30.04.2011р. Б. / У стосунках з Московським Патріархатом Глава УГКЦ радить позбутися «фантомних болів минулого»

«Думаю, ми не повинні сьогодні отруювати наші стосунки фантомними болями минулого». Про це Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав сказав в інтерв’ю журналові «Фокус» у відповідь на запитання про стосунки УГКЦ з Московським Патріархатом.

На думку Предстоятеля УГКЦ, у наших Церков є багато ран, які були нанесені у минулому: «Я колись читав про фантомні болі, що виникають у людини, яка втратила руку, але відчуває біль у відсутній частині тіла. Це психологічна ілюзія», − зазначив Блаженніший Святослав.

«Я переконаний у тому, що ми зможемо зцілити рани, коли оздоровимо нашу пам’ять взаємним прощенням, − наголосив Предстоятель УГКЦ. – Ми дозріли до цього, навіть більше – цього вимагають наші вірні. Ми як пастирі маємо дослухатися до голосу народу, що є голосом Бога», − підкреслив Глава УГКЦ.

У відповідь на запитання видання, про що Блаженніший Святослав має намір поговорити з Главою РПЦ Кирилом, оскільки після інтронізації він висловлював бажання зустрітися з Патріархом Московським, Предстоятель УГКЦ зазначив, що сам факт такої зустрічі буде маніфестом взаємного визнання і покладе початок діалогові. «Московський Патріархат показав, що готовий до нього (діалогу. – Ред.). Про це свідчить присутність владики Іларія (Єпископ Макарівський, Вікарій Київської митрополії, ректор Катехизаторсько-регентського духовного училища та Іконописної школи Київської єпархії УПЦ. – Ред.) на моїй інтронізації, вітання Митрополита Володимира і запрошення на зустріч», − зауважив Патріарх Святослав.

На запитання «Фокуса», як Глава УГКЦ збирається будувати відносини з владою, зважаючи на те, що Президент і його оточення благоволить до Московського Патріархату, Першоєрарх відповів, що це буде конструктивний діалог, незалежно від того, до якої Церкви ходить Президент і його міністри. На думку Патріарха, сьогодні в Україні є більш серйозні виклики.

«Наприклад, для всіх Церков існує велика небезпека перетворитися на політичну партію, − зазначив Глава УГКЦ і пригадав слова свого духовного наставника, який ще у часи підпілля казав: Якщо Церква перетвориться на політичну партію, тоді вона стане на бік Ірода або Пилата, а вона має стояти на боці Розіп’ятого».

«Для мене це стало орієнтиром, − наголосив Предстоятель Церкви. – Я вважаю, що Церква не може бути провладною або перебувати в опозиції, вона має об’єднувати людей», − сказав Глава УГКЦ Патріарх Святослав в інтерв’ю журналові «Фокус».

Про це повідомляє департамент інформації УГКЦ.

Джерело:

РІСУ

"...позбутися «фантомних болів минулого»..."

Гаразд. З минулим все зрозуміло (ну, майже все). А що робити з фантомним болем сучасності? Прощення мав би потребувати той, хто провинився, а не той кого образили, чи не так? Адже, якщо я комусь заподіяв шкоду чи інше якесь зло, то, як наслідок, проблема миру в душі в мене, адже зранена гріхом совість волає про компенсацію чи відшкодування заподіяного зла ближньому. Та й прощення одержує той, хто просить. Якщо ж не просить, то виходить, що не потребує його з двох причин: або закам'яніле серце, або вважає себе невинним... Саме тому йдеться не про фантомний біль минулого, а про сучасний, нездоровий стан наших взаємовідносин з тією "казьонною" церквою, яка прикриваючись Святим іменем Христа, виконує волю російської імперії зла. А ми чекаємо у стані готовності простити, якщо там-ті надумаються його колись у нас просити. Ми... чекаємо...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

30.04.2011р. Б. / ПЦвУ МП окуповує життя українців

Міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник виступає за посилення ролі московської Православної Церкви в сфері освіти.

Про це він сказав під час відеомосту, присвяченого обговоренню гуманітарної місії Російської Православної Церкви на пострадянському просторі, повідомляють Контракти з посиланням на Українські Новини.

«Якщо Православна Церква, продовжуючи освітню та гуманітарну місію, буде активніше співпрацювати в освітньому просторі ... особливо на середньому і початковому етапах, деякі проблеми вирішувалися б значно ефективніше», - сказав Табачник. Міністр наголосив на необхідності відпрацювання механізму співпраці влади і Церкви, який повинен ґрунтуватися на Конституції, законодавчих актах і законах.

«Ми схильні вітати гуманітарну місію Православної Церкви і розвивати державно-церковне і церковно-державне партнерство», - сказав він.

Табачник вважає, що продуктивна співпраця держави і Церкви можливе також у сфері приватного партнерства та приватної благодійності, що дозволить вирішити проблемні питання на місцевому рівні.

Джерела:

РІСУ

Мандрівники Христа Царя

"...Это не прихоть, а предчувствие армагеддона..."

Моє питання міністру освіти: "Якщо в тебе передчуття армагеддону, то чому ти виступаєш за посилення впливу російської православної церкви, а не на посиленні ролі і впливу на розвиток освіти в Україні юдаїзму? Твої дії і вчинки алогічні. Саме тому ні ми - християни різних, українських конфесій, ні твої одновірці - юдеї, не спроможні тебе зрозуміти. Що ти робиш? І навіщо ти це робиш?"

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

29.04.2011р. Б. / Прийшов з миром. Інтерв'ю з главою УГКЦ Святославом

Новий глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав розповів Фокусу про початок діалогу з Московським патріархатом і про завдання, які стоять зараз перед християнськими церквами

На заставці робочого столу в ноутбуці глави греко-католиків – ікона Ліської Богородиці, під захистом якої пройшло його дитинство. У теках зберігаються проповіді і молитви, а також фото з Аргентини, де останні два роки він був апостольським адміністратором єпархії Покрову Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі. На одній фотографії владика Святослав стоїть поряд з пікапом, на якому він колесив по дорогах провінції Місіонес. Сорокалітній глава УГКЦ часто користується скайпом, а ось аккаунт у фейсбуці досі не заводить – вважає його дуже відкритим ресурсом.

З дня інтронізації владики Святослава в київському Патріаршому Соборі Воскресіння Христового пройшов місяць. За цей час він встиг відвідати Папу Бенедикта XVI у Ватикані, відвідав з пасторським візитом Аргентину і написав три послання – молоді, священикам і пасхальне.

– Я досі продовжую звикати до своєї нової посади і нинішні відчуття можу порівняти із своїм аргентинським автомобілем: спостерігаю за тим, як він їздить, як реагує на педаль гальма і повороти керма. Я прислухаюся до того, як б'ється серце моєї церкви сьогодні в Україні, адже я не був тут два роки, і країна дуже сильно змінилася.

– Свій перший візит ви зробили до Ватикану, а перед ним говорили, що проситимете у понтифіка надання УГКЦ статусу патріархату.

– Я збирався представити Бенедикту XVI нашу церкву, яка по своїй структурі і динаміці є патріаршою. У мене не було мети вимагати у нього якогось особливого визнання. Я подякував йому за довіру. Мене дуже вразив формат спілкування з Папою. Замість традиційної загальної аудієнції з митрополитами і синодом у мене з ним була особиста розмова, що свідчило про його велику увагу до України. У вигляді Папи я побачив не суддю або начальника, що карає за помилки, а доброго батька, який пообіцяв свою опіку і допомогу.

– Про що ви говорили?

– Я розповів йому, що на мою інтронізацію прийшли представники всіх церков на рівні єпископату, а він цікавився нашою відкритістю до діалогу з іншими православними церквами в Україні.

– Ви запрошували понтифіка до України?

– Прямо про це не говорив. Я, напевно, не до кінця був готовий до цього, але ми завжди раді його прийняти. Ми пам'ятаємо, як в Україні зустрічали Папу Івана Павла II.

– Українську Греко-Католицьку Церкву багато хто вважає локальною. Що ви робитимете для її популяризації в центрі і на сході України?

– Уявлення про нашу церкву як про регіональну – це стереотип минулого. Сьогодні вона присутня у всьому світі – в Європі, Америці. Ще до брутальної ліквідації за часів СРСР вона мала свої парохії далеко за межами України. А внаслідок сталінських депортацій наша церква із західного регіону розійшлася по всьому колишньому Союзу.

– Президент і його оточення благоволять до Московського патріархату. Як ви будуватимете свої стосунки з владою?

– Це буде конструктивний діалог незалежно від того, в яку церкву ходить президент чи міністри. Сьогодні в Україні є серйозніші виклики. Наприклад, для всіх церков існує велика небезпека перетворитися на політичну партію. Я пам'ятаю слова свого духовного наставника, який ще в часи підпілля говорив: «Якщо церква перетвориться на політичну партію, тоді вона стане на сторону Ірода або Пилата. А вона повинна стояти на стороні розп’ятого ». Для мене це стало орієнтиром. Я вважаю, що церква не може бути провладною або знаходитися в опозиції, вона повинна об'єднувати людей.

– Після вступу до посади глави УГКЦ ви сказали, що хотіли б зустрітися з главою РПЦ Кирилом. Про що Ви маєте намір з ним поговорити?

– Сам факт такої зустрічі буде маніфестом взаємного визнання і покладе початок діалогу. Московський патріархат показав, що готовий до нього. Про це свідчить присутність владики Іларія (єпископ УПЦ МП. – Фокус) на моїй інтронізації, вітання митрополита Володимира і запрошення на зустріч.

– А як ви тоді прокоментуєте слова керівника прес-служби УПЦ МП Василя Анісімова, який заявив: «Унія завжди боролася з Православною церквою, і хто б її не очолював, єство греко-католицької церкви від цього не поміняється. Вони і далі організовуватимуть провокації, підтримуватимуть інших розкольників, того ж Філарета. Тому після відходу Гузара навряд чи там щось поміняється»?

– В наших церков багато ран, нанесених один одному у минулому. Я колись читав про фантомні болі, що виникають у людини, яка втратила руку, але відчуває біль у відсутній частині тіла. Це психологічна ілюзія. Я думаю, що ми не повинні сьогодні отруювати наші стосунки фантомними болями минулого. Я переконаний в тому, що ми зможемо залікувати рани, коли оздоровимо нашу пам'ять взаємним прощенням. Ми дозріли до цього, більш того – цього вимагають наші вірні. Ми як пастирі повинні прислухатися до голосу народу, який є голосом Бога.

Володимир Денисенко

Джерела:

ФОКУС

Мандрівники Христа Царя

Святкування Воскресіння ГНІХ у парафії Преображення Господнього

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Весь християнський світ святкує радісний день Христового Воскресіння - "празник празників, торжество з торжеств", як співається на Пасхальній Утрені.

Святкові богослужіння відбулися у каплиці Благовіщення Пресвятої Богородиці у м. Кам'янському (нинішня, окупаційна назва Дніпродзержинськ) по проспекту (теж з промовистою окупаційною назвою) Комсомольський №1...

