На місці Десятинної церкви буде збудовано храм церкви Московського патріархату. Про це повідомив головний архітектор Києва Сергій Целовальник.
За його словами, у відповідь на звернення УПЦ МП "пропонується створити платформу, під якою археологи змогли б проводити розкопки і де буде створено музей, а безпосередньо на платформі побудувати церкву. Але це буде будівництво нового храму, а не відтворення Десятинної церкви", – повідомив Целовальник.
Як відомо, Десятинна церква була зведена Великим Київським князем Володимиром у 989-996 роки. На її побудову Володимир Великий виділив десяту частину доходів держави.
У церкві були поховані сам Володимир із своєю дружиною візантійською принцесою Анною. Там же зберігалися мощі княгині Ольги, перенесені туди Володимиром.
В церкві покояться мощі святого Климента Римського, відомого тим, що наприкінці I століття нашої ери його заслали в Херсонес, де його замучили язичники за християнську віру. Частина мощів Климента дотепер перебувають у Римі. Інша частина в 988 була перенесена з Херсонесу в Київ князем Володимиром Великим.
Перед церквою також стояли дві велетенські мідні статуї коней, вивезені Володимиром із захопленого київським військом Херсонесу.
Десятинна церква була колосальним храмом для всієї Східної Європи, у більшій частині якої на той час церкви, якщо вони були, мали розмір із кімнату.
Десятинна церква пережила чимало. У 1169 році військо, спрямоване на Київ суздальським князем Андрієм Боголюбським розграбувало Десятинну церкву, а також Софію, та підпалило Печерський монастир та інші церкви. За словами російського історика Ключевського, це був "перший великорос, який вийшов на історичну арену". За чотири роки, у 1173 році князі Русі під Вишгородом завдали суздальцям вирішальної поразки.
До 1240 року Десятинна церква слугувала усипальницею для найбільш видатних князів. З весни 1240 кияни під керівництвом тисяцького Дмитра почали підготовку до відбиття очікуваного нападу монгольських завойовників.
(Тисяцьким в Україні називався намісник князя, який очолював військове ополчення міста й околиць (так звану "тисячу") і виконував функції судової та виконавчої влади в місті).
Восени місто було взято в тісну облогу. Киянам вдалося відбити кілька штурмів. Монголи використовували в облозі міст пороки – тарани для тарану стін.
Біля Лядських воріт монгольські пороки знесли з верхівки оборонних стін Києва дерев’яні укріплення, встановлені на вершині валу. Під час бою було поранено воєводу Дмитра. Оборонці змушені були відійти на Старокиївську гору та використовувати для оборони старі вали "міста Володимира".
На вулицях Києва й у садибах міста точилися запеклі бої. У Києві археологи знайшли залишки чималої кількості будинків, дахи яких від вогню обвалилися й накрили як киян, так і монгольських загарбників.
На Старокиївській горі було зроблено нове укріплення навколо Десятинної церкви. Туди ж масово відступили рештки цивільного населення міста. Люди збіглися на хори кам’яної Десятинної церкви, збудованої ще Володимиром Великим у 997. Однак стіни церкви не витримали цього та ударів монгольських стінобитних машин і завалилися.
Останнє укріплення киян було захоплено ворогом. У Десятинній церкві монголи захопили в полон пораненого воєводу Дмитра. Через його хоробрість в обороні міста хан Батий залишив йому життя.
Заслугу за швидке виведення монгольських військ з території України літопис віддає воєводі Дмитру, який, побачивши, до якої згуби для рідної землі веде монгольське нашестя, порадив Батию йти в Угорщину.
Воєводу Дмитра призначив у Київ князь Данило Галицький. Навіть після монголо-татарського нашестя, як пише посол Папи Римського до монгольського хана Плано Карпіні, кияни в 1245 вважали своїми князями Данила Галицького та його брата Василька, а мешканці територій від Волині до Києва виказували шану послам цих князів.
У 1243 Данило Галицький разом з єпископами настановив кмітливого печатника Курила (фактично – першого міністра в цивільній адміністрації князя) митрополитом Київським і всієї Русі замість митрополита Йосипа, який загинув під час монголо-татарської навали.
Печатник Курило (Київський митрополит Кирило ІІІ) залишався на чолі Київської митрополії аж до 1281 року. Попри часті напади монголо-татар, він не залишив батьківщини й похований у Софійському соборі Києва.
Усе своє життя Данило Галицький присвятив боротьбі з монголо-татарами. Орда в цей час лишалася надпотужною силою, перебуваючи в зеніті своєї могутності. Монгольська держава контролювала землі від Кореї й Південного Китаю, Ірану й Малої Азії до Центральної Європи.
Жодна інша держава не наважувалася кидати виклик Орді. Данило Галицький і його держава почали боротьбу з монголо-татарами за століття до того, як інші країни почали всерйоз задумуватися над такою можливістю.
А що ж у цей час Москва, яка нині керує Московським патріархатом?
Яке відношення Московський патріархат може мати до церкви, збудованої за півтора століття до першої згадки Москви і за три століття до зародження мінімальної московської державності?
Питання риторичне. Тим більше, якщо згадати, що упродовж свого Середньовіччя Москва була васалом держав, що вийшли з Монгольської імперії, та виплачувала данину Кримові аж до початку XVIII століття.
Московське князівство виникло у 1277 році, тобто не лише після забудови, але й руйнування Десятинної церкви.
