04.05.2011р. Б. / Підгорецька карикатура

Не хотів псувати цими рядками читачам гарного настрою відразу після святкової беатифікації блаженного Івана Павла ІІ, але сьогодні по свіжих слідах, так би мовити, поділюсь роздумами, які давно вертілись в голові. Як вже багатьом відомо, в неділю очільники групи, відомої в минулому як «підгорецькі отці», а сьогодні справедливо названі за прізвищем ідеолога Догнала, «догналіти», «відлучили» від Католицької Церкви Папу Бенедикта та блаженного Івана Павла ІІ. Хоча самі вони мабуть скажуть, що то не вони: «он сам пришёл». Тобто Папа своїми діями, сам себе поставив у положення відлученого, і вони його попереджали про можливі наслідки його діяльності, але факт залишається фактом – ці люди вважають, що мають право виносити вироки, судження діяльності будь-кого і головно глави Церкви в якій складали священичу присягу, припасовувати до людей цитати з Біблії, звинувачувати в єресях і так далі. Тут прошу читача особливо звернути увагу, що ці люди вважають себе в повному праві трактувати, оцінювати і судити в останній інстанції. Це дуже показовий феномен. Це явище не нове в Церкві Христовій, оскільки від самого початку з‘являлись люди, які твердили, що їх веде сам Дух і єдиний Бог їм суддя, а вони вже всім решта судді. Зараз ми називаємо ці відколи сектами.

Хоча ще донедавна, очільники групи Догнала наголошувала на тому, що вважають свої відлучення від Католицької Церкви недійсними і очікують на офіційне рішення їхнього питання від Папи і його єдиного. По крайній мірі, в одній спонтанній розмові з одним із адептів секти паном Василем Кириличем – редактором їхнього сайту «ПРАВдиво» останній свято мені доводив, що Папа накаже «винуватців» і виправдає «невинно осуджених», звісно Догнала & Co. Мене завше цікавило питання, а якщо б Папа підтвердив екскомуніки (хоча звичайно їх справи Папа ніколи б не розглядав), яка була б їх реакція? Більш ніж впевнений, вони б звинуватили Папу у сотні вигаданих єресях, бо виключно себе вважають непомильними (що зрештою і сталось згодом). Це підтвердили події неділі. Все, що говорилось адептам до цього – «мовляв почекайте, Папа просто оточений поганими людьми, але правда восторжествує і він нас оправдає» було, як то кажуть, «для отвода глаз». Стара риторика міняється на нову – Папа сам єретик, тому ми обиратимемо свого – Підгорецького чи Брюховецького, а може і Кульпарківського…

Якщо на перших парах, догналіти в очах своїх адептів намагались продемонструвати якісь спроби легітимації, чи то були претензії ввести їх до складу Синоду УГКЦ (хоча ніколи не були і не є єпископами Католицької Церкви) чи пізніші апеляції до Папи, то тепер остання і легітимна інстанція християнства на планеті Земля знаходиться, яких 70 кілометрів від Львова. Якщо у вас проблеми – звертайтесь: все вирішується там. Хоча, це не єдина філія. По цілому світу від різноманітних християнських юрисдикцій в свій час вже відходили групи, які оголошували себе посольством Божим на землі… Ця не перша і не остання, знаємо це зі Святого Письма.

Насправді дивлячись назад, всі ці спроби легітимації ніколи не мали якоїсь справжньої цілі пошуку справедливості. Для міцнішого фундаменту треба було чимсь дурити людей (не забуду відео з-під стін Верховної Ради, в якому один з очільників показово поминає Бенедикта XVI), щоб не розбіглись ті, що є, і назбирати нових. Тепер, коли є міцніша база можна і Папу «відлучати». Тим паче догналіти почали розширяти свій ареал вербування на православних (представники УАПЦ з Золочівського району вже можуть Вам багато розповісти) апеляція до Риму вже не потрібна, а й навіть зайва (а для католиків латинської традиції вони готують цікавіший сюрприз – латинського єпископа ну і само собою главу Латинської Церкви).

Процес вербування в групу досить простий і дієвий. До сьогодні ще працює вдала мімікрія під Греко-Католицьку Церкву, оскільки саме її вірних було обрано як матеріал для формування секти. Люди, які вперше потрапляють на реколекційні науки, не знають, що мають діло не з УГКЦ. Про це свідчать багато тих, хто побував на науках, але не втрапив в число адептів. Коли стає зрозуміло – мізки вже спрямовані у потрібному напрямку і УГКЦ вже розглядається як ворог. Впроваджувальна система проста – світ ділиться навпіл. Чорний і білий. Пекло – рай: вибирай… Звісно, тут тобі пропонують «рай». Перед тобою стоять такі милі галицькому оку монахині і священики. Вибір здійснено і, все, вперед. Далі тобі дадуть всі необхідні формули чому саме по ту сторону пекло. Хоча справжнісіньке пекло розпочинається в сім‘ях, коли хтось з близьких попадає в цю секту. Свідченням може слугувати нещодавнє відео ( http://youtu.be/bHlT5UIxX3I ), на якому в догналітському осередку відбувається постриг в монахині, а мати, яка в розпачі протестує, і монахині їй вперто затуляють рота. Я все розумію, мати хоче «бачити внуків» і не одні батьки важко пережили такий вибір дитини, однак, на жодному постригу матері не будуть брутально затикати рота і скандувати на все горло «Ісус». Думаю, цей випадок взагалі заслуговує на розслідування відповідними органами, які чомусь в даній ситуації виявляють повну бездіяльність. Прошу звернути увагу, що ця мати протестує не проти самого постригу, як такого, а звинувачує виконавця обряду у самозванстві.

Звинувачення, якими щедро догналіти посипають всіх «зовнішніх» також будувались за висхідною – спочатку критики зазнали ієрархи УГКЦ, зокрема Блаженіший Любомир. А потім вже Римський понтифік. Формули прості і чітко вбудовуються в свідомість адептів. Натомість і тут догналіти не мали на меті з‘ясовувати якусь істину. Звинувачення висуваються риторично і відповіді не очікується. Зі сторони УГКЦ лунали не одноразові спростування, однак, дискусії непомильні судді починати не збирались. Звинувачення є виключно для «внутрішнього вжитку», а не для зовнішнього. І тут я також хочу зупинити читача і зосередити його увагу. Звинувачення повинні тільки постійно живити в «своїх» відчуття правдивості їхнього шляху. І переконання, що ззовні – пекло. Людина, яка потрапила туди ніколи в житті не буде з‘ясовувати, чи справді говорив якісь речі Блаженіший Любомир Гузар, не буде з‘ясовувати, що було в Асижі, чи відкривати документ ІІ Ватиканського Собору Nosra Aetate в якому викладено вчення Католицької Церкви про ставлення до інших релігій, не буде з‘ясовувати, бо вона це «знає». Тому що за неї вже все з‘ясував Догнал. А він, вона переконана є по цю «сторону добра і зла», по добру, звісно.

Це насправді класика жанру, скажуть релігієзнавці. Серед основних засобів поширення свого впливу використовуються також вкидання в суспільство певних фантомних небезпек на кшталт ювеналки чи формування маси громадських організацій, які борються з «виселенням магеланових пінгвінів з Фоклендів» так небезпечного для нашого суспільства чи створенням паралельних церковним молодіжних організацій, як вже скандальний клон «Руху чистих сердець»

Якщо стати на відстані й глянути на всю цю ситуацію здалека, то видно ще більше. Ситуація в країні хитається у всі боки. І зрушити тектонічні плити пробують в багатьох точках. В суспільному: розкручуванням мовного питання, історичними суперечками, конфронтаціями ідеологій тощо. Окремим регіоном який особливо розхитують є Західна Україна, яку руками, певних сил хочуть показати як оплот фашизму і «агалтєлого націоналізма», осередком екстремізму і ксенофобії. Не залишилась поза увагою і релігійна сфера. Не побоюсь цього слова, але вона є серцем нашого народу (Яке нажаль сьогодні зіткане з клаптиків). Вдариш туди - захитається все. І, що я спостерігаю, б‘ють туди доволі сильно. Якщо ще кілька років назад в нашій країні встановився більш-менш стабільний релігійний мир, то сьогодні ситуація за крок від вибуху. Про це просто на весь голос кричать релігійні лідери, апелюють до президента – чітко називають загрози. В цей сам час в Галичині розвертається прекрасно фінансована (цей факт заслуговує особливої уваги) і продумана кампанія розхитування Української Греко-Католицької Церкви. Зверніть увагу, очільники догналізму жодним чином не звертають увагу на те що робиться в країні (окрім надуманих загроз ювеналки і гомодиктатури) натомість вперто «сверлять» Католицьку Церкву взагалі і Греко-Католицьку зокрема. При цьому пишучи листи Путіну, Мєдвєдєву, Патріарху Кирилу листи з проханням підтримки. Пишуть листи в «Русскій мір», а звідти їм устами Кирила Фролова відповідають – «Ми с вамі! Бєй уніатов!»

