28 серпня 2008 р. Успіння Пресвятої Богородиці

28 серпня 2008 р.

Успіння Пресвятої Богородиці

• Коротка історія свята

• Про ікону празника

• Тропар та кондак

• Празничний Апостол

• Євангеліє

• Проповідь

Коротка історія

Наш церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується. Його відкриває празник Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: „Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”.

День смерті Пресвятої Богородиці називається в нашій Церкві Успінням, бо її тіло після смерті не зазнало тління, але одразу з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано. Основу празника Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та однозгідна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.

Празник Успіння належить до найстарших Богородичних празників. Він почався в Єрусалимі невдовзі після Собору в Єфезі (431 р.). Первісне празнування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося „Свято Марії-Богоматері”. В одній з похвальних бесід на честь Преп. Теодосія Великого (+529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня „Пам'ять Богоматері”, це є пам'ять її Успіння. В Сирії в 5 ст. цей празник мав назву „Пам'ять Блаженної”.

У 6 ст. цей празник отримує свою теперішню назву: „Успіння Пресвятої Богородиці”. В перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння в тому самому часі. Олександрійський патріарх Теодосій (+567) приписав празнувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує „Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії”, а 9 серпня „Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо”. Вірмени святкують Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він був осягнув перемогу над персами.

Про ікону

Існує певна аналогія між іконою „Успіння Богородиці” та іконою „Anastasis” — „Воскресіння Христове”. Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу смерть та зшестя в Ад, а потім — воскресіння. На Сході, навпаки, — зшестя в Ад вже є воскресінням, адже смерть вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут „успіння” є пробудженням у Царстві Божому.

У них насамперед спостерігаємо явище смерті: душа виходить з тіла. Але вона не сходить у Шеол, до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: „Душі праведних у руці Божій” (Муд. 3, 1). Христос тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого Бога у подобі Дитяти. Лик Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях.

Дивною може здаватися сцена, яку на деяких іконах „Успіння” зображають перед труною: якийсь єврей хоче торкнутися Богородиці руками, але ангел без вагань відрубує їх мечем. Таким буквальним способом легенда виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами пізнання, які застосовуються до світу явищ.

Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед херувимів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона є есхатон — остаточна досконалість створіння.

Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: другий прихід Христа на землю — це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного Єрусалима посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: У різдві дівство зберегла ти, в успінні світа не оставила ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Матір'ю Життя. І молитвами твоїми ізбавляєш від смерти душі наші.

Слава, і нині: Кондак, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 2, 5-11

Браття, плекайте ті самі гадки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, але применшив Себе Самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що, сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи, отже, їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що кормили Тебе. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають Його.

Проповідь

"Марія вибрала кращу частку, яка не відійметься від неї"
(Лк. 10:42)

Сьогодні наша Церква відзначає празник Успіння Пресвятої Богородиці, який називаємо також Внебовзяття Божої Матері.
Це свято звертає нашу увагу на ту правду віри, яка повчає, що непорочне тіло Матері Божої, дійсно захоронене від всякого зіпсуття і її Небесний Отець взяв його у небо. Як задля Свого Сина - Богочоловіка, Пречиста Діва була захоронена від усякої, навіть найменшої плями гріха, так тепер Він захоронює її тіло від будь-якого зіпсуття. А святий Йоан Дамаскин ясно висловлює свою віру про Внебовзяття Пресвятої Богородиці з тілом і душею. В одній із своїх проповідей на її Успення він каже: "Годилося, щоб Той, Хто зберіг її дівицтво при Своїм Різдві, зберіг її тіло нетлінним по її смерті. Годилося, щоб Та, що бачила свого Сина на хресті і якої серце прошив меч болів, що їх Вона не зазнала при Різдві, гляділа на Нього, як Він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посіла те, що належить до її Сина, та, щоб усе створіння почитало її як Матір Божу".
Смерть людини й знищення її тіла є видимим знаком покаран­ня за первородний гріх: "З усякого дерева саду їстимеш, з дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш, бо того самого дня напевно помреш" (Бт. 2:16). Через непослух, що є гріхом, прийшла смерть. Святий апостол Павло каже: "Тим то, як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перей­шла на всіх людей, бо всі згрішили ..." (Рим. 5:12).
Однак, ця страшна кара не була в первісних задумах Божих. Господь бажав зберегти Своє улюблене сотворіння - людину, від усякого болю, нещастя і терпіння, й тому поселив її в раю, де всьо­го було вдосталь. Але людина в своїй глупоті сама позбавила себе того щастя. Замість слухати Божого голосу, виконувати Його за­повідь, вона пішла за своїм відвічним ворогом, дияволом, і згріши­ла. За те, що вона відвернулась від свого Творця й пішла служити дияволові, спала на неї справедлива кара.
З цього виходить, що ті всі біди, терпіння й земні нещастя, які нас у цьому житті переслідують, є наслідком гріха.
Марія - найчистіше, наймиліше Божому оку створіння. Вона одержала повноту ласк у часі з хвилиною свого Зачаття, і не­бесну славу у вічності, зокрема через своє Богоматеринство. От­римала вона ті всі привілеї й добра задля заслуг Ісуса Христа, сво­го Сина. Вже свята Єлизавета назвала її благословенною між жінка­ми і матір'ю Бога (Лк. 1:43). Пречиста Діва Марія уснула, щоб брамою смерті перейти до щасливого вічного життя. Її перестав­лення було спокійним, щасливим і радісним. Вона уснула, щоб уподібнитись до свого Сина Ісуса Христа.
Внебовзяття Пресвятої Богородиці, її тріумф, переходить усі наші поняття. В супроводі ангелів і святих Пресвята Діва ввійшла в небесну святиню і там зайняла місце найближче Трисвятого Бога як Цариця ангелів і святих, як Чесніша від Херувимів і славніша від Серафимів. Пречиста Діва Марія - це наша Небесна Цариця, наша Мати Милосердя.
З життєпису святого Домініка Савіо довідуємося про таку подію. Кільканадцять років після своєї смерті Савіо з'явився своє­му вихователеві, отцеві Донові Боско.
- Мій дорогий! - запитав його Дон Боско, - скажи мені, що давало тобі найбільше спокою і надії при смерті?
- Прошу відгадати, - відповів юнак.
- Може те, що ти дуже любив святу чистоту?
- Ні.
- А може те, що ти мав чисте сумління?
- Також ні.
- То, можливо, надія, що йдеш до неба?
- І не це.
- Ну то що ж?
- Прошу отця, найбільше спокою і радості в годині смерті додавало мені те, що я все життя дуже любив Пресвяту Діву Марію, її почитав, старався її наслідувати і тому був певний, що я є під її Покровом. Тож прошу часто повторювати всім своїм учням, щоб якнайгарячіше любили й почитали Марію і будуть щасливі в житті і в годину смерті. "Хто не любить Марії, той не матиме місця у Христовому серці" - навчав праведний місіонер о. Іван від Христа.
Нашу набожність до Пресвятої Богородиці проявляймо сер­цем, словами та ділами, наслідуючи її богоугодне життя. Звертай­мося до неї часто та щиро, просячи її помочі та заступництва, і тоді будемо з нею у Небесному Царстві. Амінь.

Для створення сторінки використано такі видання:

• о. Іван Чичерський

• Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;

• Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;

• Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;

• Збірник проповідей "Сівач".

• Ікону Успіння Пресвятої Богородиці.