Розділити радість Христового Воскресіння до парафії Преображення Господнього завітали: римо-католицький священик о. Ярослав, брати Павло та Іван - семінаристи з Дрогобицької Духовної Семінарії. Вони передали в подарунок парафії святковий фелон та ризи (священичий одяг для богослужінь), як пожертву від людини, яка побажала залишитися невідомою.

Святкові богослужіння розпочалися о 03-00 Надгробним, далі читались Царські Часи, потім Воскресна Утреня, а так Святкова Літургія, а опісля неї, освячення пасок та яєць...

У Світлий Понеділок святкову Літургію парох о. Ігор відслужив разом з о. Ярославом настоятелем римо-католицького костелу Св. Миколая, який прийшов привітати парафіян і розділити цю велику радість.

То ж у Великодні свята Церква закликає до Божої радості: "Хай Небеса достойно веселяться, хай радіє земля, хай празнує весь світ видимий і не видимий, бо Христос устав, радість вічна" (Тропар 1 пісні канону).

Парафіяльний фотоальбом "Великдень 2011"

24.04.2011р. Б. / Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

24 квітня 2011 року

Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

* Коротка історія свята

* Про ікону празника

* Тропар та кондак

* Празничний Апостол

* Євангеліє

* Проповідь

Коротка історія

Слово "пасха" походить з єврейського "песах", що значить "перехід". Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпус­тити ізраїльський народ, а перейшов повз доми ізраїльтян, одвірки домів яких були помазані кров'ю одно­річного ягняти. Слово "пасха" у жидів означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву Пасхи.

Для апостолів і перших християн Пасха-Перехід стала символом іншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерти і від смерти до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із жидами свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерти.

Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Звідси в богослуженні його називають пасхальним агнцем або коротко Пасхою. "Бо Пасха наша, — каже святий апостол Павло, — Христос, принесений у жертву" (1 Кор. 5,7).

У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресення, яку святкують у неділю після жидівської Пасхи. Собор у Нікеї (325) вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.

У ІV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одно­го дня на цілий тиждень, який зветься "світлим тижнем" на про­тивагу до тижня перед Великоднем, що має назву "Великого", або "Страсного". В Єрусалимі най­більш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква прак­тикує і сьогодні.

З богослужінь празника Христового Воскресення на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гимном прослави Христа-Переможця. Її авторство приписують ве­ликому богослову Східної Церкви й великому митцеві слова – святому Йоану Дамаскину (к. 676 — к. 749). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців – Григорія Богослова, Григорія Ниського й Йоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.

Про ікону

Ікона Воскресіння представляє Христа не в ту мить, як Він вихо­дить з гробу, а тоді, коли Він розбиває його. Христос виходить з гробу не як той, хто звільнився від смерті і тікає геть. Адже Господь переміг смерть не задля себе самого, як це могла б зробити надлюдина. Велич воскресіння Христа полягає в тому, що Він входить у царство князя темряви, який тримає в неволі Адама та його нащадків.

Воскреслий, сяючий Христос у динамічній позі є центром величавої й багатої змістом композиції Зішестя в Ад. Вся Його постать у повний зріст оточена небесним сяйвом мандорли продовгастої форми, бо де Христос – там небо. Світло випромінюється як з воскреслого Христа, так і з мандорли, адже небо вже не приховане – воно відкрите завдяки перемозі Христа над гріхом і смертю.

Христос зображений у білих з позолотою ризах. Він стоїть над розби­тими воротами аду – досі непоборимою в'язницею смерті. Під цими воротами в темному аді видно розторощені тепер символічні знаряддя тор­тур. Ад, алегорично персоніфікований, лежить зв'язаний, безсилий.

Із зображення на іконі не зрозуміло, чи Христос сходить в Ад, чи це вже мить Його повернення звідти. Він простягає руки Адамові та Єві, слідом за якими двома великими процесіями із землі виходять усі попередні покоління аж до Його пришестя. Зображено майже цілу дугу спасіння, яку проходить Господь. Сцена Зішестя в Ад – це величне святкування життя й очікування воскре­сіння, бо Христос не забув про тих, що в гробах, а пішов шукати за ними.

Ікона показує нам також дві сфери духовного життя. У царстві смерті, зруйнованому Христом, панує порок та лихі помисли, які спонукають людину служити цьому царству. Їх зображають у вигляді темних постатей у підземній печері. Друга сфера – це сфера Христа, який діє протилежним чином. Христос відкрито показує чесноту, до якої людина доходить, слухаючись духовних помислів і жертвуючи егоїзмом.

Тропар та кондак

Тропар: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував.

Слава, і нині: Кондак, глас 8: Хоч і у гріб зійшов ти, Безсмертний, та адову зруйну­вав ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям зві­стивши: Радуйтеся, і твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресення.

Діяння святих апостолів 1, 1-8

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже. Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

Євангеліє від Івана 1, 1-17

В началі було Слово, і Слово було в Бога, і Слово Було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталося, і без Нього ніщо не сталося, що повстало. У Ньому було життя, і життя було світло людям. І Світло в тьмі світить, і тьма Його не обняла. Був чоловік, посланий від Бога, ім'я йому Іван. Він прийшов на свічення, щоб свідчити про Світло, щоб усі повірили через Нього. Не був він Світло, але щоб свідчити про Світло. Був Світло істинне Той, Хто просвічує колену людину, що приходить на світ. У світі був, і світ через Нього стався, і світ Його не пізнав. До свого прийшов, і свої Його не прийняли. А котрі прийняли Його, дав їм власть дітьми Божими стати, віруючим в ім'я Його. Що не з крови, ні з похоті тіла, ні з похоті мужа, а від Бога родилися. І Слово тілом стало, і вселилося в нас, і ми виділи славу Його, славу як Єдинородного від Отця, повне благодаті й істини. Іван свідчить про Нього і кликав, кажучи: Це був Той, про кого я говорив, Той, що по мені гряде, передо мною був, бо перше мене був. І з повноти Його всі ми прийняли, і благодать за благодать. Бо закон Мойсеєм був даний, благодать же й істина через Ісуса Христа сталася.

Проповідь

«Заграли дзвони великодні,

Звістили чудо всіх чудес,

Що встав із гробу Син Господній-

Воістину – Христос Воскрес!»

Сьогодні у всіх нас найбільше свято в Церковному році, «празник празників і Торжество всіх торжеств». Сьогодні – Великдень : «великий день», бо величний тим, що Христос Воскрес із мертвих.

«Це день, що його створив Господь,тож радіймо і веселімся в нім» (Пс. 118). На Воскресній Утрені ми оспівуємо цей день ось такими словами: «Цей провіщений і святий день, перший по суботі царський і Господній, Свято над святами, торжество всіх торжеств, в цей день прославляємо Христа навіки» (Пісня 6).

Для Юдеїв субота була святим і останнім днем тижня, що був символом Божого відпочинку по створенню світу. Христос також того дня «відпочивав» – «спочив» у гробі. Але його спочинок – це сходження в ад – царство смерті, щоб це царство пітьми і смерті перемогти.

У Римі в цирку Нерона стояв великий обеліск, який за наказом Калігули перевезли з Геліополісу (Каїр – Єгипет). Тепер він стоїть на площі Святого Петра. Люди із всього світу захоплюються технікою архітектури стародавніх єгиптян, а найбільше впадає в очі вибитий напис на обеліску: «Христос живе, Христос перемагає, Христос панує». Подібно у церкві перед царськими воротами – місце яке називається: амвон, солея, з якого священик читає Євангеліє, голосить проповідь, або уділяє Святе Причастя вірним, має форму заокругленого каменя, що символізує відвалений камінь від горбу Господнього.

Приклад. Префект Антіохій Олібрій насміхався з християн, говорячи: «Ви вірите і прославляєте Бога-чоловіка, якого розп’яли між розбійниками!» На що йому свята Маргарита відповіла: «Звідки ти знаєш, що Христос був розп’ятий і помер?» Олібрій: «Я це сам читав у ваших Євангеліях!» Маргарита: «Добре – читай далі і там дочитаєшся, що той Христос, Якого розп’яли на хресті – третього дня воскрес власною силою із мертвих. Досі ти бачив тільки пониженого Христа, тож тепер поглянь на блиск Його слави».

Сам Христос Воскресший каже до розчарованих і прибитими горем Клеопи і Луки наступні слова: «Хіба не треба було Христові так страждати і увійти у свою славу» (Лк. 24.25).

Христове Воскресіння – це є Пасха (песах – перехід). За Мойсея у Єгипті, який намагався вивести свій народ з-під влади фараона, який не хотів відпустити їх. Як тут не згадати десяту кару смерті первістків єгиптян, коли ангел смерті проходив через їх оселі. Євреї були врятовані, бо принесли в жертву ягня, яке споживали, а кров’ю намазали одвірки своїх домівок. Подібно для нас, християн, Христос є тим ягням, агнцем-пасхою. Святий Павло: «Бо наша пасха – Христос принесений у жертву» (1Кр. 5.7).

Приклад. В українській класичній літературі є оповідь про Марусю Богуславку, яка була бранкою у турецькій неволі, а потім жінкою султана. Подібно як вона, у в’язниці, каралися 700 козаків-невільників. Ось як поетично про це написано: Старий козак: «Чи знаєте, браття, що сьогодні за день? Там, в Україні, сонечко сяє, а люд хрещений – пасху зустрічає. Дзвони церковні грають і радість звіщають…» Аж тут з’являється Маруся Богуславка – султанова жінка: «Гей, козаки, бідні невільники. Це радість приношу вам сьогодні – про Христове Воскресіння. Султан поїхав до мечеті на молитву, а я згадала вас, бідних невільників. Ось вам ключі, скидайте кайдани і йдіть в Україну, і мене, нещасну попівну, згадайте у рідному краї…». Несподівано смуток перемінився у козаків на велику радість свободи і волі в день Воскресіння Христа.

Ми сьогодні подібно співали на Воскресній Утрені: « Зійшов ти, Христе, в глибини підземні і розбив кайдани вічні, що держали ув’язнених і на третій день, як із кита Йона, воскрес ти із гробу».

Стародавні єгиптяни, а опісля них римляни називали неділю днем сонця. Для нас, християн, сивий Юстин мученик каже: «Ми сходимося в день сонця – усі разом, в якому Бог замінив темноту на світло, в якому Ісус Христос – наш Спаситель – воскрес із мертвих».

«Від раннього ранку чуваймо і замість мира пісню принесімо владиці і Христа побачимо – сонце правди, що всім життя освітлює» (Воскресна Утреня).

Як ми переживаємо Воскресіння Христове? Як подію, яка сталася дві тисячі років тому? Якби ми, як апостоли або як жінки-мироносиці, бігали по місту, чи єси від хати і до хати і кричали з радості: «Христос Воскрес!», але це вже не є новиною, ми вже формально кожного року так кажемо один одному і до цього вже звикли. Отже, це свято повинно не до нас приходити із-зовні, а навпаки, внутрішньо його в собі відчути, щоб ним поділитися із іншими.

Що для нас означає Воскресіння Христове?

