8.11.2008 р. Святого великомученика Димитрія

8 листопада 2008 року

Святого великомученика Димитрія

* Коротка історія свята
* Тропар та кондак
* Празничний Апостол
* Євангеліє
* Проповідь

Коротка історія

Св. Димитрій жив у другій половині третього сторіччя у місті Солуні, з грецької Тессалоніке, де його батько був високим цісарським достойником. По смерти батька цісар Максиміліян зробив його солунським проконсулем. Св. Димитрій від дитинства був вихований у християнській вірі. Хоча займав високий уряд, то він свою віру явно визнавав та був апостолом своєї віри. За те цісар Максиміліян каже вкинути його до в'язниці. Будучи у в'язниці, він благословив св. Нестора на боротьбу з цісарським непереможним гладіатором Лієм. Св. Нестор виступив проти Лія з хрестом у руках, і поконав та вбив його. Цісар довідавшися, що це Димитрій благословив Нестора на боротьбу з Лієм, послав своїх жовнірів і вони прокололи його списами. Це було 306 року. Пам'ять св. Нестора відзначає Східна Церква наступного дня після празника св. Димитрія.

Геройську віру св. Димитрія прославив Господь Бог не тільки різними чудами по його смерти, але також нетлінністю тіла та мироточивістю. Коли, по яких сто роках після його смерти, відчинено гріб – то його тіло знайдено нетлінним, а його кості видавали пахуче миро–олій, яке зціляло недужих.

Празник св. Димитрія належить до середніх празників. З цим празником є злучена пам'ять землетрусу, який був у Царгороді 26 жовтня 740 року. В богослуженні на день св. Димитрія св. Церква ставить нам перед очі його геройську віру та різні чесноти. Вона славить його як мужнього Христового воїна й ісповідника, як чудотворця, що лікує недуги душі й тіла та помагає в кожній потребі. "Мучениче страстотерпче, святий Димитріє, – співаємо на стихирах вечірні – ти чудами світиш світові, наче сонце. Тож святкуючи твою пам'ять, ми всі радіємо твоїми чудами, Блаженне..." А в п'ятій пісні канона утрені читаємо: "Ті, що з вірою щиро прибігають до твого храму, Димитріє, скоро звільняються від недуг і душевних терпінь".

Тропар та кондак

Тропар, глас 3: Як великого поборника в бідах знайшла тебе вселенна, страстотерпче; ти перемагаєш народи, бо, як скинув ти Лієву гординю і на подвиг сміливим учинив ти Нестора, так, святий Димитріє, молися Христу Богу, дарувати нам велику милість.

Слава: Кондак, глас 2: Крови твоєї струями, Димитріє, Бог Церкву обагрив, давши тобі кріпость непобідиму і зберігаючи град твій непошкодженим, бо ти – його твердиня.

І нині: Богородичний, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

ІІ послання святого апостола Павла до Тимотея 2, 1-10

Сину Тимотею, зміцнюйся у благодаті, що в Христі Ісусі. А що ти чув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть здатні й інших навчити. Отож, перенось муки, як добрий воїн Христа Ісуса. Ніхто, бувши воїном, не втручається в справи життя цього, якщо хоче догодити тому, хто його найняв на службу. І коли хтось бореться, то не отримує вінка, якщо не бореться законно. Рільникові, що працює, належиться першому споживати плоди. Збагни, що я говорю, а Господь дасть тобі розуміння у всьому. Пам'ятай про Господа нашого Ісуса Христа, що воскрес із мертвих, з роду Давида, згідно з моїм Євангелієм, за яке я страждаю аж до кайданів, немов злочинець, але слова Божого зв'язати не можливо. Тому я все терплю задля вибраних, щоб і вони осягнули спасіння, що в Христі Ісусі з вічною славою.

Євангеліє від Івана 15, 17-16, 2

Сказав Господь: Це вам заповідаю, щоб ви любили один одного. Якщо світ вас ненавидить – знайте, що він Мене перше, ніж вас, зненавидів. Якби ви були від світу, світ своє любив би. А що ви не від світу, бо Я вибрав вас від світу, тому світ вас ненавидить. Згадайте слово, що Я був сказав вам: Слуга не більший від пана свого. Якщо переслідували Мене, переслідуватимуть і вас; і якщо слово Моє зберігали, зберігатимуть і ваше. Та все те робитимуть вам за ім'я Моє, бо не знають Того, Хто послав Мене. Якби Я не прийшов був і не говорив до них, гріха не мали б. Але тепер вони не мають виправдання за їхній гріх. Хто ненавидить Мене, і Отця Мого ненавидить. Якби Я не чинив був серед них діл, яких ніхто інший не чинив, гріха не мали б. Тепер же і бачили, і зненавиділи – і Мене, і Отця Мого. Але щоб здійснилося слово, що написане в їхньому законі: Зненавиділи вони Мене безпідставно. Як прийде Утішитель, Якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, Він свідчитиме про Мене. Та й ви свідчитимете, бо ви зі Мною є від початку. Сказав я вам те, щоб ви не зневірилися. Вас виключать із синагог. І настане година, коли кожен, хто вас убиватиме, думатиме, що службу приносить Богові.

Проповідь

Святий Дмитрій Солунський є досить відомим та почита­ним нашим народом святом. Його ім'я є поширеним у нашому народі, на його честь збудовано багато церков. Св. Дмитрій народився у другій половині третього сторіччя. Його батьки виховали його у християнській вірі. Коли він досягнув зрілого віку був призначений солунським проконсулом. Коли імпера­тор Максиміліан розпочав переслідування християн то довідав­ся, що св. Дмитрій не тільки не переслідує християн, але й сам є християнином. Незважаючи на обіцянки імператора високих посад та багатства, залишився вірним Христу. За це був вкину­тий у в'язницю. У в'язниці св. Дмитрій благословив юнака Нестора на бій з гладіатором Лієм, який насміхається з хрис­тиян та Ісуса Христа. Отримавши благословення Нестор пере­міг Лія. Коли розгніваний імператор взнав, що св. Дмитрій благословив Нестора, наказав вбити св. Дмитрія. І воїни у в'яз­ниці закололи списами св. Дмитрія. Християни з почестями поховали тіло святого.

Життя св. Дмитрія як бачимо було скромним. Своїм жит­тям він не відрізнявся від тисячі інших мучеників. І можливо, його життєпис загубився б серед сторіч, якби не через майже сто років після його мученичої смерті, християни вирішили перепоховати його тіло. І коли відкрили його гріб, то побачи­ли, що воно є нетлінне та виділяє пахуче миро. Багато людей приходило, щоб вшанувати тіло св. великомученика і багато відчуло на собі поміч цього святого, а його пахучим миром багато людей зцілилося від різних недуг. Так Бог виявив свя­тість життя св. Дмитрія, та прославив його ім'я після смерті більше, як за його життя. І це повинно заохочувати нас, щоб ми не падали часто духом, але завжди твердо стояли в вірі у Христа, та вміли б вмирати задля Христа кожного дня. А наша нагорода та прослава нашого життя прийде свій час, який Гос­подь призначив кожному з нас. Людина, що щоденно за свого життя освячується Святим Духом не тільки освячує свою душу, але й тіло. Нетлінність та мироточивість тіла св. Дмитрія піс­ля його смерті є знаком приємності його життя для Бога. Освя­чене святим життям тіло і після смерті не підпадає законам природи. Бо де є Бог там перемагаються закони природи. Вони підкоряються Тому, Хто їх установив. Гріх є причиною нашої смерті.

І те, що наше тіло розкладається після смерті та виділяє трупний запах є причиною насамперед того, що наше життя здебільшого переповнене гріха та служіння пристрастям. Ми всі звикаємо до матеріального життя та матеріальних речей. І свідченнями, що виходять за рамки матеріального світогляду, є нетлінні мощі святих людей. Вони переносять наш погляд у духовний світ. Нетлінність - це не тільки прослава життя святої людини, але й є закликом до нас, щоб ми наслідували життя святих. Щоб ми споглядаючи це Боже таїнство отриму­вали наснагу до духовного життя. Споглядаючи на нетлінність тіла святих, ми бачимо, що Божі, духовні речі є вічні, а мате­ріальні – скоро проминаючі. І коли людина своє життя віддає скоро проминаючим речам - сама проходить. А віддаючи своє життя для вічності - стає вічною. Тому у всі часи християн­ства люди ішли до місць де зберігаються мощі святих людей, щоб торкнутися вічності та щоб наповнитися духовної сили. Вшановуючи святі мощі людина має нагоду застановитися та перемінити своє життя, наповнитися Божої благодаті та отри­мати заступництво цих святих. Мощі святих є великим джере­лом Божої Благодаті. І мощі великомученика Дмитрія та цілю­ще пахуче миро, що витікає з них є тому великим свідченням. Не втрачаймо нагод відвідувати святі місця, та вшановувати мощі святих людей. Бо нетлінність їхнього тіла є не стільки їх прославою, скільки Божим даром для нас. Бо свою прославу та нагороду вони отримали вже від Бога у вічності. А нетлінність їхнього тіла є скоріше дороговказом для нас, щоб ми не зійшли з правдивої дороги у цьому земному життю.

Тож не лінуймося працювати для Бога, свідчити Бога сво­їм життям, будемо стійкими у вірі, просімо заступництва і по­мочі св. Дмитрія у нашому житті. І Господь, якому підкоря­ються усі закони природи прославить нас та наше життя. Амінь.

Для створення статті використано такі джерела:

о. Андрій Івашків
"Сівач", листопад 2003 Ч. 11 (48) рік 5
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Збірник проповідей "Сівач".
Ікону св. великомученика Димитрія.

14 жовтня 2008 р. Покрова Пресвятої Богородиці

14 жовтня 2008 р.

