Усікновення чесної голови св. Івана Христителя
- Тропар та кондак
- Празничний Апостол
- Євангеліє
- Проповідь
Тропар та кондак
Тропар, глас 2: Пам'ять праведного з похвалами, і тобі вистачає свідчення Господнє, предтече, бо ти показався воістину і від пророків чесніший, бо у струях сподобився хрестити Проповіданого. Тому за істину пострадав ти, радуючися, благовістив ти і тим, що в аді, Бога, явленого в тілі, що взяв гріх світу і подає нам велику милість.
Слава: Кондак, глас 5: Предтечі славне усікновення було якось божественним задумом, щоб і тим, що в аді, проповів Спасове пришестя. Нехай, отже, ридає Іродія, що випросила беззаконне вбивство, бо возлюбила не закон божий, ні живий вік, але — лукавий і дочасний.
І нині: Богородичний, глас 5: Радуйся, двері Господні непроходимі, радуйся, стіно і покрове тих, що прибігають до тебе, радуйся, пристане, бурями не навіщувана і подружжям незаймана, що родила плоттю Творця твого і Бога. Молитись не переставай за тих, що оспівують і поклоня ються різдву твоєму.
Слава: Кондак, глас 5: Предтечі славне усікновення було якось божественним задумом, щоб і тим, що в аді, проповів Спасове пришестя. Нехай, отже, ридає Іродія, що випросила беззаконне вбивство, бо возлюбила не закон божий, ні живий вік, але — лукавий і дочасний.
І нині: Богородичний, глас 5: Радуйся, двері Господні непроходимі, радуйся, стіно і покрове тих, що прибігають до тебе, радуйся, пристане, бурями не навіщувана і подружжям незаймана, що родила плоттю Творця твого і Бога. Молитись не переставай за тих, що оспівують і поклоня ються різдву твоєму.
Діяння святих апостолів 13, 25-33
В тих днях, сповнивши свій шлях, Іван мовив: Я не той, за кого ви мене вважаєте; он іде за мною той, якому я не гідний розв'язати взуття його. Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане слово цього спасіння. Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали Його, і засудивши Його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. І не знайшовши в Ньому ніякої смертельної вини, вимагали у Пилата вбити Його. А коли виконали все, що було написано про Нього, зняли Його з хреста і поклали до гробу Та Бог воскресив Його з мертвих, і Він багато днів являвся тим, що прийшли з Ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер є Його свідками перед народом. І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була дана батькам нашим. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса.
Євангеліє від Марка 6, 14-30
В той час почув Ірод цар слухи про Ісуса Христа, бо явне стало ім'я Його, і сказав, що Іван Хреститель встав із мертвих, і тим-то сили діються через нього. Інші го ворили, що то Ілія, а інші казали, що то пророк є або як один з пророків. Почувши ж, Ірод сказав, — це Іван, якому я відтяв голову, він встав з мертвих. Той бо Ірод, пославши, схопив Івана і зв'язав у в'язниці задля Іродіяди, жінки Фи-липа, брата свого, тому що оженився з нею. Бо Іван говорив Іродові: Не годиться тобі мати жінку Филипа, брата твого. Іродіяда же гнівалася на нього і хотіла його вбити, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного і святого, і беріг його; і слухавши його, багато чинив, а слухав його залюбки. І як настав пригожий день, коли Ірод на свої уродини справляв вечерю своїм князям і тисячникам та старшим галилейським, і як увійшла дочка тієї Іродіяди і танцювала, і угодила Іродові й возлежащим з ним, сказав цар дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі, хоч би й половину мого царства. Вона ж, вийшовши, сказала матері своїй: Чого просити? А ця сказала: Голову Івана Хрестителя. І зараз, ввійшовши з поспіхом до царя, просила, кажучи: Хочу, щоб ти негайно дав мені на блюді голову Івана Хрестителя. І прескорбний був цар, та ради клятви і задля возлежащих з ним не хотів їй відмовити. І зараз післав цар прибічника і звелів принести голову його. А він пішов і усікнув його в в'язниці. І приніс голову його на блюді і дав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй. А ученики його, почувши, прийшли і взяли тіло його й положили його у гробі. І зібрались апостоли до Ісуса і сповістили Йому все, що робили і чого навчали.