Один святий сказав наступне: «Якщо б Христос задля тебе тисячу разів помер і тисячу разів воскрес, то нічого тобі не поможе, якщо ти не помреш для гріха, і не воскреснеш для любові».

Отже, для нас Воскресіння – це досконала любов. «Воскресіння день! Просвітімся торжеством і одні одних обнімімо і скажімо: Браття! І тим, що ненавидять нас, простім все з Воскресінням…» (Воскресна Утреня).

«Дзвоніть, дзвоніть весело дзвони, щоб сум і жаль з сердець десь щез тоді були ридання і страдання, а в третій день Христос Воскрес!». Амінь.

о. Іван Цінцірук

"Сівач", квітень 2011

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;

Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;

Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;

Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Христового Воскресіння.

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

24.04.11р. Б. / Упокоївся в Бозі отець-доктор Дмитро Блажейовський

Вчора, 23 квітня, близько 6.00 на 101 році життя упокоївся в Бозі отець-доктор Дмитро Блажейовський. Історик, доктор наук, автор низки наукових праць і численних публіцистичних статей із церковної історії та українських релігійних вишивок. Рукою майстра вишито понад 350 ікон та хоругв.

26 - 27 квітня у Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові усі охочі матимуть можливість попрощатися із спочилим у Бозі о. Дмитром.

Парастас відбудеться у Світлий вівторок, 26 квітня, о 19.00 у соборі Святого Юра, а у середу, 27 квітня, о 12.00 після Архиєрейської Божественної Літургії відбудеться чин погребення.

Некролог

Отець Дмитро Блажейовський народився 21 серпня 1910 року у Вислік Горішній, Лемківщина – тепер частина села Вислік Великий Підкарпатського воєводства у Польщі.

У 1922-1930 роках навчався в українській гімназії у Перемишлі.У 1933 році як студент-електротехнік Празької Політехніки пішов на пішу прощу з Праги до Риму і тут вступив до Папської української семінарії святого Йосафата.

За 12 років перебування у Римі вивчав філософію, теологію та історію і з відзнакою успішно захистив дві докторські дисертації – з богослов'я в Папському Урбаніянському університеті, а з церковної історії в Папському Грегоріянському університеті.

З 1946 до 1973 року душпастирював у різних греко-католицьких парафіях у США, організувавши 3 парафії, одну місійну станицю та спорудивши кілька храмів.

1973 року повернувся до Риму, де зайнявся науковою діяльністю, зокрема, у царині історії України, української Церкви та педагогіки, та вишиванням ікон.

Отець Дмитро є автором коло 25 наукових праць, серед яких цінні церковні історичні довідники (шематизми) українських парафій Перемишльської, Станіславівської, Львівської єпархій та української діаспори, численних публіцистичних статей; у діаспорі він відродив традицію української вишиваної ікони і тепер в його творчому доробку понад 350 ікон та образів на релігійну тематику, крім того він видав 16 збірок «Українських релігійних вишивок». Його вишивані ікони можна побачити в багатьох країнах світу, в Україні і за кордоном відбулось понад 100 виставок його творів.

Понад 10 років тому о. Блажейовський заснував у Львові власний музей вишиваних ікон та образів, до речі, єдиний в Україні, який утримував своїм коштом. Отець Дмитро нагороджений Папською медаллю «Христос – наш мир», і державною нагородою України – Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

2009 року Львівський музей вишиваних ікон та образів отця-доктора Дмитра Блажейовського і Товариство «Україна-Світ» висунули кандидатуру о. Блажейовського на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.

21 серпня 2010 року громадськість України відзначила 100-річчя з дня народження о. Дмитра Блажейовського у Національному театрі ім. М.Заньковецької у Львові.

Джерела:

Прес-служба Львівської архиєпархії

Департамент інформації УГКЦ

23.04.2011р. Б. / Проповідь Блаженнішого Святослава Шевчука після Чину умивання ніг (текст + відео)

Проповідь Блаженнішого Святослава Шевчука після Чину умивання ніг

В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь

Слава Ісусу Христу!

Преосвященні Владики, Всечесні, Всесітліші і Високопреподобні отці!

Дорогі в Христі брати і сестри!

«Вечері Твоєї Тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми..»

Цей гимн, який ми сьогодні співаємо і молимося кожного разу перед Святим Причастям розкриває зміст таїнства сьогоднішнього дня. В переддень своєї смерті Ісус Христос зібрав своїх учнів на Тайну Вечерю. На тій Тайній Вечері він вчинив дивні речі, таїнственні речі, які ми сьогодні бачили під час цього Богослуження. Він віддав себе своїм учням. Все те, ким він є у Його Божественній Особі він віддав їм. Він є Христос, цебто Помазанник Божий! Той, що у собі носить помазання Духом Святим. Тому сьогодні у цій Літургії ми освятили святе миро, для помазання Божого люду. Те миро, яким будуть помазуватися ті діти, яких будемо після Хрещення приносити і уділяти їм Таїнство Миропомазання. Яким будуть помазуватися Божі Престоли, на яких служитиметься Безкровна Жертва. І всі інші речі, яким уділиться Тайна Духа Святого.

Христос сьогодні дав своїм учням споживати Своє Тіло і Кров, ту свою присутність в тому світі і те Своє Божественне життя дав їм, щоб воно ввійшло в їхнє життя і зробило з Ним єдинокровними. Зробило їх з Ним єдиним тілом, тобто Церквою Христовою, а Він є Главою цього Тіла і цієї Церкви.

Він сьогодні умив учням ноги, очищуючи таким чином кожного з нас із скверні гріха, але показуючи, що Він є служитель, слуга, який прийшов до нас у цьому вигляді, щоб нас омити, освятити і зробити причасниками Святості Самого Бога.

«Вечері Твоєї Тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми..»

Оця Тайна Вечеря була першою Божественною Літургією. Божественна Літургіяце не є наше служіння Богові, Божественна Літургія - це є той момент, коли знову і знову Христос, наш Учитель, наш Спаситель приходить, щоб послужити – мені і вам. Кожної Божественної Літургії Він приходить, щоби зробити нас своїми дітьми, накормити нас Своїм Тілом і Своєю Кров’ю, щоб обмити мою скверну, полити на мої рани оці Божественні ліки, які би мене зцілили і знову привели до дому Небесного Отця. В Божественній Літургії Христос служить мені, кожному з нас так, як ми бачили Його сьогодні на колінах переді мною, умиваючим ноги.

«Вечері Твоєї Тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми..»

Сьогодні Церква святкує установлення Тайни Євхаристії, але водночас Тайни Священства, тому я хочу щиро привітати сьогодні наших владик, свіщеників і дияконів з цим великим днем. Сьогодні вкотре Христос продемонстрував у цілій Церкві велич тої Тайни Священства. Бо те Священнослужіння – це є виконування тої служби служіння, яку виконав, виконує і буде виконувати до кінця світу через нас наш Божественний Учитель і Спаситель.

Але цим не закінчується. Далі…

«Вечері Твоєї Тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми, бо ворогам Твоїм Тайну не повім і поцілунку не дам тобі, як Юда, але як розбійник сповідаюся тобі. Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царстві Твоїм…»

Бо ці дні є не лише моментами надзвичайного упокорення служачого нам Бога. Це є дні відречення від Нього, коли один з учнів продав Його, видав Його на Муки і на Розп’яття. Сьогодні Христос видається в руки кожного з нас. Церква застерігає нас не цілувати Його, як Юда, який пізніше його продасть, насміється з цього Його упокорення, з цього Його немимовного Таїнства Спасіння, але кличе нас бути подібними до того розбійника, який буде розп’ятий праворуч Нього: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царстві Твоїм…». Нехай це буде спосіб наближення кожного віруючого до Христа в цих днях. І тоді Він скаже «сьогодні» кожному з нас «вже сьогодні будеш зі мною в Раю». Амінь.

Слава Ісусу Христу.

Джерело:

Мандрівники Христа Царя

22.04.2011р. Б. / Глава УГКЦ: італійцям не спаде на думку будувати «римський світ»

Главу Української греко-католицької церкви Блаженнішого Святослава (Шевчука) непокоїть підміна понять, коли говорять про «російський світ».

Як передає кореспондент УНІАН, про це глава УГКЦ заявив сьогодні журналістам у Києві.

«Я дуже ретельно стежив за ідеєю формування того «російського світу», зокрема, для мене дуже багато значило, що цю ідею чітко сформулював патріарх КИРИЛ, виступаючи на з’їзді росіян. Мене стурбувала певна підміна понять… Якщо «російський світ» означає певні культурні, церковні зв’язки між Росією і російською діаспорою, то, вважаю, це цілком нормально. Також вважаю, що росіяни, які проживають на території України мають право на існування в контексті «російського світу». Та коли цей «рускій мір» перестає бути тільки «російським світом» і проектується як певний цивілізаційний простір, де українці мають бути обов’язковою, невід’ємною його складовою, то тут уже виникає багато запитань», – зауважив він.

Глава УГКЦ навів приклад, що «ніколи італійцям (римлянам) не спаде на думку будувати сьогодні «римський світ» і переконувати французів чи іспанців, що вони є колишні латиняни, тому повинні належати до «римського світу». Сказали б, що це певний анахронізм. Уявіть собі, що якийсь достойник з Риму приїхав у Португалію чи Францію таке пропагувати, то його б просто висміяли і більше б не сприймали серйозно», – вважає Блаженніший СВЯТОСЛАВ», – заявив глава УГКЦ.

Водночас він сказав, що поважає прагнення Росії зберігати свою єдність у світі. «Але коли мені кажуть, що я мушу позбутися свого українства, бо це ідея австрійської ідеології і що української нації як такої не існує, то я, м’яко кажучи, часом чуюся ображеним», – зауважив глава УГКЦ.

За його словами, він себе «вважає українським патріотом». «І хочу ним бути, та це не значить, що у такому випадку я маю бути русофобом чи людиною, яка негативно ставиться до інших українських сусідів. Зовсім ні», – сказав він.

Джерела:

УНІАН

Мандрівники Христа Царя

22.04.2011р. Б. / УГКЦ чекає на повернення церковного майна та реабілітацію

Українська Греко-католицька церква чекає від Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА на реституцію церковного майна та реабілітацію церкви.

Як повідомляє Департамент інформації УГКЦ, про це глава УГКЦ Блаженніший Святослав (ШЕВЧУК) заявив на зустрічі з Президентом України В.ЯНУКОВИЧЕМ, яка сьогодні відбулася в Києві.

«Я говорив, що наша Церква свого часу була репресована сталінським режимом і ще до сьогоднішнього часу чекає своєї реабілітації», - сказав Блаженніший СВЯТОСЛАВ, зауваживши, що питання повернення церковного майна торкнули майже всі представники Церков і релігійних організацій, що також були присутні на цій зустрічі.

«Тут не йдеться лише про храми. Мова йде про інші види майна, які наша Церква мала, оскільки Церква не лише молиться, а також займається виховною, навчальною, просвітницькою діяльністю», – сказав першоієрарх УГКЦ і висловив переконання, що зі свого боку Церква до практичного вирішення цього питання готова.

