13.03.2011р. Б. / Неопалима церква. Як «саморозпустилася» УГКЦ

Собором-з'їздом єпископів і священиків УГКЦ те судилище над нею більшовики проголосили тому, що - за церковними канонами - тільки її представницькі збори духівництва мали право "саморозпуститися" й приєднати її до РПЦ.

Та позаяк на псевдособорі 8-9 березня 1946 року у Львові не було жодного єпископа УГКЦ, ці збори були абсолютно незаконними.

Беззаконня

"Собор" провели лише для того, аби формально oформити заднім числом фактичне поглинання УГКЦ, яке насправді відбулося ще 18 червня 1945 року.

Саме цього дня - оскільки жоден єпископ УГКЦ так і не погодився, незважаючи на погрози чекістів знищити їх, скасовувати свою церкву - уповноважений у справах РПЦ в УРСР Ходченко визнав "ініціативну групу зі скликання возз'єднавчого собору" на чолі зі священиком Преображенської церкви у Львові Гавриїлом Костельником "єдиним тимчасовим церковно-адміністративним органом, котрому надається право керувати в повному обсязі існуючими греко-католицькими парафіями в західних областях України і проводити справу возз'єднання зазначених парафій із РПЦ".

Тобто УГКЦ ще за дев'ять місяців до її "саморозпуску" позбавили самоуправління й підпорядкували "групі", чиєю безальтернативною метою було приєднання цієї церкви до РПЦ.

Але, по-перше, "нове керівництво" УГКЦ створили не на соборі цієї церкви, як вимагали її канони.

По-друге, його створення санкціонував світський чиновник держави, чия конституція проголосила відділення від неї церкви, а тому він мав право лише реєструвати церкви, а не надавати право керувати ними.

І вже після того, як цей клерк підписав вирок УГКЦ, був інсценований спектакль "Львівський церковний собор", що в березні 1946 року мав "узаконити" сваволю більшовиків.

А для того, аби він відбувся, 24-25 лютого 1946-го екзарх (намісник) патріарха РПЦ у Києві "висвятив" греко-католицьких священиків Антонія Пельвецького й Михайла Мельника єпископами, відповідно, Самбірським і Дрогобицьким та Станіславським і Коломийським.

Греко-католицькі єпископські посади не мали жодного стосунку до намісника РПЦ в Києві. Але ці "висвячення" були потрібні владі - оскільки собори, в яких не беруть участь єпископи - неканонічні, відтак - нелегітимні.

Однак такими ж кваліфікують і ті "собори", участь у яких беруть єпископи, "висвячені" владиками інших церков! Тож насправді 1946 року відбувся не саморозпуск УГКЦ, а акт сваволі проти неї, тим паче, що усіх учасників псевдособору - 216 священиків і 19 мирян - залякали погрозами репресій проти них та їхніх родичів.

Чекістська акція

Професор історії канадського Карлтонського університету Богдан-Ростислав Боцюрків, дослідивши розсекречені совєтські архіви, встановив, що 1944 року в Західну Україну "направлено окрему оперативну групу на чолі зі старим чекістом і спецом від релігійних справ Сергієм Каріним-Даниленком, підполковником держбезпеки, який ще в 1920-х роках ламав хребет УАПЦ і довів її до "саморозпуску" в січні 1930".

Зі слів Боцюрківа, "Даниленко розгорнув 1944-го збирання компроматетуючих матеріалів щодо єпископату і духовенства УГКЦ, вербування в її рядах сексотів і агентів, намацування серед греко-католицького духовенства його слабих елементів і потенційних лідерів акції "возз'єднання" з РПЦ".

А вже невдовзі після псевдособору загинули усі керівники "ініціативної групи" з його скликання - Костельник, Пельвецький і Мельник. За офіційною версією - від рук українських націоналістів, а радше - аби не проговорилися про закулісні подробиці псевдособору.

Сини Костельника воювали у складі першої дивізії Української Національної Армії, відомої ще й як дивізія зброї СС "Галичина". Тому згоду їхнього батька на участь у псевдособорі розцінили як намагання врятувати їх від репресій.

Також "ініціатори возз'єднання" виторгували своєю згодою на це возз'єднання поступки, що перешкодили асиміляції наддністрянців.

Зокрема, Костельник і його друзі по нещастю подбали про збереження в церквах Галичини української версії церковно-слов'янської мови й служіння у ній місцевих, а не російських священиків.

Домагалися й інших поступок, тож не виключено, що чекісти позбулися їх саме для того, аби ніхто не дізнався про те, що ж їм наобіцяли.

Однак УГКЦ не припиняла своєї пастирської дільності й у "катакомбах" та в діаспорі, доки 1989 року не легалізувалася.

