Різдвяні листівки УПА - янголи, зброя, Віра і Надія

Партизани Української Повстанської армії намагалися жити повноцінним життям, у тому числі святкували Різдво й Новий рік. Ці мальовані і друковані листівки - іноді шикарні, а інодi кустарні - олюднюють дещо забронзовілий образ націоналістичного підпілля.

"Історична Правда" представляє підбірку різдвяних і новорічних вітальних поштівок, виготовлених за невідомих обставин невідомими авторами. Якщо у читачів є детальніша інформація щодо історії появи цих листівок, пишіть у коменти або на istpravda@gmail.com

.

Більше листівок дивіться на сайті "Оттавського вісника".

Джерела:

ІСТОРИЧНА ПРАВДА

Воїни Христа Царя

Святого Первомученика Степана

9 січня 2011 року

Святого Первомученика Степана

Коротка історія

У Христовому Різдві ми бачили безконечну Божу любов і жертву задля нас грішних. А третього дня після празника Христового Різдва свята Церква наводить нам геройський приклад любови Бога в особі святого первомученика Степана. Святий Григорій Ниський у проповіді на честь святого Степана каже: "Ось ми переходимо з празника на празник і приймаємо благодать за благодать. Вчора наповняв нас подивом Господь вселенної, а сьогодні наповняє нас подивом ученик Господа. Яким способом цей, а яким той? Той (Христос) задля нас прийняв людську природу, а цей (Степан) задля Господа позбувся людської природи". Мученицька смерть святого Степана дійсно незвичайна, але незвичайний також і культ, який він має у Христовій Церкві від апостольських часів.

Східна Церква, прославляючи святого Степана у своїх богослуженнях, дає йому потрійний титул, називаючи його апостолом, первомучеником і архидияконом. Святий Степан належав до сімдесяти апостолів, пам'ять яких наша Церква святкує 4 січня. Він своєю святістю, мужністю і ревністю у вірі за поширення Христової науки повністю заслуговує на ймення апостола. Діяння апостольські кажуть про нього, що він був "муж, повний віри і Святого Духа... повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі" (6, 5 і 8). Святий Йоан Золотоустий ставить святого Степа­на поміж апостолів. "Скажи мені, — каже він, — чого не достава­ло йому, щоб він зрівнявся з апостолами? Чи і він не творив знаків? Чи і він не показав великої відваги?" (Бесіда 15 на Ді. Ап.).

Святий Степан не тільки ревний апостол, але й первісток мучеників. Оскаржений перед Синедріоном — жидівською радою — фальшивими свідками, він мужньо визнає святу віру. Через це його виводять за місто й закидують камінням. Це діялося 34 або 35 року по Христі. Як Христос, так і він перед смертю молиться за своїх ворогів. У його мучеництві бере участь юнак Савло, пізніше — апостол Павло. Святий Августин приписує навернення Савла крові святого Степана. "Якщо б Степан не молився, — каже він, — то Церква не мала б Павла". Святий Степан перший після Христового вознесення за свого Господа кров пролив і життя віддав. Звідси він має почесний титул першого мученика. Цей титул святі Отці високо підносять у своїх проповідях, на ньому наголошує Церква у своїх богослуженнях празника святого Степана і перенесення його святих мощей 2 серпня.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Різдво твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися тобі — Сонцю правди, і пізнавати тебе — Схід з висоти. Господи, слава тобі.

І святому, глас 4: Подвигом добрим змагався ти, первомученику Христовий і апостоле, і нечестя мучителів виявив ти, бо, камінням побитий з рук беззаконних, вінець прийняв ти з високої десниці і до Бога взивав ти, кличучи: Господи, не постав їм цього гріха.

Слава: Кондак, глас 3: Владика вчора до нас у тілі приходив — а раб днесь із тіла виходив; учора той, що царює, в тілі родився — днесь раба камінням побива­ють. Задля нього і кінчається первомученик і божественний Стефан.

І нині: Кондак празника, глас 3: Діва днесь преістотного родить і земля вертеп неприступному приносить. Ангели з пастирями славословлять, а волхви зо звіздою подорожують, бо ради нас родилося дитя мале — превічний Бог.

Діянь святих апостолів 6, 8-7, 5. 47-60

В тих днях Стефан повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. І встали деякі з синаґоґи, так званої лібертинів, киринеїв, олександрійців із Кілікії та Азії, і сперечались із Стефаном, але не могли встоятися супроти мудрости й духа, яким говорив. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога. І підбурили народ, старших та книжників, і, напавши, схопили і привели його в синедріон. Там вони поставили свідків, що говорили: Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та закону. Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце і змінить звичаї, які Мойсей був дав нам. І коли всі, що сиділи в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його лице, немов лице ангела. Первосвященик спитав: Чи воно справді так? Він відповів: Мужі, брати й отці, слухайте. Бог слави з'явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перше ніж він оселився у Харані, і сказав до нього: Вийде із землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку я тобі покажу. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселився у Харані; а звідти, як умер його батько, переселив його у цю землю, в якій ви живете нині. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги. Соломон же збудував Йому дім. Та не в рукотворних храмах живе Всевишній, як говорить пророк: Небо - престіл Мій, земля ж підніжок ніг Моїх. Який дім ви Мені збудуєте, каже Господь, або яке місце Мого відпочинку, хіба то не Моя рука все те створила? Ви твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому. Які батьки ваші, такі і ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; ви, що одержали закон за велінням ангелів, але його не зберігали. Почувши це, вони розлютилися у своїм серці й заскреготали зубами на нього. А він, повний Духа Святого, дивлячись на небо, побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв по правиці Бога, й мовив: Ось бачу відкрите небо і Сина Людського, що стоїть по правиці Бога. Вони ж закричали сильним голосом і, затуливши вуха, кинулись на нього разом, вивели за місто, і стали каменувати його. Свідки ж поклали свою одежу у ногах юнака, що звався Савло. І каменували Стефана, який закликав, кажучи: Господи Ісусе, прийми духа мого. І впавши на коліна, крикнув сильним голосом: Господи, не візьми їм цього за гріх. І промовивши це, заснув смертю.