.

Ще цікавішу ситуацію спостеріг останнім часом в інтернет сфері. Накал агресії в коментарях на релігійних сайтах просто зашкалює. Позавчора на сайті «Релігія в Україні» коментатор під ніком «Анархіст» представився як людина з оточення владики Ігора Ісіченка поливав всіх відбірною лайкою і мало не гнув матом на всіх. Я просто не вірю, що така люди на може бути в компанії інтелігентного Архієпископа. Чи під статтями на Українській правді, якісь «греко-католики» (в чому я теж сумніваюсь) мочили всіх не менш відбірним матом. Це тільки те, що помітив. Всім давно відомо, що в неті працює купа проплачених «тролів», які повинні постійно провокувати сварки на дражливі нашому суспільству теми, втому числі тему міжконфесійних стосунків. Але очевидно одне, нас хочуть спровокувати на «війну всіх проти всіх».

Перепрошую за «сумбур», я вірю в свій народ і вірю, що ми і це перейдемо. І здоровий глузд візьме верх над емоціями. Перефразовуючи пана Мирослава Мариновича – давайте зберігати холодність ума, при гарячості серця.

Але не все так зле. Не знаю з якою допомогою, яких сил, чи може просто через надмірні амбіції деяких людей маємо й веселі вісті. Група Догнала «відлучила Папу Римського». Ви тільки вдумайтесь над цим зі всєю можливою серйозністю і я переконаний у вас не вийде щиро не розсміятись. Я чув, що в психіатричній практиці релігійні лідери рідко трапляються, частіше Наполеони чи інші вожді народів, але Папи, то рідкісний випадок. Також «Львів турстичний» матиме нову атракцію – у визначені дні під Львівською облрадою, або може будуть і інші місця, відбуватимуться аудієнції з Папою, не знаю який буде титул чи Підгорецький чи Брюховецький – і можна буде зробити фотографії на пам'ять.

Анатолій Бабинський

P.S. Після написання пригадав ще одну річ, яку підмітив давно. Стосується вона риторичності звинувачень догналітами УГКЦ. На свої наліпках, розклеєних по місту, вони пишуть "греко-католики "за" гомосексуалізм і ювенальну юстицію. Якщо "ні" чому мовчимо?". Очільникам догналізму цілком відомо, що існує чітке вчення Католицької Церкви, щодо цих явищ і йому слідує УГКЦ, але ж про це вони мовчать. Але продемонструю їх тактику на практиці, щоб читачі краще зрозуміли про що мені йдеться "Догнал "За" згвалтування неповнолітніх і проституцію! Якщо "Ні" чому мовчимо?"

Джерела:

РІСУ-блоги

Мандрівники Христа Царя

03.05.2011р. Б. / Блаженніший Святослав: «Папа Іван Павло ІІ увійде в українську історію як той, хто беатифікував мучеників комунізму»

«Назавжди Святіший Отець увійде в історію і нашої Церкви, і українського народу як той, хто беатифікував мучеників комунізму». Про це Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав сказав Польському радіо з нагоди беатифікації Папи Івана Павла ІІ.

«Своєю повагою до української землі і її такої жахливої історії, а також величезного свідчення християнських мучеників і героїв християнського життя, він підкреслив, що це є величезний скарб Церкви», − наголосив Першоієрарх УГКЦ.

На думку Блаженнішого Святослава, дуже часто тих людей, які справді залишилися добрими християнами, зневажливо висвітлювали в українській пресі – як тих, хто, можливо, не зрозумів історичного моменту. «Це був дуже потужний жест», − пояснив Предстоятель Церкви.

За спостереженнями Глави УГКЦ, своїм візитом в Україну у 2001 році Папа Іван Павло ІІ зламав суспільні стереотипи: «Було дуже помітно, як під час першого дня перебування Папи у Києві люди начебто з такою недовірою до нього ставилися – не дуже було видно людей на вулицях, коли Папа переїжджав. Але коли Папа вже від’їжджав з Києва, то люди масово вийшли на вулиці його проводжати. То був такий злам стереотипу в простих українців дуже яскравий», − сказав Блаженніший Святослав.

На думку Предстоятеля УГКЦ, після візиту Папи риторика і тональність висловлювань на його адресу цілком змінилася, бо дуже багато людей в Україні для себе по-новому відкрили Церкву: «Це не йдеться лише в конфесійному значенні – католицька, латинська чи греко-католицька, але роль і місце духовного життя не тільки в житті громадянина, але суспільства як такого», − наголосив Глава Церкви.

«Пригадую, одна бабця мені сказала (це було у Львові): «Тепер комунізм назад до України не вернеться, тому що Папа своєю ногою ступив на українську землю», − зазначив Блаженніший Святослав.

У той самий час Першоієрарх Церкви висловив жаль, що сьогодні є певні сили, які намагаються дискредитувати особу Папи Івана Павла ІІ і, називаючи себе греко-католиками, навіть прямо виступали проти його беатифікації. Йдеться про секту так званих «підгорецьких отців», які самі виступили проти беатифікації Івана Павла ІІ та ще й закликали до цього увесь світ. «Очевидно, що це, до певної міри, намагання атакувати нашу Церкву», − підкреслив Глава УГКЦ.

«Думаю, що беатифікація дасть новий поштовх для популяризації бл. Івана Павла ІІ і розвитку Католицької Церкви на теренах України», − підсумував Блаженніший Святослав.

Нагадаємо, що 27 червня 2001 року Папа Іван Павло ІІ під час візиту в Україну беатифікував 28 Слуг Божих Української Греко-Католицької Церкви. Декрети мучеництва, героїчних чеснот та чуд духовних осіб та мирянина УГКЦ були проголошені 24 квітня 2001 року у Ватикані у присутності Папи Івана Павла ІІ.

Декретом у Ватикані було стверджено мучеництво 26 кандидатів архиєпархіального процесу, що завершився у Львові 2 березня 2001 року. Передана зі Львова документація на кожного з них містила життєпис, відомості про мученицьку смерть, а також богословський аналіз його праць (якщо такі були). Було визнано мученицькою смерть Слуги Божого єпископа Миколая Чарнецького та його 24 соратників: єпископів, єпархіальних священиків, монахів та монахинь і одного мирянина. Усі вони постраждали у час комуністичного переслідування в Україні між 1935 - 1973 роках. Окремим декретом було проголошено мучеництво Слуги Божого Теодора Ромжі, єпископа Мукачівської єпархії ГКЦ. Іншим декретом проголошено дійсність чуда, що відбулося через заступництво преподобної сестри Йосафати Гордашевської, співзасновниці згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії.

Разом із мучениками за віру від комуністичного режиму також було визнано блаженним священномучеником о. Омеляна Ковча, який добровільно відмовився від звільнення з нацистського концтабору Майданек і прийняв смерть, до останнього дня сповняючи свою душпастирську місію серед ув’язнених.

Джерела:

Департамент інформації УГКЦ

Мандрівники Христа Царя

02.05.2011р. Б. / Блаженніший Любомир вважає, що противники візиту Папи Івана Павла ІІ в Україну боялися пустоти своїх власних сердець

«Ті слова, які ми чули (під час візиту Івана Павла ІІ в Україну, − ред.), заохочували людей по-Божому жити. Любити найближчих, любити всіх людей, любити свою батьківщину. То було післанництво миру, добра. Тому ті, в кого з сумлінням не цілком все у порядку, боялися. І мали добру причину боятися, бо він власне тут показав оту силу духа».

Про це Глава УГКЦ в 2001-2011 роках Блаженніший Любомир сказав з нагоди беатифікації Івана Павла ІІ в інтерв’ю Польській пресовій агенції.

