14.01.2011р. Б. / Свято Обрізання Господа Бога і Спаса Нашого Ісуса Христа. Василія Великого, архиєп. Кесарії Кападокійської

Обрізання Господа Бога і Спаса Нашого Ісуса Христа

"Владика обрізується восьмого дня, як дитина, при­ймаючи ім'я Ісуса, бо Він Спаситель і Господь світу"

Восьма пісня канону утрені

Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імени. Святе Євангеліє про це так говорить: "Як спов­нились вісім днів, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали Його Ісус — ім'я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні" (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов'я­заний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все-таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання. Цю подію святкуємо першого січня. Тож погляньмо на закон обрізання і його значення у Старому Завіті, на встановлення празника Обрізання та його значення для нас.

ОБРІЗАННЯ У СТАРОМУ ЗАВІТІ

Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практи­кою багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілости. В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно мало для євреїв велике значення тому, що було символом їхнього союзу з Богом, у книзі Буття про це читаємо: "Сказав Бог до Авраама: "Ти берегтимеш союз мій, ти і твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, і це буде знаком союзу між мною і вами. На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп'я, у ваших поколіннях" (17, 9-12).

Припис обрізання мав для євреїв далекосяжні наслідки. Обрі­зання насамперед було символом зарахування до членів єврейської релігії і народу. Воно означало підкорення себе законові і його обов'язкам. "Свідчу знову кожному, що обрізується, — каже свя­тий апостол Павло, — він мусить увесь закон чинити" (Гал. 5, 3). Через обрізання кожний єврей ставав учасником благословення і обітниць, Богом даних його народові. Воно було конечне, щоб брати участь у пасхальній жертві. Укінці, невиконання закону обрізання потягало за собою виключення з членства народу. "А необрізаного чоловічої статі, — каже книга Буття, — що його тіло на передній шкірці не обрізано, такого викорінити з його народу: він поламав мій союз" (17, 14).

Слово "обрізання" вживається у Старому Завіті часто в симво­лічному значенні, коли говориться про обрізання чи необрізання серця, уст чи вух, себто бути послушним Господу Богові чи бунту­ватися проти Нього. Тому святий первомученик Степан робить закид членам синедріону: "Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому" (Ді. 7, 51).

Старозавітне обрізання було прообразом новозавітного хре­щення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення нерукотворним обрізанням, каже: "У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли" (Кол. 2, 11-12).

ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Празник Обрізання зародився і розвинувся спочатку в Західній Церкві, а потім перейшов до Східної. Латинська Церква первісно називала цей празник Господньою октавою, бо це був восьмий день після Різдва, що випадав якраз на Новий рік.

Давні погани вірили у таку прикмету: "Який перший день Нового року, такий буде і цілий рік". Тож, очевидно, того дня справляли різні забави, гульби, пиятику та різного роду карнавали. Мужчини перебиралися за жінок, а жінки за мужчин. Надягали на себе шкіри звірів, напр., голову корови, оленя чи собаки. Переби­ралися за богів і богинь та навіть віддавалися розпусті. Святий Йоан Золотоустий, виступаючи проти тієї поганської гульби з нагоди Нового року, сказав: "Вони думають, що коли перший день цього місяця проведуть у задоволенні й радості, то й цілий рік буде такий... Це велика крайність — після одного щасливого дня очіку­вати такого самого увесь рік... Щасливий для тебе буде рік у всьому тоді, коли ти не будеш пиячити першого дня, і коли першо­го й кожного дня робитимеш те, що вгодне Господеві" (Слово на Новий рік).

Свята Церква, щоб протидіяти тим мерзким поганським прак­тикам, із настанням Нового року взивала своїх вірних не до радос­ти, а до посту й покути за гріхи поган. Святий Августин у своїй проповіді на Новий рік, заохочуючи своїх вірних до посту, каже: "Щоб припинити тілесну й похітливу радість поган, будемо всі в день Обрізання при Божій помочі постити, крім тих, що задля слабого здоров'я не можуть постити, і будемо всенародньо молити Бога за тих жалюгідних, що ці дні Нового року по-своєму поган­ському звичаю переводять у розкоші й нездержливості". Цей піст подекуди тривав навіть три дні, як це видно з 17 правила Другого Собору 567 року в Турі у Франції: "Через те, що між празниками Христового Різдва й Богоявлення бувають поганські святкування, потрібно під час них три дні зберігати піст". Щойно в VI ст., коли під впливом християнської віри поганські святкування поволі пішли в забуття, празник Обрізання набирає радісного характеру. Після Другого Ватиканського Собору празник Обрізання у Латинській Церкві знову отримав свою первісну назву: Октава Доміні, тобто восьмий день після Різдва.

На Сході празник Обрізання став загальним десь у VIII-ІX сторіччі, бо щойно з того часу візантійські календарі подають першого січня празник Обрізання і празник Василія Великого. Святий Андрій Критський (VIII ст. ) має проповідь на празник Обрізання і святого Василія Великого.

Східна Церква в цьому празнику властиво відзначає дві події: Христове Обрізання і надання імени Ісус, що означає Спаситель. Тому цей празник у нас зветься також празником Найменування Ісуса Христа. У дев'ятій пісні канона утрені празника співаємо: "Прийдіть і торжествуймо у святині Владики славні Христові най­менування: Ісус назвався сьогодні іменем достойним Бога".

Празник Обрізання, хоча вважається великим, не належить до 12 великих дванадесятих празників. Він не має ані перед- ані попразденства і, властиво, закінчує попразденство Христового Різд­ва. Канон утрені празника уклав святий Степан Саваїт (VII ст. ).

ЗНАЧЕННЯ ПРАЗНИКА ДЛЯ НАС

Празник Обрізання говорить нам насамперед про жертву й самовідречення. Нема правдивої служби Богові без дотримання Божих Заповідей та сповнення християнських обов'язків. Кожний християнин мусить практикувати духовне обрізання, яке є пере­могою своїх похотей, злих нахилів та своїх пристрастей. "Ми бо "обрізання", — каже святий апостол Павло, — що духом служимо Богові, що хвалимось у Христі Ісусі, не покладаючися на тіло" (Флп. З, 3).

Надання Христові імени Ісус вказує на святість і силу того імени та на його велике значення для кожного християнина. Сам Господь Бог надав Христові ім'я. "Вона породить сина, — говорить ангел Господній до святого Йосифа, — і ти даси йому ім'я Ісус, бо Він спасе народ свій від гріхів їхніх" (Мт. 1, 21).

Перед вознесенням на небо Ісус Христос дав своїм учням таку обітницю: "Ім'ям моїм виганятимуть бісів, говоритимуть мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих руки будуть класти і добре їм стане" (Мр. 16, 17-18). Про святість і силу святого імени Ісуса свідчить святий апостол Павло: "Тому й Бог вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно прикло­нилося — на небі, на землі і під землею" (Флп. 2, 9-10).

Святий Йоан Золотоустий, пояснюючи слова псалмопівця: "Господи, яке предивне Твоє ім'я по всій землі" (Пс. 8, 2), каже: "Тим іменем знищена смерть, зв'язані біси, створене небо, відчи­нені брами раю, зісланий Святий Дух, раби стали вільними, воро­ги — синами, чужі — наслідниками, люди — ангелами". А до слів псалма "святе і страшне ім'я Його" (110, 9) він говорить: "А як ім'я Його святе і страшне? Його страхаються біси, бояться хвороби; тим іменем апостоли навернули вселенну; його, замість зброї, ужив Давид і побив чужинця; ним доконано багатство великих діл; ним доконуємо священні таїнства" (Бесіди на Псалми).

