30.09.2011р. Б. / Новий осередок для дітей-сиріт на Полтавщині потребує допомоги

У селі Деменки Кобеляцького р-ну Полтавської обл. створюється новий осередок для дітей-сиріт. Для цього було викуплено дім через аукціон, в якому на сьогодні відбувається капітальний ремонт. Цей будинок юридично належить парафії св. Миколая в Деменках і має на меті служіння дітям, позбавленим батьківської опіки.

Ремонтами і збором коштів займаються сестри Милосердя св. Вінкентія. Вони приїхали зі Львова на заклик Донецько-Харківського Екзарха владики Степана (Меньок) і запрошення пароха о. Андрія Буняка у с. Деменки, щоб віддано посвятитися сиротам. Допоки в цьому будинку будуть жити діти, потрібно насамперед зробити капітальний ремонт приміщення, тому що цей будинок одинадцять років був закритий.

До тепер, за рахунок збірок у церквах м. Львова і завдяки деяким жертводавцям, ми зробили огорожу з металевої сітки, пробили свердловину і провели до будинку воду, замінили систему опалення в 1/3 частині будинку та виконали ще деякі першочергові роботи. До завершення всіх робіт потрібно ще багато коштів.

Маємо надію, що Господь Бог відкриє шляхетні серця багатьом людям, які візьмуть участь своїми пожертвами в цьому прекрасному ділі, щоб діти-сироти могли якнайскоріше жити і вчитися на славу Божу і пожиток Держави.

За всіх Добродіїв і Жертводавців щоденно молимося, щоб Бог обдарував їх усіма потрібними дарами, щоб вони мали ще більше у цьому житті, а особливо в майбутньому.

За кожну поміч духовну і матеріальну щиро дякуємо!

Сестри Милосердя св. Вінкентія:
с. Софія Клімовська,
с. Магдалина Чугайда

Пожертви можна скласти на цей рахунок:
«ПОЛТАВА-БАНК» МФО – 331489;
ЗКПО – 2755303585; р/р - 2620295887

Або на картку: ПриватБанк 4405885817170043 – Чугайда Надія Любомирівна

За додатковою інформацією звертайтеся за тел.: 
 0985892342 або 0502640541- сестра Магдалина
 
та пишіть на електронну адресу: srmaddalena@ukr.net

Джерело: Департамент інформації Донецько-Харківського Екзархату УГКЦ

26.09.2011р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (18-24 вересня)

 

На минулих вихідних, 17 та 18 вересня 2011 року, відбулося Третє всеукраїнське військове паломництво до Зарваниці під духовним проводом військового єпископа – владики Михаїла Колтуна, керівника Департаменту Патріаршої Курії Української греко-католицької Церкви у справах душпастирства силових структур України

 

У неділю 18 вересня 2011 року в Катедральному соборі Святих апостолів Петра і Павла м. Чортків (Тернопільщина) здійснено єпископську хіротонію Владики Дмитра (Григорака), Правлячого єпископа Бучацької єпархії.

 

Цього ж дня в місті Хуст під час освячення нового храму відбулось проголошення поділу Мукачівської греко-католицької єпархії на архидеканати: Ужгородський, Мукачівський та Хустський.

 

В понеділок 19 вересня відбувся перший патріарший візит глави УГКЦ Блаженнішого Святослава (Шевчука) до Українського католицького університету.

 

А у Соборі св. Юра у Львові, з благословення Блаженнішого Святослава відбулося перше зібрання оргкомітету з питання організації та проведення Року Святих Таїнств.

 

Протягом 19-23 вересня проходило святкування 1000-літнього ювілею Святої Софії у Києві.

Середа, 21 вересня:

У свято Різдва Пресвятої Богородиці, набрали чинності постанови, прийняті Синодом Української Греко-Католицької Церкви, який проходив з в Бразилії з п’ятого по десяте вересня.

 

Єпископ Івано-Франківський Кир Володимир (ВІЙТИШИН), відвідав Національний Університет «Нафти і Газу», що в м. Івано-Франківську, який в цей день відзначає День університету. Опісля прибув на парафію Різдва Пресвятої Богородиці в с. Сукіль, Болехівського протопресвітеріату, де було збудовано новий парафіяльний храм, який в цей день освятив Владика Володимир і очолив першу Архієрейську Літургію.

 

Владика Миколай (Сімкайло) вітав із храмовим празником громаду села Слобода.

 

Четвер: ієромонах Ігнатій Москалюк призначений протопресвітером Червоноградського деканату.

 

23 вересня 2011 року, п’ятниця: відбулися Освітні курси для другої групи священиків і дияконів Стрийської єпархії УГКЦ, у приміщенні парафіяльного будинку Духовної Просвіти при храмі Всіх Святих Українського Народу м.Стрий

 

Анонс:

 

Молодіжна Комісія Львівської Архиєпархії  УГКЦ запрошує всіх охочих прийняти участь у цьогорічній Європейській молитовній зустрічі ТЕЗЕ у Берліні (Німеччина)

 

З жовтня 2011 року БФ «Карітас СДЄ» розпочинає заняття у школі сімейного консультанта. Мета школи - готувати консультантів для роботи з родинами, ініціювати створення християнських порадень для сімей, сприяти зміцненню та розвитку християнського українського подружжя.

Джерело: Мандрівники Христа Царя

23.09.2011р. Б. / Католицькі ЗМІ в інтернеті мають створити можливість зустрічі з Христом і Церквою,- Монс. Пол Тайґе

 

20 вересня 2011 р. до Львова приїхав секретар Папської Ради соціальної комунікації, Монсеньйор Пол Тайґе (Paul Tighe), для участі в інавгурації магістерської програми журналістики в УКУ. Журналісти «Католицького Оглядача» мали можливість поспілкуватись з Монсеньйором на тему католицької журналістики та її завдань.

Серед католицьких медіа існує потреба інформувати про різні проблеми і скандали всередині Католицької Церкви. Яким чином вони би мали це робити?

Монсеньйор Тайґе: Папська Рада соціальної комунікації власне зараз намагається працювати у цій сфері. Дійсно, часто дискутують, чи повинні католицькі медіа інформувати про проблеми і труднощі, що існують в житті Церкви. Особливо це стосується тих речей, які не мали би відбуватись у Церкві. На Заході це питання було особливо важливим, коли світські медіа говорили про зловживання у Церкві. Тоді виникло питання: Чи католицькі медіа також повинні інформувати своїх читачів про ці випадки? На мою думку, цілком зрозумілим є той факт, що якщо католицькі ЗМІ хочуть мати довіру читачів, то вони не можуть уникнути розмов на ці сумні теми. Тому важливо розуміти, що католицькі ЗМІ повинні знаходити шлях як говорити про ті речі в житті Церкви, які приносять сум, біль і шкоду.

Відмінність завжди має полягати в тому, як ми говоритимемо про ці речі. Багато людей у світських ЗМІ не мають розуміння того, чим є Церква. Коли вони говорять про проблеми, труднощі і скандали в житті Церкви, то часто роблять це в такий спосіб, щоб нашкодити, завдати болю Церкві. Звичайно, що не завжди. І, зрештою, завданням і правом ЗМІ є говорити правду про проблеми у різних організаціях. Коли католицькі медіа починають інформувати про ці питання, ми очікуємо від них, щоб вони розуміли ці проблеми як помилки Церкви такими, як вони є. Ми хочемо, щоб вони розуміли Церкву як спільноту, покликану Христом вірно жити Євангелієм. Тому для католицьких медіа інформувати про невдачі і слабкості в житті Церкви є ще більш скандальним, оскільки вони бачать це не як зовнішню невдачу, а невдачу Церкви такої, як Вона є.

Друга річ полягає в тому, що вони повинні розуміти і аналізувати ці питання. Католицькі медіа мали би тлумачити їх як спосіб побудови і віднови життя Церкви. Не просто критикувати і наносити шкоду. На мою думку, найкращі католицькі медіа повинні сприймати Церкву такою, як Вона має бути: бути прикладом  для інших як спільнота, що живе вірою в Христа; достатньо суворо вимагати у людей, що живуть в Церкві, відповідати найвищим стандартам. Але це має робитися з відчуттям любові Церкви. Мій керівник Архиєпископ Челлі навів дуже влучний приклад: в сім’ї ми можемо знати помилки нашої мами і можемо говорити про них, але ми продовжуємо любити нашу маму!