У відповідь на запитання журналіста, чи пригадує він моменти «лякання Папою», коли було чути голоси, що Папа не потрібен тут, бо це православна земля, Блаженніший Любомир відповів, що, на його думку, була певна церковно-політична група, яка боялася приїзду Папи: «І вони мали добру причину боятися: чи ви пам’ятаєте, щоби в Україні котрийсь політик чи котрийсь церковний муж збирав півтора мільйони людей?», − сказав тодішній Глава УГКЦ

.

Як вважає Блаженніший Любомир, ті люди, які приходили під Нунціатуру молитися, щоби Папа не приїхав, були дуже свідомі того, що відбувається: «Ті люди знали, чого боялися, і мали рацію. Бо з їхньої точки зору то була велика невдача», − зазначив Архиєпископ-емерит.

«Я так пригадую на аеродромі в Борисполі, коли той літак підкотився, відкрилися двері і з тих дверей вийшов старий чоловік і з паличкою так легенько ішов… Нікому не загрожував. Ані одного неприхильного слова за тих кілька днів, що він був, не було чути від нього. Не було якоїсь агресії, Не було, що то він хоче загорнути нібито православну землю, навертати насилу православних… Навіть не було тіні цього», − підкреслив колишній ієрарх УГКЦ.

На думку духовного лідера греко-католиків, такі церковно-політичні групи мали причину боятися не агресорів, а таких добрих людей: «Думаю, що мали добру причину боятися. Бо те, що вони побачили, показало пустоту, яка панує в їхніх власних серцях», − наголосив Блаженніший Любомир.

«Тут розходилося про далеко-далеко більше, і я думаю, що кожний духовний провідник повинен подивитися і пригадати, ще раз простудіювати, що значить сила духа. То не є сила агресора, то не є сила фізична, загрозлива… Як сам Ісус Христос приходив і навертав до добра і Бога, так само і тут», − сказав Блаженніший Любомир.

Нагадаємо, що Папа Іван Павло ІІ перебував в Україні з офіційним візитом 23-27 червня 2001 року. З нагоди беатифікації та 10-річчя від часу візиту Святішого Отця в Україну відновлено роботу інтернет-сторінки, присвяченої цій події. На сайті зібрано матеріали Папського візиту до Києва та Львова, тексти всіх промов Івана Павла ІІ, Блаженнішого Любомира, державних діячів та очільників українських Церков і віровизнань.

Джерела:

Департамент інформації УГКЦ

Мандрівники Христа Царя

"...противники візиту Папи Івана Павла ІІ в Україну боялися пустоти своїх власних сердець..."

Не те, щоб мене мучив "фантомний біль минулого", але заради правди і справедливості було б не погано, на мою думку, назвати найперших противників приїзду блаженного папи Івана-Павла ІІ в Україну. (Мені, негідному р.Б. пощастило бути тоді, у 2001 році, на Архиєрейській Літургії, яку служив бл. Папа (нижче надається посилання на фотоальбом)).

Отже, першими противниками із "порожніми серцями", були ієрархи так званої "УПЦ МП". (але що в ній є українського? Саме тому правильне написання абревіатури тієї секти: "ПЦвУ МП")

Так, так, саме вони були тими запеклими противниками приїзду Папи, які своїми безглуздими закликами та зверненнями накручували безбожну владу та народ, не менш безглуздими словами про буцім-то посягання католиків на їхню "ісконно-рускую, православную зємлю." (Цікаво, який дурень вигадав таку нісенітницю, як ПРАВОСЛАВНАЯ ЗЄМЛЯ?! Це ж що виходить, якщо спробувати підсумувати наслідок тієї дурниці: ПРАВОСЛАВНА ЗЕМЛЯ - ПРАВОСЛАВНІ ЛЮДИ, ПРАВОСЛАВНІ ТВАРИНИ, РОСЛИНИ, СВИНІ, КОЗЛИ... Цей список можна продовжити, але й так зрозуміло до чого це призведе...). Ба, більше, якийсь їхній "православний" мудрагель вивів папі Івану-Павлу ІІ - "ЧИСЛО ЗВІРА" і поширював ті гидотні брошурки через книжковий магазин Почаївської Лаври (мені особисто там таку брошурку дали особи, вбрані як монахи (все ж таки не хочу вірити, що то були монахи), коли взнали, що я східняк і їду до Дніпропетровська). Але повертаючись до подій, пов'язаних з приїздом блаженного Папи в Україну, треба зазначити, що загал народу сприйняв Папу добре і оскільки, як завжди ревні лівоохоронці перестаралися в забезпеченні охорони Папи від нас, малих українців, то й це сприяло тому, щоб багато людей самі, добровільно і без жодного насильства забажали поміняти не свою ВІРУ, а ЦЕРКВУ... Фактично всі зусилля противників приїзду Папи в Україну з тріском провалилися, бо чим більше вони брехали, тим більше їхня брехня оберталась проти них самих. Ефект був подібний до плювання проти вітру...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

ФОТОАЛЬБОМ: "Зустріч Папи Івана-Павла ІІ м. Київ"

01.05.2011р. Б. / Головна роль РПЦ – в пропаганді офіційної політики уряду

C O N F I D E N T I A L SECTION 01 OF 03 MOSCOW 000241 SIPDIS E.O. 12958: DECL: 01/28/2020 TAGS: PREL, PGOV, PHUM, SOCI, RS SUBJECT: HILARION ON THE ROC'S ROLE IN RUSSIA'S DEVELOPMENT REF: 09 MOSCOW 2842 Classified By: Ambassador John R. Beyrle for reason 1.4 (d)

1. (с) Анотація. 28 січня в бесіді з послом архиєпископ Іларіон визнав, що Російська православна церква (РПЦ) розширює свою присутність у всіх областях суспільства. Недавно церква взяла більш конфронтаційний тон відносно доповіді державного департаменту США про Свободу Віросповідання в Країнах Світу (СВКС). Іларіон захищав позицію РПЦ відносно інших, нетрадиційних релігій. Також Іларіон пояснив бажання РПЦ підтримати поточну державну політику, включаючи «керовану демократію». Не дивлячись на перебільшену самовпевненість РПЦ, Іларіон визнав прірву, яка існує між вченням церкви і життям більшості російських людей, особливо молоді, і задавався питанням, як РПЦ могла б вирішити цю проблему. Не дивлячись на дану прірву, підсумував Іларіон, багато росіян жадають духовного керівництва, і РПЦ має намір заповнити цей пробіл. Кінець анотації.

2. (с) 28 січня в бесіді з послом глава відділу зовнішніх церковних зв'язків РПЦ архиєпископ Іларіон розкрив сучасне становище в РПЦ і її впливі на російське суспільство і політику. Поперемінно то щирий, то обережний, Іларіон визнав, що РПЦ збільшує кількість публічних заяв в своїх інтересах, розширюючи вплив, перш за все в світські області суспільства, такі, наприклад, як дитяча освіта. Називаючи РПЦ «важливою діючою особою» в житті країни, Іларіон зазначив, що патріарх Кирило не просто «символічний глава», але може чинити вплив на основні події в Росії, включаючи політичні.

«Церковна дипломатія» кидає виклик СВКС

3. (с) РПЦ часто іменується «державою в державі», будучи більш політичною одиницею, ніж богословською. Також, як вважає Іларіон, РПЦ відіграє важливу роль і в стосунках Росії з іншими країнами. Ось чому Іларіон вважає важливою свою зустріч з президентом Обамою під час його візиту до Москви в липні 2009 року.

Іларіон висловив свою підтримку послові в світлі недавнього поліпшення американо-російських стосунків, кажучи, що «тепер хороший час, щоб працювати американським послом в Росії», і додаючи, що РПЦ буде щаслива забезпечити двосторонні стосунки на найвищому рівні. (Замітка: лідери РПЦ часто беруть участь в «церковній дипломатії» в ближньому зарубіжжі, підсилюючи зв'язки з православними церквами в Україні і Грузії, уряди яких за останні шість років знаходилися в напружених стосунках з Росією. Кінець замітки.)

