісти про чудодійства Богородиці бо­гослужбовими стихирами на основі служб Її чудотворних ікон, пам'ять яких розсіяна по всіх дванадцятьох місячних Мінеях. Можна розказувати про чудеса Богородиці з богослужб Господніх празників, і всіх святих, на основі празничних богородичних канонів, акафістів, молебнів і яких же пре­красних побожних пісень на честь Божої Матері.

Своєю ж скромною заміткою хотів лише звернути нашу загальну увагу на незрівнянну красу і безмежну висоту сла­ви Богоматері Марії, звернути увагу на наш обов'язок пізна­вати і заглиблюватись в ці чудові скарби нашого богослужіння, де зібране невичерпне джерело непорушної віри в Господа Бога через чудесні об'явлення Пречистої Діви Марії, Божої Матері. Беручи участь в богослужбах у днях на честь її празників, сміливо звертаймося до Пресвятої Богородиці, щоб Вона донесла наші молитви Своєму Синові і Богові. Бо нема молитви, якої б не почув Господь, коли за нас благає наша Небесна Мати. Амінь.

Про ікону

Омофор, „Святий Покров” Матері Божої, реліквія, яка вважалася автентичною, була привезена до Константинополя з Єрусалима у часи Лева І (457-474). Покривання голови є символом захисту. Вірменсь­кий Синаксар возвеличує покладення цієї реліквії у церкві Богородиці Влахернської такими словами: „Ти дав нам, о Боже милосердний, свою Матір як прибіжище”. Гімн-акафіст прославляє образ Богоро­диці Влахернської як „покров світу, ширший від облаків”.

Також розповідають про чудесну подію, яка відбулася у цій церкві. За Лева Мудрого (886-912) св. Андрій Салос, „юродивий в Христі”, раб-скіф, разом зі своїм учнем Епіфанієм мав видіння, наче Бого­родиця покриває цілий світ „велетенським покровом, більшим від неба”. У слов'янських Церквах празник на честь цього чуда нази­вається Покров і святкується у жовтні. Починаючи з XV століття він має постійне іконографічне вираження: простягнений над хри­стиянським народом покров, який тримає сама Богородиця або ангели. На Заході варіант цієї іконографії відомий як „Мадонна з серпанком”, під яким знаходять притулок вірні.

Захист з боку могутнього є надією для тих, хто почуває себе вбогим. В Євангелії вбогі проголошені блаженними (див. Мт. 5, 3), адже вони певні, що матимуть Божу опіку. Але людина є образом Божим. Шукаючи захистку через свою убогість, вона водночас хоче також захищати інших. Богородиця, цілком особливим способом захищена у вічності, теж стає захисницею. „Під Твою милість прибігаємо” – це одна з найдавніших молитов до Богородиці. Знаменним є те, що покров переходить в руки ангелів, аби руки Марії були вільними для молитви. У правому верхньому куті бачимо Христа, який благословить. Він, Бог, що став людиною, жестом благословення продовжує молитовний ритм рук Благодатної. Два різні жести єднаються, щоб стати одним. Саме тому візантійські укладачі гімнів насмілилися звернутися до Богородиці зі словами, які звучали б блюзнірством, якби були звернені до когось іншого, а не до самого Бога: „Поза Тобою нема для нас жодної надії”.

Звичайно, невипадково іконописець черпав натхнення для цієї композиції в іншій іконі, яка має назву „Отцівство” і представляє Слово на грудях у Бога-Отця. Через Христа Материнство Марії є відображенням Отцівства Бога, який сходить у світ як воплочене Провидіння.

Якщо на іконі „Вознесіння” Богородиця символізує Церкву на землі, то на іконі „Покрови” Вона означає небесну Церкву в молит­ві, таїнство взаємного заступництва. У старому Законі єдність Божого народу була заснована на крові. Єдність Церкви зміцнюється через кровообіг благодаті у всіх її членах. Цей взаємний зв'язок підтримує і захищає кожного окремого вірного, який сам по собі загубився б, а разом з іншими і під захистом інших спасеться.

Для створення статті використано такі джерела:
о. Іван Кащук
"Сівач", жовтень 2005 Ч. 10 (72) рік 7
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
Ікону Покрова Пресвятої Богородиці.

27.09.08 р. Воздвиження Чесного Хреста Господнього

27 вересня 2008 року 

Воздвиження Чесного Хреста Господнього

• Коротка історія свята
  
• Тропар та кондак
  
• Празничний Апостол
  
• Євангеліє
  
• Проповідь
  

Коротка історія

Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже старовинних празників, але, як історія знайдення св. Господнього Хреста, так і історія установлення празника, покриті серпанком різних легенд і нелегко тут відрізнити історичну дійсність від звичайної побожної легенди.