Коли католицькі ЗМІ говорять про Церкву і Її помилки, невдачі та слабкості, вони не можуть їх заперечувати, але повинні робити це з любов’ю до Неї. Власне в цьому має полягати відмінність у подачі цієї інформації. Вони також мають говорити про ці слабкості, щоб Церква могла усвідомлювати своє покликання бути спільнотою тих, хто вірить в Христа і дає приклад Його любові.

Як приклад можу розповісти, як робили два журналісти-католики в США. Коли вони прочитали все, що писали секуляризовані медіа, перекладаючи всю вину за педофільний скандал на Папу, вони писали у відповідь, що це не правильно. І їхні статті, а згодом і книжка доносили до читача інформацію і роз’яснювали як все є насправді.

Отже, дуже часто католицькі журналісти мали б у таких випадках доносити інформацію до суспільства, а головне ту інформацію, яку читач сам не знайде або знайде в іншому контексті. Бо читаючи секуляризовану пресу, пересічний громадянин сприймає Церкву, як політичну структуру, як мультинаціональну фірму, але не як спільноту вірних.

Головне – не здаватися і робити все, щоб до читача дійшла правда.

А чи мають католицькі ЗМІ говорити про проблеми соціального, політичного та економічного життя? Чи мають вони представляти ці питання з католицького погляду?

Монсеньйор Тайґе: Коли ми говоримо про політичні, економічні проблеми суспільства загалом, ми маємо намагатись зрозуміти ці проблеми в рамках соціального вчення Церкви. Церква має дуже чітке соціальне вчення про важливість політики та економіки у різних контекстах по всьому світу. Це означає, що коли католицькі ЗМІ повідомляють, що відбувається на місцевому рівні, вони можуть говорити про проблеми і, можливо, показувати розв’язання, яке могло б дати католицьке вчення. Наприклад, в часі економічної кризи, коли приймаються важкі рішення і складні міри для того, щоб покращити економіку, католицькі ЗМІ мали б говорити про те, що політики мають бути уважними до потреб найбідніших. У наші часи часто буває так, що власне найбідніші мають найбільше розплачуватись за різні труднощі. Католицькі медіа мають говорити про те, що якраз ці найбідніші не мають голосу, що їм не приділяють уваги, бо вони не мають влади. Католицькі ЗМІ повинні особливо говорити від імені бідних, незалежно від того чи вони є католиками, чи ні. І це – важливо.

У сфері політики, знову ж таки, коли маємо справу з проблемами і труднощами (я родом з Ірландії, і там були великі політичні проблеми, велика несправедливість щодо католицької спільноти, а також щодо протестантів і лоялістів), католицькі медіа мають дбати про те, щоб не говорити лише про те, яку шкоду наносять саме нам. Але намагатись говорити, не приховувати правду про те, що відбувається, а намагатися створювати шляхи порозуміння і толерантності між людьми. Навіть якщо доводиться говорити про такі речі, ми не повинні замикатися на собі і розглядати речі під одним кутом, але намагатися розвинути позитивне бачення політичного життя, до якого задіяні всі люди. Тому ми маємо бути обережними, щоб не стати партизанами, не бути прив’язаними лише до одного політичного погляду. І ми не маємо боятись говорити про зловживання, зловживання політичною силою, корупцію, але мусимо бути неупередженими і бачити те, що відбувається.

Стосовно присутності Церкви в нових медіа – якою, на Ваш погляд, є головна мета присутності Церкви в інтернеті: здобувати нових членів Церкви чи інформувати і формувати вже існуючих?

Монсеньйор Тайґе: Я вважаю, що перше і друге. Справа в тому, що нові медіа не є просто інструментами для комунікації. Вони створили новий світ, нове середовище, куди люди йдуть шукати інформацію, висловлювати свої думки, ділитись ідеями, формувати стосунки. Дуже важливо у цьому світі, де особливо молодь проводить багато часу і знаходить інформацію про таку велику кількість речей, щоб ми створили для них можливість зустріти там Церкву, а особливо – Христа. Тому ми маємо дбати про те, щоб так само як у випадку, коли людина йде вулицями міста, то бачить храми і певні знаки чи символи віри, так і ті, хто подорожує інтернетом також мали такі можливості зустріти Церкву і віру. І ще одна річ: наша присутність в нових медіа мусить також включати відкритість на невіруючих і тих, хто шукає істину. В той же ж час ми також можемо створювати контекст, в якому віруючі можуть знайти спільноту і необхідну їм інформацію.

Варто взяти до уваги – що мова, яку ми використовуємо, звертаючись до вірних, які вже є в цій спільноті, часто може відрізнятись від тої, якою звертаємось до тих, хто нічого не знає про Христа і Церкву. Тому церковні медіа (як нові, так і старі) мають бути уважними до різної аудиторії, бути уважними до вірних, але не обділяти увагою тих, хто шукає, і запропонувати їм можливість зустріти Христа.

Іноді кажуть, що не варто реагувати на звинувачення чи обстоювати Церкву, оскільки цим робиться реклама тим, хто її ображає. Чи ви погоджуєтесь з цим?

Монсеньйор Тайґе: Це дуже залежить від контексту і проблематики. Іноді дуже важливо відреагувати, а іноді – не поспішати. Якщо є якась конструктивна критика, то важливо відповісти обґрунтовано, а якщо пишуть щось неважливе з метою відшукати сенсацію, тобто провокативна критика, то варто не реагувати. Завжди треба пам’ятати про те, що нашу відповідь читають інші, тому мусимо відповідати так, щоб у них не виникало проблем з тлумаченням, щоб відповідь була зрозумілою і вичерпною.

У якій пропорції, на Вашу думку, мають брати участь миряни і духовні особи в роботі церковних медіа-структур, щоб ця робота була максимально ефективною для Церкви?

Монсеньйор Тайґе: Я вірю, що це є одна нива, тому для плідної роботи мусимо між собою знатися і співпрацювати. Поряд з духовними особами завжди мають працювати і миряни, що особливо важливо – навернені миряни. Наведу вам приклад: коли мене призначили відповідальним за прес-службу єпархії Дубліна, то перше, що я зробив, знайшов навернену журналістку, яка керувала редакцією, як професіонал своєї справи – журналістики, а я був богословським редактором. Це була оптимальна співпраця, бо кожен займався тим, в чому був професіоналом. Тому вважаю, що дуже важливою в будь-якому медіа має бути співпраця.

Інша річ, на чому також варто наголосити, що часто ми створюємо медіа для католиків, у яких працюють католики, але бракує католиків, які б працювали у звичайних комерційних виданнях, радіо і телебаченні. Ця присутність є дуже важлива, оскільки там вони можуть свідчити, навіть якщо інші не знають, що вони католики, в спосіб імпліцитний. Засадничою підставою журналістики є пошук правди, об’єктивності, і ми, католики, зобов’язані жити таким життям, щоб інші люди бачили, що ми живемо за цими принципами. Так ми можемо переконати інших, щоб ще й вони жили і працювали за цими принципами.

Я думаю, що дуже цікаво було б створити структуру, яка б дбала, щоб католики, які працюють у медіа, могли б здибатися з іншими людьми, мирянами, духовенством, які розуміють специфіку і важливість їхньої роботи. Це могло б відбуватися у формі зустрічей, можливо, в різних країнах, де ці люди могли б обговорювати труднощі та отримувати підтримку.

Яким чином Папська Рада соціальної комунікації бачить структуру координації роботи ЗМІ у Католицькій Церкві? В Україні існує проблема фінансової підтримки інтернет-ініціатив. Якщо ініціатива йде від мирян, куди вони мають звертатись і як вирішувати цю проблему?

Монсеньйор Тайґе: Ви зачепили тематику, яка для нас є дуже важливою. Ця проблема не є суто українською, вона існує у всьому світі. Завдяки новим медіа ініціативу розпочати якийсь проект можуть брати на себе всі. Наша Рада просить Конференції Єпископів чи Синоди Єпископів створювати структури, які б надавали можливості для співпраці та уникнення дублювання. На мою думку, важливим є те, що ми не намагаємося централізувати це все. Найкращі ініціативи зароджуються на найнижчому рівні. Але нашим завданням є бути щирими і сказати, що це працює, а це – ні. Чому одне спрацьовує, а інше – ні, цього можемо навчитись одні від одних. Завдяки інтернету ми можемо ділитись контентом, тому не мусимо повторювати ті ж самі речі в кожній частині України українською мовою. Можна поділити між різними групами, хто за чим має стежити. Цифрові зв’язки дають нам можливість ділитись великою кількістю інформації. Ми мусимо придумати нові структури, які б надали можливості для якомога кращої співпраці. І це, на мою думку, найбільший виклик для нашої Ради.