Ігор Голод

Джерела:

Історична Правда

Мандрівники Христа Царя

Не допустити політичної розправи над противниками сталінізму

Арешти, що відбулися в Україні в січні 2011 р. за звинуваченнями в знищенні пам’ятника Йосифу Сталіну в Запоріжжі, занепокоїли християн різних конфесій. Брутальний характер затримання звинувачених, брак доказів їхньої провини, заборона контактів з адвокатом і родичами затриманих суперечать нормам законодавства, прийнятим у демократичних країнах, до яких відносить себе й Україна. Підставою для арештів висувається знищення пам’ятника найкривавішому диктаторові ХХ ст., винному в геноциді українського народу, масових репресіях християн в СССР, що трактується частиною українського суспільства як спроба реабілітації Сталіна й сталінізму. При цьому зберігає чинність указ Президента України № 250/2007 «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні» з 28 березня 2007 р., який серед іншого приписує «3.6. Вжити в установленому порядку заходів щодо демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932 – 1933 років в Україні та політичних репресій, а також щодо перейменування в установленому порядку вулиць, площ, провулків, проспектів, парків та скверів у населених пунктах України, назви яких пов’язані з такими особами». Сам же факт підриву пам’ятника з використанням вибухових речовин лишається непідтвердженим. У суспільстві поширюється думка про використання підриву пам’ятника Сталіну в Запоріжжі для політичної розправи над опонентами панівної партії.

Це змушує нас, представників різних християнських конфесій, звернутися до органів державної влади, судочинства й прокуратури з вимогою привести ставлення до громадян України, звинувачуваних у знищенні пам’ятника Сталіну, у відповідність до чинного законодавства, звільнити їх від незаконного утримування під вартою та розглянути звинувачення проти них на відкритому судовому процесі.

Вважаємо за необхідне для збереження суспільного миру, щоб Адміністрація Президента України прокоментувала ці події й витлумачила ставлення державної влади до історичної спадщини сталінізму та пам’ятників діячам сталінської доби.

Владика Ігор ІСІЧЕНКО, Архієпископ Харківсько-Полтавський, УАПЦ

Владика Андрій САПЕЛЯК СДБ, єпископ-емерит, м. Верхньодніпровськ, УГКЦ

Владика Степан Меньок ЧНІ, екзарх Донецько-Харківського Екзархату, УГКЦ

о. Василь Пантелюк, канцлер Донецько-Харківського Екзархату, УГКЦ

о. Сергій ОКУНЄВ, настоятель парафії святих просвітителів слов'янських Кирила і Мефодія, УПЦ КП, м. Кам'янське (Дніпродзержинськ)

о. Петро БУРАК, парафія святого архистратига Михаїла, Головний капелан ВО "Тризуб" ім.С.Бандери, м. Тернопіль

о. Юрій КРОЛЕВСЬКИЙ, декан Харківський, УГКЦ

о. Юрій ШАЛАМАГА, настоятель парафії ВМЦ Димитрія, капелан Львівської обласної організації ВО "Тризуб" ім.С.Бандери, УГКЦ, м. Львів

о. Ігор ПАГУЛИЧ, настоятель парафії Переображення Господнього, УГКЦ, м. Кам'янське (Дніпродзержинськ)

о. Онуфрій Репецький ЧСВВ, монастир Святого Йосипа Обручника, УГКЦ, с. Брюховичі, Львівська обл.

о. Роман Атаман, адміністратор парафії Воскресіння Христового, УГКЦ, м. Кременчук, Полтавська обл.

о. Василь Колодчин, парох Парафії Святих Верховних Апостолів Петра і Павла, м. Южне, Одеська обл.

о. Тарас Павлюс, адміністратор парафії Пресвятої Тройці, УГКЦ, с. Шевченкове, Жовтневий р-н, Миколаївська обл.

Джерела:

Харківсько-Полтавська Єпархія УАПЦ

Воїни Христа Царя

11.02.2011р.Б. / В Інтернеті з’явилася сторінка про боротьбу українців з окупаційною радянською владою

"Кожна нова жертва - цеглина

у наш національний будинок,

бо ніколи людська

кров не ллється намарно"

Яків Гальчевський

(отаман Орел)

З унікальними документами, що підтверджують безперервну боротьбу українців з радянською владою, можна ознайомитися в Інтернеті. Музейна експозиція «Народна війна» – результат більш як дворічної праці Київської громадської організації «Меморіал» ім. Василя Стуса та «Громадського Інституту національної пам’яті» відтепер має свою Інтернет-сторінку. Науковці опрацювали 70 тисяч сторінок невідомих досі архівних документів.

Автори експозиції опрацювали понад 350 фондів і близько півтори тисячі архівних справ майже в усіх областях України, щоб відкрити невідомі раніше історичні документи про події, які замовчувала радянська влада, - інформує Радіо Свобода.

З матеріалів, що зібрані у віртуальній експозиції, можна побачити, яка запекла була боротьба українців проти радянської влади, говорить Роман Круцик, Голова Київської організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса.

«Знаєте, я галичанин, i коли я працював в Херсоні та Миколаєві, та мені груди розпирало від гордості, наскільки, виявляється, була патріотичною східна Україна, – говорить Роман Круцик. – Коли бачиш у Херсоні учні 7-го класу, троє дівчаток, 1928 року випускали підпільно два номери газет, поширювали листівки і розробляли план, де б взяти зброю. Що змусило дітей йти на такі кроки? Очевидно, що це більшовицька окупація».

Пошук та систематизацію архівних документів організатори проекту почали ще з 2001 року. Роман Круцик зазначає, що за сприяння Служби Безпеки України впродовж двох років члени товариства «Меморіал» опрацювали матеріали Центральних державних та галузевих архівів СБУ з 18 областей України. Нині перевели у цифровий варіант близько 70 тисяч сторінок архівних документів періоду 1917-1945 років, невідомих досі широкому загалу.