Євангеліє від Матея 21, 33-42

Сказав Господь притчу оцю: Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, найняв його виноградарям і відійшов. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяли від них належні плоди. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, а кого ж укаменували. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, та ті вчинили з ними те саме. Нарешті послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. Та виноградарі, уздрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Ходімо, вб'ємо його і візьмемо собі його спадщину. І, взявши його, вивели геть з виноградника, і вбили. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями? Відповіли йому: Злих люто погубить, а виноградник найме іншим виноградарям, що будуть давати йому своєчасно його плоди. Тоді Ісус сказав їм: Чи не читали ви ніколи в Писанні: Камінь, що відкинули будівничі, став наріжним каменем. Від Господа це сталось, і дивне воно в очах наших.

Проповідь

«Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає! Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає?» (Єв. 12. 6-7).

Цими словами апостол Павло закликає нас до терпеливості у перенесенні терпінь. І вони допомагають нам глибше, краще зрозуміти сутність сьогоднішнього свята. Адже, з однієї сторони, ми сьогодні святкуємо велику трагедію – несправедливу загибель праведника. Але це по-нашому, по-людському. А з огляду на вічність, з огляду на спасіння і життя у Царстві Небесному – ми святкуємо його день народження для щасливого життя у Небі, для вічного життя поблизу Господа Бога. Первомученик святий Степан приймає мученицьку смерть, чим засвідчує свою віру і довіру до Бога. Також він показує нам шлях до Неба – через терпіння. Першим цей шлях вказав нам Сам Спаситель – Ісус Христос. Святий Степан першим повторює Його шлях. чим дає нам велику надію на спасіння, тим що ми також зможемо пройти цей тернистий шлях, свою Хресну дорогу життя.

Як часто ми чуємо, що без терпіння немає спасіння. Доводиться чути, що терпіння це є найтвердіший камінь, на котрому можна збудувати нашу життєву дорогу до спасіння, збудувати будову відкуплення і прощення наших гріхи. Спробуймо сьогодні з’ясувати: чому терпіння такі важливі для спасіння людської душі, чому їм надавав таке велике значення Ісус Христос. «Хто не бере хреста свого і не йде за Мною, той Мене не достойний» (Мт 10.38).

Ми часто не розуміємо терпінь, ми, думаючи по-людському, по-своєму, вважаючи, що терпіння – це покарання, це те, чого в житті потрібно завжди оминати. А особливо, коли займаємо високе становище у суспільстві. Вважаємо, що, маючи терпіння, ми немов би втрачаємо нашу, так звану «гідність», що вони принижують нас, визнаючи себе недостойним тих терпінь. Ми не хочемо мати терпінь у житті і вважаємо їх своїм терпінням, не бажаючи їх переносити. І тим самим втрачаємо Божу ласку. Чомусь вважається масово, що щаслива людина, у якої немає в житті жодних терпінь, у якою все: «о’кей», «нов проблем». А терпіння – це для невдах. Господь ніколи людину не принижував би через терпіння, якби саме понесені терпіння не давали нам ті неймовірні блага, які ми отримуємо для себе від Нього.

Через терпіння найчастіше йде очищення людської душі і приготування місця для Божої Благодаті у ній. У нечисту, гріховну душу Божа Благодать не сходить і у ній не перебуває.

Хоча Святі Отці Церкви говорять про два шляхи до святості, досконалості – через самовдосконалення і постійну працю над собою та перенесення терпінь, ні одна людина, що жила на землі, на шляху до святості не уникнула терпінь. Святий Іван Касіян називає перший шлях постійного самовдосконалення і праці над собою – правицею людського спасіння, а через терпіння – лівицею людського спасіння. Так як людині для повноцінного життя потрібна і права рука і ліва, так і людині на шляху до святості потрібен і час самовдосконалення, праці над собою, і час перенесення терпінь. Тому що, на жаль, людський розум занадто слабкий і без Божої допомоги, Божого втручання не може досягнути святості і спасіння душі.

Саме тут ми підходимо до правильного розуміння наших терпінь, до того, як навчають Святі Отці Церкви, як вони їх розуміли і сприймали. Вони називали терпіння – ліками для душі. «Бо нерозумно бути нам невдячними як до лікарів - за оздоровлення тіла (навіть тоді, коли вони дають нам гіркі та неприємні на смак ліки), так і до Бога, коли посилає нам щось сумне, не усвідомлюючи, що все походить з Провидіння Його і корисне нам. Таким розумінням і такою вірою у Бога знаходимо спасіння і спокій душі» (святий Антоній Великий).

«Те, що ти страждаєш, означає, що душа твоя хвора; якби ти не був хворим, то й не страждав би. Тим-то мусиш бути вдячним братові за те, що він допоміг тобі пізнати недугу твою, і всі терпіння від нього з любов’ю прийняти, як цілющий лік, посланий від самого Господа Ісуса. Якщо ж ти не тільки невдячний, а ще й ображаєшся на брата твого, повстаєш, сплітаєш задуми проти нього, то тим ти неначе говориш Господу Ісусу: «Не бажаю ліків Твоїх і зцілення Твого! – Хочу зогнити в ранах моїх і слухатися бісів. – Не знаю Господа. Хто Він такий, щоб я слухався голосу Його?» (Вих. 5.2). Господь же, благий до людини, попри всю її злобу, дає їй можливість зцілитися – очищальним припіканням (один з методів лікування на сході, особливо під час укусів змій). Тож, хто бажає зцілення – мусить перетерпіти все, що призначить йому лікар, хай і болісне. Адже хворий тілесно також не вважає за солодке терпіти операції і припікання, та оскільки без того неможливо зцілитися, віддає себе в руки лікаря, бажаючи через тимчасовий біль позбутися страшного внутрішнього розладу й довготривалої хвороби» (блаженний авва Зосима).