Традиційно склалося так, що дуже часто ті особи, які взяли на себе ініціативу в медіа, були сильними людьми. У всьому світі не було б католицького телебачення, преси, якби за цим не стояла сильна особистість, котра б сказала: «Я це зроблю!», котра знайшла гроші, сили для цього. Однак зараз важливим є працювати разом. Бо якщо я пишу щось доброго про віру сьогодні у Львові, то це може бути перекладено різними мовами в різних куточках світу. Тому ми мусимо працювати над створенням структур, які дозволять нам стати мережею. Ключовим моментом тут є не те, щоб ми централізували все,  але знаходили шлях чесності між нами, що це не є конкуренцією (хоча деколи вона корисна, бо щось працює, а щось – ні, і гроші мають йти туди, де працює), бо ця чесність полягає в тому, щоб працювати разом, а це зробити найважче. І також ми потребуємо чесності, щоб сказати, що це доступне для людей, а це – ні. А з другої сторони, в нових медіа присутні люди різного типу, і одним доступне одне, а іншим – інше. Ми бачимо ентузіазм та запал різних людей і пробуємо знайти шляхи підтримки для них.

У своїх попередніх інтерв’ю Ви говорили про те, що в сучасному суспільстві існує потреба відповідного етикету для нової культури комунікації, для того, щоб людина могла знаходити час для себе.

Монсеньйор Тайґе: Так, більшість людей зараз живе в такому світі, що відкриває свою електронну скриньку, а там 15 непрочитаних повідомлень, тоді можна провести решту дня, відповідаючи на ці листи. Заходимо в інтернет, а там принаймні 20 статей, які ми б хотіли прочитати. Працюємо за комп’ютером, а в той час з нами хоче поговорити скайпом багато різних людей. Це добре. Але важливим є те, що моє життя не має диктуватись тією інформацією, яка до мене надходить, але я мушу вибирати, приймати рішення, на що потратити свій час, а на що – ні.

На мою думку, в церковній спільноті слід розважати над тим, як важливо створювати собі час для роздумів, час для тиші, особливо коли це стосується часу для молитви, яка потребує тиші, щоб зустрітись з нашим Господом. Для зустрічі з Господом нам часто потрібно бути наодинці. Цю можливість можна створити і онлайн. Як наприклад, ірландські єзуїти розробили веб-сайт під назвою «Sacred space», куди можна зайти, послухати тихеньку музику, почитати роздуми над Святим Письмом.

Нові медіа змінюють нашу форму спілкування і формування стосунків. Але довга історія людського досвіду показує нам те, що є плідним у наших стосунках, у спілкуванні. Бо кожного дня, кожної миті ми чуємо величезну кількість слів, але потребуємо шукати лише значимих. Те  ж стосується стосунків і дружби. З історії знаємо, що найважливішим у дружбі є мати час на друзів, час побути наодинці, поговорити з ними відверто (оскільки друзям розказуємо те, чого не розповідаємо всім в інтернеті). Часом той тиск, який на нас чинить онлайн, може вартувати нам того, що ми будемо неуважні до близьких нам людей. Найпростіший приклад: коли я розмовляю з кимось і водночас пишу смс, то чи я насправді слухаю ту особу? Ми мусимо ставити собі ці запитання.

Розмовляли Христина Букіна і Наталя Гадьо

Дєерело: 

Мандрівники Христа Царя

21.09.2011р. Б. / Різдво Пресвятої Богородиці

21 вересня 2008 року

Різдво Пресвятої Богородиці

• Коротка історія свята
• Про ікону празника
• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

Коротка історія

Церква не має звичаю святкувати день народження для землі Святих Божих, але їхній день народження для неба - день смерти. Виїмок становлять двоє найбільших Святих у Церкві: Пречиста Діва Марія і св. Іван Христитель. Ми святкуємо не тільки їхнє небесне, але й їхнє земне різдво. 

Св. Євангелія записала нам дуже мало подій із життя Преч. Діви Марії. Тут нічого нема сказано про Її різдво, про Її молоді літа чи про Її св. Успіння, ані навіть не подано імен Її праведних батьків. Звідки ми про це все знаємо? Знаємо про це з традиції Церкви та апокрифів. Апокрифи це такі книги, що оповідають нам про деякі події із життя Ісуса Христа чи Його Пресв. Матері, а про що не говорить св. Євангелія. Хоча св. Церква не приймає апокрифів за автентичні книги ані за певне історичне джерело то все таки вони містять багато дечого з традиції та вірувань первісної Церкви. 

Головне джерело вісток про життя Пресв. Богородиці це апокрифічна книга написана коло 170-180 року що зветься Протоєвангеліє Якова. Ця книга дала мотив до установлення таких празників: Зачаття св. Анни, Різдва Пресв. Богородиці, Введення в храм та свята в честь Якима й Анни. Звідси довідуємося про обставини різдва Преч. Діви Марії хто були її батьки та що вони звалися Яким і Анна. 

Празник Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до дуже старовинних Богородичних празників, хоча не можна точно означити часу, коли він появився. Про нього згадують св. Іван Золотоуст, св. Прокл, св. Єпіфан, св. Августин і св. Роман Сладкопівець. Палестинське передання каже, що св. Єлена (330), мати цісаря Костянтина, збудувала в Єрусалимі храм у честь Різдва Пресв. Богородиці. В п'ятому сторіччі про цей празник згадує Служебник папи Гелясія (492-496). 

Стихири і гимни на честь цього празника уложили патріярх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (6 ст.), св. Андрій Критський і патріярх Сергій (7 в.) св. Іван Дамаскин і патріярх Герман (8 ст.) та св. Йосиф Студит (9 ст). Офіційне заведення цього празника у візантійському цісарстві приписують цісареві Маврикієві (582-602).

Про ікону

Люди народжуються в сім'ях, утворюючи довгу низку поколінь. Однак в очах Бога кожна особа є окремою, унікальною, неповторною. Народження кожної людини наперед визначене Богом у вічності. Тому, у певному сенсі, кожен живе у світі не з волі людини, ані не з волі крові, а з волі Божої (див. Йо. 1, 13). З цієї причини народження людини зображено на іконах з великою урочистістю, як явлення Божого плану.

Це особливо стосується різдва Богородиці. Вся сцена розвивається у священному просторі, немов у храмі. Символічне значення цього очевидне: Марія повинна стати домівкою Христа, і Він сам стане новим храмом. 

Унікальність народження Богоматері підкреслюється також типовим старозавітним мотивом: Анна - літня жінка, яка вважається неплідною. Отож, аби Марія прийшла на світ, потрібно було втручання Бога. Це далеке провіщення майбутнього народження Христа від Діви та Святого Духа. Також і сцена купання дитини, завжди присутня на зображеннях народження людини, одержує особливе значення. 

На іконі фігурують також жінки, які приносять дари. Цей мотив, можливо, запозичено з церемоніалу імператорського двору. У цьому можна побачити аналогію з іконою „Різдво Господнє”, на якій пастухи несуть дари. Кожна людина, яка приходить на світ, створена на образ Божий (див. Бут. 1, 26), тобто, як пояснюють Отці Церкви, на образ Христа. Тому народження Богоматері є участю у народженні Христа. Однак той факт, що дари несуть не безпосередньо Новонародженій, а її матері, дає підставу для іншого пояснення: це визнання з боку цих жінок, що Народжена належить до їх коліна, до їх народу, має право на визнання і виражає надію усіх. Народження означає надію, і матері завжди мають певного роду дар ясновидіння стосовно своїх дітей. Анна, сидячи на ліжку, дивиться удалечінь, немов хоче пророкувати, але відчуває себе ще зобов'язаною до мовчанки, мовчанки, сповненої очікування великих майбутніх подій.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4 : Різдво твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній, з тебе бо засяяло Сонце правди — Христос Бог наш. Він, розрушивши клятву, дав благословення і, ударемнивши смерть, дарував нам життя вічне. 