Свято Покрова Пресвятої Богородиці

• Коротка історія

• Тропар та кондак

• Послання святого апостола Павла до Євреїв 9, 1-7

• Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

• Проповідь

• Про ікону

Коротка історія

Поміж Богородичними празниками нашого церковного року на осібну увагу заслуговує празник Покрова Пресвятої Богородиці. Культ Божої Матері як Покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж по сьогодні. Секрет того постійного, улюбленого й ревного культу Богоматері як Покровительки, лежить, мабуть, в тому, що тут ідеться не про земське і людське, але небесне й могуче заступництво. А такого заступництва й опіки хоче кожна людина, родина й народ. Від самого початку існування нашої держави ми стало мали великих і сильних ворогів. Тож нічого дивного, що наш народ шукав такої помочі й опіки, проти якої не може встоятися жадна людська сила, а тією поміччю був якраз покров Преч. Діви Марії. Тому празник Покрова завжди був і є для нашого народу днем великого вияву любови і вдячности для Пресв. Богородиці та днем радісної прослави і звеличення її покрова й заступництва.

Головний мотив, який причинився до установлення цього празника, це видіння св. Андрія Юродивого. Царгород, столицю Візантії, облягали араби. Ціле місто й народ у великій тривозі. В храмі Пресв. Богородиці на Влахернах, де переховувалася Її риза, правиться всеночне. Розмолений народ виповнив церкву по береги. Між народом ревно молиться про охорону міста св. Андрій Юродивий зі своїм учнем Епіфаном. Відправа кінчиться. Втім св. Андрій бачить, як від царських дверей - так звалися у греків головні входові двері церкви - йде світлом осяяна Прес. Богородиця у супроводі Св. Івана Христителя і св. Івана Богослова та при співі великого хору Святих. Божа Мати підходить до престола, вклякає, довго молиться і заливається сльозами. Відтак встає, здіймає зі своєї голови преясну хустку-покров-омофор, з грецької мафоріон, і широко простирає її над народом у церкві. Видіння зникає. Св. Андрій і Епіфан, які бачили це видіння, зрозуміли, що Пресв. Богомати прийшла, щоб рятувати місто. Подія чуда блискавкою розноситься по всьому місті. Вороги відступають. Місто врятоване.

Від тієї хустки-покрова і празник дістав свою назву. Покров-омофор стали символом опіки і заступництва Преч. Діви Марії.

Східня Церква у своїх богослужбах залюбки підкреслює три найкращі привілеї Пресв. Богородиці: Її Богоматеринство, Її Вседівицтво і Її Заступництво за нами перед Богом і якраз цей третій привілей Божої Матері найбільше припав до серця нашому народові. Наші князі, наші королі, наше військо, наші козаки й гетьмани радо вибирають Преч. Діву Марію за свою Покровительку й Опікунку.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані твоїм, Богомати, пришестям, і, спозираючи на твій пречистий образ, покірно мовимо: Покрий нас чесним твоїм покровом і ізбав нас від усякого зла, молячи Сина твого, Христа Бога нашого, спасти душі наші.

Слава, і нині: Кондак, глас 3: Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 9, 1-7

Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і земну святиню. Бо зроблено перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься Святе. За другою ж завісою був намет, званий Святе Святих, із золотим жертовником кадила та з кивотом завіту, увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розквітлий жезл Арона і таблиці завіту. А зверху над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол. Але про те тепер не час говорити докладно. При такому влаштуванні всього, у перший намет входили завжди священики, виконуючи службу, а в другий - раз на рік лиш архиєрей, і то не без крови, яку приносив за свої й людські провини.

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що, сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи, отже, їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що кормили Тебе. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають Його.

Проповідь

"Відкрию уста мої і Духом натхнен­ний,
промовляю слово Цариці Матері,
і весело буду святкувати,
і чуда її про­славляти " (Ірмос кан. гл. І).

"Прикрашена божественною славою свята і славна пам'ять" про Пречисту Діву Марію, зібрала нас всіх на свято Покрови Пресвятої Богородиці, щоб "разом з ангельськими хорами, Предтечею і Богословом, пророками і апостолами".., вірою з чистим серцем, прославити Божу Матір, що завжди захищає і покриває людей святим Своїм омофором.

З Євангельської історії відомо є, як в Кані Галилейській Господь Ісус Христос "поклав початок чудес Своїх, явив славу Свою і повірили в Нього Його учні". А спонукала початок Христових чудес Мати Ісусова, Пречиста Діва Марія (Ів. 2.1-11). Там же, в Кані Галилейській, перш ніж зцілити сина ца­редворця, Христос об'являє: "Ви не увіруєте, якщо не побачите знамень і чудес" (Ів. 4,48). Господні чудеса - найдостовірніші свідки Божого об'явлення, пристосованого до розуму усіх людей. Вони мають своє призначення і навіть місію - спроваджувати люди­ну до віри в Бога, бо "де хоче Бог, там перемагаються закони природи". Боже чудо ніколи не порушує законів природи, а являє щось нове і невідоме. І як же мало пожитку з того, коли будь-яку чудесну Божу дію, людина схоче зрозуміти, тим са­мим вона позбавляє себе заслуги віри, бо не вбачає в чуді дії Божого Провидіння і Божої волі. Адже Христос ніколи не творив чудес задля пустої цікавості, чи навіть бажання само-прослави: зморений голодом, Він не перетворює камінь на хліб (Мт. 4,3). Всі Христові чудеса - це ознаки милосердя, зна­мення, і сповнення пророцтв. Ось чому Син Божий накормлює п'ятьма хлібами п'ять тисяч чоловік, окрім жінок і дітей (Мт. 14.21).

Якщо "чудом всіх чудес можна назвати створений Богом світ, то наскільки більшим чудом є чудо прожити на цьому світі достойно чистим життям". Таким життям, чистим і безгрішним, прожила Пречиста Діва Марія, Божа Мати. З усіх звершених Богом чудес на світі, "нема нікого, хто б міг зрівнятися з Богородицею Марією... Чи є друге подібне чудо між всіма чудесними творіннями?" (св. Прокл). "Хто ще Чесніший Херувимів і славніший Серафимів, надія патріархів, бажання пророків, слава апостолів, честь мучеників, радість святих?" (св. Єфрем).

Все життя Пречистої Діви Марії - це суцільний прояв Божих чудодійств через Неї, як надзвичайної Жінки, бо Вона є Дівою і Матір'ю. Вона одна - Божа Матір, і їй по праву належить почитання з найвищим достоїнством - Богороди­ця! В дівственнім лоні Марії, творчою силою Святого Духа, зачинається Предвічний Бог як Чоловік, але не як звичайний чоловік, а як Богочоловік-Еммануїл, що означає "з нами Бог" (Мт. 1.23).

В житті Марії Діви це найбільше чудо, в яке ми віруємо, і яке сповідуємо, і яке провадить нас до віри в Бога. В лоні Марії "тілесна поселилася вся повнота Божества" (Кол. 2.9), чому Вона стала Повірницею, і за що ми її прославляємо, ви­голошуючи: "Радуйся Невісто Неневісна!".

"Прославляймо Марію Діву, Всесвітню славу, що вийшла від людей і породила Господа, небесні двері, ангельську пісню, вірних окрасу. Вона бо стала небом і храмом божества, знищила ворожнечу, встановила мир і відкрила Царство" (Догм. гл. І).

Чудодійствами через Марію Господь Бог провадить людей до віри в Нього. Бо як колись, "...кущ охоплений полум'ям не згорав, так і Ти, Діво, породила, і Дівою зосталася" (Догм, гл. 2)." І як нам не дивуватись, Всечесна, Твоєму богочоловічому різдву? Ти, Всенепорочна, не знавши мужа, породила тілесно Сина без батька, зродженого у вічності від Отця без ма­тері" (Догм. гл. 3). То "через Тебе пророк Давид став богоотцем, з Тебе Бог зволив стати Людиною без батька і спасти світ у Христі" (Догм. гл. 4). То Ти "Діво Христа зродила безсіменно, ...і після народження Еммануїла зосталася нетлінною" (Догм. гл. 5). Як "Тебе не прославляти Пресвятая Діво, ...Единородний Син, що предвічно засяяв від Отця, вийшов з Тебе, Чистая, воплотившись несказанно" (Догм.гл.6). "Ти стала Матір'ю надприродньо, Богородице, несказанно і незбагненне залишилась Дівою; чуда Твоїх родин язик сказати неспроможен, бо коли хоче Бог, то змінюється і лад природи" (Догм, гл. 7); бо "Цар Небесний на землі з'явився ... і від Чистої Діви воплотився" (Догм. гл. 8).

Коли ми віруємо, що Ісус Христос є Божий Син, ми ніко­ли не будемо сумніватися в Його Євангельських чудесах, а будемо їх сприймати як природній результат Його месійного життя і служіння; саму ж Пречисту Діву Марію, як чу­десну співслужительку в справі спасення роду людського.

"В річному крузі богослужінь з особливою любов'ю ми вшановуємо Преблагословенну Богородицю Марію, яка нерозривним зв'язком поєднується зі спасенним ділом Свого Сина" (Декрет "Про Св. Літургію"). В день пам'яті Непороч­ного Зачаття, "збираймося духом в домі Йоакима і Анни, припадаймо до одуховленого Божого Кивоту і співаймо з про­роком Давидом про Непорочну Діву Марію, освячену Неневісну Вседіву, що стала житлом Господа". В преславнім Різдві Богородиці, духом віри споглядаймо, як "Бог приготував собі святий Престіл на землі, створив живе небо; з неплідного кореня зростив нам живоносний сад - Свою Матір. Появ­ляється світла палата і книга Слова Життя, народжується Та, що є брамою до Сходу, яка чекає на вхід Великого Святи­теля. Вона Єдина, що на спасення душ наших, вводить Єди­ного Христа у вселенну".

На Введення "маленькою дівчиною Марія незбагненне при­водиться до Господа, до старозавітного храму, щоб в ньому жити, виховуватись і освячуватись: все небо здивувалося, що в Тобі Святий Дух оселився". На Стрітення "вітаємо Богоро­дицю Марію, небесну браму, бо Вона явилася Престолом Хе­рувимським, Дівою, що носить на руках Сина, Владику життя і смерті, Спасителя світу".

