28.10.2011р. Б. / Телеканали просять забрати з ефіру розважальні проекти в день пам’яті Голодомору

Відомі громадські діячі, науковці та журналісти звернулися до телеканалів з вимогою зняти усі розважальні програми і фільми в день пам’яті жертв Голодомору 26 листопада.

У листі-зверненні відомі особи просять власників та керівництво телеканалів наповнити ефір програмами та фільмами про Голодомори в Україні або такими, які б відповідали жалобному настрою.

Організатори звернення з «Молодіжного націоналістичного конгресу» та Громадського комітету із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні звертають увагу на законні підстави таких вимог.

Вони нагадують, що указ про встановлення в четверту суботу листопада дня пам'яті жертв Голодоморів був ухвалений з ініціативи громадських організацій, міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України у справах релігій та Державного комітету телебачення і радіомовлення України.

Українське телебачення і радіо цілком ігнорує останні два роки цей день, вважають автори звернення.

«Так, минулого року в день жалоби українців розважали концерти «Любе», Дмитра Хворостовського та Ігоря Крутого, гумористичні програми та шоу «Танцюють всі», - йдеться у зверненні.

«Транслюючи музично-розважальні та комедійні телепередачі в День пам'яті жертв Голодоморів, телерадіокампанії зневажають національну честь і гідність кожного представника українського народу», - додають громадські активісти.

Під зверненням вже підписалися дисидент Левко Лук’яненко, письменники Василь Шкляр, Юрій Винничук, Сергій Пантюк, Брати Капранови, Анатолій Дністровий, Андрій Курков, Лариса Денисенко, Роман Коваль, Артем Полежака, Андрій Кокотюха, Олександр Ірванець, Антон Савченко, музиканти - Олександр Положинський (Тартак), Сергій Василюк («Тінь Сонця»), Сашко Лірник, Сергій Фоменко («Мандри»), Анатолій Сухий («Рутенія»), історики - Володимир Сергійчук (КНУ ім. Шевченка), Володимир В’ятрович (Центр дослідження визвольного руху), президент національного університету «НаУКМА» Сергій Квіт, журналісти Вахтанг Кіпіані, Єгор Соболєв, Микола Княжицький та інші.

За матеріалами: Українська правда

http://www.credo-ua.org/2011/10/53075

25.10.2011р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (16-22 жовтня)

У Архикатедральному соборі св. Юра, в неділю, 16 жовтня, Преосвященніший владика Венедикт очолив Архиєрейську Божественну Літургію. В часі богослуження єпископ-помічник Львівський уділив дияконські свячення випускникові Львівської духовної семінарії Святого Духа Сергію Білоконю.

Також цього дня у Львові відкрили нову церкву на честь блаженного священномученика Миколая Чарнецького. Чин освячення здійснив архиєпископ Львівський Ігор Возьняк, ЧНІ. Йому співслужили отці-редемптористи на чолі з протоігуменом о. Ігорем Колісником та інші священики.

17-22 жовтня 2011 року в Попово під Варшавою в Центральному навчальному осередку В’язничної Служби Польщі ("Centralny Ośrodek Szkoleniowy Służby Więziennej") відбулися щорічні реколекції в’язничних душпастирів Римо-Католицької Церкви. На запрошення прелата о. Павла Войтаса, головного тюремного капелана Польщі, в них взяли участь представники Української Греко-Католицької Церкви: о. Олексій Куйбіда (Коломийсько-Чернівецька єпархія), о. Михайло Бугай (Тернопільсько-Зборівська єпархія), о. Ігор Середа та о. Євген Гринчишин (Бучацька єпархія).

5-ий семестр лекцій філософсько-богословського спрямування для священиків відбувся 18-19 жовтня. Приблизно 215 священнослужителів слухали науки із Пасторального богослов'я о. Василя Шафрана. Доктор літургійних наук Ігор Василишин говорив на актуальні тем Літургійного богослов'я. Лекції на тему Святого Письма провів доктор біблійних наук о. Іван Січкарик.

20 жовтня, на 83 році життя відійшов у вічність парох храму Святого архистратига Михаїла, с. Жирівка, Сокільницького деканату, (Пустомитівський район) священик підпільної УГКЦ, колишній викладач догматики Львівської Духовної Семінарії, митрофорний протоієрей Богдан Білинський.

В цей день відбулося відкриття катехитичної школи ім. Блаженного Симеона Лукача у смт. Делятин. За благословенням Правлячого Архієрея кир Миколая Сімкайла, стараннями делятинських священиків, а особливо – делятинської молоді, було посвячено та урочисто відкрито Катехитичну школу імені Блаженного Священомученика Симеона Лукача.

21 жовтня у Львові під патронатом Високопресвященнішого Владики Ігоря (Возьняка), Львівського Архиєпископа УГКЦ, прозвучала ораторія Мирослава Волинського «Totus tuus» на тексти Івана Павла ІІ і вірші Анни Волинської.

Капелани Центру Опіки Сиріт Львівської Архиєпархії УГКЦ з благословення Владики Ігора (Возьняка) та за підтримки Львівської міської ради, 22 жовтня 2011 року провели Конференцію з питань систематичної праці у сиротинцях, школах-інтернатах та дитячих будинках міста Львова і області, завданням якої є розробити спільну стратегію ефективної роботи з дітьми в інтернатах і дитячих закладах.

23 жовтня,відбулася акція, організаторами якої виступили волонтери центру пенітенціарного душпастирства при Патріаршій Курії УГКЦ на чолі з отцем Костянтином Пантелеєм. Метою акції є зібрати взуття для вихованців прилуцької виправної колонії.

Найближчої неділі після першої та другої Літургії в усіх греко-католицьких храмах столиці волонтери прийматимуть взуття.

З 18 жовтня по 1 листопада Україну відвідує делегація Американської Єпископської делегації. В Україні гості ознайомляться із станом розвитку Католицьких Церков латинського та східного обряду, їх викликами і змаганнями.