Проповідь
- "Як лине той олень до водних потоків,
- так лине до Тебе, о Боже,
- душа моя, спрагнена Бога живого!"
- (Пс. 41, 2-3)
Скільки думок і почуттів народжуються в цих словах у серці віруючої людини! Що нагадують вони нам, про що говорять?
Найперше, перед нашим духовним поглядом стає величава кар тина незчисленних тисяч мучеників перших віків християнства: молоді, старі, жінки, діти, малюки на руках матерів... Ці люди не шкодують своєї молодості, ні невинності, радостей земного життя, ні своєї слави і земної поваги — не шкодують нічого, тому що "душа їх бажає до Бога". Вони йдуть на цей подвиг, повні гарячої, переконливої віри у справедливість і непомильність слів Господа Ісуса Христа: "Де я буду, там буде і Мій слуга". "Будь вірний Мені до смерті, і Я дам тобі вінець вічної слави і життя". Ця віра настіль ки давала їм сили, що найважчі муки і передсмертні страждання вони переносили не тільки з правдиво-геройським терпінням, але із глибоко-духовною радістю, їм додає сили Віра в Небесного Отця і любов до Нього, їхня любов до Бога була дуже великою, тому кожен раз, коли ми згадуємо про її прояв з часів гоніння на християн, то ці розповіді сильно хвилюють наше серце.
Ось один з цих випадків, який мав місце в місті Карфагені.
В середині третього століття правитель міста Карфагену роз почав гоніння на християн, в один з днів наказав усім християнам зібратись на міській площі. Люди знали, що їх збирають для по карання. І ось з однієї вулиці по дорозі до площі група поган побачила жінку, що бігла в напрямку до цієї площі з маленькою дитиною на руках. Вони зупинили жінку і говорять до неї: "Куди ти біжиш?" Жінка відповіла: "Я — християнка і поспішаю на площу, де збираються усі християни".
- А хіба ти не знаєш, що всіх християн будуть карати?
- Я це знаю, тому і поспішаю.
- Залиши хоча маленьку дитину вдома, нехай спасеться невинне дитя. — Ні, ні! — крикнула жінка, — я хочу, щоб і моя дитина вже сьогодні була у Господа!
Перед нашим духовним поглядом стає і друга картина святого зібрання святих. Багато чоловіків і жінок, в яких було бажання нерозривно перебувати з Господом, залишали свої домівки, свої сім'ї, відрікались від усього, чим живе людина на землі, йшли в ліси, пустині, наслідуючи Святого Івана Хрестителя, щоб в подвигах молитви і посту служити Господу Богу. Світ лукаво запитує: А чого бажає людське серце? А воно сильно бажає Бога, до Нього направляє усі свої найкращі надії, пориви, стремління нашого безсмертного духа. А наше серце якраз найбільше бажає того, щоб людина ніколи не вмирала, щоб ніколи не зупинялось те життя, яким живе їхня думка, щоб за порогом земського життя, яке так часто є облите людськими слізьми, сповите скорботами, наш безсмертний дух насолоджувався вічним щастям і нічим не порушеним спокоєм. Наше серце прагне до визволення від тих страждань, якими супроводжується земна дорога кожної людини, а якщо не можливо знайти визволення з цих страждань, просити пом'якшення цих страждань, шукати у собі таку силу, яка могла би служити опорою у перенесенні страждань. Коли совість мучить людину за вчинені нею гріхи, коли серце плаче сльозами розкаяння, людина шукає для себе прощення і потіхи. І ось, все те, чого хоче, чого шукає людина, вона в повній мірі може отримати від Господа Ісуса Христа. Ісус Христос приходив на землю для того, щоб вдихнути у людину силу жити і протистояти всім земським випробу ванням, хворобам і стражданням. Хто вірить у Нього, той за слова ми Івана Золотоустого "Стоїть на кам'яній скелі, і ніякі бурі і хвилі не змиють його з цієї скелі". Ісус Христос приходив на землю, щоб через Свою Голгофську Жертву подати грішному серцю, що кається, прощення, щоб свою ласкаву батьківську руку покласти на плече і сказати людині Своє Божественне слово: "Прощаються тобі гріхи твої". І тільки Він один — Всемогутній і Всемилостивий — може подати це прощення грішнику. Ось чому ми біля Його ніг складаємо всі наші бажання і надії.