В Благовіщенні "Предвічне Слово Божим задумом посе­лилося в Тобі, Богородице Діво, і врятувало упалий рід наш від давнього прокляття. Тому Тобі, Мати Христова, ми всі з ангелом кличемо: Радуйся!". На Успення ми є свідками "див­ного чуда. Мати Життя до гробу покладається і гріб стає дра­биною до неба..." А нинішнього дня Покрови, як же велич­но співаємо: "Пречиста Богородице, Покрове для світу! Церкви з усяки­ми назвами Твоїх празників, оздоблюють гори і узгір'я, до Тебе кличемо: радуйся Благодатна, з Тобою Господь, що через Тебе подає світові велику милість. Покровом Своєї милості покрий нашу Церкву, весь наш народ... Освячується небо і земля, освітлюється храм, вірні веселяться, бо невидимо вхо­дить Божа мати і молиться до Христа за християн".

Варто було б ще оповісти про чудодійства Богородиці бо­гослужбовими стихирами на основі служб Її чудотворних ікон, пам'ять яких розсіяна по всіх дванадцятьох місячних Мінеях. Можна розказувати про чудеса Богородиці з богослужб Господніх празників, і всіх святих, на основі празничних богородичних канонів, акафістів, молебнів і яких же пре­красних побожних пісень на честь Божої Матері.

Своєю ж скромною заміткою хотів лише звернути нашу загальну увагу на незрівнянну красу і безмежну висоту сла­ви Богоматері Марії, звернути увагу на наш обов'язок пізна­вати і заглиблюватись в ці чудові скарби нашого богослужіння, де зібране невичерпне джерело непорушної віри в Господа Бога через чудесні об'явлення Пречистої Діви Марії, Божої Матері. Беручи участь в богослужбах у днях на честь її празників, сміливо звертаймося до Пресвятої Богородиці, щоб Вона донесла наші молитви Своєму Синові і Богові. Бо нема молитви, якої б не почув Господь, коли за нас благає наша Небесна Мати. Амінь.

Про ікону

Омофор, „Святий Покров” Матері Божої, реліквія, яка вважалася автентичною, була привезена до Константинополя з Єрусалима у часи Лева І (457-474). Покривання голови є символом захисту. Вірменсь­кий Синаксар возвеличує покладення цієї реліквії у церкві Богородиці Влахернської такими словами: „Ти дав нам, о Боже милосердний, свою Матір як прибіжище”. Гімн-акафіст прославляє образ Богоро­диці Влахернської як „покров світу, ширший від облаків”.

Також розповідають про чудесну подію, яка відбулася у цій церкві. За Лева Мудрого (886-912) св. Андрій Салос, „юродивий в Христі”, раб-скіф, разом зі своїм учнем Епіфанієм мав видіння, наче Бого­родиця покриває цілий світ „велетенським покровом, більшим від неба”. У слов'янських Церквах празник на честь цього чуда нази­вається Покров і святкується у жовтні. Починаючи з XV століття він має постійне іконографічне вираження: простягнений над хри­стиянським народом покров, який тримає сама Богородиця або ангели. На Заході варіант цієї іконографії відомий як „Мадонна з серпанком”, під яким знаходять притулок вірні.

Захист з боку могутнього є надією для тих, хто почуває себе вбогим. В Євангелії вбогі проголошені блаженними (див. Мт. 5, 3), адже вони певні, що матимуть Божу опіку. Але людина є образом Божим. Шукаючи захистку через свою убогість, вона водночас хоче також захищати інших. Богородиця, цілком особливим способом захищена у вічності, теж стає захисницею. „Під Твою милість прибігаємо” – це одна з найдавніших молитов до Богородиці. Знаменним є те, що покров переходить в руки ангелів, аби руки Марії були вільними для молитви. У правому верхньому куті бачимо Христа, який благословить. Він, Бог, що став людиною, жестом благословення продовжує молитовний ритм рук Благодатної. Два різні жести єднаються, щоб стати одним. Саме тому візантійські укладачі гімнів насмілилися звернутися до Богородиці зі словами, які звучали б блюзнірством, якби були звернені до когось іншого, а не до самого Бога: „Поза Тобою нема для нас жодної надії”.

Звичайно, невипадково іконописець черпав натхнення для цієї композиції в іншій іконі, яка має назву „Отцівство” і представляє Слово на грудях у Бога-Отця. Через Христа Материнство Марії є відображенням Отцівства Бога, який сходить у світ як воплочене Провидіння.

Якщо на іконі „Вознесіння” Богородиця символізує Церкву на землі, то на іконі „Покрови” Вона означає небесну Церкву в молит­ві, таїнство взаємного заступництва. У старому Законі єдність Божого народу була заснована на крові. Єдність Церкви зміцнюється через кровообіг благодаті у всіх її членах. Цей взаємний зв'язок підтримує і захищає кожного окремого вірного, який сам по собі загубився б, а разом з іншими і під захистом інших спасеться.

Для створення статті використано такі джерела:
о. Іван Кащук
"Сівач", жовтень 2005 Ч. 10 (72) рік 7
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
Ікону Покрова Пресвятої Богородиці.

27.09.08 р. Воздвиження Чесного Хреста Господнього

27 вересня 2008 року 

Воздвиження Чесного Хреста Господнього

• Коротка історія свята
  
• Тропар та кондак
  
• Празничний Апостол
  
• Євангеліє
  
• Проповідь
  

Коротка історія

Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже старовинних празників, але, як історія знайдення св. Господнього Хреста, так і історія установлення празника, покриті серпанком різних легенд і нелегко тут відрізнити історичну дійсність від звичайної побожної легенди.

Треба завважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне почитання-поклоніння св. Хрестові, яке буває в Хрестопоклінну неділю. Тут ідеться про те, що властиво становить цей празник та про що говорить сама назва празника: Воздвиження, що значить Піднесення, цебто осібний урочистий обряд почитання і прославлення св. Хреста.

Історики Східньої Церкви загально годяться в тому, що передусім дві події дали мотив до установлення цього празника: віднайдення св. Господнього Хреста в 4 ст. і його повернення з перської неволі в 7 столітті.

Початок празникові Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресіння, що його збудував св. Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського єпископа Макарія 13 вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму було врочисте воздвиження віднайденого св. Хресного Дерева. В часі воздвиження нарід багато разів взивав „Господи помилуй”. Відтоді Східня Церква щорічно святкує пам'ять посвячення храму Господнього Воскресіння 13 вересня, а празник Воздвиження Чесного Хреста 14 вересня.

Друга важлива подія, що зробила загальним празник Воздвиження на Сході й на Заході це повернення св. Господнього Хреста з перської неволі. Перський цар Хозрой у 614 р. був здобув Єрусалим і забрав Господній Хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Чотирнадцять літ пізніше цісар Іраклій (610-641) по своїй перемозі над персами відзискав св. Хрест і приніс його до Єрусалиму, де 14 вересня відбулося друге врочисте воздвиження-піднесення св. Хреста. Відтепер празник носить назву: „Всемірне - це є всесвітнє - Воздвиження Чесного й Життєдайного Хреста”. Тому, що празник Воздвиження нагадував Христове розп'яття і смерть і ставився нарівні з Великою П'ятницею, то від найдавніших часів стало звичаєм св. Церкви в цей день зберігати строгий піст.

Тропар та кондак

Тропар, глас 1 : Спаси, Господи, людей твоїх і благослови насліддя твоє, перемоги благовірному народові на супротивників даруй і хрестом твоїм охорони люд твій.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Вознісся ти на хрест волею своєю. Новому людові твоєму, що твоє ім'я носить, даруй щедроти твої, Христе Боже. Возвесели силою твоєю благовірний народ, перемоги на супротивників дай йому, що за посібник має твоє оружжя миру, непоборну перемогу.

1 послання святого апостола Павла до Коринтян 1, 18-24

Браття, слово про хрест є глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, є сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих, і розум розумних зведу нінащо. Де мудрий? Де вчений? Де дослідник віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога в Божій мудрості, Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки шукають мудрости, ми проповідуємо Христа розп'ятого - ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, але для тих, що покликані - чи юдеїв, чи греків - Христа, Божу силу і Божу премудрість.

Євангеліє від Івана 19, 6-11, 13-20, 25-28, 30-35

В той час архиєреї і старші вчинили раду на Ісуса, щоб убити Його, і привели Його до Пилата, кажучи: Візьми, візьми, розпни Його. Мовив їм Пилат: Візьміть Його ви і розпніть, бо я не знаходжу в Нім вини. Відповіли йому юдеї: Ми маємо закон, і по нашому законі Він мусить вмерти, бо Він зробив Себе Сином Божим. Як Пилат почув те слово, налякався ще більше. Вернувся він знова у претор і каже Ісусові: Звідки Ти є? Ісус не дав йому відповіді. Каже Йому Пилат: До мене не говориш? Хіба не знаєш, що я маю владу відпустити Тебе, і маю владу розп'ясти Тебе? Відповів Ісус: Не маєш ти ніякої влади надо Мною, якби не дано тобі згори. Тоді Пилат, почувши те слово, вивів Ісуса і сів на судищі, на місці, що зветься літостротон, а по-єврейському — гаватта. А був то день, коли приготовляли Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: Ось ваш цар. Ті закричали: Візьми, візьми, розпни Його! Пилат же каже їм: Царя вашого маю розп'ясти? Відповіли первосвященики: Ми не маємо царя, тільки кесаря. І видав Його їм на розп'яття. І взяли Ісуса і повели. І несучи Свій хрест, вийшов Він на місце, зване Лобне, яке по-єврейськи називається Голгота, де й розп'яли Його; і з ним інших двох, звідси і звідти, а посередині Ісуса. Написав же Пилат і напис, і поклав на хресті. Було ж написано: Ісус Назарянин цар юдейський. Цей же напис читали багато з юдеїв, бо близько міста було місце, де розп'яли Його. І було написано по-єврейськи, по-грецьки і по-римськи. І стояли при хресті Ісусовім мати Його, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Коли Ісус побачив матір і учня, якого Він любив, що стояв біля неї, сказав до матері: Жінко, ось син твій. Потім каже до учня: Ось мати твоя. І від тієї хвилини взяв її учень до себе. По тому Ісус, знаючи, що все звершилося, схиливши голову, віддав духа. А юдеї, тому що була п'ятниця, щоб не осталися на хресті тіла в суботу, бо був Великдень тієї суботи, просили Пилата, щоб переламати їм кості і їх зняти. Вояки прийшли і переламали кості першому і другому, що були з Ним розп'яті. Та коли прийшли до Ісуса і побачили, що Він уже помер, не ламали Йому костей, але один з воїнів коп'єм ребра Йому проколов, і зараз вийшла кров і вода. І той, хто видів, засвідчив, і правдиве є свідчення його.