Тож нашим святим обов'язком є прослава святого Христового імени, йому честь віддавати, його призивати, його з почестю мати на устах, як мали його Божа Мати, святий Йосиф, тисячі й тисячі мучеників та ісповідників, що з тим іменем йшли на муки та смерть. Святе Ім'я Христове — це запорука благословення, вислу­хання наших молитов, через Нього відбувається прощення наших гріхів, у Ньому сила встояти в спокусах, через Нього наше спасен­ня. Ніколи не сміємо забувати, що називаємось християнами, отже, носимо на собі Христове ім'я. Наш гарний і давній християнський звичай каже нам Христовим іменем вітати один одного.

На святому хрещенні ми дістали ім'я нашого святого. І це ім'я повинно бути для нас святе й дороге. З ним ми підемо у вічність. "Ніщо так не робить імени людини безсмертним, — каже святий Йоан Золотоустий, — як чеснота. Це доказують мученики, доказують останки апостолів, доказує пам'ять тих, що жили чеснот­ливо... А рибалка Петро не зробив нічого великого, але, віддавшися чесноті, заняв царський город і після смерти сяє ясніше від сонця" (Бесіди на Псалми).

о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо, 2004

Василія Великого, архиєп. Кесарії Кападокійської

"Ти всіх святих зібрав чесноти, Отче наш Василію, Мойсееву покору й ревність Іллі, Петрове визнання і Йоанове богословіє... "

Стиховна вечірні празника

Першого січня, на початку року, наша Церква святкує пам'ять смерти одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учи­телів віри й монаших законодавців, святого Отця Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської в Малій Азії (329-379). Його особа з будь-якої точки зору незвичайна, велична, світла та гідна подиву. Він не тільки аристократ за походженням, а й аристократ духу, характеру, науки і святости. Печать його глибокої віри, ге­роїчної любови до Бога і ближнього, науки і святости спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу.

Французький автор о. Жан Рів'єр у книзі "Святий Василій — єпископ Кесарії" так описує нашого святого Отця: "Святий Василій це одна з найсвітліших і найславніших постатей старовинної грець­кої Церкви. Уже його сучасники дали йому ім'я Великого... Він аскет за покликанням і людина чину за своєю природою... Його правила стали кодексом монашого життя на Сході, як правила святого Венедикта на Заході... Він аскет, єпископ, бесідник, учи­тель богослов і вчений. Він, без найменшого сумніву, є найдоско­налішим представником Церкви свого часу... У святого Василія життя є в повній гармонії з його наукою або, краще кажучи, його наука це ніщо инше як відбиток його життя".

Тож нічого дивного, що свята Церква заслужено дала йому титул — Великий. Він справді ВЕЛИКИЙ у трьох ділянках свого життя: він Великий Архипастир Церкви, Великий Законодавець монашого життя і Великий своєю святістю.

ВЕЛИКИЙ АРХИПАСТИР ЦЕРКВИ

Перша знаменна прикмета святого Василія як архипастиря — це безстрашність у визнаванні й обороні святої віри. В його часи єретики-аріяни люто переслідували правдивих визнавців Христа. Цісар Валент (364-379), охрещений аріянським єпископом, став завзятим апостолом аріянізму. Серед нелюдських і жорстоких го­нінь єпископів і вірних лише Василій зважився стати перед самим цісарем. Історики описали зустріч святого Василія з Модестом, префектом Преторії. Він, як Валент, запеклий аріянин наказав спалити разом з кораблем 88 священиків. Модест кличе святого Василія до себе і приймає його гордо й зухвало. Він навіть не звертається до нього як до єпископа. Кричить на святого Василія і погрожує йому вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози святий Василій спокійно відповідає: "Грози мені чим иншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує". Модест відтак, звітуючи цісареві Валентові про свою розмову з Василієм, сказав: "Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і стійкий перед усякими переконуваннями". І цісар залишив святого Василія у спокої.

З глибокої віри випливала друга знаменна ціха святого: жерт­венна любов до Бога і ближнього. Жертва — це мова любови. У святого Василія ця мова жертви була дуже сильна, проречиста й активна, його любов завжди готова допомогти приятелям і ворогам, завжди чуйна, прозорлива й усіх обіймає. Для бідних, старих, хворих, сиріт і вдовиць він будує великі добродійні заклади, які були наче окремим містом біля Кесарії і від його імени отримали назву Василіяди.

Свої великі таланти, знання, силу і здоров'я він жертвує для добра своїх овечок. Усякими способами боронить своє стадо перед наступом аріянізму. Його друг, святий Григорій з Назіянзу, про це так каже: "До одних заходить сам, до инших когось посилає, инших знову кличе до себе, радить, нагадує, картає, грозить, докоряє, бере в оборону цілі народи, міста, поодиноких людей, продумує будь-які можливі способи спасення" (Похвальне слово на честь святого Василія Великого).

Святий Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим, могутнім і майже єдиним чинни­ком у навчанні святої віри. Святий Василій — це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, поривисте. Оповідає святий Єфрем Сирин, який прийшов до Кесарії відвідати святого Василія і зайшов до церкви, де якраз той проповідував, і побачив білого голуба на рамені святого Василія. І тоді святий Єфрем вигукнув: "Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух". Вогненний стовп — це символ його геройської любови до Бога і ближнього.

Святий Василій Великий — митець і апостол пера. Небагато прожив, але багато написав, його велика духовна спадщина — це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Свя­того Письма і 366 листів.

ВЕЛИКИЙ ЗАКОНОДАВЕЦЬ МОНАШОГО ЖИТТЯ

Друга сфера діяльности, у якій святий Василій засвідчив себе як великий і незрівнянний організатор і законодавець, — це монаше життя. Він навіки вписався золотими літерами в історію монаших спільнот, монаших правил та науки аскези не тільки у Східній Церкві й на наших рідних землях, але і в усій Католицькій Церкві. Святий Теодор Студит (759-826) називає святого Василія "батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх Отців", його монаші правила знав і ними користувався батько західного монашества святий Венедикт (480-543), який у своїх правилах доручає читати Правила святого Василія Великого.

"З усіх заслуг, — каже британський дослідник святого Василія В. Л. Кларк, — які Василій зробив для справи чернецтва, запрова­дження спільного життя найбільше заслуговує на те, щоб про нього пам'ятати... Монастирі Пахомія були спільножитними тільки за зовнішнім видом, але їхня внутрішня суть була індивідуалістична. У Василія спільне життя у монастирях стало дійсністю... Тому його треба вважати за піонера в накресленні ідеалу спільного життя".

У святого Василія монаше життя має за мету не тільки власне спасення, але і спасення ближніх. Для монахів святого Василія апостольська праця поза монастирем не є винятком, а правилом. У нього любов до ближнього — це міра любови Божої.

Монаші правила святого Василія це наслідок його глибокого знання Святого Письма, великої науки, досвіду життя, святости та практичного ума. Його правила це, властиво, святе Євангеліє на практиці. Святий Теодор Студит, великий почитатель святого Васи­лія і обновитель його правил, каже про нього: "Хто за Василієм іде, іде за Святим Духом, а хто йому не вірить, не вірить Христові, що через нього говорив". Слуга Божий митрополит Андрей дає таку оцінку правилам святого Василія: "Після Євангелія Ісуса Христа й апостольської науки, нема книги, що могла б мати більшу або й рівну повагу для монахів, як правила святого Отця нашого". Своїми правилами святий Василій закладає тривкі основи для спільного життя у монастирях, тому деякі історики вважають його організатором спільного життя, хоч титул першого організатора належить святому Пахомієві († 347). Тож нічого дивного, що монаші правила святого Василія мали різну долю в історії, і до сьогодні вони залишилися міродайними у східному чернецтві.

З приходом християнської віри на українські землі і в нас з'являється практика монашого життя. Його засновники — два великі подвижники й сини українського народу: святий Антоній († 1073) і святий Теодосій († 1074) Печерські. В основу монашого життя святий Теодосій ставить устав святого Теодора Студита, що базується на правилах святого Василія Великого.