Треба завважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне почитання-поклоніння св. Хрестові, яке буває в Хрестопоклінну неділю. Тут ідеться про те, що властиво становить цей празник та про що говорить сама назва празника: Воздвиження, що значить Піднесення, цебто осібний урочистий обряд почитання і прославлення св. Хреста.

Історики Східньої Церкви загально годяться в тому, що передусім дві події дали мотив до установлення цього празника: віднайдення св. Господнього Хреста в 4 ст. і його повернення з перської неволі в 7 столітті.

Початок празникові Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресіння, що його збудував св. Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського єпископа Макарія 13 вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму було врочисте воздвиження віднайденого св. Хресного Дерева. В часі воздвиження нарід багато разів взивав „Господи помилуй”. Відтоді Східня Церква щорічно святкує пам'ять посвячення храму Господнього Воскресіння 13 вересня, а празник Воздвиження Чесного Хреста 14 вересня.

Друга важлива подія, що зробила загальним празник Воздвиження на Сході й на Заході це повернення св. Господнього Хреста з перської неволі. Перський цар Хозрой у 614 р. був здобув Єрусалим і забрав Господній Хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Чотирнадцять літ пізніше цісар Іраклій (610-641) по своїй перемозі над персами відзискав св. Хрест і приніс його до Єрусалиму, де 14 вересня відбулося друге врочисте воздвиження-піднесення св. Хреста. Відтепер празник носить назву: „Всемірне - це є всесвітнє - Воздвиження Чесного й Життєдайного Хреста”. Тому, що празник Воздвиження нагадував Христове розп'яття і смерть і ставився нарівні з Великою П'ятницею, то від найдавніших часів стало звичаєм св. Церкви в цей день зберігати строгий піст.

Тропар та кондак

Тропар, глас 1 : Спаси, Господи, людей твоїх і благослови насліддя твоє, перемоги благовірному народові на супротивників даруй і хрестом твоїм охорони люд твій.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Вознісся ти на хрест волею своєю. Новому людові твоєму, що твоє ім'я носить, даруй щедроти твої, Христе Боже. Возвесели силою твоєю благовірний народ, перемоги на супротивників дай йому, що за посібник має твоє оружжя миру, непоборну перемогу.

1 послання святого апостола Павла до Коринтян 1, 18-24

Браття, слово про хрест є глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, є сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих, і розум розумних зведу нінащо. Де мудрий? Де вчений? Де дослідник віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога в Божій мудрості, Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки шукають мудрости, ми проповідуємо Христа розп'ятого - ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, але для тих, що покликані - чи юдеїв, чи греків - Христа, Божу силу і Божу премудрість.

Євангеліє від Івана 19, 6-11, 13-20, 25-28, 30-35

В той час архиєреї і старші вчинили раду на Ісуса, щоб убити Його, і привели Його до Пилата, кажучи: Візьми, візьми, розпни Його. Мовив їм Пилат: Візьміть Його ви і розпніть, бо я не знаходжу в Нім вини. Відповіли йому юдеї: Ми маємо закон, і по нашому законі Він мусить вмерти, бо Він зробив Себе Сином Божим. Як Пилат почув те слово, налякався ще більше. Вернувся він знова у претор і каже Ісусові: Звідки Ти є? Ісус не дав йому відповіді. Каже Йому Пилат: До мене не говориш? Хіба не знаєш, що я маю владу відпустити Тебе, і маю владу розп'ясти Тебе? Відповів Ісус: Не маєш ти ніякої влади надо Мною, якби не дано тобі згори. Тоді Пилат, почувши те слово, вивів Ісуса і сів на судищі, на місці, що зветься літостротон, а по-єврейському — гаватта. А був то день, коли приготовляли Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: Ось ваш цар. Ті закричали: Візьми, візьми, розпни Його! Пилат же каже їм: Царя вашого маю розп'ясти? Відповіли первосвященики: Ми не маємо царя, тільки кесаря. І видав Його їм на розп'яття. І взяли Ісуса і повели. І несучи Свій хрест, вийшов Він на місце, зване Лобне, яке по-єврейськи називається Голгота, де й розп'яли Його; і з ним інших двох, звідси і звідти, а посередині Ісуса. Написав же Пилат і напис, і поклав на хресті. Було ж написано: Ісус Назарянин цар юдейський. Цей же напис читали багато з юдеїв, бо близько міста було місце, де розп'яли Його. І було написано по-єврейськи, по-грецьки і по-римськи. І стояли при хресті Ісусовім мати Його, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Коли Ісус побачив матір і учня, якого Він любив, що стояв біля неї, сказав до матері: Жінко, ось син твій. Потім каже до учня: Ось мати твоя. І від тієї хвилини взяв її учень до себе. По тому Ісус, знаючи, що все звершилося, схиливши голову, віддав духа. А юдеї, тому що була п'ятниця, щоб не осталися на хресті тіла в суботу, бо був Великдень тієї суботи, просили Пилата, щоб переламати їм кості і їх зняти. Вояки прийшли і переламали кості першому і другому, що були з Ним розп'яті. Та коли прийшли до Ісуса і побачили, що Він уже помер, не ламали Йому костей, але один з воїнів коп'єм ребра Йому проколов, і зараз вийшла кров і вода. І той, хто видів, засвідчив, і правдиве є свідчення його.