4. (с) Не дивлячись на ці покращення, в листопаді РПЦ зробила конфронтаційні заяви відносно щорічної доповіді державного департаменту США про Свободу Віросповідання в Країнах Світу (СВКС), опублікованому в жовтні. Іларіон написав послові листа, опублікованого на сайті відділу зовнішніх церковних зв'язків РПЦ, в якому він скаржився на підтримку Америкою «екстремістів і сатаністів». Негативний тон послання (а також нахабна манера, в якій воно було представлене) різко контрастує з суспільним вихвалянням РПЦ як «об'єктивної» і такої, що прагне заохочувати толерантність відносно інших віросповідань в Росії.

5 (с) Іларіон захищав суть листа, кажучи, що в будь-якому разі «ми задоволені загальною динамікою» і «кожна доповідь краща від попередньої», «існують деякі проблеми, на які слід подивитися уважніше». «Якщо ми подивимося на релігійні свободи американським поглядом, - пояснив він, - доповідь неминуче буде недосконала, тому що не братиме до уваги особливості історичного і культурного розвитку Росії. Ми не хочемо дискримінації, але відмінність між традиційними і нетрадиційними релігіями вирушає корінням в наше далеке минуле». (Замітка: що стосується манери, в якій лист був опублікований на сайті РПЦ, Іларіон сказав, що «повідомлення було таким самим загальнодоступним», але переклав відповідальність на свого попередника, який ввів подібну практику. Кінець замітки.)

Іларіон додав (швидше нещиро), що немає жодного закону, що ставить традиційні релігії вище нетрадиційних, але його обличчя виражало явно зворотне – Закон про релігії 1997 року додає статус «традиційних» чотирьом релігіям (православ'я, юдаїзм, іслам і буддизм). Це ігнорує ключове питання про реалізацію закону, практично маргіналізуючи нетрадиційні групи віруючих. Немов підкреслюючи свою думку, Іларіон сказав, що «деякі кола» всередині РПЦ можуть виражати нетерпиміші погляди і є межі, за якою лідери церкви не можуть їм перешкодити.

«Керована демократія» – просто прекрасно для РПЦ.

6. (с) Позитивнішої оцінки посла заслужила здатність РПЦ до відновлення морального авторитету і побудови власного відомства менш ніж за двадцять років. Погоджуючись з даним питанням, Іларіон зазначив, що РПЦ повинна залікувати рани не лише за останні двадцять років, але і за останні дев'яносто років, з самої Революції.

«Більшість наших проблем сьогодні вирушають корінням в радянський період, – сказав архиєпископ, – включаючи корупцію і лицемірство». Іларіон надає особливе значення необхідності терпеливості в розвитку Росії – пункт, який ми чули вже багато разів від російських співрозмовників (як представників уряду, так і інших). Він виходить з того, що Росія мала всього двадцять років на побудову демократії, тоді як країни на зразок США і Великобританії будували свої суспільства цілі століття.

Також Іларіон сказав, що «наша демократія не повинна копіювати американську», а зважаючи на культуру і історію Росії, це, швидше, має бути форма «керованої демократії».

7 (с) Немов цитуючи план «Єдиної Росії», Іларіон плутає авторитаризм із стабільністю, зазначаючи, що «російським людям завжди подобалося мати стабільну і сильну фігуру вгорі», критикує експерименти з демократією середини 90-х, називає вибори 1996 року «катастрофою», при яких країна виявилася паралізована непривабливим вибором між Єльциним, Зюгановим і Жириновським. Відносно того, чи може Росія прагнути в майбутньому до такого порядку, де люди примушують власний уряд бути відповідальним за політику, Іларіон сказав, що це «теоретично можливо, але на практиці ніколи не працює».

8. (с) Іларіон пояснив, що бачить головну роль РПЦ в пропаганді офіційної політики уряду. Не дивлячись на твердження, що РПЦ не володіє особливим статусом серед релігій, Іларіон заявляє, що патріарх не лише глава православної церкви в Росії, але і «духовний лідер всієї нації».

Він нагадав, як четвертого листопада, в день народної єдності, патріарх відслужив божественну літургію на Червоній площі, а потім очолив процесію, в якій його супроводжували лідери іншої віри. Також РПЦ перша серед останніх розглядається для включення в програму шкільного навчання в 19 регіонах країни. (Замітка: у цій програмі в учнів буде вибір між вивченням однієї з чотирьох традиційних релігій чи курсу «світської етики». Курси релігій акцентуватимуться залежно від національної більшості конкретного регіону. Кінець замітки.) Іларіон підкреслив, що це всього лише «пілотна програма», але мало надії, що офіційна влада вирішать відмовитись від програми у стадії реалізації. У зв'язку з цим Іларіон додав, що «оцінка» ефективності програми відбудеться через деякий час після її запуску навесні.

Довга дорога в соціальну сферу.

9. (с) Хоча РПЦ досягла багато чого у сфері соціального і політичного лідерства, залишається істотний пробіл між її вченням і сучасною російською культурою. Уряд не бачить проблеми в руйнуванні стін між церквою і державою, але це, здається, наводить до перекосу ролі РПЦ від соціальної до політичної. Іларіон з гіркотою визнав, що хоч 70–80 відсотків росіян називають себе православними, мала частина (близько 5 відсотків) регулярно ходить до церкви, а ще менший відсоток громадян «живе згідно заповітів православ'я».

«Дилема церкви, – як пояснив архиєпископ, – полягає в побудові моста між нею і молоддю, яка не бачить ролі церкви в своєму житті, але в той же час в збереженні оригінального єства церковного вчення. Ми не повинні оновлювати або модернізувати служби, але повинні здолати культурні і психологічні бар'єри, що відділяють релігійне і світське життя в Росії». На його думку, кращою формою для досягнення цієї мети є освіта, Іларіон пропонує усесторонню програму, яка підвищила б інформованість, але не здавалася агресивною.

Коментар.

10. (с) За відсутності широкої активності серед більшості людей (принаймні в їх щоденних діях) РПЦ, поза сумнівом, намагається перенести свою вагу в політику.

Для тих з нас, хто навчений спостерігати вогненну стіну між церквою і державою, впевнене зростання РПЦ і відкриті визнання, що вони збираються проникнути у всі аспекти російського суспільства, – факти, що не можуть не викликати тривоги.

У той же час Іларіон правильно підкреслює, що Росія пройшла через катастрофічні зміни за останні двадцять років і десятиліття морального банкротства при комунізмі. Серед населення в цілому широко поширено відчуття відрази до надлишків олігархів і «нових росіян», які придбали величезні багатства під час розпродажу державних активів в 90-х роках (і нафтового буму правління Путіна). Відчуття людей, що вони оточені пустими цінностями і цинізмом, привело до відповідного духовного голоду.

РПЦ прагне заповнити цю порожнечу, і ми маємо бути готові не закривати на це очі, але в той же час чітко дати зрозуміти нашу думку, що християнські цінності повинні застосовуватися і до неправославних віруючих.

---

C O N F I D E N T I A L SECTION 01 OF 03 MOSCOW 000241 SIPDIS E.O. 12958: DECL: 01/28/2020 TAGS: PREL, PGOV, PHUM, SOCI, RS SUBJECT: HILARION ON THE ROC'S ROLE IN RUSSIA'S DEVELOPMENT REF: 09 MOSCOW 2842 Classified By: Ambassador John R. Beyrle for reason 1.4 (d)

1. (C) Summary: In a January 28 conversation with the Ambassador, Archbishop Hilarion freely admitted that the Russian Orthodox Church (ROC) has been extending its reach further into all areas of society. The Church has recently adopted a more confrontational tone regarding the State Department's International Religious Freedom Report (IRF), and Hilarion defended the ROC's stance against some non-traditional religions. Hilarion also explained the ROC's desire to promote current GOR policies, including "managed democracy." Despite the ROC's increased assertiveness, Hilarion acknowledged a gap between the Church's teachings and the daily lives of most Russians, especially youth, and wondered aloud how the ROC might address this problem. Despite this gap, Hilarion concluded, many Russians hunger for spiritual guidance, and the ROC intends to fill that gap. End Summary.

2. (C) In a January 28 conversation with the Ambassador, Head of the ROC's External Relations Division Archbishop Hilarion made the case for the Russian Orthodox Church's (ROC) recent push to assert its influence over Russian society and politics. By turns candid and circumspect, Hilarion freely admitted that the ROC has been ramping up its public statements in favor of its interests, and has been extending its reach further into heretofore secular areas of society such as children's education. Calling the ROC "a significant actor" in the life of the country, Hilarion said that Patriarch Kirill is "not only symbolic," but can also influence major currents in Russia, including its political development.

