https://www.google.com/webmasters/verification/verification-file-dl?hl=uk&authuser=0&siteUrl=http:/. На платформі Blogger.

Парафія Преображення Господнього

середа, 20 квітня 2011 р.

20.04.2011р. Б. / Отець-доктор Мавріціо Фаджоні: «Бог дав нам розум, тому ми не можемо лікувати одну людину, знищуючи життя іншої»

о.Ігор Бойко

Про втручання у геном людини, зокрема про моральний і медичний аспекти використання ембріональних стовбурових клітин та альтернативні джерела стовбурових клітин, які не завдають шкоди людському життю, в інтерв’ю для «Католицького оглядача» розповів італійський професор біоетики, медик, о. д-р з римського університету Альфонсіана, який 18–20 квітня читає курс лекцій у Школі біоетики УКУ на тему «Біоетика і маніпуляції людським життям».


Отче, які, на Вашу думку, проблеми з втручанням у геном людини зараз стоять особливо гостро в суспільстві?


Коли ми говоримо про втручання в геном людини, то існує три такі ділянки, де ми найбільше можемо про це говорити. Перша стосується саме того, що ми взагалі знаємо про геном людини. Отже, взаємозв’язок між людським геномом і особистістю. Власне це всі відкриття, які пов’язані з геномом людини і які абсолютно змінюють наше уявлення про людину, яке ми мали до цього часу. І тут існує ризик, що людину буде зведено до предмета, тобто особу перестанемо розуміти як цілісність… І тому це і культурна, і наукова проблема.


Друга ділянка стосується генетичної діагностики, і це вже щоденна проблема медицини. Генетика дає можливість сьогодні робити багато різних досліджень, пренатальну діагностику на генетичному, хромосомному рівні , яка виявляє ріні дефекти. Хоча, на жаль, ще є дуже велика прірва поміж діагнозом і лікуванням. Ми можемо робити діагноз багатьох хвороб, генетичних і хромосомних, але поки що ми не вміємо їх усіх лікувати.


Проблемою є те, що генетична діагностика сьогодні найчастіше пов’язана з абортом. І цей аборт вибіркового або євгенічного типу, тобто вибираємо лише здорових дітей, а тих, які не відповідають певним стандартам, які не є тої якості, якої би мали бути, вбиваємо. І це парадокс – в наслідок медичних досліджень гинуть немічні, кволі та слабші. Але це не є завданням доброї медицини.


Це стосується і генетичної діагностики, яка пов’язана із технологіями штучного запліднення?


Так, це те, що ми називаємо преімплантаційна діагностика. Створюють багато ембріонів за допомогою технологій штучного запліднення у пробірці, але вибирають тільки ті ембріони, які є доброї якості. Інших знищують або заморожують, або використовують як матеріал для наукових досліджень, експериментів… Але це знову парадокс, тому що ми з одного боку створюємо ці ембріони, щоб вони могли жити, але потім самі вбиваємо їх . Тому що ми є суспільством, яке хоче завжди перемагати і серед нас нема місця для тих, хто програє.


Третя проблема саме полягає в тому, що ми говоримо про терапію, генетичне лікування. І ця терапія сьогодні є лише на експериментальній стадії. Деякі експерименти дали негативні результати, тому що гени були перенесені за допомогою різних вірусних механізмів, які спровокували чимало нових хвороб. Ми всі покладаємо великі надії саме на генну терапію, проте, напевно, треба ще багато часу, щоб ми зуміли правильно її застосувати на практиці. Нова проблема, яка постає перед нами, це так зване генетичне покращення людини. Медицина, без сумніву, може лікувати багато хвороб, і за допомогою генної інженерії одного дня ми дійдемо до того, що зможемо покращувати людський організм ззовні та всередині. Ми зможемо зробити людей вищими, кращими, гарнішими, розумнішими. І це ніби виглядає з одного боку добре. Дехто думає навіть, що так можна змінити людську природу, це називається трансгуманізм, який виникає з того, що людина невдоволена сама собою, і з її постійного бажання створити надлюдину. Але медицина не може робити нову дискримінацію. Медицина повинна служити людям, тому саме в генетиці ми маємо, з одного боку, багато надії, а з іншого – великий страх. І тому біоетика має допомогти людям завжди служити іншим. Ми, католики, вважаємо, що біоетика – це вміння дбати про інших. І Церква абсолютно не боїться ані техніки, ані науки. Але наука без етики нічого доброго не може продукувати. На жаль, економічні інтереси завжди мають більшу владу, більший потенціал.


Розкажіть, будь ласка, про джерела стовбурових клітин і моральний аспект використання ембріональних стовбурових клітин, коли фактично, щоб когось вилікувати, іншу особу доводиться вбити.