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Йоаким і Анна з неслави бездітности і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста, у святім різдві твоїм. Його празнують люди твої, з провини прогрішень ізбавле­ні, як кличуть до тебе: Неплідна родить Богородицю і кормительку життя нашого.

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 2, 5-11

Браття, плекайте ті самі гадки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, але применшив Себе Самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що і сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи отже їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому. Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що Тебе кормили. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають його.

Проповідь

«Із слова починається людина,
із мови починається мій рід»
(Ніна Рій, 14 років)

Слава Ісусу Христу!

«...І якась жінка, Марта на ім'я, прийняла Його у свій дім...» (Лк. 10, 38). Ця Євангельська розповідь спонукає нас, дорогі браття і сестри, в цей світлий празник Різдва Богородиці застановитися над історією Слова-Логоса.

Святкуючи Богородичний празник, Церква піснеспівами кличе: «Радійте, Якиме і Анно, радійте, бо від неплідної ро­диться Причина нашої радості і спасіння», адже цією жінкою, яка приймає Христа у «свій дім» є Марія - це вона, Богородиця, що має стати домівкою Христа, вмістилищем невмістимого Бога, і Він сам стане новим храмом. Все це станеться через втручання Бога, так що неплідна і похила віком її народить. Пізніше на пропозицію Бога з уст Марії буде відповідь «Так», і це початок нашого спасіння «бо слово стало тілом і оселилося між нами і ми славу його бачили...» (Ів. 1, 14). Сучасники Христа, захоплені Його славою і проповіддю, «сідали в ногах», «підносили голос споміж народу», виявляючи своє признання: «Щасливе лоно, що Тебе носило і груди, що Тебе кормили» (Лк. 11, 27), а відповідь Христа звучить на всі віки: «Блаженні ті, що слухають Слово Боже і зберігають його» (Лк. 11, 28).

Нашу особливу увагу в храмі привертають намісні ікони на іконостасі: Богородиця, тримаючи малого Ісуса на колінах або на руці, правою рукою вказує на Божого Сина, Котрий правою рукою благословляє, а лівою тримає сувій - вказівку на своє вчення, яке кожен із нас повинен приймати, слухати і втілювати його у життя. День Різдва, це не тільки день застанови над минулим, теперішнім і майбутнім — це День Надії!

Дорогі діти Марії! Ви – Надія Церкви!

Дорога молоде, ви надія ваших батьків, які ваше серце добром наливають. Бо добре серце – це заслуга і Богородиці. Це вона Мати в Україні ще оспівана Шевченком: «Молилася, турбувалася, день і ніч не спала, своїх діточок непевних звичаю навчала». Не потопчімо перл науки батька-матері, які будували нас на фундаменті Слова Божого, де б ми не були: на Батьківщині чи в розсіянні сущі. За десять років державотворення ми багато здобули і, в той же час, вислуховуємо нарікання на втрати, в своїй більшості, матеріальні, не зауважуючи суттєвого, згідно слів Григорія Сковороди: «Найбільша втрата - це втрата часу!».

Дорогі браття і сестри! Зараз дорогий для нас час становлення, час, коли від кожного з нас залежить чи наше суспільство відродить ті християнські і національні цінності, які притаманні нашому народові. Нехай кожен з нас, хто володіє пером, пензлем чи словом творить нового українця-християнина.

Пресвята Богородиця, Мати Слова Божого, вчини, щоб плоди нашого життя були благословенні, дай ласку слухання, дай ласку слова, яким би ми будували, а не руйнували, такого слова, від якого стає тепліше і світліше. Амінь.

о. Михайло Николин
"Сівач", вересень 2001 Ч. 9 (22) рік 3

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Різдва Пресвятої Богородиці.


Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

19.09.2011р. Б. / Посвячення каменю під пам’ятник борцям за волю України

 

Історія вчить нас, що міське життя - це ніщо інше, як здобуток досвіду суспільного життя. Міста згадуються в Біблії. Духовна історія людства, Біблія, розповідає нам, як життя людей переходило від життя кочівників до життя осілого, а відтак міського.

 

Цими днями наше славне місто Надвірна святкувало День свого народження. Святкові урочистості розпочалися в суботу на міському стадіоні, де серед гостей були очільники районної та міської влади, гості з Польщі, керівники нафтогазових підприємств (які в цей день відзначали своє професійне свято). Для благословення були запрошені представники церковних конфесій Надвірнянщини.

 

УГКЦ представляв декан Надвірнянський отець-мітрат Григорій Сімкайло, представником від УПЦ Київського патріархату був Єпископ Коломийський і Косівський Іоан Бойчук.

 

Наступного дня, в неділю, в день вшанування пам’яті Усікновення Чесної Голови Івана Хрестителя, після недільних богослужінь було урочисто закладено і освячено камінь, який у скорому майбутньому перетвориться на пам’ятник борцям за волю України. Цей день став днем об’єднання всіх жителів району, незалежно від політичних переконань, релігійної приналежності та особистих уподобань, бо сквер біля управління державної податкової інспекції став майданом однодумців, що прагнуть єдиної мети: щоб пам’ять про героїв-патріотів жила у віках.

 

Посвячення каменю очолив декан Надвірнянський отець-мітрат Григорій Сімкайло у співслужінні трьох деканів УГКЦ: о.-м. Івана Бойка, Богдана Михайлини, Івана Качанюка, священнослужителів нашої церкви та духовенства УПЦ (КП) та УАПЦ.

 

Всіх присутніх окрилила надія і віра в те, що Господь почув ті святі молитви, занесені в той день перед маєстат Всевишнього, і той день, той приклад єдності стане добрим початком братнього примирення в нашому місті, нашому народі і в цілій Україні.

 о. Андрій Бакота, м.Надвірна

Джерела: kolomyya.org

Мандрівники Христа Царя

18.09.2011р. Б. / Святого Климента на місці його мучеництва продовжують переслідувати

 

15 вересня завершилася в Херсонесі міжнародна конференція з  церковної археології «Херсонес  місто святого  Климента».

Останнім офіційним   заходом  конференції  була Хресна хода і освячення  хреста святого Климента Римського на острівці Св. Климента в Козачій бухті. Вартує сказати, що на конференції виголошувалося багато промов про єдність, і про той фундамент, яким є фігура папи Климента для пошуків цієї єдності. Виголошували ці промови і митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар, і глава міста Севастополя В. Яцуба і запрошені  вчені археологи.

А ось чомусь представників Католицької церкви в Севастополі організатори не зуміли знайти, щоб запросити. Хоча їм добре відомо що і спільнота, і 100-річний храм, який до цих пір оскверняється в місті носять ім'я священномученика Климента.

Чому взагалі   не була запрошена місцева католицька громада святого Климента здогадатися не складно. В день відкриття конференції, коли виголошувалися урочисті промови про пошук джерел об'єднання з Європою, в міській раді на сесії творилося беззаконня - католицькій спільноті винесли вердикт - храм повертати не збираються, і він підлягає подальшому оскверненню - перебудові в дитячий кінотеатр, посилаючись на те, що Севастополь - православне місто і католикам тут не місце.

І це саме тоді, коли влаштовуються торжества з приводу 1910 ліття кончини святого Климента, в 1150-річну річницю отримання його мощів.

По-радянськи - говоримо лише про те, що подобається, а ось річницю 100-ліття освячення храму св. Климента в Севастополі - пропустимо, як і існування католицької спільноти св. Климента, в якій навіть знаходяться  мощі святого Климента.

Звичайно ж про таку відкриту дискримінацію не повідомили учасників конференції. І коли католичка - відомий професор археології Ельжбета Ястрембовська дізналася про цей факт, вона була обурена до глибини душі і звернулася з питанням до директора Херсонеса, колишнього мера Севастополя  Леоніда Жунько. Чому на конференції говориться одне, а за її стінами відбувається протилежне!? 

Про церемонію освячення варто сказати окремо. Святий Папа Климент - заступник Одесько-Симферопольської єпархії і нашої парохії. Саме до нього возносимо ми молитви про заступництво і припинення осквернення святинь в Севастополі.  Тому  на освячення хреста прийшли і настоятель Севастопольської парохії о.Юрій Зімінський і вікарій о.Ян Белецький  з групою вірних.