Вперше українські емігранти Італії та Іспанії мали можливість зустрітись разом з нагоди спільної прощі до Люрду (Франція), що тривала з 22 по 23 жовтня цього року. Такий захід відбувся з благословення преосвященнішого владики Діонісія (Ляховича) та ініціативи українських душпастирів-капеланів в Італії та Іспанії.

Привітати українських студентів в Римі з новим начальним роком прибув Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук). Він очолив Літургію в храмі Святого Антонія, що знаходиться біля Папського східного інституту, де навчається найбільше число українських богословів. Більшість з них є випускниками греко-католицьких духовних семінарій в Україні. У цьому навчальному закладі українські студенти вивчають літургійне богослов’я, загальне церковне право та історію.

Також до вашої уваги:

Послання до вірних Львівської Архиєпархії з нагоди дня молитви за дітей-сиріт

Інтерв’ю з Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом (Шевчуком)

29-30 жовтня 2011р., в м. Стрию, у приміщенні храму Всіх святих українського народу (вул. Виговського, 8) відбудеться зустріч мігрантів, їхніх родин та всіх охочих. Відтак учасники візьмуть участь у нічній пішій прощі зі Стрия у Гніздичів (Жидачівський р-н, Львівська обл.), у програмі якої, серед іншого, вестимуть мову на тему: «Як навернути до Бога ближнього свого?».

Незабаром світ побачить нову книгу українського студента з Рима Тараса Дзюбанського під назвою Єдин Свят. Біблійні, богословські та історичні аспекти розуміння святості у християнському житті. Головна теза книги: «Святість потрібна бо вона Божа. Людський прогрес неможливий без святості та без намагання удосконалюватися».

Джерело: http://catholicnews.org.ua/tizhnevii-oglyad-zhittya-ugkts-16-22-zhovtnya#point

22.10.2011р. Б. / Отець Йосафат БОЙКО: “Світ приваблює, але я щасливий у монашому житті...”

Щоб розвіяти всі сумніви і стереотипи про життя монахів, найкраще прийти у монастир і поспілкуватися з ченцями, вважає настоятель чоловічого монастиря "Воплоченого Слова" у Крихівцях отець Йосафат Бойко. Ми вирушили до монастиря, щоб на власні очі побачити, як живуть сучасні монахи.

Крихівецька домівка ченців більше схожа на великий затишний особняк із доглянутим садом, ніж на понуре аскетичне житло, а її мешканці - двоє отців та ще кілька монахів ведуть активне й зовсім не нудне життя, постійно спілкуючись з молоддю та займаючись справами, які найближче до душі. Після розмови з отцем Йосафатом за горнятком кави можемо підтвердити - таки варто було прийти, щоби розвіяти свої стереотипи.

- Згромадження "Воплоченого Слова", на перший погляд, зовсім не схоже на інші монаші чини.

Монастирі нашої спільноти зазвичай не є великими. Бо наша діяльність більше просвітницька. Працюємо у парафіях з молоддю, дітьми, у ЗМІ, наприклад, на радіо "Дзвони".

Наша чернеча родина має три гілки - чоловічу, жіночу і третій чин мирян, які допомагають у нашій дільності. Чоловіча і жіноча гілки можуть належати до активних місійних спільнот, як наша у Крихівцях, або до контемлятивних, закритого типу, які спрямовані на молитовне внутрішнє життя, як спільнота сестер у Бурштині. Ми більше працюємо з людьми і проводимо багато часу за межами монастиря.

Тут, у Крихівцях, у так званому масиві "Долина" маємо Містечко Милосердя Святого Миколая, чоловічий монастир, і тепер з 2007 року зводимо монастирський храм Святих Кирила і Методія, який є на стадії будівництва. До парафії належать Крихівці-Долина і частина Загвіздя.

- Храм будується за благодійні кошти?

Певну суму коштів виділило місто, а решту дають жертводавці, але специфіка будівництва нашого храму така, що ми ніколи не оголошуємо благодійників. За принципом Євангелія, нехай не знає твоя права рука, що робить ліва рука. Щоб Господь відплатив жертводавцям за їхній добрий намір, але щоб вони не шукали у зведенні храму своєї слави. Краще не шукати у таких речах слави, бо як люди відплатять славою, то вже не знати, чи Бог заплатить.

- Нещодавно Ви разом з владикою Володимиром Війтишиним повернулися з Патріаршого Собору у Бразилії. Які Ваші враження?

У Бразилії відбувалося одночасно кілька подій. Патріарший Собор, який вперше за історію нашої Церкви скликався за межами України. Собор - це дорадчий орган патріарха, на який збираються всі верстви Церкви - від єпископів, священиків, монахів, монахинь і до звичайних мирян. Темою цього собору було богопосвячене життя, тобто монашество. Потім відбувався Синод єпископів - це зібрання закритого типу, де єпископи раз на рік обговорюють певні питання, які належать до їхньої компетенції.

В цей самий час у Бразилії святкували 120 років української еміграції до Бразилії. Собор проходив у містечку Прудентополіс, 75% населення якого є українцями. Ми йшли через місто, і багато людей на вулиці віталися "Слава Ісусу Христу!". Це було несподівано і дуже приємно. У магазинах модного одягу манекени були у вишиванках і шароварах.

- Сьогодні легше уявити, як жили ченці кількасот років тому. А як живеться сучасним монахам?

Життя монаха, як колись, так і тепер полягає в одному - наслідувати зблизька спосіб життя Ісуса Христа. Тому ті люди, які кажуть, що не розуміють монашества, насправді кажуть, що не розуміють життя Ісуса Христа. Люди дивуються, як то так може бути, що людина не жениться, а йде до монастиря і живе монашим життям, це нібито неприродно. Це не є проти природи, це надприродно, бо людина заради високої цілі - наслідування життя Ісуса Христа - відмовляється від одруження і продовження роду і йде за своїм покликанням. Завжди треба розуміти, що покликання йде від Бога. Чи до подружнього життя, чи до монашества кличе Бог, але сьогодні людина настільки авторитарна, що хоче довести будь-якою ціною, що вона сама вирішує у своєму житті, а не Господь Бог.

- Можливо, стереотипи з'являються тоді, коли люди не відчувають свого покликання?