Отже терпіння є тими болючими ліками, що допомагають нам перебороти свої пристрасті. Найгірше, коли людина не бажає переносити, нарікає на життя, вважає себе недостойним цих терпінь. Така людина робить свої терпіння ще більшими. Вона ніби щораз роздирає свої рани і не дає їм загоїтися. Від нарікання і злослів’я терпіння стають ще більшими.

Наслідком добре, праведно перенесених терпінь є просвітлення. Те, що видавалось нам неможливим і незрозумілим, стає легким і доступним. Так як після ночі приходить день, а після дощу і буревію виступає сонечко, так після терпінь до нашої душі повертається мир і спокій. Власне терпіння і для того є, щоб ми відкрили для себе нові істини, знання, щоб стали сильніші духом.

Терпіння вимагають від нас, як фізичних, так внутрішніх, духовних зусиль. Дуже гарну пораду, як переносити терпінням початківцям дають Святі Отці. Вони говорять, що потрібно шукати тих місць, тих думок, тих людей, що приносять нам душевний спокій. Абсолютно неправильно шукати тілесного спокою і тілесних насолод. Вони не принесуть душевного спокою. Потрібно шукати те, що приносить мир і спокій душі.

Пригадую, як одна жінка розповіла, як стала ревною християнкою і почала щодень ходити до церкви. Дуже важко пережила смерть чоловіка. Жили, як кажуть у народі, «душа в душу». І після смерті чоловіка було таке відчуття, що в неї забрали половину душі і там утворилася порожнеча. Душевний біль та гіркота втрати гнітили душу і викликали великий смуток. Єдине місце де до її душі приходив мир і спокій – це була церква. Могла довгий час сидіти просто не думаючи ні про що. Почала частіше ходити до церкви, познайомилась із жінками, що щодень ходять на молитву, поступово сама почала щодень молитися. Тепер без молитви і церкви не уявляє своє життя, це її найбільша радість і насолода в самітному житті. Так пошук душевного миру і спокою привів її у церкву, навчив її бути направду глибоко віруючою людиною. Тепер не почувається одинокою, бо знає, що з нею усюди і завжди Господь Бог.

Направду великий взірець, як потрібно переносити терпіння, показує нам святий Степан. Він не тільки смиренно переносить, дбаючи про спасіння своєї душі, але він молиться і переживає про спасіння душі тих, хто ці терпіння йому спричиняє. Власне так завжди робили великі християнські праведники. Вони не тільки переносили терпіння, але і дякували Господу Богу за них, дякували за те, що ними можуть спокутувати свої земні гріхи і йти тією хресною дорогою, що йшов Христос. Благословляли своїх гонителі і просили у Бога для них спасіння, вважали усі земні терпіння чимсь незначним у порівнянні до Небесної нагороди. Можна дивуватися їхньому довготерпінню, але саме думка про Небо, про Небесну нагороду давала їм це довготерпіння. Адже коли людина має чітку ціль, то набагато легше виконує важку працю, переносить терпіння.

То немовби, коли ми ідемо пустелею під палаючим сонцем і є втомлені. Нас охоплює зневіра: чому ми повинні терпіти і навіщо все це переносити? Здається, що кінця-краю цьому не буде. Але коли ми знаємо, що у кінці шляху нас чекає затишний і прохолодний будинок, чекають рідні і близькі, то цей шлях вже не видається нам таким важким і терпіння переносимо набагато легше.

Або на фронті, коли ми є в тяжких обставинах і є загроза нашого життя. Людину охоплює такий великий страх, що їй здається, ніби вона потрапила у пекло. Але коли вона розуміє, що прийшла захищати сюди своїх дітей, дружину, батька, матір, рідних, що вона захищає свою батьківщину, то буде мати сили усі ці терпіння перенести.

Подібно і християнин, коли знає, що то для нього є терпіння, яке несе за собою Бога і вічну Батьківщину, то він і не опускає рук своїх. Тоді усі земні терпіння йому видаються незначними. Навпаки люди, що живуть заради земних насолод, від найменших земних негараздів приходять у розпач. Саме відношенням до терпінь різняться правдиві християни, які усі свої думки мають про Бога і життя вічне, від тих, хто визнає Бога тільки устами.

Напевно, найбільші терпіння переживають люди-інваліди, що прикуті до ліжка. Вони не можуть існувати без сторонньої допомоги і позбавлені переважної більшості земних насолод. Коли це людина непобожна, то дуже важко переносить це направду дуже важке терпіння. Коли ж це людина побожна, глибоко віруюча, то поступово її життя перетворюється у постійну молитву. У ній знаходить сенс життя та найбільшу допомогу. Вона не нарікає на свою долю, але з Божою допомогою перемагає ці терпіння і виходить переможцем. Така людина потребує тільки фізичної допомоги, а сама здатна, не дивлячись на свій стан, надавати іншим моральну і духовну допомогу. Скільки ми знаємо святих, що мали фізичні вади, але молитвою навертали грішників, підтримували інших людей.

Коли під час терпінь ми не нарікаємо, не жаліємо себе, не падаємо духом, покладаючи своє життя в руки Бога, то ці терпіння принесуть користь нашій душі, будуть гірким лікарством для неї..

Що означає терпіння Боже для нас? Це вияв любові Бога для всього людства, бо Він завжди чекає нашого навернення до Нього, бо Він любить нас. Він був настільки лагідний, що «не загасив тлінного гнота і не поламав надламаної очеретини» (Мт. 12.20). Завжди дає людині її вибір, свободу дії, а терпіння – це те, що допоможе нам зробити правильний вибір. Амінь

Ієромонах Андрій Салогуб

"Сівач", січень 2011, Ч. 1 (136) рік 13

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;

Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону святого Первомученика Степана.