Активно підтримав створення виставки колишній Президент України Віктор Ющенко. Оприлюднення раніше невідомих історичних фактів сприяє відродженню національної гідності українців, – переконаний екс-глава держави: «Коли хтось навіть у владі говорить, що нашу незалежність ми вилежали на дивані, що вона як манна небесна впала, що Україна не боролась за свій суверенітет, – саме ця виставка говорить про те, що ваші діди, ваші прадіди по всій Україні насправді не приймали те, що ми називаємо «совєцька власть», – зазначив Віктор Ющенко.

Період історії України від 1917 року до початку Другої світової є найбільш замовчуваним і фальсифікованим спочатку радянськими істориками, а нині – істориками та науковцями із проросійською орієнтацію, – кажуть автори проекту.

Розмах тодішньої народної війни вже зараз дивує оглядачів, – наголошує історик Володимир Сергійчук. «Все це засекречувалось. Весь визвольний рух трактувався більшовицькою владою як бандитський, – наголошує історик. – І ця виставка дає можливість відібрати зерно від полови. І показати насправді, що прагнення до волі українського народу вічне».

Учасники проекту «Народна війна» наголошують, що статистичні дані, подані в експозиції, можливо з політичних причин, є надто заниженими, адже опираються виключно на радянські джерела. То ж матеріали експозиції потребують подальшого уточнення і доопрацювання науковцями і дослідниками з усієї України.

Джерело:

БАНДЕРІВЕЦЬ

07.02.2011р. Б. / ЗВЕРНЕННЯ ДО МІЖНАРОДНОЇ СПІЛЬНОТИ

Шановні представники міжнародних організацій, міжнародні журналісти, представники дипломатичного корпусу та української громади за кордоном!

Хочемо звернути вашу увагу на ситуацію, що склалася в Україні, і сподіваємось на вашу підтримку.

Маємо засвідчити, що в Україні тривають системні порушення політичних, громадських прав і свобод громадян з боку Міністерства внутрішніх справ. Вони відбуваються одразу по багатьох напрямах: це і безглузде кримінальне переслідування учасників «підприємницького Майдану», коли підставою для кримінального переслідування стало ніби то пошкодження під час проведення масової акції протесту плитки на Майдані Незалежності; це й, за вигаданих обставин, вилучення комп'ютерів та інших носіїв інформації у письменників і журналістів, це й абсолютно сфабрикована кримінальна справа про тероризм (пошкодження погруддя Сталіна в Запоріжжі).

Особливо, на що ми маємо звернути увагу світової спільноти - кримінальне переслідування членів Всеукраїнської Організації «Тризуб» імені Степана Бандери - патріотичної організації, яка взяла на себе відповідальність за пошкодження погруддя Сталіна в Запоріжжі. Погруддя було встановлене комуністами на власній території попри суспільні протести. Представники «Тризубу» відпиляли бюсту Сталіна частину голови.

Ці дії міліцією безпідставно були розцінені як кримінальний злочин «хуліганство» (стаття 296 КК України). На цьому тлі відбувся цілий ряд арештів членів «Тризубу» з різних міст України, активісти організації в кількості 14 чоловік під арештом були доправлені в Запоріжжя. На цей час під вартою перебувають: Андрій Стемпіцький, Степан Бичек, Анатолій Онуфрійчук, Василь Абрамів, Пилип Таран, Василь Лабайчук, Ігор Загребельний, Олексій Зануда, Віталій Вишнюк, Роман Хмара, Юрій Пономаренко, Віктор Давиденко, Едуард Андрющенко, Артем Циганок.

В юридичній площині, дії, які вчинили представники «Тризубу», можна кваліфікувати лише як пошкодження особистого майна, але ці дії аж ніяк не підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст. 296 КК України, оскільки зазначена стаття передбачає кримінальну відповідальність за «хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом», іншими словами обов'язковою умовою хуліганства повинні бути, дії спрямовані проти суспільної моралі, тобто – аморальні дії.

У даному випадку ще невідомо, хто більше нехтує суспільно-моральними принципами, той хто встановлює пам'ятник вбивці мільйонів українців, чи той, хто цей пам'ятник пошкодив?!

Влада України, її Міністерство Внутрішніх справ відверто стає на бік сталіністів, що відповідає їхній суспільній політиці.

Представники МВС не тільки захищають тих, хто встановлює пам'ятник кату і людожеру усіх часів і народів, а беручи з нього приклад, роблять це з особливою жорстокістю. Затриманих членів «Тризуба» під час арешту і перебування під вартою тривалий час залишали без їжі, у морози лишили без теплого одягу, до них не допускали адвокатів, вони піддавалися фізичному і психологічному тиску. Батьків затриманих активістів залякують, аби ті не робили шуму навколо арешту їхніх дітей.

Переслідують всіх: журналістів, підприємців, юристів, блогерів, активістів різних політичних партій та організацій. Адже декілька разів на тиждень по всій Україні проводяться масові акції підтримки затриманих активістів, акції з вимогою негайно припинити політичні репресії, припинити соціально-економічний терор проти народу України (податкового, житлового, трудового, земельного, пенсійного, комунального, освітнього), за відставку уряду та негайне призначення виборів Верховної Ради та Президента. Тому влада робить усе, аби припинити будь-який спротив з боку українців.