Проповідь

Нині, дорогі брати і сестри, по всіх церквах нашої землі для загального поклоніння і особливого вшанування винесено на сере дину Святий Хрест Господній.

Дорогими є для нас вбогі ясла вертепу Вифлеємського, де в найбільшій нужді і приниженні народився Цар світу, наш Спаситель, Христос, Син Бога Живого. Дорога для нас Сіонська горни ця та приготована світлиця, де Син Божий спожив із своїми учнями-апостолами Тайну вечерю, де була встановлена і відправлена перший раз Божественна Євхаристія. Але найдорожчим і найцін нішим скарбом духовним, найбільшою святинею для нас, для всього християнського світу, є Животворящий Хрест, на якому помер Син Божий за гріхи світу і його спасіння.

Все наше життя тісно пов'язане з хрестом. Хрест супроводжує нас від колиски до могили, осіює нам перший і останній подих на землі. Коли ми приходимо на світ, хрест зустрічає нас у святій тайні Хрещення, щоб освітлювати нам нелегку дорогу земного життя. Виконавши своє призначення на землі, християнин шляхом смерті і тління вертається на свою віковічну батьківщину, до свого любля чого Небесного Отця. Він іде в нову, незвідану країну і свята Церква супроводжує його молитвами і зворушливими піснями, а попереду величаво несуть хрест. І ось вже нема поміж нас того, хто жив і діяв на землі. Невеличкий пагорбок покриває його тлінні останки. Але невідступне стоїть і охороняє його могилку вдень і вночі Хрест Господній, Животворящий Хрест над прахом померлого. Яке бага тозначне і відрадне це зближення смерті і життя. Церква знає наше серце і хоче хрестом над могилою віруючого з однієї сторони поті шити, а з іншої — охоронити нас. Похований під ним, знаходиться під захистом і покровом Життєдавця Ісуса Христа, Сина Божого, Котрий переміг смерть і Своїм славним Воскресінням переконав усіх нас у майбутньому всезагальному воскресінні.

Згадаймо, дорогі брати й сестри, чому ми святкуємо Воздвиження Чесного Животворящрго Хреста. Обставини цієї священ ної події нам без сумніву знайомі, але я все ж таки насмілюся нагадати вам ще раз. Зроблю це для того, щоб ви яскравіше відновили в своїй пам'яті ту святкову подію і духовно перенеслися на святу гору Голгофу.

Озвіріла, єврейська старшина вчинила найстрашніший в усій людській історії злочин. На Голгофі, в пориві безумства, фарисеї та законники розіп'яли не просто невинного, у всіх відношеннях, чоловіка, вони розіп'яли Святого Святих — Єдинородного Сина Божого. Вбивство було настільки жорстоке, що навіть сама земля затряслася, сонце на деякий час перестало світити, щоб не бачити страждань Того, Хто створив небо і землю, море і все, що в них. Але цим людям і цього здалося замало — людська злоба не має меж. Згубивши Христа, євреї загорілися бажанням знищити все, що могло б нагадати про Нього світові. Таємно вночі вони закопу ють глибоко в землю хрест, на якому вмер Спаситель разом з хрестами двох розбійників. Згодом погани на цьому місці постави ли для наруги храм Венери, а де був похований Христос — храм Юпітера.

Йшов час. Благодатне зерно Христової науки, кинуте у землю цього світу, почало розростатися в могутнє дерево, у вітах котрого знайшли відраду і відпочинок діти різних народів (цілі народи). Християнство переможно крокувало по землі.

В 326 році, коли рівноапостольний імператор Константин, на знаменах якого незмінно був присутній святий хрест, одержав ряд славних перемог над ворогами, його благочестива мати Олена, від­правилась в Єрусалим для поклоніння місцям, освяченим страж даннями Ісуса Христа, з ревним бажанням відшукати хрест Спасителя. Довгі і наполегливі пошуки, нарешті, завершились успіхом. За вказівкою одного перестарілого юдея знайшли місце, в якому було закопано три хрести і серед них дощечка з написом: "Ісус Назарянин, Цар Юдейський". Сумніву не було — серед цих трьох хрестів є хрест Спасителя, але котрий? Щоб розв'язати цю загадку, Єрусалимський Патріарх звелів накладати по черзі на хрести одно го померлого юнака, котрого в той час несли на захоронення. Від двох хрестів не було ніякої дії, та коли його поклали на третій хрест, юнак тієї ж миті воскрес. Це чудо стало яскравим доказом, що третій хрест і є хрестом, на якому був розіп'ятий Христос — воскресіння і життя (Ів. 11, 25). Весь багаточисельний народ, що став свідком цієї знаменної події, бажав побачити і поцілувати животворяще дерево хреста, але через велику тісноту більшість людей не мали цієї можливості, тому просили бодай здалека показати їм це знаряддя нашого спасіння. Задовольняючи це благочестиве ба жання, патріарх Макарій став з хрестом на підвищенні і почав піднімати його на всі сторони, а весь народ, споглядаючи на хрест Спасителя в глибокому розчуленні благав: "Господи, помилуй!".