Мабуть, що так. Що я можу сказати про сферу фізики? Щоб я як священик міг щось сказати про фізику, я би мав хоч трохи крутитися в цьому середовищі. Орієнтуватися, про що йдеться. Якщо я, не маючи відношення до цієї сфери, буду про неї говорити, я можу сказати багато дурниць. Так само багато людей у розмовах про монашество говорять багато речей, яких не знають. Я завжди кажу: якщо хтось має упереджене ставлення до монашества, хай просто прийде і поговорить з монахам чи монахинями.

- А з якими стереотипами Ви найчастіше стикаєтесь у розмові з людьми?

Інколи кажуть - от пішов у монастир, бо мав матеріальну потребу. Я виріс у великому місті Львові, і нічого мені не бракувало. Але я приїхав до маленького монастиря у Франківськ. Цей закид не спрацьовує. Кажуть - вони йдуть у монастир, бо там легше життя, там не треба вчитися. У нас є багато монахів і монахинь з вищими освітами, які приходять до монастиря після університетів. Я сам протягом семи років навчався у Римі в семінарії, а потім - в університеті.

- Ще кажуть: от він такий гарний, чого він пішов у монастир? Або: така красива монахиня, невже в неї не склалося особисте життя?

Це такий абсурд! Ніби для світу нехай лишаються гарні, а для служіння Ісусу Христу нехай йдуть якісь гірші. Я не дивуюся, коли люди так говорять, це є дуже людське. Так само, як і те, що коли хтось із монахів десь помилився, то кажуть "Ось бачите, як вони всі там живуть". Це так, ніби через одного лікаря ми би відмовилися йти до лікарні. Це не є правильний підхід.

- Як Ви відчули своє покликання?

У мене в родині ніколи не було ні священиків, ні монахів. Я відчув покликання в школі, у старших класах. Я хотів служити Богу, але ще не знав, чи в одруженому стані, чи в неодруженому. Але вже пізніше, спостерігаючи за одруженими і неодруженими, я побачив, наскільки вільнішими для служіння людям є неодружені і наскільки родина природно займає багато часу. І потім Господь дав мені ласку відчути моє покликання поступити до монастиря. Тоді я познайомився з отцями згромадження "Воплоченого Слова", які у 94-му році приїхали до Львова з Аргентини, а потім вони приїхали до Івано-Франківська. У 97-му році я поступив до монастиря.

- Як можна зрозуміти, що якесь відчуття є саме покликанням?

Покликання - це коли Бог дає ласку усвідомлення, що воно є твоє. Якщо ти добре себе почуваєш, живучи тим способом життя і виконуючи ту чи іншу місію, - це покликання. Відколи я в монастирі, я ніколи не нарікав і тішуся, що Господь мене так тримає.

- Ви виглядаєте щасливим.

Так, я щасливий, Богу дякувати. Є моменти якихось внутрішніх спокус, але я не думаю, що хтось у світі може сказати, що йому легко. Стереотипи діють так, що багатьом молодим людям, які відчувають покликання до монашого життя, стають на заваді різні чинники. Це може бути спротив батьків чи друзі, які відмовляють, а деколи й самі богопосвячені особи, які незадоволені своїм життям, можуть відмовляти інших. Я знаю навіть такі випадки, коли батьки були особливо настирливі стосовно одруження, тобто спонукали до одруження і забороняли йти в монастир. Це закінчувалося дуже трагічно для тої особи.

- До речі, монахам можна їздити в гості до батьків?

Так. У нас у згромадженні велику увагу звертаємо на родинні стосунки. Ми можемо навідувати батьків, коли є для цього потреба. Вони також можуть до нас завжди приїхати і навіть пожити кілька днів у монастирі.

- У монастирі жорсткий графік?

Маємо дотримуватися розпорядку. Спільна молитва Утреня і Вечірня, Божественна Літургія, Служба Божа, а також виконувати свої обов'язки. Я займаюся будівництвом монастирського храму. Крім того, я маю програми на радіо "Дзвони", сповідаю в семінарії. Влітку багато часу присвячуємо таборам з дітьми, молоддю та дорослими. Я допомагаю отцю Софрону Зелінському, головному організатору. Двічі на тиждень я даю уроки італійської мови для студентів тут, у монастирі. Ми не лише вчимо мову, але й знайомимося з культурою та традиціями Італії: печемо піцу, дивимося італійські фільми, слухаємо музику. Маємо нашу веб-сторінку: pkm.if.ua.

- Як виглядає розпорядок життя у Вашому монастирі?

Прокидаємось о 6.30. Йдемо на Утреню і Службу Божу, на сніданок, потім йдемо у своїх робочих справах. Обід нас дуже часто застає у місті чи в інших обов'язках. Після обіду продовжується діяльність, і ввечері маємо спільні вечірні молитви, розважання і вечерю.

- Маєте кухаря?

Ні, самі готуємо собі їсти по черзі.

- Довкола монастиря не видно грядок. Купуєте продукти?

Якби ми ще мали грядки, то би вже зовсім не встигали займатися своєю роботою. Вдячні за те, що трохи люди допомагають. Коли люди бачать, що священики і монахи займаються тією роботою, якою вони й мають займатися, вони допомагають охоче.

Наталка ГОЛОМІДОВА

Джерела: http://gk-press.if.ua/

http://catholicnews.org.ua/otets-iosafat-boiko-%E2%80%9Csvit-privablyuye-ale-ya-shchaslivii-u-m#point

17.10.2011р. Б. / «Єдина Помісна Церква в Україні може відбутися скоріше, аніж ми думаємо», - Блаженніший Святослав

Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук) – один з наймолодших очільників Української греко-католицької церкви. Із його обранням Главою УГКЦ, пов'язують нове дихання Церкви та посилення її впливу на суспільні процеси. Молодість та енергія Блаженнішого дозволяє активніше впроваджувати ідеї й принципи християнського буття не лише в Україні, але й за її межами.

Обрання Святослава (Шевчука) Патріархом було неочікуваним, однак прогнозованим. Вірні УГКЦ позитивно та з надією сприйняли молодого Главу Церкви.