Також Блаженніший СВЯТОСЛАВ порушив питання богословської освіти в Україні. Він висловив вдячність владі за те, що нарешті богослів’я визнано окремим напрямком гуманітарних наук. У той самий час першоієрарх наголосив на необхідності здійснення подальших важливих кроків, з тим, щоб богослів’я «могло дійсно реально бути відкритим для акредитації на державному рівні у навчальних закладах України».

Президент України привітав Блаженнішого СВЯТОСЛАВА з недавнім його обранням главою УГКЦ великим букетом білих троянд.

Джерела:

УНІАН

Мандрівники Христа Царя

22.04.2011р. Б. / Глава УГКЦ: рішення парламенту про «червоні прапори» - невдале

Святкуючи перемогу над одним людиноненависницьким режимом, підносячи символіку іншого такого самого, - невдале рішення.

Таку думку висловив Глава Української Греко-католицької церкви Блаженніший Святослав (ШЕВЧУК) журналістам.

За його словами, якщо Верховна Рада ухвалює рішення святкувати День Перемоги на офіційному рівні з червоним прапором, як символом перемоги над фашизмом, таке рішення задовольнить якусь одну частину суспільства, а іншу, більшу – образить.

На думку глави УГКЦ, якщо Верховна Рада бажає чути голос усього українського суспільства, вона цього не робитиме. «Зокрема, саме тому, що такого типу символіка пов’язана з тоталітарними особами. Як на мене, можна шукати здоровіші розв’язки, аби об’єднати українське суспільство, нікого не зневажаючи», – сказав він.

Як повідомляв УНІАН, Верховна Рада України ухвалила закон «Про внесення змін до Закону України „Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років” (щодо порядку офіційного використання копій прапора перемоги).

За таке рішення проголосувало 260 з 375 народних депутатів, зареєстрованих у сесійній залі, проти - 52.

Законом передбачено, що “Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу та його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни. Зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапору 150-ої ордена Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії”.

Джерела:

УНІАН

Мандрівники Христа Царя

21.04.2011р. Б. / СТРАСТНИЙ ЧЕТВЕР. Великодні Богослужіння з Патріаршого Собору Воскресіння Христового -- online (РОЗКЛАД)

У Страсний четвер Блаженніший Святослав уперше здійснить Чин вмивання ніг

У Страсний (Чистий) четвер, 21 квітня, Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук), очолить Вечірню з Літургією Василія Великого та вперше здійснить Чин вмивання ніг дванадцятьом священикам. Урочистості проходитимуть у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві (вул. Микільсько-Слобідська, 5). (Літургія розпочнеться о 7-00, Чин вмивання ніг – 9-00).

«Першим жестом – який ми звершуємо у катедральних храмах під час чину вмивання ніг саме у Великий четвер – Христос у видимий і зворушливий спосіб упокорює себе перед власними учнями і вказує їм на те, що Він є серед них як слуга. … Таким чином Спаситель навчає нас, що Його священство не є запорукою людського владарювання чи привілеєм. Бути священиком – означає бути для всіх слугою, бути тим, хто щодня обмиває людську нечистоту, тобто служить ближньому за прикладом свого Господа», - наголошує Блаженніший Святослав у Посланні до священнослужителів УГКЦ .

На думку керівника Департаменту інформації УГКЦ о. Ігоря Яціва, вмивання ніг є «чудовим жестом, започаткованим Христом-Спасителем, щоб пригадати всім, хто має владу, чи то духовну, чи світську, що вона є дарована для служіння людям, і Церква звертає увагу вірних на це щороку у Чистий четвер».

Нагадаємо, що цього дня під час Тайної вечері Ісус встановив дві святі тайни: Священства та Євхаристії. Крім того, щороку в Чистий четвер у храмах освячують антимінси – полотна з часточками мощів, які лежать на престолах. Без антимінса не можна відправляти Літургії. Того дня освячують також миро для тайни Миропомазання».

Запрошуємо зацікавлених журналістів до участі у Богослужіннях та висвітленні святкових подій.

Усі богослужіння Страсного тижня, Великодня та Світлого тижня, які відбуватимуться у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві, можна дивитися в інтернеті. Для підключення прочитайте нашу інструкцію.

Зараз ми робимо заходи для налагодження не тільки відео, але й аудіотрансляції. Слідкуйте за нашими повідомленнями.

Розклад Богослужінь на Страсний Тиждень

Страсна Середа (20 березня):

6.30 – Утреня, Часи

18.00 – Літургія Передшеосвячених Дарів

19.15 – Молебень за узалежнених

Великий Четвер (21 квітня):

6.00 – Утреня, Часи

7.00 – Вечірня з Літургією Василія Великого

18.00 – Утреня Страстей

Велика П’ятниця (22 квітня):

8.00 – Царські Часи

12.00 – Вечірня з винесенням Плащаниці

18.00 – Єрусалимська Утрення

Велика Субота (23 квітня):

8.00 – Часи

9.00 – Вечірня з Літургією Василія Великого

14.00 – 21.00 – Посвячення пасок

Неділя (24 квітня) – Воскресіння Христове:

4.30 –Надгробне, Воскресна Утреня

5.45 – Свята Літургія, Посвячення пасок

7.30 – Свята Літургія, Посвячення пасок

9.00 – Свята Літургія, Посвячення пасок

18.00 – Воскресна Вечірня, Утреня

Додаткова інформація за тел.: 569-41-54

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

20.04.2011р. Б. / Отець-доктор Мавріціо Фаджоні: «Бог дав нам розум, тому ми не можемо лікувати одну людину, знищуючи життя іншої»

Про втручання у геном людини, зокрема про моральний і медичний аспекти використання ембріональних стовбурових клітин та альтернативні джерела стовбурових клітин, які не завдають шкоди людському життю, в інтерв’ю для «Католицького оглядача» розповів італійський професор біоетики, медик, о. д-р з римського університету Альфонсіана, який 18–20 квітня читає курс лекцій у Школі біоетики УКУ на тему «Біоетика і маніпуляції людським життям».

Отче, які, на Вашу думку, проблеми з втручанням у геном людини зараз стоять особливо гостро в суспільстві?

Коли ми говоримо про втручання в геном людини, то існує три такі ділянки, де ми найбільше можемо про це говорити. Перша стосується саме того, що ми взагалі знаємо про геном людини. Отже, взаємозв’язок між людським геномом і особистістю. Власне це всі відкриття, які пов’язані з геномом людини і які абсолютно змінюють наше уявлення про людину, яке ми мали до цього часу. І тут існує ризик, що людину буде зведено до предмета, тобто особу перестанемо розуміти як цілісність… І тому це і культурна, і наукова проблема.

Друга ділянка стосується генетичної діагностики, і це вже щоденна проблема медицини. Генетика дає можливість сьогодні робити багато різних досліджень, пренатальну діагностику на генетичному, хромосомному рівні , яка виявляє ріні дефекти. Хоча, на жаль, ще є дуже велика прірва поміж діагнозом і лікуванням. Ми можемо робити діагноз багатьох хвороб, генетичних і хромосомних, але поки що ми не вміємо їх усіх лікувати.

Проблемою є те, що генетична діагностика сьогодні найчастіше пов’язана з абортом. І цей аборт вибіркового або євгенічного типу, тобто вибираємо лише здорових дітей, а тих, які не відповідають певним стандартам, які не є тої якості, якої би мали бути, вбиваємо. І це парадокс – в наслідок медичних досліджень гинуть немічні, кволі та слабші. Але це не є завданням доброї медицини.

Це стосується і генетичної діагностики, яка пов’язана із технологіями штучного запліднення?

Так, це те, що ми називаємо преімплантаційна діагностика. Створюють багато ембріонів за допомогою технологій штучного запліднення у пробірці, але вибирають тільки ті ембріони, які є доброї якості. Інших знищують або заморожують, або використовують як матеріал для наукових досліджень, експериментів… Але це знову парадокс, тому що ми з одного боку створюємо ці ембріони, щоб вони могли жити, але потім самі вбиваємо їх . Тому що ми є суспільством, яке хоче завжди перемагати і серед нас нема місця для тих, хто програє.

Третя проблема саме полягає в тому, що ми говоримо про терапію, генетичне лікування. І ця терапія сьогодні є лише на експериментальній стадії. Деякі експерименти дали негативні результати, тому що гени були перенесені за допомогою різних вірусних механізмів, які спровокували чимало нових хвороб. Ми всі покладаємо великі надії саме на генну терапію, проте, напевно, треба ще багато часу, щоб ми зуміли правильно її застосувати на практиці. Нова проблема, яка постає перед нами, це так зване генетичне покращення людини. Медицина, без сумніву, може лікувати багато хвороб, і за допомогою генної інженерії одного дня ми дійдемо до того, що зможемо покращувати людський організм ззовні та всередині. Ми зможемо зробити людей вищими, кращими, гарнішими, розумнішими. І це ніби виглядає з одного боку добре. Дехто думає навіть, що так можна змінити людську природу, це називається трансгуманізм, який виникає з того, що людина невдоволена сама собою, і з її постійного бажання створити надлюдину. Але медицина не може робити нову дискримінацію. Медицина повинна служити людям, тому саме в генетиці ми маємо, з одного боку, багато надії, а з іншого – великий страх. І тому біоетика має допомогти людям завжди служити іншим. Ми, католики, вважаємо, що біоетика – це вміння дбати про інших. І Церква абсолютно не боїться ані техніки, ані науки. Але наука без етики нічого доброго не може продукувати. На жаль, економічні інтереси завжди мають більшу владу, більший потенціал.

Розкажіть, будь ласка, про джерела стовбурових клітин і моральний аспект використання ембріональних стовбурових клітин, коли фактично, щоб когось вилікувати, іншу особу доводиться вбити.

Загалом, є чотири джерела, з яких можна брати стовбурові клітини. Перше – дорослі стовбурові клітини, так звані гемопоетичні. Це клітини, з яких формується кров. І також, коли ми говоримо про трансплантацію кісткового мозку. Друге джерело, звідки ми можемо брати стовбурові клітини, це – пуповинна кров, Тобто та кров, яка є в пуповині. Ці стовбурові клітини дуже корисні, тому слід збільшувати можливості зберігання цих клітин. Треба створювати громадські банки пуповнної крові. Третім джерелом походження є стовбурові клітини з ембріонів. На жаль, значна частина стовбурових клітин, які використовують сьогодні, походить з ембріонів, які спеціально створюють, але потім залишають, і вони стають матеріалом для науковців. І це означає, що знищують людське життя на самих початках його існування. Зараз існує дуже багато досліджень стосовно стовбурових клітин, але ще жодне з них не дало свого бажаного результату. Але це проблема наукова, а не етична. Етична проблема полягає в тому, що ми не можемо нищити людське життя, навіть якщо тим самим ми робимо добро для когось іншого. Багатьом науковцям це важко зрозуміти, дуже часто вони кажуть: «Ну вони і так вже консервовані, заморожені, ми їх все одно втратимо, щоб їх не втратити, використаємо, як матеріал». Але в будь-якому випадку йдеться про людські істоти, навіть якщо вони кволі, немічні та незахищені – це людське життя.