І. Шукаймо любов та тепло, щоб скріпити нашу Віру
Людина може до всього звикнути: може звикнути жити в будь-якому кліматі — дуже холодному або дуже гарячому; вона може привчити себе, якщо буде вимушена, проживати в крайній нужді місяцями, а навіть і роками; людина звикає до будь-якої праці, яка на перший погляд видається їй не під силу. Але до одного людина звикнути не може — це жити без любові, при якій вона ніколи не відчуватиме себе одинокою на цьому світі. Важко є, коли людина не має з ким поділитись своїм горем, не має перед ким розкрити свою наболілу душу. Серце людини шукає і прагне ласки і любові, люди на бажає зігріти своє серце теплом цієї любові. А хіба завжди така любов супроводжує земську дорогу людини? А хіба наша звичайна людська любов може бути досконалою? Та ось людина знаходить її в особі свого Бога і Небесного Батька, в якого вона вірує, який має в собі невичерпне джерело любові. Слово Боже говорить нам: "Бог є любов" (Ів. 4:8). Про це знає віруюче серце не тільки тому, що так вчить віра наша, але і Святе Письмо. Ми знаємо про це з цього, що Джерело цієї любові сходило на грішну землю, проживало серед людей і ласкою Свого Божого серця зігрівало тисячі душ. Ісус Хри стос прощав грішниць, що плакали біля Його ніг, Він любив дітей, з любов'ю відносився до важкохворих, які зустрічались на Його дорозі. Він плакав над гробом померлих. А найбільше це засвідчив на Хресті, коли з любові до людей дав себе розіп'ясти, для їх вічного щастя. Він є джерелом любові, Він є наша найкраща надія, Він є джерело нашого життя, у Ньому наше життя і наша смерть, у Ньому наше сьогодення і наше завтра, у Ньому наше безконечне майбутнє життя.
ІІ. Шукаймо доброї духовної атмосфери, щоб скріпити нашу Віру
Пригляньмося! Наше тіло має потребу в своєму здоров'ї для під тримання життя, йому потрібне чисте повітря. Тому, що дихаючи нечистим повітрям, ми хворіємо. Для цього влітку кожна людина прагне десь за місто, на дачу, щоб подихати свіжим повітрям, очистити свої легені від міських порохів і диму. Так і наша душа у своїй скритності від поглядів інших людей, шукає життя для себе в чисто му, свіжому повітрі. Вона змушена проживати і дихати в атмосфері, наповненім людськими гріхами, моральної нечистоти. Людина є ство рена на образ і подобу Божу, носить в собі частинку дихання Божого, тому що в першу людину Творець вдихнув "дихання життя" (Бут. 2:7), і своєю душею людина прагне до Свого Джерела і Творця, змучив шись дихати повітрям землі, шукаючи для себе повітря неба. Для цього ми приходимо сюди в храм Божий, залишаючи за порогом всю нашу суєту, всі наші турботи, все те, чим тривожно живемо на цьому світі. Тут ми і дихаємо іншим повітрям. Зі святих стін цього храму на нас споглядають зображення св. подвижників, посилаючи промені спокою і любові, вони говорять нам про те, як ці святі люди знайшли в собі сили перебороти всі земські спокуси, де багато з них роками, а інколи протягом усього життя, страждаючи важкими хворобами, вміли нести все це з терпеливістю.
Приклад: хочу терпіти задля безсмертної душі.
Один французький письменник Франсуа Копе проводив життя без Бога і віри в Нього, але пізніше були причини для того, щоб він навернувся. На старості років перед смертю терпів страшні муки, але ніколи не просив про їх кінець. Навпаки він казав: "Господи, дай мені довге конання". На хвилину затримався, а потім дав пояс нення: "Хочу довго конати і багато терпіти, бо вірю в Бога і безсмерт ність душі". З цього бачимо, що навіть ті люди, які колись були далекі від Бога, але, коли наблизились до Нього через свою Віру, то ніякі терпіння, життєві хрести, не могли її захитати.