Наразі є всі підстави вважати, що затримані були піддані тортурам, бо за останній рік смерті від катувань в МВС стали звичайною подією, а кількість загиблих за минулий рік в райвідділах міліції сягає за п'ятдесят осіб. За соціологічними даними за 2009 рік, жертвами незаконного насилля в МВС стали 604 тисячі українців, в 2010 році ця цифра значно зросла і сягає 790 тисяч українців, іншими словами, за підрахунками правозахисників, кожні 40 секунд в Україні відбувається акт незаконного насилля в міліції.

Ми повертаємося навіть не в часи «кучмізму» – на Україну насувається загроза повернення в 1937 рік, до сталінізації, з її репресіями, антинародною політикою, нехтуванням правами і навіть життям людей.

Історія з членами організації «Тризуб» - яскравий приклад такого злочину проти людяності. Можна не поділяти їх погляди, але ніхто не давав правоохоронцям права порушувати Європейську Конвенцію з прав людини, Конституцію і закони України.

Ми впевнені, що тільки вчасна і мудра реакція світової спільноти зможе допомогти нам врятувати Україну від руйнації, нестабільності і спроб відтворити справжню диктатуру. Це не потрібно, ані Україні, ані Європі.

З повагою,

Всеукраїнська Організація «Тризуб» імені Степана Бандери

---

УКРАЇНА

ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

УПРАВЛІННЯ МІСТОБУДУВАННЯ ТА АРХІТЕКТУРИ

вул. Перемоги, 129-А, м. Запоріжжя, 69057, тел./факс (061) 233-13-33

e-mail: umtazoda@ukr.net

21.01.2011 №29/02-05 49019 Дніпропетровськ,

Вул. Каховська, 25/2

Прудовському В.Д.

Про розгляд запиту

Розглянувши Ваш запит від 17.01.2011 управління повідомляє наступне:

1. Управління містобудування та архітектури облдержадміністрації дозвіл на встановлення пам’ятника Й.В.Сталіну не надавався, оскільки це не входить до повноважень управління. Рішення про встановлення пам’ятників приймається органом місцевого самоврядування. Встановлення пам’ятника Й.В.Сталіну в головному управлінні архітектури та містобудування Запорізької міської ради не погоджувалось. Клопотання та інші матеріали щодо встановлення в м. Запоріжжі пам’ятника Й.В.Сталіну до виконкому Запорізької міської ради не надавалися, у зв’язку із зазначеним, питання по встановлення не розглядалося.

2. Погруддя Й.В.Сталіна не зазначено в проектній документації, як пам’ятник або оздоблення фасаду будівлі. Тому, споруду встановлену на ганку будівлі, вважаємо самовільною.

3. На сьогодні діє «Порядок спорудження (створення) пам’ятників і монументів», що затверджений спільним наказом Держбуду України та Міністерства культури України від 30.11.2004 №231/806. встановлення бюстів у вигляді оздоблення будівлі повинно бути зафіксовано у проектній документації (робочому проекті, паспорті зовнішнього оздоблення), що затверджена в установленому чинним законодавством порядку.

4. Питання про встановлення пам’ятника Й.В.Сталіну на архітектурно-містобудівній та художній радах не розглядалося.

5. Встановлення пам’ятників здійснюється за рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради на підставі подання робочої групи з питань міської топоніміки. Контроль за розташуванням елементів монументально-декоративного мистецтва також знаходиться в компетенції органу місцевого самоврядування. Надання юридичної оцінки тим чи іншим діям під час експлуатації будівлі відноситься до компетенції органів, які здійснюють нагляд за додержанням законодавства у сфері містобудування та архітектури.

6. В управлінні відсутня інформація стосовно демонтажу пам’ятників Й.В.Сталіну після ХХ з’їзду КПРС у 1956 році та рішень Верховної Ради СРСР (УРСР), Кабінету Міністрів СРСР (УРСР), ЦК КПРС (КПУ).

7. В управлінні відсутні документи, що дозволяють або забороняють встановлювати після 1991 року пам’ятники колишнім керівникам Комуністичної партії СРСР та України.

Начальник управління Ю.В. Лукашев

---

МІНІСТЕРСТВО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ТА БУДІВНИЦТВА УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНА ІНСПЕКЦІЯ

ІНСПЕКЦІЯ ДЕРЖАВНОГО АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНОГО КОНТРОЛЮ У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ

69095, м. Запоріжжя, площа Пушкіна, 4 тел/факс (061)228-05-70, e-mail: igask@ukr.net

18.06.2010 №718-112/1 Прокурору

Жовтневого району м. Запоріжжя

Раднику юстиції

Васюку О.Г.

69002 м.Запоріжжя

Вул. Гоголя, 74

Подлобнікову В.В.

69067 м.Запоріжжя

Вул. Союзна, 77/139

Про надання інформації

На лист прокуратури Жовтневого району від 28.05.10 №183-10 повідомляємо, що інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області було проведено перевірку додержання вимог чинного законодавства під час проектування і будівництва адміністративної будівлі Запорізького обласного комітету «Комуністична партія України» по вул. Горького / вул. Комунарівська м. Запоріжжя.

За попередніми результатами перевірки встановлено, що архітектурний вигляд адміністративної будівлі не повідомляє затвердженому в установленому порядку проектній документації.