Джерело:

КАЛЕНДАР УГКЦ

СЛОВО ВЛАДИКИ ІГОРЯ (ВОЗЬНЯКА) В ДЕНЬ УРОДИН СТЕПАНА БАНДЕРИ

Всечесні отці,

Високодостойні представники влади,

Шановні брати й сестри,

вітаю усіх вас у цей новорічний день та бажаю щасливого Нового року! Не знаємо, що доброго він нам принесе, але ми здобудемо стільки добра, скільки зуміємо самі його вчинити для наших ближніх та рідної України. Добро, вчинене комусь, ніколи не пропадає, воно глибоко й з нагородою відгукується для кожної людини тепер та у вічності. Тому вартує прислухатися до слів святого апостола Павла, котрий стверджує: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рм 12,21). Стоїмо перед пам'ятником блаженної пам'яті Степану Бандері, де ми молилися за упокій його душі. В енциклопедичному словнику «Історія України» (2008), мабуть, найкраще означено його постать - символ нації. На афішах у нашому Львові читаємо, що С. Бандера - скарб нації. У нашій державі за останній рік велися дебати про цю постать, навколо присвоєння йому посмертно звання Героя України. Одні це схвалюють й захищають, інші поборюють й в судовому порядку пробували анулювати це звання? А яким судом, наприклад, до цього часу, було засуджено ганебний вчинок органів радянської влади, зокрема КҐБ, що вбили цього невтомного борця, котрий відстоював правду українського народу та боровся за волю нашого краю!? Його підступно позбавили життя за те, що він жертвував своїми знаннями, силою, здоров'ям та життям, щоб здобути кращу долю для свого народу, для України. Син греко-католицького священика, що народився у селі Старий Угринів на Івано-Франківщині, став символом нації, невтомним борцем за кращу долю свого народу. Його засуджували на смерть в 1936 році, а потім, повторно в 1941 році був кинутий до концтабору в Саксенгаузен, але завжди залишався живим. За кордоном не спочивав, бо у 1956 році продовжував налагоджувати зв'язки з націоналістичним підпіллям в Україні. Вважав своїм обов'язком визволяти рідну землю від окупаційної чужої влади.

Що мислити взагалі про уряди в Україні за останні часи? У Верховній раді знаходяться різні провідники, багато із них не люблять українців, бо до цього часу ми не мали жодної влади, котра дбала б за свій народ, за його кращу долю, за добробут. Корупція укріплює свої позиції, усі про неї говорять, але жодної реакції від уряду, хіба зовнішні заяви, підписані накази та залякування тих, хто не при уряді. Чому наприклад, не судять Ківалова, котрий зловживав своїм урядовим положенням під час виборів 2004 року, фальшував їх, вчинив замішання в усьому нашому суспільстві, що привело до масових виступів та майдану? Чомусь не арештовують тих, хто вчинив з'їзд у Сіверськодонецьку 28 листопада 2004 року? Одного Кушнарьова по смерті поставлено як відповідального за ці заколоти та напруження, що відбувалися в нашій державі? Тоді прихильники кандидата в президенти Віктора Януковича закликали створити Південно-східну автономну республіку, з наміром приєднати цей регіон України до Росії? Ніхто немає нічого проти тих, кого сучасні урядовці викликають до суду та висувають різні звинувачення. Це - добре! Але таке добро повинно поширюватися на усіх, хто чинив заколоти протягом певного періоду часу. Правда, не усіх можемо рівняти під одну мірку, але більшість із урядників до цього часу дбають виключно про себе, стараються за свою вигоду, про забезпечення себе та своєї рідні тощо. Ніколи не оплатиться жодному чиновникові те, що на кривді інших будує свій добробут. Це, принаймні, закінчиться із недалекою смертю кожної людини. Тому вартує дбати за свій народ, посвятити своє життя для нього так, як це чинив Степан Бандера, який не шукав своєї вигоди, не обкрадав інших, але допомагав і мріяв вчинити увесь наш народ щасливим та багатим. Хоч Україна у той час була поневолена, окупована, зранена, позбавлена самостійності. Він йшов на великий ризик, бо дуже любив своїх людей та Україну! Цей чоловік вірив у свій народ, боровся за його щастя, добру долю та визволення від всякого роду захоплювачів. І займанці розправилися з ним у підступний спосіб, вбиваючи його рукою Б. Сташинського, із пістолета, ампулою насиченою ціанистим калієм. Звичайно, що за вбивство С. Бандери відповідальність ніс вже похований окупаційний уряд СРСР та ЦК КПРС. Зрозуміло, що усі поплічники комуністичного режиму, а їх ще у нас, в Україні, дуже багато, ніколи не будуть бажати присвоєння героя цьому невтомному лідерові та Героєві своєї нації. Коли дивимося на урядовців Верховної ради України, зі свічкою можна знайти таких, хто уболіває за її долю, народ, його добробут. Бракує відповідальності у наших чиновників, в провідників держави. Мені пригадується слова Ісуса Христа, котрий прирівнював тодішніх провідників Ізраїлю з дітьми. «Вони подібні до дітваків, що на майдані сидять і одні до одних кличуть та промовляють: Ми грали вам на сопілці, та ви не танцювали! Ми вам співали жалобної, та ви не плакали!» (Лк 7,32). Бракує керівних осіб в Україні, котрі б взяли на себе відповідальність за народ, згуртували його, підняли економіку та вчинили наш край багатим. Критиків багато, а великодушних осіб, відповідальних та люблячих свій народ обмаль. Критикою інших користуються ті, хто бездарний у керуванні, не спосібний взяти відповідальність та привести свій народ до кращої долі.