На спомин цієї події Св. Церква з року в рік 27 вересня велить священнослужителям за прикладом Єрусалимського Патріарха Макарія піднімати серед храму св. хрест і покладати його для благочестивого цілування вірними. Сьогодні, дорогі брати й сест ри, ви також стали свідками цього зворушливого обряду. Ваш отець парох на утрені теж чотири рази підносив високо вгору і опускав святий хрест. Ви ж, як колись вірні на Голгофі, в захоп ленні співали: "Господи, помилуй!" Зараз ви стоїте перед цим хрестом. Уважно вдивіться в закровавлене, повне болю і муки лице Спасителя; погляньте на Його схилену на бік, увінчану терням, голову; подивіться на Його розпростерті, до хреста приковані руки; на серце, проколене списом, з якого пливе Його Свята Кров; по гляньте уважно і глибоко задумайтесь. Для чого, навіщо Син Бо жий, Владика неба і землі, Творець вселеної, Істота у всіх відно шеннях безмежно велика і досконала, зійшов з неба на землю, прийняв на себе нашу тлінну людську природу, зазнав у ній різних терпінь і зневаг, врешті вмер за нас найстрашнішою смертю на хресті. А хрест святий, перед яким ви стоїте, вам відповість. Цей хрест вам скаже, що найбільшим злом на землі є ваші гріхи, бо саме вони стали причиною хресної смерті Спасителя.

Його пречиста голова була зранена колючим терням за наші нечисті помисли і лукавства. Його уста, напоєні гірким оцтом за наші безсоромні, спокусливі розмови і пісні, за брехню, за обмови, за нашу нестриманість в їжі і напоях. Його руки, прибиті до хреста за нашу невпинну жадобу збагачення, за крадіжки і вбивства. Його ребро і серце, пробиті списом за наші нечисті пожадання, за нашу гордість і самолюбство. Ось, за що був розіп'ятий Ісус Христос.

Христос помер за гріхи наші, але з тою великою ціллю, щоб ми, позбавлені гріхів, жили для правди, випереджаючи один одно го в добрих ділах, і за це високоморальне християнське життя одержали від Бога в нагороду вічне блаженство в Його Небеснім Царстві. Ось велика і благотворна ціль хресної смерті Сина Божо го. Ми християни, звичайно, знаємо про це, та чому ж ми не оберігаємо себе від гріхів, чому ними знову розпинаємо Христа, чому примушуємо Його ще раз невимовно страждати.

Замість того, щоб догоджати Богові, ми намагаємося догоди ти князям віку цього, замість того, щоб прикрашати себе христи янськими чеснотами, прикрашаємо себе модними дорогими оде жами і різними світовими відзнаками. Ми намагаємося збудувати для себе щасливе людське життя на землі і забуваємо, що ми створені для неба. Правда, ми не заперечуємо необхідність служи ти Богові і навіть хочемо показати себе Його шанувальниками: ми виконуємо деякі Його заповіді, ходимо, наприклад, до Церкви, молимось, дехто з нас навіть заховує пости, але все це ми робимо якось поверхнево, більше зі звички, аніж з внутрішнього сердеч ного переконання. Така зовнішня побожність у багатьох із нас є подібна до нової хустини або нового капелюха, одягнутих на нече сану, немиту голову або до чистої сорочки на брудному тілі.

Бог вимагає від нас побожності незрівнянно вищої, котра має бути глибоко посаджена у нашому серці і мусить пробиватися у кожному нашому слові, у кожній думці, у кожному вчинку, у кожному ділі. Вона мусить бути подібна до ясного сонця, котре тихо, без галасу, пливе по синьому небу і освітлює, і гріє, відроджу ючи і оживляючи все довкола.

Мої дорогі брати й сестри, бажаємо, навіть просимо в Бога дарувати нам щасливу вічність, але це вічне блаженство ми, як ті ліниві раби, хочемо дістати задарма, без праці і найменшого зу силля з нашого боку.