Так при будівництві вказаного об’єкту було змінено кольорове рішення зовнішніх стін, збудовано третій поверх та на ганку будівлі встановлено погруддя Й.Сталіну.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області було надано обов’язковий для виконання припис про усунення вказаних правопорушень з терміном виконання до 26.05.10 р.

27.05.10 р. було проведено перевірку виконання вимог припису та встановлено, що вимоги припису не виконані.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області було надано повторний припис про усунення порушень, шляхом приведення архітектурного вигляду будівлі до затверджених проектних рішень, з терміном виконання до 08.06.10 р.

09.06.10 р. було проведено перевірку виконання вимог припису та встановлено, що вимоги припису не виконані.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у запорізькій області було притягнуто до відповідальності за невиконання вимог припису Запорізький обласний комітет «Комуністична партія України» згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» та надано припис №52 від 14.06.2010 р. обов’язковий до виконання, про усунення порушень, строком виконання до 28.06.2010 р.

У даному випадку погруддя Й.Сталіна є елементом зовнішнього спорядження (монументально-декоративного оформлення) будівлі, встановлення якого також вимагає наявності проект, узгодженого робочою групою з питань топоніміки та затвердженого рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради.

Тому саме контроль за розташуванням елементів монументально-декоративного мистецтва знаходиться в компетенції органів місцевого самоврядування.

Заступник начальника С.С. Кузнєцов

Галєт В.С. тел. 228-49-02

Джерело:

ЖШНОЧА СІЧ

01.02.2011р. Б. / Джерело: влада готує карне переслідування єпископів УПЦ КП

Найближчим часом проти низки єпископів Української православної церкви Київського патріархату може бути порушено кримінальні справи з метою дискредитації керівництва цієї церкви.

Про це повідомляє видання "Коментарі" з посиланням на джерела в правоохоронних органах.

Зі слів джерела, справи може бути порушено для того, щоб дискредитувати священиків перед парафіянами, а через них - і всю церкву Київського Патріархату.

"Швидше за все, можуть піймати когось із великою сумою грошей чи із золотом, обвинуватити в контрабанді, втім, і варіант обвинувачення в педофілії можливий. Тим більше, що в Україні вже подібний метод намагалися застосувати до політиків. Усе буде залежати від вказівки зверху", - сказало джерело.

Нагадаємо, раніше патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет заявив, що влада має намір до літа ліквідувати Київський патріархат.

"Київський патріархат хочуть до літа знищити... По всій Україні представники влади, спонсори або священики Московського патріархату проводять бесіди з нашими священиками, їм пропонують переходити в підпорядкування Московського патріархату, а за це обіцяють різну підтримку й допомогу", - сказав Філарет.

Джерела:

ukranews.com

Мандрівники Христа Царя

01.01.2011р.Б. / АНОНС. Акція «Свободу політв`язням!»

Акція "Свободу політв'язням!" відбудеться 7 лютого о 16:00

Адреса: вул. Володимирська, 15, будівля УМВС

Наша країна стає поліцейською державою, в якій будь-яке слово проти влади, перетворюється на масові арешти всіх, хто любить свою країну.

Після того, як невідомі підірвали пам'ятник Сталіну в Запоріжжі було заарештовано багато націоналістів, серед яких, крім "тризубівців", і члени партії "Свобода", і позапартійні особи. Переслідують всіх: журналістів, підприємців, юристів, блогерів, активістів різних політичних партій та організацій.

Законом України не забороняється любити свою державу і вільно жити на своїй землі, кордони якої визначені Конституцією України.

Учасники акції покажуть, що хочуть жити в Україні без Сталіна.

Наші вимоги:

1. Припинити переслідувати патріотів

2. Звільнити всіх політв'язнів

3. Відправити у відставку міністра внутрішніх справ Могильова

Не будь байдужим!

Наступним можеш бути ти!

Контактна інформація:

(099) 369-50-76, (050) 740-17-15

Ел.адреси: centre-katyan@ukr.net, smirnovaulya@gmail.com

ЗВЕРНЕННЯ ГОЛОВНОГО КАПЕЛАНА ВО "ТРИЗУБ" ІМ. С.БАНДЕРИ ОТЦЯ ПЕТРА БУРАКА ДО РЕПРЕСОВАНИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

Джерело:

БАНДЕРІВЕЦЬ

31.01.2011р. Б. / Прихожанки Храму св. Вмц. Катерини в Чернігові моляться за арештованих «тризубівців»

Прихожанки Храму св. Вмц. Катерини в Чернігові завжди проявляли свою громадянську активність. І не могли вони залишитися байдужими, коли дізналися про те, що за надуманими звинуваченням в країні почались масові арешти і затримання патріотично налаштованої молоді, численні порушення Конституції і законодавства по відношенню до затриманих.

Бажаючи підтримати і самих затриманих членів “Тризубу” імені Степана Бандери, і їхні родини, прихожанки моляться за них. Жінки у своїх щоденних молитвах згадують як своїх близьких людей тих, кого зараз переслідують тільки за те, що вони намагаються бути українцями в Україні.

Прес-служба ВО "Жіноча Січ"

Джерело:

ЖІНОЧА СІЧ

Генеральному прокурору України В. Пшонці

Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Н. Карпачовій

Заява адвоката

Високоповажні адресати цієї заяви!