Велике завдання лежить на кожному свідомому українцеві, щоб любити свою націю, старатися про пошану для своїх героїв, не боятися тиску будь-якого уряду в нутрі чи зовні, що противиться нашій нації та Україні. Цей чоловік, Бандера С, любив свій народ, захищав його гідність, бажав для нього добра, виборював, як міг, краще майбутнє для своєї Батьківщини, в котрій він народився і для якої посвятив своє життя. Тому погляди анти народників для нас не повинні бути зразком, вказівкою чи статусом. Місцева влада повинна докладати всіх зусиль, щоб наші герої, наші провідники народу, були гідно вшановані. Для цього потрібно написати добру історію про їхнє життя, про їхню невтомну боротьбу, про їхню жертву ради кращого майбутнього народу, з котрого вони вийшли і за який поклали свої голови. Звертаюся до представників місцевої влади, щоб дбали за свій народ, за кожну людину, починаючи від немовляти, дітей, дорослих та людей старшого віку, хворих й опущених, щоб покращити життя усіх.

Висловлюю свою вдячність службі міліції, котрі день і ніч стоять біля пам'ятника й пильнують його, щоб злісна рука не вчинила наруги над ним. Дякую тим, хто організовує подібні заходи, але потрібно йти відважно вперед, щоб досягнути кращої долі для свого народу! Усім бажаю щасливого Нового року та радісних свят Різдва Христового! Слава Ісусу Христу!

+ Ігор (Возьняк),

Архиєпископ Львівський УГКЦ

1 січня 2011 року Божого

ФОТОРЕПОРТАЖ

Джерела:

Департамент інформації Львівської Архиєпархії УГКЦ

Воїни Христа Царя

АНОНС! Часопис «Патріярхат», останній в нинішньому році, номер

"Хто володіє інформацією – той володіє світом"

Цього разу «Патріярхат» спробував стати «дзеркалом» медійного обличчя УГКЦ. Наскільки це йому вдалося – судіть самі...

«Церква позиціонує свою інформаційну діяльність, як один з пріоритетних напрямів». Інтерв’ю з о. Ігорем Яцівим, головою Департаменту інформації УГКЦ – «кардіограма» комунікативної діяльності нашої Церкви: здобутки, діючі проекти та плани на майбутнє у сфері масово-інформаційної діяльності; штрихи про Всесвітній конгрес католицьких медіа; користь соціальних мереж; слово до читачів «Патріярхату».

«Чому саме серед робітництва стали популярними ліві ідеї та атеїстичні погляди» і до чого тут Церква? Декілька важливих напрямних від директора Релігійно-інформаційної служби України Тараса Антошевського, на які «люди Церкви», як духовенство, так і миряни, повинні звернути увагу та почати активно діяти – про це у статті «Дещо про виклики перед Церквою в епоху інформаційних технологій».

Конструктивна критика аргументована результатами бліц-моніторингу – від Мар’яни Карапінки. Які інформаційні повідомлення Церкви викликають зацікавлення світських ЗМІ? Чи греко-католицькі медіа конкурентоспроможні і навіщо їм це? Більше позитиву! Про це та інше у матеріалі під назвою «УГКЦ проповідує для навернених».

«За статистикою, 47% користувачів українського Інтернету – це люди віком від 25 до 45 років. 36% складає молодь від 15 до 25 років, 56% аудиторії Інтернету складають чоловіки. Чи має Церква що сказати цим людям сьогодні? Чи готова вона це робити в той спосіб, у який ці люди готові слухати?» Олена Кулигіна, журналіст, піар-менеджер, активний користувач Інтернету, редактор каже, що: «Соціальні медіа – незамінний ареопаг для євангелізації».

«Ненасильницький спротив є частиною ідентичності УГКЦ». Не зайвим для представників релігійних ЗМІ буде почути думку про них «ззовні». Тому пропонуємо інтерв’ю з політичним аналітиком, директором Групи європейської стратегії Дмитром Потєхіним, яке завершить рубрику Тема номера.

Наш часопис не зводить очей з важливої цілі/мети УГКЦ – Патріархату. У шостому числі розпочинаємо публікацію серії доповідей виголошених під час круглого столу «Патріархат УГКЦ. Що далі?».

«Богослов'я виродиться у абстрактну теорію лише для «сакрального» кола вибраних, якщо не матиме безпосереднього втілення у різних вимірах пасторального життя, місійно-євангелізаційної діяльності, катехизації, живого та інтенсивного церковно-суспільного діалогу зі світом бізнесу, політики культури тощо».Увазі читачів пропонуємо другу частину розмови з головним редактором часопису «Християнин і світ» Віктором Жуковським – «Термопіли» нашого богослов’я.

Що знаєте Ви про нинішнє становище Греко-Католицької Церкви у США? Особливо про те, що статистика дуже невтішна: у 2010 році кількість вірних порівняно з 1965 роком скоротилась більш ніж у 10 разів… Реалії та пропозиції виходу з кризи у доповіді Роми Гайди, голови Патріархального Товариства у США, виголошеної на Великому Патріаршому Синоді УГКЦ, що відбувся у вересні поточного року. «Чого ми навчилися від 4-ох хвиль еміграції до США?»

Рубрика ПОРТРЕТИ цього разу «мальована» з сестри Кекилії (Замуляк), бразилійки українського походження, місіонерки, для якої полем праці стала Бразилія, Аргентина, Італія, Україна. Донецька спільнота ділиться реляціями про десятилітню працю сестри на парохіях Східної України. Про це у статті «Кам’яними дорогами, від хати до хати».

Довкола особи цього святого до сьогодні не вщухають суперечки. На чиєму боці правда? Цікаві факти від історика Віктора Заславського у статті «Йосафат Кунцевич: мученик за єдність чи папських фанатик?» «Я ніколи нікого до Унії насильно не примушував, такого ніколи не було. Захищати ж мене мої церковні права, (якщо на мене наступають насильством), мене примушує звичайна єпископська присяга… Чому ж ми не можемо, як і інші, використати законні засоби охорони наших прав та свобод, особливо якщо інакше неможливо?»