Перша згадка про москвичів в історії показова. У Троїцькому списку Новгородського літопису про битву з монголами під Коломною 1238 року після слова "москвичи" хтось добре протер і залишилося: "Москвичи ... же ничегоже не видивши".
На щастя, зберігся інший літопис, де на місці затертості залишилося слово "побігоша". Тобто, замість "москвичі нічого не бачили" виявилося "москвичі втікали нічого не бачачи".
Політика володимиро-суздальских, а згодом і московських князів у відносинах з Ордою полягала в тому, щоб виявами максимальної лояльності до ординських ханів, боротьбою зі спробами повстань забезпечити собі владу та право збирати данину й відсилати її в Орду.
У той час як Данило Галицький збирав коаліції для боротьби з монголо-татарами, будував фортеці та воював з ординським темником Куремсою, володимиро-суздальский князь Олександр Невський став названим сином руйнівника Києва (і Десятинної церкви!) хана Батия, сприяв розправі над власним братом Андрієм, а в 1257 влаштував жорстокі кари тим мешканцям Новгорода, які не хотіли проведення перепису й виплати монголо-татарам поголовної данини.
Ідеологія євразійства, взята на озброєння нинішній Кремлем, прямо стверджує, що Росія є спадкоємцем Монгольської імперії.
У цьому світлі намір віддати саме Московському патріархатові місце Десятинної церкви є особливо блюзнірським. Адже це не лише українська духовна святиня колосального значення, але й останній бастіон опору киян монголо-татарській навалі.
Ще у 2005 році біля фундаменту Десятинної церкви на території музею була споруджена каплиця Московського патріархату, слід відзначити, за потурання тодішньої "демократичної" влади.
На прикладі Печерської та Почаївської лавр, а тепер і Десятинної церкви, проглядається мета прозелітизму залежного від Кремля Московського патріархату в Україні – "застовпити" собою місце найбільших святинь українців, щоб використати їх у політичних інтересах Москви.
Або, на крайній випадок, ці святині дискредитувати, щоб вони не стали джерелом формування української солідарності.
Це не що інше, як спроба не дати використати те колосальне моральне багатство, залишене предками, на благо української духовної (а отже, й політичної) єдності.
Моральні потреби пастви в Росії, яка входить до десятки найбільш криміналізованих держав світу, схоже, турбує Московський патріархат значно менше, ніж побудова "русского міра" на споконвічних українських землях.
Слід відзначити, що Десятинну церкву імперія вже "відновлювала" у 1828-42 роках в імперському московському стилі, що не мав нічого спільного з первісною будовою. Парадокс: елементи шатрової монголо-татарської архітектури, засвоєної Московією, були змуровані на руїнах Десятинної церкви, зруйнованої монголо-татарами.
Справа в тім, що ще у 1801 році синод Російської православної церкви заборонив будівництво церков в українському стилі, і запровадив норми будівництва церков в московському синодальному стилі, який формувався під істотним впливом казансько-астраханської шатрової архітектури.
Не виключено, що таку ж споруду хочуть звести на місці Десятинної церкви, аби підмінити старовинну Київську архітектуру "новоділом" "русского міра".
Хоча для відтворення Десятинної церкви з точністю на більш ніж 90% є всі умови: збережений фундамент, старовинні малюнки XVII століття та численні аналогічні церкви кінця Х століття візантійської доби, що досьогодні збереглися на територіях Греції, Болгарії, Туреччини, Кіпру, Сирії та Йорданії.
Але, за словами київського архітектора, чомусь планується "будівництво нового храму, а не відтворення Десятинної церкви".
Рішення "української" влади надати перевагу одній конфесії не лише цілковито безглузде. Адже є елементарний факт: храм був релігійним центром Київської держави ще тоді, коли не лише Московської церкви, але й Москви не існувало.
Це ще є відвертою дискримінацією за релігійною ознакою. Адже за всіма наявними соціологічними опитуваннями, кількість віруючих Київського патріархату в Україні більша за кількість віруючих Московського.
Примітно, що Київський патріархат ще у 2004 році заявив про свій намір отримати право на відродження Десятинної церкви. Тому рішення влади провокує вкрай серйозний міжконфесійний конфлікт в серці столиці.
Що ж стосується наявних опитувань щодо Києва, то ситуація ще більш разюча. За даними опитування, проведеного фондом "Демократичні ініціативи" та Київським міжнародним інститутом соціології у 2006 році, більше половини (50,3%) киян заявляли про приналежність до УПЦ КП, тоді як з УПЦ МП асоціюють себе майже в п ять разів менше (8,8%) киян.
Навіть за даними російської компанії ФОМ-Україна, кількість віруючих Київського патріархату в Києві майже в три рази перевищує кількість віруючих Московського патріархату.
Чому тоді українська святиня має перейти Московському патріархатові? Бо в Україні досі іноземне "іго"?
Олександр Палій, історик, автор книг "Ключ до історії України" (2005), "Історія України" (2010), посібника для студентів та викладачів загальноосвітніх шкіл, для УП
Джерела:
Українська правда
Україна Молода
Мандрівники Христа Царя
Бо в Україні досі іноземне "іго"?
Цікаво, невже й цього разу український політикум мовчки проковтне цю наругу над найбільшою СВЯТИНЕЮ УКРАЇНИ? Невже українці будуть байдуже спостерігати над таким глумом душі українського народу і не повстануть проти панування "московського іга", тобто режиму внутрішньої окупації України на чолі з партією БРЕХІОНІВ?!
Парафіяльний сторож р.Б. Леонід.
Немає коментарів:
Дописати коментар