III. Шукаймо світла, щоб скріпити нашу Віру
Все, що живе, має потребу світла і тепла для свого життя. І наша душа "прагне до Бога", тому що в Ньому — джерело світла і тепла для нашої безсмертної душі. В світлі того, що відкрито нам через слово Боже, для нас все зрозуміло: як виник цей світ, в якому ми живемо, для чого створена людина і як вона буде жити після своєї смерті. Слово Боже освічує нам дорогу, яка веде нас до вічного життя. І як сонце, що не тільки світить, але і гріє, так і наш Бог, в якого ми віруємо — це невичерпне джерело тепла, що зігріває нашу душу. Взірець такої любові — обійми батька, що зустрічає свого блудного сина з прощенням і ласкою. В притчі, яку ми вже не раз чули, про блудного сина, батько зустрів свого сина, повелів заколоти найкраще теля, принести найкращу одежу і перстень на руку синові, який повернувся, щоб виявити тим всю радість батьківського серця. Такий є наш Небесний Отець — і Його тепле всепрощення, і ласкаві обійми вже не раз відчув кожен з нас на своїй життєвій дорозі. Ми йдемо до Нього, як до джерела світла і тепла, тому що і наша душа, як всяка інша — безсмертна, також бажає до Бога. Ми йдемо до Нього за тим небесним кормом, в якому має потребу і якого просить кожна жива душа. А цей корм дає нам Господь в щирій молитві, в святім Прича сті. Нехай у нікого між нами не буде ні голодної, ні спрагненої душі!
На надгробних пам'ятниках на наших цвинтарях ми часто читаємо слова: "Блаженні мертві, що вмирають з Господом!" (Од. 14:13). Ці слова говорять нам про тих, хто на своїй дорозі до неба вже відчув щастя життя з Богом у своїй душі і з Ним відійшов у вічний світ. В цьому і заключається ціль нашого життя: проживати з Господом і помирати з Ним. Плодом нашої Віри і буде блаженство — вічне єднання з Богом і вічне перебування в тому світі, де немає ні скорбот, ні смутку, ні зітхань. Тож ідімо всі до Бога — сильного і живого! В Ньому — щастя, в Ньому — спокій, в Ньому не мина ють вічні радості! Амінь.
Найперше, перед нашим духовним поглядом стає величава кар тина незчисленних тисяч мучеників перших віків християнства: молоді, старі, жінки, діти, малюки на руках матерів... Ці люди не шкодують своєї молодості, ні невинності, радостей земного життя, ні своєї слави і земної поваги — не шкодують нічого, тому що "душа їх бажає до Бога". Вони йдуть на цей подвиг, повні гарячої, переконливої віри у справедливість і непомильність слів Господа Ісуса Христа: "Де я буду, там буде і Мій слуга". "Будь вірний Мені до смерті, і Я дам тобі вінець вічної слави і життя". Ця віра настіль ки давала їм сили, що найважчі муки і передсмертні страждання вони переносили не тільки з правдиво-геройським терпінням, але із глибоко-духовною радістю, їм додає сили Віра в Небесного Отця і любов до Нього, їхня любов до Бога була дуже великою, тому кожен раз, коли ми згадуємо про її прояв з часів гоніння на християн, то ці розповіді сильно хвилюють наше серце.
Ось один з цих випадків, який мав місце в місті Карфагені.
В середині третього століття правитель міста Карфагену роз почав гоніння на християн, в один з днів наказав усім християнам зібратись на міській площі. Люди знали, що їх збирають для по карання. І ось з однієї вулиці по дорозі до площі група поган побачила жінку, що бігла в напрямку до цієї площі з маленькою дитиною на руках. Вони зупинили жінку і говорять до неї: "Куди ти біжиш?" Жінка відповіла: "Я — християнка і поспішаю на площу, де збираються усі християни".
- А хіба ти не знаєш, що всіх християн будуть карати?
- Я це знаю, тому і поспішаю.
- Залиши хоча маленьку дитину вдома, нехай спасеться невинне дитя. — Ні, ні! — крикнула жінка, — я хочу, щоб і моя дитина вже сьогодні була у Господа!