Крім цього – презентація новинок від видавництва «Дух і Літера», новини церковного життя України та світу, добре слово про тих, які відійшли до вічності: Оксану Бережницьку та Василя Никифорука.

Передплатити часопис можна через Укрпошту (передплатний індекс 90827), а також безпосередньо через редакцію:

ПАТРІЯРХАТ

пл. Св. Юра, 5

м. Львів, 79000

Лідія Мідик

тел. (032) 247-40-56

ПАТРІЯРХАТ

Анонс також можна взяти з сайту РІСУ

4 ГРУДНЯ ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Свято введення в храм Пресвятої Богородиці, яке Східна Церква відзначає 4 грудня (21 листопада - ст. с.) належить до 12 найбільших церковних свят. Євангеліє нічого не говорить нам про подію уведення в храм Богородиці. Основою цього свята, як і Різдва й Успення Божої Матері, є традиція Церкви й апокрифічні книги, насамперед Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея «Про Різдво Пречистої Діви Марії».

У цих творах розповідається, що батьки Пречистої Діви Марії, святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що коли у них з'явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові у храмі Єрусалиму. Господь вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Там Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як доросла дівчина, не була заручена зі святим Йосифом.

Празник Введення в храм пресвятої Богородиці має один день перед- і чотири дні попразденства. Про нього маємо згадки з V ст. Проте поширеним на усьому Сході він став кількасот літ після цього - з проповідей на цей день Царгородських Патріархів Германа (715-730) і Тарасія (784-806) відомо, що празник Введення був встановлений у VIII ст. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке подарував до синайського монастиря імператор Теодосій III (715-717), серед дванадцяти празників згадано і празник Введення. Цей празник внесений і до грецьких місяцесловів з IX століття - саме з цього часу це свято стає загальнопоширеним.

Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під назвою «Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки». Типікон Великої Царгородської Церкви (ІХ-Х ст.), хоча не подає ані апостола, ані Євангелія на цей празник, але про 21 листопада там сказано таке: «Собор святої Богородиці, яку батьки привели і передали у храм Господній від трьох літ». Евергетицький типікон з XI ст. містить службу Введення з перед- і попразденством. Службу на цей празник уклав Григорій Нікомедійський (IX ст.), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець.

На Захід свято Введення прийшло досить пізно - аж в кінці XIV століття, а в середині XV ст. - поширилося по всій Європі. Західна Церква відзначає це свято 21 листопада.

У середньовіччі, як зазначає Юліан Катрій у книзі «Пізнай свій обряд», введення в храм було улюбленою темою в іконографії.

Про літургійні особливості свята читайте у спеціальному матеріалі РІСУ:

Джерелa:

РІСУ

Воїни Христа Царя

«Матері в молитві»

«Матері в молитві»

6-7 листопада 2010 рокув парафії Преображення Господнього міста Дніпродзержинська відбулася значна духовна подія – II регіональний з'їзд «Матері в молитві» Донецько-Харківського екзархату. На з'їзд прибуло 38 делегатів з різних міст і сіл України: Донецька, Харкова, Запоріжжя, Полтави, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Балівки.

З'їзд розпочався Святою Божественною Літургією. Після Служби Божої отець Василь Поточняк провів реколекції для матерів на теми «Униніє» та «Через молитву до віри в Бога». Духовні науки отця Василя доторкнулися кожного серця, не залишили байдужими нікого, змінили ставлення до молитви й до всього свого життя.

На з'їзді матері багато молилися, спілкувалися між собою, вирішували організаційні питання. Зокрема, новим регіональним координатором руху «Матері в молитві» Донецько-Харківського екзархату обрано нашу парафіянку Ольгу Малюк.

Основна увага на з'їзді була зосереджена на спільній молитві матерів, яку провела національний координатор руху «Матері в молитві» Віра Чмелик.

Особливо торкнулась сердець присутніх Ісусова молитва з коментарями, яку провадив отець Василь Поточняк. А живе свідчення пані Світлани Біденко про зцілюючу силу молитви зворушило серця і підтримало у вірі всіх присутніх.

Завершився з'їзд Службою Божою і благословінням слугинь новостворених молитовних груп.

Перед учасниками з'їзду виступили лауреати конкурсу «Пісня серця» Катерина Помайда і Володимир Сокол.

Ці два дні зустрічі матерів стали часом єднання і взаємної любові. Ця подія стала духовним поштовхом для оновлення життя нашої парафії.

Проща "Меджугір'я-Зарваниця" 2010

 

Анонс журналу "Патріярхат"

Анонс журналу "Патріярхат"

Розлучення у світлі християнського вчення – провідна тема четвертого номеру журналу «Патріярхат». У рамках теми розлучення розглядається у богословській, канонічні, душпастирській та психологічній площині. Детальніше у таких матеріалах:

«Ствердження недійсності подружжя. Хто і чому?» Інтерв’ю зі Судовим Вікарієм Львівської Архиєпархії о. Ростиславом Бубняком. Суть поняття «ствердження недійсності подружжя» та історичний розвиток цієї процедури, відмінності поглядів Католицької та Православної Церков на розлучення; причини, що спонукають людей звертатися до Церковного Трибуналу – все це у світлі Церковного права.

«Насправді, проблеми не починаються з моменту розлучення, вони лише кульмінують у ньому, призводячи після самого доконаного чину до закономірної розв’язки», – рефлексії о. Ореста-Дмитра Вільчинського у статті «Розірваний союз або Велика трагедія маленьких людей». Як кажуть «лише лікарі та священики» найкраще знають людей. Саме душпастирі, які «впритул» працюють з людськими болями, проблемами, внутрішніми тягарями можуть розповісти про те, що переживають розлучені особи, а також здатні побачити ті шляхи, які ведуть до запобігання розлученням.