СВЯТИЙ ВАСИЛІЙ — ВЕЛИКИЙ СВЯТИЙ

Німецький історик Ганс фон Кампенгавзен у книзі Грецькі Отці Церкви каже про святого Василія: "Василій — це аскет тілом і душею. Строга аскеза це елемент, в якім він духовно працює, живе й існує". У святого Василія, за його виразом, "монахи — це борці за святість". У вступі до свого Великого правила він каже: "А маємо ми, і ви, і я ту саму ціль: святість життя". Так він учив і так жив. Великодушність, безкомпромісність, ангельська невинність і повна жертви любов Бога і ближнього — це знаменна риса його характеру. "Коли святий Василій раз на щось рішився, — каже французький автор В. П. Юмберклод, — то він ішов до тієї мети за всяку ціну... Таким він залишився на усе життя... Ця риса його характеру перейшла на його аскезу" (Аскетична наука святого Василія). А британський історик Ф. Фаррар каже: "Василій не належав до тих, які робили що-небудь на половину. Коли він віддався Богові, то зробив це повністю" (Життя святих).

Його святість, чесноти й велич оспівує наша Церква у своїх богослуженнях у дні його празника. Тут він прославляється, як "святий Христовий язик", "пастир Христової Церкви", "Божест­венна і священна бджола Христової Церкви", "царська окраса Церкви", "пребагатий скарб наук", "непобідний Тройці поборник", "Ти йшов твердою дорогою чеснот", "твоє слово це хліб ангель­ський", "невинности чаша", "для монахів взірець чесноти", "світло благочестя", "труба богослов'я".

Свята Церква дуже скоро після його смерти почала почитати його як святого і празнувати день його смерти першого січня. Історик Т. Руфін († к. 410), який через 18 літ після смерти святого Василія переклав його Правила латинською мовою, у супровідному листі вже називає Василія святим: "Я переклав, — каже він, — монаші правила святого Василія, єпископа Кападокії, мужа слав­ного зі своєї віри, діл і всякої святости".

Латинська Церква з огляду на празник Господнього Обрізання святкує його пам'ять 14 червня, бо саме в цей день 370 року він був висвячений на єпископа. Службу празника святого Василія уложили Анатолій Константинопольський (V ст. ), святий Йоан Дамаскин і Герман Константинопольський (VIII ст. ).

Ось перед нами коротко окреслено життя невмирущого святого Василія Великого та його вічне значення для нашої Церкви й українського чернецтва. Словами святого апостола Павла "наслі­дуйте мене брати" (Флп. З, 17) та "будьте моїми послідовниками, як і я Христа" (1 Кор. 2, 1) святий Василій Великий усіх нас закликає, щоб і ми наслідували його глибоку віру, його жертвенну і всесторонню любов до Бога і ближнього та його велику святість.

Джерела:

ХРИСТИЯНСЬКИЙ КАЛЕНДАР

КАЛЕНДАР ЦЕРКОВНОГО РОКУ

Намісник Києво-Печерської Лаври архієпископ Павел: католики – це секта

Намісник Києво-Печерської Лаври Архієпископ Павел у своєму інтерв’ю не просто описав свої погляди на певні питання державно-церковних взаємовідносин, але й припустився грубих образ і неправди.

Так, на думку архієпископа, з приходом нової влади «немає захоплення храмів, зникли непорозуміння між віруючими різних християнських напрямків» - така заява архієпископа вказує або на його тотальну непоінформованість, або навмисне перекручування фактів. У всякому випадку, архієпископ явно говорить неправду.

Для архієпископа Павла інші конфесії це не що інше як секти. Так з волі архієпископа Павла усіх католиків (і греко, і римо, і вірмено, і так далі), усіх протестантів (незалежно від деномінації) слід вважати сектантами. Архієпископ Павел не є останньою людиною в УПЦ МП, хоча його слова не можна вважати офіційною позицією цієї церкви, все ж таки його статус і функція у цій церкві надають його словам, сказаним в інтерв’ю, серйозної ваги. Звісно, після таких промовистих слів києво-печерського намісника виникає запитання можливості будь-якого діалогу з цією структурою, як такою. В українському багатоконфесійному суспільстві такі слова аж ніяк не сприяють міжконфесійному порозумінню.

Конкретно архієпископа Павла також печуть західно-українські області, де, на його думку, безлад і наруга над людьми настільки сильні, злоякісні, настільки кричуще гірші і більші, ніж загалом по Україні, що власне на Львівській та Івано-Франківській областях архієпископ ставить наголос у своєму інтерв’ю.

Дісталось також і журналістам, які відважилися писати про УПЦ МП не так, як би цього хотілося владиці. Він просто таких журналістів назвав душевно хворими. Приписування своїм критикам психічних захворювань тільки за те, що вони звернули увагу на шикарний автопарк достойників УПЦ МП аж ніяк не чинить честі цьому достойнику МП.

Архієпископ Павел, скандально відомий своєю участю у виборчих списках Комуністичної партії, пропонує у кожну депутатську організацію відправити по 10-15 священиків (звичайно ж МП), а у Київраду – аж 40-50 – це, на думку архієпископа,- панацея від усіх хворіб українського суспільства.

Звісно, ціле інтерв’ю можна би було вважати маренням якогось церковного маргінала, але статус архієпископа надає цим словам небезпечного забарвлення. Виникає реальне запитання: Чи МП не збирається спровокувати в Україні якісь політичні та міжконфесійні потрясіння?

Джерела:

Воїни Христа Царя

"...виникає запитання можливості будь-якого діалогу з цією структурою..."

Дива та й годі! Адже ми давно, ще на початку 90-х років про це говорили й писали багато разів, що не можна вважати "московську казьонну церкву", власне, християнською, а тим більше (хтось же додумався до такого) називати її "ЦЕРКВОЮ-СЕСТРОЮ"!? Ми більше ніж певні, що й представники Папи Івана-Павла ІІ у переговорах з РПЦ МП у 1993 році мали достатньо інформації, щоб не сідати з цією державною структурою російської імперії за стіл переговорів, але... Так само, як тоді, так і зараз, наші ієрархи вперто хочуть бачити в них своїх братів-християн тимчасово нез'єдинених з Апостольським Престолом у Римі. Важко навіть визначити цей стан небажання бачити правду для деяких наших священиків та єпископів, - сліпі проводирі, чи що? Ну, яка спільність у Бога з дияволом? Чи чистих з нечистивими? Яка може бути спільність в Божої структури зі світською? Мабуть така ж, як і в московських попів з комуністами, адже, на їхню думку: Христос, це - перший комуніст!?

Отже нині, як свого часу для Путіна у Москві, так і для Януковича у Києві дано височайше, православне благословення на зачистку усіх "сектантів", тобто усіх неправославних за буквою, а також усіх тих, "казлов коториє мєшают нам жить" і кого давно пора "мочіть в сортірах" - націоналістів, які мають нахабство любити Україну та жертовно обстоювати честь і гідність української нації.

Парафіяльний сторож р.Б. Леонід.

В чому окупанти звинувачують «тризубівців»

За останніми даними, колишнього керівника Центрального проводу Дмитра Яроша звинувачують... в "хуліганстві". Як повідомила його дружина Ольга, в них вдома і в будинку матері Дмитра пройшли обшуки. Кретини, які його проводили, забрали мішечок з сіллю для прогрівання вуха, два мобільних телефони дочок Дмитра, портрет Василя Іванишина і... корм для рибок.

Хотіли забрати також портрет покійного батька Дмитра, але мати не дала того зробити.

Андрія Тарасенка, Романа Хмару, Ростислава Винара, Сергія Борисенка, Пилипа і Микиту Стемпіцьких звинувачують в псевдопідпалі офісу Партії Брехіонів в Києві.

