9 січня 2011 року
Святого Первомученика Степана
Коротка історія
У Христовому Різдві ми бачили безконечну Божу любов і жертву задля нас грішних. А третього дня після празника Христового Різдва свята Церква наводить нам геройський приклад любови Бога в особі святого первомученика Степана. Святий Григорій Ниський у проповіді на честь святого Степана каже: "Ось ми переходимо з празника на празник і приймаємо благодать за благодать. Вчора наповняв нас подивом Господь вселенної, а сьогодні наповняє нас подивом ученик Господа. Яким способом цей, а яким той? Той (Христос) задля нас прийняв людську природу, а цей (Степан) задля Господа позбувся людської природи". Мученицька смерть святого Степана дійсно незвичайна, але незвичайний також і культ, який він має у Христовій Церкві від апостольських часів.
Східна Церква, прославляючи святого Степана у своїх богослуженнях, дає йому потрійний титул, називаючи його апостолом, первомучеником і архидияконом. Святий Степан належав до сімдесяти апостолів, пам'ять яких наша Церква святкує 4 січня. Він своєю святістю, мужністю і ревністю у вірі за поширення Христової науки повністю заслуговує на ймення апостола. Діяння апостольські кажуть про нього, що він був "муж, повний віри і Святого Духа... повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі" (6, 5 і 8). Святий Йоан Золотоустий ставить святого Степана поміж апостолів. "Скажи мені, — каже він, — чого не доставало йому, щоб він зрівнявся з апостолами? Чи і він не творив знаків? Чи і він не показав великої відваги?" (Бесіда 15 на Ді. Ап.).
Святий Степан не тільки ревний апостол, але й первісток мучеників. Оскаржений перед Синедріоном — жидівською радою — фальшивими свідками, він мужньо визнає святу віру. Через це його виводять за місто й закидують камінням. Це діялося 34 або 35 року по Христі. Як Христос, так і він перед смертю молиться за своїх ворогів. У його мучеництві бере участь юнак Савло, пізніше — апостол Павло. Святий Августин приписує навернення Савла крові святого Степана. "Якщо б Степан не молився, — каже він, — то Церква не мала б Павла". Святий Степан перший після Христового вознесення за свого Господа кров пролив і життя віддав. Звідси він має почесний титул першого мученика. Цей титул святі Отці високо підносять у своїх проповідях, на ньому наголошує Церква у своїх богослуженнях празника святого Степана і перенесення його святих мощей 2 серпня.
Тропар та кондак
Тропар, глас 4: Різдво твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися тобі — Сонцю правди, і пізнавати тебе — Схід з висоти. Господи, слава тобі.
І святому, глас 4: Подвигом добрим змагався ти, первомученику Христовий і апостоле, і нечестя мучителів виявив ти, бо, камінням побитий з рук беззаконних, вінець прийняв ти з високої десниці і до Бога взивав ти, кличучи: Господи, не постав їм цього гріха.
Слава: Кондак, глас 3: Владика вчора до нас у тілі приходив — а раб днесь із тіла виходив; учора той, що царює, в тілі родився — днесь раба камінням побивають. Задля нього і кінчається первомученик і божественний Стефан.
І нині: Кондак празника, глас 3: Діва днесь преістотного родить і земля вертеп неприступному приносить. Ангели з пастирями славословлять, а волхви зо звіздою подорожують, бо ради нас родилося дитя мале — превічний Бог.