Загалом, є чотири джерела, з яких можна брати стовбурові клітини. Перше – дорослі стовбурові клітини, так звані гемопоетичні. Це клітини, з яких формується кров. І також, коли ми говоримо про трансплантацію кісткового мозку. Друге джерело, звідки ми можемо брати стовбурові клітини, це – пуповинна кров, Тобто та кров, яка є в пуповині. Ці стовбурові клітини дуже корисні, тому слід збільшувати можливості зберігання цих клітин. Треба створювати громадські банки пуповнної крові. Третім джерелом походження є стовбурові клітини з ембріонів. На жаль, значна частина стовбурових клітин, які використовують сьогодні, походить з ембріонів, які спеціально створюють, але потім залишають, і вони стають матеріалом для науковців. І це означає, що знищують людське життя на самих початках його існування. Зараз існує дуже багато досліджень стосовно стовбурових клітин, але ще жодне з них не дало свого бажаного результату. Але це проблема наукова, а не етична. Етична проблема полягає в тому, що ми не можемо нищити людське життя, навіть якщо тим самим ми робимо добро для когось іншого. Багатьом науковцям це важко зрозуміти, дуже часто вони кажуть: «Ну вони і так вже консервовані, заморожені, ми їх все одно втратимо, щоб їх не втратити, використаємо, як матеріал». Але в будь-якому випадку йдеться про людські істоти, навіть якщо вони кволі, немічні та незахищені – це людське життя.


Четверте джерело походження стовбурових клітин – науковці навчилися омолоджувати стовбурові клітини, які походять з дорослого організму, тобто перепрограмовувати ці клітини. Коли клітини, це можуть бути, наприклад, клітини шкіри, можна зробити дуже подібними до ембріональних стовбурових клітин. Не знаємо поки що, чи ця техніка має стовідсоткову гарантію ефективності, але якщо її ефективність стане реальністю, тоді зможемо мати стовбурові клітини на такому самому рівні, що і ембріонального походження, але без знищення ембріонів. Кожен із нас мав би свої стовбурові клітини, які походять з нашого особистого організму. Це нова дорога, і багато католицьких біоетиків стоять на тому, що саме цей напрям треба розвивати. Я вірю, що природа має сама в собі різні способи, якими може нас зцілювати, лікувати, якщо людина лише навчиться використовувати її. Важливо завжди пам’ятати, що навіть коли якась дорога до мети обривається, то можна знайти іншу, яка може бути навіть кращою. Господь Бог дав нам розум, тому ми повинні лікувати інших, дбати про них, але ми не можемо цього робити ціною людського життя. І це стосується всіх, особливо коли говоримо про людські ембріони, слабкі та незахищені.


Отже, з цих чотирьох методів три абсолютно дозволені Церквою, крім ембріонального. І перших два вже успішно використовують в італійських клініках, зокрема, в італійській клініці «Бамбіно Джезу», до Біоетичної Ради якої належите і Ви, отче?


Так, звичайно, використовують.


Що стосується стовбурових клітин з пуповинної крові, чи можна з часом сподіватися на їхню більшу ефективність, аніж ембріональних, звісно, не кажучи вже й про моральні переваги, а ще й про переваги біологічні?


З наукового погляду, коли ми говоримо про стовбурові клітини з пуповини, то вони є справжніми стовбуровими клітинами. Натомість стовбурові клітини, які ми беремо з ембріонів, це ті клітини, яких ми змусили стати стовбуровими, коли ми їх переносимо в інший організм, вони продукують онкологічні захворювання. Натомість стовбурові клітини з пуповинної крові не дають цього ефекту. Той, хто працює із стовбуровими ембріональними клітинами, хоче мати саме ці клітини, які будуть в майбутньому диференціюватися в різний спосіб. Стосовно стовбурових клітин, які беруться з пуповини, вони є більше дозрілими. Вони вже більше диференційовані. Вони є приблизно посередині між стовбуровими клітинами дорослого організму і ембріональними. Але ми можемо дуже добре з ними працювати. Пошуки і дослідження зараз тільки на самих початках, і тому є багато надій, що стовбурові клітини пуповинного походження можуть дати дуже добрий результат.


Наталя Гадьо, спеціально для «Католицького Оглядача»


Довідка УКУ


Отець Мавріціо Фаджоні – закінчив медичний факультет університету в м. Піза (Італія), де 1975 року отримав диплом з медицини та хірургії. Потім вивчав ендокринологію в університеті м. Флоренція і вступив на філософські та богословські студії до богословського центру Фйорентіно, які закінчив 1989 року. Ліценціат і докторат з морального богослов’я здобув у римській академії Альфонсіяна, де зараз викладає біоетику. Як гостьовий професор о. Мавріціо читає лекції на факультеті Центральної Італії (м. Флоренція), в Папських університетах Regina Apostolorum та Антоніанум (м. Рим). Також викладав на програмах з біоетики в європейських університетах (Університет Камерно, LUMSA, Католицький Університет Риму). Від 2005 року є членом-кореспондентом Папської Академії Pro Vita і від 2006 року – Радником Трибуналу Апостольської Пенітенціарії.


На фото о. д-р Мавріціо Фаджоні та керівник Школи біоетики УКУ о. д-р Ігор Бойко


Джерело:


Мандрівники Христа Царя

Дописати коментар