"Church diplomacy" takes on the IRF

---

3. (C) The ROC has been referred to as "a government within a government," a political entity as much as a theological one (reftel). As such, in Hilarion's view, the ROC has a role to play in Russia's relations with other countries, which is why Kirill considered it important to meet President Obama during his July, 2009 visit to Moscow. Hilarion echoed the Ambassador's support of the recent warming trend in U.S.-Russian relations, saying that "now is a good time to be an American Ambassador in Russia," and adding that the ROC is happy to lend its assistance in bringing bilateral relations to an even higher level. (Note: ROC leaders also frequently engage in "Church diplomacy" in the near abroad, strengthening ties with Orthodox Churches in countries, such as Ukraine or Georgia, whose governments in the past six years have had tense relations with the GOR. End note.)

4. (C) Notwithstanding these improved relations, the ROC in November struck a confrontational tone regarding the State Department's annual International Religious Freedom Report (IRF), released in October. Hilarion penned a letter to the Ambassador -- posted on the website of the ROC's external relations division -- in which he complained of perceived U.S. support for "extremists and Satanists." The negative tone of the letter (as well as the somewhat brazen manner in which it was presented) contrasted sharply with the ROC's initial public praise of the report's "objectivity" in observing that the ROC has attempted to promote interfaith tolerance in Russia.

5. (C) Hilarion defended the substance of the letter, saying that although "we are satisfied with the general dynamic," and "each report is better than the one before," there are still some issues that "need to be looked at carefully." If we look at religious freedom exclusively through American eyes, he explained, then the report will inevitably be imperfect, because it will not sufficiently take into account the individual historical and cultural development of Russia. "We don't want to discriminate," he said, but the distinction between traditional and non-traditional religions is "rooted in our history." (Note: As for the manner in which the letter was made public via the ROC website, Hilarion said that "the report was public, as well," but otherwise passed the buck to his predecessor, who he claimed had established the practice. End note.) Hilarion added (rather disingenuously) that there is no law favoring traditional religions over non-traditional ones, a statement that was not true on its face -- the 1997 Law on Religions elevates the status of the four "traditional" religions (Orthodox Christianity, Judaism, Islam, and Buddhism) -- and that also ignored the key question of the implementation of the law, which in practice has marginalized non-traditional groups. As if to underscore that point, Hilarion acknowledged that "some groups" within the ROC might express MOSCOW 00000241 002 OF 003 intolerant views, but Kirill consistently speaks out in favor of tolerance -- and otherwise there are limits to what Church leaders can do to discourage this.

"Managed democracy" just fine for the ROC

---

6. (C) On a more positive note, the Ambassador praised the ROC's ability to re-establish its moral authority and rebuild its institutions, in the space of a scant twenty years. Agreeing on this point, Hilarion noted that the ROC must heal wounds not only from the monumental changes of the past 20 years, but also from the destruction that took place in the past 90 years, since the Revolution. "Most of our problems today are rooted in the Soviet period," he said, including the pervasive problems of corruption and hypocrisy. Hilarion emphasized the need for patience with Russia's development, a point we have heard many times during political discussions with Russian interlocutors (GOR officials and NGO activists alike), given that Russia has only had 20 years to build a democracy, unlike countries such as the U.S. or Great Britain, which built their democracies over hundreds of years. Hilarion also said that "our democracy does not have to look identical to the U.S.," and, taking Russia's history and culture into account, should rather be a form of "managed democracy."

7. (C) Appearing to borrow from the United Russia playbook, Hilarion essentially equated authoritarianism with stability, noting that "Russians have always liked having a strong and powerful figure at the top," and lambasting Russia's experiments with democracy in the 1990s, calling the election of 1996 a "catastrophe" in which the country was paralyzed by its unappealing choice between Yeltsin, Zyuganov, and Zhirinovsky. As to whether Russia might aspire to a system in the future whereby the people hold their government accountable for its policies, Hilarion said that this was "theoretically possible," but does not always work in practice.

8. (C) Hilarion made it clear that he sees a prominent role for the ROC in promulgating the GOR's current policies. Notwithstanding his claim that the ROC enjoys no special status among religions, he asserted that the Patriarch is not only the head of the Orthodox Church in Russia, but "the spiritual leader for the whole nation." He noted that on the November 4 National Unity Day, the Patriarch celebrated the divine liturgy in Red Square, then led a procession where he was followed by leaders of other faiths. The ROC also appears to be first among equals in the context of the new program to teach religion in schools in 19 regions of the country (reftel). (Note: Under this program, students will have a choice between studying one of the four traditional religions, or taking a course on "secular ethics." Different religions will be emphasized depending on the majority population in the region where the program is taking place. End note.) Hilarion stressed that this is only a "pilot program," but there is little evidence to suggest any GOR intention to abandon the program once it is underway. On that issue, Hilarion said only that the GOR would "assess" the efficacy of the program some time after its inception in the Spring.

A longer road to travel in the social sphere

---

9. (C) Although the ROC has accomplished a great deal recently in its efforts to gain more social and political prominence, a significant gap remains between its teachings and the ethos of modern Russian culture. The GOR may see no problems with eroding the wall between Church and State, but that appears to be affecting the ROC's political role more than its social one. Hilarion lamented that although 70-80 percent of Russians call themselves Orthodox, very few (about 5 percent) attend church regularly, and even fewer "have their life influenced by the Orthodox faith." The Church's dilemma, he explained, is that it needs to build a bridge to young people who see no role for the Church in their lives, while at the same time maintaining the original essence of the Church's teachings. "We don't need to update or modernize services," Hilarion said, but "we must still overcome cultural and psychological barriers" separating religious and secular life in Russia. In his opinion, the best forum for accomplishing this is education, and he envisioned a comprehensive program that raised awareness without appearing invasive.

Comment -------

10. (C) In the absence of a widespread, active following MOSCOW 00000241 003 OF 003 among most people (at least in their day-to-day activities), the ROC is clearly attempting to throw its weight around politically. For those of us accustomed to seeing a firewall between Church and State, the ROC's growing assertiveness, and open admission that they intend to pervade all aspects of public Russian society may appear alarming. At the same time, Hilarion is correct to note that Russia has been through cataclysmic changes in the past two decades, on top of decades of moral bankruptcy under communism. A widespread feeling of disgust at the excesses of oligarchs and "new Russians" who acquired vast wealth during the sell-off of state assets in the 90s (and during the oil boom of the Putin years), is still strong among the populace at large. The feeling that people are surrounded by examples of empty values and cynicism has led to a corresponding spiritual hunger. The ROC seeks to fill that void, and we should be ready to address this phenomenon with open eyes, while making clear our view that the virtues of Christian tolerance should apply equally to the non-Orthodox faithful.

Beyrle

Джерела:

Релігія в Україні

Мандрівники Христа Царя

Отже правдива проблема полягає у "фантомних болях" сьогодення, а не минулого, як і робилося наголос у попередньому коментарі... Мабуть наш Патріарх давав цю пораду не нам, а тим 5% вірних "казьонної" церкви.

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

30.04.2011р. Б. / У стосунках з Московським Патріархатом Глава УГКЦ радить позбутися «фантомних болів минулого»

«Думаю, ми не повинні сьогодні отруювати наші стосунки фантомними болями минулого». Про це Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав сказав в інтерв’ю журналові «Фокус» у відповідь на запитання про стосунки УГКЦ з Московським Патріархатом.

На думку Предстоятеля УГКЦ, у наших Церков є багато ран, які були нанесені у минулому: «Я колись читав про фантомні болі, що виникають у людини, яка втратила руку, але відчуває біль у відсутній частині тіла. Це психологічна ілюзія», − зазначив Блаженніший Святослав.

«Я переконаний у тому, що ми зможемо зцілити рани, коли оздоровимо нашу пам’ять взаємним прощенням, − наголосив Предстоятель УГКЦ. – Ми дозріли до цього, навіть більше – цього вимагають наші вірні. Ми як пастирі маємо дослухатися до голосу народу, що є голосом Бога», − підкреслив Глава УГКЦ.