Діянь святих апостолів 6, 8-7, 5. 47-60
В тих днях Стефан повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. І встали деякі з синаґоґи, так званої лібертинів, киринеїв, олександрійців із Кілікії та Азії, і сперечались із Стефаном, але не могли встоятися супроти мудрости й духа, яким говорив. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога. І підбурили народ, старших та книжників, і, напавши, схопили і привели його в синедріон. Там вони поставили свідків, що говорили: Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та закону. Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце і змінить звичаї, які Мойсей був дав нам. І коли всі, що сиділи в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його лице, немов лице ангела. Первосвященик спитав: Чи воно справді так? Він відповів: Мужі, брати й отці, слухайте. Бог слави з'явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перше ніж він оселився у Харані, і сказав до нього: Вийде із землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку я тобі покажу. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселився у Харані; а звідти, як умер його батько, переселив його у цю землю, в якій ви живете нині. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги. Соломон же збудував Йому дім. Та не в рукотворних храмах живе Всевишній, як говорить пророк: Небо - престіл Мій, земля ж підніжок ніг Моїх. Який дім ви Мені збудуєте, каже Господь, або яке місце Мого відпочинку, хіба то не Моя рука все те створила? Ви твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому. Які батьки ваші, такі і ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; ви, що одержали закон за велінням ангелів, але його не зберігали. Почувши це, вони розлютилися у своїм серці й заскреготали зубами на нього. А він, повний Духа Святого, дивлячись на небо, побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв по правиці Бога, й мовив: Ось бачу відкрите небо і Сина Людського, що стоїть по правиці Бога. Вони ж закричали сильним голосом і, затуливши вуха, кинулись на нього разом, вивели за місто, і стали каменувати його. Свідки ж поклали свою одежу у ногах юнака, що звався Савло. І каменували Стефана, який закликав, кажучи: Господи Ісусе, прийми духа мого. І впавши на коліна, крикнув сильним голосом: Господи, не візьми їм цього за гріх. І промовивши це, заснув смертю.
Євангеліє від Матея 21, 33-42
Сказав Господь притчу оцю: Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, найняв його виноградарям і відійшов. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяли від них належні плоди. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, а кого ж укаменували. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, та ті вчинили з ними те саме. Нарешті послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. Та виноградарі, уздрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Ходімо, вб'ємо його і візьмемо собі його спадщину. І, взявши його, вивели геть з виноградника, і вбили. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями? Відповіли йому: Злих люто погубить, а виноградник найме іншим виноградарям, що будуть давати йому своєчасно його плоди. Тоді Ісус сказав їм: Чи не читали ви ніколи в Писанні: Камінь, що відкинули будівничі, став наріжним каменем. Від Господа це сталось, і дивне воно в очах наших.
Проповідь
«Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає! Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає?» (Єв. 12. 6-7).
Цими словами апостол Павло закликає нас до терпеливості у перенесенні терпінь. І вони допомагають нам глибше, краще зрозуміти сутність сьогоднішнього свята. Адже, з однієї сторони, ми сьогодні святкуємо велику трагедію – несправедливу загибель праведника. Але це по-нашому, по-людському. А з огляду на вічність, з огляду на спасіння і життя у Царстві Небесному – ми святкуємо його день народження для щасливого життя у Небі, для вічного життя поблизу Господа Бога. Первомученик святий Степан приймає мученицьку смерть, чим засвідчує свою віру і довіру до Бога. Також він показує нам шлях до Неба – через терпіння. Першим цей шлях вказав нам Сам Спаситель – Ісус Христос. Святий Степан першим повторює Його шлях. чим дає нам велику надію на спасіння, тим що ми також зможемо пройти цей тернистий шлях, свою Хресну дорогу життя.
Як часто ми чуємо, що без терпіння немає спасіння. Доводиться чути, що терпіння це є найтвердіший камінь, на котрому можна збудувати нашу життєву дорогу до спасіння, збудувати будову відкуплення і прощення наших гріхи. Спробуймо сьогодні з’ясувати: чому терпіння такі важливі для спасіння людської душі, чому їм надавав таке велике значення Ісус Христос. «Хто не бере хреста свого і не йде за Мною, той Мене не достойний» (Мт 10.38).
Ми часто не розуміємо терпінь, ми, думаючи по-людському, по-своєму, вважаючи, що терпіння – це покарання, це те, чого в житті потрібно завжди оминати. А особливо, коли займаємо високе становище у суспільстві. Вважаємо, що, маючи терпіння, ми немов би втрачаємо нашу, так звану «гідність», що вони принижують нас, визнаючи себе недостойним тих терпінь. Ми не хочемо мати терпінь у житті і вважаємо їх своїм терпінням, не бажаючи їх переносити. І тим самим втрачаємо Божу ласку. Чомусь вважається масово, що щаслива людина, у якої немає в житті жодних терпінь, у якою все: «о’кей», «нов проблем». А терпіння – це для невдах. Господь ніколи людину не принижував би через терпіння, якби саме понесені терпіння не давали нам ті неймовірні блага, які ми отримуємо для себе від Нього.