Проповідь

Нині, дорогі брати і сестри, по всіх церквах нашої землі для загального поклоніння і особливого вшанування винесено на сере дину Святий Хрест Господній.

Дорогими є для нас вбогі ясла вертепу Вифлеємського, де в найбільшій нужді і приниженні народився Цар світу, наш Спаситель, Христос, Син Бога Живого. Дорога для нас Сіонська горни ця та приготована світлиця, де Син Божий спожив із своїми учнями-апостолами Тайну вечерю, де була встановлена і відправлена перший раз Божественна Євхаристія. Але найдорожчим і найцін нішим скарбом духовним, найбільшою святинею для нас, для всього християнського світу, є Животворящий Хрест, на якому помер Син Божий за гріхи світу і його спасіння.

Все наше життя тісно пов'язане з хрестом. Хрест супроводжує нас від колиски до могили, осіює нам перший і останній подих на землі. Коли ми приходимо на світ, хрест зустрічає нас у святій тайні Хрещення, щоб освітлювати нам нелегку дорогу земного життя. Виконавши своє призначення на землі, християнин шляхом смерті і тління вертається на свою віковічну батьківщину, до свого любля чого Небесного Отця. Він іде в нову, незвідану країну і свята Церква супроводжує його молитвами і зворушливими піснями, а попереду величаво несуть хрест. І ось вже нема поміж нас того, хто жив і діяв на землі. Невеличкий пагорбок покриває його тлінні останки. Але невідступне стоїть і охороняє його могилку вдень і вночі Хрест Господній, Животворящий Хрест над прахом померлого. Яке бага тозначне і відрадне це зближення смерті і життя. Церква знає наше серце і хоче хрестом над могилою віруючого з однієї сторони поті шити, а з іншої — охоронити нас. Похований під ним, знаходиться під захистом і покровом Життєдавця Ісуса Христа, Сина Божого, Котрий переміг смерть і Своїм славним Воскресінням переконав усіх нас у майбутньому всезагальному воскресінні.

Згадаймо, дорогі брати й сестри, чому ми святкуємо Воздвиження Чесного Животворящрго Хреста. Обставини цієї священ ної події нам без сумніву знайомі, але я все ж таки насмілюся нагадати вам ще раз. Зроблю це для того, щоб ви яскравіше відновили в своїй пам'яті ту святкову подію і духовно перенеслися на святу гору Голгофу.

Озвіріла, єврейська старшина вчинила найстрашніший в усій людській історії злочин. На Голгофі, в пориві безумства, фарисеї та законники розіп'яли не просто невинного, у всіх відношеннях, чоловіка, вони розіп'яли Святого Святих — Єдинородного Сина Божого. Вбивство було настільки жорстоке, що навіть сама земля затряслася, сонце на деякий час перестало світити, щоб не бачити страждань Того, Хто створив небо і землю, море і все, що в них. Але цим людям і цього здалося замало — людська злоба не має меж. Згубивши Христа, євреї загорілися бажанням знищити все, що могло б нагадати про Нього світові. Таємно вночі вони закопу ють глибоко в землю хрест, на якому вмер Спаситель разом з хрестами двох розбійників. Згодом погани на цьому місці постави ли для наруги храм Венери, а де був похований Христос — храм Юпітера.

Йшов час. Благодатне зерно Христової науки, кинуте у землю цього світу, почало розростатися в могутнє дерево, у вітах котрого знайшли відраду і відпочинок діти різних народів (цілі народи). Християнство переможно крокувало по землі.

В 326 році, коли рівноапостольний імператор Константин, на знаменах якого незмінно був присутній святий хрест, одержав ряд славних перемог над ворогами, його благочестива мати Олена, від­правилась в Єрусалим для поклоніння місцям, освяченим страж даннями Ісуса Христа, з ревним бажанням відшукати хрест Спасителя. Довгі і наполегливі пошуки, нарешті, завершились успіхом. За вказівкою одного перестарілого юдея знайшли місце, в якому було закопано три хрести і серед них дощечка з написом: "Ісус Назарянин, Цар Юдейський". Сумніву не було — серед цих трьох хрестів є хрест Спасителя, але котрий? Щоб розв'язати цю загадку, Єрусалимський Патріарх звелів накладати по черзі на хрести одно го померлого юнака, котрого в той час несли на захоронення. Від двох хрестів не було ніякої дії, та коли його поклали на третій хрест, юнак тієї ж миті воскрес. Це чудо стало яскравим доказом, що третій хрест і є хрестом, на якому був розіп'ятий Христос — воскресіння і життя (Ів. 11, 25). Весь багаточисельний народ, що став свідком цієї знаменної події, бажав побачити і поцілувати животворяще дерево хреста, але через велику тісноту більшість людей не мали цієї можливості, тому просили бодай здалека показати їм це знаряддя нашого спасіння. Задовольняючи це благочестиве ба жання, патріарх Макарій став з хрестом на підвищенні і почав піднімати його на всі сторони, а весь народ, споглядаючи на хрест Спасителя в глибокому розчуленні благав: "Господи, помилуй!".

На спомин цієї події Св. Церква з року в рік 27 вересня велить священнослужителям за прикладом Єрусалимського Патріарха Макарія піднімати серед храму св. хрест і покладати його для благочестивого цілування вірними. Сьогодні, дорогі брати й сест ри, ви також стали свідками цього зворушливого обряду. Ваш отець парох на утрені теж чотири рази підносив високо вгору і опускав святий хрест. Ви ж, як колись вірні на Голгофі, в захоп ленні співали: "Господи, помилуй!" Зараз ви стоїте перед цим хрестом. Уважно вдивіться в закровавлене, повне болю і муки лице Спасителя; погляньте на Його схилену на бік, увінчану терням, голову; подивіться на Його розпростерті, до хреста приковані руки; на серце, проколене списом, з якого пливе Його Свята Кров; по гляньте уважно і глибоко задумайтесь. Для чого, навіщо Син Бо жий, Владика неба і землі, Творець вселеної, Істота у всіх відно шеннях безмежно велика і досконала, зійшов з неба на землю, прийняв на себе нашу тлінну людську природу, зазнав у ній різних терпінь і зневаг, врешті вмер за нас найстрашнішою смертю на хресті. А хрест святий, перед яким ви стоїте, вам відповість. Цей хрест вам скаже, що найбільшим злом на землі є ваші гріхи, бо саме вони стали причиною хресної смерті Спасителя.

Його пречиста голова була зранена колючим терням за наші нечисті помисли і лукавства. Його уста, напоєні гірким оцтом за наші безсоромні, спокусливі розмови і пісні, за брехню, за обмови, за нашу нестриманість в їжі і напоях. Його руки, прибиті до хреста за нашу невпинну жадобу збагачення, за крадіжки і вбивства. Його ребро і серце, пробиті списом за наші нечисті пожадання, за нашу гордість і самолюбство. Ось, за що був розіп'ятий Ісус Христос.

Христос помер за гріхи наші, але з тою великою ціллю, щоб ми, позбавлені гріхів, жили для правди, випереджаючи один одно го в добрих ділах, і за це високоморальне християнське життя одержали від Бога в нагороду вічне блаженство в Його Небеснім Царстві. Ось велика і благотворна ціль хресної смерті Сина Божо го. Ми християни, звичайно, знаємо про це, та чому ж ми не оберігаємо себе від гріхів, чому ними знову розпинаємо Христа, чому примушуємо Його ще раз невимовно страждати.

Замість того, щоб догоджати Богові, ми намагаємося догоди ти князям віку цього, замість того, щоб прикрашати себе христи янськими чеснотами, прикрашаємо себе модними дорогими оде жами і різними світовими відзнаками. Ми намагаємося збудувати для себе щасливе людське життя на землі і забуваємо, що ми створені для неба. Правда, ми не заперечуємо необхідність служи ти Богові і навіть хочемо показати себе Його шанувальниками: ми виконуємо деякі Його заповіді, ходимо, наприклад, до Церкви, молимось, дехто з нас навіть заховує пости, але все це ми робимо якось поверхнево, більше зі звички, аніж з внутрішнього сердеч ного переконання. Така зовнішня побожність у багатьох із нас є подібна до нової хустини або нового капелюха, одягнутих на нече сану, немиту голову або до чистої сорочки на брудному тілі.

Бог вимагає від нас побожності незрівнянно вищої, котра має бути глибоко посаджена у нашому серці і мусить пробиватися у кожному нашому слові, у кожній думці, у кожному вчинку, у кожному ділі. Вона мусить бути подібна до ясного сонця, котре тихо, без галасу, пливе по синьому небу і освітлює, і гріє, відроджу ючи і оживляючи все довкола.

Мої дорогі брати й сестри, бажаємо, навіть просимо в Бога дарувати нам щасливу вічність, але це вічне блаженство ми, як ті ліниві раби, хочемо дістати задарма, без праці і найменшого зу силля з нашого боку.