У відповідь на запитання видання, про що Блаженніший Святослав має намір поговорити з Главою РПЦ Кирилом, оскільки після інтронізації він висловлював бажання зустрітися з Патріархом Московським, Предстоятель УГКЦ зазначив, що сам факт такої зустрічі буде маніфестом взаємного визнання і покладе початок діалогові. «Московський Патріархат показав, що готовий до нього (діалогу. – Ред.). Про це свідчить присутність владики Іларія (Єпископ Макарівський, Вікарій Київської митрополії, ректор Катехизаторсько-регентського духовного училища та Іконописної школи Київської єпархії УПЦ. – Ред.) на моїй інтронізації, вітання Митрополита Володимира і запрошення на зустріч», − зауважив Патріарх Святослав.

На запитання «Фокуса», як Глава УГКЦ збирається будувати відносини з владою, зважаючи на те, що Президент і його оточення благоволить до Московського Патріархату, Першоєрарх відповів, що це буде конструктивний діалог, незалежно від того, до якої Церкви ходить Президент і його міністри. На думку Патріарха, сьогодні в Україні є більш серйозні виклики.

«Наприклад, для всіх Церков існує велика небезпека перетворитися на політичну партію, − зазначив Глава УГКЦ і пригадав слова свого духовного наставника, який ще у часи підпілля казав: Якщо Церква перетвориться на політичну партію, тоді вона стане на бік Ірода або Пилата, а вона має стояти на боці Розіп’ятого».

«Для мене це стало орієнтиром, − наголосив Предстоятель Церкви. – Я вважаю, що Церква не може бути провладною або перебувати в опозиції, вона має об’єднувати людей», − сказав Глава УГКЦ Патріарх Святослав в інтерв’ю журналові «Фокус».

Про це повідомляє департамент інформації УГКЦ.

Джерело:

РІСУ

"...позбутися «фантомних болів минулого»..."

Гаразд. З минулим все зрозуміло (ну, майже все). А що робити з фантомним болем сучасності? Прощення мав би потребувати той, хто провинився, а не той кого образили, чи не так? Адже, якщо я комусь заподіяв шкоду чи інше якесь зло, то, як наслідок, проблема миру в душі в мене, адже зранена гріхом совість волає про компенсацію чи відшкодування заподіяного зла ближньому. Та й прощення одержує той, хто просить. Якщо ж не просить, то виходить, що не потребує його з двох причин: або закам'яніле серце, або вважає себе невинним... Саме тому йдеться не про фантомний біль минулого, а про сучасний, нездоровий стан наших взаємовідносин з тією "казьонною" церквою, яка прикриваючись Святим іменем Христа, виконує волю російської імперії зла. А ми чекаємо у стані готовності простити, якщо там-ті надумаються його колись у нас просити. Ми... чекаємо...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

30.04.2011р. Б. / ПЦвУ МП окуповує життя українців

Міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник виступає за посилення ролі московської Православної Церкви в сфері освіти.

Про це він сказав під час відеомосту, присвяченого обговоренню гуманітарної місії Російської Православної Церкви на пострадянському просторі, повідомляють Контракти з посиланням на Українські Новини.

«Якщо Православна Церква, продовжуючи освітню та гуманітарну місію, буде активніше співпрацювати в освітньому просторі ... особливо на середньому і початковому етапах, деякі проблеми вирішувалися б значно ефективніше», - сказав Табачник. Міністр наголосив на необхідності відпрацювання механізму співпраці влади і Церкви, який повинен ґрунтуватися на Конституції, законодавчих актах і законах.

«Ми схильні вітати гуманітарну місію Православної Церкви і розвивати державно-церковне і церковно-державне партнерство», - сказав він.

Табачник вважає, що продуктивна співпраця держави і Церкви можливе також у сфері приватного партнерства та приватної благодійності, що дозволить вирішити проблемні питання на місцевому рівні.

Джерела:

РІСУ

Мандрівники Христа Царя

"...Это не прихоть, а предчувствие армагеддона..."

Моє питання міністру освіти: "Якщо в тебе передчуття армагеддону, то чому ти виступаєш за посилення впливу російської православної церкви, а не на посиленні ролі і впливу на розвиток освіти в Україні юдаїзму? Твої дії і вчинки алогічні. Саме тому ні ми - християни різних, українських конфесій, ні твої одновірці - юдеї, не спроможні тебе зрозуміти. Що ти робиш? І навіщо ти це робиш?"

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

29.04.2011р. Б. / Прийшов з миром. Інтерв'ю з главою УГКЦ Святославом

Новий глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав розповів Фокусу про початок діалогу з Московським патріархатом і про завдання, які стоять зараз перед християнськими церквами

На заставці робочого столу в ноутбуці глави греко-католиків – ікона Ліської Богородиці, під захистом якої пройшло його дитинство. У теках зберігаються проповіді і молитви, а також фото з Аргентини, де останні два роки він був апостольським адміністратором єпархії Покрову Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі. На одній фотографії владика Святослав стоїть поряд з пікапом, на якому він колесив по дорогах провінції Місіонес. Сорокалітній глава УГКЦ часто користується скайпом, а ось аккаунт у фейсбуці досі не заводить – вважає його дуже відкритим ресурсом.

З дня інтронізації владики Святослава в київському Патріаршому Соборі Воскресіння Христового пройшов місяць. За цей час він встиг відвідати Папу Бенедикта XVI у Ватикані, відвідав з пасторським візитом Аргентину і написав три послання – молоді, священикам і пасхальне.

– Я досі продовжую звикати до своєї нової посади і нинішні відчуття можу порівняти із своїм аргентинським автомобілем: спостерігаю за тим, як він їздить, як реагує на педаль гальма і повороти керма. Я прислухаюся до того, як б'ється серце моєї церкви сьогодні в Україні, адже я не був тут два роки, і країна дуже сильно змінилася.

– Свій перший візит ви зробили до Ватикану, а перед ним говорили, що проситимете у понтифіка надання УГКЦ статусу патріархату.

– Я збирався представити Бенедикту XVI нашу церкву, яка по своїй структурі і динаміці є патріаршою. У мене не було мети вимагати у нього якогось особливого визнання. Я подякував йому за довіру. Мене дуже вразив формат спілкування з Папою. Замість традиційної загальної аудієнції з митрополитами і синодом у мене з ним була особиста розмова, що свідчило про його велику увагу до України. У вигляді Папи я побачив не суддю або начальника, що карає за помилки, а доброго батька, який пообіцяв свою опіку і допомогу.

– Про що ви говорили?

– Я розповів йому, що на мою інтронізацію прийшли представники всіх церков на рівні єпископату, а він цікавився нашою відкритістю до діалогу з іншими православними церквами в Україні.

– Ви запрошували понтифіка до України?

– Прямо про це не говорив. Я, напевно, не до кінця був готовий до цього, але ми завжди раді його прийняти. Ми пам'ятаємо, як в Україні зустрічали Папу Івана Павла II.

– Українську Греко-Католицьку Церкву багато хто вважає локальною. Що ви робитимете для її популяризації в центрі і на сході України?

– Уявлення про нашу церкву як про регіональну – це стереотип минулого. Сьогодні вона присутня у всьому світі – в Європі, Америці. Ще до брутальної ліквідації за часів СРСР вона мала свої парохії далеко за межами України. А внаслідок сталінських депортацій наша церква із західного регіону розійшлася по всьому колишньому Союзу.

– Президент і його оточення благоволять до Московського патріархату. Як ви будуватимете свої стосунки з владою?

– Це буде конструктивний діалог незалежно від того, в яку церкву ходить президент чи міністри. Сьогодні в Україні є серйозніші виклики. Наприклад, для всіх церков існує велика небезпека перетворитися на політичну партію. Я пам'ятаю слова свого духовного наставника, який ще в часи підпілля говорив: «Якщо церква перетвориться на політичну партію, тоді вона стане на сторону Ірода або Пилата. А вона повинна стояти на стороні розп’ятого ». Для мене це стало орієнтиром. Я вважаю, що церква не може бути провладною або знаходитися в опозиції, вона повинна об'єднувати людей.

– Після вступу до посади глави УГКЦ ви сказали, що хотіли б зустрітися з главою РПЦ Кирилом. Про що Ви маєте намір з ним поговорити?