«Розлучення як воно є». Висвітлюючи проблематику розлучення неможливим є оминути психологічні передумови та наслідки цього явища. Рівнопартнерські стосунки, як негатив у подружжі, причини розлучень, наслідки, що передаються з покоління в покоління, вплив розлучення батьків на дітей. Тему розкриває кандидат психологічних наук Людмила Гридковець.

Про те, як Церква дивиться на розлучення і які середники вона пропонує для збереження сім’ї ми запитали віце-ректора Українського Католицького Університету отця Ігора Бойка. Його розширена відповідь у статті «Щоб зберегти Господнє благословення подружжю потрібно багато працювати». «Мені здається, що основною причиною є брак довіри в подружжі, брак спілкування і спільного прийняття рішень, невміння разом брати відповідальність за все, чим живе сім’я, – каже о. Ігор. – Адже сімейне щастя залежить від обох по другів».

У Львівській духовній семінарії Святого Духа 8-10 липня 2010 року пройшла конференція під назвою «Дружина священика – хто вона? Роль і місце добродійки в житті Церкви і парафії». Востаннє подібний захід на всецерковному рівні проводили шістнадцять років тому… Ідентичність, дари і потреби дружин священиків, їхнє місце у діяльності Церкви – про це у статті Лідії Мідик «Дружини священиків шукають свою роль у Церкві».

«На службі хворим і стражденним: Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я». Наш журнал продовжує знайомити читачів з офіційними структурами Греко-Католицької Церкви. На цей раз пропонуємо Вашій увазі короткий огляд діяльності Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я. «Визначення напрямків та форм душпастирства Церкви у сфері охорони життя та здоров‘я; налагодження співпраці з церковними, державними та громадськими організаціями і установами, які працюють у сфері охорони життя та здоров‘я; поширення в українському суспільстві вчення Церкви щодо життя і здоров‘я людини та сенсу її терпіння; утвердження християнських цінностей в соціально-медичних інституціях, навчальних закладах та в законодавстві; сприяння вихованню відповідального та уважного ставлення до кожного хворого й пошани до його гідності» – про ці та інші завдання Комісії розповідає її голова Стефан Дмитришин.

Про недавній візит Патріарха Кирила в Україну говорять і пишуть чимало, але донести до своїх читачів власну оцінку і осмислення цієї події почувається зобов’язаною і редакція «Патріярхату». У статті «Візит Патріарха Кирила в Україну» Юрій Чорноморець, релігієзнавець, кандидат філософських наук, робить порівняльний аналіз минулорічного і теперішнього приїзду очільника РПЦ, аналізує сказане Патріархом та його прибічниками, та висловлює здогадки з приводу того, чому Патріарх повернувся додому в «дуже похмурому настрої».

«Чи в наших храмах повинна звучати тільки українська мова на Літургії та проповіді? Чи ми мусимо приймати до себе неукраїнців? Наші храми повинні насамперед бути для нащадків першої та другої хвилі еміграції, післявоєнних біженців та їхніх нащадків, чи й для радянських і пострадянських іммігрантів, з їх різноманітними, а іноді й суперечливими потребами та вподобаннями?» Над цими питаннями роздумували учасники круглого столу «Між етноцентризмом та асиміляцією: Східні Церкви в Північній Америці». Про це у статті Андрія Сороковського «Між етноцентризмом та асиміляцією».

«Права та обов’язки». ХХІ століття сміливо можна назвати століттям прав. Вони узаконені і порушення цих прав карається відповідною владою. Їх мають діти й дорослі, у певному сенсі, навіть тварини. Але, чи не надто багато уваги до прав, з тим, що забули про обов’язки? У Бога по-іншому: права випливають з виконання обов’язків.

Двадцять років минуло відтоді, як УГКЦ вийшла з підпілля, відтоді, як Православна Церква Московського Патріархату втратила в Галичині сотні храмів… Але цього часу виявилося замало, щоби змиритися. Різні думки, різних людей – «РПЦ-УГКЦ – нова фаза відносин?»

«Маланкарська Церква – перлина Індії». Головний редактор «Патріярхату» Анатолій Бабинський продовжує знайомити читачів зі Східними Церквами. У цьому номері – християнська спільнота Індії – історія й сьогодення.
«Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона – як жити довго в щасті та радості», пересипаючи текст цитатами з названої книжки, автор привідкриває завісу простих настанов, за якими жив старець Андрій Воронов із Закарпаття, наш сучасник. Цю книжку влучно названо «християнським підручником екології людини». Родзинкою статті (на нашу думку) є слова старця про нинішню молодь, знайдіть їх у статті «Екологія людини від старця Андрія Ворона».


Завершальними акордами цього номеру є письмовий портрет отця доктора Дмитра Блажейовського, який у серпні цього року святкує свій сотий рік життя, а також короткий звіт про збори Патріярхального товариства, видавця журналу «Патріярхат».

Запрошуємо до інтелектуально-духовного збагачення через сторінки «Патріярхату»!

Передплатити часопис можна через Укрпошту (передплатний індекс 90827), а також безпосередньо через адресу редакції:

ПАТРІЯРХАТ

пл. Св. Юра, 5

м. Львів, 79000

Лідії Мідик

тел. (032) 2995640

е-mail: patriyarkhat@gmail.com

Історія парафії (оновлена)

Релігійна громада Преображення Господнього парафія Екзархату Української Греко-Католицької Церкви в м. Дніпродзержинську (Кам`янському) була заснована 1994 році. Першим ініціатором створення парафії був п. Ростислав Винар, який ще у 1993 році клопотався про призначення священика.