Через терпіння найчастіше йде очищення людської душі і приготування місця для Божої Благодаті у ній. У нечисту, гріховну душу Божа Благодать не сходить і у ній не перебуває.
Хоча Святі Отці Церкви говорять про два шляхи до святості, досконалості – через самовдосконалення і постійну працю над собою та перенесення терпінь, ні одна людина, що жила на землі, на шляху до святості не уникнула терпінь. Святий Іван Касіян називає перший шлях постійного самовдосконалення і праці над собою – правицею людського спасіння, а через терпіння – лівицею людського спасіння. Так як людині для повноцінного життя потрібна і права рука і ліва, так і людині на шляху до святості потрібен і час самовдосконалення, праці над собою, і час перенесення терпінь. Тому що, на жаль, людський розум занадто слабкий і без Божої допомоги, Божого втручання не може досягнути святості і спасіння душі.
Саме тут ми підходимо до правильного розуміння наших терпінь, до того, як навчають Святі Отці Церкви, як вони їх розуміли і сприймали. Вони називали терпіння – ліками для душі. «Бо нерозумно бути нам невдячними як до лікарів - за оздоровлення тіла (навіть тоді, коли вони дають нам гіркі та неприємні на смак ліки), так і до Бога, коли посилає нам щось сумне, не усвідомлюючи, що все походить з Провидіння Його і корисне нам. Таким розумінням і такою вірою у Бога знаходимо спасіння і спокій душі» (святий Антоній Великий).
«Те, що ти страждаєш, означає, що душа твоя хвора; якби ти не був хворим, то й не страждав би. Тим-то мусиш бути вдячним братові за те, що він допоміг тобі пізнати недугу твою, і всі терпіння від нього з любов’ю прийняти, як цілющий лік, посланий від самого Господа Ісуса. Якщо ж ти не тільки невдячний, а ще й ображаєшся на брата твого, повстаєш, сплітаєш задуми проти нього, то тим ти неначе говориш Господу Ісусу: «Не бажаю ліків Твоїх і зцілення Твого! – Хочу зогнити в ранах моїх і слухатися бісів. – Не знаю Господа. Хто Він такий, щоб я слухався голосу Його?» (Вих. 5.2). Господь же, благий до людини, попри всю її злобу, дає їй можливість зцілитися – очищальним припіканням (один з методів лікування на сході, особливо під час укусів змій). Тож, хто бажає зцілення – мусить перетерпіти все, що призначить йому лікар, хай і болісне. Адже хворий тілесно також не вважає за солодке терпіти операції і припікання, та оскільки без того неможливо зцілитися, віддає себе в руки лікаря, бажаючи через тимчасовий біль позбутися страшного внутрішнього розладу й довготривалої хвороби» (блаженний авва Зосима).
Отже терпіння є тими болючими ліками, що допомагають нам перебороти свої пристрасті. Найгірше, коли людина не бажає переносити, нарікає на життя, вважає себе недостойним цих терпінь. Така людина робить свої терпіння ще більшими. Вона ніби щораз роздирає свої рани і не дає їм загоїтися. Від нарікання і злослів’я терпіння стають ще більшими.
Наслідком добре, праведно перенесених терпінь є просвітлення. Те, що видавалось нам неможливим і незрозумілим, стає легким і доступним. Так як після ночі приходить день, а після дощу і буревію виступає сонечко, так після терпінь до нашої душі повертається мир і спокій. Власне терпіння і для того є, щоб ми відкрили для себе нові істини, знання, щоб стали сильніші духом.
Терпіння вимагають від нас, як фізичних, так внутрішніх, духовних зусиль. Дуже гарну пораду, як переносити терпінням початківцям дають Святі Отці. Вони говорять, що потрібно шукати тих місць, тих думок, тих людей, що приносять нам душевний спокій. Абсолютно неправильно шукати тілесного спокою і тілесних насолод. Вони не принесуть душевного спокою. Потрібно шукати те, що приносить мир і спокій душі.