Четверте джерело походження стовбурових клітин – науковці навчилися омолоджувати стовбурові клітини, які походять з дорослого організму, тобто перепрограмовувати ці клітини. Коли клітини, це можуть бути, наприклад, клітини шкіри, можна зробити дуже подібними до ембріональних стовбурових клітин. Не знаємо поки що, чи ця техніка має стовідсоткову гарантію ефективності, але якщо її ефективність стане реальністю, тоді зможемо мати стовбурові клітини на такому самому рівні, що і ембріонального походження, але без знищення ембріонів. Кожен із нас мав би свої стовбурові клітини, які походять з нашого особистого організму. Це нова дорога, і багато католицьких біоетиків стоять на тому, що саме цей напрям треба розвивати. Я вірю, що природа має сама в собі різні способи, якими може нас зцілювати, лікувати, якщо людина лише навчиться використовувати її. Важливо завжди пам’ятати, що навіть коли якась дорога до мети обривається, то можна знайти іншу, яка може бути навіть кращою. Господь Бог дав нам розум, тому ми повинні лікувати інших, дбати про них, але ми не можемо цього робити ціною людського життя. І це стосується всіх, особливо коли говоримо про людські ембріони, слабкі та незахищені.

Отже, з цих чотирьох методів три абсолютно дозволені Церквою, крім ембріонального. І перших два вже успішно використовують в італійських клініках, зокрема, в італійській клініці «Бамбіно Джезу», до Біоетичної Ради якої належите і Ви, отче?

Так, звичайно, використовують.

Що стосується стовбурових клітин з пуповинної крові, чи можна з часом сподіватися на їхню більшу ефективність, аніж ембріональних, звісно, не кажучи вже й про моральні переваги, а ще й про переваги біологічні?

З наукового погляду, коли ми говоримо про стовбурові клітини з пуповини, то вони є справжніми стовбуровими клітинами. Натомість стовбурові клітини, які ми беремо з ембріонів, це ті клітини, яких ми змусили стати стовбуровими, коли ми їх переносимо в інший організм, вони продукують онкологічні захворювання. Натомість стовбурові клітини з пуповинної крові не дають цього ефекту. Той, хто працює із стовбуровими ембріональними клітинами, хоче мати саме ці клітини, які будуть в майбутньому диференціюватися в різний спосіб. Стосовно стовбурових клітин, які беруться з пуповини, вони є більше дозрілими. Вони вже більше диференційовані. Вони є приблизно посередині між стовбуровими клітинами дорослого організму і ембріональними. Але ми можемо дуже добре з ними працювати. Пошуки і дослідження зараз тільки на самих початках, і тому є багато надій, що стовбурові клітини пуповинного походження можуть дати дуже добрий результат.

Наталя Гадьо, спеціально для «Католицького Оглядача»

Довідка УКУ

Отець Мавріціо Фаджоні – закінчив медичний факультет університету в м. Піза (Італія), де 1975 року отримав диплом з медицини та хірургії. Потім вивчав ендокринологію в університеті м. Флоренція і вступив на філософські та богословські студії до богословського центру Фйорентіно, які закінчив 1989 року. Ліценціат і докторат з морального богослов’я здобув у римській академії Альфонсіяна, де зараз викладає біоетику. Як гостьовий професор о. Мавріціо читає лекції на факультеті Центральної Італії (м. Флоренція), в Папських університетах Regina Apostolorum та Антоніанум (м. Рим). Також викладав на програмах з біоетики в європейських університетах (Університет Камерно, LUMSA, Католицький Університет Риму). Від 2005 року є членом-кореспондентом Папської Академії Pro Vita і від 2006 року – Радником Трибуналу Апостольської Пенітенціарії.

На фото о. д-р Мавріціо Фаджоні та керівник Школи біоетики УКУ о. д-р Ігор Бойко

Джерело:

Мандрівники Христа Царя

20.04.2011р. Б. / Світ досі не знає, чи генетично модифіковані організми шкідливі, – італійський експерт в УКУ

Світова спільнота бере участь у глобальному експерименті, споживаючи ГМО. Досі не зрозуміло, чи генетично модифіковані продукти шкідливі для людини. Наслідки цього експерименту ми зможемо дізнатися лише згодом.

Таку думку висловив професор біоетики, медик, о. д-р Мавріціо Фаджоні з римського університету Альфонсіана. 18-20 квітня він читає курс лекцій у Школі біоетики УКУ на тему «Біоетика і маніпуляції людським життям».

За його словами, мільйони гектарів генномодифікованих рослин збільшуються з кожним днем. «Вже зараз ці процеси контролювати неможливо, адже за цим стоять великі економічні та соціальні інтереси. Ніколи в природі процеси так швидко не змінювалися, як зараз. Тому перед медиками, вченими та науковцями стоїть завдання – швидко приймати рішення. До того ж у світі досі немає закону, який би регулював збільшення ГМО», – зазначив під час лекції в УКУ о. д-р Мавріціо Фаджоні.

Також на лекціях у Школі біоетики УКУ о. Фаджоні розповість про біотехнології, генетичні втручання, які застосовують до людини, тварин та рослин. «Ми також говоритимемо про генетично модифіковані організми, про технологію штучного запліднення, клонування та стовбурові клітини», – додав професор.

Довідка

Отець Мавріціо Фаджоні закінчив медичний факультет університету в м. Піза (Італія). У 1975 році отримав диплом з медицини та хірургії. Вивчав ендокринологію в університеті м. Флоренція. Філософські та богословські студії завершив у 1989 році у богословському центрі Fiorentino. Ліценціат і докторат з морального богослов’я здобув в римській академії Альфонсіяна.

Доктор Фаджоні викладає біоетику в академії Альфонсіяна. Як гостьовий професор, читає лекції на факультеті Центральної Італії (м. Флоренція), в Папських університетах Regina Apostolorum та Антоніанум (м. Рим). Як професор викладав на програмах з біоетики (Університет Камерно, LUMSA, Католицький Університет Риму).

З 2005 року член-кореспондент Папської Академії Pro Vita. З 2006 року – Радник Трибуналу Апостольської Пенітенціарії.

Джерела:

Відділ інформації та зовнішніх зв'язків УКУ

Мандрівники Христа Царя

Послання Блаженнішого Святослава до священнослужителів Української Греко-Католицької Церкви на Страсний четвер

Всесвітлішим, високопреподобним, преподобним та всечеснішим священнослужителям Української Греко-Католицької Церкви

Дорогі співбрати у Христовому священстві!

У Cтрасний четвер, того дня, коли наш Божественний Спаситель перед своїми страстями зібрав своїх учнів на Тайну вечерю, хочу і я зібрати всіх вас довкола себе за посередництвом цього послання. Під час таїнственної трапези з апостолами Ісус Христос установив святе таїнство Священства. До участі у цьому великому таїнстві Він вибрав і покликав також і нас, зробив це служіння сенсом нашого життя та земної місії. В цей святковий день хочу щиро привітати вас, що стали учасниками вічного священства самого Спасителя, та разом з вами поміркувати над його змістом і тими завданнями, які ми повинні виконати в нашій Церкві і в нашому народі.

Погляньмо сьогодні на Христа, який знову засідає з нами до своєї Тайної вечері. Яким ми Його побачимо? Що Він до нас каже і що з нами чинить? З усіх таїнственних жестів Христа на цій вечері хотів би звернути вашу увагу лише на такі три: вмивання ніг учням, подавання їм для споживання свого Тіла і своєї Крові під видом хліба і вина та молитва за них до Отця.

Першим жестом – який ми звершуємо у катедральних храмах під час чину вмивання ніг саме у Великий четвер – Христос у видимий і зворушливий спосіб упокорює себе перед власними учнями і вказує їм на те, що Він є серед них як слуга. Пояснюючи здивованим і схвильованим учням свою поведінку, Спаситель каже: «Чи знаєте, що я зробив вам? Ви звете мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо я є. Тож коли вмив вам ноги я – Господь і Учитель, – то й ви повинні обмивати ноги один одному» (Ів. 13, 12–14). Таким чином Спаситель навчає нас, що Його священство не є запорукою людського владарювання чи привілеєм. Бути священиком – означає бути для всіх слугою, бути тим, хто щодня обмиває людську нечистоту, тобто служить ближньому за прикладом свого Господа. «Слуга не більший за свого пана, а посланий не більший за того, хто його послав», – каже Христос (Ів. 13, 16). Бути священиком – означає бути слугою очищення людини, щоби кожен віруючий міг стати причасником чистоти життя самого Христа.

А як важливо для кожного з нас, особливо в ці дні Великого посту, коли годинами слухаємо сповіді вірних, самим бути очищеними та вмитими Христом у цій купелі душі, що звемо святим таїнством Покаяння! Тому прибігаймо якнайчастіше до цієї тайни Божого милосердя, даймо Христові послужити нам і дозвольмо Йому зробити нас здатними до служіння іншим. «Коли я тебе не вмию, – каже Ісус до Петра, а також і до кожного з нас, – то не матимеш зі мною частки» (Ів. 13, 8).

Другим важливим моментом наших роздумів і кульмінацією Христової Тайної вечері є встановлення таїнства Пресвятої Євхаристії. Відкриваючи учням можливість причастя своїх Тіла і Крові у переддень власної хресної смерті, Ісус Христос робить їх членами свого Тіла і своєї Крові: входить у їхнє життя та робить їх своєю Церквою, що є Його Тілом (пор. 1 Кор. 12, 27). Приймаючи євхаристійні Дари, апостоли самі стають прийнятими Христом! Беручи – стають взятими, причащаючись Його Тіла та Крові – стають причасниками Його життя, здатними ввійти в Його смерть і воскресіння, випити Його Чашу, – і таким чином перетворюються на учасників Його вічного священства за чином Мелхіседека (пор. Пс. 109, 4). У Посланні до євреїв ми знаходимо особливий наголос на цій єдності між новим і вічним Христовим священством і вічним Новим Завітом, запечатаним Його Кров’ю. Будучи пронизані Христовими Тілом і Кров’ю, апостоли на Тайній вечері стають учасниками не людського, а божественного священства, – священства божественної Особи Ісуса Христа. Ісус Христос є вічним Архиєреєм за чином Мелхіседека: через Нього маємо доступ до досконалого спасіння та сопричастя з Богом (пор. Євр. 7, 11–28).

Святі таїнства Євхаристії та Священства встановлені в один день і одним Христовим жестом. Тому можна сказати, що священиче життя є життям євхаристійним. Христовий священик, служачи щодня Божественну Літургію та приводячи своїх вірних через душпастирське служіння і проповідь Божого Слова до причастя Господніх Тіла і Крові, саме з Євхаристії черпає свою силу та ревність і в ній відновлює свою посвяту Богові та знаходить власну ідентичність. Будучи у своїй основі євхаристійним, життя священика є приношенням за Божий люд: жертвою за людей та дорогою до Бога. Лише у такому житті душпастир може щоразу глибше пізнавати Бога, поринати у розуміння Слова Його Божественної Євангелії та у силі Святого Духа проголошувати його людям.