Разом з нею направляю Вам Звернення Лабайчука Василя Івановича, який наразі примусово утримується в Ізоляторі тимчасового тримання в м. Запоріжжя за адресою вул. Верхня, 2.

В. Лабайчук був фактично викрадений зі свого села Красносільці Збаразького району Тернопільської області 9 січня 2011 року. Невідомі особи протизаконно позбавили його волі утримували у такому стані понад добу. Лише 11 січня 2011 року було складено протокол, де записано, що затримання відбулося в м. Івано-Франківську.

Нижче підпису В. Лабайчука в протоколі затримання особа, яка склала протокол, протизаконно додрукувала такий текст: «Про затримання Лабайчука В.І. затриманий просив нікого не повідомляти»

19 січня 2011 р Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2011 р. про обрання запобіжного заходу Лабайчуку Василю Івановичу було обрано запобіжного захід – тримання під вартою. Це відбулося без присутності як самого В. Лабайчука, так і його адвоката.

З 9 по 24 січня 2011 року В. Лабайчука утримували в жахливих умовах різних приміщень МВС у містах: Збаражі, Тернополя, Івано-Франківська, Запоріжжя.

Зокрема, він був позбавлений білизни, предметів особистої гігієни, і їжу отримував не кожного дня.

У провину В. Лабайчуку ставлять таке:

«Своими действиями Лабайчук В.И. совершил преступление, предусмотренное ч.2 ст. 296 УК Украины – хулиганство, то есть грубое нарушение общественного порядка по мотивам явного неуважения к обществу, сопровождаемое особой дерзостью, совершенное группой лиц».

Насправді, як свідчать матеріали справи, В. Лабайчук зафіксував на відеокамеру момент, коли патріотично налаштовані молоді люди на знак протесту проти протизаконної пропаганди сталінізму в України здійснили політичну акцію спиляння голови бюсту кривавого диктатора Сталіна, що його всупереч чинному в Україні законодавству та нормам суспільної моралі встановлено в подвір’ї Запорізького обкому КПУ.

Разом з цим В. Лабайчука двічі доправляли до приміщення СБУ в Запоріжжя, особи, з числа працівників СБУ, допитували В. Лабайчука, намагаючись отримати відомості його причетності до якихось міфологічних «терактів». При цьому до нього застосовувалося психічне та фізичне насильство: залякування, спричинення фізичного болю шляхом занадто щільного замкнення наручників, заламування рук, залишення в позі, яка спричиняє біль на тривалий час, образи та моральні приниження тощо.

Спеціальною постановою одного з заступників Міністра ВС України для розслідування факту відпилу голови бюсту кривавого диктатора Сталіна 13 січня 2011 року була створена спеціальна слідча група, до якої увійшли досвідчені фахівці з Києва, Івано-Франківська, Запоріжжя. Вмотивовано, це було «необхідністю проведення у короткий строк великого обсягу слідчих дій».

На мою думку та на думку численних фахівців криміналістів, те, що вчинила патріотична молодь, не заслуговує на кваліфікацію «хуліганство, вчинене групою осіб». Є очевидним, що протизаконною є саме пропаганда сталінізму.

З цього огляду, не можу не погодитись з висловом Президента В. Януковича з цього приводу, який був зроблений в ході спільної прес-конференції президента України з прем'єр-міністром Канади Стівеном Гарпером 25 жовтня 2010 року. «Ми завжди засуджуватимемо той режим сталінський, який в ті роки скоїв цей злочин», - сказав В. Янукович.

Нагадаю, що хуліганство – злочин проти громадського порядку. Громадський порядок встановлюється законами, суспільною згодою та культурними традиціями.

Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» засуджує сталінізм, як злочин, те ж саме робить публічно перша особа держави – президент. Молоді патріоти постають проти пропаганди злочину, але їм намагаються інкримінувати «хуліганство» й до вироку суду кидають за ґрати, ніби якихось небезпечних злочинців.

Де ж тут логіка?

Можливо, молоді люди спричинили якусь шкоду майну КПУ, але поміщення їх за ґрати, катування, є неприйнятними з кожного огляду.

Насправді це виглядає як покарання за політичні переконання, а отже - як політичні репресії.

Прошу високоповажних адресатів цієї заяви в межах закону та власної компетенції здійснити зусилля з метою припинити протизаконні дії проти В. Лабайчука та інших осіб, причетних до акції спиляння голови бюсту Сталіна.

В першу чергу прошу звільнення цих людей з-за ґрат.

Додаток: Звернення В. Лабайчука

З повагою, - Віктор Ніказаков, адвокат, захисник В. Лабайчука

29.01.2011

Джерело:

ЖІНОЧА СІЧ

26.01.2011р. Б. / УКРАЇНА ПРОТИ УКРАЇНЦІВ?

Іще зовсім недавно вкотре було піднято із примусового забуття до усвідомлення громадськості спогад про репресії радянської окупаційної влади проти українських студентів – так званий «Процес 59-ти». І чи міг хтось припустити, що після 1991 ситуація може повторитися знову? Що українські студенти, прихильники, захисники, носії, виразники, утверджувачі всього християнського, українського, національного та націоналістичного знову стануть «неугодними», «неблагонадійними» чи ще там якимись «не такими», неправильними. І що їх знову арештовуватимуть за якимись поспіхом прилатаними і абсолютно абсурдними звинуваченнями, кидатимуть до в’язниці без жодних на те підстав чи бодай адекватних пояснень?