Найтяжчі звинувачення окупанти висувають Голові Центрального проводу Андрію Стемпіцькому і Степану Бичику. Їм "шиють" ч.1 статті 263 Кримінального кодексу України «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами».

Джерело:

БАНДЕРІВЕЦЬ

Підрив пам'ятника Сталіну: Організація Тризуб заявила про арешт понад десяти своїх членів

Всеукраїнська організація "Тризуб" ім. С. Бандери заявила про масові арешти своїх членів по всій Україні у зв'язку з вибухом у Запоріжжі.

У заяві організації, розміщеній на її сайті Бандерівець, зазначається:

"8 січня цього, 2011 року, на Рогатинщині, Івано-Франківська область, був затриманий керівник Центрального проводу ВО" Тризуб "ім. С. Бандери Андрій Стемпицький, його син Пилип, а також Роман Хмара".

9 січня був затриманий колишній керівник Центрального проводу Дмитро Ярош, перший заступник ВО Тризуб ім. С. Бандери Андрій Тарасенко, Глава Української відділення Антиімперського фронту Ростислав Винар і голова Дніпропетровської обласної організації Тризуб ім. С. Бандери Сергій Борисенко. 10 січня заарештовано голову Тернопільської обласної організації Тризуб ім. С. Бандери ".

Також у заяві Тризуба стверджується, що в цілому арешти відбулися по всій Україні, "проводяться обшуки, заарештованим висуваються звинувачення у тероризмі в зв'язку з вибухом у Запоріжжі". Станом на сьогодні, 10 січня, за інформацією Тризуба, заарештовано понад десяти її членів.

При цьому організація наголошує: "Всі звинувачення, висунуті правоохоронними органами, вважаємо надуманими, сфабрикованими і замовними. Ці дії нинішньої влади розцінюємо як прояв політичних репресій і спробу придушення українських патріотичних сил".

Як повідомлялося, раніше прокурор Запорізької області заявив, що прокуратурі нічого не відомо про факти затримання міліцією у справі про підрив пам'ятника Сталіну запорізьких активістів Всеукраїнського об'єднання Свобода. Самі ж активісти заявили, що "комуністи могли підірвати Сталіна самі".

Нагадаємо, в новорічну ніч 31 грудня на території запорізького обкому Компартії України невідомі підірвали пам'ятник Сталіну. У результаті вибуху саморобного вибухового пристрою, постамент зруйнований повністю, пошкоджено будівлю обкому. Комуністи стверджують, що їм завдано матеріальних збитків на суму понад 230 тисяч гривень.

Міліція порушила кримінальну справу за ч.2 ст.194 КК України (умисне знищення майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом). 5 січня повідомлялося, що прокуратура перекваліфікувала підрив погруддя Сталіна на території Запорізького обкому КПУ в Запоріжжі з умисного знищення майна в терористичний акт і передала справу в СБУ.

Як зазначили в прокуратурі Запорізької області, "у засобах масової інформації, на інтернет-форумах з'явилося повідомлення про те, що відповідальність за вчинення вибуху взяла на себе організація Рух Першого січня, заявивши, що підрив вибухового пристрою здійснено на честь 102-річчя з дня народження Степана Бандери ". "Також від імені цієї організації заявлялося, що це перша акція зі знищення ворогів української нації та наступними цілями, нібито, стануть антиукраїнські службовці, працівники СБУ, прокуратури, судді, які переслідують українських патріотів. Також були висловлені погрози знищення всіх сіоністів і синагог", - йдеться в повідомленні прокуратури області.

Джерело:

КОРЕСПОНДЕНТ

"...Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне..." (Мт.5,10)

Серед заарештованих (8-10 січня 2011 р.Б.) беззаконною владою є й наші парафіяни, а саме: колишній керівник Центрального проводу ВО "Тризуб" ім. С. Бандери Дмитро Ярош, Глава Української відділення Антиімперського фронту Ростислав Винар та голова Дніпропетровської обласної організації Тризуб ім. С. Бандери Сергій Борисенко.

Просимо всіх парафіян про молитву за звільнення з ув'язення наших парафіян, а також про якомога ширший розголос цих протиправних та злочинних дій "лівоохоронних" органів внутрішньої окупаційної влади України.

Отже настав час пітьми і влади темряви, тобто тут не йдеться про якусь зміну політичних реалій сьогодення, а про прихід царства сатани, коли правда й справедливість нехтується в суспільстві, а брехня і беззаконня панують. Прийшов також час для кожного християнина, щоб нарешті визначитися у своєму вільному виборі - чи він з Христом будує, чи з противником руйнує, Чи він з Христом збирає, чи з дияволом розкидає. Врешті, мусить також зробити вибір: чи буде він з Богом активним співтворцем історії свого народу, чи тільки пасивним спостерігачем. Благаю вас мої любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, не помиліться у своєму виборі, щоб потім не довелося гірко страждати і плакати над тим, що втрачено, наданий Творцем, дорогоцінний час і шанс здобути Небесну Батьківщину через боротьбу (як засіб) за земну. Адже любов до Батьківщини настільки ж природна для кожної людини, як і любов до рідної матері. То ж невже ми з вами пропустимо цей шанс? Невже ми будемо байдуже дивитися на беззаконня, яке панує нині за гріхи наші та нищення народу, культури, духовності і наших святинь...?! (Неем.9,33-37)

Парафіяльний сторож р.Б. Леонід.

Різдвяні листівки УПА - янголи, зброя, Віра і Надія

Партизани Української Повстанської армії намагалися жити повноцінним життям, у тому числі святкували Різдво й Новий рік. Ці мальовані і друковані листівки - іноді шикарні, а інодi кустарні - олюднюють дещо забронзовілий образ націоналістичного підпілля.

"Історична Правда" представляє підбірку різдвяних і новорічних вітальних поштівок, виготовлених за невідомих обставин невідомими авторами. Якщо у читачів є детальніша інформація щодо історії появи цих листівок, пишіть у коменти або на istpravda@gmail.com

.

Більше листівок дивіться на сайті "Оттавського вісника".

Джерела:

ІСТОРИЧНА ПРАВДА

Воїни Христа Царя

Святого Первомученика Степана

9 січня 2011 року

Святого Первомученика Степана

Коротка історія

У Христовому Різдві ми бачили безконечну Божу любов і жертву задля нас грішних. А третього дня після празника Христового Різдва свята Церква наводить нам геройський приклад любови Бога в особі святого первомученика Степана. Святий Григорій Ниський у проповіді на честь святого Степана каже: "Ось ми переходимо з празника на празник і приймаємо благодать за благодать. Вчора наповняв нас подивом Господь вселенної, а сьогодні наповняє нас подивом ученик Господа. Яким способом цей, а яким той? Той (Христос) задля нас прийняв людську природу, а цей (Степан) задля Господа позбувся людської природи". Мученицька смерть святого Степана дійсно незвичайна, але незвичайний також і культ, який він має у Христовій Церкві від апостольських часів.

Східна Церква, прославляючи святого Степана у своїх богослуженнях, дає йому потрійний титул, називаючи його апостолом, первомучеником і архидияконом. Святий Степан належав до сімдесяти апостолів, пам'ять яких наша Церква святкує 4 січня. Він своєю святістю, мужністю і ревністю у вірі за поширення Христової науки повністю заслуговує на ймення апостола. Діяння апостольські кажуть про нього, що він був "муж, повний віри і Святого Духа... повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі" (6, 5 і 8). Святий Йоан Золотоустий ставить святого Степа­на поміж апостолів. "Скажи мені, — каже він, — чого не достава­ло йому, щоб він зрівнявся з апостолами? Чи і він не творив знаків? Чи і він не показав великої відваги?" (Бесіда 15 на Ді. Ап.).