Прослідкуйте усе ваше життя аж до сьогоднішнього дня і ска жіть, що ви зробили для осягнення блаженства в Царстві Небес нім: яку гріховну пристрасть ви в собі викорінили, яку чесноту розвинули, скільки добра для ближніх зробили, чим пожертвува ли для Бога. Та що і казати. Ми в переважній більшості, напевне, тільки те й робили, що їли, пили, веселились, а якщо і трудились, то більше для тіла, ніж для Бога і спасіння своєї душі, більше для землі, ніж для неба і вічного в ньому блаженства. Дитинство про літає в безхмарнім пустуванні. Молодість минає в гріховних роз вагах. Зрілий вік проходить у постійних турботах про хліб насущ ний, у клопотах про сім'ю. І так стаємо старшими з року в рік, зближаємось до незбагненної вічності і, врешті, входимо до неї зовсім неприготованими. Сьогодні Церква підносить високо вгору хрест, щоб ми глянули на нього і згадали про небо. Коли св. дияко на Степана євреї вели на муки, він підняв очі вгору і з Ласки Божої побачив небо відкрите і Спасителя Ісуса праворуч Отця. Це додало йому сили і він з радістю прийняв мученицьку смерть. І нам, дорогі брати й сестри, серед земної суєти треба частіше підно сити свій погляд до неба, бо там наша правдива вітчизна, там наш Небесний Отець приготував своїм люблячим дітям радощі, які далеко-далеко перевершують все те, що людське око може побачи ти, вухо почути, розум збагнути. О, любий небесний краю! Хто із земних мандрівників не радий би був колись переселитись до тебе? Хто не хотів би по трудах, перенесених у долині сліз, поспішити до тебе з радістю та заспокоїтись в твоїх світлих оселях? Хто б не бажав по туземних шахрайствах та болях зазнати у тебе цілющо го ліку правдивого вічного щастя? Та гріхи, гріхи не пустять нас, браття, до Бога! Гріхи не дадуть нам навіть здалека побачити того небесного Єрусалиму, того вічного міста, котрого тут на землі ми шукаємо. Любо б'ється серце праведника, коли споглядає на хрест і духом переноситься в щасливу небесну країну, знову відкриту для людей чудодійним ключем Голгофського хреста. Але як же нам, грішним, не заплакати сьогодні під хрестом, коли подумає мо, що блаженна країна для нас може бути навіки закрита.

Ах, коли б у нас прокинувся щирий жаль за тим, що ми може мо втратити назавжди. Коли б хоч сьогодні в день спомину хрес них мук нашого Спасителя, ми пізнали всю свою вину проти Бога, всю пагубність наших гріхів і не забарилися омити їх щирими сльозами покаяння. Саме для збудження цих спасительних сліз св. Церква величаво підносить нині найдорожчу спадщину Хрис тову — святий хрест. Ці сльози могли б стати даниною за нас розіп'ятому Христові і запорукою нашої поправи, бо це були б ті щасливі сльози, про які св. ап. Павло каже: "Смуток заради Бога спричинює покаяння, що приносить спасіння".

"Господи помилуй!" — в захопленні взивали вірні на горі Гол гофі, коли патріарх Макарій підняв високо вгору віднайдений хрест Господній.

Усвідомлюючи свою духовну неміч, закличмо нині і ми від чистого серця так само. А Ти, Всеблагий Господи, почуй наше щире моління і милостив будь нам, грішним. Ми нічим не можемо виправдатися за вчинені гріхи. Ти все зробив, щоб очистити і охоронити нас від них, і тому ми покірно визнаємо їх перед Тобою, в Тобі одному шукаємо виправдання, цілком покладаючись на Твоє безконечне милосердя і очищуючу силу Твоєї Святої Крові, добровільно за нас пролитої. Ти в час найжорстокіших мук і без­мірного болю молив колись Отця Небесного простити найбільших злочинців, що Тебе розіп'яли на хресті, прости і нас за наші вели кі гріхи. Помилуй нас, Господи, помилуй нас! Амінь.

Для створення статті використано такі джерела:

• о. Петро Якимець 
  
• "Сівач", вересень 2003 Ч. 9 (46) рік 5;
  
• Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
  
• Збірник проповідей "Сівач";
  
• Ікону Воздвиження Чесного Хреста Господнього.
  

21.09.08 р. Різдво Пресвятої Богородиці

21 вересня 2008 року 

Різдво Пресвятої Богородиці

• Коротка історія свята
  
• Про ікону празника
  
• Тропар та кондак
  
• Празничний Апостол
  
• Євангеліє
  
• Проповідь
  

Коротка історія

Церква не має звичаю святкувати день народження для землі Святих Божих, але їхній день народження для неба - день смерти. Виїмок становлять двоє найбільших Святих у Церкві: Пречиста Діва Марія і св. Іван Христитель. Ми святкуємо не тільки їхнє небесне, але й їхнє земне різдво.

Св. Євангелія записала нам дуже мало подій із життя Преч. Діви Марії. Тут нічого нема сказано про Її різдво, про Її молоді літа чи про Її св. Успіння, ані навіть не подано імен Її праведних батьків. Звідки ми про це все знаємо? Знаємо про це з традиції Церкви та апокрифів. Апокрифи це такі книги, що оповідають нам про деякі події із життя Ісуса Христа чи Його Пресв. Матері, а про що не говорить св. Євангелія. Хоча св. Церква не приймає апокрифів за автентичні книги ані за певне історичне джерело то все таки вони містять багато дечого з традиції та вірувань первісної Церкви.

Головне джерело вісток про життя Пресв. Богородиці це апокрифічна книга написана коло 170-180 року що зветься Протоєвангеліє Якова. Ця книга дала мотив до установлення таких празників: Зачаття св. Анни, Різдва Пресв. Богородиці, Введення в храм та свята в честь Якима й Анни. Звідси довідуємося про обставини різдва Преч. Діви Марії хто були її батьки та що вони звалися Яким і Анна.

Празник Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до дуже старовинних Богородичних празників, хоча не можна точно означити часу, коли він появився. Про нього згадують св. Іван Золотоуст, св. Прокл, св. Єпіфан, св. Августин і св. Роман Сладкопівець. Палестинське передання каже, що св. Єлена (V330), мати цісаря Костянтина, збудувала в Єрусалимі храм у честь Різдва Пресв. Богородиці. В п'ятому сторіччі про цей празник згадує Служебник папи Гелясія (492-496).

Стихири і гимни на честь цього празника уложили патріярх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (6 ст.), св. Андрій Критський і патріярх Сергій (7 в.) св. Іван Дамаскин і патріярх Герман (8 ст.) та св. Йосиф Студит (9 ст). Офіційне заведення цього празника у візантійському цісарстві приписують цісареві Маврикієві (582-602).

Про ікону

Люди народжуються в сім'ях, утворюючи довгу низку поколінь. Однак в очах Бога кожна особа є окремою, унікальною, неповторною. Народження кожної людини наперед визначене Богом у вічності. Тому, у певному сенсі, кожен живе у світі не з волі людини, ані не з волі крові, а з волі Божої (див. Йо. 1, 13). З цієї причини народження людини зображено на іконах з великою урочистістю, як явлення Божого плану.

Це особливо стосується різдва Богородиці. Вся сцена розвивається у священному просторі, немов у храмі. Символічне значення цього очевидне: Марія повинна стати домівкою Христа, і Він сам стане новим храмом.

Унікальність народження Богоматері підкреслюється також типовим старозавітним мотивом: Анна - літня жінка, яка вважається неплідною. Отож, аби Марія прийшла на світ, потрібно було втручання Бога. Це далеке провіщення майбутнього народження Христа від Діви та Святого Духа. Також і сцена купання дитини, завжди присутня на зображеннях народження людини, одержує особливе значення.

На іконі фігурують також жінки, які приносять дари. Цей мотив, можливо, запозичено з церемоніалу імператорського двору. У цьому можна побачити аналогію з іконою „Різдво Господнє”, на якій пастухи несуть дари. Кожна людина, яка приходить на світ, створена на образ Божий (див. Бут. 1, 26), тобто, як пояснюють Отці Церкви, на образ Христа. Тому народження Богоматері є участю у народженні Христа. Однак той факт, що дари несуть не безпосередньо Новонародженій, а її матері, дає підставу для іншого пояснення: це визнання з боку цих жінок, що Народжена належить до їх коліна, до їх народу, має право на визнання і виражає надію усіх. Народження означає надію, і матері завжди мають певного роду дар ясновидіння стосовно своїх дітей. Анна, сидячи на ліжку, дивиться удалечінь, немов хоче пророкувати, але відчуває себе ще зобов'язаною до мовчанки, мовчанки, сповненої очікування великих майбутніх подій.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4 : Різдво твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній, з тебе бо засяяло Сонце правди — Христос Бог наш. Він, розрушивши клятву, дав благословення і, ударемнивши смерть, дарував нам життя вічне.

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Йоаким і Анна з неслави бездітности і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста, у святім різдві твоїм. Його празнують люди твої, з провини прогрішень ізбавле­ні, як кличуть до тебе: Неплідна родить Богородицю і кормительку життя нашого.

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 2, 5-11

Браття, плекайте ті самі гадки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, але применшив Себе Самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що і сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи отже їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому. Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що Тебе кормили. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають його.

Проповідь

• «Із слова починається людина, 
  
• із мови починається мій рід» 
  
• (Ніна Рій, 14 років)
  

«...І якась жінка, Марта на ім'я, прийняла Його у свій дім...» (Лк. 10, 38). Ця Євангельська розповідь спонукає нас, дорогі браття і сестри, в цей світлий празник Різдва Богородиці застановитися над історією Слова-Логоса.

Святкуючи Богородичний празник, Церква піснеспівами кличе: «Радійте, Якиме і Анно, радійте, бо від неплідної ро диться Причина нашої радості і спасіння», адже цією жінкою, яка приймає Христа у «свій дім» є Марія - це вона, Богородиця, що має стати домівкою Христа, вмістилищем невмістимого Бога, і Він сам стане новим храмом. Все це станеться через втручання Бога, так що неплідна і похила віком її народить. Пізніше на пропозицію Бога з уст Марії буде відповідь «Так», і це початок нашого спасіння «бо слово стало тілом і оселилося між нами і ми славу його бачили...» (Ів. 1, 14). Сучасники Христа, захоплені Його славою і проповіддю, «сідали в ногах», «підносили голос споміж народу», виявляючи своє признання: «Щасливе лоно, що Тебе носило і груди, що Тебе кормили» (Лк. 11, 27), а відповідь Христа звучить на всі віки: «Блаженні ті, що слухають Слово Боже і зберігають його» (Лк. 11, 28).

Нашу особливу увагу в храмі привертають намісні ікони на іконостасі: Богородиця, тримаючи малого Ісуса на колінах або на руці, правою рукою вказує на Божого Сина, Котрий правою рукою благословляє, а лівою тримає сувій - вказівку на своє вчення, яке кожен із нас повинен приймати, слухати і втілювати його у життя. День Різдва, це не тільки день застанови над минулим, теперішнім і майбутнім — це День Надії!

Дорогі діти Марії! Ви – Надія Церкви!