З Блаженнійшим ми зустрілися у його заміській резиденції у Києві, напередодні візиту до Апостольської столиці. Простий, відвертий та комунікабельний Владика Святослав справляє приємне враження у спілкуванні, а його динамізм й рішучість підкреслюють харизму Глави УГКЦ і вселяють певність майбутнього Церкви.

- Ваше Блаженство, найперше вітаю Вас із обрання Главою багатомільйонної УГКЦ. Скажіть, будь-ласка, чи було це для Вас несподіванкою? Чи одразу Ви погодилися очолити Церкву?

- Ви не перший, хто ставить мені це запитання. На нього я завжди відповідаю так: для мене, мабуть, як і для Синоду, це обрання стало повною несподіванкою. Я справді готувався повертатися назад до Аргентини і продовжувати розпочаті там справи. Але так вийшло, що Господь Бог розпорядився по-своєму і Владики обрали мене Главою Української греко-католицької Церкви. Це обрання стало для мене несподіваним поворотом у житті.

- У своїй першій проповіді як Глава Церкви, Ви заговорили про «весну греко-католицької церкви». Чи означає це суттєве омолодження, деталізуйте, якщо можна?

- У своїй проповіді я не сказав нічого нового, а лише привернув увагу до відносно молодої нашої Церкви. Коли мова йде про середній вік духовенства і монашества Української греко-католицької Церкви, а він складає 35 років, то ми, справді, є дуже молодою Церквою. Очевидно, так сталося історично, що сьогодні нашій Церкві десь бракує священнослужителів середнього віку, від 45 до 55 років. Цей проміжок віковий у нас є незаповнений. На це були історичні причини: в контексті життя в Радянському Союзі, коли існували підпільні семінарії і був обмежений доступ до них, цей віковий прошарок у нашій Церкві є недостатнім. Тому я нічого іншого не сказав, лише констатував факти. Очевидно, що сьогодні молоде покоління в УГКЦ все більше перебирає на себе відповідальність за Церкву, як на рівні єпископату, так і на рівні єпархій та релігійних спільнот.

- «Стратегія розвитку церкви до 2020 року». Розкажіть про основні засади. Подейкують, що Ви, як молодий Патріарх, проводитимете більш демократичну церковну політику, маю на увазі суспільні процеси, які до недавна засуджувалися чи не сприймалися католицькою церквою? Ви взагалі демократ чи консерватор?

- За своїми поглядами, я реаліст. Це означає, що я дійсно намагався пізнати здорову традицію нашої Церкви і передавати її, зокрема, як викладач чи вихователь у семінарії. Церква не є демократичною інституцією, Церква є ієрархічною інституцією. Але ієрархічність не означає авторитарність у вирішенні церковних питань. Я переконаний, те, що не сприймалося Українською греко-католицькою Церквою і надалі визнаватися не буде. А те, що було предметом розвитку Церкви і надалі залишатиметься на чільних позиціях і відповідатиме на ті виклики, які ставить сучасний світ та сучасна культура.

- Свій перший візит Ви здійснили до Апостольської столиці, і вперше, на такому рівні заговорили про Патріархат Української греко-католицької Церкви. Наскільки це реально у нинішніх умовах і що стоїть на перешкоді цього процесу?

- В останні місяці питання Патріархату УГКЦ стоїть досить гостро і в різних контекстах. Вкотре, хотів би сказати, що цей наш перший візит до Апостольської столиці після виборчого Синоду, мав радше не стільки робочий характер, як був візитом ввічливості. Його мета – у видимий спосіб за маніфестувати нашу єдність з Вселенським Апостольським престолом. Коли мова йде про будівництво нашого Патріархату чи перешкоди, котрі стоять на його шляху, то вони мають не стільки зовнішні, як внутрішні перепони. Можливо, їх причиною є труднощі нашого росту: ми розвиваємося і зростаємо до патріаршої гідності. Кожен наш крок, синод, собор чи будівництво міжєпархіальних структур – це є кроки зростання до повноти патріаршого визнання. Про ці елементи нашого внутріцерковного життя ми говоримо з Апостольською столицею і робимо це в робочому порядку. Я думаю, що усі разом, як діти Української греко-католицької Церкви, повинні активно для неї служити і бути її справжніми живими організмами. Ось тоді ми справді збудуємо наш Патріархат.

- Пам’ятаю, що проголошення Патріархату свого часу пов'язували із візитом в Україну Святішого Отця Івана Павла ІІ, але тоді цього не сталося. Чому?

- Коли вперше в історії України до нашої держави приїхав Святіший Отець, тоді було дуже багато різних припущень та здогадок: що до нас він із собою привіз і що проголосить. Це стосувалося і питання Патріархату. Однак, мушу сказати, що більшість здогадок – були лише здогадками. Отож, в контексті першого візиту нині Блаженного Івана Павла ІІ не йшла мова про проголошення Патріархату УГКЦ. Метою тодішнього візиту було якнайглибше ознайомлення Папи із діяльністю нашої Церкви, її віковічними традиціями. Ми хотіли, щоб Святіший Отець побачив цей багатомільйонний патріарший збір. Саме з таким завданням ми і укладали візит Глави Католицької Церкви. Це не був візит вимоги, це був візит радості і ми тоді тішилися присутністю наступника престолу Апостола Петра.

- Ваше Блаженство, чи передбачається найближчим часом візит Папи Бенедикта XVI?

- Наскільки мені відомо, якогось офіційного запрошення від української держави, української влади для Святішого Отця не було. Очевидно, що ми будемо чекати такого візиту у майбутньому, і хочемо, щоб він мав не менший маштаб, аніж приїзд до України Блаженного Івана Павла II. А тому все для цього зробимо.

- В одному з перших своїх інтерв’ю, як настоятель УГКЦ, Ви сказали про можливий діалог і зустріч з Патріархом Православної Церкви Кирилом. Про що хотіли б говорити з ним. На що греко-католики готові піти, щоб, м’яко кажучи, припинити неприязнь між двома релігійними громадами?