Святий Степан не тільки ревний апостол, але й первісток мучеників. Оскаржений перед Синедріоном — жидівською радою — фальшивими свідками, він мужньо визнає святу віру. Через це його виводять за місто й закидують камінням. Це діялося 34 або 35 року по Христі. Як Христос, так і він перед смертю молиться за своїх ворогів. У його мучеництві бере участь юнак Савло, пізніше — апостол Павло. Святий Августин приписує навернення Савла крові святого Степана. "Якщо б Степан не молився, — каже він, — то Церква не мала б Павла". Святий Степан перший після Христового вознесення за свого Господа кров пролив і життя віддав. Звідси він має почесний титул першого мученика. Цей титул святі Отці високо підносять у своїх проповідях, на ньому наголошує Церква у своїх богослуженнях празника святого Степана і перенесення його святих мощей 2 серпня.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Різдво твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися тобі — Сонцю правди, і пізнавати тебе — Схід з висоти. Господи, слава тобі.

І святому, глас 4: Подвигом добрим змагався ти, первомученику Христовий і апостоле, і нечестя мучителів виявив ти, бо, камінням побитий з рук беззаконних, вінець прийняв ти з високої десниці і до Бога взивав ти, кличучи: Господи, не постав їм цього гріха.

Слава: Кондак, глас 3: Владика вчора до нас у тілі приходив — а раб днесь із тіла виходив; учора той, що царює, в тілі родився — днесь раба камінням побива­ють. Задля нього і кінчається первомученик і божественний Стефан.

І нині: Кондак празника, глас 3: Діва днесь преістотного родить і земля вертеп неприступному приносить. Ангели з пастирями славословлять, а волхви зо звіздою подорожують, бо ради нас родилося дитя мале — превічний Бог.

Діянь святих апостолів 6, 8-7, 5. 47-60

В тих днях Стефан повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. І встали деякі з синаґоґи, так званої лібертинів, киринеїв, олександрійців із Кілікії та Азії, і сперечались із Стефаном, але не могли встоятися супроти мудрости й духа, яким говорив. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога. І підбурили народ, старших та книжників, і, напавши, схопили і привели його в синедріон. Там вони поставили свідків, що говорили: Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та закону. Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце і змінить звичаї, які Мойсей був дав нам. І коли всі, що сиділи в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його лице, немов лице ангела. Первосвященик спитав: Чи воно справді так? Він відповів: Мужі, брати й отці, слухайте. Бог слави з'явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перше ніж він оселився у Харані, і сказав до нього: Вийде із землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку я тобі покажу. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселився у Харані; а звідти, як умер його батько, переселив його у цю землю, в якій ви живете нині. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги. Соломон же збудував Йому дім. Та не в рукотворних храмах живе Всевишній, як говорить пророк: Небо - престіл Мій, земля ж підніжок ніг Моїх. Який дім ви Мені збудуєте, каже Господь, або яке місце Мого відпочинку, хіба то не Моя рука все те створила? Ви твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому. Які батьки ваші, такі і ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; ви, що одержали закон за велінням ангелів, але його не зберігали. Почувши це, вони розлютилися у своїм серці й заскреготали зубами на нього. А він, повний Духа Святого, дивлячись на небо, побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв по правиці Бога, й мовив: Ось бачу відкрите небо і Сина Людського, що стоїть по правиці Бога. Вони ж закричали сильним голосом і, затуливши вуха, кинулись на нього разом, вивели за місто, і стали каменувати його. Свідки ж поклали свою одежу у ногах юнака, що звався Савло. І каменували Стефана, який закликав, кажучи: Господи Ісусе, прийми духа мого. І впавши на коліна, крикнув сильним голосом: Господи, не візьми їм цього за гріх. І промовивши це, заснув смертю.

Євангеліє від Матея 21, 33-42

Сказав Господь притчу оцю: Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, найняв його виноградарям і відійшов. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяли від них належні плоди. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, а кого ж укаменували. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, та ті вчинили з ними те саме. Нарешті послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. Та виноградарі, уздрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Ходімо, вб'ємо його і візьмемо собі його спадщину. І, взявши його, вивели геть з виноградника, і вбили. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями? Відповіли йому: Злих люто погубить, а виноградник найме іншим виноградарям, що будуть давати йому своєчасно його плоди. Тоді Ісус сказав їм: Чи не читали ви ніколи в Писанні: Камінь, що відкинули будівничі, став наріжним каменем. Від Господа це сталось, і дивне воно в очах наших.

Проповідь

«Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає! Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає?» (Єв. 12. 6-7).

Цими словами апостол Павло закликає нас до терпеливості у перенесенні терпінь. І вони допомагають нам глибше, краще зрозуміти сутність сьогоднішнього свята. Адже, з однієї сторони, ми сьогодні святкуємо велику трагедію – несправедливу загибель праведника. Але це по-нашому, по-людському. А з огляду на вічність, з огляду на спасіння і життя у Царстві Небесному – ми святкуємо його день народження для щасливого життя у Небі, для вічного життя поблизу Господа Бога. Первомученик святий Степан приймає мученицьку смерть, чим засвідчує свою віру і довіру до Бога. Також він показує нам шлях до Неба – через терпіння. Першим цей шлях вказав нам Сам Спаситель – Ісус Христос. Святий Степан першим повторює Його шлях. чим дає нам велику надію на спасіння, тим що ми також зможемо пройти цей тернистий шлях, свою Хресну дорогу життя.

Як часто ми чуємо, що без терпіння немає спасіння. Доводиться чути, що терпіння це є найтвердіший камінь, на котрому можна збудувати нашу життєву дорогу до спасіння, збудувати будову відкуплення і прощення наших гріхи. Спробуймо сьогодні з’ясувати: чому терпіння такі важливі для спасіння людської душі, чому їм надавав таке велике значення Ісус Христос. «Хто не бере хреста свого і не йде за Мною, той Мене не достойний» (Мт 10.38).

Ми часто не розуміємо терпінь, ми, думаючи по-людському, по-своєму, вважаючи, що терпіння – це покарання, це те, чого в житті потрібно завжди оминати. А особливо, коли займаємо високе становище у суспільстві. Вважаємо, що, маючи терпіння, ми немов би втрачаємо нашу, так звану «гідність», що вони принижують нас, визнаючи себе недостойним тих терпінь. Ми не хочемо мати терпінь у житті і вважаємо їх своїм терпінням, не бажаючи їх переносити. І тим самим втрачаємо Божу ласку. Чомусь вважається масово, що щаслива людина, у якої немає в житті жодних терпінь, у якою все: «о’кей», «нов проблем». А терпіння – це для невдах. Господь ніколи людину не принижував би через терпіння, якби саме понесені терпіння не давали нам ті неймовірні блага, які ми отримуємо для себе від Нього.

Через терпіння найчастіше йде очищення людської душі і приготування місця для Божої Благодаті у ній. У нечисту, гріховну душу Божа Благодать не сходить і у ній не перебуває.

Хоча Святі Отці Церкви говорять про два шляхи до святості, досконалості – через самовдосконалення і постійну працю над собою та перенесення терпінь, ні одна людина, що жила на землі, на шляху до святості не уникнула терпінь. Святий Іван Касіян називає перший шлях постійного самовдосконалення і праці над собою – правицею людського спасіння, а через терпіння – лівицею людського спасіння. Так як людині для повноцінного життя потрібна і права рука і ліва, так і людині на шляху до святості потрібен і час самовдосконалення, праці над собою, і час перенесення терпінь. Тому що, на жаль, людський розум занадто слабкий і без Божої допомоги, Божого втручання не може досягнути святості і спасіння душі.