Коли на острів прийшла Хресна хода з Херсонеса, яку очолював священик з Московського приходу Св. Климента о.Леонід Калінін, він підійшов до католицьких священиків і по братський з ними обнявся. Адже і хрест він віз встановити як символ єдності християн.

А ось митрополит Лазар повівся по-іншому. Благословивши свою паству, він не лише не привітав католицьких священиків, він навіть не подивився в їхню сторону. Оскільки вони стояли надто близько до спорудженого амвона, їх відтіснив ряд протоієреїв  і пара широких спин, яких, не дивлячись на "парадний" одяг поставили ближче - щоб не дай Бог католики в кадр не попали. Але боятися нічого - тут знімало лише православне телебачення, тому в кадрі "зайвих" не було.

Відразу після вручення подарунків митрополитові до нього підійшов представник католицької спільноти, скориставшись випадком, і вручив Відкритий лист з проханням розглянути дискримінацію спільноти на засіданні міжконфесійної ради Криму "Мир - дар Божий", головою якої є митрополит Лазар. І попросив допомогти у відновленні справедливості з приводу храму св. Климента в Севастополі. "Побудувати новий?" перепитав митрополит   Лазар, (хоча ще 15 років тому він вже  був прекрасно обізнаний про цю проблему, і до цих пір благочинний  Севастополя Сергій Халюта сумнівається, чи варто припинити осквернювати храм? і деякі священики навіть   відкрито забороняють ставити пастві свої підписи за повернення храму. А депутати воюють проти нас посилаючись на своє "православ'я") "Ні, відновлення 100-річного храму", - підкреслив пан Віктор Беляк.

Варто сказати, що католицькій спільноті часто пред'являють претензії, що вона нечисленна - всього 300-400 чоловік. Дивно, що на таку знакову подію, як встановлення пам'ятного хреста Св. Клименту на Хресній ході зібралося близько 100 чоловік. Якщо додати учасників конференції і роту моряків, половина яких несли корогви, то в цілому було трохи більше 200 чоловік. Де ж, ви, 80 % православних 380 000 міст  Севастополя?

Стосовно ж нас - то головне, що ми вшанували честь Св. Папи Римського Климента, прийняли участь в урочистому молебні, хоч і як незвані гості, і вручили лист главі православних християн Криму з проханням вгамувати своїх прихожан, які розперезалися в ксенофобії, або ж оголосити про те, що  севастопольські депутати  ними не є. До того ж розглянути на відкритому засіданні Міжконфесійної ради Криму факти дискримінації і прояви релігійної нетерпимості в Севастополі і винести належний вердикт.

В нашому місті мощі святого Климента знаходяться і у православних і в католиків. Всі ми возносимо до нього молитви. Але  доки не буде прагнення любити ближніх, а особливо братів в Христі в серцях, всі молебні і обряди  будуть просто струсом повітря.

Ірина Шухтуєва

Джерела: www.crimeacatholic.info

               

                Мандрівники Христа Царя

15.09.2011р. Б. / Луганських студентів зганяють «на Кирила»

 

Як розповів голова обласної організації УНП Валентин Ткалич, студентів Луганських вузів під загрозою виключення змушують йти на молебні патріярха Кирила. Зокрема це стосується студентів Східноукраїнського національного університету імені Даля.

Він також зазначив, що згідно з ст. 39 Конституції України заборонити проведення мирних зібрань громадян можна лише за рішенням суду.

«Таким чином, міськвиконком перевищив свої повноваження, прийнявши таке рішення», – сказав Ткалич. Він підкреслив, що зараз готує звернення в прокуратуру з приводу рішення міськвиконкому.

Нагадаємо, на початку вересня луганський осередок УНП повідомив міській владі, що 15 вересня проведе акцію з розгортання найбільшого прапора України. На цей час було заплановано захід за участю патріярха Кирила.
Натомість, Луганський міськвиконком заборонив проводити 14 і 15 вересня будь-які акції окрім тих, які пов'язані з приїздом до міста глави Російської православної церкви Кирила.

Джерело: politics.comments.ua

Версія для друку

11 вересня 2011 року

Усікновення чесної голови св. Івана Христителя.

• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

Тропар та кондак

Тропар, глас 2: Пам'ять праведного з похвалами, і тобі вистачає свідчення Господнє, предтече, бо ти показався воістину і від пророків чесніший, бо у струях сподобився хрестити Проповіданого. Тому за істину пострадав ти, радуючися, благовістив ти і тим, що в аді, Бога, явленого в тілі, що взяв гріх світу і подає нам велику милість.

Слава: Кондак, глас 5: Предтечі славне усікновення було якось божественним задумом, щоб і тим, що в аді, проповів Спасове пришестя. Нехай, отже, ридає Іродія, що випросила беззаконне вбивство, бо возлюбила не закон божий, ні живий вік, але — лукавий і дочасний.

І нині: Богородичний, глас 5: Радуйся, двері Господні непроходимі, радуйся, стіно і покрове тих, що прибігають до тебе, радуйся, пристане, бурями не навіщувана і подружжям незаймана, що родила плоттю Творця твого і Бога. Молитись не переставай за тих, що оспівують і поклоня­ються різдву твоєму.

 

Діяння святих апостолів 13, 25-33

В тих днях, сповнивши свій шлях, Іван мовив: Я не той, за кого ви мене вважаєте; он іде за мною той, якому я не гідний розв'язати взуття його. Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане слово цього спасіння. Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали Його, і засудивши Його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. І не знайшовши в Ньому ніякої смертельної вини, вимагали у Пилата вбити Його. А коли виконали все, що було написано про Нього, зняли Його з хреста і поклали до гробу Та Бог воскресив Його з мертвих, і Він багато днів являвся тим, що прийшли з Ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер є Його свідками перед народом. І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була дана батькам нашим. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса.

 

Євангеліє від Марка 6, 14-30

В той час почув Ірод цар слухи про Ісуса Христа, бо явне стало ім'я Його, і сказав, що Іван Хреститель встав із мертвих, і тим-то сили діються через нього. Інші го ворили, що то Ілія, а інші казали, що то пророк є або як один з пророків. Почувши ж, Ірод сказав, — це Іван, якому я відтяв голову, він встав з мертвих. Той бо Ірод, пославши, схопив Івана і зв'язав у в'язниці задля Іродіяди, жінки Фи-липа, брата свого, тому що оженився з нею. Бо Іван говорив Іродові: Не годиться тобі мати жінку Филипа, брата твого. Іродіяда же гнівалася на нього і хотіла його вбити, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного і святого, і беріг його; і слухавши його, багато чинив, а слухав його залюбки. І як настав пригожий день, коли Ірод на свої уродини справляв вечерю своїм князям і тисячникам та старшим галилейським, і як увійшла дочка тієї Іродіяди і танцювала, і угодила Іродові й возлежащим з ним, сказав цар дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі, хоч би й половину мого царства. Вона ж, вийшовши, сказала матері своїй: Чого просити? А ця сказала: Голову Івана Хрестителя. І зараз, ввійшовши з поспіхом до царя, просила, кажучи: Хочу, щоб ти негайно дав мені на блюді голову Івана Хрестителя. І прескорбний був цар, та ради клятви і задля возлежащих з ним не хотів їй відмовити. І зараз післав цар прибічника і звелів принести голову його. А він пішов і усікнув його в в'язниці. І приніс голову його на блюді і дав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй. А ученики його, почувши, прийшли і взяли тіло його й положили його у гробі. І зібрались апостоли до Ісуса і сповістили Йому все, що робили і чого навчали.

 

Проповідь

„То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих” (Мр 6,16), так виразився Ірод про діяльність Божого Сина, вважаючи його за Івана.

Яка чудова історія з головою св. Івана Хрестителя, що ми почули в короткій євангельській розповіді. Чому? Не тому чудова, що цар жорстоко поступив, а тому, що відсікаючи мечем голову святого мужа, вчинив його учасником вічного щастя. Тим самим показалася безстрашність пророка і, що для нього вмерти тілом, означало жити вічно з Богом. Це приклад усім нам, щоб з любов’ю до Бога стерегти його закону і допомагати ближньому у спасінні.