Прослідкуйте усе ваше життя аж до сьогоднішнього дня і ска жіть, що ви зробили для осягнення блаженства в Царстві Небес нім: яку гріховну пристрасть ви в собі викорінили, яку чесноту розвинули, скільки добра для ближніх зробили, чим пожертвува ли для Бога. Та що і казати. Ми в переважній більшості, напевне, тільки те й робили, що їли, пили, веселились, а якщо і трудились, то більше для тіла, ніж для Бога і спасіння своєї душі, більше для землі, ніж для неба і вічного в ньому блаженства. Дитинство про літає в безхмарнім пустуванні. Молодість минає в гріховних роз вагах. Зрілий вік проходить у постійних турботах про хліб насущ ний, у клопотах про сім'ю. І так стаємо старшими з року в рік, зближаємось до незбагненної вічності і, врешті, входимо до неї зовсім неприготованими. Сьогодні Церква підносить високо вгору хрест, щоб ми глянули на нього і згадали про небо. Коли св. дияко на Степана євреї вели на муки, він підняв очі вгору і з Ласки Божої побачив небо відкрите і Спасителя Ісуса праворуч Отця. Це додало йому сили і він з радістю прийняв мученицьку смерть. І нам, дорогі брати й сестри, серед земної суєти треба частіше підно сити свій погляд до неба, бо там наша правдива вітчизна, там наш Небесний Отець приготував своїм люблячим дітям радощі, які далеко-далеко перевершують все те, що людське око може побачи ти, вухо почути, розум збагнути. О, любий небесний краю! Хто із земних мандрівників не радий би був колись переселитись до тебе? Хто не хотів би по трудах, перенесених у долині сліз, поспішити до тебе з радістю та заспокоїтись в твоїх світлих оселях? Хто б не бажав по туземних шахрайствах та болях зазнати у тебе цілющо го ліку правдивого вічного щастя? Та гріхи, гріхи не пустять нас, браття, до Бога! Гріхи не дадуть нам навіть здалека побачити того небесного Єрусалиму, того вічного міста, котрого тут на землі ми шукаємо. Любо б'ється серце праведника, коли споглядає на хрест і духом переноситься в щасливу небесну країну, знову відкриту для людей чудодійним ключем Голгофського хреста. Але як же нам, грішним, не заплакати сьогодні під хрестом, коли подумає мо, що блаженна країна для нас може бути навіки закрита.

Ах, коли б у нас прокинувся щирий жаль за тим, що ми може мо втратити назавжди. Коли б хоч сьогодні в день спомину хрес них мук нашого Спасителя, ми пізнали всю свою вину проти Бога, всю пагубність наших гріхів і не забарилися омити їх щирими сльозами покаяння. Саме для збудження цих спасительних сліз св. Церква величаво підносить нині найдорожчу спадщину Хрис тову — святий хрест. Ці сльози могли б стати даниною за нас розіп'ятому Христові і запорукою нашої поправи, бо це були б ті щасливі сльози, про які св. ап. Павло каже: "Смуток заради Бога спричинює покаяння, що приносить спасіння".

"Господи помилуй!" — в захопленні взивали вірні на горі Гол гофі, коли патріарх Макарій підняв високо вгору віднайдений хрест Господній.

Усвідомлюючи свою духовну неміч, закличмо нині і ми від чистого серця так само. А Ти, Всеблагий Господи, почуй наше щире моління і милостив будь нам, грішним. Ми нічим не можемо виправдатися за вчинені гріхи. Ти все зробив, щоб очистити і охоронити нас від них, і тому ми покірно визнаємо їх перед Тобою, в Тобі одному шукаємо виправдання, цілком покладаючись на Твоє безконечне милосердя і очищуючу силу Твоєї Святої Крові, добровільно за нас пролитої. Ти в час найжорстокіших мук і без­мірного болю молив колись Отця Небесного простити найбільших злочинців, що Тебе розіп'яли на хресті, прости і нас за наші вели кі гріхи. Помилуй нас, Господи, помилуй нас! Амінь.

Для створення статті використано такі джерела:

• о. Петро Якимець 
  
• "Сівач", вересень 2003 Ч. 9 (46) рік 5;
  
• Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
  
• Збірник проповідей "Сівач";
  
• Ікону Воздвиження Чесного Хреста Господнього.
  

28 серпня 2008 р. Успіння Пресвятої Богородиці

28 серпня 2008 р.

Успіння Пресвятої Богородиці

• Коротка історія свята

• Про ікону празника

• Тропар та кондак

• Празничний Апостол

• Євангеліє

• Проповідь

Коротка історія

Наш церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується. Його відкриває празник Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: „Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”.

День смерті Пресвятої Богородиці називається в нашій Церкві Успінням, бо її тіло після смерті не зазнало тління, але одразу з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано. Основу празника Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та однозгідна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.

Празник Успіння належить до найстарших Богородичних празників. Він почався в Єрусалимі невдовзі після Собору в Єфезі (431 р.). Первісне празнування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося „Свято Марії-Богоматері”. В одній з похвальних бесід на честь Преп. Теодосія Великого (+529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня „Пам'ять Богоматері”, це є пам'ять її Успіння. В Сирії в 5 ст. цей празник мав назву „Пам'ять Блаженної”.