Саме тут ми підходимо до правильного розуміння наших терпінь, до того, як навчають Святі Отці Церкви, як вони їх розуміли і сприймали. Вони називали терпіння – ліками для душі. «Бо нерозумно бути нам невдячними як до лікарів - за оздоровлення тіла (навіть тоді, коли вони дають нам гіркі та неприємні на смак ліки), так і до Бога, коли посилає нам щось сумне, не усвідомлюючи, що все походить з Провидіння Його і корисне нам. Таким розумінням і такою вірою у Бога знаходимо спасіння і спокій душі» (святий Антоній Великий).

«Те, що ти страждаєш, означає, що душа твоя хвора; якби ти не був хворим, то й не страждав би. Тим-то мусиш бути вдячним братові за те, що він допоміг тобі пізнати недугу твою, і всі терпіння від нього з любов’ю прийняти, як цілющий лік, посланий від самого Господа Ісуса. Якщо ж ти не тільки невдячний, а ще й ображаєшся на брата твого, повстаєш, сплітаєш задуми проти нього, то тим ти неначе говориш Господу Ісусу: «Не бажаю ліків Твоїх і зцілення Твого! – Хочу зогнити в ранах моїх і слухатися бісів. – Не знаю Господа. Хто Він такий, щоб я слухався голосу Його?» (Вих. 5.2). Господь же, благий до людини, попри всю її злобу, дає їй можливість зцілитися – очищальним припіканням (один з методів лікування на сході, особливо під час укусів змій). Тож, хто бажає зцілення – мусить перетерпіти все, що призначить йому лікар, хай і болісне. Адже хворий тілесно також не вважає за солодке терпіти операції і припікання, та оскільки без того неможливо зцілитися, віддає себе в руки лікаря, бажаючи через тимчасовий біль позбутися страшного внутрішнього розладу й довготривалої хвороби» (блаженний авва Зосима).

Отже терпіння є тими болючими ліками, що допомагають нам перебороти свої пристрасті. Найгірше, коли людина не бажає переносити, нарікає на життя, вважає себе недостойним цих терпінь. Така людина робить свої терпіння ще більшими. Вона ніби щораз роздирає свої рани і не дає їм загоїтися. Від нарікання і злослів’я терпіння стають ще більшими.

Наслідком добре, праведно перенесених терпінь є просвітлення. Те, що видавалось нам неможливим і незрозумілим, стає легким і доступним. Так як після ночі приходить день, а після дощу і буревію виступає сонечко, так після терпінь до нашої душі повертається мир і спокій. Власне терпіння і для того є, щоб ми відкрили для себе нові істини, знання, щоб стали сильніші духом.

Терпіння вимагають від нас, як фізичних, так внутрішніх, духовних зусиль. Дуже гарну пораду, як переносити терпінням початківцям дають Святі Отці. Вони говорять, що потрібно шукати тих місць, тих думок, тих людей, що приносять нам душевний спокій. Абсолютно неправильно шукати тілесного спокою і тілесних насолод. Вони не принесуть душевного спокою. Потрібно шукати те, що приносить мир і спокій душі.

Пригадую, як одна жінка розповіла, як стала ревною християнкою і почала щодень ходити до церкви. Дуже важко пережила смерть чоловіка. Жили, як кажуть у народі, «душа в душу». І після смерті чоловіка було таке відчуття, що в неї забрали половину душі і там утворилася порожнеча. Душевний біль та гіркота втрати гнітили душу і викликали великий смуток. Єдине місце де до її душі приходив мир і спокій – це була церква. Могла довгий час сидіти просто не думаючи ні про що. Почала частіше ходити до церкви, познайомилась із жінками, що щодень ходять на молитву, поступово сама почала щодень молитися. Тепер без молитви і церкви не уявляє своє життя, це її найбільша радість і насолода в самітному житті. Так пошук душевного миру і спокою привів її у церкву, навчив її бути направду глибоко віруючою людиною. Тепер не почувається одинокою, бо знає, що з нею усюди і завжди Господь Бог.

Направду великий взірець, як потрібно переносити терпіння, показує нам святий Степан. Він не тільки смиренно переносить, дбаючи про спасіння своєї душі, але він молиться і переживає про спасіння душі тих, хто ці терпіння йому спричиняє. Власне так завжди робили великі християнські праведники. Вони не тільки переносили терпіння, але і дякували Господу Богу за них, дякували за те, що ними можуть спокутувати свої земні гріхи і йти тією хресною дорогою, що йшов Христос. Благословляли своїх гонителі і просили у Бога для них спасіння, вважали усі земні терпіння чимсь незначним у порівнянні до Небесної нагороди. Можна дивуватися їхньому довготерпінню, але саме думка про Небо, про Небесну нагороду давала їм це довготерпіння. Адже коли людина має чітку ціль, то набагато легше виконує важку працю, переносить терпіння.

То немовби, коли ми ідемо пустелею під палаючим сонцем і є втомлені. Нас охоплює зневіра: чому ми повинні терпіти і навіщо все це переносити? Здається, що кінця-краю цьому не буде. Але коли ми знаємо, що у кінці шляху нас чекає затишний і прохолодний будинок, чекають рідні і близькі, то цей шлях вже не видається нам таким важким і терпіння переносимо набагато легше.

Або на фронті, коли ми є в тяжких обставинах і є загроза нашого життя. Людину охоплює такий великий страх, що їй здається, ніби вона потрапила у пекло. Але коли вона розуміє, що прийшла захищати сюди своїх дітей, дружину, батька, матір, рідних, що вона захищає свою батьківщину, то буде мати сили усі ці терпіння перенести.

Подібно і християнин, коли знає, що то для нього є терпіння, яке несе за собою Бога і вічну Батьківщину, то він і не опускає рук своїх. Тоді усі земні терпіння йому видаються незначними. Навпаки люди, що живуть заради земних насолод, від найменших земних негараздів приходять у розпач. Саме відношенням до терпінь різняться правдиві християни, які усі свої думки мають про Бога і життя вічне, від тих, хто визнає Бога тільки устами.

Напевно, найбільші терпіння переживають люди-інваліди, що прикуті до ліжка. Вони не можуть існувати без сторонньої допомоги і позбавлені переважної більшості земних насолод. Коли це людина непобожна, то дуже важко переносить це направду дуже важке терпіння. Коли ж це людина побожна, глибоко віруюча, то поступово її життя перетворюється у постійну молитву. У ній знаходить сенс життя та найбільшу допомогу. Вона не нарікає на свою долю, але з Божою допомогою перемагає ці терпіння і виходить переможцем. Така людина потребує тільки фізичної допомоги, а сама здатна, не дивлячись на свій стан, надавати іншим моральну і духовну допомогу. Скільки ми знаємо святих, що мали фізичні вади, але молитвою навертали грішників, підтримували інших людей.

Коли під час терпінь ми не нарікаємо, не жаліємо себе, не падаємо духом, покладаючи своє життя в руки Бога, то ці терпіння принесуть користь нашій душі, будуть гірким лікарством для неї..

Що означає терпіння Боже для нас? Це вияв любові Бога для всього людства, бо Він завжди чекає нашого навернення до Нього, бо Він любить нас. Він був настільки лагідний, що «не загасив тлінного гнота і не поламав надламаної очеретини» (Мт. 12.20). Завжди дає людині її вибір, свободу дії, а терпіння – це те, що допоможе нам зробити правильний вибір. Амінь

Ієромонах Андрій Салогуб

"Сівач", січень 2011, Ч. 1 (136) рік 13

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;

Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону святого Первомученика Степана.