- Про це сьогодні багато говорять і роблять з цього щось надзвичайне. Але ми живемо у такий період, де подібні зустрічі не мають ставати чимось сенсаційним, зустрічами компромісів, здавання чи здобуття позицій. Коли очільники церков не зустрічаються, то це означає, що вони не до кінця ідуть у ногу із сучасним світом. Тому свого часу Блаженний Іван Павло II, а нині і Святіший Отець Бенедикт 16, чимало заявляли про бажання таких зустрічей. На жаль, з боку Московського Патріархату, ми бачимо повну неготовність до таких зустрічей. Коли мова йде по нашу Церкву і про мене особисто, я про це вже багато говорив, думаю, що зустрічі такого маштабу є вкрай необхідні, але не для того, щоб одна із сторін ішла на якісь жертви, тоді вони ніколи не відбудуться. Вважаю, що такі зустрічі якраз і послужать тому, щоб пізнати один одного, усунути певні упередження, що існують як певний стереотип та пережиток минулого. Такі зустрічі вкрай необхідні для того, щоб ми загоїли рани минулого. Без сумніву Українська греко-католицька Церква носить на своєму тілі чимало ран, завданих Львівським псевдособором, внаслідок якого була проголошена ліквідація нашої Церкви сталінським режимом. Якраз цього року ми із сумом обходитимемо 65-річницю цього, я б сказав, братовбивчого акту. Очевидно, такі зустрічі допоможуть нам проторувати шлях до взаємного примирення. А без взаємного примирення, оздоровлення нашої пам’яті, я не бачу здорового і конструктивного майбутнього.

- Як плануєте вибудовувати стосунки з владою, яка не вельми прихильно ставиться до Української греко-католицької церкви. Нещодавно на Синоді єпископів УГКЦ, що проходив в Бразилії, була дана жорстка оцінка політичній ситуації в Україні? Чому це питання виникло на такому поважному рівні?

- Найперше, історія нашої Церкви показує, що більшість часу нашого існування відбувалася в умовах правління влади, яка не булла прихильною до нашої Церкви. Тому нам не звикати, до неприхильної до нас влади. Протягом своєї історії ми завжди намагалися відстоювати інтереси нашого народу, конструктивно будувати громадянське суспільство і, справді були душею нації. Свої функції щодо суспільної місії Українська греко-католицька Церква вбачає і сьогодні. Коли мова йде про лист, який ми скерували Президентові України в контексті нашого Синоду у Бразилії, то такі листи мають радше протоколярний характер. Завжди під час такого зібрання ми пишемо «Листа єдності» до Святійшого Отця, скеровуємо лист до президента тієї держави, де ми збираємося. Під час останнього Синоду ми скерували лист до пані Президента Бразилії і, звичайно, ми не могли не скерувати листа до нашого Президента, який у кінці жовтня планує відвідати Бразилію. І в листі до керівника України ми просто зобов’язані були говорити правду про ті болючі моменти нашого буття в Україні. Але наші слова не мали на меті щось скартати чи знищити. Навпаки, своїми словами ми хочемо будувати. Це були слова критики, але критики конструктивної. Як душпастирі ми просто не могли не висловити свою стурбованість тими процесами, які відбуваються в Україні. З вуст нашого Президента ми не раз чули аналогічну з нашою стурбованість. Наприклад, він не раз жорстко критикував судову систему в Україні і так далі. Отож, до певної міри, ми відчували обов’язок висловити правду про нашу дійсність, для того, щоб можна було спільно будувати нашу незалежну країну, яка цього року святкує свою 20 річницю.

- Нині багато точиться розмов про переслідування Української Церкви. Про це свого часу натякав Блаженніший Любомир, відкрито про це говорить Патріарх УПЦ КП Філарет. Якщо така тенденція стане загрозливою як буде діяти УГКЦ і чи готова Церква до співробітництва з іншими релігійними конфесіями?

- Дякувати Богу, про якісь переслідування нашої Церкви в Україні ми говорити не можемо. Таких фактів ми не маємо. Можливо, є певне нерозуміння природи Церкви, її місії в суспільстві, зокрема місії Української греко-католицької Церкви. Так, у певних випадках ми бачимо неоднакове, нерівне ставлення влади до представників різних конфесій. Подекуди відверто фаворизується Українська православна перква Московського Патріархату. Ми про це відкрито говорили і говоримо. Хоча Президент і заявляв про однакове ставлення до усіх церков в Україні, проте, і в своєму листі ми говоримо, що в різних регіонах держави, ця рівність досить порушується. Тому, коли мова йде про діалог з нашою сучасною владою, то ми намагаємося пояснити природу та місію УГКЦ.

Коли мова йде про співпрацю з іншими конфесіями, то вона є досить конструктивною, на рівні Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, яка об’єднує близько вісімнадцяти різних релігійних і церковних структур, які діють нині в Україні. До речі, цьогоріч ця Рада відзначає 15 років своєї діяльності. Це є неурядова громадська організація, до якої входять лідери 90 відсотків віруючих України. В контексті такої співпраці ми, направду, можемо будувати міжрелігійний діалог, захищати суспільний мир, зокрема, в релігійному полі. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій на нині є моральним авторитетом і до неї прислухаються, передовсім, українське суспільство.

- Теза про створення в Україні Єдиної Помісної Церкви, про що говорив перед виборами Президент Янукович. Ви її поділяєте, якщо так на яких засадах і під чиєю релігійною юрисдикцією таке утворення можливе?