На початку березня 1994 року до м. Дніпродзержинська приїхав перший греко-католицький священик о. Петро Бурак з метою створення та організації парафії у нашому місті.

13 березня 1994 року у Сиропусну неділю була відправлена перша Служба Божа в приміщенні римо-католицького костелу Св. Миколая м. Дніпродзержинська, на якій були присутні троє греко-католиків.

Завдяки ревній праці о.Петра були створені парафії у містах: Дніпропетровськ, Кривий Ріг, а також у с. Балівка та інших населених пунктах.

Від цього часу регулярно відправляються Літургії в неділі і свята. Кількість парафіян збільшується до 50 осіб.

Першим випробуванням, яке виникло із створенням парафії було небажання Дніпропетровської Обласної Адміністрації її реєструвати. Релігійна громада була зареєстрована лише в 1997 році. Іншою проблемою було відсутність власного приміщення для відправлення богослужінь та інших заходів. Протягом 1999 року парафія була змушена 4 рази змінювати місця проведення богослужінь.

18-19серпня 1996 року парафію із візитацією  відвідав Єпископ Любомир Гузар - тодішній Екзарх Києво-Вижгородської Екзархії. На час візитації Владика зупинився в парафіяльному будинку, де багато приділив уваги духовним потребам парафіян.

1999 року на парафію було призначено нового пароха о. Пахомія Сидора ЧСВВ, який обслуговував також парафії у с. Балівці та м. Дніпропетровську, де він також і мешкав. Разом з о. Пахомієм приїхали брати-василіяни, які допомагали йому в священичій службі.

В 2001 році з нагоди приїзду Папи Римського Івана Павла ІІ на парафії було  зорганізовано поїздку до Києва.

В місяці грудні 2002 році парафію вперше з канонічною візитацією відвідав Владика Степан Меньок - Екзарх Донецько-Харківського Екзархату.

 

 

В травні 2003 адміністратором парафії було призначено  о. Ігоря Пагулича, який виконує даний уряд до тепер.

 

 

В 2006 році міською радою Дніпродзержинська було відведено земельну ділянку  під будівництво храму Преображення Господнього. Впродовж  2007 року був виготовлений проект храму і отриманий дозвіл на будівельні роботи. На початку 2008 року дану територію  обгородили, а також провели електричну напругу.

 

Літом 2008р. був викопаний котлован під фундамент храму.

 

 

На цьому фото Ви бачите будівництво тимчасової каплиці, де парафіяни зможуть молитися у власному приміщенні.

 

На цій світлині Ви бачите вже освячення новозбудованої каплиці Благовіщення Пресвятої Богородиці eкзархом Донецько-Харківського Екзархату владикою Степаном на Вербну Неділю 12 квітня 2009 р. Б. за участю адміністратора парафії о. Ігоря Пагулича та інших отців Екзархату...

У парафії організована недільна християнська школа для дітей, де діти навчаються основ християнської віри та моралі.Також є Недільна школа для дорослих "Ази православія", у якій юнацтво та дорослі поглиблено пізнають правди віри: літургіку, Символ віри, Заповіді Божі, Святе Письмо та інше. Діє спільнота "Матері в молитві", які в особливий спосіб моляться за дітей. Нещодавно було створено й спільноту "Жива вервиця", яка, як маленька клітинка від цілого організму, належить до української філії Міжнародної Організації "Жива вервиця" і молиться разом зі своєю покровителькою Св. Філоменою за "Тріумф Непорочного Серця Діви Марії у всьому Світі та в нашій Батьківщині". Священику у його пастирському служінні допомагають три катехити, які отримали вищу релігійну катехитичну освіту.

Майбутній розвиток парафії багато залежить від будівництва нового храму Преображення Господнього, де буде можливість не тільки молитися у своєму храмі, але також успішно проводити душпастирську діяльність.

Конкурс "Моя парафія"

Редакція ж-лу «Патріярхат» започаткувала конкурс «Моя парафія», щоби привернути увагу до тої малої цеглини - парафії - яка стоїть в основі будівлі всієї Церкви. Міцна парафія - це міцна єпархія, міцна Церква. Конкурс має на меті стати спонукою ближче придивитися до тієї спільноти разом з якою Ви предстоїте перед Богом, нагодою підказати іншим інформацію про те, якими особливими дорогами громада йде до Бога, поділитися з іншими ідеями, здобутками, запропонувати взірець для наслідування, підштовхнути до діяльності. Крім цього, чим краще ми знатимемо одні одних, чим більше усвідомимо, що ми не поодинокі острівці, а творимо сильну мережу, тим впевненіше зможемо почуватися перед лицем небезпек, іноді невдач, подвоїмо свої радощі одні за одних і розділимо навпіл смуток.

Цей конкурс - нагода пізнати один одного; а стаття - спосіб нагадати нам усім про те, що ми різні, ми особливі кожен по-своєму, але ми вірні однієї Церкви, незалежно від того на якому континенті живемо, зібрані довкола Христа Ісуса - осердя нашого особистого і спільнотного існування.

Кожна історія парафії є цінним вкладом у загальну історію Церкви, тому даймо сучасникам і нащадкам словесний і фотопортрет того осередку, який творить нас, по крові чужих, рідними в Бозі.

Ваша стаття (не більше 10 000 знаків) мала б розповісти усім нам про: історію храму та громади, визначні постаті, які до неї належали чи належать, теперішній стан парафії її діяльність та особливості.

Надіслані Вами текстові та фотоматеріали ми розміщуватимемо на інтернет-ресурсах нашої Церкви й публікуватимемо на сторінках журналу. Найоригінальніші статті нагороджуватимуться!!!

Свої нариси та статті прохання надсилати на електронну адресу редакції: patriyarkhat@gmail.com, або на поштову адресу: ПАТРІЯРХАТ» Україна, м. Львів 79000 пл. Св. Юра, 5

Джерело:

Патріархат