– Сам факт такої зустрічі буде маніфестом взаємного визнання і покладе початок діалогу. Московський патріархат показав, що готовий до нього. Про це свідчить присутність владики Іларія (єпископ УПЦ МП. – Фокус) на моїй інтронізації, вітання митрополита Володимира і запрошення на зустріч.

– А як ви тоді прокоментуєте слова керівника прес-служби УПЦ МП Василя Анісімова, який заявив: «Унія завжди боролася з Православною церквою, і хто б її не очолював, єство греко-католицької церкви від цього не поміняється. Вони і далі організовуватимуть провокації, підтримуватимуть інших розкольників, того ж Філарета. Тому після відходу Гузара навряд чи там щось поміняється»?

– В наших церков багато ран, нанесених один одному у минулому. Я колись читав про фантомні болі, що виникають у людини, яка втратила руку, але відчуває біль у відсутній частині тіла. Це психологічна ілюзія. Я думаю, що ми не повинні сьогодні отруювати наші стосунки фантомними болями минулого. Я переконаний в тому, що ми зможемо залікувати рани, коли оздоровимо нашу пам'ять взаємним прощенням. Ми дозріли до цього, більш того – цього вимагають наші вірні. Ми як пастирі повинні прислухатися до голосу народу, який є голосом Бога.

Володимир Денисенко

Джерела:

ФОКУС

Мандрівники Христа Царя

Святкування Воскресіння ГНІХ у парафії Преображення Господнього

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Весь християнський світ святкує радісний день Христового Воскресіння - "празник празників, торжество з торжеств", як співається на Пасхальній Утрені.

Святкові богослужіння відбулися у каплиці Благовіщення Пресвятої Богородиці у м. Кам'янському (нинішня, окупаційна назва Дніпродзержинськ) по проспекту (теж з промовистою окупаційною назвою) Комсомольський №1...

Розділити радість Христового Воскресіння до парафії Преображення Господнього завітали: римо-католицький священик о. Ярослав, брати Павло та Іван - семінаристи з Дрогобицької Духовної Семінарії. Вони передали в подарунок парафії святковий фелон та ризи (священичий одяг для богослужінь), як пожертву від людини, яка побажала залишитися невідомою.

Святкові богослужіння розпочалися о 03-00 Надгробним, далі читались Царські Часи, потім Воскресна Утреня, а так Святкова Літургія, а опісля неї, освячення пасок та яєць...

У Світлий Понеділок святкову Літургію парох о. Ігор відслужив разом з о. Ярославом настоятелем римо-католицького костелу Св. Миколая, який прийшов привітати парафіян і розділити цю велику радість.

То ж у Великодні свята Церква закликає до Божої радості: "Хай Небеса достойно веселяться, хай радіє земля, хай празнує весь світ видимий і не видимий, бо Христос устав, радість вічна" (Тропар 1 пісні канону).

Парафіяльний фотоальбом "Великдень 2011"

24.04.2011р. Б. / Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

24 квітня 2011 року

Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

* Коротка історія свята

* Про ікону празника

* Тропар та кондак

* Празничний Апостол

* Євангеліє

* Проповідь

Коротка історія

Слово "пасха" походить з єврейського "песах", що значить "перехід". Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпус­тити ізраїльський народ, а перейшов повз доми ізраїльтян, одвірки домів яких були помазані кров'ю одно­річного ягняти. Слово "пасха" у жидів означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву Пасхи.

Для апостолів і перших християн Пасха-Перехід стала символом іншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерти і від смерти до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із жидами свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерти.

Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Звідси в богослуженні його називають пасхальним агнцем або коротко Пасхою. "Бо Пасха наша, — каже святий апостол Павло, — Христос, принесений у жертву" (1 Кор. 5,7).

У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресення, яку святкують у неділю після жидівської Пасхи. Собор у Нікеї (325) вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.

У ІV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одно­го дня на цілий тиждень, який зветься "світлим тижнем" на про­тивагу до тижня перед Великоднем, що має назву "Великого", або "Страсного". В Єрусалимі най­більш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква прак­тикує і сьогодні.

З богослужінь празника Христового Воскресення на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гимном прослави Христа-Переможця. Її авторство приписують ве­ликому богослову Східної Церкви й великому митцеві слова – святому Йоану Дамаскину (к. 676 — к. 749). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців – Григорія Богослова, Григорія Ниського й Йоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.

Про ікону

Ікона Воскресіння представляє Христа не в ту мить, як Він вихо­дить з гробу, а тоді, коли Він розбиває його. Христос виходить з гробу не як той, хто звільнився від смерті і тікає геть. Адже Господь переміг смерть не задля себе самого, як це могла б зробити надлюдина. Велич воскресіння Христа полягає в тому, що Він входить у царство князя темряви, який тримає в неволі Адама та його нащадків.

Воскреслий, сяючий Христос у динамічній позі є центром величавої й багатої змістом композиції Зішестя в Ад. Вся Його постать у повний зріст оточена небесним сяйвом мандорли продовгастої форми, бо де Христос – там небо. Світло випромінюється як з воскреслого Христа, так і з мандорли, адже небо вже не приховане – воно відкрите завдяки перемозі Христа над гріхом і смертю.

Христос зображений у білих з позолотою ризах. Він стоїть над розби­тими воротами аду – досі непоборимою в'язницею смерті. Під цими воротами в темному аді видно розторощені тепер символічні знаряддя тор­тур. Ад, алегорично персоніфікований, лежить зв'язаний, безсилий.

Із зображення на іконі не зрозуміло, чи Христос сходить в Ад, чи це вже мить Його повернення звідти. Він простягає руки Адамові та Єві, слідом за якими двома великими процесіями із землі виходять усі попередні покоління аж до Його пришестя. Зображено майже цілу дугу спасіння, яку проходить Господь. Сцена Зішестя в Ад – це величне святкування життя й очікування воскре­сіння, бо Христос не забув про тих, що в гробах, а пішов шукати за ними.

Ікона показує нам також дві сфери духовного життя. У царстві смерті, зруйнованому Христом, панує порок та лихі помисли, які спонукають людину служити цьому царству. Їх зображають у вигляді темних постатей у підземній печері. Друга сфера – це сфера Христа, який діє протилежним чином. Христос відкрито показує чесноту, до якої людина доходить, слухаючись духовних помислів і жертвуючи егоїзмом.

Тропар та кондак

Тропар: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував.

Слава, і нині: Кондак, глас 8: Хоч і у гріб зійшов ти, Безсмертний, та адову зруйну­вав ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям зві­стивши: Радуйтеся, і твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресення.

Діяння святих апостолів 1, 1-8

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже. Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

Євангеліє від Івана 1, 1-17

В началі було Слово, і Слово було в Бога, і Слово Було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталося, і без Нього ніщо не сталося, що повстало. У Ньому було життя, і життя було світло людям. І Світло в тьмі світить, і тьма Його не обняла. Був чоловік, посланий від Бога, ім'я йому Іван. Він прийшов на свічення, щоб свідчити про Світло, щоб усі повірили через Нього. Не був він Світло, але щоб свідчити про Світло. Був Світло істинне Той, Хто просвічує колену людину, що приходить на світ. У світі був, і світ через Нього стався, і світ Його не пізнав. До свого прийшов, і свої Його не прийняли. А котрі прийняли Його, дав їм власть дітьми Божими стати, віруючим в ім'я Його. Що не з крови, ні з похоті тіла, ні з похоті мужа, а від Бога родилися. І Слово тілом стало, і вселилося в нас, і ми виділи славу Його, славу як Єдинородного від Отця, повне благодаті й істини. Іван свідчить про Нього і кликав, кажучи: Це був Той, про кого я говорив, Той, що по мені гряде, передо мною був, бо перше мене був. І з повноти Його всі ми прийняли, і благодать за благодать. Бо закон Мойсеєм був даний, благодать же й істина через Ісуса Христа сталася.

Проповідь

«Заграли дзвони великодні,

Звістили чудо всіх чудес,

Що встав із гробу Син Господній-

Воістину – Христос Воскрес!»

Сьогодні у всіх нас найбільше свято в Церковному році, «празник празників і Торжество всіх торжеств». Сьогодні – Великдень : «великий день», бо величний тим, що Христос Воскрес із мертвих.