Джерело:

КАЛЕНДАР УГКЦ

СЛОВО ВЛАДИКИ ІГОРЯ (ВОЗЬНЯКА) В ДЕНЬ УРОДИН СТЕПАНА БАНДЕРИ

Всечесні отці,

Високодостойні представники влади,

Шановні брати й сестри,

вітаю усіх вас у цей новорічний день та бажаю щасливого Нового року! Не знаємо, що доброго він нам принесе, але ми здобудемо стільки добра, скільки зуміємо самі його вчинити для наших ближніх та рідної України. Добро, вчинене комусь, ніколи не пропадає, воно глибоко й з нагородою відгукується для кожної людини тепер та у вічності. Тому вартує прислухатися до слів святого апостола Павла, котрий стверджує: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рм 12,21). Стоїмо перед пам'ятником блаженної пам'яті Степану Бандері, де ми молилися за упокій його душі. В енциклопедичному словнику «Історія України» (2008), мабуть, найкраще означено його постать - символ нації. На афішах у нашому Львові читаємо, що С. Бандера - скарб нації. У нашій державі за останній рік велися дебати про цю постать, навколо присвоєння йому посмертно звання Героя України. Одні це схвалюють й захищають, інші поборюють й в судовому порядку пробували анулювати це звання? А яким судом, наприклад, до цього часу, було засуджено ганебний вчинок органів радянської влади, зокрема КҐБ, що вбили цього невтомного борця, котрий відстоював правду українського народу та боровся за волю нашого краю!? Його підступно позбавили життя за те, що він жертвував своїми знаннями, силою, здоров'ям та життям, щоб здобути кращу долю для свого народу, для України. Син греко-католицького священика, що народився у селі Старий Угринів на Івано-Франківщині, став символом нації, невтомним борцем за кращу долю свого народу. Його засуджували на смерть в 1936 році, а потім, повторно в 1941 році був кинутий до концтабору в Саксенгаузен, але завжди залишався живим. За кордоном не спочивав, бо у 1956 році продовжував налагоджувати зв'язки з націоналістичним підпіллям в Україні. Вважав своїм обов'язком визволяти рідну землю від окупаційної чужої влади.

Що мислити взагалі про уряди в Україні за останні часи? У Верховній раді знаходяться різні провідники, багато із них не люблять українців, бо до цього часу ми не мали жодної влади, котра дбала б за свій народ, за його кращу долю, за добробут. Корупція укріплює свої позиції, усі про неї говорять, але жодної реакції від уряду, хіба зовнішні заяви, підписані накази та залякування тих, хто не при уряді. Чому наприклад, не судять Ківалова, котрий зловживав своїм урядовим положенням під час виборів 2004 року, фальшував їх, вчинив замішання в усьому нашому суспільстві, що привело до масових виступів та майдану? Чомусь не арештовують тих, хто вчинив з'їзд у Сіверськодонецьку 28 листопада 2004 року? Одного Кушнарьова по смерті поставлено як відповідального за ці заколоти та напруження, що відбувалися в нашій державі? Тоді прихильники кандидата в президенти Віктора Януковича закликали створити Південно-східну автономну республіку, з наміром приєднати цей регіон України до Росії? Ніхто немає нічого проти тих, кого сучасні урядовці викликають до суду та висувають різні звинувачення. Це - добре! Але таке добро повинно поширюватися на усіх, хто чинив заколоти протягом певного періоду часу. Правда, не усіх можемо рівняти під одну мірку, але більшість із урядників до цього часу дбають виключно про себе, стараються за свою вигоду, про забезпечення себе та своєї рідні тощо. Ніколи не оплатиться жодному чиновникові те, що на кривді інших будує свій добробут. Це, принаймні, закінчиться із недалекою смертю кожної людини. Тому вартує дбати за свій народ, посвятити своє життя для нього так, як це чинив Степан Бандера, який не шукав своєї вигоди, не обкрадав інших, але допомагав і мріяв вчинити увесь наш народ щасливим та багатим. Хоч Україна у той час була поневолена, окупована, зранена, позбавлена самостійності. Він йшов на великий ризик, бо дуже любив своїх людей та Україну! Цей чоловік вірив у свій народ, боровся за його щастя, добру долю та визволення від всякого роду захоплювачів. І займанці розправилися з ним у підступний спосіб, вбиваючи його рукою Б. Сташинського, із пістолета, ампулою насиченою ціанистим калієм. Звичайно, що за вбивство С. Бандери відповідальність ніс вже похований окупаційний уряд СРСР та ЦК КПРС. Зрозуміло, що усі поплічники комуністичного режиму, а їх ще у нас, в Україні, дуже багато, ніколи не будуть бажати присвоєння героя цьому невтомному лідерові та Героєві своєї нації. Коли дивимося на урядовців Верховної ради України, зі свічкою можна знайти таких, хто уболіває за її долю, народ, його добробут. Бракує відповідальності у наших чиновників, в провідників держави. Мені пригадується слова Ісуса Христа, котрий прирівнював тодішніх провідників Ізраїлю з дітьми. «Вони подібні до дітваків, що на майдані сидять і одні до одних кличуть та промовляють: Ми грали вам на сопілці, та ви не танцювали! Ми вам співали жалобної, та ви не плакали!» (Лк 7,32). Бракує керівних осіб в Україні, котрі б взяли на себе відповідальність за народ, згуртували його, підняли економіку та вчинили наш край багатим. Критиків багато, а великодушних осіб, відповідальних та люблячих свій народ обмаль. Критикою інших користуються ті, хто бездарний у керуванні, не спосібний взяти відповідальність та привести свій народ до кращої долі.

Велике завдання лежить на кожному свідомому українцеві, щоб любити свою націю, старатися про пошану для своїх героїв, не боятися тиску будь-якого уряду в нутрі чи зовні, що противиться нашій нації та Україні. Цей чоловік, Бандера С, любив свій народ, захищав його гідність, бажав для нього добра, виборював, як міг, краще майбутнє для своєї Батьківщини, в котрій він народився і для якої посвятив своє життя. Тому погляди анти народників для нас не повинні бути зразком, вказівкою чи статусом. Місцева влада повинна докладати всіх зусиль, щоб наші герої, наші провідники народу, були гідно вшановані. Для цього потрібно написати добру історію про їхнє життя, про їхню невтомну боротьбу, про їхню жертву ради кращого майбутнього народу, з котрого вони вийшли і за який поклали свої голови. Звертаюся до представників місцевої влади, щоб дбали за свій народ, за кожну людину, починаючи від немовляти, дітей, дорослих та людей старшого віку, хворих й опущених, щоб покращити життя усіх.

Висловлюю свою вдячність службі міліції, котрі день і ніч стоять біля пам'ятника й пильнують його, щоб злісна рука не вчинила наруги над ним. Дякую тим, хто організовує подібні заходи, але потрібно йти відважно вперед, щоб досягнути кращої долі для свого народу! Усім бажаю щасливого Нового року та радісних свят Різдва Христового! Слава Ісусу Христу!

+ Ігор (Возьняк),

Архиєпископ Львівський УГКЦ

1 січня 2011 року Божого

ФОТОРЕПОРТАЖ

Джерела:

Департамент інформації Львівської Архиєпархії УГКЦ

Воїни Христа Царя

АНОНС! Часопис «Патріярхат», останній в нинішньому році, номер

"Хто володіє інформацією – той володіє світом"

Цього разу «Патріярхат» спробував стати «дзеркалом» медійного обличчя УГКЦ. Наскільки це йому вдалося – судіть самі...

«Церква позиціонує свою інформаційну діяльність, як один з пріоритетних напрямів». Інтерв’ю з о. Ігорем Яцівим, головою Департаменту інформації УГКЦ – «кардіограма» комунікативної діяльності нашої Церкви: здобутки, діючі проекти та плани на майбутнє у сфері масово-інформаційної діяльності; штрихи про Всесвітній конгрес католицьких медіа; користь соціальних мереж; слово до читачів «Патріярхату».

«Чому саме серед робітництва стали популярними ліві ідеї та атеїстичні погляди» і до чого тут Церква? Декілька важливих напрямних від директора Релігійно-інформаційної служби України Тараса Антошевського, на які «люди Церкви», як духовенство, так і миряни, повинні звернути увагу та почати активно діяти – про це у статті «Дещо про виклики перед Церквою в епоху інформаційних технологій».