У 6 ст. цей празник отримує свою теперішню назву: „Успіння Пресвятої Богородиці”. В перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння в тому самому часі. Олександрійський патріарх Теодосій (+567) приписав празнувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує „Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії”, а 9 серпня „Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо”. Вірмени святкують Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він був осягнув перемогу над персами.

Про ікону

Існує певна аналогія між іконою „Успіння Богородиці” та іконою „Anastasis” — „Воскресіння Христове”. Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу смерть та зшестя в Ад, а потім — воскресіння. На Сході, навпаки, — зшестя в Ад вже є воскресінням, адже смерть вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут „успіння” є пробудженням у Царстві Божому.

У них насамперед спостерігаємо явище смерті: душа виходить з тіла. Але вона не сходить у Шеол, до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: „Душі праведних у руці Божій” (Муд. 3, 1). Христос тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого Бога у подобі Дитяти. Лик Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях.

Дивною може здаватися сцена, яку на деяких іконах „Успіння” зображають перед труною: якийсь єврей хоче торкнутися Богородиці руками, але ангел без вагань відрубує їх мечем. Таким буквальним способом легенда виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами пізнання, які застосовуються до світу явищ.

Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед херувимів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона є есхатон — остаточна досконалість створіння.

Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: другий прихід Христа на землю — це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного Єрусалима посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: У різдві дівство зберегла ти, в успінні світа не оставила ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Матір'ю Життя. І молитвами твоїми ізбавляєш від смерти душі наші.

Слава, і нині: Кондак, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 2, 5-11

Браття, плекайте ті самі гадки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, але применшив Себе Самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що, сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи, отже, їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що кормили Тебе. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають Його.

Проповідь

"Марія вибрала кращу частку, яка не відійметься від неї"
(Лк. 10:42)

Сьогодні наша Церква відзначає празник Успіння Пресвятої Богородиці, який називаємо також Внебовзяття Божої Матері.
Це свято звертає нашу увагу на ту правду віри, яка повчає, що непорочне тіло Матері Божої, дійсно захоронене від всякого зіпсуття і її Небесний Отець взяв його у небо. Як задля Свого Сина - Богочоловіка, Пречиста Діва була захоронена від усякої, навіть найменшої плями гріха, так тепер Він захоронює її тіло від будь-якого зіпсуття. А святий Йоан Дамаскин ясно висловлює свою віру про Внебовзяття Пресвятої Богородиці з тілом і душею. В одній із своїх проповідей на її Успення він каже: "Годилося, щоб Той, Хто зберіг її дівицтво при Своїм Різдві, зберіг її тіло нетлінним по її смерті. Годилося, щоб Та, що бачила свого Сина на хресті і якої серце прошив меч болів, що їх Вона не зазнала при Різдві, гляділа на Нього, як Він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посіла те, що належить до її Сина, та, щоб усе створіння почитало її як Матір Божу".
Смерть людини й знищення її тіла є видимим знаком покаран­ня за первородний гріх: "З усякого дерева саду їстимеш, з дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш, бо того самого дня напевно помреш" (Бт. 2:16). Через непослух, що є гріхом, прийшла смерть. Святий апостол Павло каже: "Тим то, як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перей­шла на всіх людей, бо всі згрішили ..." (Рим. 5:12).
Однак, ця страшна кара не була в первісних задумах Божих. Господь бажав зберегти Своє улюблене сотворіння - людину, від усякого болю, нещастя і терпіння, й тому поселив її в раю, де всьо­го було вдосталь. Але людина в своїй глупоті сама позбавила себе того щастя. Замість слухати Божого голосу, виконувати Його за­повідь, вона пішла за своїм відвічним ворогом, дияволом, і згріши­ла. За те, що вона відвернулась від свого Творця й пішла служити дияволові, спала на неї справедлива кара.
З цього виходить, що ті всі біди, терпіння й земні нещастя, які нас у цьому житті переслідують, є наслідком гріха.
Марія - найчистіше, наймиліше Божому оку створіння. Вона одержала повноту ласк у часі з хвилиною свого Зачаття, і не­бесну славу у вічності, зокрема через своє Богоматеринство. От­римала вона ті всі привілеї й добра задля заслуг Ісуса Христа, сво­го Сина. Вже свята Єлизавета назвала її благословенною між жінка­ми і матір'ю Бога (Лк. 1:43). Пречиста Діва Марія уснула, щоб брамою смерті перейти до щасливого вічного життя. Її перестав­лення було спокійним, щасливим і радісним. Вона уснула, щоб уподібнитись до свого Сина Ісуса Христа.
Внебовзяття Пресвятої Богородиці, її тріумф, переходить усі наші поняття. В супроводі ангелів і святих Пресвята Діва ввійшла в небесну святиню і там зайняла місце найближче Трисвятого Бога як Цариця ангелів і святих, як Чесніша від Херувимів і славніша від Серафимів. Пречиста Діва Марія - це наша Небесна Цариця, наша Мати Милосердя.
З життєпису святого Домініка Савіо довідуємося про таку подію. Кільканадцять років після своєї смерті Савіо з'явився своє­му вихователеві, отцеві Донові Боско.
- Мій дорогий! - запитав його Дон Боско, - скажи мені, що давало тобі найбільше спокою і надії при смерті?
- Прошу відгадати, - відповів юнак.
- Може те, що ти дуже любив святу чистоту?
- Ні.
- А може те, що ти мав чисте сумління?
- Також ні.
- То, можливо, надія, що йдеш до неба?
- І не це.
- Ну то що ж?
- Прошу отця, найбільше спокою і радості в годині смерті додавало мені те, що я все життя дуже любив Пресвяту Діву Марію, її почитав, старався її наслідувати і тому був певний, що я є під її Покровом. Тож прошу часто повторювати всім своїм учням, щоб якнайгарячіше любили й почитали Марію і будуть щасливі в житті і в годину смерті. "Хто не любить Марії, той не матиме місця у Христовому серці" - навчав праведний місіонер о. Іван від Христа.
Нашу набожність до Пресвятої Богородиці проявляймо сер­цем, словами та ділами, наслідуючи її богоугодне життя. Звертай­мося до неї часто та щиро, просячи її помочі та заступництва, і тоді будемо з нею у Небесному Царстві. Амінь.