Голова, як дуже відповідальний орган тіла, бо тут міститься зір, слух, нюх, мова, смак й слід сказати дотик. Тіло може жити без руки, без ноги, без легеня або нирки, можна знайти ще й інші члени, без котрих трудно тілу, але життя можливе, а ось без голови – смерть. Що, ця свята голова зробила злого Іродові, що він приказав катові відділити її мечем від тіла та спричинив Предтечі смерть? Мабуть - очі пророка бачили негідне життя Ірода; вуха чули погані розповіді про царя; розум оцінював його нечестиву поведінку; а тоді вуста накликували царя до благочестивого способу життя. Про що йшлося? - „Не личить тобі мати жінку брата твого”, - просив Іван Ірода. Бо вона не твоя жінка, а братова, тому поверни її йому. Не личило цареві кривдити свого брата, хизуючись своїм положенням; не годилося Іродіяді шукати слави, достатку та значення, стаючись незаконною жінкою, порушуючи закон Господній. Такою ціною не можна виправдати гріховного життя царя та нечестивої жінки. Не знаємо, чим мотивувала свій відхід ця жінка від законного чоловіка? Можна здогадуватися, що бажала влади, багатства  й значення у знатних кругах, а не краса чи мудрість царя захопили її. Святий Іван Золотоустий перестерігає: „Жінко, яка тобі користь від золота? Щоби показатися гарною й благочестивою? Але це не додає краси твоїй душі. Будь прекрасна душею, - тоді будеш приємна і тілом” (св. І. Золотойстий, Бесіда на слова пророка Давида Пс 47,17). Не сподобалося цій нечестивій жінці, що пророк закидав її сумлінню про грішне життя, бо полюбила більше гріх, як правду та ближнього. Бажала радше смерті святого мужа, як послухати його доброї поради, щоб відступити від гріху. Святий мешканець пустині керує погляд на душу, котра дає красу смертному тілу, бо тіло є немов кінь в руках погонича. А людина, що топиться у гріхах, не бажає про це чути. Такій людині миліші голоси гріховні, як правда та духовне добро. І все це сталося під час святкування дня народження Ірода, коли усі забавлялися. Це пересторога нам усім, щоб на різних забавах поводитися гідно, не тратити розуму через оп’яніння, але знати міру й час, щоб не попасти у сіті диявола.

Дійсно, голова святого пророка була цінніша за всяке золото, брильянти чи інші коштовності, але її просила дочка Іродіяди не з тієї причини, а тому, що не хотіла чути голосу докору за своє негідне життя. Для нас повинно бути радістю, коли хтось уболіває за наш духовний стан і таким відважним особам потрібно дякувати, що допомагають відкрити нам наші помилки життя, а не судити їх або несправедливо вбивати їх у нашому серці. Ірод ніби „засмутився”, коли почув про те, що його просила танцівниця - голови пророка. А св. І. Золотоустий вважає: „Не вбивство пророка смутило його, але страх перед народом, ... не почування благоговіння: коли б так, то він не посадив би Івана в темницю” (св. І. Золотоуст.,: „Про танець Іродіяди і усікновення ...”). Святий Іван Хреститель втратив голову з любові до Бога, посвятив своє життя служінню Творцеві та людям, виявляв свою велику любов до Господа та ближнього. А Ірод втратив голову ради своїх амбіцій, прив’язання до гріху та людського ока. Він боявся правди про себе, бажав чути тільки добрі слова в свій бік, але не здорову та праведну критику. Це йому повинно було допомогти, щоб змінити своє життя на краще, але він не прислуховувався до правильної поради.

Історія іродів повторяється до нашого часу, коли велике число могутніх цього світу не бажають чути правди, що не хвалить їх способу правління чи життя. З іншого боку вбачається теж, страх могутніх перед правдою, котру вони хочуть заглушити в якийсь спосіб. І часто розв’язують це питання, навіть, способом позбавлення життя такої особи, щоби не чути голосу правди. Скільки у нашій самостійній Україні загинуло таких осіб від куль та катастроф, що були в якийсь спосіб причетні до різних подій!? Ірод це зробив вочевидь, ми багато справ зв’язаних із вбивствами дізнаємося після смерті, коли будемо суджені усі...

Дорогі брати й сестри! Для нас ця історія смерті святого пророка, про котру ми роздумували, повинна принести значну користь. Насамперед, потрібно уболівати за добре своє християнське життя, а також, молитися за ближніх, особливо тих, хто знаходиться на високих посадах. Не спішитися осуджувати ближнього, тому що не знаємо всіх обставин, але, коли маємо переконання про чинене зло і можливість про це сказати, звернімо лагідно увагу такій особі. Тут не йдеться тільки про таких, хто урядовець, але стараймося допомогти кожному ближньому, а не просто вкусити його. Коли звертаємо увагу, приготуймося до цього заздалегідь через молитву й добре ставлення до цієї особи, а тоді покірно представмо наше бачення. Хай святий Іван Хреститель дає нам відваги та мужності; випросить рівноваги й розуму у нашому спілкуванні з ближніми, щоб їх не ображати, а допомагати.

Владика Ігор (Возьняк)

Львів, 2006

 
Для створення сторінки використано такі видання:
Календар "Місіонаря" 2003. - Львів: Місіонар, 2003.
А також ікону Усікновення чесної голови святого Івана Христителя.

Джерело:
http://www.ugcc.org.ua/1955.0.html

10.09.2011р. Б. / Священик повинен ризикувати всім заради Христа

«Албанія навчила мене, що священик повинен вміти ризикувати всім заради Христа» - сказав в інтерв’ю для порталу організації «Церква в потребі» підсекретар Папської Ради „Cor Unum”. Отець Сегундо Теядо Муноз провів в Албанії дев’ять років одразу після падіння комуністичного режиму.

«Прошу зауважити, що в Албанії ніколи не вдалось створити патріотичну Церкву, підпорядковану державі. Комуністи просто не знайшли єпископів, священиків чи звичайних вірних, які були би готові на співпрацю. Церква в Албанії вибрала радикальну дорогу мучеництва» – підкреслив отець. Він визнав, що готовність ризикувати всім, якої навчився Албанії,  тепер привіз до Ватикану : «Кожного дня, яко священик, мушу ризикувати моїм життям для Христа».

На думку отця підсекретаря благодійної церковної організації, Церква в Албанії знову встала на ноги завдяки підтримці, яку знаходив у Матері Терезі з Калькутти. Вірні повірили її життєвому кредо: «для Бога немає неможливих речей».   Можливість брати приклад з життя цієї великої албанки була надзвичайно важливою для всього народу того часу.

За матеріалами: Radio Watykanskie

Джерело:

http://catholicnews.org.ua/svyashchenik-povinen-rizikuvati-vsim-zaradi-khrista#point

07.09.2011р. Б. / Єпископи УГКЦ розробляють стратегію розвитку до 2020 року

e-mail від Відправити Натисніть Ctrl+D щоб додати в закладки

Відразу після завершення роботи Патріаршого Собору УГКЦ у Прудентополі, 5 вересня розпочався Синод Єпископів у м. Куритиба (Бразилія). Головна тема Синоду - стратегія розвитку УГКЦ до 2020 року.

 

У роботі Синоду, який очолив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, беруть участь єпископи УГКЦ з України та з-за кордону (Західної Європи, США, Канади, Бразилії, Аргентини та Австралії). Слід відзначити, що це перший Синод УГКЦ, який очолив Блаженніший Святослав після вибору його Главою УГКЦ. 

Доповідачами у другий день роботи Синоду Єпископів УГКЦ був владика Стефан (Сорока), Митрополит Філадельфійський, та владика Давид (Мотюк), Єпарх Едмонтонський. 

«Для мене найважливіше, щоб усі наші єпископи, зібрані на Синоді, прийняли стратегію розвитку Української Греко-Католицької Церкви. Тоді це буде не лише бачення певної робочої групи, а бачення і прагнення всього нашого єпископату. Це означає, що випрацювана стратегія реалізовуватиметься в усіх наших єпархіях, як в Україні, так і за кордоном», − відзначив Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, говорячи про головну тему цьогорічного Синоду.

Пригадуємо, що попередній Синод, який проходив у 2010 році у Львові, створив відповідну робочу групу, яка мала сформулювати бачення розвитку УГКЦ за наступні десять років. До цієї групи увійшли єпископи, які були уповноважені від імені всього Синоду представити таке бачення розвитку Церкви. Відтак, була створена ще одна група, яка випрацювала відповідні механізми для досягнення цієї мети. 