- Коли мова йде про Єдину Помісну Церкву, то, думаю, таким є прагнення усіх християн України, зокрема, спадкоємців Володимирового хрещення, бо поділ між християнами є великою перешкодою для успішної проповіді Христового Євангеліє. Якщо говорити про методи та способи, як досягнути такої єдності, то, очевидно, що питання має розглядатися виключно у духовній і церковній площині, але воно аж ніяк не має бути політичним і бути передвиборчим проектом того чи іншого лідера. Церква не є політичною структурою. Церква – це духовний організм, який має невидимі і видимі складові. Якщо говорити про невидиму складову Христової Церкви, то вона є єдиною і можна казати, що в Україні існує Єдина Помісна Церква. Усі ми сповідуємо єдиний символ віри і молимося: «Вірую в єдину святу соборну апостольську церкву…» Але в цьому людському, чи видимому вимірі, внаслідок тих чи інших історичних обставин, виникли розподіли. І сьогодні ми маємо все зробити, щоб цей невидимий вимір сповна проявився у нашому щоденному бутті. Церковна єдність – мусить вийти з нутра усіх Церков. Вона не може бути накинута зовні тим чи іншим Президентом або ж політичним діячем. Сьогодні ми справді намагаємося будувати конструктивний діалог з нашими православними братами, співпрацюємо у різних акціях. Зі свого боку, ми дійсно прагнемо Єдиної Помісної Церкви, а те, коли ми її збудуємо, залежить не лише від нас, бо це справа не лише людська, це справа Божа. Свого часу я казав, що, коли ми справді хочемо єдності, будемо за неї молитися, будемо її будувати, то Господь Бог може нас усіх здивувати: єдина Помісна Церква може відбутися швидше, аніж ми думаємо.

- Якщо вернутися до питань УГКЦ. Досі Церква вважалася сильним монолітом з віковічними традиціями. Однак, сьогодні дедалі частіше лунають розмови про розкол. З’явилися підгорецькі монахи, не виключені і інші релігійні структури. Як будете цього уникати або навіть протистояти?

- Впевнено можу сказати, що розколу у нас не існує. Українська Греко-Католицька Церква є монолітом, можливо, навіть набагато сильнішим, ніж це було ще років 20 тому. Сьогодні створюються групи, які маскують себе під греко-Католицьку Церкву, або ж присвоюють собі наше ім'я. Вони називають себе або традиційною греко-католицькою Церквою, або правовірною, а завтра придумають ще якусь «найістиннішу», «найчеснішу» греко-католицьку церкву. Але це не наше. Ми намагаємося зміцнювати свою Церкву, дбати про неї. Повторюся, УГКЦ є монолітною. Хотів би побажати нашим вірним дослухатися до голосу своїх душпастирів, які скажуть де є істинна греко-католицька церква і хто є її членом, а хто просто маскується під її душпастирів.

- У розвинутих європейських державах високий комфорт життя, проте низька релігійність. У нас – навпаки. Однак ми прагнемо до Європи. Як Ви вважаєте нам вдасться інтегрувати в Європу християнські цінності, чи навпаки наші храм із підняттям життєвого рівня спорожніють?

- Якщо ми говоримо про релігійність, то ми говоримо про дуже глибокий і багатогранний феномен людського буття. Від природи людина є істотою релігійною, тому її релігійність не може зменшуватися чи збільшуватися або видозмінюватися. Коли ми говоримо про Україну, наша релігійна складова відіграє дуже важливу роль у суспільному житті. Натомність, у багатих європейських країнах вважається, що духовне, релігійне життя є чимось абсолютно приватним, яке не повинно впливати на суспільство. Подекуди побутує думка, що говорити про віру не є сьогодні знаком культурної людини. До певної міри, це є феномен сучасної секуляризованої культури, яка намагається усунути зі суспільного життя будь-який релігійний елемент. Але це аж ніяк не зменшує релігійності тих же європейців, які занурюються у глибоко приватне життя.

Україна однозначно є європейською державою. Сьогодні ми втілюємо у своє життя ті цінності, які називаються європейськими. Але для нас, як для Церкви, є дуже важливо, аби українське суспільство не піддалося тій секуляризації на яку нині хворіє багата Європа чи Північна Америка. Тому, секуляризм, який, до певної міри, заганяє у глухий кут релігійні потреби людини, не сприяє повноцінному розвитку людської особистості. Коріння того, що сьогодні у західному світі є певна криза, в тому числі, й фінансова прослідковується у духовній, релігійній кризі людини. Думаю, що, будуючи Україну, як інтегральну складову частину європейської сім'ї народів, ми повинні свідчити про важливість духовних, релігійних і християнських джерел тої ж Європи. Тоді ми, направду, внесемо важливу лепту в розбудову справедливої, повноцінної і культурної Європи у майбутньому.

- Як часто навідуєтеся в Стрий, звідки Ви родом?

- Чесно кажучи, дуже рідко. За останні півроку вдома був всього два рази. Перший раз приїжджав до Стрия на свято ікони Ліської Богородиці. Якщо не помиляюся, це було 10 липня. Як Глава УГКЦ взяв участь у багатотисячній прощі, на яку прийшли не лише стрияни, але й жителі навколишній містечок і сіл. Другий раз я поїхав додому, щоб охрестити свого новонародженого племінника. Це був особливий момент і свято для усієї нашої родини. Мене вдома завжди чекають. Я намагаюся хоча б по телефону підтримувати контакт із батьками, братом та його сім'єю.

- Наостанок, що хотіли б сказати вірним своєї Церкви в Галичині і взагалі всім християнам?

- Хотів би побажати такі три речі. Найперше, хочу закликати всіх, особливо молодих людей, не соромитися своєї віри, бути справжніми християнами і свято берегти скарб віри, який передали нам наші попередники: діди і прадіди. Цей унікальний скарб має стати наріжним каменем нашого особистого життя і соціального будівництва.

Друге побажання. Хотів би закликати усіх любити свою Церкву, довіряти їй. Українська греко-католицька церква – це є церква, яка перейшла горнило мучеництва, що було серйозним випробуванням на правдивість, зрілість і церковну істинність. Сьогодні як справжня Христова Церква, греко-католицька церква возвеличена у всьому світі. Через те, дуже важливо, щоб її любили і цінували рідні діти тут, в Україні.

І третє. Ті особи, які нині несуть відповідальність за українське суспільство в органах державної влади, щоб вони виконували свою місію як один з важливих елементів християнського служіння своєму ближньому, а відтак, Господу Богу. Тоді наш народ і наша держава матиме світле майбутнє!

- Дякую за розмову.

- Дякую Вам і нехай береже вас милостивий Господь!