Третім важливим жестом Христа, що споживає сьогодні з нами свою Тайну вечерю, є Його молитва. Ісус співає разом із учнями хвалу Отцеві та виголошує свою Архиєрейську молитву за них (пор. Ів. 17). Христос молиться до Отця не лише у присутності своїх учнів: Він молиться за них, у них та із глибини суті кожного з них. Ця єдність між молитвою Христа та апостолами звершується силою і діянням Святого Духа через таїнство Священства, подібно як Христос з’єднаний у таїнстві Євхаристії з Тілом своєї Церкви як її Глава. Ось чому святий Августин навчає: «Коли ми звертаємо свою молитву до Бога, то не повинні від’єднувати від Нього Його Сина, і коли молиться Тіло Сина, то Воно не є від’єднаним від своєї Глави. Таким чином, та сама Особа, тобто єдиний Спаситель Тіла, Господь наш Ісус Христос, Син Божий, є тим, хто молиться у нас, за нас і є Тим, хто є умолений нами» (Св. Августин, коментар на 85-й псалом).

З цього виду Христового служіння випливає і молитовне служіння священика Христовій Церкві. Щоденна молитва Часослова – нашого молитовного правила – є одним із суттєвих завдань нашого життя і складовою частиною нашого священичого покликання. Коли священик щодня молиться Утреню, Часи, Вечірню та інші частини літургійного правила дня, то він, хоч і на самоті, молиться завжди у Церкві, з Церквою і за Церкву! Як же важливо для кожної нашої парафії чи монашої спільноти мати таких молільників, щоби силою Святого Духа за посередництвом самого Христа – Архиєрея, наше Церковне тіло жило у повноті божественного життя!

Споглядаючи сьогодні на нашого Спасителя за Тайною вечерею, ми бачимо, що у всіх цих Його рисах, словах і вчинках прихована важлива істина про священиче служіння: Христовий священик – це той, хто щедро ділиться собою. Як і Христос, священик віддає людям не лише те, що має: час, знання, сили та добробут (власний чи своєї родини). Він вповні віддається людям як слуга, який силою Святого Духа у таїнстві Священства, відкриває людину до Христа та через Нього єднає з Отцем, Джерелом вічного життя.

У цей особливий день складаю щиросердечну вдячність усім тим своїм співбратам у Христовому священстві, які ревно і жертовно служать Богові й Церкві. Адже все те добре, що відбувається сьогодні в нашій Церкві, стається завдяки Божій благодаті та вашому невтомному служінню.

З глибокою пошаною схиляю свою голову перед сотнями священичих сімей, які жертвують своїм добробутом та земними вигодами і сьогодні є там, де найважче і де вас найбільше потрібно. Дякую вам, що без нарікань розділяєте з нашими вірними нестатки та прикрощі сучасних соціально-економічних обставин, несучи їм Боже Слово та приклад справжнього християнського подружжя. Ваше свідчення і ваша жертва є дорогоцінним скарбом, на якому росте і розвивається наша Церква.

Щиро вболіваю і молюся за тих священиків, які сьогодні почуваються розгубленими, зраненими чи терплять від випробувань і спокус. Нехай цього дня Господь скріпить вас і ваші сім’ї, обмиє вас своєю божественною любов’ю, загоїть ваші рани своїми Тілом та Кров’ю і заговорить із вашого нутра Словом життя вічного! П’ючи до дна Чашу стражденного слуги Господнього, сміливо йдімо за Ним у Його славне і тридневне воскресіння!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Господнього, 18 квітня 2011 року Божого, у Великий понеділок

Джерела:

Департамент інформації УГКЦ

Мандрівники Христа Царя

18.04.2011р. Б. / Папа Іван Павло II: Етика над технологією

Пропонуємо есе Річарда Доерфінгера, заступника директора секретаріату Pro-Life діяльності на Конференції Католицьких Єпископів США:

Коли Кароль Войтила став Папою Іваном Павлом II у жовтні 1978 року, першій "дитині з пробірки" було три місяці. Дослідники дізналися, як продукувати людське життя шляхом об'єднання сперми і яйцеклітини в лабораторії без сексуального зв’язку (екстракорпоральне запліднення). У міру просування новим століттям такі технології призвели до дискусії про дослідження ембріона людини, прийняття заморожених ембріонів, клонування людини та генну інженерію потомства.

Більше 26 років понтифікату Івана Павла II отже збігся з новою епохою влади людства над людським життям в його основі. І починаючи з його першої енцикліки у 1979 році, Redemptor Hominis (Спаситель людини), він закликає до ретельної оцінки таких досягнень науки у світлі гідності, притаманної людській особистості, наполягаючи на пріоритеті "етики над технологією" (п. 16 ).

У серії бесід у 1980-х роках Святіший Отець багатьох здивував своїми в основному позитивними судженнями про медичні обіцянки генетики. Проте, як завжди, він розрізняв обґрунтоване використання від небезпечного зловживання: Генна інженерія може принести лікування та полегшити людські страждання, але не повинна використовуватися для маніпулювання людським життям або намагання створення "кращої" людини.

У 1987 році Іван Павло II затвердив ватиканський документ, що знову підтверджував відкинення Церквою екстракорпорального запліднення - і клонування людини, що вважає їх лише спекуляції. Новий документ, Donum vitae (Дар життя), пророчо остерігав від неправильного трактування ембріонів людини лише як об'єктів для експериментів. Але він залишив двері відкритими для технологій, які можуть допомогти подружнім парам мати дітей без шкоди для прокреації завдяки лабораторним процедурам.

У Veritatis splendor (Розкіш істини) у 1993 році Іван Павло II запропонував глибоку критику морального релятивізму та споживацького способу думання, які призводять до поневолення вразливих інтересам і примхам сильних. І в Evangelium Vitae (1995), він урочисто підтвердив вчення Католицької Церкви проти абортів, евтаназії та інших посягань на життя людини, ставлячи захист життя у центрі свідчення Церкви: "Євангеліє життя" було невід'ємною частиною Євангелія.

Нарешті, створенням Папської Академії Життя у 1994 році Папа Іван Павло II запевнив, що Церква буде продовжувати вивчення нових досягнень у клонуванні людини, дослідженні стовбурових клітин, турботі про смерть, і багатьох інших питань в галузі біоетики. У 2008 році його наступник, Папа Бенедикт XVI, затвердив документ Dignitas personae (Гідність людини), щоб підтвердити принципи Donum vitae і застосувати їх до ще новіших способів маніпуляції людським життям. Його триваюча спадщина – це Церква, яка не боїться протистояти таким питанням, впевнена, що може зробити особливий внесок від імені гідності кожної людини.

Джерела:

USCCB MEDIA BLOG

Мандрівники Христа Царя

17.04.11р. Б. / Блаженніший Святослав у першому пастирському посланні до молоді: «Не бійтеся зустрітися з Христом і не соромтеся визнати себе християн

«Сьогодні Церква потребує вашої спонтанності та інтуїтивного відчуття реальності Бога, що є присутнім між нами. Саме ви є устами, якими Церква вітає цього дня свого Царя, співаючи: «Благословен той, хто йде в ім’я Господнє!».

Такими словами Блаженніший Святослав звернувся до молоді у своєму першому після сходження на престол Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви пастирському посланні з нагоди Квітної неділі – святкового дня тріумфального входу Господнього до стольного града Єрусалима.

Як зазначає Першоієрарх УГКЦ, в Католицькій Церкві склалася традиція, що у Квітну неділю особливу увагу звертають на молодь. Цього дня на площі Святого Петра в Римі молоді люди з усього світу збираються на молитву разом зі Святішим Отцем. «Користаю з такої нагоди, щоб за посередництвом цього листа звернутися до вас, запевнити вас у своїй особливій турботі та запросити до діалогу з Божим Словом, яке Свята Церква нам проповідує», – зазначає Предстоятель Церкви у своєму Посланні до молоді.

«Сьогодні Всемогутній Бог зустрічає свій народ вже не за допомогою якогось неживого предмета. Нині Він, Син Небесного Отця, сповнений Святим Духом, приходить особисто і то у видимий спосіб! Ісус Христос відкриває нам можливість особистої зустрічі з Ним», - наголошує Блаженніший Святослав, зауважуючи, що саме до такої зустрічі готує і запрошує нас Христова Церква словами св. Андрея Критського: «Ходімо і піднімімося разом на Оливну гору та вийдімо назустріч Христові, який сьогодні… добровільно зближається до свого святого і блаженного страждання для того, щоб звершити таїнство нашого спасіння» (Слово 9 на Пальмову неділю). На думку Глави Церкви, цим закликом преподобний Андрей підкреслює спонтанність такої зустрічі з обох сторін. «З Божого боку – це рух любові Творця до свого створіння, – любові, яка приведе до страждання, повної самопожертви Сина Божого задля кожного з нас. З людського боку – це спонтанна відповідь молоді на Боже наближення», – каже Глава УГКЦ.

Як наголошує Блаженніший Святослав, саме молоді люди Єрусалима відчули цей рух любові до них: «Їхня реакція була стихійною, незапланованою, чи й навіть немислимою для тогочасної релігійно-політичної еліти. Євангелист Лука передає нам, що «деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали Йому: «Учителю, заборони твоїм учням». Він же відповів: «Кажу Вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння» (Лк. 19, 39–40). Саме діти і молодь впізнали в Ісусі Христі воплоченого Бога Ізраїля і почали вигукувати: «Осанна!» – що означає «Спаси нас!», - пригадує Першоієрарх УГКЦ. «Прагнення молодої людини любити і бути любленою відкрило її до божественної любові, бо спасти – означає дарувати в любові життя, – життя вічне», – підкреслює Блаженніший Святослав.

Як зауважує Предстоятель Церкви, у наш час вроджена юнацька релігійність, пошук за вічною Любов’ю, якою є Господь, нерідко зранені та окрадені: «Нам важко дозволити себе любити, бо боїмося бути обдуреними і використаними. Та й самі ми часто не спроможні любити. Ми більше цінуємо речі, віртуальні розваги та спілкування в соціальних мережах, ніж реальних живих осіб, які є поруч», – наголошує Глава УГКЦ.

На думку Блаженнішого Святослава, ці риси нинішньої культури ізолюють нас, закривають у собі і роблять не здатними до зустрічі. «Тому сучасна молода людина часто почувається глибоко самотньою, навіть у гучному та веселому товаристві. Не зустрівши Господа, вона не може зустрітися із собою», – резюмує Глава Церкви.

«Господь сьогодні переможно входить до Єрусалима – тож сміливо вийдімо Йому назустріч!», – каже Блаженніший Святослав і називає символом перемоги над відокремленістю та самотністю людини стосовно Бога і ближнього ті зелені галузки, якими у Квітну неділю ми вітаємо Господа: «Як потребуємо ми сьогодні цього зеленого знаку пробудження, цього весняного подиху, що ламає стереотипи та упередження, долає сумніви та підозри і впізнає Його, що приходить до кожного з нас», – наголошує Предстоятель УГКЦ.