Перед нашим духовним поглядом стає і друга картина святого зібрання святих. Багато чоловіків і жінок, в яких було бажання нерозривно перебувати з Господом, залишали свої домівки, свої сім'ї, відрікались від усього, чим живе людина на землі, йшли в ліси, пустині, наслідуючи Святого Івана Хрестителя, щоб в подвигах молитви і посту служити Господу Богу. Світ лукаво запитує: А чого бажає людське серце? А воно сильно бажає Бога, до Нього направляє усі свої найкращі надії, пориви, стремління нашого безсмертного духа. А наше серце якраз найбільше бажає того, щоб людина ніколи не вмирала, щоб ніколи не зупинялось те життя, яким живе їхня думка, щоб за порогом земського життя, яке так часто є облите людськими слізьми, сповите скорботами, наш безсмертний дух насолоджувався вічним щастям і нічим не порушеним спокоєм. Наше серце прагне до визволення від тих страждань, якими супроводжується земна дорога кожної людини, а якщо не можливо знайти визволення з цих страждань, просити пом'якшення цих страждань, шукати у собі таку силу, яка могла би служити опорою у перенесенні страждань. Коли совість мучить людину за вчинені нею гріхи, коли серце плаче сльозами розкаяння, людина шукає для себе прощення і потіхи. І ось, все те, чого хоче, чого шукає людина, вона в повній мірі може отримати від Господа Ісуса Христа. Ісус Христос приходив на землю для того, щоб вдихнути у людину силу жити і протистояти всім земським випробу ванням, хворобам і стражданням. Хто вірить у Нього, той за слова ми Івана Золотоустого "Стоїть на кам'яній скелі, і ніякі бурі і хвилі не змиють його з цієї скелі". Ісус Христос приходив на землю, щоб через Свою Голгофську Жертву подати грішному серцю, що кається, прощення, щоб свою ласкаву батьківську руку покласти на плече і сказати людині Своє Божественне слово: "Прощаються тобі гріхи твої". І тільки Він один — Всемогутній і Всемилостивий — може подати це прощення грішнику. Ось чому ми біля Його ніг складаємо всі наші бажання і надії.
І. Шукаймо любов та тепло, щоб скріпити нашу Віру
Людина може до всього звикнути: може звикнути жити в будь-якому кліматі — дуже холодному або дуже гарячому; вона може привчити себе, якщо буде вимушена, проживати в крайній нужді місяцями, а навіть і роками; людина звикає до будь-якої праці, яка на перший погляд видається їй не під силу. Але до одного людина звикнути не може — це жити без любові, при якій вона ніколи не відчуватиме себе одинокою на цьому світі. Важко є, коли людина не має з ким поділитись своїм горем, не має перед ким розкрити свою наболілу душу. Серце людини шукає і прагне ласки і любові, люди на бажає зігріти своє серце теплом цієї любові. А хіба завжди така любов супроводжує земську дорогу людини? А хіба наша звичайна людська любов може бути досконалою? Та ось людина знаходить її в особі свого Бога і Небесного Батька, в якого вона вірує, який має в собі невичерпне джерело любові. Слово Боже говорить нам: "Бог є любов" (Ів. 4:8). Про це знає віруюче серце не тільки тому, що так вчить віра наша, але і Святе Письмо. Ми знаємо про це з цього, що Джерело цієї любові сходило на грішну землю, проживало серед людей і ласкою Свого Божого серця зігрівало тисячі душ. Ісус Хри стос прощав грішниць, що плакали біля Його ніг, Він любив дітей, з любов'ю відносився до важкохворих, які зустрічались на Його дорозі. Він плакав над гробом померлих. А найбільше це засвідчив на Хресті, коли з любові до людей дав себе розіп'ясти, для їх вічного щастя. Він є джерелом любові, Він є наша найкраща надія, Він є джерело нашого життя, у Ньому наше життя і наша смерть, у Ньому наше сьогодення і наше завтра, у Ньому наше безконечне майбутнє життя.