Розмову вів Іван Хас.

Джерела: http://galinfo.com.ua/

http://catholicnews.org.ua/%C2%AByedina-pomisna-tserkva-v-ukrayini-mozhe-vidbutisya-skorishe#point

15.10.2011р. Б. / Глава УГКЦ про несправедливі суди в Україні

e-mail від Відправити Натисніть Ctrl+D щоб додати в закладки

«Сьогоднішній стан судочинства – одна з найглибших реальних виразок нашої держави», − сказав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) в коментарі кореспонденту УНІАН, відповідаючи на запитання про останні резонансні судові процеси над Юлією Тимошенко та Юрієм Луценком.

«На жаль, в Україні довгі роки як під слідством, так і в тюрмах дуже часто перебувають ні в чому не винні люди, які потребують наших молитов та підтримки», − констатував Предстоятель УГКЦ.

При цьому він згадав про ув’язнених, які хворіють на туберкульоз чи СНІД. «Вони, − за словами Глави УГКЦ, − через недосконалість нашої пенітенціарної системи не отримують кваліфікованої чи взагалі будь-якої медичної допомоги, через що повільно помирають у нелюдських умовах».

«Вони заслуговують на наше співчуття, на нашу молитву, яку зокрема для них несуть наші в’язничні капелани. Вважаю, що кожен вірний нашої Церкви мав би висловити свою громадянську позицію і підтримати, не порушуючи заповідей Божих і Конституцію, ув’язнених чи навіть захистити їх», − сказав Блаженніший Святослав.

Окремо Глава УГКЦ згадав про суд над Юлією Тимошенко. «Ми розуміємо, що суд над Юлією Тимошенко – це тільки верхівка айсберга. Це нагода звернути увагу на численні судові процеси по Україні, де залежна від влади і орієнтована на звинувачувальний вирок судова система нищить тисячі простих людей», − наголосив Предстоятель греко-католиків.

На переконання Блаженнішого Святослава, судова система чітко показує, чи дотримуються у суспільстві базові людські цінності, на яких і будується європейська спільнота, до якої Україна хоче інтегруватися.

«Одна з головних цінностей – закон має бути захистом людської гідності, свободи людини і її прав, а судівництво повинно стояти на сторожі виконання закону», − сказав Глава УГКЦ. При цьому він констатував, що сьогодні Україна «ще живе в радянському стереотипі та використанні правосуддя, як засобу, аби утвердити ту чи іншу панівну силу чи ідеологію, оправдати винних і засудити невинних».

«Мені та нашим вірним дуже сумно, що на двадцятому році Незалежності в Україні продовжують бути численні несправедливо засуджені», − сказав на завершення Блаженніший Святослав, коментуючи останні резонансні судові справи.

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ

8 жовтня 2011р. Б. в місті Мелітополі Запорізької обл. відбулася молитовна зустріч "ВЕРВИЦЯ" УГКЦ

8 жовтня 2011р. Б. в місті Мелітополі Запорізької обл. відбулася молитовна зустріч "ВЕРВИЦЯ" УГКЦ, при церкві Різдва Пресвятої Богородиці. На зустрічі були присутні представники мирян і духовенства з різних теренів, міст та сіл України.

Зокрема від Закарпаття, Кривого Рогу, Дніпродзержинська, Запоріжжя, та інших. Організатором Зустрічі був о. Петро Криніцький.

Молитва розпочалася з розважання таїнств Богородичної вервиці, а так Архиєрейської Літургії під проводом преосвященнішого владики Степана Менька, екзарха Донецько-Харківського Екзархату, з яким співслужили священики Запорізького Деканату та миряни, зокрема й представники від нашої парафії Преображення Господнього, які мали нагоду приїхати на свято для православних душ - розважання і молитви Богородичної вервиці...

ПЕРЕГЛЯНУТИ фотоальбом

10.10.2011р. Б. / На Вінниччині згадували о. Романа Бахталовського

e-mail від Відправити Натисніть Ctrl+D щоб додати в закладки

Днями у м. Хмільнику, що на Вінниччині, відбулася поминальна Літургія та Панахида за о. Романом Бахталовським, ЧНІ, засновником Згромадження сестер Непорочного серця Марії Фатімської. Це – вже 26-та річниця смерті священика підпільної Церкви. Вшанувати пам’ять ісповідника віри приїхали отці редемптористи із монастирів Вінниці, Тернополя, Кохавина (Львівська обл.). Очолював молитву о. Михайло Волошин, ЧНІ, протопресвітер Вінницький.

Також у молитві взяв участь Владика РКЦ Леон Дубравський, Ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії, який в 1983-1993 рр. був настоятелем парафії Пресвятої Трійці у м. Хмільнику. За словами с. Вероніки Кішко, НСМФ, «завдяки старанням владики, отець Роман, незважаючи на складні часи переслідувань, будучи двічі засудженим, зміг працювати разом з ним (тоді ще священиком) при римо-католицькому храмі та опікуватися сестрами, своїми духовними дітьми». Владика Леон після Літургії поділився спогадами, окресливши о. Романа та м. Агафію, першу настоятельку Згромадження НСМФ, як людей святих, терпеливих, «від котрих ніколи не було чутно жодного слова нарікань».

Крім того, цього року вперше відвідали могилу о. Романа Бахталовського парафіяни м. Кіровограда разом зі своїм парохом о. Іваном Третяком.

На завершення урочистостей о. Михайло Волошин закликав усіх «поглиблювати свою віру в те, що Божі чуда не закінчилися, що вони продовжуються, і Господь діятиме за посередництвом о. Романа Бахталовського завдяки нашим покірним молитвам».

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ

09.10.2011р. Б. / Послання до вірних Львівської Архиєпархії про некатолицьких священиків, які видають себе за католицьких

КУРІЯ ЛЬВІВСЬКОЇ АРХИЄПАРХІЇ
Українська Греко-Католицька Церква

Вих. ЛВ 11/1315

Послання до вірних Львівської Архиєпархії
про некатолицьких священиків, які видають себе за католицьких.