Конструктивна критика аргументована результатами бліц-моніторингу – від Мар’яни Карапінки. Які інформаційні повідомлення Церкви викликають зацікавлення світських ЗМІ? Чи греко-католицькі медіа конкурентоспроможні і навіщо їм це? Більше позитиву! Про це та інше у матеріалі під назвою «УГКЦ проповідує для навернених».

«За статистикою, 47% користувачів українського Інтернету – це люди віком від 25 до 45 років. 36% складає молодь від 15 до 25 років, 56% аудиторії Інтернету складають чоловіки. Чи має Церква що сказати цим людям сьогодні? Чи готова вона це робити в той спосіб, у який ці люди готові слухати?» Олена Кулигіна, журналіст, піар-менеджер, активний користувач Інтернету, редактор каже, що: «Соціальні медіа – незамінний ареопаг для євангелізації».

«Ненасильницький спротив є частиною ідентичності УГКЦ». Не зайвим для представників релігійних ЗМІ буде почути думку про них «ззовні». Тому пропонуємо інтерв’ю з політичним аналітиком, директором Групи європейської стратегії Дмитром Потєхіним, яке завершить рубрику Тема номера.

Наш часопис не зводить очей з важливої цілі/мети УГКЦ – Патріархату. У шостому числі розпочинаємо публікацію серії доповідей виголошених під час круглого столу «Патріархат УГКЦ. Що далі?».

«Богослов'я виродиться у абстрактну теорію лише для «сакрального» кола вибраних, якщо не матиме безпосереднього втілення у різних вимірах пасторального життя, місійно-євангелізаційної діяльності, катехизації, живого та інтенсивного церковно-суспільного діалогу зі світом бізнесу, політики культури тощо».Увазі читачів пропонуємо другу частину розмови з головним редактором часопису «Християнин і світ» Віктором Жуковським – «Термопіли» нашого богослов’я.

Що знаєте Ви про нинішнє становище Греко-Католицької Церкви у США? Особливо про те, що статистика дуже невтішна: у 2010 році кількість вірних порівняно з 1965 роком скоротилась більш ніж у 10 разів… Реалії та пропозиції виходу з кризи у доповіді Роми Гайди, голови Патріархального Товариства у США, виголошеної на Великому Патріаршому Синоді УГКЦ, що відбувся у вересні поточного року. «Чого ми навчилися від 4-ох хвиль еміграції до США?»

Рубрика ПОРТРЕТИ цього разу «мальована» з сестри Кекилії (Замуляк), бразилійки українського походження, місіонерки, для якої полем праці стала Бразилія, Аргентина, Італія, Україна. Донецька спільнота ділиться реляціями про десятилітню працю сестри на парохіях Східної України. Про це у статті «Кам’яними дорогами, від хати до хати».

Довкола особи цього святого до сьогодні не вщухають суперечки. На чиєму боці правда? Цікаві факти від історика Віктора Заславського у статті «Йосафат Кунцевич: мученик за єдність чи папських фанатик?» «Я ніколи нікого до Унії насильно не примушував, такого ніколи не було. Захищати ж мене мої церковні права, (якщо на мене наступають насильством), мене примушує звичайна єпископська присяга… Чому ж ми не можемо, як і інші, використати законні засоби охорони наших прав та свобод, особливо якщо інакше неможливо?»

Крім цього – презентація новинок від видавництва «Дух і Літера», новини церковного життя України та світу, добре слово про тих, які відійшли до вічності: Оксану Бережницьку та Василя Никифорука.

Передплатити часопис можна через Укрпошту (передплатний індекс 90827), а також безпосередньо через редакцію:

ПАТРІЯРХАТ

пл. Св. Юра, 5

м. Львів, 79000

Лідія Мідик

тел. (032) 247-40-56

ПАТРІЯРХАТ

Анонс також можна взяти з сайту РІСУ

4 ГРУДНЯ ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Свято введення в храм Пресвятої Богородиці, яке Східна Церква відзначає 4 грудня (21 листопада - ст. с.) належить до 12 найбільших церковних свят. Євангеліє нічого не говорить нам про подію уведення в храм Богородиці. Основою цього свята, як і Різдва й Успення Божої Матері, є традиція Церкви й апокрифічні книги, насамперед Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея «Про Різдво Пречистої Діви Марії».

У цих творах розповідається, що батьки Пречистої Діви Марії, святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що коли у них з'явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові у храмі Єрусалиму. Господь вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Там Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як доросла дівчина, не була заручена зі святим Йосифом.

Празник Введення в храм пресвятої Богородиці має один день перед- і чотири дні попразденства. Про нього маємо згадки з V ст. Проте поширеним на усьому Сході він став кількасот літ після цього - з проповідей на цей день Царгородських Патріархів Германа (715-730) і Тарасія (784-806) відомо, що празник Введення був встановлений у VIII ст. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке подарував до синайського монастиря імператор Теодосій III (715-717), серед дванадцяти празників згадано і празник Введення. Цей празник внесений і до грецьких місяцесловів з IX століття - саме з цього часу це свято стає загальнопоширеним.

Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під назвою «Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки». Типікон Великої Царгородської Церкви (ІХ-Х ст.), хоча не подає ані апостола, ані Євангелія на цей празник, але про 21 листопада там сказано таке: «Собор святої Богородиці, яку батьки привели і передали у храм Господній від трьох літ». Евергетицький типікон з XI ст. містить службу Введення з перед- і попразденством. Службу на цей празник уклав Григорій Нікомедійський (IX ст.), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець.

На Захід свято Введення прийшло досить пізно - аж в кінці XIV століття, а в середині XV ст. - поширилося по всій Європі. Західна Церква відзначає це свято 21 листопада.

У середньовіччі, як зазначає Юліан Катрій у книзі «Пізнай свій обряд», введення в храм було улюбленою темою в іконографії.

Про літургійні особливості свята читайте у спеціальному матеріалі РІСУ:

Джерелa:

РІСУ

Воїни Христа Царя

«Матері в молитві»

«Матері в молитві»

6-7 листопада 2010 рокув парафії Преображення Господнього міста Дніпродзержинська відбулася значна духовна подія – II регіональний з'їзд «Матері в молитві» Донецько-Харківського екзархату. На з'їзд прибуло 38 делегатів з різних міст і сіл України: Донецька, Харкова, Запоріжжя, Полтави, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Балівки.

З'їзд розпочався Святою Божественною Літургією. Після Служби Божої отець Василь Поточняк провів реколекції для матерів на теми «Униніє» та «Через молитву до віри в Бога». Духовні науки отця Василя доторкнулися кожного серця, не залишили байдужими нікого, змінили ставлення до молитви й до всього свого життя.

На з'їзді матері багато молилися, спілкувалися між собою, вирішували організаційні питання. Зокрема, новим регіональним координатором руху «Матері в молитві» Донецько-Харківського екзархату обрано нашу парафіянку Ольгу Малюк.

Основна увага на з'їзді була зосереджена на спільній молитві матерів, яку провела національний координатор руху «Матері в молитві» Віра Чмелик.

Особливо торкнулась сердець присутніх Ісусова молитва з коментарями, яку провадив отець Василь Поточняк. А живе свідчення пані Світлани Біденко про зцілюючу силу молитви зворушило серця і підтримало у вірі всіх присутніх.

Завершився з'їзд Службою Божою і благословінням слугинь новостворених молитовних груп.

Перед учасниками з'їзду виступили лауреати конкурсу «Пісня серця» Катерина Помайда і Володимир Сокол.

Ці два дні зустрічі матерів стали часом єднання і взаємної любові. Ця подія стала духовним поштовхом для оновлення життя нашої парафії.