На жаль, саме така ситуація склалася сьогодні, у 2011, на ювілейному, 20-му році незалежності України. У розпалі нового витка боротьби з українським націоналізмом (а треба розуміти з усім українським назагал), що проявився у репресіях проти ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери, до тюрми знову потрапили найкращі, найактивніші, найсвідоміші, не мовчуни, ті, кому не притаманний стадний інстинкт, кому матеріальне корито не засліпило духовної дороги до Бога. Серед них – і студенти.

Ігор Загребельний – наддніпрянець, полтавчанин, студент правдиво український, активний член «Тризуба», один з тих, хто складає його інтелектуальне ядро. Бо з маси знань, культурних і духовних надбань нації зумів скристалізувати свій власний світогляд – світогляд принципового та активного члена суспільства, і то суспільства християнського, світогляд людини мислячої та аналізуючої, світогляд воїна духу, світогляд людини одної думки, світогляд українського націоналіста. Сьогодні Ігор Загребельний – у в’язниці. Бо завжди змагав – словом і ділом – за Україну.

Маючи неабиякий дар публіциста, чітко орієнтуючись і видимих та прихованих політичних течіях сьогодення, аналізуючи та полемізуючи, він систематично піднімає до широкого загалу проблематику українського національного державотворення. Читаючій публіці добре відомі його виважені, розумні, глибокі, оперті на незаперечні факти та вдало цитовані, цікаво задумані і майстерно виконані статті різноманітної державотворчої тематики, систематично друковані на Інтернет-сайті «Бандерівець». Це він допомагає розвінчувати міф про «благородних воїнів-визволителів», показуючи очима безпосередніх учасників жорстоку реальність та гірку правду («Залишки азійства у нашій крові, або Роздуми з нагоди «Дня Пабєди»), це він ґрунтовно досліджує історію націоналістичного руху, розглядаючи факти та процеси крізь призму часу та національно-екзистенціальну методологію оцінки явищ об’єктивної дійсності, аналізує, виокремлюючи здорові процеси у націоналістичному русі та застерігаючи перед певними ідеологічними відхиленнями, що неодмінно зведуть на манівці («Духовенство УГКЦ і збройне націоналістичне підпілля в умовах радянської окупації (1944-1946 рр.)», «Про проблеми «теж-націоналістів» та перспективи відродження націоналістичного руху», «Ірраціоналізм, волюнтаризм, романтизм як філософські основи ідеології українського націоналізму», «Апеляція до підсвідомості в теорії і практиці українського націоналізму»). Паралельно вельми вмотивовано розглядає і ширший геополітичних розклад сил та роль і місце України у сучасних процесах («Велика шахівниця не за Бжезинським, або ж про сенс сучасних історичних процесів»).

Не могли оминути увагу студента і проблеми сучасної вищої школи: перепустивши деякі особливості сучасної гуманітаристики через власне бачення та світогляд, Ігор Загребельний констатує, що їй значною мірою притаманні ще старі імперські ознаки, ознаки системи, що створена будувати імперію. Показуючи проблему в розвитку, небезпідставно робить висновок, що рівень духовності нерозривно пов’язаний зі станом гуманітарної науки, яка сьогодні значно плебеїзована («Інкубатор високоосвічених дебілів: штрихи до портрету вищої школи»). І хай читача не насторожують гострі і дещо незвичні неугодовські заголовки – автор добре знає особливості та завдання публіцистики, а що проблема дійсно надзвичайно важлива, то й вирішувати її треба не еволюційно, а академічно радикально. Подібно чітко й однозначно викриваються антиукраїнські тези в інших полемічних статтях («Маразм чи спланована провокація?», «Чому чорне не є білим»).

Окрему тематику, навіть наважуся сказати улюблену, в якій Ігор Загребельний чудово орієнтується і до якої відчувається певний пієтет, складає християнська проблематика. Утвердження необхідності підпорядкування усіх сфер життя сучасної людини та суспільства правдивому християнству, застереження перед різноманітними абераціями чи відвертими антихристиянськими проявами чи процесами вписуються у все ту ж націоналістичну філософію мислення: «Бог. Україна. Свобода». І саме в такій послідовності. Такі думки звучать практично в кожному матеріалі, тож свідомо не називаю їх, як і не даю широкого цитування уже згаданих статей – сподіваюся, що той, хто зацікавився окресленою полемікою та аналітикою, сам прочитає авторські напрацювання.

То за що українця Ігоря Загребельного та багатьох його побратимів й однодумців тримають за ґратами і хочуть судити іменем України? З якою метою започатковано репресії проти українського націоналізму загалом? Питання ці не риторичні – на них є відповіді.

І ви їх знаєте!

Іван ХРІН

Джерело:

БАНДЕРІВЕЦЬ

Додатковий матеріал до статті читайте на сайті "Радіо Свобода"

19.01.2011р. Б. / Влада Криму висуває татарам ультиматум

Земельне питання - одне з найболючіших у Криму

Нових обертів може набути земельне протистояння в Криму після заяв голови уряду півострова Василя Джарти про необхідність покласти край самозахопленням.

Водночас лідер меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв попередив, що силове вирішення питання призведе до посилення міжнаціонального протистояння.