Дорога молоде, ви надія ваших батьків, які ваше серце добром наливають. Бо добре серце – це заслуга і Богородиці. Це вона Мати в Україні ще оспівана Шевченком: «Молилася, турбувалася, день і ніч не спала, своїх діточок непевних звичаю навчала». Не потопчімо перл науки батька-матері, які будували нас на фундаменті Слова Божого, де б ми не були: на Батьківщині чи в розсіянні сущі. За десять років державотворення ми багато здобули і, в той же час, вислуховуємо нарікання на втрати, в своїй більшості, матеріальні, не зауважуючи суттєвого, згідно слів Григорія Сковороди: «Найбільша втрата - це втрата часу!».

Дорогі браття і сестри! Зараз дорогий для нас час становлення, час, коли від кожного з нас залежить чи наше суспільство відродить ті християнські і національні цінності, які притаманні нашому народові. Нехай кожен з нас, хто володіє пером, пензлем чи словом творить нового українця-християнина.

Пресвята Богородиця, Мати Слова Божого, вчини, щоб плоди нашого життя були благословенні, дай ласку слухання, дай ласку слова, яким би ми будували, а не руйнували, такого слова, від якого стає тепліше і світліше. Амінь.

Для створення статті використано такі джерела:

о. Михайло Николин 

"Сівач", вересень 2001 Ч. 9 (22) рік 3

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;

Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;

Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;

Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Різдва Пресвятої Богородиці.

11.09.08 Усікновення голови Св. Йоана Хрестителя

11 вересня 2008 року

Усікновення чесної голови св. Івана Христителя

• Тропар та кондак

• Празничний Апостол

• Євангеліє

• Проповідь

Тропар та кондак

Тропар, глас 2: Пам'ять праведного з похвалами, і тобі вистачає свідчення Господнє, предтече, бо ти показався воістину і від пророків чесніший, бо у струях сподобився хрестити Проповіданого. Тому за істину пострадав ти, радуючися, благовістив ти і тим, що в аді, Бога, явленого в тілі, що взяв гріх світу і подає нам велику милість.

Слава: Кондак, глас 5: Предтечі славне усікновення було якось божественним задумом, щоб і тим, що в аді, проповів Спасове пришестя. Нехай, отже, ридає Іродія, що випросила беззаконне вбивство, бо возлюбила не закон божий, ні живий вік, але — лукавий і дочасний.

І нині: Богородичний, глас 5: Радуйся, двері Господні непроходимі, радуйся, стіно і покрове тих, що прибігають до тебе, радуйся, пристане, бурями не навіщувана і подружжям незаймана, що родила плоттю Творця твого і Бога. Молитись не переставай за тих, що оспівують і поклоня ються різдву твоєму.

Діяння святих апостолів 13, 25-33

В тих днях, сповнивши свій шлях, Іван мовив: Я не той, за кого ви мене вважаєте; он іде за мною той, якому я не гідний розв'язати взуття його. Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане слово цього спасіння. Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали Його, і засудивши Його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. І не знайшовши в Ньому ніякої смертельної вини, вимагали у Пилата вбити Його. А коли виконали все, що було написано про Нього, зняли Його з хреста і поклали до гробу Та Бог воскресив Його з мертвих, і Він багато днів являвся тим, що прийшли з Ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер є Його свідками перед народом. І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була дана батькам нашим. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса.

Євангеліє від Марка 6, 14-30

В той час почув Ірод цар слухи про Ісуса Христа, бо явне стало ім'я Його, і сказав, що Іван Хреститель встав із мертвих, і тим-то сили діються через нього. Інші го ворили, що то Ілія, а інші казали, що то пророк є або як один з пророків. Почувши ж, Ірод сказав, — це Іван, якому я відтяв голову, він встав з мертвих. Той бо Ірод, пославши, схопив Івана і зв'язав у в'язниці задля Іродіяди, жінки Фи-липа, брата свого, тому що оженився з нею. Бо Іван говорив Іродові: Не годиться тобі мати жінку Филипа, брата твого. Іродіяда же гнівалася на нього і хотіла його вбити, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного і святого, і беріг його; і слухавши його, багато чинив, а слухав його залюбки. І як настав пригожий день, коли Ірод на свої уродини справляв вечерю своїм князям і тисячникам та старшим галилейським, і як увійшла дочка тієї Іродіяди і танцювала, і угодила Іродові й возлежащим з ним, сказав цар дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі, хоч би й половину мого царства. Вона ж, вийшовши, сказала матері своїй: Чого просити? А ця сказала: Голову Івана Хрестителя. І зараз, ввійшовши з поспіхом до царя, просила, кажучи: Хочу, щоб ти негайно дав мені на блюді голову Івана Хрестителя. І прескорбний був цар, та ради клятви і задля возлежащих з ним не хотів їй відмовити. І зараз післав цар прибічника і звелів принести голову його. А він пішов і усікнув його в в'язниці. І приніс голову його на блюді і дав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй. А ученики його, почувши, прийшли і взяли тіло його й положили його у гробі. І зібрались апостоли до Ісуса і сповістили Йому все, що робили і чого навчали.

Проповідь

• "Як лине той олень до водних потоків,

• так лине до Тебе, о Боже,

• душа моя, спрагнена Бога живого!"

• (Пс. 41, 2-3)

Скільки думок і почуттів народжуються в цих словах у серці віруючої людини! Що нагадують вони нам, про що говорять?
Найперше, перед нашим духовним поглядом стає величава кар тина незчисленних тисяч мучеників перших віків християнства: молоді, старі, жінки, діти, малюки на руках матерів... Ці люди не шкодують своєї молодості, ні невинності, радостей земного життя, ні своєї слави і земної поваги — не шкодують нічого, тому що "душа їх бажає до Бога". Вони йдуть на цей подвиг, повні гарячої, переконливої віри у справедливість і непомильність слів Господа Ісуса Христа: "Де я буду, там буде і Мій слуга". "Будь вірний Мені до смерті, і Я дам тобі вінець вічної слави і життя". Ця віра настіль ки давала їм сили, що найважчі муки і передсмертні страждання вони переносили не тільки з правдиво-геройським терпінням, але із глибоко-духовною радістю, їм додає сили Віра в Небесного Отця і любов до Нього, їхня любов до Бога була дуже великою, тому кожен раз, коли ми згадуємо про її прояв з часів гоніння на хрис­тиян, то ці розповіді сильно хвилюють наше серце.
Ось один з цих випадків, який мав місце в місті Карфагені.
В середині третього століття правитель міста Карфагену роз почав гоніння на християн, в один з днів наказав усім християнам зібратись на міській площі. Люди знали, що їх збирають для по карання. І ось з однієї вулиці по дорозі до площі група поган побачила жінку, що бігла в напрямку до цієї площі з маленькою дитиною на руках. Вони зупинили жінку і говорять до неї: "Куди ти біжиш?" Жінка відповіла: "Я — християнка і поспішаю на площу, де збираються усі християни".
- А хіба ти не знаєш, що всіх християн будуть карати?
- Я це знаю, тому і поспішаю.
- Залиши хоча маленьку дитину вдома, нехай спасеться невинне дитя. — Ні, ні! — крикнула жінка, — я хочу, щоб і моя дитина вже сьогодні була у Господа!
Перед нашим духовним поглядом стає і друга картина святого зібрання святих. Багато чоловіків і жінок, в яких було бажання нерозривно перебувати з Господом, залишали свої домівки, свої сім'ї, відрікались від усього, чим живе людина на землі, йшли в ліси, пустині, наслідуючи Святого Івана Хрестителя, щоб в подвигах молитви і посту служити Господу Богу. Світ лукаво запитує: А чого бажає людське серце? А воно сильно бажає Бога, до Нього направляє усі свої найкращі надії, пориви, стремління нашого безсмертного духа. А наше серце якраз найбільше бажає того, щоб людина ніколи не вмирала, щоб ніколи не зупинялось те життя, яким живе їхня думка, щоб за порогом земського життя, яке так часто є облите людськими слізьми, сповите скорботами, наш безсмертний дух насолоджувався вічним щастям і нічим не порушеним спокоєм. Наше серце прагне до визволення від тих страждань, якими супроводжується земна дорога кожної людини, а якщо не можливо знайти визволення з цих страж­дань, просити пом'якшення цих страждань, шукати у собі таку силу, яка могла би служити опорою у перенесенні страждань. Коли совість мучить людину за вчинені нею гріхи, коли серце плаче сльозами розкаяння, людина шукає для себе прощення і потіхи. І ось, все те, чого хоче, чого шукає людина, вона в повній мірі може отримати від Господа Ісуса Христа. Ісус Христос приходив на землю для того, щоб вдихнути у людину силу жити і протистояти всім земським випробу ванням, хворобам і стражданням. Хто вірить у Нього, той за слова ми Івана Золотоустого "Стоїть на кам'яній скелі, і ніякі бурі і хвилі не змиють його з цієї скелі". Ісус Христос приходив на землю, щоб через Свою Голгофську Жертву подати грішному серцю, що кається, прощення, щоб свою ласкаву батьківську руку покласти на плече і сказати людині Своє Божественне слово: "Прощаються тобі гріхи твої". І тільки Він один — Всемогутній і Всемилостивий — може подати це прощення грішнику. Ось чому ми біля Його ніг складаємо всі наші бажання і надії.
І. Шукаймо любов та тепло, щоб скріпити нашу Віру
Людина може до всього звикнути: може звикнути жити в будь-якому кліматі — дуже холодному або дуже гарячому; вона може привчити себе, якщо буде вимушена, проживати в крайній нужді місяцями, а навіть і роками; людина звикає до будь-якої праці, яка на перший погляд видається їй не під силу. Але до одного людина звикнути не може — це жити без любові, при якій вона ніколи не відчуватиме себе одинокою на цьому світі. Важко є, коли людина не має з ким поділитись своїм горем, не має перед ким розкрити свою наболілу душу. Серце людини шукає і прагне ласки і любові, люди на бажає зігріти своє серце теплом цієї любові. А хіба завжди така любов супроводжує земську дорогу людини? А хіба наша звичайна людська любов може бути досконалою? Та ось людина знаходить її в особі свого Бога і Небесного Батька, в якого вона вірує, який має в собі невичерпне джерело любові. Слово Боже говорить нам: "Бог є любов" (Ів. 4:8). Про це знає віруюче серце не тільки тому, що так вчить віра наша, але і Святе Письмо. Ми знаємо про це з цього, що Джерело цієї любові сходило на грішну землю, проживало серед людей і ласкою Свого Божого серця зігрівало тисячі душ. Ісус Хри стос прощав грішниць, що плакали біля Його ніг, Він любив дітей, з любов'ю відносився до важкохворих, які зустрічались на Його дорозі. Він плакав над гробом померлих. А найбільше це засвідчив на Хресті, коли з любові до людей дав себе розіп'ясти, для їх вічного щастя. Він є джерелом любові, Він є наша найкраща надія, Він є джерело нашого життя, у Ньому наше життя і наша смерть, у Ньому наше сьогодення і наше завтра, у Ньому наше безконечне майбутнє життя.
ІІ. Шукаймо доброї духовної атмосфери, щоб скріпити нашу Віру
Пригляньмося! Наше тіло має потребу в своєму здоров'ї для під тримання життя, йому потрібне чисте повітря. Тому, що дихаючи нечистим повітрям, ми хворіємо. Для цього влітку кожна людина прагне десь за місто, на дачу, щоб подихати свіжим повітрям, очистити свої легені від міських порохів і диму. Так і наша душа у своїй скритності від поглядів інших людей, шукає життя для себе в чисто му, свіжому повітрі. Вона змушена проживати і дихати в атмосфері, наповненім людськими гріхами, моральної нечистоти. Людина є ство рена на образ і подобу Божу, носить в собі частинку дихання Божого, тому що в першу людину Творець вдихнув "дихання життя" (Бут. 2:7), і своєю душею людина прагне до Свого Джерела і Творця, змучив шись дихати повітрям землі, шукаючи для себе повітря неба. Для цього ми приходимо сюди в храм Божий, залишаючи за порогом всю нашу суєту, всі наші турботи, все те, чим тривожно живемо на цьому світі. Тут ми і дихаємо іншим повітрям. Зі святих стін цього храму на нас споглядають зображення св. подвижників, посилаючи промені спокою і любові, вони говорять нам про те, як ці святі люди знайшли в собі сили перебороти всі земські спокуси, де багато з них роками, а інколи протягом усього життя, страждаючи важкими хворобами, вміли нести все це з терпеливістю.
Приклад: хочу терпіти задля безсмертної душі.
Один французький письменник Франсуа Копе проводив життя без Бога і віри в Нього, але пізніше були причини для того, щоб він навернувся. На старості років перед смертю терпів страшні муки, але ніколи не просив про їх кінець. Навпаки він казав: "Господи, дай мені довге конання". На хвилину затримався, а потім дав пояс нення: "Хочу довго конати і багато терпіти, бо вірю в Бога і безсмерт ність душі". З цього бачимо, що навіть ті люди, які колись були далекі від Бога, але, коли наблизились до Нього через свою Віру, то ніякі терпіння, життєві хрести, не могли її захитати.
III. Шукаймо світла, щоб скріпити нашу Віру
Все, що живе, має потребу світла і тепла для свого життя. І наша душа "прагне до Бога", тому що в Ньому — джерело світла і тепла для нашої безсмертної душі. В світлі того, що відкрито нам через слово Боже, для нас все зрозуміло: як виник цей світ, в якому ми живемо, для чого створена людина і як вона буде жити після своєї смерті. Слово Боже освічує нам дорогу, яка веде нас до вічного життя. І як сонце, що не тільки світить, але і гріє, так і наш Бог, в якого ми віруємо — це невичерпне джерело тепла, що зігріває нашу душу. Взірець такої любові — обійми батька, що зустрічає свого блудного сина з прощенням і ласкою. В притчі, яку ми вже не раз чули, про блудного сина, батько зустрів свого сина, повелів заколоти найкраще теля, принести найкращу одежу і перстень на руку синові, який повер­нувся, щоб виявити тим всю радість батьківського серця. Такий є наш Небесний Отець — і Його тепле всепрощення, і ласкаві обійми вже не раз відчув кожен з нас на своїй життєвій дорозі. Ми йдемо до Нього, як до джерела світла і тепла, тому що і наша душа, як всяка інша — безсмертна, також бажає до Бога. Ми йдемо до Нього за тим небесним кормом, в якому має потребу і якого просить кожна жива душа. А цей корм дає нам Господь в щирій молитві, в святім Прича сті. Нехай у нікого між нами не буде ні голодної, ні спрагненої душі!
На надгробних пам'ятниках на наших цвинтарях ми часто читаємо слова: "Блаженні мертві, що вмирають з Господом!" (Од. 14:13). Ці слова говорять нам про тих, хто на своїй дорозі до неба вже відчув щастя життя з Богом у своїй душі і з Ним відійшов у вічний світ. В цьому і заключається ціль нашого життя: проживати з Господом і помирати з Ним. Плодом нашої Віри і буде блаженство — вічне єднання з Богом і вічне перебування в тому світі, де немає ні скорбот, ні смутку, ні зітхань. Тож ідімо всі до Бога — сильного і живого! В Ньому — щастя, в Ньому — спокій, в Ньому не мина ють вічні радості! Амінь.