ІІ. Шукаймо доброї духовної атмосфери, щоб скріпити нашу Віру
Пригляньмося! Наше тіло має потребу в своєму здоров'ї для під тримання життя, йому потрібне чисте повітря. Тому, що дихаючи нечистим повітрям, ми хворіємо. Для цього влітку кожна людина прагне десь за місто, на дачу, щоб подихати свіжим повітрям, очистити свої легені від міських порохів і диму. Так і наша душа у своїй скритності від поглядів інших людей, шукає життя для себе в чисто му, свіжому повітрі. Вона змушена проживати і дихати в атмосфері, наповненім людськими гріхами, моральної нечистоти. Людина є ство рена на образ і подобу Божу, носить в собі частинку дихання Божого, тому що в першу людину Творець вдихнув "дихання життя" (Бут. 2:7), і своєю душею людина прагне до Свого Джерела і Творця, змучив шись дихати повітрям землі, шукаючи для себе повітря неба. Для цього ми приходимо сюди в храм Божий, залишаючи за порогом всю нашу суєту, всі наші турботи, все те, чим тривожно живемо на цьому світі. Тут ми і дихаємо іншим повітрям. Зі святих стін цього храму на нас споглядають зображення св. подвижників, посилаючи промені спокою і любові, вони говорять нам про те, як ці святі люди знайшли в собі сили перебороти всі земські спокуси, де багато з них роками, а інколи протягом усього життя, страждаючи важкими хворобами, вміли нести все це з терпеливістю.
Приклад: хочу терпіти задля безсмертної душі.
Один французький письменник Франсуа Копе проводив життя без Бога і віри в Нього, але пізніше були причини для того, щоб він навернувся. На старості років перед смертю терпів страшні муки, але ніколи не просив про їх кінець. Навпаки він казав: "Господи, дай мені довге конання". На хвилину затримався, а потім дав пояс нення: "Хочу довго конати і багато терпіти, бо вірю в Бога і безсмерт ність душі". З цього бачимо, що навіть ті люди, які колись були далекі від Бога, але, коли наблизились до Нього через свою Віру, то ніякі терпіння, життєві хрести, не могли її захитати.
III. Шукаймо світла, щоб скріпити нашу Віру
Все, що живе, має потребу світла і тепла для свого життя. І наша душа "прагне до Бога", тому що в Ньому — джерело світла і тепла для нашої безсмертної душі. В світлі того, що відкрито нам через слово Боже, для нас все зрозуміло: як виник цей світ, в якому ми живемо, для чого створена людина і як вона буде жити після своєї смерті. Слово Боже освічує нам дорогу, яка веде нас до вічного життя. І як сонце, що не тільки світить, але і гріє, так і наш Бог, в якого ми віруємо — це невичерпне джерело тепла, що зігріває нашу душу. Взірець такої любові — обійми батька, що зустрічає свого блудного сина з прощенням і ласкою. В притчі, яку ми вже не раз чули, про блудного сина, батько зустрів свого сина, повелів заколоти найкраще теля, принести найкращу одежу і перстень на руку синові, який повернувся, щоб виявити тим всю радість батьківського серця. Такий є наш Небесний Отець — і Його тепле всепрощення, і ласкаві обійми вже не раз відчув кожен з нас на своїй життєвій дорозі. Ми йдемо до Нього, як до джерела світла і тепла, тому що і наша душа, як всяка інша — безсмертна, також бажає до Бога. Ми йдемо до Нього за тим небесним кормом, в якому має потребу і якого просить кожна жива душа. А цей корм дає нам Господь в щирій молитві, в святім Прича сті. Нехай у нікого між нами не буде ні голодної, ні спрагненої душі!
На надгробних пам'ятниках на наших цвинтарях ми часто читаємо слова: "Блаженні мертві, що вмирають з Господом!" (Од. 14:13). Ці слова говорять нам про тих, хто на своїй дорозі до неба вже відчув щастя життя з Богом у своїй душі і з Ним відійшов у вічний світ. В цьому і заключається ціль нашого життя: проживати з Господом і помирати з Ним. Плодом нашої Віри і буде блаженство — вічне єднання з Богом і вічне перебування в тому світі, де немає ні скорбот, ні смутку, ні зітхань. Тож ідімо всі до Бога — сильного і живого! В Ньому — щастя, в Ньому — спокій, в Ньому не мина ють вічні радості! Амінь.
Для створення статті використано такі джерела:
- о. Степан Потічний "Сівач", вересень 2003 Ч. 9 (46) рік 5
- Календар "Місіонаря" 2003. - Львів: Місіонар, 2003;
- Збірник проповідей "Сівач".
- А також ікону Усікновення чесної голови святого Івана Христителя.
Немає коментарів:
Дописати коментар