Для створення сторінки використано такі видання:

• о. Іван Чичерський

• Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;

• Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;

• Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;

• Збірник проповідей "Сівач".

• Ікону Успіння Пресвятої Богородиці.

19.08.08 р. Б. Переображення Господнє

19.08.08 р. Б. 

Переображення Господнє

Ісус Христос часто говорив про небесне Царство... Чому? Не для себе, - він Господь, котрий ніколи не може залишити цього Царства. Говорив це й навчав учнів, слухачів, всіх, хто приходив, щоб показати дорогу до цього справжнього Царства й захопити всіх, та пригадати, що ми покликані до життя тому, щоб здобути це щасливе Царство – небо. Одного разу він взяв своїх трьох учнів і пішов на гору. Очевидно, учні не знали чому Ісус взяв їх: двох рідних братів та Петра. Святий Іван Золотоустий навчає, що взяв тому цих трьох, що вони перевищували інших учнів: „Петро сильною любов’ю до Ісуса, Іван – особливою любов’ю Ісуса до нього, а Яків - відповіддю, котру він дав разом із своїм братом: можемо пити чашу” (св. І. Золотоустий, Бесіда 56 на Мт). Але учням було приємно й вони були заскочені, коли побачили переміненого Ісуса: „Обличчя засяяло немов сонце, а одежа побіліла, наче, світло”. Стали учасниками чогось неймовірного, немислимого. Попали у захоплення так, що на кілька слів спромігся тільки Петро, котрий - запропонував чомусь, поставити три намети – для Ісуса, Мойсея та Іллі. Захотів затримати учасників неба на землі, учасників вічного щастя на місці, де здобувається небо. Неможливо Бога огорнути наметом, бо він Цар неба і землі, що його не можна взагалі нічим огорнути... Теж, як зауважує св. Іван Золотоустий, що Петро зрівняв Творця із створінням, Бога з рабами (св. І. Золотоустий, там же). Цікаво б знати, що впровадило апостолів у захоплення: чудовий вид Ісуса Христа чи розмова поміж Господом і двома представниками Старого Заповіту?

Як можна було бачити сяюче лице Христа на рівні сонця або одежу, що побіліла як світло? Як краще можна було виразити цю переміну Ісуса, що саме на такі слова здобулися євангелісти? Що означали подібні вирази про переміну Христа? Це означало рівень очищення апостолів, їхній ступінь можливості прийняти й виразити те, що вони бачили й чого були учасниками... Євангеліст Лука пише про інший вигляд обличчя та про блискучість побілілої одежі (Лк 9,29). Він виразив всю історію трохи по-іншому і пише, що після Господньої переміни, коли Христос розмовляв з Мойсеєм та Іллею – апостоли заснули. ... Трудно вірити у це, щоб учні спали в той час, коли були учасниками переміни Ісуса та присутності двох великих пророків. Мабуть, апостоли захопилися усім цим так, що були ніби уві сні... Бо не розбудив їх голос з неба, а самі вони бачили цю славу і закінчення розмови, коли опам’яталися... Це ще не був кінець чудового побуту учнів з Ісусом на горі. Євангеліст Матій пише про ясну хмару, котра огорнула присутніх на горі, а в цей час роздався голос з неба: „Це Син мій улюблений; його слухайте!” І св. Матій пише, що учні впали на землю від почутого голосу. Злякалися. Не настрашилися переміни Ісуса Христа, його сяйва та блиску. Не перестрашилися дивної з’яви Мойсея та Іллі, а ось голос, що прозвучав із неба та вказував на щось добре й необхідне – поклав їх на землю. Голос, що закликав чинити добро й виконати просту річ: слухати Ісуса Христа, викликав страх й подив – учні попадали припавши обличчям до землі.