Для створення статті використано такі джерела:

• о. Степан Потічний "Сівач", вересень 2003 Ч. 9 (46) рік 5

• Календар "Місіонаря" 2003. - Львів: Місіонар, 2003;

• Збірник проповідей "Сівач".

• А також ікону Усікновення чесної голови святого Івана Христителя.

28 серпня 2008 р. Успіння Пресвятої Богородиці

28 серпня 2008 р.

Успіння Пресвятої Богородиці

• Коротка історія свята

• Про ікону празника

• Тропар та кондак

• Празничний Апостол

• Євангеліє

• Проповідь

Коротка історія

Наш церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується. Його відкриває празник Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: „Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”.

День смерті Пресвятої Богородиці називається в нашій Церкві Успінням, бо її тіло після смерті не зазнало тління, але одразу з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано. Основу празника Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та однозгідна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.

Празник Успіння належить до найстарших Богородичних празників. Він почався в Єрусалимі невдовзі після Собору в Єфезі (431 р.). Первісне празнування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося „Свято Марії-Богоматері”. В одній з похвальних бесід на честь Преп. Теодосія Великого (+529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня „Пам'ять Богоматері”, це є пам'ять її Успіння. В Сирії в 5 ст. цей празник мав назву „Пам'ять Блаженної”.

У 6 ст. цей празник отримує свою теперішню назву: „Успіння Пресвятої Богородиці”. В перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння в тому самому часі. Олександрійський патріарх Теодосій (+567) приписав празнувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує „Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії”, а 9 серпня „Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо”. Вірмени святкують Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня. Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він був осягнув перемогу над персами.

Про ікону

Існує певна аналогія між іконою „Успіння Богородиці” та іконою „Anastasis” — „Воскресіння Христове”. Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу смерть та зшестя в Ад, а потім — воскресіння. На Сході, навпаки, — зшестя в Ад вже є воскресінням, адже смерть вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут „успіння” є пробудженням у Царстві Божому.

У них насамперед спостерігаємо явище смерті: душа виходить з тіла. Але вона не сходить у Шеол, до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: „Душі праведних у руці Божій” (Муд. 3, 1). Христос тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого Бога у подобі Дитяти. Лик Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях.

Дивною може здаватися сцена, яку на деяких іконах „Успіння” зображають перед труною: якийсь єврей хоче торкнутися Богородиці руками, але ангел без вагань відрубує їх мечем. Таким буквальним способом легенда виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами пізнання, які застосовуються до світу явищ.

Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед херувимів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона є есхатон — остаточна досконалість створіння.

Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: другий прихід Христа на землю — це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного Єрусалима посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: У різдві дівство зберегла ти, в успінні світа не оставила ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Матір'ю Життя. І молитвами твоїми ізбавляєш від смерти душі наші.

Слава, і нині: Кондак, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 2, 5-11

Браття, плекайте ті самі гадки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, але применшив Себе Самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що, сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи, отже, їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що кормили Тебе. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають Його.

Проповідь

"Марія вибрала кращу частку, яка не відійметься від неї"
(Лк. 10:42)