У цей святковий день, який наближає нас до Пасхи, Першоієрарх Церкви закликає: «Не бійтеся зустрітися з Христом і не соромтеся визнати себе християнами навіть перед тими, які вам забороняють це зробити. Якщо ви замовкнете – то каміння кричатиме!»

«Хоч би як дивно це звучало в сучасній молодіжній культурі, не страхаймося вигукнути Йому: «Осанна во вишніх!» Сьогодні ми не просто беремо в руки посвячені гілочки із ознаками весняного оновлення природи – ми беремо в руки символи перемоги над гріхом і смертю, а через них приймаємо силу Того, хто йде у воскресіння. Переживімо нині разом цю зустріч – і надихнемося силою Любові, якою збудуємо разом наше майбутнє», – завершує своє перше після сходження на престол пастирське послання до молоді з нагоди Квітної неділі Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав.

---

Послання Блаженнішого Святослава,

Верховного Архиєпископа Києво-Галицького,

до молоді

«Тим-то і ми, як отроки, знамена перемоги носячи,

Тобі, переможцеві смерті, воскликуємо:

Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє!»

Тропар Квітної неділі

Улюблена у Христі українська молоде!

У святковий день тріумфального входу Господнього до стольного града Єрусалима звертаюся до вас зі своїм першим, після сходження на престол Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви, пастирським посланням.

В Католицькій Церкві склалася традиція, що у Квітну неділю особливу увагу звертають на молодь. Цього дня на площі Святого Петра в Римі сотні ваших ровесників з усього світу збираються на молитву разом зі Святішим Отцем. Користаю з такої нагоди, щоб за посередництвом цього листа звернутися до вас, запевнити вас у своїй особливій турботі та запросити до діалогу з Божим Словом, яке Свята Церква нам проповідує.

Квітна неділя – це день, який робить нас учасниками особливої події. Ісус Христос підходить до звершення своєї спасительної місії – наближаються Його розп’яття, смерть і воскресіння. І от напередодні своїх страстей Бог Ізраїля у людському тілі приходить до свого народу! Цей прихід провістив був цар Давид, урочисто внісши до Єрусалима ковчег Завіту із зображеними на ньому херувимами, що знаменувало присутність Того, хто сидить на херувимах. Видимий знак присутності Всемогутнього був для ізраїльтян запорукою їхньої непереможності. Бо ж сам Господь перебуває між ними!

Сьогодні Всемогутній Бог зустрічає свій народ вже не за допомогою якогось неживого предмета. Нині Він, Син Небесного Отця, сповнений Святим Духом, приходить особисто і то у видимий спосіб! Ісус Христос відкриває нам можливість особистої зустрічі з Ним. Саме до такої зустрічі готує і запрошує нас Христова Церква словами св. Андрея Критського: «Ходімо і піднімімося разом на Оливну гору та вийдімо назустріч Христові, який сьогодні… добровільно зближається до свого святого і блаженного страждання для того, щоб звершити таїнство нашого спасіння» (Слово 9 на Пальмову неділю).

Преподобний Андрей підкреслює спонтанність такої зустрічі з обох сторін. З Божого боку – це рух любові Творця до свого створіння, – любові, яка приведе до страждання, повної самопожертви Сина Божого задля кожного з нас. З людського боку – це спонтанна відповідь молоді на Боже наближення. Саме молоді люди Єрусалима відчули цей рух любові до них! Їхня реакція була стихійною, незапланованою, чи й навіть немислимою для тогочасної релігійно-політичної еліти. Євангелист Лука передає нам, що «деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали Йому: «Учителю, заборони твоїм учням». Він же відповів: «Кажу Вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння» (Лк. 19, 39–40). Саме діти і молодь впізнали в Ісусі Христі воплоченого Бога Ізраїля і почали вигукувати: «Осанна!» – що означає «Спаси нас!» Прагнення молодої людини любити і бути любленою відкрило її до божественної любові, бо спасти – означає дарувати в любові життя, – життя вічне.

Дорога молоде! Христос сьогодні наближається також до вас! Він нині входить у свій град – Єрусалим, яким є кожна наша громада, кожна наша спільнота і серце кожного з нас. Сьогодні Церква потребує вашої спонтанності та інтуїтивного відчуття реальності Бога, що є присутнім між нами. Саме ви є устами, якими Церква вітає цього дня свого Царя, співаючи: «Благословен той, хто йде в ім’я Господнє!» (Ів. 12, 13).

У наш час, на жаль, ця вроджена юнацька релігійність, той пошук за вічною Любов’ю, якою є Господь, нерідко зранені та окрадені. Нам важко дозволити себе любити, бо боїмося бути обдуреними і використаними. Та й самі ми часто не спроможні любити. Ми більше цінуємо речі, віртуальні розваги та спілкування в соціальних мережах, ніж реальних живих осіб, які є поруч. Ці риси нинішньої культури ізолюють нас, закривають у собі і роблять не здатними до зустрічі. Тому сучасна молода людина часто почувається глибоко самотньою, навіть у гучному та веселому товаристві. Не зустрівши Господа, вона не може зустрітися із собою.

Однак Господь сьогодні переможно входить до Єрусалима – тож сміливо вийдімо Йому назустріч! Зелені галузки, якими ми Його вітаємо, є символом перемоги над відокремленістю та самотністю людини стосовно Бога і ближнього. Як потребуємо ми сьогодні цього зеленого знаку пробудження, цього весняного подиху, що ламає стереотипи та упередження, долає сумніви та підозри і впізнає Його, що приходить до кожного з нас! Цього дня до нас, молодої Церкви, яку часто пророки називали Господньою нареченою, звертається пророк Захарія із закликом не боятися: «Радуйся, о дочко Сіону… ось цар твій іде до тебе… верхи на осляті» (Зах. 9, 9).

У цей святковий день, який наближає нас до Пасхи, не бійтеся зустрітися з Христом і не соромтеся визнати себе християнами навіть перед тими, які вам забороняють це зробити. Якщо ви замовкнете – то каміння кричатиме! Хоч би як дивно це звучало в сучасній молодіжній культурі, не страхаймося вигукнути Йому: «Осанна во вишніх!» Сьогодні ми не просто беремо в руки посвячені гілочки із ознаками весняного оновлення природи – ми беремо в руки символи перемоги над гріхом і смертю, а через них приймаємо силу Того, хто йде у воскресіння. Переживімо нині разом цю зустріч – і надихнемося силою Любові, якою збудуємо разом наше майбутнє.

«Благословен хто йде в ім’я Господнє!»

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Господнього,

17 квітня 2011 року Божого, у Квітну неділю

Джерела:

Департамент інформації УГКЦ


Департамент інформації УГКЦ

16.04.2011р. Б. / Папа Іван Павло ІІ: відносини між Сходом і Заходом

Опираючись на спадщину папи Павла VI, папа Іван Павло ІІ не шкодував зусиль, щоб закрити тисячолітній розрив між Католицькою і Східною Православною Церквами. Одна з його перших подорожей за межі Риму була до Стамбулу, Туреччини. В листопаді 1979 року він відвідав Його Святість Димитрія І, Екуменічного Патріарха Константинополя. Наприкінці візиту Папа і Патріарх оголосили про встановлення богословського діалогу між Православною і Католицької Церквами; це було перше офіційне обговорення такого типу від закінчення Собору у Флоренції (1431-1445).

В першій декаді свого понтифікату Іван Павло ІІ наголосив на важливості Візантійської традиції, коли у 1980 році оголосив святих Кирила і Методія спів-покровителями Європи разом із св. Бенедиктом, а також видав про них енцикліку («Slavorum Apostoli») у 1985 році. У 1988 році він видав Апостольське звернення «Euntes in Mundum Universum» з нагоди тисячоліття хрещення предків українського (!?), білоруського та російського (!?) народів.

Але в 1990-их роках відносини з православними ввійшли у складний період. Багато православних на Сході Європи не довіряли Католицькій Церкві, боялися, що вона скористається слабістю Православної після років комуністичного переслідування і переманить до себе людей. Враховуючи це, Іван Павло ІІ неодноразово запевняв православних у доброзичливих намірах Католицької Церкви. У червні 1992 року він погодив публікацію принципів і норм, які закликали католиків колишнього Радянського Союзу тісно працювати з православними і допомагати їм боротись за віднову після десятиліть переслідування. У своєму Апостольському зверненні «Orientale Lumen» (1995) Папа писав про багату спадщину християнського Сходу, яку римо-католики мають краще зрозуміти і цінувати. В енцикліці «Ut Unum Sint» (1995) Папа написав, що «Католицька Церква прагне не менше, ніж повного сопричастя між Сходом і Заходом».

Тим не менше, невизначеність православних запобігала тому, щоб Папа, котрий їздив по всьому світу, відвідав переважно православну країну. Лід був розбитий лише у травні 1999 року, коли він здійснив історичний візит до Румунії. Згодом Папа здійснив кілька подальших кроків, які мали покращити ситуацію. У 2004 році він передав церкву в Римі місцевій грецькій православній громаді, повернув Казанську ікону Богородиці Російській Православній Церкві, а також мощі святих Івана Хризостома і Григорія Богослова Екуменічному Патріархату.

Можливо, одне з найважливішого, папський візит до Афін у травні 2001 року надав можливість покращити відносини з Православною Церквою Греції і попросити прощення за несправедливості минулого, включаючи Четвертий хрестовий похід. (Церква Греції дуже неохоче запрошувала Папу відвідати цю країну.) Обмін делегаціями нижчого рівня з Церквою Греції відбувся пізніше, а також схожий обмін із Сербською Православною Церквою. Папський візит до Болгарії у 2002 році включав також зустрічі з Болгарським Патріархом і Священним Синодом. Взяті разом, ці події збільшили почуття довіри серед православних стосовно намірів Католицької Церкви по відношенню до них. Всі ці старання принесуть плоди вже після його смерті зі відновленням богословського діалогу на зустрічі в Белграді у 2006 році.

Почувши про смерть Івана Павла ІІ у квітні 2005 року, Його Святість Константинопольський Патріарх Бартоломей надіслав співчуття до Ватикану, в якому зазначив, що Іван Павло ІІ «не боявся болю і жертви для того, щоб нести послання Євангелія усьому світові та докладатися до встановлення миру. Історія також згадуватиме його визначальний внесок в падіння атеїстичного комунізму. На світі мало таких відважних людей, як покійний Папа. Під час його проходження по ієрархії, а особливо, коли керував Римо-Католицькою Церквою, він залишив свої сліди на ній і на історії всього людства, і за собою він залишив незгладиму печать його сильної особистості. Багато з його ініціатив були початком розвитку, що триває і досі. Він був першопрохідцем в багатьох справах. Саме тому його смерть є втратою не лише для його Церкви, але й для всього християнства і загалом для міжнародної спільноти, яка прагне миру і справедливості».

Важко підібрати кращих слів, щоб описати спадок Папи Івана Павла ІІ як посередника між християнами Сходу і Заходу.