Коли Ісус христився у Йордані, тоді теж прозвучав голос з неба, але ніхто не припав обличчям до землі? Чому тут учні так вчинили? ”Причина тому: відлюдність і висота місця, глибока мовчанка, преображення зв’язане з страхом, надзвичайне світло й розпростерта хмара, - все це кинуло їх у сильний трепет” (св. Іван Золотоустий, там же). І хто їх виводить із цього стану: страху та нерозуміння? – Ніжний дотик Ісуса та його лагідний голос, немов тихесенький, лагідний вітерець: „Устаньте, не страхайтеся!” (Мт 17,7). Підвівшись вони вже нічого не бачили, все пройшло, - залишився Спаситель сам.

І людині не потрібно багато бачити та знати. Сьогоднішній світ дуже займається й цікавиться тим, щоб знати й дослідити багато й усе, а тим часом забуває про головне: слухати й пізнавати Христа, його науку й слідувати його дороговказові. Не закликає Всевишній до неможливих дій, щоб творити чудеса чи постити на хлібі і воді, але вказує нам на одну потрібну річ: „... його слухайте”. Вказує на одне - слухати Бога. Не важка це - заповідь, але чомусь люди не бажають з цим погодитися, багато-хто вважає, що Господь повинен слухати людських капризів та заряджень, а людина так часто помиляється, а до того така змінна, слабосильна й обмежена...

Пригадаймо, також, історію із Старого Заповіту, коли Господь приказав Мойсеєві йти на гору і той, покритий хмарою перебував на самоті з Богом сорок днів і сорок ночей (Вих 24,12-18). В місцях, де здається, що нічого не можливо робити, Всевишній довершує багато для людини і конкретно для цієї чи іншої особи. До кожної людини Господь промовляє в свій спосіб, на будь якому місці і в будь який час! Його ніхто й нічим не може обмежити місцем чи часом. Мабуть, до нас промовляв й не перестає говорити теж, багато разів у нашому житті. Ми свідомі, що Христос, улюблений Син Бога Отця і знаємо, що повинні слухати його науки та пропозицій освячуватися й спасатися. Але чи ми приймаємо ці слова у наше життя? Чи слухаємо голосу сумління, через котре Господь говорить до нас, особливо, коли чинимо зло, тобто, вибираємо гріх, а сумління противиться тому?! Творець бажає нас перемінити, щоб і ми засяяли, та стали як світло, але чи ми бажаємо це світло й сяйво пустити у наше притемнене сумління, наше життя? Бог не хоче силою нас змінювати й навертати. Він посилає лагідні проміння, щоб заохотити нас повірити йому, що він може довершити у нас багато добра. Дозволяймо нашому найкращому батькові діяти у нас. Скидаймо темну одежу підозрілого життя, а одягнімося у вбрання світла... Хто з нас не хотів би мати сяючого обличчя і виблискуючої одежі?! І можемо це мати не для того, щоб хвалитися тим перед іншими, але, щоб очистившись у св. Сповіді, кожного разу розпочинали глибше, по-новому духовне життя з Богом. Сіяючи в такий спосіб обличчям, Христос вказував на те, що спасенні будуть вічно світитися та сяяти у Небесному Царстві.

І ми повинні, й можемо досягнути таких вершин любові та переміни в нашому житті. Не можна заперечити, що люди спинаючись, досягають якихось гірських вершин. І насамперед, ставлять перед собою мету станути на тій чи іншій вершині. Потім наражаються на багато небезпек, коли спинаються вверх... А, коли стануть на вершині, бачать підніжжя, подолану важку стежину, каміння, колючки, сніг із льодом, може й падіння, всякі перешкоди, - все позаду.. Потім залишають пам’ятний знак, записують чи викарбовують у книзі, чи в камені своє ім’я, радіють із свого досягнення... І наша дорога до неба не легка, але всім зручна й можлива до осягнення. Всі хочемо бути молодими, мати привабливий вигляд, бути щасливими, тощо і це – можливо здобути усім, але ця правда здійсниться тоді, коли ми станемо учасниками неба. Тому спинаймося вгору, де Господь з розпростертими й простягнутими до нас руками очікує на наші устремління, щоб допомагати нам осягнути цей заповітний стан. 


+Архиєпископ Львіський УГКЦ, блаженніший владика Ігор Возьняк