Сьогодні наша Церква відзначає празник Успіння Пресвятої Богородиці, який називаємо також Внебовзяття Божої Матері.
Це свято звертає нашу увагу на ту правду віри, яка повчає, що непорочне тіло Матері Божої, дійсно захоронене від всякого зіпсуття і її Небесний Отець взяв його у небо. Як задля Свого Сина - Богочоловіка, Пречиста Діва була захоронена від усякої, навіть найменшої плями гріха, так тепер Він захоронює її тіло від будь-якого зіпсуття. А святий Йоан Дамаскин ясно висловлює свою віру про Внебовзяття Пресвятої Богородиці з тілом і душею. В одній із своїх проповідей на її Успення він каже: "Годилося, щоб Той, Хто зберіг її дівицтво при Своїм Різдві, зберіг її тіло нетлінним по її смерті. Годилося, щоб Та, що бачила свого Сина на хресті і якої серце прошив меч болів, що їх Вона не зазнала при Різдві, гляділа на Нього, як Він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посіла те, що належить до її Сина, та, щоб усе створіння почитало її як Матір Божу".
Смерть людини й знищення її тіла є видимим знаком покаран­ня за первородний гріх: "З усякого дерева саду їстимеш, з дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш, бо того самого дня напевно помреш" (Бт. 2:16). Через непослух, що є гріхом, прийшла смерть. Святий апостол Павло каже: "Тим то, як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перей­шла на всіх людей, бо всі згрішили ..." (Рим. 5:12).
Однак, ця страшна кара не була в первісних задумах Божих. Господь бажав зберегти Своє улюблене сотворіння - людину, від усякого болю, нещастя і терпіння, й тому поселив її в раю, де всьо­го було вдосталь. Але людина в своїй глупоті сама позбавила себе того щастя. Замість слухати Божого голосу, виконувати Його за­повідь, вона пішла за своїм відвічним ворогом, дияволом, і згріши­ла. За те, що вона відвернулась від свого Творця й пішла служити дияволові, спала на неї справедлива кара.
З цього виходить, що ті всі біди, терпіння й земні нещастя, які нас у цьому житті переслідують, є наслідком гріха.
Марія - найчистіше, наймиліше Божому оку створіння. Вона одержала повноту ласк у часі з хвилиною свого Зачаття, і не­бесну славу у вічності, зокрема через своє Богоматеринство. От­римала вона ті всі привілеї й добра задля заслуг Ісуса Христа, сво­го Сина. Вже свята Єлизавета назвала її благословенною між жінка­ми і матір'ю Бога (Лк. 1:43). Пречиста Діва Марія уснула, щоб брамою смерті перейти до щасливого вічного життя. Її перестав­лення було спокійним, щасливим і радісним. Вона уснула, щоб уподібнитись до свого Сина Ісуса Христа.
Внебовзяття Пресвятої Богородиці, її тріумф, переходить усі наші поняття. В супроводі ангелів і святих Пресвята Діва ввійшла в небесну святиню і там зайняла місце найближче Трисвятого Бога як Цариця ангелів і святих, як Чесніша від Херувимів і славніша від Серафимів. Пречиста Діва Марія - це наша Небесна Цариця, наша Мати Милосердя.
З життєпису святого Домініка Савіо довідуємося про таку подію. Кільканадцять років після своєї смерті Савіо з'явився своє­му вихователеві, отцеві Донові Боско.
- Мій дорогий! - запитав його Дон Боско, - скажи мені, що давало тобі найбільше спокою і надії при смерті?
- Прошу відгадати, - відповів юнак.
- Може те, що ти дуже любив святу чистоту?
- Ні.
- А може те, що ти мав чисте сумління?
- Також ні.
- То, можливо, надія, що йдеш до неба?
- І не це.
- Ну то що ж?
- Прошу отця, найбільше спокою і радості в годині смерті додавало мені те, що я все життя дуже любив Пресвяту Діву Марію, її почитав, старався її наслідувати і тому був певний, що я є під її Покровом. Тож прошу часто повторювати всім своїм учням, щоб якнайгарячіше любили й почитали Марію і будуть щасливі в житті і в годину смерті. "Хто не любить Марії, той не матиме місця у Христовому серці" - навчав праведний місіонер о. Іван від Христа.
Нашу набожність до Пресвятої Богородиці проявляймо сер­цем, словами та ділами, наслідуючи її богоугодне життя. Звертай­мося до неї часто та щиро, просячи її помочі та заступництва, і тоді будемо з нею у Небесному Царстві. Амінь.

Для створення сторінки використано такі видання:

• о. Іван Чичерський

• Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;

• Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;

• Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;

• Збірник проповідей "Сівач".

• Ікону Успіння Пресвятої Богородиці.

19.08.08 р. Б. Переображення Господнє

19.08.08 р. Б. 

Переображення Господнє

Ісус Христос часто говорив про небесне Царство... Чому? Не для себе, - він Господь, котрий ніколи не може залишити цього Царства. Говорив це й навчав учнів, слухачів, всіх, хто приходив, щоб показати дорогу до цього справжнього Царства й захопити всіх, та пригадати, що ми покликані до життя тому, щоб здобути це щасливе Царство – небо. Одного разу він взяв своїх трьох учнів і пішов на гору. Очевидно, учні не знали чому Ісус взяв їх: двох рідних братів та Петра. Святий Іван Золотоустий навчає, що взяв тому цих трьох, що вони перевищували інших учнів: „Петро сильною любов’ю до Ісуса, Іван – особливою любов’ю Ісуса до нього, а Яків - відповіддю, котру він дав разом із своїм братом: можемо пити чашу” (св. І. Золотоустий, Бесіда 56 на Мт). Але учням було приємно й вони були заскочені, коли побачили переміненого Ісуса: „Обличчя засяяло немов сонце, а одежа побіліла, наче, світло”. Стали учасниками чогось неймовірного, немислимого. Попали у захоплення так, що на кілька слів спромігся тільки Петро, котрий - запропонував чомусь, поставити три намети – для Ісуса, Мойсея та Іллі. Захотів затримати учасників неба на землі, учасників вічного щастя на місці, де здобувається небо. Неможливо Бога огорнути наметом, бо він Цар неба і землі, що його не можна взагалі нічим огорнути... Теж, як зауважує св. Іван Золотоустий, що Петро зрівняв Творця із створінням, Бога з рабами (св. І. Золотоустий, там же). Цікаво б знати, що впровадило апостолів у захоплення: чудовий вид Ісуса Христа чи розмова поміж Господом і двома представниками Старого Заповіту?

Як можна було бачити сяюче лице Христа на рівні сонця або одежу, що побіліла як світло? Як краще можна було виразити цю переміну Ісуса, що саме на такі слова здобулися євангелісти? Що означали подібні вирази про переміну Христа? Це означало рівень очищення апостолів, їхній ступінь можливості прийняти й виразити те, що вони бачили й чого були учасниками... Євангеліст Лука пише про інший вигляд обличчя та про блискучість побілілої одежі (Лк 9,29). Він виразив всю історію трохи по-іншому і пише, що після Господньої переміни, коли Христос розмовляв з Мойсеєм та Іллею – апостоли заснули. ... Трудно вірити у це, щоб учні спали в той час, коли були учасниками переміни Ісуса та присутності двох великих пророків. Мабуть, апостоли захопилися усім цим так, що були ніби уві сні... Бо не розбудив їх голос з неба, а самі вони бачили цю славу і закінчення розмови, коли опам’яталися... Це ще не був кінець чудового побуту учнів з Ісусом на горі. Євангеліст Матій пише про ясну хмару, котра огорнула присутніх на горі, а в цей час роздався голос з неба: „Це Син мій улюблений; його слухайте!” І св. Матій пише, що учні впали на землю від почутого голосу. Злякалися. Не настрашилися переміни Ісуса Христа, його сяйва та блиску. Не перестрашилися дивної з’яви Мойсея та Іллі, а ось голос, що прозвучав із неба та вказував на щось добре й необхідне – поклав їх на землю. Голос, що закликав чинити добро й виконати просту річ: слухати Ісуса Христа, викликав страх й подив – учні попадали припавши обличчям до землі.

Коли Ісус христився у Йордані, тоді теж прозвучав голос з неба, але ніхто не припав обличчям до землі? Чому тут учні так вчинили? ”Причина тому: відлюдність і висота місця, глибока мовчанка, преображення зв’язане з страхом, надзвичайне світло й розпростерта хмара, - все це кинуло їх у сильний трепет” (св. Іван Золотоустий, там же). І хто їх виводить із цього стану: страху та нерозуміння? – Ніжний дотик Ісуса та його лагідний голос, немов тихесенький, лагідний вітерець: „Устаньте, не страхайтеся!” (Мт 17,7). Підвівшись вони вже нічого не бачили, все пройшло, - залишився Спаситель сам.

І людині не потрібно багато бачити та знати. Сьогоднішній світ дуже займається й цікавиться тим, щоб знати й дослідити багато й усе, а тим часом забуває про головне: слухати й пізнавати Христа, його науку й слідувати його дороговказові. Не закликає Всевишній до неможливих дій, щоб творити чудеса чи постити на хлібі і воді, але вказує нам на одну потрібну річ: „... його слухайте”. Вказує на одне - слухати Бога. Не важка це - заповідь, але чомусь люди не бажають з цим погодитися, багато-хто вважає, що Господь повинен слухати людських капризів та заряджень, а людина так часто помиляється, а до того така змінна, слабосильна й обмежена...

Пригадаймо, також, історію із Старого Заповіту, коли Господь приказав Мойсеєві йти на гору і той, покритий хмарою перебував на самоті з Богом сорок днів і сорок ночей (Вих 24,12-18). В місцях, де здається, що нічого не можливо робити, Всевишній довершує багато для людини і конкретно для цієї чи іншої особи. До кожної людини Господь промовляє в свій спосіб, на будь якому місці і в будь який час! Його ніхто й нічим не може обмежити місцем чи часом. Мабуть, до нас промовляв й не перестає говорити теж, багато разів у нашому житті. Ми свідомі, що Христос, улюблений Син Бога Отця і знаємо, що повинні слухати його науки та пропозицій освячуватися й спасатися. Але чи ми приймаємо ці слова у наше життя? Чи слухаємо голосу сумління, через котре Господь говорить до нас, особливо, коли чинимо зло, тобто, вибираємо гріх, а сумління противиться тому?! Творець бажає нас перемінити, щоб і ми засяяли, та стали як світло, але чи ми бажаємо це світло й сяйво пустити у наше притемнене сумління, наше життя? Бог не хоче силою нас змінювати й навертати. Він посилає лагідні проміння, щоб заохотити нас повірити йому, що він може довершити у нас багато добра. Дозволяймо нашому найкращому батькові діяти у нас. Скидаймо темну одежу підозрілого життя, а одягнімося у вбрання світла... Хто з нас не хотів би мати сяючого обличчя і виблискуючої одежі?! І можемо це мати не для того, щоб хвалитися тим перед іншими, але, щоб очистившись у св. Сповіді, кожного разу розпочинали глибше, по-новому духовне життя з Богом. Сіяючи в такий спосіб обличчям, Христос вказував на те, що спасенні будуть вічно світитися та сяяти у Небесному Царстві.

І ми повинні, й можемо досягнути таких вершин любові та переміни в нашому житті. Не можна заперечити, що люди спинаючись, досягають якихось гірських вершин. І насамперед, ставлять перед собою мету станути на тій чи іншій вершині. Потім наражаються на багато небезпек, коли спинаються вверх... А, коли стануть на вершині, бачать підніжжя, подолану важку стежину, каміння, колючки, сніг із льодом, може й падіння, всякі перешкоди, - все позаду.. Потім залишають пам’ятний знак, записують чи викарбовують у книзі, чи в камені своє ім’я, радіють із свого досягнення... І наша дорога до неба не легка, але всім зручна й можлива до осягнення. Всі хочемо бути молодими, мати привабливий вигляд, бути щасливими, тощо і це – можливо здобути усім, але ця правда здійсниться тоді, коли ми станемо учасниками неба. Тому спинаймося вгору, де Господь з розпростертими й простягнутими до нас руками очікує на наші устремління, щоб допомагати нам осягнути цей заповітний стан. 


+Архиєпископ Львіський УГКЦ, блаженніший владика Ігор Возьняк