Після останніх заяв Василя Джарти одразу з'явилася реакція кримської преси, яка однозначно натякала на можливість конфлікту. Адже голова кримського уряду висунув Мустафі Джемілєву фактичний ультиматум: або ліквідуйте самозахоплення, або буде застосована сила.

"Далі з вакханалією беззаконня кримська влада продовжувати миритися не буде", - попередив пан Джарти.

Він також попередив, що звернеться до міліції та прокуратури, якщо самозахоплення не припиняться.

"Я підготував листа, який офіційно направляю Джемілєву для того, щоб вони самостійно самозахоплення почали розбирати і визволяти територію. Іншого варіанту немає. У випадку відсутності реакції на моє звернення я направлю відповідне звернення до правоохоронних органів і прокуратури з вимогою вдатися до негайних дій щодо порушників, - сказав голова кримського уряду.

Василь Джарти вважає, що саме Мустафа Джемілєв має широкий авторитет серед кримських татар, і, мовляв, зміг би переконати їх добровільно звільнити захоплені землі. Пан Джарти називає грою пана Джемілєва його "відмовки", що він начебто не має впливу.

"Це у владі Джемілєва, бо з його боку це гра, коли він каже, що це не він, це хтось, інші відповідають. Водночас ті, хто побудував будинки і народили дітей, – ми знайдемо можливість , як це узаконити", - сказав Василь Джарти.

Водночас, на думку аналітиків, досить дивним виглядає звернення голови уряду Криму саме до пана Джемілєва, адже лише 17% всіх самозахоплених земель, згідно з офіційною кримською статистикою, є кримськотатарськими.

Багато тисяч інших гектарів, нагадують експерти, - це комерційні самозахоплення, в тому числі з боку українських і російських структур. Про це в інтерв'ю Бі-Бі-Сі, перебуваючи у Стамбулі, нагадав Мустафа Джемілєв.

"1300 гектарів – розмір середнього радянського колгоспу. Це 17% всіх самозахоплених земель, відповідно до даних Республіканського комітету земельних ресурсів. Оскільки йшлося про самозахоплення саме кримськими татарами, тому і стільки галасу саме навколо них. А те, що товстосуми і високопосадовці захопили в десятки разів більше, – на це не звертають увагу", - сказав лідер меджлісу кримськотатарського народу.

Мустафа Джемілєв також сказав Бі-Бі-Сі, що попередня комісія вже зробила свої висновки, але вони не були до вподоби новій владі. За його словами, раніше була створена комісія, щоби узаконити ці землі, комісія зробила свої висновки і передала ще попередньому уряду.

"Після президентських виборів була створена нова комісія, оскільки нова влада не довіряла попередній. І ось така заява – звільнити землі. Президент України призначив Раду представників кримськотатарського народу – дуже оригінальне рішення – представників народу призначає президент! Ну… так вони діють… Хай Джарти і звертається до Ради, а не до мене, і кримські татари його, можливо, дуже послухають", - сказав пан Джемілєв.

Між тим експерти нагадують, що всі попередні силові вирішення питань землі призводили до міжнаціональної напруженості, на грані зриву ставали літні курортні сезони.

Мустафа Джемілєв підозрює, що, можливо, плани загострення ситуації є у нинішнього кримського керівництва, аби відволікти увагу кримчан від інших нагальних проблем півострова.

Олесь Коношевич

Джерелo:

Бі-Бі-Сі, Київ

"... Оскільки йшлося про самозахоплення саме кримськими татарами, тому і стільки галасу саме навколо них ..."

Мабуть не даремно численні міжнародні аналітики вважають "нашу" нинішню Державу - країною парадоксів. Отже тут теж ми з вами можемо бачити один з таких парадоксів: Цілий народ, який російсько-совьєтська імперія (1946) примусово виселила з рідної землі і на довгі десятиліття прирекла на поневіряння далеко поза межами їхньої Батьківщини, тепер, у нинішній "прогресивний" час, не мають, на думку злочинної влади в Україні, повернутися додому й оселитися де забажають, адже Крим - це їхня з українцями земля. Тобто нинішня, кримінально-олігархічна влада внутрішньої окупації України, вважає зайвими на Кримському пів-острові саме корінні народи - кримсько-татарський і український. Ото дива?! Це теж, що й мені, не раз, доводиться чути від "місцевих" руско-язичних безбатченків та ворогів всього українського: "У нас, в Днєродзєржінскє, так нє гаварят. Вот - понаєхалі!" Тобто я, українець і корінний кам'янчанин, понаїхав в Україну?!... То хто ж сіє в Україні міжнаціональну ворожнечу? На їхню думку, мабуть я, бо мав нахабство народитися українцем в Україні! До того ж маю нахабство говорити своєю рідною, українською мовою та на практиці - любити Україну і українську націю! Така ж "провина" лежить і на кримських татарах...

Мені, свого часу, пощастило брати участь у міжнародних переговорах зі старшинами кримсько-татарського народу і я, як християнин, був вельми здивований тим фактом, що з ними, іншовірами, багато легше порозумітися у багатьох аспектах, ніж з єдиновірцями, "православними" за буквою, християнами. Можливо це тому, що у нас з кримсько-татарським народом, в Україні - на нашій, не своїй землі, - одна доля і... недоля теж одна.

Парафіяльний сторож р.Б. Леонід.