За словами Блаженнішого Святослава, основний акцент стратегії розвитку Церкви – євангелізація. «Якщо тільки духовенство здійснюватиме цю стратегію, то це зачепить дуже невелику частину нашого церковного тіла. А ми хочемо, щоб до її втілення долучилася уся спільнота Церкви: духовенство і миряни. Щоб показати, якою важливою є роль мирян у Церкві, ми плануємо наступний рік проголосити Роком християнського покликання з наголосом на покликання мирян», − наголосив Глава УГКЦ. 

Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви триватиме до 11 вересня. 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ

06.09.2011р. Б. / Для режиму Януковича Церква – це бізнес

Минулого тижня в Бразилії відбулася V сесія Патріяршого собору УГКЦ, яка направду підняла одне з нагальних питань нашої Церкви – питання монашества. Адже з часу великих христологічних контроверсій монашество завжди було і головним оборонцем Церкви, і Її постійним болем. Роль монашества у Церкві важко переоцінити. Тому питання монашества для будь-якої Помісної Церкви є надзвичайно важливим – адже це люди, які у повноті посвятили своє життя Богові, вони покликані бути євангельським знаком цьому світові в особливий спосіб. І тому питання ефективності монашества є надзвичайно важливим у загальній стратегії євангелізації світу.

Не менш важливим чинником у боротьбі за поширення Царства Христового і його укріплення в людських душах є католицька просвіта і тому минулотижневе відкриття першої католицької школи в Тернополі є хоча малим у рамках цілої України, але важливим кроком. Адже саме католицький та український характер наших приватних шкіл у Галичині у часі польської окупації 1921–1939 років був одним з визначальних чинників у формуванні покоління, котре зберегло Церкву в часах підпілля під московською займанщиною. Тому такі кроки, хоча й невеликі, є грандіозним середником у формуванні нового суспільства на наших просторах. Адже рівень освіти, що його пропонують державні школи, які стали інструментом дебілізації нашого народу, фактично дорівнює нулю. Якби вчителі на свій страх і ризик не відхилялися від затверджених Міністерством програм освіти, наші діти завершували би школу повними дурнями. А про антихристиянський і антикатолицький характер «української» «освіти» годі й говорити. І перша ластівка з Тернополя є добрим знаком, що скала брехні та омани в освіті таки дає перші тріщини.

У світі цей тиждень ознаменувався несподіваним рішенням Уряду Туреччини про повернення майна конфіскованого  турецькою владою 1936 року в християнських та юдейських релігійних спільнот. Таке рішення Уряду мусульманської країни є дійсно світлим променем надії на тлі постійних новин про переслідування християн на мусульманських теренах.

Але в Україні справи християнських конфесій дещо гірші, аніж в зачорноморській Туреччині. Теперішній режим не тільки не збирається повертати награбоване у християнських, мусульманських, юдейських  конфесій майно, він ще й нахабно запускає свої брудні руки до кишень вірних. В умовах економічної кризи в нашій державі, яка впевнено поглиблюється, Уряд України пішов на те, щоб з Церков, які були пограбованими, викачувати гроші. Але Церкви живуть коштом милостині, яку дають прості вірні. І важко уявити собі, що у вимираючих селах зубожілі селяни змушені будуть останніми копійками затикати пельку ненаситного державного Левіятана, щоб не закривали церков, як за часів комуністичного терору. Режим тепер розв’язав війну проти християнства уже й економічними засобами. Здичавілий режим Януковича прирівняв Церкви до бізнесу. В  принципі сподіватися чогось інакшого від теперішньої системи і не можна було. Вона поводиться за своєю ненажерливою логікою, поїдаючи саму себе. Очікувати від вчорашніх рекетирів, злочинців, комсомольських вожаків інакшого направду не варто. Для них Церква – це інструмент влади і бізнесу, а не моральний авторитет, не установа, яка своєю діяльністю чи бездіяльністю формує моральний клімат у суспільстві. Люди без моралі не здатні зрозуміти, що своїм вчинком плюють у душу пересічного українського християнина і примушують його сприймати цей режим, як банду, яка посягає на найсвятіше.

Але у час загальної інформатизації світу нахабне порушення прав католиків в Україні не залишилось поза увагою іноземних ЗМІ. Ситуацією католиків на Півдні України уже зацікавилися польські ЗМІ та посольство США. Режиму Януковича уже завдано чергового серйозного іміджевого удару на Заході. Виглядає на те, що теперішній владі конче кортить приміряти на себе лаври не тільки переслідувачів за політичні переконання, а ще й гонителів християнства.

Та не варто забувати, що Церква Христова, збудована на твердому камені – Апостолові Петрові, пережила ще не таке. Переживе Вона і теперішніх тиранів. Шкода тільки, що відсутність розуму в теперішньої влади і її прислуги перетворює їх на зажерливу зграю, яка сама себе пожирає. Най Бог не вжахнеться їх, коли вони стануть перед Ним.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

http://catholicnews.org.ua/dlya-rezhimu-yanukovicha-tserkva-%E2%80%93-tse-biznes#point

05.09.2011р. Б. / Православні патріархати підтвердили неканонічність претензій РПЦ на Україну

e-mail від Відправити Натисніть Ctrl+D щоб додати в закладки

 

 Глави п’яти найдавніших православних церков наголосили на необхідності дотримуватись тих канонічних кордонів, які були установлені при заснуванні національних православних церков.

1-3 вересня у Фанарі, резиденції Вселенського Константинопольського патріарху, відбувся Собор п’яти найдавніших православних церков. Окрім іншого, на соборі були прийняті рішення, які напряму стосуються українського православ’я. 

На Собор у Константинополь (Стамбул) до Вселенського патріарха Варфоломія прибули представники Олександрійського, Антіохійського, Єрусалимського патріархатів та архієпископ Кіпру. 

На цьому соборі дійсно були присутні уповноважені представники глав перших п’яти історичних православних церков світу. На зустрічі було обговорено ряд проблем загальноправославного характеру і питання, пов’язані з усуненням перепон до скликання запланованого Всеправославного Собору. 

За результатами цієї зустрічі були прийняті: «Послання Предстоятелів Найдавніших Церков» та «Комюніке про підсумки роботи Собору Предстоятелів Найдавніших престолів на Фанарі». У документах сказано про необхідність подальшої діяльності з підготовки скликання Великого Собору Святої Православної Церкви. Також піднімаються питання щодо діяльності православних церков на Близькому Сході, необхідності зусиль політичних та релігійних лідерів світу для встановлення миру в цьому регіоні. Також виражається солідарність та підтримка усім віруючим різних релігійних конфесій, які страждають від дискримінації й переслідувань. Підкреслюється необхідність продовження екуменічного діалогу з представниками інших християнських конфесій та проведення діалогу з двома іншими монотеїстичними релігіями світу.

Окремо слід відзначити, що у підсумковому комюніке Собору сказано: "крім того, зважаючи на останні події, що мали місце в Православній Церкві, Собор наголошує на необхідності для всіх православних Церков поважати і суворо дотримуватися географічних кордонів своїх юрисдикцій, в тому вигляді, як вони встановлені священними канонами та Томосами про створення цих Церков". 

Таким чином Собор п’яти найдавніших Апостольських православних церков підтвердив неодноразові заяви Константинопольського патріархату, щодо неканонічності твердження Російської православної церкви про свої претензії на Україну. Нагадаємо, що у Томосі від 13 листопада 1924 року Вселенський Патріарх Константинополя Григорій VII заявляв: "вiддiлення вiд Нашого Престолу Київської Митрополiї й залежних вiд неї Православних Митрополiй Литви та Польщi, а рівно ж прилучення їх до Святої Московської Церкви наступило не за приписами канонiчних правил, а також не дотримано всього того, що було установленно вiдносно повної церковної автономiї Київського митрополита, який носив титул Єкзарха Вселенського Престолу".

Під час зустрічі офіційної делегації Константинопольського патріархату з президентом України 24 березня 2005 р. глава делегації Вселенського престолу архиєпископ Скопельський Всеволод (Майданський) заявив: "Матір Церква, Константинопольський патріархат, вважає, що її дочка - Московський патріархат - має ту канонічну територію, яка існувала в цій Церкві до 1686 року. Підпорядкування Київської Митрополії під Московську Церкву (1686) було здійснено Патріархом Діонiсієм без згоди і затвердження Святого і Священного Синоду Великої Церкви Христової".