Автор: о. Рональд Робертсон, заступник директора відділу екуменічних та міжрелігійних справ при Конференції католицьких єпископів США

За матеріалами USCCB Media Blog

Джерела:

USCCB Media Blog

Мандрівники Христа Царя

У 1988 році він видав Апостольське звернення «Euntes in Mundum Universum» з нагоди тисячоліття хрещення предків українського (!?), білоруського та російського (!?) народів.

Цікаво, як на мене, негідного раба божого, навіщо комусь був потрібен цей обман?!

Невже радники колишнього Папи, а нинішнього святого Івана-Павла-ІІ, навмисне подали йому фальшиві, тобто неправдиві історичні дані, за якими Папа й видав дослівно таке "Звернення"? Пробачте, але я не можу повірити в те, що радники Папи були недостатньо компетентні, щоби вчасно підказати йому, що це "звернення" в українському, історично-культурному аспекті не витримує, м'яко кажучи, жодної критики. А може вони навмисне промовчали і ввели Папу в оману, бо ця нісенітниця вкрай комусь була потрібна?

Нам, наразі, залишається хіба-що гадати: хто, що і навіщо підсунув Папі брехню...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

15.04.2011р. Б. / Завершився візит Глави УГКЦ до Аргентини

Візитом до Вищої духовної семінарії Святого Хосе в м. Ла Плата 13 квітня 2011 року Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, закінчив своє архипастирське перебування в єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Аргентині. Супроводжували Предстоятеля УГКЦ у зустрічі зі семінарійною спільнотою о. Назарій Кащак, віце-канцлер, о. Карлос Балінья та о. Тарас Гавришко. З теплими словами привітання в семінарії зустрічали Блаженнішого Святослава Архиєпископ Ла Плати Гектор Агер, Єпископи-помічники Архиєпископства Ла Плати Антоніо Маріно і Ніколас Баісі, ректор семінарії о. Габріель Гораціо Дельгадо, отці-духівники та семінаристи.

Особливо зворушливими були слова семінаристів-греко-католиків: братів Марсела, Юрія та Ернана, - які привітали Главу УГКЦ із введенням його на престол і запевнили у власних молитвах. З цієї нагоди Блаженніший Святослав під час конференції наголосив на тому, що «в цій семінарії навчаються не тільки семінаристи з Ла Плати та інших провінцій Аргентини, а й троє питомців від єпархії Покрови Пресвятої Богородиці, що є дуже гарною нагодою для взаємного збагачення цінностями Західної і Східної Церков».

«Для нас семінарія в Ла Платі є однією з найкращих в Аргентині, з якою ми хочемо підтримувати співпрацю. В майбутньому, коли з Божою допомогою кількість наших семінаристів становитиме близько десяти, ми хочемо, щоби в цій семінарії був присутній і наш священик для виховного, духовного та літургійного життя наших питомців», - зазначив Глава УГКЦ. Під час цієї зустрічі архиєрей рівно ж коротко розповів присутнім про сучасний стан, структуру та пріоритети діяльності УГКЦ на наступне десятиліття, один з яких – це євангелізація. Відтак всі охочі мали нагоду поставити Блаженнішому Святославові запитання, а завершилася зустріч спільною трапезою.

Додамо, що своє бажання навчатися від наступного навчального року в цій семінарії виявило ще двоє молодих людей від єпархії Покрови Пресвятої Богородиці, що є гарним знаком відродження та розвитку єпархії для українців греко-католиків в Аргентині.

Джерела:

Департамент інформації УГКЦ

Мандрівники Христа Царя

14.04.2011р. Б. / Святість можлива для кожного, в будь-якому віці та в будь-який час, - Папа Бенедикт XVI

Своє повчання під час загальної аудієнції у середу, 13 квітня 2011 р., Папа Бенедикт XVI присвятив загальному покликанню до святості кожного християнина, підсумовуючи кількарічний цикл катехиз про святих і свідків віри.

Що ж таке святість? За словами Святішого Отця, святість не означає робити щось надзвичайне. Вона – це єдність з Христом та уподібденння до Нього, закорінені в благодаті Святої Тайни Хрищення та у Пасхальному таїнстві. Вона також не є результатом наших зусиль, адже це Бог освячує через діяння Святого Духа та через дар життя воскреслого Христа. Душею святості є милосердна любов, зрештою, вона є нічим іншим, як життям повнотою любові.

Папа пригадав, що зростання у святості пов’язане зі слуханням Божого слова, частим приступанням до Святих Тайн, а особливо – Пресвятої Євхаристії, молитвою та зреченнями, служінням ближнім та практикуванням чеснот.

Коротко підсумовуючи своє повчання, промовляючи по-французьки, Бенедикт XVI зазначив, що усі покликані до святості. «Святість можлива для кожного, в будь-якому віці та в будь-який час, адже кожен з нас отримав частку в Божому благоволінні, – сказав він. – Бог запрошує нас прийняти цей дар та жити ним» . Святіший Отець закликав піддаватися перемінюючій дії Божого Духа, намагаючись діяти згідно з Його волею. «Наслідуючи святих, також і ми стаємо частинкою мозаїки святості, яку Бог творить в історії», – сказав Папа.

Наприкінці загальної аудієнції у середу, 13 квітня 2011 р., Папа Бенедикт XVI звернувся із відеопосланням до учасників австралійської Третьої Національної Зустрічі Сімей, яка триває у місті Мельбурні. «Ця важлива подія, – сказав він, – є нагодою свідчити про зв’язки любові не лише всередині ваших родин, але й поглиблювати їх разом з більшою Божою родиною, якою є Церква, щоб, таким чином, ставати творцями нового людства, оновленої культури любові та єдності, життя та постійності, віддаючи славу Богові, Отцеві нашому, в усі віки. Запевняю вас усіх в моїх молитвах, особливо за дітей та хворих. Вручаючи вас опіці Пресвятої Родини з Назарету та просячи заступництва святої Марії МакКіллоп, охоче уділяю вам Апостольське благословення та бажаю радості й миру».

Джерела:

Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

13.04.2011р. Б. / Італійський хірург розповість у школі біоетики УКУ про клонування, ГМО та репродуктивні технології

18-20 квітня професор біоетики, медик, о. д-р Мавріціо Фаджоні (Італія) прочитає курс лекцій у Школі біоетики УКУ на тему «Біоетика і маніпуляції людським життям».

«Доктор Фаджоні розгляне ключові питання, пов’язані із втручанням у геном людини, створенням і використанням генетично модифікованих організмів, клонуванням тварин, органів і людини, допоміжних репродуктивних технологій тощо, – розповідає керівник сертифікатної програми з біоетики УКУ о. д-р Ігор Бойко. – Отець д-р Мавріціо Фаджоні говоритиме про ці проблеми, з одного боку як медик та науковець, а з іншого – спробує дати їм відповідну моральну та етичну оцінку».

Лекції читатимуть італійською мовою із синхронним перекладом на українську. Всі охочі можуть відвідати лекції професора Фаджоні, зголосившись до 18 квітня на електронну адресу: bioetyka@ukr.net

Лекції відбуватимуться з 17:00 до 21:00 у приміщенні філософсько-богословського факультету Українського католицького університету (вул. Хуторівка, 35а).

Прес-служба УКУ

Довідка:

Отець Мавріціо Фаджоні закінчив медичний факультет університету в м. Піза (Італія). У 1975 році отримав диплом з медицини та хірургії. Вивчав ендокринологію в університеті м. Флоренція. Філософські та богословські студії завершив у 1989 році у богословському центрі "Fiorentino". Ліценціат і докторат з морального богослов’я здобув в римській академії "Альфонсіана".

Доктор Фаджоні викладає біоетику в академії "Альфонсіяна". Як читає лекції на факультеті Центральної Італії (м. Флоренція) в Папських університетах "Regina Apostolorum" та "Антоніанум" (м. Рим). Викладав у програмах з біоетики (Університет Камерно, LUMSA, Католицький університет Рима).

З 2005 року член-кореспондент Папської академії "Pro Vita". З 2006 року – радник Трибуналу Апостольської пенітенціарії.

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

12.04.2011р. Б. / Українські паломники готуються взяти участь в заходах беатифікації Івана Павла ІІ у Ватикані

Десятки паломників з різних регіонів України готуються взяти участь у заходах беатифікації Папи Івана Павла ІІ 1-2 травня у Ватикані. В центрі паломництва – глибше знайомство з постатю видатного Папи, а також досвід пережиття єдності з цілою Католицькою Церквою в часі його беатифікації.

«Іван Павло ІІ – непересічна постать, не тільки для католиків, але й для всіх християн і цілого світу. Безперечно, це така подія, в якій ми як вірні Католицької Церкви в Україні не могли не брати участі», - розповідає в інтерв’ю РІСУ Андрій Делісандру, керівник паломницько-реколекційного центру «Рафаїл» при монастирі студитів УГКЦ.

Разом з цим центром до Ватикану збираються їхати паломники з Одеси, Вінниці, Києва та Новоград-Волинського, переважна більшість – римо- та греко-католики. Душпастирем цієї групи буде римо-католицький священик із Одеси.

«Серед тих, хто планує взяти участь у прощі, є люди, які пережили досвід особистої зустрічі з Іваном Павлом ІІ. Нехай це були кілька хвилин, але за цей час вони стільки пережили, що були би готові заплатити будь-які гроші, аби мати можливість ще раз зустрітися з улюбленим Папою під час його беатифікації», – додає Василь Мікула, заступник керівника паломницького центру.

Найголовніше, що українські паломники зможуть пережити під час цієї прощі, – це Вселенськість Католицької Церкви, наголошує Андрій Делісандру, богослов за освітою. «Це прекрасна можливість бути присутнім там, де збирається півтора-два мільйони католиків, а також усвідомити, що ми в Україні є тільки однією із локальних церков в цілому світі. Щоби таке пережити особисто, потрібно бути в присутності великої кількості людей, зібраних з одною метою релігійного характеру».

Паломницька програма передбачає поглиблене знайомство з постаттю Івана Павла ІІ, його життям, а також його попередником Іваном XXIII, який готував дорогу для свого видатного наступника. По дорозі до Ватикану українці зможуть відвідати місця, пов’язані з життям і служінням Кароля Войтили: Краків, де він ходив до семінарії і потім був митрополитом Краківским, а також серце католицької Польщі – Ченстохову, яку Івана Павло ІІ досить часто відвідував вже будучи Папою Римським.

«Учасники цього паломництва добре розуміють, що, їдучи до Риму на два дні, вони не зможуть побачити всі ті видатні місця, які ми зазвичай відвідуємо під час наших постійних прощ до Італії. Мотивація цих людей – саме постать Івана Павла ІІ, а також духовна потреба пережити досвід єдності з усією Католицькою Церквою під час процесу беатифікації, а не лише бажання побачити Рим чи Італію».

Не всі охочі українці змогли долучитися до цієї прощі. Як тільки стало відомо про оголошення дати беатифікації, всі готелі в Римі та й по всій Італії почали піднімати ціни. Навіть за підвищеними тарифами забронювати достатню кількість місць досить важко – по цілому світі почався справжній ажіотаж довколо Івана Павла ІІ та дати проголошення його Блаженим.

Джерела:

РІСУ

Мандрівники Христа Царя