«Це день, що його створив Господь,тож радіймо і веселімся в нім» (Пс. 118). На Воскресній Утрені ми оспівуємо цей день ось такими словами: «Цей провіщений і святий день, перший по суботі царський і Господній, Свято над святами, торжество всіх торжеств, в цей день прославляємо Христа навіки» (Пісня 6).

Для Юдеїв субота була святим і останнім днем тижня, що був символом Божого відпочинку по створенню світу. Христос також того дня «відпочивав» – «спочив» у гробі. Але його спочинок – це сходження в ад – царство смерті, щоб це царство пітьми і смерті перемогти.

У Римі в цирку Нерона стояв великий обеліск, який за наказом Калігули перевезли з Геліополісу (Каїр – Єгипет). Тепер він стоїть на площі Святого Петра. Люди із всього світу захоплюються технікою архітектури стародавніх єгиптян, а найбільше впадає в очі вибитий напис на обеліску: «Христос живе, Христос перемагає, Христос панує». Подібно у церкві перед царськими воротами – місце яке називається: амвон, солея, з якого священик читає Євангеліє, голосить проповідь, або уділяє Святе Причастя вірним, має форму заокругленого каменя, що символізує відвалений камінь від горбу Господнього.

Приклад. Префект Антіохій Олібрій насміхався з християн, говорячи: «Ви вірите і прославляєте Бога-чоловіка, якого розп’яли між розбійниками!» На що йому свята Маргарита відповіла: «Звідки ти знаєш, що Христос був розп’ятий і помер?» Олібрій: «Я це сам читав у ваших Євангеліях!» Маргарита: «Добре – читай далі і там дочитаєшся, що той Христос, Якого розп’яли на хресті – третього дня воскрес власною силою із мертвих. Досі ти бачив тільки пониженого Христа, тож тепер поглянь на блиск Його слави».

Сам Христос Воскресший каже до розчарованих і прибитими горем Клеопи і Луки наступні слова: «Хіба не треба було Христові так страждати і увійти у свою славу» (Лк. 24.25).

Христове Воскресіння – це є Пасха (песах – перехід). За Мойсея у Єгипті, який намагався вивести свій народ з-під влади фараона, який не хотів відпустити їх. Як тут не згадати десяту кару смерті первістків єгиптян, коли ангел смерті проходив через їх оселі. Євреї були врятовані, бо принесли в жертву ягня, яке споживали, а кров’ю намазали одвірки своїх домівок. Подібно для нас, християн, Христос є тим ягням, агнцем-пасхою. Святий Павло: «Бо наша пасха – Христос принесений у жертву» (1Кр. 5.7).

Приклад. В українській класичній літературі є оповідь про Марусю Богуславку, яка була бранкою у турецькій неволі, а потім жінкою султана. Подібно як вона, у в’язниці, каралися 700 козаків-невільників. Ось як поетично про це написано: Старий козак: «Чи знаєте, браття, що сьогодні за день? Там, в Україні, сонечко сяє, а люд хрещений – пасху зустрічає. Дзвони церковні грають і радість звіщають…» Аж тут з’являється Маруся Богуславка – султанова жінка: «Гей, козаки, бідні невільники. Це радість приношу вам сьогодні – про Христове Воскресіння. Султан поїхав до мечеті на молитву, а я згадала вас, бідних невільників. Ось вам ключі, скидайте кайдани і йдіть в Україну, і мене, нещасну попівну, згадайте у рідному краї…». Несподівано смуток перемінився у козаків на велику радість свободи і волі в день Воскресіння Христа.

Ми сьогодні подібно співали на Воскресній Утрені: « Зійшов ти, Христе, в глибини підземні і розбив кайдани вічні, що держали ув’язнених і на третій день, як із кита Йона, воскрес ти із гробу».

Стародавні єгиптяни, а опісля них римляни називали неділю днем сонця. Для нас, християн, сивий Юстин мученик каже: «Ми сходимося в день сонця – усі разом, в якому Бог замінив темноту на світло, в якому Ісус Христос – наш Спаситель – воскрес із мертвих».

«Від раннього ранку чуваймо і замість мира пісню принесімо владиці і Христа побачимо – сонце правди, що всім життя освітлює» (Воскресна Утреня).

Як ми переживаємо Воскресіння Христове? Як подію, яка сталася дві тисячі років тому? Якби ми, як апостоли або як жінки-мироносиці, бігали по місту, чи єси від хати і до хати і кричали з радості: «Христос Воскрес!», але це вже не є новиною, ми вже формально кожного року так кажемо один одному і до цього вже звикли. Отже, це свято повинно не до нас приходити із-зовні, а навпаки, внутрішньо його в собі відчути, щоб ним поділитися із іншими.

Що для нас означає Воскресіння Христове?

Один святий сказав наступне: «Якщо б Христос задля тебе тисячу разів помер і тисячу разів воскрес, то нічого тобі не поможе, якщо ти не помреш для гріха, і не воскреснеш для любові».

Отже, для нас Воскресіння – це досконала любов. «Воскресіння день! Просвітімся торжеством і одні одних обнімімо і скажімо: Браття! І тим, що ненавидять нас, простім все з Воскресінням…» (Воскресна Утреня).

«Дзвоніть, дзвоніть весело дзвони, щоб сум і жаль з сердець десь щез тоді були ридання і страдання, а в третій день Христос Воскрес!». Амінь.

о. Іван Цінцірук

"Сівач", квітень 2011

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;

Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;

Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;

Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Христового Воскресіння.

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

24.04.11р. Б. / Упокоївся в Бозі отець-доктор Дмитро Блажейовський

Вчора, 23 квітня, близько 6.00 на 101 році життя упокоївся в Бозі отець-доктор Дмитро Блажейовський. Історик, доктор наук, автор низки наукових праць і численних публіцистичних статей із церковної історії та українських релігійних вишивок. Рукою майстра вишито понад 350 ікон та хоругв.

26 - 27 квітня у Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові усі охочі матимуть можливість попрощатися із спочилим у Бозі о. Дмитром.

Парастас відбудеться у Світлий вівторок, 26 квітня, о 19.00 у соборі Святого Юра, а у середу, 27 квітня, о 12.00 після Архиєрейської Божественної Літургії відбудеться чин погребення.

Некролог

Отець Дмитро Блажейовський народився 21 серпня 1910 року у Вислік Горішній, Лемківщина – тепер частина села Вислік Великий Підкарпатського воєводства у Польщі.

У 1922-1930 роках навчався в українській гімназії у Перемишлі.У 1933 році як студент-електротехнік Празької Політехніки пішов на пішу прощу з Праги до Риму і тут вступив до Папської української семінарії святого Йосафата.

За 12 років перебування у Римі вивчав філософію, теологію та історію і з відзнакою успішно захистив дві докторські дисертації – з богослов'я в Папському Урбаніянському університеті, а з церковної історії в Папському Грегоріянському університеті.

З 1946 до 1973 року душпастирював у різних греко-католицьких парафіях у США, організувавши 3 парафії, одну місійну станицю та спорудивши кілька храмів.

1973 року повернувся до Риму, де зайнявся науковою діяльністю, зокрема, у царині історії України, української Церкви та педагогіки, та вишиванням ікон.

Отець Дмитро є автором коло 25 наукових праць, серед яких цінні церковні історичні довідники (шематизми) українських парафій Перемишльської, Станіславівської, Львівської єпархій та української діаспори, численних публіцистичних статей; у діаспорі він відродив традицію української вишиваної ікони і тепер в його творчому доробку понад 350 ікон та образів на релігійну тематику, крім того він видав 16 збірок «Українських релігійних вишивок». Його вишивані ікони можна побачити в багатьох країнах світу, в Україні і за кордоном відбулось понад 100 виставок його творів.

Понад 10 років тому о. Блажейовський заснував у Львові власний музей вишиваних ікон та образів, до речі, єдиний в Україні, який утримував своїм коштом. Отець Дмитро нагороджений Папською медаллю «Христос – наш мир», і державною нагородою України – Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

2009 року Львівський музей вишиваних ікон та образів отця-доктора Дмитра Блажейовського і Товариство «Україна-Світ» висунули кандидатуру о. Блажейовського на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.

21 серпня 2010 року громадськість України відзначила 100-річчя з дня народження о. Дмитра Блажейовського у Національному театрі ім. М.Заньковецької у Львові.

Джерела:

Прес-служба Львівської архиєпархії

Департамент інформації УГКЦ