А 26 липня 2008 року у своєму Зверненні до Українського народу Патріарх Варфоломій сказав: «Українська Церква сім століть належала до канонічної юрисдикції Вселенського Патріархату, тобто від часу хрещення Великим Київським князем (988 р.) аж до її анексії до Російської держави за Петра І (1687)». 

Своїм Комюніке п’ять найдавніших православних церков підтвердили, що погоджуються з тим, що визнають Російську православну церкву (як і інші національні церкви) в тих межах, в яких вони були утворені. У випадку з РПЦ - це територія Московського царства й московського патріархату до 1686 року, тобто до приєднання до них земель Україні та Білорусі. 

Також у спільному комюніке наголошено на необхідності прискорення підготовки проведення Святого й Великого Собору Церков. Підкреслюється, що с лютого місяця ця підготовка фактично зайшла в глухий кут, через існуючу процедуру. Відомо, що представники РПЦ, не погоджуючись з рішеннями підготовчих міжцерковних нарад, блокують подальші кроки. Тому, в комюніке пропонується скликати Зустріч Патріархів і глав всіх Автокефальних Православних Церков для розгляду даних питань й прискорення підготовки скликання Всеправославного Собору 

За матеріалами: Український тиждень
Джерело:
 КРЕДО

03.09.2011р. Б. / У м. Краматорську розпочали будівництво нового храму УГКЦ

У серпні цього року розпочалися роботи зі спорудження греко-католицького дерев’яного храму Святого пророка Іллі у м. Краматорську Донецької області. Будівельними роботами керує декан Краматорського деканату о. Василь Іванюк.

За детальнішою інформацією звертайтесь за тел.:

050-920-65-75, 096-850-85-50 – о. Василь Іванюк

Джерела:
Департамент інформації Донецько-Харківського Екзархату
Мандрівники Христа Царя

02.09.2011р. Б. / Уряд скасував усі пільги релігійних організацій на комунальні послуги

 

Кабінет Міністрів України скасував рішення попереднього Уряду про встановлення для релігійних організацій знижених цін при оплаті комунальних послуг на рівні тарифів як для населення. Це передбачено постановою Кабміну № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», ухваленою 1 червня 2011 року, повідомляє Інститут релігійної свободи.

Таким чином, Уряд скасував постанову від 24.02.2010 р. № 182, яка встановлювала для релігійних організацій тарифи як для населення при оплаті послуг з постачання теплової енергії, централізованого опалення і постачання гарячої води, водопостачання та водовідведення.

Скасована постанова також передбачала зниження ціни на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію для надання релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих, до рівня цін, що встановлені для забезпечення потреб населення.

Новий порядок формування тарифів на комунальні послуги встановлює дві групи споживачів. Перша група – суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи – підприємці, друга група – міське та сільське населення. При цьому нові тарифи для релігійних організацій будуть відповідати першій групі споживачів.

Відповідно, Уряд скасував попередній порядок формування тарифів на згадані послуги, передбачений постановою Кабміну від 10.07.2006 року № 955 та постановою від 12.07.2006 року № 959.

Нагадаємо, що 21 червня 2011 року на зустрічі з членами Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій Президент України Віктор Бандюкович заявив: “Потребують розв’язання питання, пов’язані з тарифами на електроенергію та комунальні послуги”. Водночас Глава брехіонів відзначив, що державна політика у сфері релігії “спрямована на створення сприятливих умов для діяльності релігійних організацій”.

ІРС буде слідкувати за розвитком подій, враховуючи анонсоване підвищення цін на електроенергію для населення. Релігійні організації на даний момент віднесені до цієї категорії згідно Указу Президента України від 22.06.1994 року № 322/94.

Як повідомлялось раніше, з лютого 2011 року тариф на електроенергію для релігійних організацій було збільшено на 30%. У квітні парламент ухвалив урядовий законопроект, згідно якого релігійні організації були позбавлені права набувати в довгострокову оренду майно державної та комунальної власності без проходження конкурсних процедур, а перед цим Кабмін майже удвічі збільшив плату за його оренду.

Інститут релігійної свободи, м.Київ

Джерела:
ІРС
Мандрівники Христа Царя

"УСЛЬІШУ КАЖДОГО!" - Кандидат у Президенти України Віктор Янукович

01.09.2011р. Б. / У Бразилії розпочалася V сесія Патріаршого Собору УГКЦ

Вчора, 31 серпня, у бразильському місті Прудентополі розпочалася V сесія Патріаршого Собору Української Греко-Католицької Церкви на тему «Покликання до богопосвяченого життя». Собор триватиме до 4 вересня.

Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, в інтерв’ю журналістам назвав Собор дуже важливим всецерковним форумом, бо він збирає воєдино єпископат, священиків, монахів, монахинь і мирян з усіх єпархій нашої Церкви всього світу.

Як відомо, такого типу Собор проходить в УГКЦ кожних п’ять років. Темою минулого форуму була «Молодь у церкві третього тисячоліття».

«Тепер центром уваги всієї Церкви буде «Покликання до богопосвяченого життя», бо, як відомо, цей рік Церква присвятила саме покликанню до богопосвяченого життя. Отож, яким є монаше життя, яким воно повинно бути, що сьогодні Церква очікує від монахів, монахинь, тобто всіх тих, хто живе життям, цілковито посвяченим Богові - саме ці питання обговорюватимуть на Соборі», – зазначає він.

Предстоятель УГКЦ вважає знаменним те, що така сесія Собору відбувається поза межами України – у Бразилії.

«Організація Української Церкви в Латинській Америці була здійснена саме силою нашого монашества. Це отці василіани, отці салезіани, також сестри василіанки, сестри служебниці. Це була потуга нашої Церкви, яка протягом минулого століття послужила українцям у тих віддалених теренах, куди їх закинула доля. Сьогодні ми хочемо ще раз осмислити зміст, а відтак і форми здійснення служіння тих осіб, які живуть богопосвяченим життям», − пояснив Блаженніший Святослав.

Крім того, він висловив своє очікування від Собору: «Я б хотів, аби під час цього Собору вся Церква зрозуміла цінність покликання до монашого життя, бо монашество – це завжди сила і ядро Церкви. Ми добре знаємо, як монашество відзначається, скажімо, у справі освячення Церкви. Тобто монастирі завжди були вогнищами духовного життя. Деякі отці називали монашество «легенями» Церкви, яке вдень і вночі молиться за неї, а відтак жертвує своє життя в аскетичному подвизі, для того щоб можна було освятити духовну спільноту. Аскетизм – це одна зі складових покликання монашого життя», – наголосив Глава УГКЦ. Інша складова, на його думку – служіння монашества для освіти Церкви, тобто монашество було завжди носієм Божого Слова.

Сам Предстоятель матиме доповідь, пов’язану з питанням інтелектуального виховання монашества, що завжди було необхідним для виховання Церкви.

Третя складова покликання до монашества, яку відзначає Глава УГКЦ, – соціальна. Це, за його словами, служіння найбільш опущеним, незахищеним, хворим членам нашого суспільства. «Власне, монахи й монахині здійснюють це служіння сьогодні, але потрібно просто визначити, в який спосіб це найкраще робити, щоб воно було найбільш ефективним», – підсумував Блаженніший Святослав.

Сьогодні, 31 серпня відбулося урочисте відкриття Собору. 1 вересня обговорюватимуть тему «Божий поклик». 2 вересня дискутуватимуть на тему «Посланництво богопосвячених осіб». Темою третього дня стане «Виховання (формація) богопосвячених осіб». Завершиться Собор 4 вересня Божественною Літургією, після якої владики переїдуть до міста Куритиба, де 5 вересня розпочнеться засідання Синоду Єпископів УГКЦ.

Джерела:

Департамент інформації УГКЦ


КРЕДО

Незнаю, випадково чи закономірно, що Патріарший Собор нашої української Церкви відбувається аж за Атлантичним океаном. Складається враження ніби владики злякалися диявольської влади, яка нині панує в Україні і накивали п'ятами (у скрутний для українців час) подалі закордон... А як же Христове: "Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє є Царство Небесне"?! Мабуть владики не мають великого бажання бути блаженними вже сьогодні й на практиці, а не "блаженнішими" за титулом.

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.