Дорогі брати і сестри,

пройшло вже більше як двадцять років з того благословенного моменту, коли наша Церква-Мати вийшла із крипти-підпілля, де її намагалась поховати атеїстична влада. Народ отримав можливість вільно приходити до храмів, свобідно молитись, здобувати Боже благословення через Святі Тайни. Сьогодні з великою радістю та миром кожна родина може лучитись у спільній молитві із своєю Церквою, кожна зболіла душа може прийти із покаянням та отримати прощення у святій тайні сповіді, прийняти благодать Євхаристійного Христа. Парафіяльне життя оживилось, в багатьох церквах активно діють катехитичні школи для дітей та курси для дорослих, ведуться передшлюбні науки, прицерковні молитовні спільноти запрошують до активного молитовного життя. Церква докладає зусиль, щоб її вірні зростали у вірі через спільну молитву та пізнання божих правд.

Ми є Церквою, таїнственним Тілом Христовим, ми відкуплені дорогоцінною Кров'ю Господа Ісуса, ми єднаємося довкола Євахаристійної Жертви під проводом нашого єпископа та священиків. У видимий спосіб можемо усвідомитити себе як Церкву, видиму католицьку спільноту. Останнім часом, однак, у нашу спільність увійшли невідомі особи, які видають себе за католицьких священиків, однак такими насправді не є. До них належать особи із лефевристської групи Ковпака та секти Догнала. Вони одягають на себе священичі ризи, хочуть провадити молитвою, а навіть «служать» Службу Божу. Дехто з вірних через незнання, нерозважність чи байдужість, вважає, що немає різниці хто їм буде служити Літургію, вінчати, сповідати, хрестити; «як вже вбрався в фелон, - то вже священик». Хочу напоумити - так не є...

Знаємо, що в часи комуністичного терору НКВД, КДБ та інші радянські спецслужби часто призначали своїх співробітників єпископами, священиками, при цьому ці люди не отримували Тайни Священства. Не маючи рукоположення, усі священичі дії цих осіб були звичайним фарсом, театром. Закон Божий каже, що священство є святою Тайною, яка передається через накладання рук та молитву єпископа, а при висвяченні на єпископа мають брати участь інші три єпископи, щоб запевнити надання Апостольського Приємства (кан.746 §1, Кодекс Канонів Східних Церков (ККСЦ)). Лише законно висвячений єпископ чи священик стає уділювачем Святих Тайн.

Згідно науки Католицької Церкви «через тайну свячення, здійснену Єпископом, дією Святого Духа, установлюються священнослужителі, які на різних ступенях наділяються завданням і владою, довіреними Христом Господом Його Апостолам, і послуговуються нею, щоб голосити Євангеліє, бути пастирями Божого народу і його освячувати» (кан. 743 ККСЦ). Таким чином, християнин, який не є висвяченим, уділяє Святі Тайни Миропомазання, Євхаристії (Служба Божа), Покаяння (Сповідь), Єлеопомазання, Подружжя (Шлюб), Священства неправосильно, тобто вони є неважними. Уділення Хрещення, у цьому випадку, хоча і є правосильним, але не законним. Особи, які видають себе за таких «священиків», належать головно до секти Догнала.

Деякі чоловіки, приймаючи свячення від некатолицьких єпископів, отримують Тайну Священства, однак вони стають некатолицькими священиками і жодного відношення що Католицької Церкви не мають. Стосовно уділення ними Святих Тайн необхідно сказати наступне: Святі Тайни Хрещення, Миропомазання, Євхаристії, Єлеопомазання хоча і є важні, однак незаконні, і кожний вірний Католицької Церкви, приймаючи від них ці Тайни, робить важкий гріх, оскільки, чинить схизматичний акт проти рідної Церкви. Святі Тайни Шлюбу та Сповіді, уділені цими особами є не правосильними (неважними) та незаконними. Саме тому, а це головно стосується молодят, подружжя «благословенне» такими священиками, Католицькою Церквою визнається неважним, а особи - такими, що живуть «на віру», тому католицькі священики таких осіб не можуть сповідати та причащати. З числа цих некатолицьких священиків можемо виділити лефевристських послідовників групи Василя Ковпака.

Як можемо довідатись, що священик є католицьким? Кожний католицький священик є законно призначений на свій парафіяльний уряд декретом Архиєпископа Львівського, до уряду його представляє місцевий протопресвітер (декан). Лише цей священик має право уділяти на території дорученої йому єпископом парафії усі Святі Тайни та сакраменталії. Таким є порядок Церкви від апостольських часів.

Отож, закликаю усіх вірних Львівської Архиєпархії, хто вважає себе греко-католиком, визнавцем віри своїх батьків та прадідів бути пильними до невідомих Вам священиків, не допускати таких до служіння, єднатися довкола своїх законних душпастирів та пам'ятати, що уже були часи в недавньому минулому, копи нам хотіли нав'язати чужих священиків та чужу церкву. Будьмо уважні та молімося!

З молитвою та Архиєрейським благословенням!

+ ВЕНЕДИКТ

Єпископ-помічник Львівський
Протосинкел Львівської Архиєпархії

Р.S. Поручаю прочитати це звернення у неділю 09 або 16 жовтня 2011 року після кожної Божественної Літургії.

Джерело: http://catholicnews.org.ua/poslannya-do-virnikh-lvivskoyi-arkhiyeparkhiyi-pro-nekatolit#point

05.10.2011р. Б. / У Луганську представили «ікону» Януковича

Луганський письменник і майстер інсталяцій виготовив «ікону» з зображенням президента України Віктора Януковича.

В'ячеслав Бондаренко виконав роботу на коробці з-під цукерок і презентував її на виставці візуального мистецтва «+ / - 15», що відбулася в неділю в районі Луганської залізничного вокзалу.

Спонсорами проекту стали міська організація Компартії України та народний депутат від КПУ Спиридон Кілінкаров.

За матеріалами: Українська правда. Життя

Джерело: КРЕДО

"А лихі люди й дурисвіти будуть чим далі, тим до гіршого посуватися, зводячи інших, і самі зведені..." (2Тим.3,10-15)

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.