Пригадую, як одна жінка розповіла, як стала ревною християнкою і почала щодень ходити до церкви. Дуже важко пережила смерть чоловіка. Жили, як кажуть у народі, «душа в душу». І після смерті чоловіка було таке відчуття, що в неї забрали половину душі і там утворилася порожнеча. Душевний біль та гіркота втрати гнітили душу і викликали великий смуток. Єдине місце де до її душі приходив мир і спокій – це була церква. Могла довгий час сидіти просто не думаючи ні про що. Почала частіше ходити до церкви, познайомилась із жінками, що щодень ходять на молитву, поступово сама почала щодень молитися. Тепер без молитви і церкви не уявляє своє життя, це її найбільша радість і насолода в самітному житті. Так пошук душевного миру і спокою привів її у церкву, навчив її бути направду глибоко віруючою людиною. Тепер не почувається одинокою, бо знає, що з нею усюди і завжди Господь Бог.
Направду великий взірець, як потрібно переносити терпіння, показує нам святий Степан. Він не тільки смиренно переносить, дбаючи про спасіння своєї душі, але він молиться і переживає про спасіння душі тих, хто ці терпіння йому спричиняє. Власне так завжди робили великі християнські праведники. Вони не тільки переносили терпіння, але і дякували Господу Богу за них, дякували за те, що ними можуть спокутувати свої земні гріхи і йти тією хресною дорогою, що йшов Христос. Благословляли своїх гонителі і просили у Бога для них спасіння, вважали усі земні терпіння чимсь незначним у порівнянні до Небесної нагороди. Можна дивуватися їхньому довготерпінню, але саме думка про Небо, про Небесну нагороду давала їм це довготерпіння. Адже коли людина має чітку ціль, то набагато легше виконує важку працю, переносить терпіння.
То немовби, коли ми ідемо пустелею під палаючим сонцем і є втомлені. Нас охоплює зневіра: чому ми повинні терпіти і навіщо все це переносити? Здається, що кінця-краю цьому не буде. Але коли ми знаємо, що у кінці шляху нас чекає затишний і прохолодний будинок, чекають рідні і близькі, то цей шлях вже не видається нам таким важким і терпіння переносимо набагато легше.
Або на фронті, коли ми є в тяжких обставинах і є загроза нашого життя. Людину охоплює такий великий страх, що їй здається, ніби вона потрапила у пекло. Але коли вона розуміє, що прийшла захищати сюди своїх дітей, дружину, батька, матір, рідних, що вона захищає свою батьківщину, то буде мати сили усі ці терпіння перенести.
Подібно і християнин, коли знає, що то для нього є терпіння, яке несе за собою Бога і вічну Батьківщину, то він і не опускає рук своїх. Тоді усі земні терпіння йому видаються незначними. Навпаки люди, що живуть заради земних насолод, від найменших земних негараздів приходять у розпач. Саме відношенням до терпінь різняться правдиві християни, які усі свої думки мають про Бога і життя вічне, від тих, хто визнає Бога тільки устами.
Напевно, найбільші терпіння переживають люди-інваліди, що прикуті до ліжка. Вони не можуть існувати без сторонньої допомоги і позбавлені переважної більшості земних насолод. Коли це людина непобожна, то дуже важко переносить це направду дуже важке терпіння. Коли ж це людина побожна, глибоко віруюча, то поступово її життя перетворюється у постійну молитву. У ній знаходить сенс життя та найбільшу допомогу. Вона не нарікає на свою долю, але з Божою допомогою перемагає ці терпіння і виходить переможцем. Така людина потребує тільки фізичної допомоги, а сама здатна, не дивлячись на свій стан, надавати іншим моральну і духовну допомогу. Скільки ми знаємо святих, що мали фізичні вади, але молитвою навертали грішників, підтримували інших людей.
Коли під час терпінь ми не нарікаємо, не жаліємо себе, не падаємо духом, покладаючи своє життя в руки Бога, то ці терпіння принесуть користь нашій душі, будуть гірким лікарством для неї..
Що означає терпіння Боже для нас? Це вияв любові Бога для всього людства, бо Він завжди чекає нашого навернення до Нього, бо Він любить нас. Він був настільки лагідний, що «не загасив тлінного гнота і не поламав надламаної очеретини» (Мт. 12.20). Завжди дає людині її вибір, свободу дії, а терпіння – це те, що допоможе нам зробити правильний вибір. Амінь
Ієромонах Андрій Салогуб
"Сівач", січень 2011, Ч. 1 (136) рік 13
Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону святого Первомученика Степана.
Джерело:
КАЛЕНДАР УГКЦ
Немає коментарів:
Дописати коментар